Другим офіційнм івентом для VRMMORPG Boot Hour, Shoot Curse стала "Масштабна наступальна/оборонна кампанія". Гравці обирали, на чиєму вони боці - цивілізованих рас (вони ж "людство") чи монстрів, і брали участь у вторгненнях та облогах по всьому континенту.
Лія вирішила допомогти монстрам у цій події. "Допомогти" - це, мабуть, трохи применшено. Якщо вже на те пішло, вона була однією з рушійних сил жахливого вторгнення в цивілізовані королівства. Сили під її командуванням вже стерли з лиця землі два людських міста.
Місто Ерфарен, розташоване неподалік домашньої бази Лії у Великому Лісі Ліб, було зруйноване армією жахливих мурах. Тим часом Світове Дерево під її командуванням послало незліченну кількість треантів з лісу Трей, щоб поглинути нещасне місто Ллірід, розташоване неподалік.
Наразі Лія планувала продовжити свій бліцкриг, перетворивши на руїни торгове місто Рокілліан, що знаходилося в центрі дорожньої мережі Королівства Хіліт, перш ніж повести свою армію до самої столиці. Її метою було завоювати столицю і перетворити її руїни на підземелля, переповнене підконтрольними їй монстрами.
Хоча це, безумовно, була амбітна мета, і здавалося майже блюзнірством намагатися досягти її в якості гравця, в самій меті не було нічого поганого. Зрештою, Лія брала участь у івенті на пряме прохання розробників гри.
Лія задоволено кивнула, дивлячись на розорану землю, яка колись була містом Рокілліан. Переконавшись, що місто перетворилося на безплідну пустку, вона тимчасово відкликала шершнів та артилерійських мурах, відповідальних за руйнування міста. На зміну їм прибула команда прибиральників, що складалася з пар шершнів з мурахами-снайперами, призначеними для зачистки залишків сил, що залишилися.
Мурахи-снайпери робили чисту роботу над тими, хто вижив, вбиваючи їх пострілами в голову, але, на диво, були солдати, які могли навіть відмахнутися від пострілів в голову. Це стосувалося всіх лицарів, яким пощастило бути екіпірованими повним комплектом належних обладунків. Можливо, їм допомагали шоломи.
"Здавалося, що тут чомусь було набагато більше солдатів. Цікаво, чи це було підкріплення зі столиці? Схоже, якщо поїхати до столиці, можна знайти солдатів, які можуть пережити килимове бомбардування і навіть снайперський вогонь", - розмірковувала Лія про себе. Потім вона замислено стиснула губи. "Але навіщо підкріплення? Я тільки вчора знищила Ерфарен. Вони не могли дістатися сюди так швидко, чи не так? Цікаво, чому армія опинилася так далеко від столиці?"
Солдати і лицарі, що залишилися в живих, шоковано дивилися на криваву бійню навколо. Але вони швидко перевели свої погляди вгору, і в їхніх очах палала ненависть.
"Якщо вони пережили все це, то, мабуть, вони занадто сильні для мурах", - сказала Лія, дивлячись на вцілілих. Наразі єдиними силами, які Лія мала поблизу Рокілліана, були її повітряні підрозділи. Іншого способу дістатися з Ерфарену до Рокілеану за один день не було.
Хоча Лія могла б піти туди, щоб добити останніх вцілілих, у неї все ще залишалися сили, які вона хотіла випробувати в бою. Скелети, яких вона створила за допомогою навички "Велике творіння" з алхімічного дерева навичок, адамантитове військо.
Звідси Лія мала намір попрямувати прямо до королівської столиці, ігноруючи всі дрібні міста на своєму шляху, але оскільки вона мала намір перетворити столицю на покинуті руїни, вона не могла просто килимовим бомбардуванням знищити місто. Настав час дати військово-повітряним силам відпочити.
"Відправляйтеся додому. Дякую за вашу важку працю", - сказала Лія, перш ніж відправити повідомлення в дружньому чаті Суґару - королеві, яка породила всіх мурах, щоб та покликала їх назад до лісу. Коли це було зроблено, Лія подивилася вниз на сили, що залишилися на землі.
"Поміркуймо... Гадаю, трьох взводів буде достатньо", - сказала вона собі, зависнувши над землею, а потім викликала три взводи адамантитової армії, по одному взводу за раз.
Оскільки Лія була прихована за допомогою заклинання Маскування з дерева Магії світла, тим, хто вижив, здавалося, що взводи адамантитової армії з'явилися з повітря. Не було ніякого особливого сенсу робити це таким чином, але, ймовірно, це було досить вражаюче з візуальної точки зору. Лія вирішила, що варто викластися на повну і зробити все якомога вигадливіше.
Не маючи нічого, що тримало б їх у повітрі, сила тяжіння незабаром потягнула взводи адамантитових солдатів до землі. Вони врізалися в землю у вражаючому видовищі пилу, стирчачи з землі так, наче виросли з неї. Відійшовши від наслідків падіння, вони виповзли з-під землі і одразу ж напали на вцілілих солдатів.
Перше, що здивувало Лію, було те, що солдатам вдалося уникнути ріжучих атак Адаман-лицарів. Гравці, які змагалися у Великому лісі, були б миттєво вбиті таким ударом, але солдати якимось чином зуміли ухилитися від них. Адаман-лицар намагався, але не зміг уникнути контратаки солдата і зрештою прийняв удар на свої обладунки. Оскільки обладунки Адаман-лицаря були міцнішими за меч солдата, Адаман-лицар уникнув пошкоджень, але якби його супротивник був належним чином екіпірований, Адаман-лицар, ймовірно, програв би бій.
Ряди вцілілих солдатів повільно порідшали, оскільки адаман-лицарі використовували свої вищі показники атрибутів, щоб подолати вищу майстерність солдатів за допомогою грубої сили. Лія відчувала, що це жахлива втрата для таких добре навчених солдатів - гинути через те, що їм не дали належного спорядження.
Лицарі, з іншого боку, з належним, високоякісним спорядженням, тримали оборону проти воїнів-адамантитів. Адаман-лідер був достатньо сильним, щоб вистояти навіть один на один. Вони були набагато сильніші за всіх людей, з якими Лія зустрічалася до цього часу. Оскільки Адаман-лідер був рівний їм, це означало, що вони за силою були такими ж, як і містер Плейтс, коли вона брала участь у Першому офіційному івенті.
Три взводи означали, що розгортати треба було лише трьох адаман-лідерів, і кожен з них брав по одному лицарю, тоді як адаман-лицарі та адаман-скаути за допомогою Адаман-магів якось стримували інших за допомогою комбінованих дій.
Ці лицарі були надзвичайно потужні, але їх було небагато. Можливо, навіть ймовірно, що вони були лицарями і з точки зору ігрової системи. Якби це було так, Лія мала б вистежити і вбити їхнього лорда, щоб належно вбити лицарів.
Лицар у термінах ігрової системи означав персонажа, який був наймитом лорда, використовуючи систему найму. Персонажі, що перебували на утриманні, відроджувалися через певний проміжок часу. І на відміну від гравців, ці персонажі не мали жодних покарань за смерть, таких як втрата очок досвіду.
Хоча це безсмертя давалося ціною того, що вони не могли отримувати очки досвіду самостійно, всі очки досвіду, отримані за дії найманця, йшли лорду. Якщо розглядати цю систему з широкої точки зору організації, то вона не мала жодних очевидних недоліків.
Звичайно, в обмін на це вміння потрібно було спочатку розблокувати велику кількість інших необхідних навичок. Більшість з цих навичок також були складними для ефективного використання на початку гри. Крім того, вбивство Лорда призводило до загибелі всієї його свити.
Вміння "Загін" і пов'язана з ним система також були тим, як Лія командувала своєю армією монстрів.
Лицарі не шукали свого лорда і були повністю зосереджені на битві з адамантитовими солдатами, що, ймовірно, означало, що вони були впевнені, що їхній лорд не помре. Оскільки вона також не помітила жодних неприродних спроб прикрити когось із них від нападу, також малоймовірно, що лорд маскувався під одного з лицарів. Ймовірно, це означало, що лорда не було в місті або поблизу нього.
Поки Лія розмірковувала про лицарів та їхнього лорда і літала над руїнами міста в пошуках вцілілих, яких можна було б вбити, взводи адамантитів добивали решту солдатів. Маючи перевагу в силі, вони швидко розправилися з рештою лицарів. Коли вона повернулася до місця прикликання, то побачила тіла багатьох солдатів і лицарів, розкидані на землі.
"Оскільки я не можу нести адамантитових воїнів... мабуть, доведеться залишити їх тут", - сказала собі Лія. "Гадаю, я зможу полетіти далі сама і викликати їх знову, коли дістануся столиці. Політ - це така корисна здатність", - роздумувала Лія, дістаючи мапу зі свого інвентарю. Це була цінна, рідкісна річ, яку вона отримала, домовившись з командою розробників.
Здавалося, що королівська столиця знаходиться на захід від Рокілеана. Вона могла полетіти на захід, а коли наблизиться до неї, то зможе з неба розгледіти головну дорогу і прямувати нею до столиці. Вона не уявляла, скільки часу це займе пішки, але це не було особливо довгою подорожжю по повітрю.
Вітер приємно торкався її обличчя... ну, не зовсім. Вона була всередині Містера Плейтса, тому Лія не відчувала ані найменшого подиху вітру, незважаючи на те, що ширяла в повітрі. Вона мусила визнати, що краєвид був чудовим, адже все, що вона бачила, було з точки зору високо в повітрі.
Спостерігаючи за землею, що пропливала під нею, Лія краєм ока помітила птаха. Хоча птах був набагато нижчий за неї за висотою, вона побачила, що він наближається з досить великої відстані прямо перед нею. Лія і птах перетнулися поглядами, перш ніж птах продовжив свій політ у зворотному напрямку.
Це була маленька пташка, ймовірно, голуб. Тоді Лію осяяла думка. Чи міг це бути поштовий голуб, навчений переносити повідомлення з одного місця в інше? Глибокої причини для такої думки не було. Вона просто відштовхнулася від слова "голуб" і асоціювала його з поштовими голубами.
Якщо це справді був поштовий голуб, то куди він прямував? У тому напрямку, куди він летів, на нього чекали лише купи уламків. Однак дуже малоймовірно, що той, хто послав голуба, знав, що всі міста були зруйновані. Це означало, що до того, як місто перетворилося на руїни, хтось намагався зв'язатися з одним із міст за допомогою поштового голуба.
Цікавість Лії взяла гору, і вона вирішила спробувати зловити голуба. Вона зробила розворот у повітрі і наздогнала голуба, простягнувши руку і обережно закривши рукавичку містера Плейтса навколо голуба. На жаль, Лія не розрахувала силу свого захвату і розчавила його на криваву м'якоть. Можливо, було б краще покликати когось із її васлів, щоб вони зловили його замість неї. Когось на кшталт Зловісної, лісової сови, яку Райлі спіймав для неї, щоб приручити.
Лія обережно розкрила долоню і перевірила закривавлені рештки голуба. До його лапки щось було прикріплено. Ага, значить, це все ж таки був поштовий голуб. Лія хотіла витратити час на читання листа, але вона також не хотіла втрачати більше часу. Тоді Лії спала на думку блискуча ідея. Вона викликала Зловісну і відправила її до столиці.
Повернувшись на землю, Лія вилізла з містера Плейтса в тінь дерева і обережно зняла циліндр з голуб'ячої лапки, намагаючись не забруднитись її кров'ю. Всередині було щось схоже на папір. Коли його вийняли і розгорнули, воно виявилося значно більшим, ніж Лія очікувала.
Вона прочитала послання, написане на аркуші. Його зміст застав Лію зненацька, але водночас допоміг розібратися в ситуації. Очевидно, надмірна кількість воїнів у місті була послана, щоб убити Лію. У листі згадувалося про "вбивство провісника" і зазначалося, що це сталося у Великому Лісі Ліб. Виходячи з контексту, було цілком зрозуміло, що під цим провісником малася на увазі сама Лія.
Контекстом у цьому випадку було системне повідомлення, яке було розіслане, коли Лія стала Королевою Руйнування. У повідомленні Королева Руйнування описувалася як "Провісник Руйнування". У керівництві королівства мав бути NPC, який отримав це системне повідомлення.
Це конкретне повідомлення було надіслано канцлером королівства Хіліт. Більшість людей не могли просто підійти і поговорити з канцлером. Той, хто почув системне повідомлення, мав бути досить важливою особою в королівстві, щоб заслуговувати на увагу канцлера.
"Генерал", якому був адресований лист, ймовірно, означав командувача цієї армії. Тепер Лія знала, чому в Рокілліані було таке велике військо. У листі генералові наказувалося першочергово знищити провісника, навіть якщо це означало б знищення Рокілліану. Канцлер хотів, щоб Рокілліан був знищений, а провісник вбитий. Хоча армія не змогла вбити Лію, Рокілеан був повністю знищений, тож армія виконала половину своїх завдань. Сподіваємось, цього було достатньо, щоб зробити канцлера щасливим.
Але я не очікувала, що вони пошлють цілу армію, щоб убити мене...
Лія не була впевнена, як вони дізналися, що вона живе у Великому Лісі Ліб, але здавалося, що Королівство Хіліт дуже хотіло її позбутися. За це королівство отримало гострий контрудар від Лії. Хоча насправді Лія не зазнала ніякої шкоди, королівство все одно зробило все можливе, щоб завдати їй шкоди. Лія вирішила, що раз королівство послало за нею військо, то вона має право відповісти силою.
Хоча вона не надавала особливого значення голубу чи листу, це була гарна нагода не тільки випробувати нову навичку, але й ефективно використати свій час. Лія знову залізла в "Містер Плейтса" і активувала вміння. "Заклинання Заміни: Зловісна".
Лія відчула коротку мить невагомості, перш ніж опинилася високо в повітрі. Вона щойно помінялася місцями зі совою Зловісною. Вона поспішно активувала політ і уникнула падіння на землю.
"Зрозуміло, ось як це працює. Гадаю, це гарна ідея - перевірити, де знаходиться ціль Закляття за допомогою Виклику зору, перш ніж використовувати вміння. Але в такому випадку, чому б просто не використати Виклик викликача(того хто викликає)? Я знаю, що це, напевно, вміння для надзвичайних ситуацій, але не схоже, що я потраплю в таку ситуацію", - розмірковувала Лія, наказуючи Зловісній повернутися до лісу. Якщо це було занадто далеко, Зловісна могла робити те, що хотіла, а Лія покличе її пізніше.
Лія мала намір відшукати відгалуження головної дороги, якою можна було б піти до столиці, але не було потреби шукати головну дорогу - вона просто пролягала внизу, під нею. Як центр королівства, столиця мала безліч відгалужень від головних доріг королівства, що розходилися в різні боки.
Лія не мала жодного уявлення, чи дорога, якою вона йшла, була тією, що вела з Рокілліан. Головні дороги королівства рідко прокладали прямо по місцевості, натомість вони звивалися і розгалужувалися вздовж свого шляху. Це, мабуть, було неминуче, враховуючи, що дорога повинна була оминати ліси, пагорби та широкі річкові переправи.
Так чи інакше, головна дорога привела б її до столиці. Настав час завоювати столицю і перетворити її на місто смерті.