<<Ви маєте право на відродження протягом однієї години, ви хочете відродитися зараз?>>
<<Під час офіційного івенту не нараховуються штраф очок досвіду.>>
Розплющивши очі, Лія побачила, що сидить на троні в тьмяно освітленій печері. У самій печері панувала тиша, навколо неї не було жодної живої істоти.
Лігво було порожнє, бо Лія, їхня правителька, померла.
Вона не очікувала, що помре. Це був перший раз, коли вона померла з моменту запуску гри. Це була можливість навчитися. Хоча вона не змогла виконати те, що планувала, цей досвід дозволив їй перевірити і відповісти на деякі питання про гру, що залишилися невирішеними.
Лія мовчки сиділа в темряві. Очевидно, зі смертю Лії загинула і її свита. Вона знала, що вони відродяться за годину, але це також означало, що вона буде самотньою в лігві ще одну годину. Оскільки смерть Лії вбила Суґару, у величезній печері не залишилося жодної мурахи, але вони повернуться через годину.
Ні, це було не зовсім так. Єдиним, хто відродиться через годину, буде Суґару, а не самі мурахи. Якби таймер відродження мурах почав відлік лише тоді, коли відродився Суґару, то мурахам знадобилося б дві години, щоб відродитися. Це була б досить довга тиша. Те ж саме стосувалося і нежиті під командуванням Зіґа.
Лія тихо вдихнула через ніс. Їй також потрібно було перевірити, яких успіхів досягли Келлі та інші. Оскільки план полягав у тому, щоб не показувати чотирьох гірських котів світові, вона відправила їх досліджувати землі навколо вулканічної зони. Було б корисно побачити, де вони відродяться вчотирьох. Очевидно, що це буде не лігво.
"Ні... здається, все склалося на краще. Так. Знаю, я була трохи самовпевненою. Я рада, що це сталося під час івенту. Зрештою, зараз немає штрафу EXP. Невідомо, що було б зі мною чи з Містером Світове Дерево, якби я втратила десять відсотків свого EXP на цьому етапі. Мені пощастило. Так, мені точно пощастило."
Лія почула тремтіння в своєму голосі, коли вона намагалася переконати себе в цьому факті.
"Я повинна почати зберігати 10-відсотковий резерв на випадок, якщо щось подібне трапиться знову. Добре, що я дізналася про це зараз. Зрештою, хеджування ризиків - це перше правило інвестування. Я маю на увазі, що я не є інвестором за фахом. Це зрозуміло, такі речі трапляються... Я просто хочу переконатися..."
Лія відчула, що слова застрягли в горлі. Ридання вирвалося з глибини її горла.
"Схлип... Плак..."
Дамбу прорвало, і всі її емоції вихлюпнулися назовні. Суцільне розчарування. Лія відчула, як її шлунок скручується у вузли, а сльози продовжували текти по щоках, ридання обривали будь-які спроби сформувати слова.
Лія не була впевнена, чи зможе взяти себе в руки за годину, що залишилася до повернення її свити. Вона хотіла принаймні вмитися перед тим, як знову зустрітися з ними. Лія знала, що інтенсивність її плачу залишила б свій слід на її обличчі, якби це було реальне життя, але зараз вона не мала можливості перевірити, оскільки в кімнаті не було жодного дзеркала.
Ні, так було краще. Якби вона зараз побачила власний вираз обличчя, вона була впевнена, що вираз її розчарування та горя назавжди закарбувався б у її пам'яті.
***
Помінявшись місцями зі совою Зловісною, Лія продовжила свій самостійний шлях і нарешті прибула до столиці. Дивлячись на місто, вона була вражена як величезними стінами, що оточували його, так і красою архітектури всередині. Перетворення такого прекрасного міста на руїни було злочином проти самої естетики. Лія ледве стримувала своє хвилювання.
Поки вона обмірковувала, де розгорнути свою адамантинову армію, Містер Плейтс несподівано відреагував, витягнув один з Шарпів і з брязкотом відбив атаку, що летіла на неї. Її броня зуміла відбити стрілу, випущену прямо в неї.
Лія висіла над столицею, прихована заклинанням маскування. У такому стані Лію було неможливо помітити. Як же стрілець націлився на неї і як їм вдалося уникнути пострілу в її бік?
Коли вона подивилася на землю внизу, то помітила велику кількість людей, що скупчилися за міськими стінами. Всі вони дивилися в її бік. Хоча більшість з них лише невиразно дивилися в її бік, деякі з них явно дивилися прямо на неї. Хтось із групи помітив її. Всі інші дивилися в той бік, куди дивилася помічниця.
Група не була особливо великою, вона була не набагато більшою за ту, яку вона перемогла на турнірі королівської битви. Навіть якщо це була група гравців, все, що їй потрібно було зробити, це слухняно перетворити їх на додаткові очки досвіду для себе.
Та все ж їй треба було пам'ятати, навіщо вона тут. Зрештою, її мета полягала в тому, щоб завоювати столицю для себе.
Лія проігнорувала групу за стінами і викликала свою адамантинову армію в повітря перед собою, відправивши їх падати вниз до столиці внизу. Це вміння масового виклику вона отримала в дереві вмінь "Виклик", коли відкривала нові вміння в цьому дереві. Воно дозволяло їй масово викликати васалів за рахунок періоду перезарядки, який блокував усі інші вміння Виклику. Тепер їй не потрібно було використовувати жодного іншого вміння протягом дня.
Лія наказала адамантитовій армії завдати якомога менше шкоди будівлям у місті. Усвідомлюючи можливість того, що вони можуть зіткнутися з могутніми лицарями, як це було в Рокілліані, Лія віддала суворий наказ адамантитовій армії битися з ворогами як єдине ціле.
Закінчивши приготування в самому місті, Лія звернула увагу на групу за мурами. Вони були одягнені в строкате різноманітне вбрання, що свідчило про те, що це була нашвидкуруч зібрана група найманців. Лія подумала, що вони схожі на гравців, але якщо це так, то важко було зрозуміти, чому вони опинилися в мирному місті, такому як столиця, під час проведення івенту.
Хоча вона не змогла визначити, чому вони могли її бачити, було ясно, що хтось із групи помітив її. Тому вона скинула камуфляж, щоб зберегти MP, і спустилася перед гравцями. Дивно, але ніхто не випустив у неї стрілу після того першого пострілу. Це було невеликою незручністю, оскільки заважало Лії ідентифікувати стрільця.
Група гравців, що стояла перед нею, була точною копією тієї групи, яку вона розгромила під час останньої королівської битви. Єдине, що привертало її увагу, - це відсутність важкоозброєних людей. У цій групі просто не було багато танків, але це було настільки незначним, що вона відкинула це як випадковість.
"Ти, мабуть, "провісник". Я не очікував, що хтось на кшталт тебе з'явиться в столиці на другий день івенту... Невже розробники планували просто знищити цю країну?" - прокоментував один з гравців, озирнувшись у їхній бік.
"Ха, це дійсно тут... Але я радий, що ризикнув і прийшов сюди! Якщо ми переможемо провісника, то точно станемо найкращими гравцями цього івенту!" - прокоментував інший.
Інший гравець додав: "Я маю на увазі, що у NPC немає причин брехати, а враховуючи, що це відбувається під час великого івенту, я думаю, що шанси були досить високими, що ми щось знайдемо. Саме так нам і вдалося зібрати тут стільки топових гравців."
"Я бачив, як воно скинуло величезну купу нежиті на місто, тож, гадаю, цілком очевидно, що ця тварюка - бос, який очолив вторгнення нежиті на континент цього разу", - додав інший голос, викликавши занепокоєний коментар іншого учасника. "Думаєш, з містом все буде гаразд?"
"Лоусон та інші лицарі зможуть впоратися з цим. Все, що ми можемо зараз зробити, це довіритися їм", - заспокійливо сказав один з гравців.
"Боже, ця штука величезна. Як гадаєш, що це?" - запитав один із фронтовиків.
"Нежить, напевно. Може, дуллахан?"- Гравці продовжували розмовляти, але десятеро з них відступили, залишивши передніх. Це була несуттєва маленька деталь. Лія, звісно, не звернула на неї особливої уваги. Незалежно від того, чи збиралися вони використовувати стріли або магію, вони не могли нічого їй зробити, поки на ній був містер плейтс. Вона могла не поспішати і вбити їх після того, як покінчить з десятьма фронтовиками, що стояли перед нею.
"Боляче, що ми не змогли зв'язатися з переможницею Королівської битви, Лією, але, гадаю, нам доведеться обійтися без неї. Я маю на увазі, що ми отримали достатньо досвіду, щоб відбити атаку цілої армії Лії, і ми повинні бути в змозі впоратися з босом івенту", - сказав один з фронтовиків, викликавши у Лії сіпання брови.
Вони можуть впоратися з цілою армією Лії? Він це серйозно? Тоді настав час дати їм маленьку неприємну дозу реальності.
Містер Плейтс, відчувши наміри Лії, наблизився до провідного фронтовика з умінням "Піший Флот" і, витягнувши меч, випустив Різкий удар. Єдиним, хто до цього моменту уникав цієї атаки, був Зіґ. Крім того, Містер Плейтс пережив два Переродження з часів Королівської Битви і тепер мав значно потужніші показники.
Навіть якби фронтовики заблокував атаку, вона б розколола щит навпіл. "Ууууууу?! Це було близько! Я б помер, якби не побачив це раніше!" - кричав броньовик, ухиляючись від атаки.
Що за...?!
Лія не була впевнена, що змогла б уникнути цієї комбінації навичок, якби бачила її вперше. Це була проста комбінація прямого підходу та косого удару, і якщо ціль знала, що вона наближається, її можна було б уникнути. Але цей фронтовик згадав, що бачив цю комбінацію раніше. Де він її бачив?
"Це навичка, яку використовувала переможниця королівської битви! Кожен повинен припустити, що цей бос може використовувати всі навички, доступні гравцям!" - сказав він, вказуючи, що бачив цю комбінацію навичок на попередньому івенті.
Це була правда, вона використовувала цю комбінацію кілька разів під час останньої Королівської битви. Вона попросила Містера Плейтса часто використовувати її, тому що це була корисна комбінація. В результаті містер Плейтс звик використовувати її за звичкою. Здавалося, що гравці були під враженням, що це була одна навичка, а не комбінація з двох навичок. В такому випадку, все, що їй потрібно було зробити, це використати іншу атаку після використання "Пішого Флоту", щоб вони не змогли ухилитися від неї.
Лія швидко повідомила про цей факт містеру Плейтсу в дружньому чаті. Незабаром після цього містер Плейтс звернув увагу на іншого фехтувальника і використав піший флот, щоб скоротити дистанцію, перш ніж нанести стандартний горизонтальний удар, не активуючи жодних умінь.
Здавалося, що цього було важче уникнути, і мечнику вдалося лише підставити свій щит на шляху удару, який прорізав щит наскрізь і забрав руку мечника, що тримала щит. Лія уявляла собі, що лезо меча пройде крізь щит, як гарячий ніж крізь масло, але, хоча йому і вдалося прорізати щит, це сталося з великим опором, щит скоріше викривився, ніж просто розколовся надвоє. Очевидно, він був зроблений не з простого заліза.
"Ґіле!" - вигукнув один з гравців.
Поранений фехтувальник відмахнувся від них.
"Зі мною все гаразд! Я не помер! Прокляття... Цей щит з мани-заліза коштував мені купу золота... і він ледве зупинив один удар!"
Через те, що містер Плейтс не зміг чисто розколоти щит навпіл, він не зміг завдати смертельного удару по мечнику, лише покалічивши його, відрубавши йому ліву руку.
Щось було не зовсім так у цьому бою. Вона, безумовно, відчувала себе більш млявою, ніж тоді, коли зіткнулася з армією адамантитів в тренувальному бою. Це правда, що вони з Містером Плейтсом все ще рухалися ефективніше, ніж минулого разу, але не було відчуття, що це покращення було пропорційне збільшенню статів після їхніх Перероджень.
"Довірся мені! Регенерація середнього рівня здоров'я."- Один з ар'єргарду кинув кілька заклинань у бік передньої лінії. Виявилося, що метою був мечник прямо перед Лією, і вона побачила, як світло огортає рани мечника. Хоча відрубана рука щита не регенерувалася, можна було з упевненістю припустити, що заклинання вилікували всі фізичні ушкодження від рани.
Цілюща магія! Я не знала, що її відкрили!
Оскільки допоміжні вміння, такі як Цілюща магія, призначалися для використання під час співпраці з іншими гравцями, не було особливої користі приховувати інформацію про них. Лія, ймовірно, змогла б розблокувати ці навички для себе, якби потурбувалася про те, щоб не відставати від соціальних мереж та функцій спільноти гри.
Вона була зарозумілою. Лія вважала, що оскільки у неї найбільше очок досвіду, то вона також буде тією, хто знає найбільше про навички. Навіть без ретроспективного погляду було б очевидно, що це не так. Зрештою, існувала велика кількість навичок ближнього бою, які Лія навмисно не взяла. Повинні були бути гравці, які бавилися з комбінаціями навичок, від яких Лія вирішила відмовитися. Вона була не єдиною, хто грав і насолоджувався цією грою.
Гадаю мені давно пора було більше експериментувати з навичками. Я зосереджуся на цьому, коли івент закінчиться. А до того, я повинна зібрати всю загальнодоступну інформацію в соціальних мережах і на форумах, а потім...
"Блискавка!"- Голос перервав хід її думок, і Лія здригнулася від удару. Навіть якщо вона зіткнулася з групою супротивників, які значно поступалися їй у силі, вона все одно була в самому розпалі бою. Навряд чи це був ідеальний час для того, щоб будувати плани на наступну серію експериментів з навичками.
В неї щойно влучило атакуюче закляття. Містер Плейтс отримав пошкодження від заклинання. Це саме по собі не було проблемою. Кількість пошкоджень була цілком у межах діапазону, який має покрити природна регенерація.
Ні, проблема була не в кількості завданої шкоди. А в тому, що закляття взагалі завдало шкоди містеру Плейтсу. На основі її власних випробувань, єдиним, хто міг завдати містеру Плейтсу реальної шкоди, був адаман-маг, озброєний посохом, зробленим з деревини Світового Дерева.
Враховуючи силу адаман-лицарів, адаман-маги також були могутніми заклинателями. Той факт, що заклинання завдавало шкоди, означав, що гравець змагався з вогневою потужністю адаман-мага, оснащеного найякіснішим спорядженням для заклинань. Існував ворог, здатний завдати їй шкоди. Тож першочерговим завданням мало стати усунення цієї потенційної загрози.
Містер Плейтс повернувся обличчям до гравця, який щойно наклав заклинання, і збирався скоротити відстань за допомогою Пішого Флоту... але за мить до того, як уміння вистрілило, Лія і містер Плейтс занурилися в темряву.
Що за чортівня?! Я нічого не бачу!
Вигукнув один з гравців.
"Влучив! Попався! Я засліпив його! Давайте, атакуйте його!"
Хоча Лія не знала, яке вміння викликало раптову сліпоту, вона знала, що в її голові спрацьовує сигнал тривоги. Закутавшись у темряву, Лія відреагувала на це заклинанням "Пекельне полум'я". Хоча вона не хотіла, щоб гравці почули її голос, але говорити було набагато краще, ніж програти.
Зазвичай заклинання із зоною дії спрацьовували лише тоді, коли заклинатель мав візуальне підтвердження цільової зони. Але з цього правила був виняток: коли заклинатель був у центрі зони дії заклинання.
"Аааа! Полум'я!"- Гравець закричав від болю.
"Хто, чорт забирай, наклав це закляття?! Це не було частиною плану!"- Інший сказав сердито.
"Це був не хтось із нас! Це зробило воно! Провісник наклав закляття, використовуючи себе як ціль!"- Врізався жіночий голос гравця.
"Серйозно?! Це ж смішно!"- Розчарований гравець сказав з розчарованою пихою.
Заклинання повинно було позбавити її від мух, що дзижчали навколо неї. Проте зір Лії все ще був затьмарений темрявою. Оскільки вона не мала жодного уявлення, чи це було заклинання, чи вміння, чи якийсь предмет, вона нічого не могла з цим вдіяти.
"В-всі в порядку?! Масове мале зцілення!"- почула Лія слова цілителя, а потім хор подяки, що лунав з усіх боків. Це означало, що гравці навколо неї все ще живі. Це було неможливо. Пекельне полум'я Лії було достатньо потужним, щоб розплавити злитки адамантиту. Вона випустила заклинання, знаючи, що воно завдасть значної шкоди Містеру Плейтсу. Гравці зі спорядженням, настільки слабким, що один удар Шарпа розколював його навпіл, не могли - не повинні були - залишатися на його шляху.
Зачекайте, а чому містер Плейтс не так сильно пошкоджений...?
Хоча містер Плейтс і отримав пошкодження від заклинання, воно було набагато меншим, ніж вона очікувала.
Голос гравця швидко пояснив, що сталося.
"Радий, що поле дебаффів працює. Налаштувати його було нелегко, але воно добре працює."
"Гей! Обережніше з тим, що ти говориш перед провісником! Такий бос події, як цей, ймовірно, має висококласний штучний інтелект, який контролює його! Не давайте йому інформацію, яку він може використати для адаптації!" - різко попередив інший гравець.
Поле дебаффів...?!
Гравець згадав, що підготуватися було нелегко. Це означало, що гравці були готові активувати це поле дебафів і використовувати цю конкретну локацію як поле бою. Лія зайшла прямо в пастку.
Лія дозволила своєму его затьмарити її судження. Вона вважала, що немає нікого, хто міг би зрівнятися з нею. Вона зарозуміло сподівалася, що натрапить на ворога, який змусить її безпосередньо втрутитися в битву. Все, що йшло для неї не так, випливало з її власної зарозумілості.
Її затягнули на поле бою з полем дебаффів, і вона змушена була битися в набагато слабшому стані, ніж зазвичай. Її ворог зміг вилікувати пошкодження від її атак, поки вона була засліплена ними, і тепер кидався в атаку.
Лія відчула новий приплив гніву на власну нерозсудливість. Не було жодних виправдань, які вона могла б придумати, щоб уникнути звинувачень у власній зарозумілості. Не те, щоб вона була в пробачливому настрої до своїх опонентів. Її змагальна жилка живила її мотивацію. Вона не збиралася програвати, ні цим гравцям, ні своїй зарозумілості.
Якщо вона не могла бачити, вона просто дозволяла Шарпам робити важку роботу по вбивству ворога. Вони не залежали від Ліїного зору.
"Він все ще повинен бути сліпим! Заклинання, яке воно щойно наклало, все ще повинно бути на кулдауні! Зараз саме час!" - закликав один з гравців.
Інший голос швидко заговорив. "Я зрозумів! Страх!"
<<Ви успішно протистояли ефекту.>>
Але тієї ж миті Містер Плейтс перестав рухатися. Лія не могла змусити містера Плейтса рухатися, навіть переключившись на ручне керування.
Що за чортівня?! У містера Плейтса повинен бути імунітет до заклинань! Тоді чому...?!
"Провісник застиг! Закляття Страху спрацювало!"- Голос, який наклав заклинання Страху, сказав схвильовано.
"Пробити опір боса івенту навіть з полем дебаффа... скільки ж ти наробив мін-максимуму?!" - пролунав у відповідь недовірливий голос гравця.
Кастер відповів: "Це все через сліпоту! Перебування в затемненому стані додає штраф до опору на Страх! Але забудь про це! Страх поглинув камені, що зв'язують душу, які я мав! Ця істота явно нежива!"
Це була новина для Лії. Вона не знала, що Страх стає більш ефективним, коли противник не бачить. Проте, це був цілком зрозумілий недогляд з її боку. До цього моменту Лія не перебувала в добре освітлених місцях під час гри. Вона, по суті, кастувала Страх у стані вічної темряви.
Іншою новою інформацією було існування предмета, який називається камінь, що зв'язує душу. Хоча Лія не знала, що саме це за камені, назва підказувала, що вони мають схожий ефект з умінням "Душевний зв'язок" в дереві некромантії. У той час як Душевний зв'язок дозволяв некроманту зберігати душі у собі, камені, очевидно, є витратним матеріалом, який можна використовувати замість зв'язаних душ.
Містер Плейтс не був нежиттю, але був чимось схожим на гомункула або голема. Обидва типи потребували для дії заклинання зв'язаної душі, тому, мабуть, саме тому заклинання поглинало ці камені. Оскільки заклинання на них не діяли, і вони ніколи не створювали власних заклинань, Лія не витратила жодного очка досвіду, щоб підвищити показники MND для Містера Плейтса та Шарпів. У поєднанні зі штрафами з поля дебаффів не було нічого дивного в тому, що вони не змогли протистояти ефекту заклинання Страху.
Шарпи теж не реагували на її команди. Вони теж відступали під дією заклинання Страху.
"Це наш шанс! Всі, зосередьте свій вогонь на босі!" - вигукнув один з гравців. Заклинання посипалися на Лію з усіх боків, але кожне з них завдавало містеру Плейтсу лише невеликої шкоди. З такою кількістю шкоди, яку наносили гравці, Лія могла б просто пересидіти всередині містера Плейтса, поки ефект страху не зникне, без ризику отримати травму, але її гордість виключила цей варіант як прийнятний.
Вона була сповнена рішучості вбити гравців-суперників. Вона заприсяглася собі, що зробить це.
Не було сенсу залишатися всередині Містера Плейтса, який був сліпим і знерухомленим. Враховуючи, що всі атаки, які сипалися на неї, були заклинаннями того чи іншого виду, можна було з упевненістю припустити, що навколо неї не було жодного гравця. Вона не змогла б зловити жодного гравця в радіусі вибуху, навіть якщо б продовжувала цілитися в себе.
Вона не могла дозволити собі таку розкіш, як не потрапляти на очі гравцям. Єдиний варіант, який їй залишався, - випустити на ворога все, що було в її арсеналі. Для цього їй потрібно було дивитися на гравців власними очима і цілитися в них своїми висококласними заклинаннями.
"Вайт Аут", - промовила Лія, спокійно активуючи заклинання. Вайт Аут було заклинанням Світлої магії, яке могло ненадовго засліпити всіх в навколишньому просторі.
"Ого! Що це за чортівня?!"- Гравці здивовано відреагували, коли сліпучий спалах світла тимчасово позбавив їх зору.
"Світло?! Я нічого не бачу!"
Лія скористалася можливістю вилізти з Містера Плейтса. Вона відкрила люк ззаду і швидко вискочила з броні, схопившись за плече містера Плейтса і видершись на нерухому броню. Лія розправила крила на попереку і підперла ногою люк, щоб утримати рівновагу, дивлячись вниз на гравців.
"Щось щойно вийшло з броні!" - вигукнув один з гравців.
"То там хтось ховається всередині, так?" - пролунав інший голос.
"Спокійно! Всі знають, що боси мають різні форми!" - сказав третій гравець. Гравці вже в основному оговталися від засліплення, викликаного "Вайт Аутом". Ефект заклинання був неприродно коротким, поле дебаффів явно завдавало певної шкоди.
Лія сподівалася вбити кількох гравців до того, як вони оговтаються від тимчасової сліпоти, але в ту мить, коли вона вийшла з Містера Плейтса, вона виявила, що не може нормально бачити. Сонячне світло було неприродно яскравим. Вона навіть не могла бачити навколишній світ, не примруживши очей.
Зачекайте, це був перший раз, коли Лія опинилася на вулиці вдень у власному тілі? Незважаючи на те, що сонце вже пройшло свій зеніт, Лія все ще купалася під прямими сонячними променями. Лія вважала, що поганий зір - це єдиний недолік, від якого вона страждає з точки зору зору, їй тільки зараз спало на думку, що покарання від поганого зору та альбінізму можуть мати синергетичний ефект і посилювати дію один одного.
"Зачекайте, це що..."- Гравці, здавалося, оговталися першими, коли почали коментувати зовнішній вигляд Лії.
"Схоже на ангела. То за роєм нежиті, що атакував континент, стояв ангел?"
Спостереження продовжувалися.
"Ах, ангел... Це єдине слово, яке я можу придумати, щоб пояснити цю красу... Це виходить за рамки естетики... Це як первісна сила природи."
"Так, це на такому іншому рівні, що я навіть не можу змусити себе відчути заздрість...", - сказав інший гравець.
"А хіба це не проблема? Якщо це ангел, то... Це не спрацює як..."- Вклинився більш прагматичний голос.
Потім пролунав голос мага, що пролунав раніше.
"Це може виглядати як ангел, але це точно нежить! Це, мабуть, нежива форма ангела!"
Лія знайшла обмін думками між гравцями неприємним. Єдина причина, чому вони могли спілкуватися, полягала в тому, що Лія не робила жодного ходу. Це мало ось-ось закінчитися.
Сонячне світло все ще було болісно яскравим, але чути, як гравці теревенять один з одним, дало їй час, щоб пристосуватися до відблисків. Вона могла бачити достатньо, щоб принаймні знати, з якого боку наступає ворог.
Передові позиції ворога були розташовані ближче, ніж вона очікувала. Вони, мабуть, скоротили дистанцію, бо були впевнені, що їхня ціль сліпа і знерухомлена.
Я змушу вас пошкодувати про це.
Поганий зір Лії означав, що коли вона билася сама, то влучити в супротивника можна було в кращому випадку з середньої дистанції. Додаткові обмеження від сонячного світла не давали їй змоги спрямовувати свої заклинання так, щоб мати хоч якісь шанси на успіх. Єдиним варіантом залишалося скоротити дистанцію і використати свої набагато більші фізичні показники, щоб придушити ворога.
Вона хотіла б знерухомити ворогів за допомогою заклинань, але вони вимагали прицілювання, як і будь-які інші заклинання, і вона не уявляла, як заклинання вплинуть на містера Плейтса чи Шарпів, якщо вона просто накриє місцевість заклинаннями.
Лія спритно зістрибнула з містера Плейтса і націлилася півмісяцем у шию найближчого гравця ближнього бою, якого змогла знайти. Незалежно від того, наскільки сильно на її статистику впливало поле дебаффів, поки її супротивники зберігали гуманоїдну форму, її м'язова пам'ять підказувала їй, куди бити, і в які місця.
Насправді, навіть у поточному стані з дебаффом, Лія все ще боролася з розривом між її звичайним тілом і фізичними атрибутами її ігрового аватара. Враховуючи роки тренувань в IRL, будь-який рівень фізичного вдосконалення, що виходив за рамки середньостатистичної людини, було важче контролювати, ніж її власне тіло. Якби вона знала, що опиниться в такій ситуації, Лія витратила б більше часу на те, щоб звикнути до фізичних можливостей тіла свого персонажа. Це був непередбачуваний побічний ефект масового підвищення фізичних показників за допомогою очок досвіду за короткий проміжок часу.
Лія мала намір просто нокаутувати свого супротивника за допомогою удару ногою. Хоча Лія відчувала незручність і незграбність при виконанні атаки, цього було більш ніж достатньо, щоб знести голову її цілі з плечей.
Цього і слід було очікувати, враховуючи величезний розрив в оцінках фізичних якостей. Зрештою, це був ігровий світ. Різниця в показниках STR і VIT на порядок чи два перетворювалася на нездоланний розрив у здібностях, коли справа доходила до рукопашного бою.
Безголовий гравець зім'явся на місці. Лія схопила мертвого гравця за руку, а потім жбурнула його в бік гравців задньої лініі, що кидався на неї з магічними заклинаннями. Кинутий на ворога з грубою силою Лії, труп закрутився в повітрі, як гігантська метальна зірка. Відлетівши на відстань, яку Лія не могла чітко розгледіти, тіло зникло, розчинившись у променях світла. Мабуть, гравець відродився.
Як тільки труп зник, Лія на мить заплющила очі і зробила глибокий вдих. Її повіки наче горіли, а з очей випромінював тупий біль. Вона не могла довго тримати очі відкритими, навіть примружившись.
Гравці були явно засмучені демонстрацією Лії і заговорили.
"Ця штука набагато страшніша, ніж здається!"
Інший гравець додав: "Я думав, що вона сфокусована на магії. Але схоже до дідька помилявся!"
Третій вигукнув у розпачі: "Справді?! Ангел, який використовує грубу силу, щоб перетворити людей на фарш?!"
"Він вже відновився після заклинання Страху?!" - запитав гравець, який, здавалося, зрозумів очевидне.
"Перетворення, мабуть, зняло всі його статусні ефекти! Фронтовики, вперед! Ми не можемо дозволити йому просунутися далі!" - прокричав хтось, хто, як припустила Лія, був лідером цієї групи гравців. Його вбивство підірвало б їхню здатність координувати свої дії проти неї.
Лія скоротила дистанцію, використовуючи цей дивно знайомий голос як орієнтир, і розплющила повіки, щоб розгледіти, що відбувається. Вона перенесла центр ваги, відкрила руку, спрямувавши долоню в бік цілі, і нанесла удар по тулубу гравця.
Вона мала намір відкинути його назад, але тіло гравця виявилося набагато м'якшим, ніж вона очікувала, і її рука в підсумку пройшла прямо крізь його тулуб. Руки, зануреної по лікоть у тулуб гравця, було достатньо, щоб на долю секунди сповільнити наступні рухи Лії.
Гравці накинулися на цю коротку можливість.
Хоча вона не могла сказати, хто стріляв, Лія відчула, як снаряд швидко наближається до її голови. Лія розвернулася і виставила труп гравця, що лежав на її руці, як щит, і заблокувала атаку, щоб вона не влучила в неї.
Пролунав голос мага. "Страх!"
<<Ви успішно протистояли ефекту.>>
Закляття Страху було накладено вчасно, але воно виявилося марним. Заклинання не діяли на Королеву Руйнування.
"Не спрацювало!" - сказав голос чарівника.
"Вона вбила командира!"
Інший гравець прокоментував: "Якби тільки вона не заблокувала бомбу з чорнилом кальмара! Але тепер ми знаємо! Страх працює, якщо ти можеш поєднати сліпоту з полем дебаффів!"
Гравці продовжували обговорювати між собою, а маг знову втрутився: "Ні, коли я вдарив її першого разу, вона використала шість каменів зв'язування душ, але у мене залишилося тільки чотири камені! Можливо, мені просто не вистачило, щоб воно спрацювало!"
Їхні припущення були абсолютно безпідставні, але Лія не мала жодних підстав виправляти їхнє непорозуміння. Шість каменів, що зв'язують душі, спожитих раніше, ймовірно, і були тими, що влучили в містера Плейтса і п'ять Шарпів. Здавалося, кожен камінь можна було використати замість однієї душі.
"Блискавична злива." Лія подумки подякувала магу за цю інформацію, примружившись у тому напрямку, звідки вона почула голос мага, і подарувала йому заклинання атаки з широкою зоною ураження.
Оскільки заклинання вимагали чіткого візуального підтвердження цілі, в яку потрібно було влучити, Лія мала проблеми з ураженням цілей, які вона не могла чітко бачити, але заклинання зони дії дозволяли компенсувати цю нестачу точної точності. Єдиним компромісом було те, що заклинання, які впливають на площу, вимагали більшої кількості очок, але зараз навряд чи було час турбуватися про витрати очок.
"Га...!" Почувся болісний крик мага. Лія не могла бачити всю відстань у напрямку голосу, і їй довелося спрямувати заклинання на меншу відстань, ніж вона хотіла. Здавалося, що вона не змогла влучити в нього прямим попаданням, але було ясно, що їй вдалося зачепити його зовнішнім краєм радіусу ураження заклинання.
"Вона знищила Ментай-ліста!"- здивовано вигукнули гравці. "Навіть з дебаффом, вінвоно все ще досить сильне, щоб вбити заклинателя з одного удару..."
"Ця штука не магічна і не орієнтована на ближній бій! Вона тупо хороша і в тому, і в іншому! Задні захисники, відступаємо!" - вигукнув гравець.
"Мале Масове Зцілення!"- пролунав голос цілителя, який наклав заклинання масового зцілення на гравців, що вціліли, потрапивши під атакуюче заклинання Лії. Але це було помилкою.
До цього моменту Лія чула лише одного гравця, який вигукував заклинання зцілення. Це означало, що на всю групу був лише один цілитель. А це означало...
"Снігова буря! Дугова плазма! Землетрус! Ураган!"- Лія вимовляла назви заклинань. Її метою було вбити всіх гравців, приголомшивши їх шквалом заклинань до того, як закінчиться кулдаун заклинання масового зцілення цілителя.
Лія накладала заклинання, ставлячи себе в центр, знаючи, що отримає певну шкоду в процесі. Це було пов'язано з тим, що вона хотіла використати їх якомога швидше. Лія все частіше відчувала неприємне печіння по всій шкірі. Ймовірно, це були наслідки альбінізму, які посилювалися під впливом сонця. Вона не могла гаяти часу.
Якщо між її заклинаннями не буде жодного зцілення, цей шквал повинен був покінчити з усіма гравцями, які опиняться поблизу. До того ж, вона не зазнала значної шкоди від гравців. Після того, як з передніми бійцями було покінчено, задні охоронці могли вільно бомбардувати її заклинаннями, але ці заклинання не могли зрівнятися з пошкодженнями, які Лія завдавала собі сама. Вона могла витримати цей натиск.
Лія помітила, що цілителька наклала кілька лікувальних заклинань між своїми атакуючими заклинаннями. Але заклинання масового зцілення все ще повинно бути на стадії кулдауну. Навіть якщо їй вдасться вилікувати своїх союзників, це означатиме, що, можливо, один або двоє з них виживуть поруч з Лією. Цього було б недостатньо, щоб становити для неї загрозу.
У той же час Лія задавалася питанням, як довго гравець на її руці буде залишатися там. Вона не потурбувалася про те, щоб щось зробити з трупом, тому що він був корисним щитом, і тому що вона переключилася в основному на атаку магією. Чому простромлений гравець не відродився? Так чи інакше, прийшов час від нього позбутися...
Роздуми Лії були перервані, коли вона відчула, як хтось обхопив її за талію. Це був мечник, якого вона спочатку покалічила, знищивши його щит, руків'я щита і все інше, той, кого інші називали Ґілом. Він був одним з небагатьох танкістів у цій рейдовій групі. Чи вижив він тому, що як танк мав більше здоровя, ніж інші? Ні, це не могло бути так. Навіть в ослабленому стані заклинання Лії були занадто потужними, щоб таке могло статися.
Зачекайте, невже всі зцілення, накладені цілителем під час шквалу заклинань Лії, були спрямовані на нього? Навіщо б заклинателю зосереджувати всі сили на зціленні цього одного гравця?
"Зараз! Давайте!" - закричав гравець, що тримався за її талію.
Це було надто далеко, щоб Лія могла добре розгледіти, але виглядало так, ніби частина тилової групи щось робила вдалині. За мить Лія почула, як розбився якийсь кристал, а її тіло раптом стало важчим.
Вона знала, що це було. Це було поле дебаффу. Чому воно раптом стало таким потужним?
Лія також відчула, як сила витікає з її тіла. Вона з усіх сил намагалася втриматися на ногах. Чоловік, що тримав її за талію, обм'як і сповз до її щиколоток. Він, напевно, був мертвий.
Ні, це було не просто поле дебаффа. Воно не просто накладало штрафні бали на здібності - воно ще й виснажувало життєву енергію. І на відміну від попередніх, цього разу поле не розрізняло друзів і ворогів. Саме це і вбило гравця на ім'я Ґіл.
Раптом труп, встромлений у її руку, став для неї величезним тягарем. Лія опустилася на одне коліно. Ось чому він не відродився.
Їй потрібно було вибратися з цього поля дебаффів, і їй потрібно було зробити це зараз. Здавалося, що воно не стільки завдавало шкоди, скільки зменшувало максимальний рівень життя. Але це був тип дебаффа, при якому персонажі отримували шкоду, пропорційну зменшенню їхнього максимального життєвого запасу. Це, мабуть, і стало безпосередньою причиною смерті Ґіла. У нього просто не вистачило здоров'я, щоб покрити зменшення, і він миттєво помер в результаті дебаффа.
Сама Лія отримала велику кількість шкоди від власних заклинань. Крім того, вона перебувала під дією надзвичайно потужного дебафф-поля. Її рівень життя вже був у небезпечній зоні, і від нього залишилося лише кілька пунктів. До того ж, до цього додавалася шкода від "легких опіків", які сонце незабаром завдасть її шкірі.
Це було погано.
Труп танка біля її ніг також гарантував, що вона не зможе легко відійти.
Навіщо взагалі носити таку важку броню? Але, гадаю, я зможу втекти, використавши Закляття...
Ні, вона не могла. Вона вже змарнувала його легковажно, ще до того, як прийшла сюди. У цього вміння був час кулдауну двадцять чотири години.
Також вона не могла втекти, використовуючи Виклик Заклинателя. Її навички виклику все ще були заблоковані.
Всі її минулі дії поверталися, щоб переслідувати її. Все це було результатом того, що вона дозволила собі захопитися, необачно діяти, не думаючи про можливі наслідки.
Як би не було боляче це визнавати, але єдиним варіантом залишалося полетіти і втекти. Опинившись у повітрі, вона могла покінчити з ворогом килимовим бомбардуванням зверху. Вона відірвалася від землі за допомогою "Польоту" і з останніх сил, що залишалися, струснула труп зі своєї руки...
Саме в цей момент вона зустрілася поглядом з трупом. Вона знала це обличчя... Його голос також був дивно знайомий... Це був...
Лія завмерла, відчувши на собі гострий погляд хижака. Вона рефлекторно повернулася, щоб зустріти цей погляд. Раптом прямо перед нею з'явилася стріла.
А, точно, стріла лучника, який стріляв у мене...
Стріла влучила їй прямо між очей. Це був постріл в голову. Критичне попадання.
<<Ви маєте право на відродження протягом однієї години, бажаєте відродитися зараз?>>
***
"Так, і так..."
Канцлер озирнувся на лицарів, які занесли предмет до кімнати. Лицар зняв тканину, що вкривала предмет, відкриваючи гігантський кристал яйцеподібної форми з ледь моторошним райдужним відтінком. Серед гравців, що зібралися у дворі, прокотився гомін.
"Зважаючи на те, що такі чужинці, як ви, так багато ризикують для нашого королівства, ми навряд чи можемо сидіти склавши руки і чекати, чим все закінчиться. Ми робимо все, що в наших силах", - сказав канцлер, перш ніж підійти до кришталевого яйця. Він провів пальцями по поверхні і продовжив. "Це старовинний предмет, який шанується в нашому королівстві як артефакт. Це також одна з коронних реліквій королівства. Його Величність дозволив його використання."
Гравці почали перегукуватися між собою: "Стародавній скарб...?!"
Гравець, що стояв поруч з першим, схвильовано кивнув.
"Так, він назвав це артефактом!"
Хвилювання було відчутним серед зібраних гравців, коли інший голос зауважив: "Ого, це новий клас предметів!"
"Ви впевнені, мілорде?"- запитав Аматаін від імені всіх присутніх.
Канцлер подивився на гравців і повільно кивнув.
"Цей артефакт накладає послаблююче прокляття на всіх істот в межах вказаної області. З поля можна виключити до десяти особин. Тривалість дії артефакту - одна година."
Це був предмет, який накладав на ворога дебафф - тобто послаблюючий ефект. Гравці чітко усвідомлювали з похмурих тонів NPC, що провісник - це монстр на зовсім іншому рівні сили, ніж ті, з якими вони стикалися раніше. Цей артефакт повинен бути предметом івенту, призначеним для використання проти монстрів-босів такого рівня.
Канцлер продовжував пояснювати: "Прокляття марнотратства діє поетапно. Коли артефакт активується вперше, ефект прокляття дуже слабкий. Але поки супротивник перебуває в зоні впливу артефакту, ефект виснаження неухильно зростає."
Він зробив паузу, щоб перевести подих, перш ніж продовжити: "Більше того, якщо кристал розбити під час дії прокляття, протягом наступних десяти секунд вся енергія, що залишилася в артефакті, буде вивільнена відразу. Сила прокляття виснаження зростає пропорційно енергії, що залишилася в артефакті. Цей ефект, однак, не відрізняє друзів від ворогів, і навіть тих, хто був виключений з початкового впливу артефакту. Коли цей ефект активується, він зменшує здібності всіх, хто потрапляє в його поле, до половини. Це стосується і їх життєвої сили. Це означає, що якщо істота зазнала шкоди, він може миттєво вбити її."
Це був надзвичайно потужний предмет. Такий, що гідний бути національним надбанням королівства. Здавалося, що артефакт мав власну волю. Одержимий, проклятий гнів, який не зупиниться ні перед чим, щоб знищити ворога.
Вейн на мить замислився над наслідками, перш ніж запитати: "Навіщо виносити це назовні саме зараз? Якби велике військо взяло це з собою, вони, можливо, змогли б вижити..."
Канцлер серйозно кивнув.
"На жаль, ця реліквія має особливі умови активації. Її можна використовувати лише в певних місцях. Це місто - одне з таких місць".
Вейн кивнув. "Я розумію, але ви казали, що це найцінніша річ королівства, якщо ми її знищимо..."
Навіть якщо королівство було в небезпеці, знищення артефакту здавалося крайнім кроком.
"Так і повинно бути, пане Вейн. Цей артефакт після активації втратить світло, яке його живить, і більше ніколи не зможе бути використаний", - сказав канцлер з покірною посмішкою.
Вейн не був переконаний і запитав: "Але ж у вас все ще є ангели, які нападають на вас навмання, так? Чи не варто вам приберегти це для того, коли прийде бос цих ангелів і нападе на вас?"
Канцлер похитав головою.
"Справа в тому, що цей артефакт не має особливого впливу на тих проклятих ангелів".
Вейн розгублено насупив брови.
"Чому це?"
"Ви ж знаєте, що у різних видів магії та істот є слабкі та сильні сторони, так? Це схоже на це. Цей артефакт називається Серце Короля Фей і, за переказами, був створений Королем Фей, який правив цими землями напередодні своєї смерті, щоб захистити людей, які жили на цих землях. Прокляті ангели, на жаль, мають схожу природу з Королем Фей і чинять опір силам Короля Фей", - пояснив канцлер.
"Розумію, це має сенс..."- сказав Вейн, розуміюче кивнувши головою.
Канцлер скористався нагодою, щоб продовжити своє пояснення.
"Як я вже згадував раніше, на цьому континенті є шість місць, де артефакт може бути активований, це королівські столиці кожного з Шести Королівств. Очевидно, що королівські сім'ї цих Шести Королівств є законними спадкоємцями спадщини Короля Фей."
Якщо слова канцлера були правдою, це, ймовірно, означало, що на випадок нападу провісника в королівських столицях кожного королівства були спеціальні заходи на випадок такого роду надзвичайних подій. Можливо, це було зроблено для того, щоб переконатися, що самі королівства не будуть зруйновані і докорінно змінять ситуацію на континенті. Причина, через яку спеціальні предмети не можна було використовувати за межами столиць, ймовірно, полягала в коригуванні балансу, щоб переконатися, що NPC не зможе раптово вийти і вбити рейдових босів до того, як гравці зможуть до них дістатися.
"Тоді... Гм, це може спрацювати на цьому провіснику, оскільки він неживий?"- запитав Вейн.
Канцлер підтвердив його підозри.
"Саме так. Сила Короля Фей найефективніша проти істот, які перебувають в опозиції до нього. Хоча ми не знаємо, що саме є повною протилежністю Короля Фей, але очевидно, що це істота, пов'язана з демонічним і темрявою."
"Дякую за пояснення ваших міркувань, мілорде. Ми використаємо цей артефакт з користю."- Аматаін відповів за групу, перш ніж схилити голову перед канцлером. Інші гравці наслідували його приклад.
Канцлер кивнув.
"Ми залишаємо нашу долю у ваших руках."
Потім Аматаін повернувся до Вейна.
"Тепер, коли ми це з'ясували, Вейне, настав час обміркувати план. Ти наш лідер у цій справі."
Всі гравці обернулися і подивилися на Вейна, який міг лише розгублено відповісти, на те, що його назвали лідером. "Чекайте, що?" Вейн був, мабуть, найслабшим з присутніх гравців. Чому він став лідером?
Ґальґамеш ляснув Вейна по плечу.
"Ну ж бо, Вейне, ти ж сам доклав зусиль, щоб зібрати нас усіх! Ми тут, щоб простягнути тобі руку допомоги, ти тут головний герой. Ти впораєшся, босе."
Аматаін кивнув на знак згоди.
"Ґальґамеш має рацію. Це твої зусилля привели нас сюди. Саме тому саме ти маєш очолити цю рейд групу."
Вейн насупився і похитав головою.
"Але ви прийшли сюди тільки тому, що Ґіл..."
Аматаін відповів просто: "Це може бути правдою, але не Ґальґамеш скликав і доклав зусиль, щоб зібрати всіх."
Решта присутніх були уособленням гравців найвищого рівня, і всі вони зібралися тут, довіряючи словам Вейна.
І це були не лише гравці у дворі. Мабуть, було кілька гравців танкової статури, які виконували роль мулів, щоб привезти всіх до Хіліту. Вони долучилися до справи, навіть якщо для них не було ніякої прямої вигоди.
Тут вже не йшлося про силу характеру. Йшлося про виправдання віри, яку вони всі в нього вклали. Він повинен був придумати план битви, навіть якщо не був повністю впевнений у собі. Ні, це був неправильний спосіб дивитися на це. Він мав бути впевненим, що зможе це зробити. Зрештою, колись він зібрав докази і загнав Лію в кут за її поведінку. Якби він відступив зараз, то пошив би Лію в дурні за те, що вона була вражена його детективними здібностями... Не те, щоб він відчував щось особливе до Лії, звісно, більше...
"Гаразд, почнемо."- Тепер повністю відданий справі, Вейн кивнув головою, оглядаючи зібрану групу.
"Отже, ось що ми знаємо про провісника." Вейн почав перераховувати дані: "По-перше, він контролює мурах, шершнів і нежить. По-друге, він може літати. По-третє, він може ставати невидимим. Ми також знаємо, що він прямує на захід, а це означає, що він прийде зі сходу."
Ґальґамеш кивнув поруч.
"Гарне резюме. Хоча в цьому списку є кілька пунктів, які вже викликають певні сумніви..."
Аматаін висловив свою згоду.
"Так. Якщо провісник прямує до столиці самотужки під маскою невидимості, ми не зможемо помітити його наближення."
Вейн зітхнув, перш ніж його перервав чоловік у формі медсестри.
"Дозвольте втрутитися?"
Вейн кивнув.
"Звичайно, пане Юічі."
"Просто Юічі, будь ласка." Юічі похитав головою і продовжив: "У мене є вміння, яке називається "Істинний зір". Коли воно активоване, то дозволяє мені візуалізувати і бачити LP персонажів, які мене оточують. Хоча це не дає мені конкретних цифр, але дає приблизне уявлення, засноване на світлі та кольорі. Яскравість світла - це відсоток здоров'я, що залишився, а колір - максимальний рівень життя."
Чоловік, одягнений як нінджя, відгукнувся: "Я теж це вмію".
"Зрозуміло", - сказав Вейн, задумливо погладжуючи своє підборіддя.
"Тоді ми попросимо Юічі та Манкі Саске зайнятися виявленням ворога."
Саске увірвався: "Називай мене просто Саске. Навіщо використовувати моє повне ім'я? Розслабся, не будь таким формальним."
Вейн кивнув і продовжив: "Залишимо це Юічі і Саске. Ми можемо придумати план, якщо він принесе свою армію бджіл пізніше. Давайте обговоримо, що робити, якщо він з'явиться сам. Оскільки є велика ймовірність, що він буде невидимим, вам двом доведеться виявити його, коли він наблизиться. Наступне, що нам потрібно з'ясувати, це як заманити його в радіус дії артефакту... Нам потрібно заманити його в поле дебаффу."
Аматаін кивнув на знак згоди.
"Це правда. Ми повинні мати його готовим до того часу, як з'явиться провісник. Я дізнався про це, коли доторкнувся до нього щойно, але артефакти вчать тебе, як активувати його, коли ти торкаєшся до них. До речі, це стосується всіх артефактів, а не лише цього. Так чи інакше, згідно з артефактом, ціль, яку ви вказуєте, коли активуєте його, - це локація, а не людина чи предмет. Також слід зазначити, що вибуховий дебафф, який виникає при його знищенні, є найбільш потужним, коли йому залишилося близько півгодини часу роботи."
"Дякую, Аматаіне. Отже, в найкращому випадку нам вдасться заманити провісника в цільову зону, змусити задню лінію активувати артефакт, а потім знизити рівень життя провісника до лінії вбивства протягом півгодини і вбити його, знищивши артефакт. Щоб зробити це можливим..."- Вейн пояснив свій план, спираючись на поради гравців вищого рівня, додавши необхідні деталі, виходячи з їхнього досвіду в грі. Хоча вони вигадували план на ходу, до того часу, коли вони закінчили, у них вже був міцний фундамент.
Гравці вирішили обговорити план. Юічі почав: "По-перше, я дражнитиму його стрілою, а решті скажу, де він знаходиться".
Аматаін кивнув. "Ключовим моментом у всьому цьому буде утримувати істоту в полі дебаффу і не давати їй рухатися."
Ґальґамеш посміхнувся і кивнув.
"Так. Це велика відповідальність. Залиште це мені."
Вейн додав: "Крім того, якщо можливо, ми повинні завдати йому якомога більшої шкоди LP до того, як цей час настане."
Ментай-ліст, користувач Чарівної магії, відгукнувся: "Шанси на те, що мій Страх спрацює, приблизно п'ятдесят на п'ятдесят, але якщо це нежить і якщо у мене є камені, що зв'язують душу, заклинання повинно спрацювати. Єдине, що може виникнути - це опір..."
"Хтось може відволікти його, поки Саске влучить у нього бомбою з чорнилом кальмара і засліпить його. Це збільшить твої шанси", - сказав Юічі.
Ґальґамеш скептично подивився на ручну бомбу.
"Зачекай, ти серйозно кажеш, що можеш засліпити нею ціль, навіть якщо влучиш у потилицю? Як це працює?"
Саске знизав плечима і відклав бомбу.
"Звідки мені знати? Це ж така штука. Тобі доведеться запитати алхіміка, який її виготовив, щоб дізнатися більше. Мені довелося залишити його в одному з міст по дорозі, бо він не зміг би встигати за боєм."
План був більш-менш готовий. Залишалося лише виконати його.
"Ти знаєш... цей план, по суті, заснований на тому, що вся лінія фронту загине...", - пожартував один з гравців.
Аматаін похитав головою.
"Ні, я думаю, що це єдиний реальний варіант. На щастя, штраф EXP вимкнений для цього івенту. Можливо, гравці зможуть використати артефакт і пожертвувати кількома тілами заради перемоги."
Інший фронтовик додав: "Пам'ятайте, нам потрібно максимально сповільнити Провісника. Тому навіть якщо ви помрете, не відроджуйтеся. Просто залиште свій труп там і станьте на шляху провісника."
"До останнього я буду стримувати його, навіть якщо це означатиме обмотатися навколо нього, але це означає, що якщо постане питання про пріоритетність зцілення, то зцілення прийде до мене. Мене найважче вбити, тож це має принаймні збалансувати ситуацію", - сказав Ґальґамеш, дивлячись на групу.
"Дуже добре. Я подбаю про це, пане Ґальґамеш."- Цілителька ввічливо кивнула.
"Зачекай, ти не можете називати мене просто Ґіл?"- відповів він і стиснув губи.
Цілителька вибачливо похитала головою і сказала: "Вибачте, але називати людину на прізвисько - це трохи..."
"Гаразд, всі на позиції. У нас майже немає часу. Він може з'явитися в будь-яку хвилину", - звернувся Вейн до групи. Група відповіла гучним "Зрозуміли!" в унісон.
Ґальґамеш на мить замислився над словами цілителя.
"Чекай... Невже вона мене так просто здала?"
Так почалася битва за боса рейду, битва за вбивство провісника. Це буде перший загін в історії континенту, якому вдасться вбити провісника.