"Леді Амаґі" У столиці відроджуваного королівства збудували споруду для поклоніння новій богині. Королева Енола прийшла туди у вбранні, що відкривало її плечі - сукні, зшитій за зразком одягу Амаґі.
Біля вівтаря церкви стояла статуя, зліплена по образу Амаґі. Коли Енола молилася перед нею, решта прихожан наслідували її приклад, усі були одягнені в милі форми покоївок з відкритими плечима. Жінки і чоловіки, молоді і старі, носили однаковий одяг і молилися до Амаґі в унісон.
"Пані Амаґі, будь ласка, пригляньте за нами. Щоб ми подолали це випробування."
Того дня в замку ніхто не зміг зупинити тиранічного Ліама. Енола та її піддані були безпорадні, їм залишалося лише чекати своєї долі. Посеред усього цього одна істота кинула виклик надзвичайно могутньому Ліаму: Амаґі. Вона була сміливою і твердою з Ліамом, коли ніхто інший - навіть мудреці - не міг нічого зробити, окрім як підкорятися кожному його наказу.
Енола все ще пам'ятала вигляд могутнього Ліама, який схилився перед волею Амаґі. Звісно, Королева дійшла висновку, що Амаґі має бути вищою істотою.
Вона негайно замовила статую і священні шати на честь Амаґі. Оскільки Енола та її народ прийняли форму служниці Амаґі за божественне вбрання, вона була прийнята як дрес-код церкви, яка тепер поклонялася їй.
Енола продовжувала ревно молитися. "Ми уклали угоду зі звіролюдами, пані Амаґі, і зобов'язалися взаємно не втручатися. Між нашими народами все ще існує напруженість, але я впевнена, що ми подолаємо і це випробування."
Відбудова королівства просувалася впевнено завдяки благословенню, яке Амаґі дарувала їм у вигляді припасів.
"Дякуємо, що врятували нас, пані Амаґі."
Для народу Еноли Амаґі була рівнозначна богині, і віряни, що зібралися у формі служниць, щиро молилися до її статуї.
***
Тим часом Гласс, вождь вовчого - чи то пак, собачого - племені, поставив дерев'яну статую Ліама в центрі їхнього селища. Вовки не були такими вправними у виготовленні таких речей, як люди Королівства Ерле, але вони доклали всіх зусиль, щоб вирізьбити її.
Стоячи перед статуєю, Гласс звернувся до свого племені. "Плем'я собак тепер освячене, визнане самим Володарем Ліамом! Моя дочка Чіно прийнята в сім'ю Володаря Ліама!"
Гласс використав цю подію, щоб підвищити свій статус серед вовків. Хоча він не був позбавлений амбіцій, його мотивація випливала, головним чином, з бажання дати своєму племені точку згуртування тепер, коли Ного пішов. Вирішивши заповнити порожнечу, яку залишив лев, Гласс дійшов до того, що підготував священну статую, яка могла нагадувати Ліама.
На жаль, його плем'я не відреагувало так, як він сподівався.
"Собака - це вже занадто."
"Ми вовки!"
"Невже у Гласса немає гордості?"
Для інших вовкулаків дочка Гласса була взята в сім'ю бога війни, тож вони не могли принижувати її родичів. Проте вони просто не могли змиритися з тим, що їх називають собаками.
Гласс намагалася переконати їх, використовуючи ім'я Ліама: "Якщо ви хочете називати себе вовками всупереч волі Володаря Ліама, то робіть, що хочете. Тільки зрозумійте, що ви не матимете захисту від Володаря Ліама, бо вас не вважатимуть членами собачого племені".
Ліам бавився з Ного і навіть переміг повелителя демонів. Вовкулаки знали, що їм ніколи не перемогти його, тож вони не могли кинути йому виклик. Вони незадоволено сплеснули руками, але сперечатися припинили.
Син Гласса підняв руку. "Чіно повернеться, тату?"
"Ні. Вона стала новою основою нашого племені. Але я не знаю, що сказати про... "космос" і все таке."
Гласс зобразив перед іншими переконаність, але, чесно кажучи, нічого не розумів про те, що сталося з його дочкою. Ліам дав йому просте пояснення, але йому бракувало фундаментальних знань, щоб зрозуміти такі речі, як міжгалактичні імперії, інші планети та космічні подорожі. І він не міг точно знати, яке становище отримує Чіно.
Думаю, вона в безпеці... Принаймні, я на це сподіваюся. Але, можливо, вона також сумує за домом. Чіно, завдяки твоїй самопожертві ми змогли вижити. Я подбаю про те, щоб твоє ім'я передавалося в нашому племені з покоління в покоління. Якщо ти маєш когось проклинати, то проклинай свого батька за те, що він прирік тебе на таку долю.
Він не шкодував, що віддав свою доньку перед обличчям величезної сили Ліама. Однак, як батько, він відчував себе дещо жалюгідним через те, що змушений був вдатися до такого вчинку.
"Ми будемо поклонятися моїй доньці Чіно тут, у нашому селі. Ми продовжуємо існувати тільки завдяки їй."
Після цієї промови в селі також підготували дерев'яну статую Чіно. Як і статуя Ліама, вона майже не нагадувала її.
***
В маєтку роду Бенфілд старша покоївка Серена отримала двох нових покоївок.
"Я Крістіана!"
"Я Марі!"
Обидві були вдягнені у форму покоївок і мило позували, з незграбними посмішками на обличчях і посмикуванням м'язів на щоках. Жодна з них не вважала, що миле вбрання і пози їм пасують, але Ліам наказав це зробити. Оскільки його команди були абсолютними у свідомості жінок, форма покоївок і милі пози були місією, на яку вони готові були поставити своє життя, хоч би як соромно це не було.
Перед жалюгідним дуетом Серена глибоко зітхнула. "Ваші посмішки вимушені, а над позами треба попрацювати. Знову ж таки, ви обидві надто фальшивете."
За її вказівкою Тіа та Марі нагримали одна на одну.
"Це тому, що твоя посмішка була такою потворною, викопне ти створіння!"
"Це твоє незграбне позування тягне нас донизу, жінка з фаршу!"
Серена холодно спостерігала, як вони лаяли одна одну. "Майстер Ліам дійсно дав мені невдячне завдання. Знаєте, вам двом не завадило б повчитися парі речей у іншого новобранця". Закінчивши свої суворі зауваження, вона звернула увагу дуету, що сварився, на іншу нову покоївку. Це була Чіно, з її трикутними собачими вухами і пухнастим хвостом. Як і Тіа та Марі, вона була одягнена у форму покоївки.
"Я Чіно з гордого вовчого племені! Мені сказали служити служницею, тож я буду робити це з усією віддачею! А тепер, з ким саме я маю битися?"
Вона була набагато більш вмотивованою, ніж інші дві, але не мала жодного уявлення про те, що насправді має робити служниця. Серена відчула, що в неї починає боліти голова, але Чіно не мала жодних заперечень. Зрештою, дівчині не потрібно було вміти виконувати свою роботу, а Ліам спеціально дозволив їй поводитися зверхньо. Вона була покоївкою лише за назвою, її офіційна роль була радше талісманом.
Тіа насміхалася з Чіно: "Ви хочете, щоб ми наслідували цю крихітну звіро-жінку, пані Серено? Вона не може мене нічому навчити. Можете не вірити, але якби я була покоївкою, то вже служила б бездоганно!"
Серена відповіла на тріумфальні вихваляння Тіа холодною правдою: "Бездоганно? На це може претендувати лише Чіно."
"Га?" Тіа витріщила очі, коли Серена натякнула, що вона не може конкурувати з Чіно.
Марі була в захваті від цього видовища, вказуючи на Тіа і регочучи. "Ти це чула, фарш? Ти гірша за жінку-звіра з нерозвиненої планети!"
"Слідкуй за своїм тоном",- огризнулася Серена. "Коли ти не вдаєш із себе гарну дівчинку, ти гірша за нерозвинену жінку звіра."
"Що?!"- зойкнула Марі.
Тіа, здавалося, важко сприйняла приниження Сереною. Вона дивилася на Чіно мертвими очима. "Я не можу змиритися з тим, що мене вважають нижчою за цю істоту. Я, безсумнівно, перевершую її в освіті, етикеті та силі."
Чіно опустила хвіст і затремтіла під гнівним поглядом Тіа, притиснувши вуха до голови. "Я дочка найбільшого героя вовчого племені, знаєте!"- пискнула вона.
Марі наблизила своє обличчя до обличчя Чіно, суворо насупивши брови. "Що лорд Ліам знайшов у такій звіро-жінці? Я просто не можу повірити, що він відчуває до неї прихильність."
Зі сльозами на очах, Чіно тремтіла під залякуючими поглядами колишніх лицарів.
Серена вирішила розповісти їм, чому Чіно затьмарила їх. "У неї набагато більше порядності, ніж у вас двох."
На цю заяву Тіа та Марі одразу ж почали скаржитися.
"Я першокласний лицар, і меч в руці лорда Ліама! Як я можу бути менш гідним, ніж ця звірюка?"
"Ця коротунка гідніша за нас? Як на мене, вона виглядає абсолютно нікчемною!"
Причиною їхнього суперництва була прихильність Ліама до Чіно. Зазвичай пара поводилася чемно з більшістю людей, але в питаннях, що стосувалися Ліама, вони були не в змозі контролювати себе.
Серена поставила їм гіпотетичне запитання. "Тоді дайте відповідь. Припустимо, жінці подобається певний чоловік. Через своє становище він знаходиться поза межами її досяжності. Жінка прагне зв'язку з ним, незважаючи ні на що, тому вона отримує його генетичний матеріал і намагається завагітніти від нього дитиною. Що б ви про це подумали?"
Очевидно, що вона описувала Тію і Марі, але вони обидві просто подивилися на неї порожніми поглядами.
"Це трохи страшно",- сказала Тіа. "Цій жінці, мабуть, варто звернутися за медичною допомогою."
"Я згідна",- сказала Марі. "Це недобросовісно - мати дитину від чоловіка без його згоди."
Головний біль, який відчувала Серена, був у повному розпалі. Якби ці дві жінки не були важливими лицарями, вона могла б просто висміяти цю ситуацію. Але обидві були центральними фігурами в роді Бенфілдів, і вони поводилися так безглуздо.
Невже вони не розуміють, що я говорила про них? Вони справді такі... Просто вони втрачають контроль, коли йдеться про лорда Ліама. Це зводить з розуму.
Випроставшись, Серена прямо сказала: "Ця історія була про те, як ви двоє ставитеся до Господаря Ліама."
Тіа і Марі обмінялися поглядами і розсміялися.
"А ви жартівниця, пані Серена."
"Так і є!"
Серена здивувалася, що змусило їх думати, що вони піднялися над цією "гіпотетичною" жінкою, але незабаром вона дізналася.
Тіа розвела руками, її широка посмішка була фанатичною. "Лорд Ліам не просто людина, яка знаходиться поза межами моєї досяжності. Для мене він - бог. Виносити його дитину було б божественним подвигом!"
Марі склала руки, ніби в молитві. Вона була б прекрасна, якби не її скляні, налиті кров'ю очі. "Я не якась дурна, божевільна жінка. Але я б зробила все, щоб виносити дитину лорда Ліама, незалежно від того, які табу я б порушила. Це було б того варте!"
Серена покірно закотила очі. На цьому етапі додаткова освіта вже нічого не могла зробити для цих двох. "Господар Ліам жорстокий, якщо наказав мені бути їхнім наставником."
Чіно теж була вражена цією парою. "Я не дуже розумію, що відбувається, але вважаю, що важливо прислухатися до людей."
Дійсно, слушна думка. "Вона набагато більше варта того, щоб її вчити",- пробурмотіла собі під ніс Серена.
"Чіно!" покликав Ліам, наближаючись до групи. "Ти ніколи раніше не їла млинців, чи не так? Ходімо, я попросив свого кондитера зробити кілька. Ходімо їсти."
Коли він підійшов у піднесеному настрої, Чіно ледь чутно помахала хвостом. Вона робила все можливе, щоб зробити безкорисливий вигляд. "Млинці? Звучить огидно! Н-н думай, що ти зможеш завоювати мене чимось на кшталт цього!"
Вона трохи заїкнулася, очевидно, бажаючи спробувати млинці.
Посміхнувшись її відповіді, Ліам взяв її за руку і повів геть. "Серена, я позичаю Чіно."
"Відпусти мене!"- зойкнула Чіно.
Перш ніж Ліам встиг піти, Серена звернула його увагу на двох інших присутніх жінок. "Гаразд, але хіба ви нічого не хочете сказати цим двом?"
Ліам зупинився і обернувся, щоб побачити, як Тіа і Марі холодно дивляться на Чіно, полум'я ревнощів ледь не піднімається з їхніх голів.
"Іп!" Чіно сховалася за ним.
Він дивився на Тіа і Марі з відкритою огидою.
"Якщо ви коли-небудь зробите щось моїй Чіно, я обіцяю, що вб'ю вас. А тепер покваптеся і навчіться клятого етикету у Серени! Ходімо, Чіно, тобі сподобаються млинці!"
"Що ж, гадаю, я можу скласти тобі компанію!"- Чіно міцно стиснула руку Ліама, коли втікала. Вона, мабуть, справді була налякана Тією та Марі.
Побачивши, як Ліам веде Чіно за руку, двоє колишніх лицарів впали на коліна.
"Лорде Ліаме!"
"Що ви знайшли у цій маленькій злодюжці?"
Дивлячись на жалісливі ридання пари, Серена ще раз зітхнула. "Тут одна проблемна дитина за іншою. Гаразд, з сьогоднішнього дня я буду вас обох навчати. Вам краще бути готовими до цього."
Вони витриваліші за звичайних лицарів. Я впевнена, що можу бути трохи грубою з ними.
Серена вирішила присвятити себе вихованню Тії і Марі.
***
Розетта, Юлісія та Сіель зібралися в кімнаті для нарад, щоб обговорити сили безпеки Розетти.
Юлісія була здивована, почувши, що Розетта планує зробити для підрозділу. "Ви хочете допомагати людям у біді? Що ж, це непогана ідея. Щоправда, це потребуватиме додаткового часу та бюджету."
"Нічого страшного. Планування допомогло мені згадати, чим я насправді хочу займатися"- Коли Ліам сказав Розетті, щоб вона особисто визначила обов'язки свого охоронного підрозділу, вона згадала своє минуле. "Я вела болісне життя в родині, яка була герцогською лише за назвою. Коли я зустріла Любого, я була врятована. Втім, це врятувало лише мене та моїх близьких. Тепер я хочу допомагати іншим людям, які потрапили в біду."
Коротше кажучи, Розетта планувала докладати всіх зусиль, щоб набирати людей, які потребують допомоги - наприклад, тих, хто страждає від таких страшних проблем, як бідність і борги.
Юлісія розповіла про виклики, які може спричинити така політика. "Багато людей мають борги або збідніли через власні рішення. Ви маєте намір завербувати всіх?"
Якщо Розетта була ідеалісткою, Юлісія мала намір її зупинити. Наприклад, вона не могла погодитися з тим, щоб набирати тих, хто має борги через ігрову залежність. Якби гвардійський корпус Розетти був по суті благодійною організацією, їхні кошти швидко б закінчилися, скільки б їх не було.
Однак Розетта похитала головою. "Не думаю, що Любий дозволить мені це. Я маю намір вибирати тих, хто опинився в ситуації, в якій вони не винні - наприклад, людей, обтяжених боргами своїх батьків або предків."
Юлісія не зовсім схвалювала такий спосіб мислення, але це було краще, ніж просто допомагати людям без розбору, тож вона пішла на компроміс. "Це було б добре, напевно. Але якщо ми зробимо так, ваші охоронці не будуть елітою. У найгіршому випадку, нам доведеться навчати кожного рекрута з нуля."
Багато людей, які мали борги, не змогли б отримати вищу освіту, тож загалом Розетта не набирала б висококваліфікованих людей. Їм довелося б це компенсувати.
"Нічого страшного",- сказала Розетта. "Ми можемо виділити стільки часу, скільки нам потрібно. Після того, як ми наберемо необхідний мінімум для функціонування підрозділу, ми зможемо поступово розбудовувати сили. Я зосереджуюсь на тому, щоб дати тим, хто цього потребує, ще один шанс."
Ці охоронці повинні були захищати Розетту, а вона чомусь намагалася їм допомогти. Було б ефективніше використати кошти Ліама, щоб найняти досвідчених солдатів, а потім побудувати флот із найсучасніших кораблів і мобільних лицарів.
З іншого боку, Ліам дозволив Розетті робити з грошима все, що вона захоче. Все, що мала зробити Юлісія, - це зібрати флот, який би задовольняв бажання Розетти. І частина її не хотіла кидати подальший виклик майбутній дружині Ліама і потенційно накликати на себе її гнів.
"Більшість дворянських гвардійців все одно нічого не варті",- сказала вона. "Але якщо вони будуть виконувати свої основні обов'язки, це все, чого ми можемо від них очікувати."
"Я розраховую на тебе",- сказала Розетта, не зважаючи на її небажання.
Сіель, яка слухала їхню розмову, була трохи спантеличена тим, як змінився початковий план, але вона не могла заперечити ідеї Розетти. Леді Розетта справді дуже добра. Не думаю, що мені доведеться турбуватися про те, які б сили вона не зібрала.
А гвардія Розетти одного дня зупинять Ліама - Сіель легко могла собі це уявити.
Коли вони обговорили загальний план, голос Розетти став бадьорішим. "Залишилося тільки почати! Ми можемо набирати людей у володіннях роду Бенфілдів, але я б дуже хотіла отримати дозвіл Імперії на вербування і на інших територіях, якими вони безпосередньо керують. Можливо, лорди цих володінь і не дадуть нам дозволу, але я хотіла би принаймні запропонувати таку ідею."
Будь-який правитель розглядав своїх підданих як ресурс, і, мабуть, мало хто з вельмож дозволив би забрати когось зі своїх громадян. Розетта підготувалася до цього розчарування.
Незважаючи на додаткову роботу, яку їй доведеться виконувати, Юлісія виглядала бадьорою. Вона, мабуть, була щаслива, що взагалі має якусь роботу.
"У нас багато роботи, - сказала вона. "Тож, з чого почнемо?"
Таким чином, корпус особистої гвардії Розетти рухався до свого створення.
***
"Невже кожен з них ідіот?"
Скрегочучи зубами від розпачу, я сидів за столом, дивлячись на монітор з Амаґі поруч. Ми переглядали останні опитування громадської думки в новинах, і я просто не міг повірити в результати.
"Більшість громадян схвалюють підвищення податків",- пояснювал Амаґі, коли я насупився. "Вони розуміють, що якщо гроші підуть на соціальний захист, то в довгостроковій перспективі вони отримають вигоду. Це, без сумніву, результат зусиль наших урядовців."
"Як на мене, вони докладають занадто багато зусиль."
З давніх-давен бюрократи, яким давали свободу дій, поводилися погано. Тому я був упевнений, що якщо я не дам своїм чиновникам конкретних інструкцій, вони самі чудово експлуатуватимуть громадськість. Принаймні, я б так і зробив!
Було добре, що мої чиновники публічно вихваляли чесноти нашої програми соціального забезпечення, але їхні схеми були настільки хитромудрими, що мої піддані навіть не усвідомлювали, що їх ошукують. У них не було жодних сумнівів щодо підвищення податків, через які я маю знущатися над ними. Це мало розлютити їх.
"Вони зруйнували мій ідеальний план!"
"У вас коли-небудь був ідеальний план, господарю? Зазвичай ви дуже компетентні. Але коли ви намагаєтеся поводитися неправильно, це ніколи не працює так, як треба, чи не так?"
Очевидно, в очах Амаґі я був невдахою як злий Лорд. Я не міг з цим змиритися!
"Амаґі, з'єднай мене з урядовим офісом!"
"Я виведу з'єднання на ваш моніторі."
Монітор, на якому ми дивилися новини, переключився на зображення спітнілого урядовця. Він, очевидно, був наляканий тим, що я звернувся до нього зненацька, але не міг змушувати мене чекати, тому відповів.
"Можу я запитати, з приводу чого ви телефонуєте, лорде Ліаме?"
"Звичайно ж, з приводу підвищення податків! Чи не могли б ви зробити так, щоб моїм підданим було трохи легше зрозуміти, що відбувається?"
Вони б не зрозуміли, якби уряд не роз'яснив їм, що відбувається. Я не хотів, щоб люди займалися своїми справами, не усвідомлюючи, що їх обкрадають, я хотів, щоб вони знали про це! Це мала бути помста за ті протести спадкоємця. Я хотів, щоб вони страждали!
"Легше зрозуміти? Я не впевнений, що ми могли б бути ще більш..."
"Ви можете це зробити, чи не так? Ну ж бо, я знаю, що у вас це вийде!"
Бюрократи були зациклені на брудних справах. Не було жодного способу, щоб вони не могли прямо сказати, що людей доять.
"Ми негайно переглянемо нашу стратегію, мілорде!"
"Добре. Я хочу, щоб все було зроблено правильно, ясно? Ви ж не зрадите моїх очікувань?"
Я додав до цього, старомодне залякування для більшої переконливості. Це було нічим іншим, як небажаним тиском, коли бос змушує вас зробити щось неможливе і каже: "Я багато чого очікую, зрозуміло?" Тепер, коли я мотивував його, я був упевнений, що його офіс намагатиметься зробити цей план "соціального забезпечення" якомога безглуздішим, щоб розлютити моїх підлеглих.
"Я зроблю так, що ви, дурні піддані, пошкодуєте, що розлютили мене",- пробурмотів я після того, як дзвінок закінчився. "Просто зачекайте".
Амаґі виглядала здивованою, що я не дозволив протестам припинитися. "Ти все ще сердишся через це?"
"Звісно, що так. Мої піддані відчують мій гнів за те, що принизили мене!"
Мені потрібно було незабаром повернутися на Столичну планету, щоб продовжити тренування, тож я хотів побачити їхні страждання якомога швидше.
***
Через кілька місяців уряд оголосив про перегляд програми соціального забезпечення. Ця новина схвилювала мешканців роду Бенфілда.
"Тепер це набагато простіше зрозуміти!"
"Очевидно, лорд Ліам наказав їм це зробити."
"Я чув, що він сказав своїм чиновникам, що очікує від них багато чого. Це їх дуже мотивувало!"
Програма була такою ж бажаною, як і раніше, але тепер нею було б набагато легше користуватися.
"Чувак, з політикою все було гаразд і так. Гадаю, що лорд Ліам хотів піти ще далі."
"Він дійсно дбає про наші найкращі інтереси в серці."
"Він повертається на Столичну планету, так?"
"Його благородне навчання має скоро закінчитися. Але я не думаю, що він повернеться раніше, ніж через кілька років."
"А він не може закінчити раніше?"
"Чи залишиться він тут, на своїй рідній планеті, коли закінчить навчання?"
Попри очікування Ліама, його піддані виявилися ще більш вдячними йому, ніж раніше.
***
Почувши новину з верхнього поверху готелю, де я жив на Столичній Планеті, я просто впав на коліна. Після того, як я наказав своєму уряду переглянути програму соціального забезпечення, мої піддані стали щасливішими.
"Люди вдячні вам за те, що ви зробили програму простішою у використанні",- повідомила Амаґі, за її невиразною зовнішністю ховався натяк на щастя. "Вони дуже вдячні".
"Я намагався знущатися над ними!"
Було майже страшно, наскільки дурними виявилися мої піддані.
Я повільно підвівся на ноги. "Амаґі, нам потрібно підвищити освітні стандарти в наших володіннях. Вони, очевидно, ще недостатньо хороші."
"Нинішні стандарти недостатні?"
"Мої піддані навіть не можуть зрозуміти, що їх експлуатують! Чому вони вдячні? Вони повинні бути розлюченими!"
У моєму минулому житті рейтинг довіри до уряду впав би до небес. Чому люди були мені вдячні?! Чи всі мої піддані були ідіотами? Я не хотів цього. Це мене лякало. Я почав думати, що джерелом проблеми був підхід до шкільної освіти в моїй області.
"Зараз обов'язкова освіта триває дев'ять років",- нагадала мені Амаґі.
"Збільште її до дванадцяти. Переглянь і навчальну програму. Я хочу, щоб ці дурні отримали кращу освіту."
Чесно кажучи, мене більше непокоїло те, що вони не розуміли, що їх використовують, ніж те, що вони це бачили. Я не намагався їх обдурити. Я намагався знущатися над ідіотами!
Схоже моя дорога як злого Лорда буде довгою і важкою.
***
Коли Канамі розплющила очі, вона знову опинилася в парку, звідки її викликали.
"Що я тут роблю?"
Спочатку її свідомість була затуманена, все, що з нею сталося, здавалося сном. Невже її справді викликали в інший світ як героїню? Був ранок, і цілком природно було думати, що вона спала тут, у парку, і вся ця пригода їй наснилася. Але маленька торбинка, яку вона стискала в руці, свідчила про протилежне. Зазирнувши всередину, вона побачила коштовні камені та золоті монети, які сподівалася знайти.
"Ах, ха-ха-ха! Це був не сон."
Дивлячись на ранішнє небо з паркової лавки, Канамі згадала Ліама. Наприкінці він ніжно погладив її по волоссю. Відчуття було дуже ностальгічним, вона відчувала себе так, ніби її батько гладив її по волоссю. На її очі навернулися сльози від цієї думки. Вона знала, що Ліам насправді не був її батьком, але не могла позбутися відчуття, що нарешті побачила його знову.
"Чому він нагадав мені мого тата? Тато був зовсім не схожий на Ліама."
Особистості цих двох чоловіків були настільки різними, наскільки це взагалі можливо. Проте на серці Канамі чомусь стало легше.
Вона міцніше стиснула дорогоцінну сумку. "Що ж, я не дуже хочу, але я повинна повернутися додому хоча б раз. Минуло вже чимало часу, тож мама, мабуть, хвилюється за мене. Хоча ні, мабуть, ні",- пробурмотіла вона самопринижено.
Насправді її мати, мабуть, хвилювалася, але тільки через те, що зникло джерело її доходу. Настрій Канамі зіпсувався, коли вона подумала про те, що її мати цінує гроші більше, ніж свою доньку. Проте їй треба було йти додому, тож вона неохоче піднялася з лавки.
***
Канамі відчинила двері своєї квартири і нерішуче зайшла всередину. Звичайно, це був її власний дім, але вона давно тут не була. Їй потрібно було набратися сміливості, щоб зайти всередину.
"Я вдома",- тихо оголосила вона, але єдине, що почула у відповідь, було хропіння матері.
Вона з огидою подивилася на котацу, де спала її мати, і на пляшки, що лежали навколо неї. Мати навіть не намагалася шукати її, просто напилася, як завжди, щоб заснути.
Поки Канамі стояла там, розлючена, вона помітила щось дивне. Вона обвела поглядом кімнату, і її очі розширилися від здивування. "Нічого не змінилося!"
Кімната виглядала точно так само, як і того дня, коли вона втекла до парку. Вона зазирнула на кухню, де побачила, що вечерю, яку вона готувала, вже з'їли, але ще не прибрали. Не схоже було на те, що посуд стояв кілька тижнів, а наче лише одну ніч.
Вона увімкнула телевізор, щоб перевірити дату в ранкових новинах, і була здивована, коли дізналася, що її викликали і повернули за одну ніч. Вона була впевнена, що провела більше тижня в Королівстві Ерле, але в цьому світі вона була відсутня лише якийсь десяток годин.
Коли здивування Канамі згасло, на зміну йому прийшла злість на матір. Вона знала, що мати не шукала її після того, як вона втекла напередодні ввечері. Натомість вона просто з'їла вечерю, яку Канамі ще не встигла приготувати, а потім напилася і заснула. Якщо вона просто вірила, що Канамі скоро повернеться, то, очевидно, не розуміла, чому її донька пішла. Невже мати не відчувала ані найменшої провини за те, що запропонувала Канамі працювати вночі в борделі, щоб оплачувати спосіб життя матері? Ця думка наповнила Канамі сумішшю гніву та смутку.
Тоді вона згадала, що сказав їй Ліам. Вона тихо прошепотіла це собі. "Я сама маю нести відповідальність за свій шлях."
Вона могла легко прийняти слова Ліама, коли бачила свою матір у такому стані. Такими темпами її власна мати зруйнує її життя. Канамі з розпачу стиснула кулак, стискаючи сумку з дорогоцінним камінням і золотом.
"Якщо я не змінюся зараз, то вже ніколи не зможу",- пробурмотіла вона собі під ніс.
Вона негайно почала шукати контактну інформацію батьків своєї матері, які віддалилися від дочки та онуки. Звісно, вони відреклися від матері Канамі після того, як її покинув чоловік, з яким вона зраджувала, і вона без жодного натяку на сором приповзла до батьків. Вони заборонили їй повертатися додому, відрізавши її від будь-якої підтримки, яку раніше були готові надати. Канамі не була впевнена, що знає повну історію, адже з того часу вона не мала з ними жодного контакту.
"Прокляття. Нічого не можу знайти. Що ж мені робити?"
Вона не могла поговорити з бабусею та дідусем, якщо не знала, як з ними зв'язатися. Канамі почало занепадати духом, але вона швидко підвелася, переодяглася у шкільну форму, схопила гаманець і зібралася йти.
"Поїду до бабусі з дідусем, якщо не зможу до них додзвонитися. Здається, я пам'ятаю, на якій станції виходити." Вона пригадала, як кілька разів відвідувала їхній дім у дитинстві.
Сьогодні був будній день, тож їй треба було йти до школи, але вона хотіла діяти швидко. Принаймні, це, мабуть, те, що порадив би їй зробити Ліам. "Я можу зв'язатися зі школою пізніше."
Канамі вийшла з квартири, лише раз озирнувшись. Вона не відчувала жодних докорів сумління з приводу того, що покидає матір, добре це чи погано, але вона була готова розірвати з нею стосунки прямо тут. Проте було дещо, що вона хотіла сказати батькові. Хоча вона знала, що він її не чує, їй хотілося вимовити ці слова вголос.
"Пробач, тату. Відтепер я буду жити, дивлячись у майбутнє. Якщо ти зможеш мені пробачити, я сподіваюся, що ти будеш за мною наглядати."
Зібравшись з духом, вона побігла на станцію. Вона не хотіла втрачати ні секунди..
***
Після цього все пішло напрочуд гладко. Коли Канамі відвідала своїх бабусю і дідуся, вони були здивовані, побачивши її, але радо прийняли. Вона розповіла їм все про свою матір і про себе, не шкодуючи жодної деталі. Що її мати була безробітною, що Канамі була змушена працювати, щоб утримувати їх обох, що вони по вуха в боргах. Бабуся з дідусем, мабуть, пожаліли її, коли вона розплакалася посеред розповіді, бо того ж дня вони вирішили взяти її до себе.
Наступного дня вони разом пішли до неї додому. Мама Канамі, не очікуючи побачити своїх батьків, розчаровано насупилася, коли вони раптово з'явилися. Їй було соромно за своє становище і вона була розлючена, що вони не допомогли їй, не кажучи вже про те, що вона розлютилася на Канамі за те, що та привела їх туди.
Коли бабуся з дідусем сварили її, мати Канамі спочатку просто мовчки слухала, але врешті-решт не витримала критики. Вона накинулася на батьків, стверджуючи, що в усьому, що з нею сталося, винні вони, бо не допомогли їй.
Саме тоді Канамі зрозуміла, що прийняла правильне рішення, пішовши від неї, і що від цієї жінки марно чекати здорового глузду. Після цього випадку бабуся з дідусем забрали Канамі до себе додому, щоб вона жила з ними.
***
Через кілька місяців Канамі жила новим життям. Вона перейшла до школи, до якої могла добиратися з дому бабусі та дідуся. Вони жили в сільській місцевості, тому все було зовсім по-іншому. Вона пересувалася автобусом, і навіть якби вона хотіла знайти роботу, поблизу не було місця, де можна було б працювати. На відміну від міста, тут не було багато зручностей, але це не означало, що Канамі не подобалося тут жити.
Будинок її бабусі та дідуся був старим, але великим, тож Канами мала власну кімнату. Оскільки їй не потрібно було працювати, вона могла зосередитися на навчанні, за що була вдячна. Бабуся виконувала більшість домашніх обов'язків, хоча Канамі іноді допомагала їй у приготуванні їжі та прибиранні. Порівняно з життям з матір'ю, це був рай.
Щойно закінчивши вечерю, Канамі сіла за стіл і старанно вчилася. Вона хотіла надолужити згаяний час і сподівалася отримати стипендію. Щоб отримати стипендію чи безвідсоткову позику, їй потрібно було мати гарні оцінки, але до уваги брали також сімейний стан, тож вона відчувала, що має шанс. Проте це було б нелегко, враховуючи її поточні оцінки. Раніше вона витрачала стільки часу на хатню роботу та заробітки, що її не можна було назвати академічно успішною. Зараз вона докладала зусиль, але, можливо, на даний момент вона нічого не може вдіяти. Вона думала про те, щоб відмовитися від вищої освіти і просто насолоджуватися рештою часу в старшій школі. Але щоразу, коли їй спадала на думку така думка, вона згадувала одне й те саме:
"Я - та, хто має взяти на себе відповідальність за свій шлях",- бурмотіла вона собі під час навчання, наче мантру. Щоразу, коли вона думала про те, щоб здатися, вона згадувала слова Ліама.
Як не дивно, її спогади про Енолу - з якою вона зблизилася в тому світі - з часом потьмяніли. Вона пам'ятала, що дівчинка була доброю, працьовитою і хорошим другом. Але чомусь вона набагато частіше думала про Ліама.
Канамі відкрила шухляду столу і дістала звідти маленьку шкіряну сумку, яку дбайливо ховала. Щоразу, коли їй ставало сумно, вона тягнулася до цієї торбинки з коштовним камінням і золотом, яка мала заспокійливу вагу.
"Зрештою, я не змогла змусити себе продати їх",- пробурмотіла вона.
Кілька разів вона думала про те, щоб зробити це і вкласти виручені гроші в своє навчання. Після невеликого дослідження в Інтернеті вона була впевнена, що зможе отримати за них кілька мільйонів єн. З ними вона могла б принаймні вступити до коледжу, а згодом знайти роботу, щоб оплатити решту навчання. Вона легко уявляла, як Ліам з роздратованим виразом обличчя запитує, чому вона досі їх не продала.
Однією з причин було те, що вона, звичайно, не мала легкого способу зробити це. Але здебільшого вона просто не хотіла позбуватися скарбів. Будучи дівчинкою-підлітком, вона не те щоб не цікавилася коштовним камінням, але їй так подобалося, як вони виглядають, що вона не могла з ними розлучитися. Вони здавалися їй ціннішими за будь-які гроші, які вона могла б за них заробити.
(Примітка Легата: який батько така й донька, обоє тяжіють до золота і коштовностей😁😁😁)
Для Канамі вміст цієї сумки, досить маленької, щоб поміститися в одній руці, був доказом надзвичайної пригоди, яку вона пережила того дня, - досвіду, який вона ніколи не хотіла забути.
"Б'юся об заклад, що Ліам був би злий на мене."
Коли вона згадала, як він сказав їй, що вона погано розбирається в чоловіках, вона відчула легку злість, але знала, що саме завдяки йому вона змогла почати нове життя. Вона могла спокійно сидіти тут і вчитися завдяки новому шансу, який він їй дав. Звичайно, була ще одна людина, якій вона мала завдячувати своїм теперішнім становищем - її тато.
Її спогади про нього трохи потьмяніли з тих пір, як вона знала його в дитинстві, але прощальна розмова з Ліамом допомогла їй пригадати деякі речі. Тоді вона ще не усвідомлювала цього, але в ці дні ловила себе на думці: "Я пам'ятаю, як тато говорив це тоді", "Він завжди так сварив мене", "Це те, чого він намагався мене навчити."
Вона не очікувала, що подорож в інший світ допоможе їй згадати улюбленого тата.
"Гаразд, мені треба ще трохи позайматися."
Коли перерва закінчилася, Канамі знову взялася за книжки. Але спершу вона поклала сумку до шухляди, щоб не забути цей досвід. Вона точно збереже сумку та її вміст ще деякий час.
Додаткова Історія 1:
Покоївка масового виробництва Тамакі
“З тобою все гаразд Татеямо? Ти впевнена, що тобі не варто більше відпочивати?"
"Я в порядку."
"Справді? Не соромся передати свою роботу двом новачкам. Ти можеш нагрузити їх трохи."
"Т-так, мілорде."
Татеяма повернулася від виробника, куди її відправили після того, як її пошкодили лицарі Кіта. Вона повернулася до роботи покоївкою місяць тому, але навіть зараз Ліам майже щодня перевіряв, як вона.
Не в силі ігнорувати занепокоєння Татеями, Амаґі заговорила: "Господарю, Татеяма повернулася вже чотири тижні тому. Вона цілком здатна виконувати свої обов'язки, і вам немає потреби про неї турбуватися".
Коли Амаґі дорікала йому, Ліам зазвичай одразу ж відступав, але цього разу все було інакше. "Татеяма сильно постраждала, Амаґі! Чому ти така байдужа?"
"Зовсім ні. І як я вже неодноразово казала, саме ваша поведінка є ненормальною, господарю." Амаґі була трохи сувора з Ліамом.
З тіні за ними спостерігала ще одна робот-покоївка масового виробництва, Тамакі. Вона стояла за великою колоною, спостерігаючи, як Татеяма з тривогою дивиться між Ліамом та Амаґі.
"Наглядач, мабуть, ревнує Татеяму",- пробурмотіла Тамакі, досить голосно, щоб її почули інші. "Це тому, що господар був так заклопотаний Татеямою, що не проводив часу з Наглядачкою?"
Ліам глянув на Тамакі, а потім швидко повернувся назад, щоб оцінити реакцію Амаґі. Амаґі була такою ж невиразною, як завжди, старанно трималася, щоб нічим не видати себе.
Однак Ліам знав багато про роботів-покоївок. "Амаґі... Ти ревнуєш до Татеями? Боїшся, що вона забере мене від тебе?"
"Я не ревную. Ми не здатні на ревнощі." Роботизований тон Амаґі, який раптом здався перебільшеним, натякав на те, що вона намагається приховати своє збентеження.
У чаті, який роботи-покоївки вели у своїй спеціальній мережі, Тамакі прочитала здогадки своїх сестер про внутрішні думки Амаґі.
"Наглядачка щойно припустилася помилки. Цей вимушений механічний тон довів, що господар правий."
"Ой! Наглядачка збентежена!"
"Якщо подумати, то останнім часом Наглядачка була більш суворою до нас під час перевірок, ніж зазвичай. І свариться тепер довше. Ті-хі-хі!"
Амаґі справді критикувала й читала нотації покоївкам більше, ніж зазвичай. Іншим здавалося, що робот-покоївка зганяє на них свої ревнощі.
Ліам вибачливо подивився на Амаґі. "Я ніколи не мав наміру нехтувати тобою. Я просто дуже хвилювався за Татеяму. Пробач, Амаґі."
Брови Амаґі злегка піднялися. Чат-кімната збожеволіла, покоївки постили тонни смайликів.
"Наглядачка виглядає задоволеною щирими вибаченнями господаря!"- вигукнула схвильована Шіомі.
"Наглядачка обов'язково знайде слова для Шіомі пізніше",- подумала Тамакі. Ці слова з'явилися і в чаті.
"У тебе будуть такі ж неприємності, Тамакі!"- відповіла Шіомі. -"Ти сама все це почала!"
Тамакі лише посміхнулася - так само, як і роботи-покоївки. Ця маленька сцена ще не закінчилася. Вона продовжується прямо зараз.
"Ваша тривога за Татеяму цілком природна, господарю",- нерішуче промовила Амаґі. "Я була недостатньо уважною. Дозвольте мені зменшити навантаження на Татеяму і доручити деякі з її завдань... новим покоївкам, як ви і сказали?"
"Так. Я дозволяю. Роби з ними, що хочеш."
"Новими покоївками" виявилися понижені в чині лицарі Тіа і Марі. З турботи про благополуччя Татеями, Ліам хотів перекласти її роботу на цих двох. Роботи-покоївки існують для того, щоб люди могли працювати менше, але в цій ситуації все змінилося.
Спостерігаючи за обміном думками, Тамакі дістала ручку і журнал з написом "Матеріали". З якоїсь причини вона зробила кілька нотаток. "Люди виконують хатню роботу заради робота-покоївки... А ось це вже новий матеріал. Сподіваюся, колись я зможу використати його для жарту."
Тамакі швидко закрила зошит, коли Амаґі та Ліам підійшли.
"Бачиш? Час лекції!" вигукнула Шіомі в чаті. Вона була в захваті від цієї ідеї, а Амаґі виглядала незадоволеною Тамакі.
"Тамакі, що означав той коментар, який ти так голосно зробила сама собі? Це було грубо по відношенню до господаря."
"Я прошу вибачення." Тамакі схилила голову.
Після короткої паузи Амаґі твердо сказала: "Переконайся, що в майбутньому ти будеш більш обережною. А тепер повертайся до своїх обов'язків."
"Так, пані."
Лекція закінчилася надто швидко, на шок Шіомі. "Чому? Зазвичай Наглядачка критикує все, що тільки може!" Вона не могла зрозуміти, чому Амаґі так легко відпустила Тамакі.
Тоді Амаґі сама увійшла в чат. В якийсь момент інші роботи-покоївки мудро покинули чат, видаливши свої повідомлення.
"Шіомі, побачимося в моїй кімнаті пізніше. Я вирішив переглянути твоє робоче навантаження, а також навантаження Татеями. Здається, у тебе забагато вільного часу, а це означає, що у твоєму графіку є місце для більшої роботи. Ти можеш досягти більшого, використовуючи свій час. У вас достатньо обчислювальної потужності". Амаґі вийшла з чату.
Шіомі опублікувала емоджі, що плаче. "Це несправедливо!"
Тамакі повернулася до своєї роботи, але спершу поспіхом зробила кілька нотаток про те, як Амаґі сварить Шіомі, у своїй книзі з матеріалами. "Сподіваюся, колись і я зможу розповісти цей жарт людям."
Додаткова Історія 2:
Мілорд Клаус з Роду Бенфілдів
Один лицар у лавах роду Бенфілдів був добре відомий у всій імперії, і звали його Клаус Сера Монт.
Клаус прославився під час війни Імперії з Об'єднаним Королівством Оксіс. Його подвиги в цьому конфлікті принесли йому репутацію геніального тактика. Але насправді його слава лише дратувала його самого. Зрештою, всі стратегії, які вони застосовували у цій війні, були ідеями Тії. Ліам довірив свій флот Клаусу, але насправді командувала ним Тіа. Не Клаус, а Тіа привела Імперію до перемоги, знищуючи зрадливих союзників, які тільки й робили, що тягнули власну армію на дно.
Клаус відчував себе винним, ніби він приписав собі досягнення Тії, але це була не єдина причина, через яку він був розчарований своєю репутацією. Оскільки стратегія Тії спиралася на жертви величезної кількості союзників, Клауса тепер вважали холодною, жорстокою людиною.
Вдома Клаус нарікав на свою долю. "Чому всі повинні думати, що це я віддавав ті накази?"
Клаус жив у великому маєтку з великою кількістю слуг у володіннях роду Бенфілд. Він почав робити собі ім'я, приєднавшись до роду Бенфілд, і тепер це ім'я було широко відоме. Його матеріальне становище відображало його успіхи, оскільки одним із принципів політики Ліама було щедро винагороджувати людей за хорошу службу. Все це було добре, але Клаус не відчував, що заслуговує на все, що він отримав. Відчуття власної недостойності стало ще одним джерелом нескінченного болю в серці.
Коли він кричав у вітальні, до нього підійшла дружина і посміхнулася. "Я чула про твої досягнення на війні, любий."
Клаус скривився. "Я лише підтримував усіх! Це люди, які нібито були під моїм командуванням, насправді виконували роботу."
Його дружина продовжувала сяяти, вважаючи, що він просто скромний. "Лорд Ліам не дав би тобі цей маєток незаслужено. Я рада, що тебе нарешті оцінили."
До того, як Клаус потрапив до роду Бенфілд, до нього як до лицаря ставилися погано через його небажання відстоювати свою думку і відсутність інтересу до просування по службі. Багато з його зусиль приписували іншим, тому його становище завжди залишалося низьким, а спосіб життя - скромним. Він був радий, що його дружина і діти нарешті можуть насолоджуватися легким життям, але не міг позбутися почуття провини за те, що вважав своєю незаслуженою репутацією.
"Лорд Ліам явно припустився помилки",- сказав Клаус, похнюпившись. "Хто знає, коли він це усвідомить і поверне собі цей маєток."
Його дружина поклала руку на стегно і насупилася. "Це не помилка. Ти фантастичний лицар, і ти повинен пишатися собою."
"Але..."
Коли Клаус продовжував протестувати, його дружина вигукнула: "Як ти можеш бути таким невпевненим у собі, коли під твоїм керівництвом стільки людей? Твій обов'язок - високо тримати голову і працювати з гордістю! Керівник повинен бути впевненим у собі, щоб його підлеглі також могли впевнено виконувати свою роботу!"
Клаус здригнувся і кивнув на її слова. "Так, я повинен принаймні подбати про те, щоб у моїх людей не було причин для занепокоєння."
Клаус сам багато боровся і завжди прагнув створити середовище, в якому його підлеглі не відчували б страху. Я знаю, що таке працювати в гнилому середовищі. Я завжди хочу бути впевненим, що можу звітувати про досягнення моїх людей і допомагати їм рухатися вперед. Це майже все, що я можу зробити.
Попри свої недоліки, як завжди, він переключився на допомогу своїм підлеглим.
Його дружина зітхнула, явно незадоволена висновком, якого він дійшов. "Я просто хочу, щоб ти був трохи більш впевненим у собі. Принаймні, для нас ти чудовий лицар, і я сподіваюся, ти це знаєш." Насправді, для своєї дружини і дітей Клаус був найкращим лицарем у світі.
Клаус посміхнувся, соромлячись цього почуття. "Т-так, я знаю. Ти маєш рацію, але, мабуть, я докладу трохи більше зусиль."
"Я не хочу, щоб ти працював більше. Я лише хочу, щоб ти був впевненим у собі!"
Бачачи, як дружина хвилюється за нього, Клаус подумав: "Я принаймні хочу, щоб моя сім'я була щасливою, щоб компенсувати все, через що я змусив їх пройти в минулому. Не думаю, що для цього мені потрібна така роздута репутація.
Післямова Автора
ОТЖЕ, ВАМ СПОДОБАВСЯ ЦЕЙ ТОМ? Привіт, це Йому Мішіма, автор.
"Я - злий лорд міжгалактичної імперії!" вже на сьомому томі! Як завжди, я веду історію туди, куди хочу. Не хвилюйтеся, саме з такою енергією я підходжу до цих книг. Важливо ставити на перше місце задоволення.
Це ще одна книга з великою кількістю змін, і я думаю, що вона набагато приємніша, ніж оригінал на сайті "Давайте будемо письменниками". Якщо ви подивитеся веб-версію зараз, то побачите, що в ній є персонажі та мобільні лицарі, яких немає взагалі. Вона відрізняється від друкованої версії, і я вважаю це цікавим. Проте, безумовно, є персонажі, які майже не змінилися між веб-версією та друкованою версією!
Зокрема, у друкованій версії з'явилося більше мобільних лицарів - Немайн, Єнот, Теумесса, Еріцій тощо. Думаю, читачі, які люблять читати про подвиги мандрівних лицарів, віддадуть перевагу цій версії. Тут просто більше контенту в цілому, тож якщо ви любите вникати в дрібниці, думаю, вам більше сподобається друкована версія.
Що ж, я закінчив свою рекламу друкованих книг, і тепер можна перейти до справжньої післямови. У цьому томі наш герой Ліам має доленосну зустріч з людиною зі свого минулого життя. Я почав веб-версію з думки, що Ліам реінкарнувався в цьому світі, але хіба не було б весело, якби він також був викликаний в інше місце як герой? Було б ще веселіше, якби він зустрівся з іншим героєм, з яким можна було б взаємодіяти! І я зроблю цього героя кимось, хто тісно пов'язаний з ним! Ось звідки з'явився Канамі. Якщо ви хочете дізнатися, як Ліам справляється зі своїм попереднім життям, ви можете прочитати про це в цьому томі. У друкованій версії я більш детально розповів про Канамі; сподіваюся, читачам веб-романів це сподобається.
Найскладнішим цього разу були роботи-покоївки. Думаю, ви зрозумієте, коли прочитаєте книгу, але я до останнього моменту вагався, кому з них відвести ту чи іншу роль. У веб-версії роботи-покоївки не мають імен, і про них немає бонусних історій. Я просто випадково почав давати їм імена в бонусних історіях друкованої версії. У цьому томі я думав, що, можливо, просто представлю нову робота-покоївку, але... Ви дізнаєтесь, що я зробив, коли прочитаєте книгу. Мабуть, дехто починає з післямови, тож якщо ви не читали цей том, я не буду нічого спойлерити.
Ці масові дівчата дуже популярні. Я даю їм імена та завдання в бонусних історіях, і це дуже весело - придумувати їхні дивацтва і те, як вони будуть взаємодіяти з Ліамом. Особисто я вважаю, що мені найбільше вдалася сором'язлива Татеяма, і мені подобається писати про неї. Коли я уявив собі, як Ліам забороняє будь-кому робити з нього мерч, але робить виняток для виробів Татеями, я подумав: "Ось воно!".
Я сподіваюся продовжити знайомство з персонажами-роботами-покоївками в майбутньому і писати про їхнє повсякденне життя в метушливому маєтку Бенфідів. Сподіваюся, ви продовжите мене підтримувати! Зустрінемося в наступному томі.
Післямова Команди Перекладу
Усім привіт! Це Легат! І перше що скажу, цей том мега супер пупер крутий!!! Читав на одному диханні, як автор і сказав тут дуже багато чого змінилося з в порівнянні з веб версією, кажу як читач веб версії, і це просто супер!!! Бо дуже цікаво і захоплююче читати ці всі зміни, і так, історії з покоївками знову моя най улюбленіша частина! Татеяма, просто золотце, я порішити хотів того виродка на місці як читав, що він з нею робить, і як з нетерпінням чекав повернення Ліама, щоб він порішив його на кусочки, і о боже як же це приємно було читати! Ліам, ти молодець! Наш справжній злий Лорд!!!
Добре на цьому усе, з вами був Легат Січень 2026 року.(Написано під час відключення світла, смерть клятим москалям!)
Deder: ну що ж, випуск цього всього зайняв відчутно часу. Перепрошуємо за перерву у майже 2 місяці, життя бентежне а йобана русня його ніяк не полегшує. Але ось ми тут. Нарешті добрались до кінця тому. Спойлер: 8 том вже на руках. Тому до його вичитки і поступового викладення постараюсь приступити майже відразу(ну можливо зроблю тижддень перерви), але там буде відпустка скоро і я, здається, вже знаю чим буду займатись))/ Дякуємо що були знами, дякую що час від часу кидали якісь гроші на фш легату. Це реально мотивує не забувати. До скорого і як завжди: перегляньте інші наші переклади, там багато чого цікавого)