В залі для аудієнції Ліама, Айзек повісив голову і розпачливо стиснув кулаки. Чорт забирай! Простий дворянин з провінції наважився кинути мені виклик?
Він повірив обіцянці, яку дав йому шпигун Келвіна, але коли той повернувся, Ліам одразу ж принизив його. Його гордість була тяжко вражена, Айзек підняв голову і подивився на брата.
Раніше Айзек бачив Ліама лише раз, коли той був молодим. Майже півстоліття тому його батько і дідусь запросили його на церемонію, оскільки їхній родич отримував нагороду. Під час тієї церемонії він побачив Ліама здалеку. Навіть у той час Айзек не думав про Ліама багато, хоча чув, що вони були братами. Більше того, його роздратувало, що його брат - лорд з глухого закутка.
Він повернувся до Кіта і багатозначно подивився на нього: "Кіте, чи не міг би ти мені допомогти?"
Він, по суті, наказав Кіту, який був достатньо здібним, щоб служити головним лицарем, вбити Ліама на місці. Це було необдумане рішення, результат молодості Айзека, але гордість Кіта також була зачеплена. Кіт подивився на чоловіка, що стояв поруч з Ліамом-Клауса.
"Шлях Одного Спалаху - це надуманий, безглуздий стиль володіння мечем",- сказав Айзеку колишній головний лицар. "Ті, з ким буде трохи клопоту..."
Він подивився на перев’язаних Тію і Марі. Їхні поранення були вилікувані, але не на сто відсотків, тому Кіт відчував, що може перемогти їх. Він вважав свою поразку від Клауса випадковістю, він хотів реваншу з цим чоловіком. Насправді він потурає дитячій вимозі Айзека, щоб просто помститися Клаусу за те, що той його принизив.
"Я можу з ними впоратися",- підсумував Кіт. "У нас теж є цифри."
Шпигуни Келвіна підготували достатню кількість відданих принцу лицарів і воїнів, які могли б прикрити Айзека в разі потреби. Зрадливі слуги впустили їх до маєтку, і за одним словом Кіта вони ввірвуться до зали для аудієнцій.
Повіривши своєму головному лицареві, Айзек кивнув. "Гаразд. Тоді покваптеся і..."
Перш ніж він закінчив віддавати наказ, голос Ліама пролунав у залі для аудієнції .
"Де Татеяма?"
Айзек відчув, як повітря в залі стало напруженішим. Від лицарів до чиновників, всі раптом відкрито злякалися. Кіт не знав чому, аж поки не помітив, що настрій Ліама змінився. Він підвівся, щоб поговорити з тими, хто стояв поруч.
"Татеяма. Її тут немає?"- запитав Ліам. "Вона на технічному обслуговуванні? Хіба її регулярне обслуговування не повинно було закінчитися кілька днів тому?"
Помітивши відсутність робота-покоївки, Ліам запитав Клауса, де вона.
"Вона проходить заводський ремонт",- нерішуче відповів Клаус. "Не думаю, що вона повернеться раніше, ніж через місяць."
"Га? А навіщо їй ремонт?"
Здавалося, Ліам був стурбований відсутністю робота-покоївки. Здавалося, що він запам'ятав розклад усіх роботів-покоївки. І він здавався... стурбованим за ляльку.
"Це наш шанс", - прошепотів Кіт до Айзека. "Скористаємося ним?"
Айзек відкрив було рота, щоб сказати Кіту, щоб той атакував Ліама, але цього разу Клаус перебив його, пояснивши, чому робота-покоївку Татеяму відправили на ремонт.
"Вона так сильно постраждала від вандалізму, що нам довелося відправити її до виробника."
Робот-покоївка поруч тримала у руках меч. Ліам простягнув руку, і в ту мить, коли його долоня зімкнулася зі зброєю, в одній з опорних колон зали з'явилася велика тріщина. Незабаром підлога, стеля і стіни також почали тріщати. Пил і уламки посипалися дощем, і одна з великих колон обвалилася з сильним гуркотом. Проте всі були надто налякані, щоб бігти до укриття, до того ж, Айзек був надто спантеличений, щоб продовжувати віддавати накази Кіту.
"Хто це зробив?"- запитав Ліам у Клауса.
Незважаючи на жахливу зміну, яка сталася з Ліамом, Клаус спокійно відповів: "Лицар, який служить лорду Айзеку."
"Який саме?"- Ліам повернувся до Айзека.
Клаус вказав на лицаря, який пошкодив Татеяму. Через секунду чоловік, що стояв за спиною Айзека, зник у бризках кривавих уламків.
Ні, він не зник. Він був розірваний на шматки в одну мить. Його криваві шматки забризкали місце, де він стояв.
Частина крові потрапила на обличчя Айзеку. "Ік!" Він впав на землю.
Ліам витріщився на нього. "Ти наказав це, Айзеку?"
Айзек не міг говорити, коли Ліам так на нього дивився. Він затремтів від страху. "А-а-а...!" Намагаючись сформувати зв'язні думки, Клаус повідомив про результати свого розслідування.
"Лицар, якого ви стратили, прийняв це рішення самостійно. Я ретельно розібрався в цій справі, але вирішив, що його покарання може почекати до вашого повернення, лорде Ліаме."
Ліам зітхнув, а потім усміхнувся. "Гарне рішення, Клаусе. Я покараю багатьох з них сам."
Він знову подивився на Айзека і його людей з такою силою, що Айзек обмочився і знепритомнів на місці.
***
"Лорде Айзеку?"
Кіт гукнув свого господаря, але не зробив жодної спроби підхопити хлопця, коли той впав, натомість вхопився за руків'я меча.
Я вийшов з себе від хвилювання за Татеяму. "Клаусе, з Татеямою все гаразд, так? Вони ж можуть її полагодити?"
Клаус кілька разів кивнув, спітнівши. "Виробник каже, що з ремонтом не повинно бути проблем."
Амаґі мовчки слухала усе це, але тепер перейшла на мій бік. "Господарю, я сама підтвердила, що з Татеямою все гаразд. Її пам'ять не постраждала. Вона зможе повернутися до своїх звичайних обов'язків через місяць."
"Г-гаразд. Це добре." Я зітхнув з полегшенням.
Потім заговорив дратівливий голос. Це був Кіт.
"Чого ти так хвилюєшся через кляту ляльку?"
Я подивився на нього кам'яним поглядом, коли кімнатою прокотився гул.
Витягнувши меча, Кіт почав викладати, який я негідний лорд.
"Це абсурд для імперського дворянина тримати біля себе штучний інтелект, та ще й так активно ним користуватися! Ліам не гідний очолювати рід Бенфілд! Хіба це не так?"- вимагав він відповіді від тих, хто зібрався навколо нас.
На крик Кіта до зали вбігло кілька озброєних солдатів. Він, мабуть, підготував це заздалегідь. Чи сам Келвін, чи тільки його підлеглі надали цю силу Айзеку?
Я випустив Спалах на ідіотів, які увірвалися, і через секунду колись прекрасна зала для аудієнції була забризкана їхньою кров'ю.
Кілька сотень їхніх солдатів було знищено в одну мить, а Кіт і його люди стояли, роззявивши роти від шоку. Я подивився на Кіта з легкою посмішкою.
"Що ви думали, що зможете зробити зі мною з такою малою кількістю людей?"
Кіт наставив на мене свого меча, зробивши крок вперед. "Я сам з тобою розберуся!"
Моя королівська гвардія зробила крок перед мною, але я махнув рукою, щоб вони відступили.
"Відійдіть, ви стоїте на моєму шляху."
Я зробив рух, і в той же рух Кіт вже опинився на підлозі.
"Що-що щойно?"
Він, схоже, намагався зрозуміти, чому впав. Коли він подивився на себе, то побачив, що його ноги були відірвані від щиколоток. Кіт кілька разів подивився між своїми ногами і ступнями, ніби не міг повірити в те, що сталося. Поки він був зайнятий цим, я відрубав руку, яка тримала його меч.
"М-моя рука! Моя рука!"
Тіа подивилася на плачучого Кіта: "Просто дурень, не здатний оцінити справжню силу людини. Він справді думав, що зможе перемогти лорда Ліама?" Її голос холодно відлунював у кімнаті.
Чому Кіт кинув мені виклик? Невже він справді вірив, що люди об'єднаються навколо нього, якщо він оголосить мене нездатним керувати?
"Досить жалюгідно, колишній головний лицар",- дорікнув я йому. "Ти справді думав, що тобі вдасться мене перемогти?"
Я був упевнений, що Келвін організував би напад на мене в більш розумний спосіб. Я не повірив, що Айзек мав офіційну підтримку. Позаду Кіта його лицарі були в паніці. Я зійшов з підвищеної платформи в кімнаті і підійшов прямо до впалого лицаря.
"Ти вірив, що люди будуть переступати через себе, щоб стати на твою сторону?"- прошипів я.
Скорчившись на землі, жалюгідно стискаючи обрубок руки, Кіт дивився на мене. Його обличчя перекосилося від жаху, очі благали про пощаду.
"Мене обдурили! Айзек, он там - він об'єднався з Келвіном! У мене не було іншого вибору, окрім як піти з ним! Будь ласка, змилуйтеся!"
Як не дивно, але зараз Кіт почувався ще більш збентеженим. Хвиля огиди прокотилася кімнатою від його дедалі жалюгіднішої поведінки. Що ж, це було досить кумедно, і можна було б залишити лицаря в живих. Зрештою, він не становив для мене жодної загрози. Відлупцювавши його достатньо, щоб він більше не нападав на мене, я міг би відправити його додому, до батьків. Але після того, що сталося з Татеямою, я б не став цього робити. Кожен, хто допустив насильство над нею, заслуговує на те, що отримав.
"Кукурі", - покликав я.
Мій спецоперативник вийшов з моєї тіні. "Я тут."
Я вирішив, що люди Кукурі розберуться з рештою покидьків, які знущалися над Татеямою. Головного злочинця я вже стратив, але його друзі заслуговували на те ж саме. І якби я зробив це миттєво за допомогою Спалаху, навряд чи це було б достатнім покаранням.
"Я залишу їх тобі", - сказав я Кукурі. "Ти можеш торкатися лише того, що нижче їхніх голів, гаразд? Відправ голови Кліффу на столичну планету. Я хочу, щоб він добре подумав, з ким він зв'язався."
"Хі-хі-хі... Ви впевнені, мілорде?"
Я був би не проти помучити цих лицарів, але підозрював, що втрачу контроль. До того ж, організація Кукурі спеціалізувалася на таких процедурах. "Я вб'ю їх занадто швидко. Це було б неправильно, коли Татеяма пережила щось таке страшне."
"Хі-хі-хі-хі! Ви хочете, щоб ми по піклувалися про них з найтеплішою гостинністю?"
Кіт і його лицарі зблідли від пропозиції вбивці про... гостинність. Я був впевнений, що вони легко можуть уявити, що на них чекає.
Мій рот скривився в посмішці. "Використовуйте все, що є в вашому розпорядженні, щоб розважити їх."
"Як побажаєте, Володарю Ліаме."
Як тільки Кукурі сказав це, його оперативники один за одним з'явилися з тіні кімнати і затримали людей Кіта, потягнувши їх назад у темряву.
"Д-допоможіть!"
"Ні! Я не хочу вмирати! Я не хочу вмирати!"
"Я розповім вам все! Все, що ви хочете знати! Тільки, будь ласка, не вбивайте мене!"
В кінці Кіт ридав і плакав, стаючи абсолютно жалюгідним.
Я розібрався з покидьками, які завдали шкоди Татеямі, але залишилися інші проблеми, які треба було вирішити. Я подивився на непритомного Айзека. Він був гнилою дитиною, але технічно він був дорослим. Я подумав, що, можливо, мені варто вбити його теж і відправити повідомлення моєму батькові. Але технологія Імперії масово виробляла таких дітей одним натисканням кнопки, і я не хотів, щоб Кліфф надсилав мені ще більше "тиків". Я вирішив застерегти Айзека, пропустивши його через прес, перш ніж відправити назад живим.
"Приготуйтеся повернути Айзека на Столичну планету",- сказав я своїм людям. "І проженіть стерв'ятників, що кружляють тут у пошуках об'їдків. Я вирішу, що робити з зрадниками, які перейшли на бік цього виродка." Це були одні з найменш розумних серед моїх підданих.
Троє зрадників-бюрократів, які потрапили в цю категорію, благали, коли мої лицарі оточили їх.
"Змилуйтеся, лорде Ліаме!"
"Ми не причетні, правда! Б-будь ласка!"
Я втомився слухати виправдання. "Допитайте зрадників, а потім стратьте їх. Їхні сім'ї також вигнати з моїх володінь. Заберіть їх з моїх очей."
Мої лицарі виконали мій наказ і вивели зрадників з зали для аудієнції.
Я був такий розлючений - просто кипів - що не знав, що з собою робити. На додачу до того, що мила Татеяма була поранена, я не міг переварити, наскільки все зіпсувалося після моєї відсутності на кілька днів.
"Треба зробити якесь прибирання",- вирішив я. "Ми вже давно не прибирали по-справжньому."
Клаус поспішив до мене. "Прибирання, пане?"- запитав він. "Слуги ж добре прибирають у маєтку, так?"
Незважаючи на запитання, він спітнів, що свідчило про те, що він зрозумів, що я мав на увазі. Він, мабуть, сподівався, що я жартую.
"Я маю на увазі, що ми були надто недбалі, - відповів я. – У нас назбиралося сміття і це можливість навести лад. Ми викорінимо всіх зрадників і простежимо, щоб вони були покарані. Ми будемо ретельними - це наш шанс позбутися цих ідіотів одним махом."
Я говорив тоном, який не допускав жодних заперечень. Я думав, що Клаус все одно буде протестувати, але, на мій подив, він кивнув.
"Зрозумів."
Він виявився сміливішим, ніж я думав. І хлопець доклав чимало зусиль, щоб зберегти статус-кво, поки мене не було, довівши, що він набагато надійніший, ніж Тіа і Марі. Так... Гадаю, це має бути Клаус.
Плеснувши в долоні, я оголосив легким тоном: "Гаразд, час прибирання! Всі поверніться на свої пости і зробіть їх гарними і чистими! Ви мене зрозуміли? Якщо десь залишиться сміття, коли ви закінчите, я покараю ледарів так само, як і сміття, яке вони не прибрали."
Всі стали на коліна, висловлюючи свою покірність. "Як накаже, Ваше Світлість!"
Настав час знищити дурних перебіжчиків, які з'явилися в моїх володіннях.
***
Клаус був на межі своїх можливостей у багатьох відношеннях. Він був особливо виснажений тим, що керував справами під час відсутності Ліама. Коли Ліам оголосив про свій план навести лад, Клаус змирився з думкою, що на його плечі звалилося ще більше роботи. Все, про що він міг думати, було: "Гаразд... Як скажете. Тут все ще є зрадники, тож "зачистка" - це можливість убезпечити себе. Але що нам робити з Ченсі? На даний момент, здається, їй вже не допомогти."
Оглядаючи залу для аудієнції, Ліам нахилив голову. "Секундочку. Де мої молодші учні? Я також не бачу Ченсі."
"Ці троє?"- відповів Клаус. "Ну..."
Молодші учні Ліама і найкровожерливіший лицар потрапили в досить складну ситуацію
***
Ріхо і Фука знову боролися з Ченсі, і знову зруйнували частину маєтку в процесі. Однак цього разу боротьба з жахливою комахоподібною машиною виснажувала їх. Зрештою, Ченсі пройшла так багато процедур, що повністю відмовилася від своєї людської сутності.
"Вражає, що ти продовжуєш рухатися, незважаючи на те, скільки разів я тебе порізала", - задихалася Ріхо. "Треба віддати тобі належне."
"Повинна сказати, що мені це вже набридло",- додала Фука.
Щоразу, коли вони перемагали Ченсі, вона поверталася, щоб кинути їм новий виклик. З кожним разом вона ставала сильнішою, і тепер вона була достатньо сильною, щоб завдати їм шкоди. До сьогоднішнього дня боротьба з цією невблаганною супротивницею здавалася розвагою, але тепер вони потрапили в невеличку халепу.
Своїми мечами-близнюками Фука відрубала одну з комахоподібних ніг Ченсі. Відрубана кінцівка розплавилася на рідкий метал, який, наче ртуть, ковзнув назад до її тіла і знову з'єднався з ним. Ченсі повторювала цей процес приєднання, скільки б разів її не різали.
"Я більше цього не витримаю! Ти впораєшся з цим, Ріхо!"- закликала Фука, якій набридло боротися з рідким металом.
Але Ріхо і так боролася. "Ти не можеш відступити зараз! Мені це теж набридло!"
Всередині рідкого металу Ченсі мала б бути тверда серцевина, але її тіло перебувало в постійному русі, тож Ріхо не могла точно визначити її місцезнаходження. Вона врізалася в Ченсі знову і знову, не руйнуючи її життєвого центру.
Після того, як в неї знову і знову влучали спалахи, Ченсі навіть почала пристосовуватися - поки нарешті не ухилилася від спалаху Фуки.
Фука в шоці відскочила назад. "Вона ухилилася?"
Вона не могла приховати свого здивування, що Ченсі вдалося це зробити.
"Хі-хі. Мені сподобалося грати з вами двома",- сказала їм Ченсі. "Завдяки вам я трохи дізналася про Шлях Одного Спалаху. Тепер я готова битися з Ліамом."
Почувши це, Ріхо стрибнула вперед і сердито кинулася на Ченсі, але Ченсі розділилася, щоб уникнути нападу. Вона продовжувала ділитися на менші, незалежні частини, поки не оточила пару.
"Тц!"- Ріхо низько присіла.
Фука обережно зробила те саме. "Здається, ми загралися".
Тепер, коли Ченсі тримала їх на гачку, здавалося, що її наміром було замучити їх до смерті.
"Я покажу ваші трупи Ліаму, щоб він сприйняв нашу боротьбу серйозно!"
Єдиною метою в житті Ченсі була боротьба, і кинути виклик Ліаму було б вершиною її існування. Ніщо інше не мало значення, окрім як перемогти його.
У цю мить зруйнована стіна коридору розкололася - і з-за неї з'явився Ліам. Його рука стиснула меч, і як тільки він побачив Ченсі, він з огидою подивився на неї.
"Досить жалюгідний стан, в якому ти опинилася."
“Ліам? А-а-а! Аааа... Ліааам!"
Ченсі закричала від радості, збираючи свої розрізнені шматки і рекомбінуючи їх у комахоподібне ціле - монстра, на якого вона перетворилася, щоб змагатися зі Шляхом Одного Спалаху.
Вона стрибнула на Ліама, маючи намір нарешті вбити його.
Фука намагався попередити Ліама. "Старший, вона..."
Ліам обірвав її. "Не хвилюйся. Мушу сказати, Ченсі, ти не виправдала моїх сподівань."
Ченсі передбачила його спалах і мала намір протистояти йому. Але наступної миті її рідке металеве тіло лопнуло, розбризкавши стіни. Перш ніж хтось побачив, як він схопив його, Ліам схопив вільною рукою кулю, що утворила ядро Ченсі. Без неї її рідке металеве тіло не могло реформуватися.
"Ти просто так знайшов моє ядро?!"
Ліам проігнорував здивування Ченсі. Коли його королівська гвардія нарешті наздогнала його, він кинув ядро капітану. "Регенеруйте її тіло", - наказав він. "Якщо це найкраще, на що вона здатна як машина, то їй буде краще в органічному тілі."
Ченсі відмовилася від усього, щоб кинути виклик Ліаму, але він все одно переміг її. Вона змирилася з цим, але не могла змиритися з наміром Ліама відновити її первісне тіло. Результат їхньої битви був надто очевидним, і вона не розуміла, чому він просто не вб'є її.
"Ти проявляєш до мене милосердя? Вбий мене! Якщо ти цього не зробиш, я повертатимусь за твоїм життям знову і знову!"
"Ти дещо не розумієш. Я зберігаю тобі життя заради моїх молодших учнів. Ти не варта мого часу."
"Ти порушуєш свою обіцянку?"- Ченсі застогнала в глибині душі. "Присягаюся, я буду тією, хто вб'є тебе!"
Ліам просто розсміявся. "Це досить смішно. Коли ти навіть не можеш перемогти моїх молодших учнів, як ти збираєшся вбити мене? Ти можеш продовжувати грати з Ріхо і Фукою. Років за тридцять до них приєднається й Еллен."
Його інтерес до Ченсі вичерпався, він підійшов до Ріхо та Фуки.
"Поясніть, чому ви не змогли перемогти її. Ви намагаєтеся заплямувати Шлях Одного Спалаху? Га?"
Ріхо та Фука здригнулися від його критики.
"Вибач. Тільки сьогодні ми не змогли її перемогти",- сказала Ріхо.
"Ми продовжували залишати її в живих, щоб ми могли битися з нею знову для практики", - додала Фука. "Ми перемагали її мільярд разів. Цього разу вона просто вистояла..."
Ліам холодно подивився на них, коли вони виправдовувалися.
"Ви двоє повернетеся до того, з чого починали."
Все, що пара могла зробити, це повісити голови від сорому.
***
Ріхо і Фука просунулися менше, ніж я думав. Я не міг повірити, що вони боролися проти Ченсі. Мені стало соромно вчитися з ними в одній школі, і я вирішив зробити їхні тренування більш жорсткими.
Одягнені в майки та легінси, вони лежали поруч зі мною, втративши свідомість. Вони знепритомніли від виснаження, спричиненого моїми тренуваннями. Еллен теж брала участь у старті, але оскільки вона була ще новачком, я дозволив їй закінчити раніше.
Я сидів, схрестивши ноги, і медитував, продовжуючи свої ментальні тренування на самоті.
"Я взяв цих двох під своє крило, а вони не змогли втриматися? Як я можу з таким дивитися в очі Майстру? Я також не радий, що боровся з цим малим мальком."
Я згадав слабака, який називав себе повелителем демонів. Я ледь не підняв свій улюблений клинок, щоб покінчити з ним, але врешті-решт, я змусив Авіда знищити його за мене. Мені справді слід було покінчити з ним ще до того, як прибула допомога. Моя власна неспроможність дратувала мене.
"Як розрубати ворога, якого не можна розрубати...? Повинен же бути якийсь спосіб."
Принаймні, завдяки тій битві я дізнався, що існують супротивники, яких не можна пошкодити традиційними фізичними чи магічними атаками. В такому випадку, я повинен був знайти спосіб завдати їм шкоди. Але з чого почати? Я підозрював, що врешті-решт щось придумаю, якщо просто продовжуватиму наполегливо тренуватися. Але я не хотів, щоб це зайняло багато часу.
Моя увага розсіювалася, тож я знову зосередився, медитуючи над тим, як розрізати щось, що не піддається різанню. Я не міг бути задоволеним своїм володінням мечем. Як злий лорд, я міг розкидатися своєю вагою і бешкетувати, як мені заманеться. Але коли справа доходила до Шляху Одного Спалаху, я повинен був бути серйозним.
***
Нарешті звільнившись від тренувань з Ліамом, Ріхо і Фука прогулювалися територією маєтку, використовуючи свої дерев'яні мечі як тростини. Вони не проходили таких суворих тренувань відтоді, як були з Ясуші.
Ріхо була на межі сліз. "Він монстр."
Фука кричала всім тілом. Вона вся тремтіла. "Ми повинні були вбити його ще тоді, коли у нас був шанс. Він сказав, що ми будемо тренуватися ще деякий час, тож це не закінчиться найближчим часом."
Ці двоє вже повністю оволоділи Шляхом Одного Спалаху, але старший учень Ясуші так наполегливо тренував їх щодня, що їм доводилося стогнати і скаржитися, щоб пройти через це. Вони вже хотіли кинути тренування, але Ліам планував продовжувати їх, доки не доведеться повертатися на Столичну планету. А все тому, що вони дозволили Ченсі взяти гору.
Вони сіли на лавку.
"Йому треба просто зараз повернутися на Столичну планету."
"Так. Йому все ще потрібно закінчити своє благородне навчання абощо, так? Навіщо він взагалі сюди повернувся?"
Ріхо дістала свій планшет і перевірила новини. Останнім часом майже щодня з'являлися повідомлення про страту чиновників, лицарів і солдатів за такі злочини, як розкрадання. Багатьох людей знищували, а їхні сім'ї висилали у вигнання.
"Секундочку. Ця стаття..."- Ріхо запнулася.
"Що це?"- запитала Фука, агонізуючи.
Очевидно, не лише Рід Бенфілд переживав потрясіння.
***
"Їх усіх знищили?"
В імператорському палаці столичної планети Келвін слухав доповідь одного зі своїх союзників, його очі розширилися від цієї новини.
Вельможа, який доповідав, так само не міг у це повірити. "Т-так! Кожен шпигун, якого ми послали у володіння роду Бенфілдів, не повернувся. Усіх, хто підтримував Айзека чи намагався пограбувати територію Ліама, також було знищено."
"А як щодо зрадників у фракції Клео?"
"Їх виключили з фракції за наказом Ліама. Кілька голів родів зникли безвісти."
Коли Келвін дізнався, що Ліам зник через використання магії, він використав людей, які поспішно відреагували на інцидент, щоб посіяти хаос на території Ліама. Він годував цих імпульсивних людей інформацією, а потім сидів і спостерігав, як вони самі сіють хаос. Тим часом він суворо попередив власну фракцію, щоб вони поки що не чіпали рід Бенфілд.
"Ліам випередив нас. Він справді безстрашний, якщо зробив це зараз."
"Ваша Високість?"- Шляхтич, який приніс новину, не зрозумів, що Келвін мав на увазі.
Кронпринц зітхнув і пояснив: "Він дочекався, поки чисельність його фракції вибухне, перш ніж відсіяти погане насіння. Якби він не помітив їх, його територію спіткало б фіаско. Але дурні заковтнули наживку, як він і очікував, і він вичистив їх з фракції Клео. Це була саме та пастка, якої я боявся."
"То ось що він зробив? Тоді ми..."
"Ми зіграли йому на руку. На щастя, ми не вплутали в це нашу фракцію, тож наша сила не постраждала. Втратили тільки Ліам і ті ідіоти. Могло бути набагато гірше",- збрехав Келвін.
Якби вони наважилися піти напролом, поки Ліама не було, то цілком могли б завдати його володінням відчутного удару. Моя обережність обернулася проти мене.
Зрештою, Ліам ліквідував усіх шпигунів Келвіна. Тепер кронпринцу буде важче збирати інформацію. Хоча могло бути й гірше. Принаймні, вони уникнули серйозних втрат.
"Так чи інакше, що сталося з дурнями, які вторглися у володіння Ліама?"- запитав Келвін. "Невже він справді міг убити їх усіх? Чи не міг він взяти когось у заручники?"
Вельможі часто брали заручників у подібних аристократичних конфліктах. Це була розумна стратегія, оскільки гроші за викуп були набагато кориснішими, ніж мертвий дворянин. Однак Ліам не був типовим дворянином.
"Я вважаю, що Ліам ставився до них як до піратів і нещадно вбив їх."
"Усіх? Він такий екстремал. Він тільки наробить собі ще більше проблем."
Ці мертві дворяни, можливо, і вторглися на його територію, але, відреагувавши так безжально, Ліам нажив би собі ворогів у їхніх родинах. Звичайно, якби їхні сім'ї змогли знищити Ліама, це було б непогано для Келвіна.
"Ми можемо це використати. Відтепер підтримувати тих, проти кого він налаштований вороже."
"Ваша Високосте, я маю повідомити вам ще одну важливу річ",- ніяково промовив дворянин.
"Що саме?"
"Ну, родичі дворян, яких Ліам оголосив піратами, бажають приєднатися до вашої фракції. Вони хочуть знищити Ліама."
"Що...?"
"Ніхто не може очолити всіх дворян, які ненавидять Ліама. Тож вони... ну... вони оголосили, що приєднуються до нас."
"Вони думають, що можуть так просто вирішувати?!"
Келвін був розлючений. Мертві дворяни вчинили кричуще піратство проти іншого роду. Йому б тільки завадило, якби їхні сім'ї заявили про підтримку його у відповідь, тепер, коли все змінилося. Зрозуміло, що він не мав наміру приймати ці родини до своєї фракції. Проте, якби вони без дозволу розкидалися його ім'ям, це було б так само неприємно.
Завдяки цьому інциденту фракція Ліама очистилася від багатьох недалекоглядних людей. Ті ж самі недалекоглядні люди тепер планували приєднатися до нього натомість. Чи Ліам благословенний богом удачі, чи я проклятий богом нещастя? Він справді як скалка в моєму боці.
Келвін вирішив вжити заходів, поки все не стало ще гірше.
"Дай мені список усіх дворян, які вирішили приєднатися до нашої фракції. Я не можу дозволити їм потягнути мене вниз."
Відпустивши другого чоловіка, він приготувався до того, що сам побіжить, вирішуючи проблеми, в які вони ось-ось мали потрапити. Це був вирішальний момент, і він застряг у цій плутанині.