Навіть коли Ліам пішов на свавільне, зловмисне підвищення податків на "соціальний захист", він не мав наміру фінансувати щось конкретне.
Раніше після такого підвищення багато хто з його урядовців просто сидів би склавши руки і дозволяв додатковим грошам надходити, замість того, щоб витрачати їх цілеспрямовано. Однак цього разу підвищення відбулося на тлі масштабної політичної чистки, яку проводив Ліам, тож чиновники, які все ще працювали в його уряді, серйозно замислилися над тим, як виконати його розпорядження. Зазвичай вони були б у захваті від туманної мети підвищення податків, але зараз вони обговорювали ситуацію між собою.
"Він нас випробовує, я знаю!"
"Так! Він залишив нам все це як випробування!"
"Якщо ми облажаємося, нас теж стратять!"
Усіх чиновників, які відкрито зрадили Ліама, звісно ж, стратили. Були покарані всі, хто вчинив будь-яку провину, включаючи шпигунство для Келвіна та інших подібних речей. Ліам переслідував навіть такі непомітні злочини, як розкрадання. І оскільки Ліам не сказав їм нічого більше, ніж "підвищити податки заради соціального добробуту", залишивши всі деталі на їхнє розсуд, ці чиновники були цілком зрозуміло стурбовані.
"Ми повинні придумати програми, які задовольнять лорда Ліама, інакше нам кінець."
З переляканим виглядом один із старших чиновників розповів молодим про випадок з минулого. "Це було понад півстоліття тому. Лорду Ліаму було лише десять років, і він викорінив усіх корумпованих чиновників, які служили в той час. Це правда, що Лорд Ліам більш щедрий і співчутливий, ніж інші лорди, але це не означає, що іноді він не приймає суворих рішень. Ми забули про це за останні кілька десятиліть."
Молодші чиновники чули ці історії, але небагато з тих, хто зараз тут, були тоді. Вони занадто довго ставилися до всього легковажно, втратили пильність, а дехто скористався своїм становищем. Молодші посадовці затамували подих від цієї історії.
"Я вже чув про це раніше."
"Так. Я пам'ятаю, як у дитинстві стратили кількох урядовців."
"Ну, тоді все було набагато гірше, тож у нього не було вибору, чи не так?"
Вони не думали, що Ліам може вчинити з ними так само.
Старший чиновник продовжив: "Якщо ми створимо програму, яка не слугуватиме жодній реальній меті, то наступними очистити можуть нас. Коли Лорд Ліам вирішує щось зробити, він це робить. Зрештою, лорд Ліам без проблем довірить управління своїми володіннями повністю штучному інтелекту."
Певною мірою інші чиновники вже знали, що, якщо йому заманеться, Ліам усуне всіх до одного на користь штучного інтелекту. Усвідомлюючи, що завжди знайдеться хтось, хто їх замінить, чиновники поставилися до своєї роботи більш серйозно.
***
Середньостатистична сім'я, що мешкає у володіннях роду Бенфілд і складається з бабусі, дідуся, батьків і трьох дітей, сиділа за обіднім столом і обговорювала нещодавнє підвищення податків.
"Покращення соціального добробуту? Ну, якщо лорд Ліам каже, що це для цього, то я впевнений, що це правда",- зауважив батько.
Дідусь кивнув, потягуючи чай. "Я впевнений, що так. Він мудрий і доброзичливий правитель."
Поки їхні батьки, дідусі та бабусі висловлювали непохитну довіру до свого лорда, діти, нічого не знаючи про минуле, недовірливо поглядали на них.
"Але ж ми не знаємо, чи він справді це зробить?"- тверезо запитала старша дочка.
Батько терпляче подивився на неї. "Саме так. Ви, діти, не знаєте, чи не так? Можливо, ви дізнаєтеся про минуле в школі, але я впевнений, що воно не здається вам реальним."
Згідно з політикою Ліама, мешканці роду Бенфілд проходили обов'язкову шкільну освіту. Дев'ятирічний освітній період не був ані надто коротким, ані довгим, але оскільки люди могли також використовувати освітні капсули, вони в підсумку отримували еквівалент вищої освіти. Здобути вищу освіту було настільки легко, що все більше дітей продовжували навчання після закінчення обов'язкового періоду.
Бабусі, дідусі та батьки розуміли почуття дітей, вони ніяк не могли збагнути, наскільки погано тут колись було. Їм ще не виповнилося й п'ятдесяти, а отже, вони ще не були дорослими, на вигляд виглядали лише на десять.
"До приходу лорда Ліама справи тут були жахливі",- похмуро згадував дідусь. "Податки були безпідставно високими, роботи було мало, а коли почалася війна, ввели обов'язкову військову повинність."
Діти не могли в це повірити. "Але чому? Хіба не краще для правителів, щоб їхні володіння були краще розвинені?"
Цілком природно, що вони так думали, але їхній батько вважав ці слова невинною дитячою наївністю. "Подивимося, чи будете ви й надалі сподіватися на це, коли виростете і відвідаєте інші території, окрім нашого роду Бенфілдів. Небагато дворян досягли того, чого досяг лорд Ліам."
Поки діти намагалися засвоїти його слова, бабуся закликала їх продовжувати їсти.
"Ну ж бо, їжте а то охолоне. Не хвилюйтеся, Лорд Ліам не допустить, щоб з його народом сталося щось погане."
І знову діти могли лише недовірливо поглядати на старших у відповідь на їхню беззаперечну довіру до Ліама.
***
Військові роду Бенфілда перебували у такому ж стані внутрішньої кризи, як і його уряд. З тими членами, які були тут з часів початкової реструктуризації Ліама, здебільшого все було гаразд, але ті, хто приєднався пізніше і займався протиправною діяльністю, тепер були викриті в їхніх злочинах. Найгіршими грішниками серед них були ті, хто співпрацював з піратами.
"Ви співпрацювали з піратами?!"
Один полковник, випускник військової академії роду Бенфілд, відпускав піратів в обмін на хабарі, а потім розподіляв гроші та цінності серед підлеглих.
Тепер, коли сам Ліам вже не воював з піратами, багато солдатів перестали виконувати свій обов'язок по знищенню злочинців. Дехто навіть заробляв на життя, бо пірати боялися роду Бенфілд і готові були вклонитися його воїнам.
Начальство жахнулося, коли побачило, що така поведінка стала відомою.
"Як вони могли бути такими дурними?"
"Лорд Ліам буде в люті, якщо дізнається!"
"Якщо ми не доповімо про них, то полетять наші голови."
Генерали були налякані до смерті, бо Ліам дуже жорстко нищив піратів. Вони служили в армії досить довго, щоб бачити його лють на полі бою. Оскільки Ліам пристрасно ненавидів піратів, він, безсумнівно, був би таким же нещадним до колабораціоністів, а військове розслідування виявило чимало таких серед польових офіцерів.
"Як нам проводити арешти?"
"Мені байдуже, якщо вам доведеться діяти грубо, але будьте ретельні!"
"Розстріляти всіх офіцерів, викритих у змові."
Ліам керував своїми володіннями вже понад вісімдесят років. Вирішивши, що настав час для ретельної реструктуризації, керівництво вирішило провести власну чистку від корупції у своїх лавах.
***
"Ідіотів виявилося не так багато, як я очікував",- сказав я, хоча і з деякою огидою, читаючи звіти, які різні відомства надсилали до мого офісу. "Розкрадання, хабарі, змови з піратами. Так, приблизно так."
Я ніколи не довіряв своїм підлеглим-людям, і був здивований, що серед них виявилося так мало зрадників.
Амаґі принесла мені післяобідній чай. Потягуючи його, я розговорився з нею.
"Рід Бенфілд набагато перевершує більшість інших володінь у цьому відношенні",- запевнила вона мене.
"Добре. Я не проти добре ставитися до вірних пішаків."
"Чому б не спрямувати частину цієї доброти на своїх підданих?"
"Вони присоромили мене, тож нехай розплачуються за це."
Я ніколи не забуду, як усі сміялися наді мною під час того слухання, де показували відео з протестуючими підданими, які вимагали, щоб я зробив спадкоємця. Особливо мене збентежила Юлісія. І це нагадало мені...
"Амаґі, що задумала Юлісія?"
"Пані Юлісія? Дозвольте мені подивитися..."
Амаґі провела невелике розслідування і виявила, що Юлісія насправді була тут, в маєтку.
***
"Ви жахливий, лорде Ліаме!"
"Це ти жахлива! Я відправив тебе придушувати протести, а ти замість цього приєдналася до них! Що з тобою не так?"
Хоча Юлісія сама брала участь у протестах, вона принаймні не стала на бік зрадників та Айзека. Вона була лояльною чи зрадницею? Мабуть, вона зачинилася у своїй кімнаті, боячись того, як я можу її покарати.
"Не можу повірити, що ваші люди ігнорують таку потенційну наложницю, як я! Я сиділа тут і хвилювалася, чи не вб’єте ви мене!"
"Я сам про тебе забув."
"Ви монстр, лорде Ліам!"
Я все одно мав її покарати. Але Юлісія була моїм зв’язком з імперською армією "я не міг просто стратити її.
У цей момент я придумав ідеальний вихід. Я щойно запропонував створити спеціальну охорону для Розети, але вона сама не мала військового досвіду. Їй потрібен був ад'ютант, щоб її охоронці діяли як єдине ціле. Тим часом Юлісія мала зв'язки у військових колах та імперських зброярнях. Вона була ще однією талановитою проблемною дитиною, і я хотів, щоб вона більш послідовно демонструвала свій талант. Зараз вона не була зайнята, тож я вирішив віддати її Розеті.
"У будь-якому разі, оскільки від тебе не багато користі, допоможи Розетті організувати її нову охоронну групу."
"Що?"- Юлісія скривилася.
"Ти ж вмієш такі речі, чи не так?
"Ну, я можу це зробити... Але хіба я не ваша потенційна наложниця, лорде Ліам? Хіба не буде незручно працювати з вашою майбутньою дружиною?"
"Якщо ти достатньо розумна, щоб це зрозуміти, то, мабуть, мені не варто хвилюватися. У будь-якому разі, цього має вистачити як покарання для тебе."
"Так нечесно! Ви не можете просто так придумати мені покарання!"
"Роби все, що попросить Розета. Я дам тобі пристойний бюджет. Збери для неї хорошу охорону, чуєш?"
Я вирішив почати фінансувати це підприємство, давши Юлісії частину своїх кишенькових грошей. Я не був впевнений, скільки саме їй знадобиться, але, мабуть, вистачить на кілька десятків кораблів. Я переказав суму з мого цифрового гаманця Юлісії.
Вона здивовано подивилася на мене: "Що? Ви вкладаєте в це свої гроші?"
"Цього ж вистачить, чи не так?"
"Вистачить для… е-е… Про який масштаб ми говоримо для цієї охоронної групи?"
"Такий яку можна зібрати на цю суму. Гаразд, берися до роботи."
***
Після від'їзду Ліама Юлісія залишилася мучитися над завданням, яке він їй доручив.
"На цю суму?" Чи усвідомлював він, скільки він мені дав? Чи не додав він зайвих три-чотири нулі?!"
Він виділив смішний бюджет - достатній, щоб придбати цілий флот. Насправді, було б важко зібрати флот такого розміру, на який вистачило б коштів. У минулому Тіа готувала десятки тисяч кораблів у найкоротші терміни на прохання Ліама, але це було завдяки її унікальним організаторським здібностям. Юлісія не мала таких навичок, хоча й володіла здібностями, що виходили далеко за межі середньостатистичного солдата.
"Н-ну, гадаю, я просто мушу розібратися з леді Розеттою. А ще треба знайти місце, де можна замовити кораблі. Третя Збройова Фабрика? Враховуючи масштаб проекту, ми отримаємо скарги, якщо не приймемо пропозиції від кількох заводів."
Юлісія відчувала, що їй буде важко використати величезну суму, яку їй передав Ліам.
"Хіба особиста гвардія - це не кілька сотень кораблів щонайбільше? Було б дивно для леді Розетти мати сили розміром з королівську гвардію лорда Ліама. Невже його мета - дати їй тонни військової сили?" Вона намагалася зрозуміти хід думок Ліама. "Може, він не помітив, що дописав усі ці нулі. Ні, цього не може бути. Лорд Ліам не став би робити це легковажно."
Наскільки Юлісія знала, Ліам міг би вибухнути гнівом, якби вона зібрала флот з десяти тисяч кораблів. Але з такою самою ймовірністю він вибухнув би на неї, якби вона залишила більшу частину грошей невикористаною. Зайве казати, що вона добре знала, що не переживе спроби привласнити будь-яку з цих коштів.
"Думай... думай, Юлісія! Цього разу він забуде тебе назавжди, якщо ти облажаєшся, тож ти маєш придумати, як це зробити. О, зачекай... я знаю!"
Оскільки сили безпеки Розетти, швидше за все, не побачать багато дій, Юлісія спочатку думала, що може зібрати флот з посередніх кораблів і просто подбати про те, щоб вони виглядали добре. Але якщо вона застосує цей надмірний бюджет таким чином, у неї вийде занадто великий флот. Їй потрібно було вкласти гроші в якість кораблів.
"Якщо війська складаються з еліти, то вони будуть просто трохи більшими за середні. Цієї суми вистачить лише на тисячу найсучасніших кораблів. Флот, ймовірно, не братиме участі в реальних бойових діях, але він буде виглядати належним чином і функціонувати, якщо це буде потрібно."
Гвардія Розетти буде там, щоб захистити її, хоча все, на що вони повинні бути здатні, - це швидко доставити її в безпечне місце, коли це буде потрібно.
"Якщо леді Розетта не погодиться, мені доведеться придумати якийсь інший підхід. Але цей має спрацювати чудово."
Вона вирішила підготувати пропозицію і подивитися, що думає Розетта
***
Обміркувавши пропозицію Юлісії, Розетта не знала, що й думати.
"Чи справді це буде добре?"
Вона не могла собі уявити, що Ліам залучить свою потенційну наложницю Юлісію до створення нової служби безпеки. Розетта мала свої власні думки з цього приводу, але вона не могла оскаржувати рішення Ліама. До того ж, їй справді потрібен був радник, адже сама вона не навчалася у військовій академії. Юлісія була блискучим солдатом, тож вона ідеально підійшла б на роль помічниці Розетти.
"Гадаю, я нічого не можу вдіяти",- сказала собі Розетта. "Марі розлютила любого - вона не зможе повернутися до ролі лицаря ще деякий час."
Розетта звикла покладатися на Марі у багатьох питаннях, але лицарка розгнівала Ліама і була позбавлена своєї посади, принаймні на деякий час. Наразі вона отримувала виховання від Сирени.
Поки Розетта ще раз переглядала пропозицію, її служниця Сіель занурилася в роздуми поруч з нею. Розетта згадала, що сім'я Екснерів мала військову історію, тож, можливо, у Сіель є якісь ідеї з цього приводу.
" Сіель, у тебе є якісь думки?"
"Ну, якщо ви дозволите мені говорити відверто..."
"Звичайно. Я хочу почути твою думку. Як мені організувати свою гвардію? Вибач... Це питання занадто розпливчасте, чи не так?"
Зрозумівши природу занепокоєння Розетти, Сіель застигла у своєму погляді. "Зазвичай гвардія дружини вельможі налічує не більше кількох сотень кораблів. Якби їх було більше, існував би ризик, що сімейний розбрат переросте у збройний конфлікт."
"Я розумію, що моя надмірна влада може заважати. Зрештою, навіть сили захисту - це армія. Вони дійсно мають бути під командуванням Любого." Напруженість у відносинах між її гвардійським підрозділом і регулярною армією може дійти до кипіння навіть без її відома.
"Як щодо створення повноцінних сил з тисячі кораблів, але використовувати лише триста або близько того одночасно, і ротувати їх?"- запропонувала Сіель. "Неактивні члени могли б відпочивати, тренуватися або виконувати іншу роботу."
"Іншу роботу?"
"Багато дворян не можуть захистити себе належним чином, леді Розетта. Особливо дворяни, що володіють територіями на околицях Імперії."
"Ясно... Я можу поручити своїм гвардійцям захищати їх."
"Так. Ви могли б, по суті, займатися справами, на які такий граф, як лорд Ліам, не має часу. Ваша гвардія була б достатньо потужною, щоб залагоджувати дрібні конфлікти."
"Це чудова ідея!"- вигукнула Розетта, щаслива, що може допомогти Ліаму в такий спосіб. "Любий отримує так багато прохань про допомогу, що, я чула, він не може з усіма впоратися. Я б із задоволенням взяла на себе частину його менш важливої роботи."
"Вам також знадобиться належний командний центр."
"Стривайте, ви маєте на увазі, що у мене буде база?"
"Ну, звісно. Ваша гвардія повинна буде працювати незалежно від армії, зрештою."
"Гадаю, я повинна запитати про все це у Юлісії."
***
Коли Розетта пішла обговорювати їхні ідеї з Юлісією, Сіель тріумфально потиснула кулак.
"От і добре! Тепер леді Розетта нарешті матиме владу, хоча б трохи. Навіть якщо вона не зможе зробити багато спочатку, з невеликими силами еліти, вона зможе налагодити зв'язки з багатьма іншими вельможами. В якийсь момент вона матиме стільки влади, що Ліам буде змушений звернути на неї увагу!"
Звісно, Сіель об'єдналася з Розеттою, щоб скинути Ліама з його п'єдесталу. Щоб це сталося, Розетта повинна була отримати владу.
"Зрештою, леді Розетта зрозуміє, що Ліам насправді поганець... і коли вона це зрозуміє, їй доведеться його зупинити."
Ліам мучив своїх підданих лише заради власної розваги, і Розетта колись це зрозуміє. Сіель була у цьому впевнена.
"Зачекай, Ліаме. Я припиню твої злі справи, присягаюся! І я заберу від тебе й свого брата!"
***
"Боюся, що леді Сіель намагається підбурити леді Розетту до майбутнього повстання",- попередила мене Кунай.
Консультуючи Розетту щодо того, як керувати її службою безпеки, Сіель, вочевидь, щось замишляла. Я, звісно, знав про це, бо Кунай таємно спостерігала за їхньою розмовою і одразу ж доповіла мені про це.
Невже Сіель забула, що готувала змову в моєму власному маєтку?
"Вона настільки дурна, що це майже мило."
"Ви дійсно маєте намір дозволити це, Володарю Ліаме?"
Дії Сіель були рівносильні зраді, але я нарешті відкрив для себе дівчину зі сталевою волею. Було б прикро позбутися її зараз. Але я не збирався дозволити їй взяти гору над собою.
"Залиш Сіель, але виклич Розетту сюди."
"Слухаюсь!"
Кунай зникла, а через деякий час Розетта прибула до мого офісу.
"Тобі щось потрібно, любий?"
Побачивши, як ніжно Розетта посміхнулася мені, я побажав, щоб вона взяла трохи приклад з Сіель і задумала вбити мене уві сні абощо.
"Мені сказали, що Сіель запропонувала використати твою охорону, щоб помогти мені з роботою."
"Ти чув про це?"
"Звісно, чув. І я цього не дозволю."
"Я так і думала, що не дозволиш."
Мені було байдуже, що вона втручається, але я не хотів, щоб вона погоджувалася з планом Сіель. За словами Кунай, Сіель зараз була в захваті - впевнена, що Розетта робить саме так, як вона пропонує, - але я був тим, у кого Розетта була на долоні!
"Я хочу, щоб ти робила зі своєю охороною те, що хочеш. Не роби тільки те, що тобі скажуть. Звичайно, ти можеш отримати пораду, але рішення маєш приймати лише ти. Зрештою це твоя гвардія."
Сказавши це, я поки що залишив цю справу на її розсуд. Військова підготовка Розетти складалася лише з основ, які ми вивчали в початковій школі. У неї не було справжнього досвіду, тому будь-які амбітні подвиги закінчувалися б невдачею, або, в кращому випадку, мало що давали б. Я хотів бачити, як Сіель хвилюється за неї.
"Чого я хочу...?" озвалася Розетта.
"Як я вже казав, не використовуй чужі ідеї. Якщо ти не хочеш вирішувати, я утилізую весь флот. Якщо зрозуміла іди."
Я прогнав Розетту, голова Кунай одразу ж вигулькнула з моєї тіні.
"Це справді було нормально, володарю Ліаме?"
По правді кажучи, баланс у моєму електронному гаманці був на три нулі меншим, ніж мав би бути. Я здогадався, що випадково переказав Юлісії набагато більше грошей, ніж збирався, але було б дуже незручно визнати, що я припустився такої помилки, і вимагати від Розетти повернути гроші. Мені довелося б просто прикинутися, що мене це не турбує.
"Нехай вона робить, що хоче. Я хочу побачити, на чому вони з Сіель зупиняться."
"А міледі Юлісія?"
"Якщо я побачу, як вона облажається, це буде кумедно. А так, мені байдуже."
Юлісія не була схожа на Ніаса, яка мала сильні та слабкі сторони - вона була більш послідовно некомпетентною.
"Наразі, - додав я, - я хочу повернутися на Столичну планету і завершити своє навчання. Мені залишилося всього чотири роки, а я провів тут занадто багато часу."
Мені не терпілося закінчити навчання, щоб вільно насолоджуватися життям злого лорда. Поки я це обмірковував, я отримав термінове повідомлення від мого друга Воллеса, який повернувся на столичну планету.
"Все погано, Ліаме!"
"О, це лише ти, Воллесе."
"Зараз не час бути таким спокійним! Сталося щось катастрофічне!"
"Думаю, ти міг би бути трохи спокійнішим. Що сталося?"
"Автократія оголосила війну Імперії!"
"Невже?"
Я думав, чого він так злякався, але виявилося, що якась інша міжгалактична нація воює з нашою. На мене це не вплинуло, я хотів би, щоб Воллес дзвонив тільки з більш важливих питань.
"Як ти можеш так недбало до цього ставитись?"
"Тому що мені на це начхати. У будь-якому випадку, я скоро приєднаюся до тебе там, щоб закінчити тренування."
"Га? Ти не збираєшся воювати? Я думав, що ти будеш!"
"Мені подобаються лише ті бої, в яких я знаю, що зможу перемогти. Я ж не просто розпалювач війни. До того ж, це було б геморно. А я просто хочу покінчити з тренуваннями."
Якого біса Воллес думав, що я збираюся воювати на цій війні?