Зміст
Розділ 3: Тренування Васалів 63
Розділ 5: Королівська битва / Battle Royal 116
Розділ 6: Велике відкриття Великого лісу Ліб 147
Розділ 7: Світове дерево і Вищий Ельф 177
Розділ 8: Вознесіння Королеви Руйнування 199
Розділ 9: Початок Кінця Людства 218
Події того дня прокотилися ударною хвилею по всьому континенту. Перші поштовхи відчувалися в кафедральних соборах Святої Церкви, розташованих у столиці кожного королівства. Паніка була заразливою, і незабаром вона перекинулася з соборів до палаців, які правителі цих королівств називали своїми домівками.
Королівство Хіліт, людське королівство на південно-східному краю континенту, найгостріше відчуло на собі вплив новин, що поширювалися по всій землі. Нещасний народ Хіліту опинився в епіцентрі події, що потрясла весь континент.
***
Над темним нічним небом рівнин засяяв блискучий білий силует, наче на небі раптово з'явився місяць у формі людини. Хоча цей світ мав багато дивних речей у собі, видовище людиноподібного місяця не повинно було бути одним з них. Щоправда, враховуючи розміри цього світу - цього ігрового світу - такий місяць міг десь існувати, але якщо він і існував, то цей силует не був ним.
Ні, цей силует належав дівчині, яка пливла високо над луками внизу. Це була не звичайна дівчина. Її голову обрамляли золоті роги, а з попереку виростала пара крил, таких же яскраво-білих, як і її волосся.
Причина, через яку вона дочекалася цієї пізньої години, полягала в особливому ефекті її альбінізму. Цей стан робив її дуже вразливою до сонячного світла, і перебування на сонці залишало на її блідій шкірі опіки, набагато серйозніші, ніж звичайні сонячні опіки, від яких страждає більшість людей.
Місячна ніч давала напрочуд ясний вид на рівнини, що простягалися внизу. Була досить пізня година, щоб не було видно жодної живої душі. Найманці NPC, які складали основну масу населення вдень, міцно спали, а гравці, які могли б бути онлайн в цей час, були зайняті полюванням в лісі.
«Що ж, здається, це ідеальне місце, щоб спробувати», - сказала вона собі, дивлячись на луки внизу. "Подивимося... Я використовувала Пекельне полум'я на лісі під час останньої події..." Вона на мить замислилася. «Чому б мені не скористатися цим шансом, щоб випробувати своє найпотужніше заклинання?»
Вона вже придбала найпотужніше заклинання в дереві навичок Магії Полум'я. Враховуючи його вплив під час першої події, вона знала, що Пекельного полум'я буде більш ніж достатньо для більшості випадків, але завжди краще бути готовою до несподіванок. Саме тому вона доклала всіх зусиль, щоб максимізувати всі свої магічні дерева навичок, незалежно від їхніх елементів.
«Не схоже, що мої “мурахи” потрапили в зону дії...» - сказала вона, оглядаючи землю внизу. "Я впевнена, що там блукає кілька кроликів, але їм просто не пощастило. Що ж, я переконався, що не спричиню жодних непотрібних супутніх втрат, тож, гадаю, настав час випробувати силу Повелителя Демонів! Нехай же світ охопить полум'ям! «ПОЛУМ'ЯНА ДЕТОНАЦІЯ! »
***
Місто Ерфарен було розташоване в королівстві Хіліт. Джим народився і виріс в Ерфарені, а тепер заробляв на життя найманством. Цього дня Джим залишився до заходу сонця полювати на рівнинах за містом.
Нещодавно в Ерфарені відкрилася нова крамниця алхіміка. Для таких найманців, як Джим, ця крамниця була справжнім благословенням, оскільки продавала свої товари за значно нижчими цінами, ніж старі крамниці, розкидані по всьому місту. Одним із товарів, які пропонував цей алхімік, був новий тип ліхтарної олії, яка горіла довше і яскравіше, ніж традиційні олії, доступні на ринку. Нова олія дозволила Джиму та його побратимам-найманцям залишатися на вулиці і полювати після заходу сонця. Її вистачало не надовго, щоб полювати до глибокої ночі, але цього було достатньо, щоб полювати, доки місцеві таверни не перетворилися з забігайлівок на паби.
Відкриття крамниці алхіміка збіглося з напливом чужинців, відомих як Власники Сховища. Про цих чужинців ходили чутки, найнеймовірніша з яких полягала в тому, що вони не здатні вмирати. Певної достовірності цим чуткам надавала їхня поведінка, адже більшість з них щодня безстрашно прямували до лігва монстрів, яким був місцевий ліс, повертаючись наприкінці дня з доказами своїх перемог.
Можливо, через своє безсмертя ці чужинці могли виходити на полювання лише частину дня, але навряд чи це було перешкодою, враховуючи, що здобич, яку вони збирали в лісі, коштувала в кілька разів дорожче, ніж все, що можна було добути на рівнині. Для таких найманців, як Джим, які заробляли на життя полюванням у місті Ерфарен та його околицях, єдиним способом не відставати від новоприбулих було скористатися власною здатністю проводити довгі години полювання на рівнині.
Хоча Джим був поки що єдиним, хто виходив на полювання до пізньої ночі, це було лише питанням часу, коли інші місцеві найманці Ерфарену будуть змушені пристосовуватися і збільшувати час свого полювання, адже кількість Власників Сховища, здавалося, зростала з кожним днем. Джим вирішив, що краще бути одним з перших, хто збільшить години полювання, ніж просто чекати, поки його змусять.
Того дня Джим наповнив свій ліхтар алхімічною олією і залишився до заходу сонця, щоб продовжити полювання. Він упіймав свою останню здобич на вечір і вже витягнув ніж, щоб почати її обробляти, як раптом відчув тривожну присутність у цій місцевості.
За всі свої роки Джим ніколи не відчував такої неприродної, тривожної присутності. Він затремтів, почав рясно пітніти, і відчув, як в його думки закрадається відчуття неминучої загибелі. Хоча Джим не міг збагнути, чому він так почувається, всі його інстинкти кричали йому, щоб він забирався геть з цього місця. Коли паніка почала охоплювати його, Джим почав повільно відступати в бік міста, залишивши свою здобич на землі перед собою. Зараз був явно не час турбуватися про таку дріб'язкову здобич.
Відступаючи, Джим намагався діяти непомітно, щоб не привернути уваги до свого існування, але його обережність поступово поступилася місцем паніці, а кроки назад перетворилися на біг заднім ходом. Тоді він покинув навіть це прикидання, повернувся спиною до рівнини і кинувся наввипередки.
Саме тоді, коли він кинувся бігти, небо осяяло, наче повернулося сонце, сліпуче світло осяяло всю рівнину, а за ним прийшла пекуча спека, яка, здавалося, огорнула все його тіло. Джим випустив панічний крик і відчайдушно кинувся до міста.
Коли він нарешті добіг до міста, вартові, що стояли на варті біля міських воріт, з німим жахом дивилися на рівнину, яку Джим щойно залишив позаду. Через кілька ударів серця охоронці помітили його наближення і гукнули до нього.
"Гей! Ти! Що за чортівня тут відбувається?! Рівнини..."
"Стій! Зараз не час! З тобою все гаразд?! Твоя спина вся..."
Приплив полегшення омив Джима, коли він досяг міських воріт. Виснажений смертельним бігом, паніка більше не підтримувала його, і він знепритомнів на очах у охоронців. Коли він прокинувся наступного дня в лікарні, йому сказали, що у нього страшні опіки на спині. На щастя, зілля змогло вилікувати опіки, і йому не загрожувала постійна інвалідність, але вартість цілющого зілля звела нанівець його заробіток за останні кілька днів.
Коли він лежав у клініці, відновлюючись, до нього зайшли охоронці, які привезли Джима до лікарні напередодні ввечері. Здавалося, вони мали до нього якісь питання.
«Радий бачити, що ти одужав», - сказав один з охоронців з відчутним почуттям полегшення. Він продовжив: "Нам потрібно поставити тобі кілька запитань. Що сталося на рівнині минулої ночі? Ти, напевно, знаєш це, бо був там, але те, що сталося минулої ночі, перетворило рівнини на випалену пустку..."
***
За одну ніч луки поблизу Ерфарену перетворилися на спалену пустку. Незважаючи на всі зусилля, ніхто в Ерфарені не зміг зрозуміти, що сталося. Але в королівському палаці найближче оточення короля знало, що незадовго до подій тієї ночі народився новий ворог усього людства. Загроза, здатна перетворити на попіл величезні луги. Неможливо було передбачити, коли ця загроза зверне свій погляд на саме людство.
Королівство вирішило покласти край цій загрозі до того, як це станеться.