Я не знав, що вони прилетять за мною на новому супердредноуті, який я замовив. Я доручив Сьомій збройовій фабриці створити абсолютно новий флагман для Роду Бенфілд, не шкодуючи коштів - ні загального бюджету, ні кількості рідкісних металів, використаних у будівництві корабля.
Функціональність супердредноута була на найвищому рівні, але його інтер'єр також був розкішним. Кожне приміщення на борту було оснащене виключно розкішними компонентами. Хоча це був мій флагманський корабель, я був, мабуть, єдиною людиною в Імперії, яка вкладала такі шалені кошти в один космічний корабель. Відверто кажучи, заміна стандартних елементів на деякі виготовлені на замовлення деталі не тільки обійшлася б дешевше, але й дещо покращила б характеристики корабля. Це було екстравагантне творіння, але воно ідеально підходило для такого злого лорда, як я, який обожнював надмірність понад усе.
Мій новий корабель називався "Аргос". За словами Ніаса, це був найкращий корабель Імперії. Я не дуже довіряв її словам - "найкращий" може змінитися з плином часу, - але це лоскотало моє хлоп'яче серце, коли я, хоча б тимчасово, катався на кораблі, який вважався "найкращим".
Крім того, мій настрій був настільки поганим, наскільки це можливо. "Аргос" був уже далеко від планети, на яку мене викликали. Я був у своїй особистій каюті, і там Амаґі та Брайан змусили мене сидіти спокійно і читали мені лекції. Причина цього? Чіно, яку я привіз з собою з тієї нерозвиненої планети.
Зараз Чіно лежала в моєму ліжку і безтурботно хропіла, без сумніву, задоволена щойно з'їденою їжею. Еллен зацікавлено торкалася її вух і хвоста, але Чіно не подавала жодних ознак пробудження, вона спала голілиць, виставивши живіт напоказ. Хоч і собака але повністю приспала свою пильність. Бути "гордим вовком" чи як там його ще називали, було брехнею - вона наскрізь була домашнім песиком.
Еллен поклала свій великий палець до рота і почала його смоктати. Ще кілька хвилин тому вона ревіла, виплакавши всі свої очі. Тепер вона була в повному захваті, спостерігаючи за Чіно, як дитина, яка щойно отримала нового домашнього улюбленця.
"Вона така мила, майстре!"
Зараз я не міг розділити невинне щастя Елен.
"У мене немає слів, господарю Ліаме", - сказав Брайан. "Неймовірно, що ви взяли жінку-звіролюда з нерозвиненої планети, бо вважали її своєю "домашньою тваринкою"."
Відвернувшись від Брайана, я побачив у полі зору розлючену Амаґі. Вона дивилася на мене так, ніби я був неслухняною дитиною.
"Давайте повернемо її туди, де ви її підібрали."
Це було так, ніби я був дитиною, яка принесла додому безпритульного собаку, а мама каже мені: "Віднеси його туди, де ти його знайшов!" Власне, я так і зробив. Але зараз я не міг повернутися назад - це було питання особистої гідності.
"Та годі, все гаразд!"- запротестував я. "Знайти рідкісну істоту і тримати її як домашнього улюбленця - це ж звичайна справа для шляхетних людей, хіба ні?"
Амаґі холоднокровно спростувала мою точку зору, використовуючи дані для підкріплення своїх аргументів.
"Так, звіролюдей у Всесвіті менше, ніж людей, але не настільки, щоб називати їх рідкісними. Не було ніякої необхідності привозити одну з них додому з нерозвиненої планети."
Її аргумент був настільки логічним, що я не міг йому заперечити, але я не міг просто так здатися. В моїй уяві злий лорд - це той, хто колекціонує рідкісних істот, навіть з планет, які він не повинен був відвідувати. Весь сенс бути шляхетним полягав у тому, щоб робити егоїстичні речі!
Коли я не погодився одразу віднести Чіно назад, Амаґі витріщилася на мене так, ніби я був розбещеним хлопчиськом. Угх! Не дивись на мене так!
"Ну ж бо, Амаґі. Обіцяю, я подбаю про неї. Ти просто дозволь мені залишити її."
Амаґі і Брайан перезирнулися з Еллен, яка все ще зачаровано дивилася на сплячу Чіно. Брайан виглядав невпевненим, але, наскільки я міг судити, Амаґі здавалося, сита по горло.
"Ви сказали це про пані Еллен, і ви завдали їй багато смутку, коли пішли",- нагадала вона мені.
Брайан втрутився.
"Чому б вам не завести собі нормального собаку, господарю Ліаме? Хіба в цьому є щось погане?"
"Я не хочу звичайну собаку. Вони довго не живуть, і мені буде сумно, коли він помре."
Я згадав про собаку, який був у мене в минулому житті. Він був таким чарівним і милим, і я був спустошений, коли він помер. Я не хотів переживати це знову. На щастя, мені і не довелося б, оскільки тривалість життя Чіно була майже людською.
"Ми закінчили це обговорювати", - рішуче сказав я. "Прямо зараз ми повинні піти і покарати цих ідіотів вдома."
Мені доведеться відлупцювати своїх недоумкуватих лицарів, які не змогли впоратися з такою простою справою, як охорона моїх володінь під час моєї відсутності.
Брайан витер сльози хустинкою.
"Ситуація ускладнилася тільки тому, що ви відмовляєтеся вирішити питання про свого спадкоємця, господарю Ліаме."
"Це не моя вина."- Я відвернувся від Браяна.
"Це ваш обов'язок - призначити спадкоємця, який стане вашим наступником, господарю",- сказала Амаґі суворішим голосом, ніж зазвичай. "Якби у вас був належний головний лицар, це також могло б запобігти деякому хаосу."
Їхні аргументи справді були надто розумними, щоб їх спростовувати, тож я просто втік від їхніх звинувачувальних виразів, залишивши свої покої, щоб зосередитися на підготовці до повернення до моїх володінь.
***
Флот із тридцяти тисяч кораблів увійшов на територію роду Бенфілдів, об'єднавшись з однією простою метою: пограбувати володіння Ліама. Командували цими кораблями переважно дворяни, замасковані під космічних піратів, хоча деякі справжні пірати поповнили їхні ряди.
Серед них були навіть дворяни з фракції, яку Ліам створив на підтримку принца Клео. Вони приєдналися до фракції нещодавно і були зацікавлені в тому, щоб стати на бік переможця у конфлікті за престол, а не на бік Клео чи Ліама. Скоріше, вони заздрили Ліаму, який відродив колись зруйнований рід Бенфілд і став достатньо могутнім, щоб взяти участь у конфлікті за престол Імперії.
"Маленький негідник втратив килимок з-під ніг тільки тому, що поводився так самовпевнено."
На борту одного корабля вельможа з фракції Клео розслаблявся в кімнаті, яка виглядала так, ніби вона належала палацу, потягуючи келих алкоголю. Він був типовим злим лордом, якого Ліам мав би прагнути наслідувати. Він встановив цю марнотратно велику кімнату відпочинку лише заради розкоші, яку вона надавала, незважаючи на обмежений простір корабля. В результаті корабель працював гірше, ніж передбачалося його характеристиками з каталогу.
"Це дуже великодушно з його боку - дозволити нам грабувати все, що ми захочемо, з володінь роду Бенфілдів",- продовжив він. "Він, мабуть, відчайдушно хоче погубити хлопця."
Ці дворяни вторглися у володіння Ліама, нехтуючи обережністю, тому що у них був прихильник. Вони також отримали багато інформації зсередини володінь роду Бенфілдів. Васали роду були розділені, а рід та оточення попереднього лорда боролися між собою за владу. Це був ідеальний час для грабунку.
Ці дворяни були не єдиними, хто скористався хаосом, що панував у роді Бенфілдів, щоб викрасти їхні ресурси. До них приєдналися космічні пірати, чиї банди рід Бенфілд добряче помучив до цього часу. Об'єднавши зусилля, дворяни та пірати кинулися хапати будь-які багатства, які тільки могли, в порядку черги.
"Їхній захист жалюгідний. Гадаю, це все, що можна очікувати від роду, який піднявся до слави за одне покоління!"
Щойно чоловік зробив елегантний ковток свого напою, як його корабель різко розгойдався.
***
Дорогою додому ми натрапили на флот, що налічував близько тридцяти тисяч кораблів, але вони не змусили мене нервувати.
Я сидів у своєму капітанському кріслі на містку "Аргоса", поруч зі мною була моя учениця Еллен. Я подумав, що повинен час від часу вчити її чомусь, адже я був її майстром і все таке.
"Дозволь мені показати тобі, як я працюю, Еллен."
"Так, майстре!"
Вона погодилася так радісно, що мені захотілося трохи подражнити її. Чіно стояла поруч з нею, зовсім не слухаючи. Мабуть, їй було нецікаво, вона стискала подушку і дрімала. Напевно, вона розслабилася на містку лінкора. Але вона була просто домашньою твариною, тож я не звернув на це уваги.
Тим часом Еллен так розпалилася, що я вирішив влаштувати їй інтенсивне тренування.
"Ми знищимо кожного космічного пірата, який вторгнеться в наші володіння. Без винятків!"
"Так, майстре!"
"Ну, може, кілька винятків. Якщо серед піратів є гарненькі жінки, які привернуть мою увагу, можливо, я зможу проявити до них милосердя."
"Так, майстре!"
Очі Еллен заблищали. Вона сприймала все, що я сказав, як євангельську істину, і я одразу ж пошкодував про свій жарт. Хіба я проявив би милосердя, якби жінка була достатньо вродливою? Що я говорив маленькій дитині? Останнім часом я занадто часто забував про це. Треба було над цим попрацювати.
Я відчув, як холодні погляди Амаґі та Браяна свердлять мене ззаду. Амаґі так засмутив мій маленький коментар, що вона зробила крок вперед, щоб насварити мене, навіть на межі битви.
"Господарю, будь ласка, обирайте час і місце для жартів. Такі коментарі можуть негативно вплинути на освіту пані Еллен."
Я погодився, але вирішив віджартуватися.
"Ха-ха-ха! Ну що ж, давайте знищимо всіх цих піратів, народе! Вони принесли мені славу і багатство, тож я повинен влаштувати їм теплий прийом!"
Зовні мій рятувальний флот розпочав несподівану атаку на скупчення піратів. Ворог значно переважав нас чисельно, але мій флот складався з найкращих бійців. Для нас вороги були не більше, ніж набрід.
Моя команда на містку спокійно доповідала про бій.
"Ворожий флот у хаосі."
"Частина їхнього флоту почала відступати."
"Ворог ламає стрій."
Ми тільки-но почали атаку, а ворог вже був повністю дезорганізований. Вони порушили стрій, і деякі кораблі навіть врізалися в союзників.
"Час полювати. Знищити їх!"
За моїм наказом весь мій флот одночасно відкрив вогонь по ворогу. Кораблі, що вибухали, виглядали майже комічно.
Поруч зі мною Еллен прикувала свою увагу до битви.
"Ого, майстре!"
Здавалося, видовище налякало її. Як учень Шляху Одного Спалаху, я не міг няньчитися з нею, але, можливо, їй було ще рано бачити щось подібне.
"Амаґі, забери Еллен з містку",- наказав я.
"Слухаюсь, господарю."
Однак, коли Амаґі спробувала вивести її, Еллен запротестувала.
"Я... я в порядку. Я буду з вами, майстре."
Коли вона благала мене зі сльозами на очах, я подивився на Чіно. Тепер, коли битва йшла, вона озиралася на всі боки, немов злякано прокинувшись.
"Чіно божеволіє. Відведи її до моєї каюти, і разом перекуси абощо."
Ми були в розпалі битви, але моя каюта була особливо добре захищена, тож їм там буде добре. Еллен неохоче взяла Чіно за руку, і Амаґі повела їх з містка.
Капітан Королівської гвардії чекав, щоб доповісти мені, і тепер ступив крок уперед.
"Лорде Ліаме, ми отримали повідомлення від піратів. Вони хочуть здатися."
Жалюгідно. Вони думали, що можуть вальсувати в моїх володіннях і вийти сухими з води? Навряд чи.
"Відмовлено. Вони самі винні, що прийшли сюди. На цій ноті викличте корабель класу "Фортеця", що стоїть неподалік. Вони вичистять цих негідників."
Я віддав звичайний наказ, але капітан повідомив дещо несподіване.
"Лорде Ліаме, серед піратів є люди, які стверджують, що вони дворяни. Один з них називає себе Бернсом з фракції принца Клео. Припинити напад?"
Бернс? Я знав кількох людей з таким ім'ям, але не мав жодного уявлення, про кого саме йдеться. Власне, тепер, коли я подумав про це, я згадав надто доброзичливого підлабузника одного чоловіка, який нещодавно приєднався до фракції Клео і представився мені Бернсом. Чи міг це бути він? Ну, якщо так, то це нічого не змінює.
"Що? Ви вірите, що дворяни об'єднаються з піратами? Це ж неповага",- застеріг я капітана, пустотливо посміхаючись.
Вона зрозуміла, що я маю на увазі, і перебільшено знизала плечима.
"Прошу вибачення за свою грубість. Все саме так, як ви кажете, лорде Ліаме - горді дворяни ніколи б не пішли на союз з піратами. Я прийму будь-яке покарання, яке ви вважаєте за потрібне за мій проступок."
Звісно, я не став її карати. Я був толерантним до тих, хто мені підкорявся.
"Просто будь обережна в майбутньому. А тепер, як я вже казав, не дайте жодному піратському судну втекти."
Звісно, я розумів, що серед піратів є шляхетні люди, і вони не рідко об'єднували свої зусилля. Насправді, ті й інші були принципово однакові. Імперські вельможі були, по суті, просто добре вихованими піратами, тож не було нічого дивного в тому, що вони працювали разом. Однак, дворяни вони чи ні, я не міг пробачити їм зазіхання на мої володіння. Моїм єдиним вибором було знищити їх.
"Час показати мій новий корабель. Влаштуємо справжнє видовище."
Капітан Королівської гвардії шанобливо схилила голову.
Командир містка, який слухав нашу розмову, виставив руку вперед, крикнувши: "Флагман, вперед! Приготуватися до атаки!”
***
Дворяни та пірати виявили, що їх атакує флот, який налічує менше третини їхньої чисельності.
"Чому ми не можемо їх перемогти?"- вигукнув один з них.
"Це ж елітні війська роду Бенфілд! І один з їхніх кораблів... дивний!"
Величезний супердредноут збивав піратські кораблі один за одним, і жодна з їхніх атак не зачіпала його. Все, що проходило крізь його захисне поле, просто відскакувало від корпусу.
Цей же супердредноут, навпаки, кожною атакою знищував по кілька піратських кораблів. Один постріл з його головної гармати міг пробити десятки їхніх кораблів. Він сіяв хаос на полі бою, аномально ефективний для корабля такого величезного розміру.
Тепер дворяни, сховані в піратському флоті, були заклопотані виживанням.
"Зв'яжіться з ними і здавайтеся!"
"Ми намагалися, але вони не йдуть на переговори! Їхнє останнє повідомлення було "смерть зухвалим космічним піратам, що маскуються під благородних аристократів"!"
Аристократ грюкнув кулаком по підлокітнику.
"Кляті пси Ліама! Вони серйозно мають намір вбити нас?! Я - частина дорогоцінного імперського роду! Я не можу померти в такому місці! Продовжуйте викликати їх!"
Навіть коли він кричав, супердредноут продовжував розривати піратські кораблі на шматки один за одним. Бійня - вона була надто односторонньою, щоб називатися битвою - призупинилася лише тоді, коли Ліам нарешті прийняв їхні запити на зв'язок.
На головному моніторі їхнього містка з'явився зарозумілий вираз обличчя Ліама. Дворянин відчайдушно посміхався до нього, його волосся було розкуйовджене від паніки.
"Л-лорде Ліаме, скільки років, скільки зим! Ви пам'ятаєте мене, чи не так? Це я Бернс!"
Він ледве встиг зберегти самовладання, коли несподівано з'явився Ліам. Що він тут робить? Я думав, що він зник! Невже принц Келвін міг нас обдурити?
Ставлення Ліама залишалося холодним.
"Я не знайомий з жодним із вас, піратів, і дворянин не міг би вторгнутися на мою територію без попередження. Тому, ви помрете тут."
Бернс на мить втратив дар мови, перш ніж вибухнути червоним від люті обличчям.
"Ти знаєш, що станеться, якщо ти мене вб'єш? За мною стоять впливові люди!"
Його погроза не подіяла на Ліама.
"Мені байдуже. Я не можу уявити, що такий пішак, як ти, може мати для мене якусь цінну інформацію."
Сказавши це, Ліам припинив розмову. Переговори провалилися.
"Зачекай!"- Бернс потягнувся до монітора, з якого вже зник Ліам, ніби намагаючись вчепитися в нього. Він зрозумів, що справді ось-ось помре.
"З'явився корабель класу “Фортеця”!"- крикнув оператор. "А також щонайменше шість тисяч інших кораблів! Ми вважаємо, що вони належать роду Бенфілд. Вони продовжують наближатися!"
Все більше і більше кораблів Ліама приєднувалися до битви. Бернс спостерігав на головному моніторі, як потужні космічні кораблі роду Бенфілд знищували один за одним кораблі його союзників. Ворог невпинно просувався вперед, серед них і той жахливо сильний супердредноут. Тепер, серед сторони, яку знищував набагато потужніший ворог, Бернс остаточно втратив бажання боротися.
"Т-так це... Мисливець на піратів Ліам",- пробурмотів Бернс, коли його корабель був огорнутий світлом і випарувався.
***
Неподалік Другої планети Роду Бенфілд з фортеці, збудованої всередині астероїда, вилетіли кораблі. Серед них був "Вар" - супердредноут, капітаном якого була Тіа. Вона перебувала на його містку, спілкуючись з членом своєї команди.
"Вони відповіли на наші повідомлення?"
"Лише обізвали нас брудними зрадниками. Коротше кажучи, 381-й патрульний флот відмовився співпрацювати з нами."
"Зрозуміло. Це прикро."
Тіа з посмішкою впівголоса занотувала, що флот відмовляється співпрацювати.
Після закінчення розмови її ад'ютантка Клаудія занепокоєно подивилася на неї.
"Нехай це вас не турбує, леді Тіа."
Тіа посміхнулася до свого уважного ад'ютанта.
"Мене це не турбує, але, зізнаюся, я сподівалася, що вони розосередять наші сили, коли ми матимемо справу з цією скам'янілістю."
До цього часу фракція Тіа зібрала вісімнадцять тисяч кораблів. Цього могло здатися достатньо, але з огляду на супротивника, з яким вони планували боротися, Тіа хотіла мати в своєму розпорядженні якомога більше кораблів.
Клаудія оцінила чисельність ворожого флоту.
"Скам'янілості використовують присутність леді Розетти для залучення кораблів. За моїми підрахунками, у них зараз близько дванадцяти тисяч космічних кораблів."
Тіа піднесла руку до підборіддя, нахмуривши брови.
"Шість тисяч кораблів - це пристойна перевага над ними, але вони грізний ворог. Я хочу більше."
Тіа завжди називала Марі "скам'янілістю", але вона не недооцінювала здібностей іншого лицаря. Так само як і Клаудія- Марі була ненависним ворогом, але Клаудія спокійно аналізувала силу своєї фракції.
"Лицарі, що пілотують Теумесас, будуть проблемою",- сказала вона Тії. "Чесно кажучи, вони перевершують нас у здібностях - вони неймовірно вправні пілоти."
На індивідуальному рівні Марі та її лицарі були більш вправними, ніж вони і Тіа це розуміла.
"Теумесам буде важко битися в Немейнами",- міркувала вона.
"Так, Немейни чудово підходить для машин масового виробництва, але Теумесси перевершують їх у бойових якостях."
Немейни, основні мобільні лицарі, які використовував рід Бенфілд, були надзвичайно високопродуктивними машинами. На додаток до високих технічних характеристик, їх було легко будувати і обслуговувати. Більш дорогі "Теумесси" було складніше будувати і обслуговувати, але вони були настільки потужними, що ідеально підходили для пілотів-асів. Пілотувати "Немейн" міг будь-хто, а "Теумесси" були призначені для асів.
Тіа склала руки і, постукуючи ногою, обмірковувала варіанти. Незабаром вона прийняла рішення.
"Гаразд... Я дозволю підрозділу під моїм безпосереднім командуванням використовувати Валькірії."
"Валькірія" була опціональним доповненням до Немейна, що вирізнялося своєю екстравагантною вартістю експлуатації. Очі Клаудії вирячилися.
"Ви впевнені? Валькірії точно дозволять нам перемогти їх, але..."
Тіа посміхнулася.
"Ну, я б сказала, що ми тримали їх під рукою саме для такої ситуації. Підготуй мені Брунґільду, добре?"
Коли Клаудія віддала Тіа лицарське вітання, крапля холодного поту збігла по її щоці. "Так, пані.”
***
Технічний персонал підійшов до "Немайнів", що зберігалися в ангарі "Вара". Члени екіпажу були одягнені в скафандри, і кілька пар несли між собою великі контейнери для зберігання. "Немейни" вже були частково позбавлені звичайної броні.
"Вони справді збираються використовувати це?"- запитав один з новачків-техніків.
"Хіба ми не воюємо проти своїх же союзників?"- додав його колега.
"Не питай! Просто поміняй деталі!"- вилаявся їхній командир.
Новачки-техніки поспіхом витягли з контейнерів доповнення та почали їх встановлювати.
Озброєні "Валькіріями", стрункі фігури Немайнів здавалися більш броньованими. Додаткова броня тепер захищала їхні крилаті прискорювачі, і вони також були оснащені новими потужними променевими гарматами, а також додатковим набором прискорювачів, пристосованих для досліджень з експериментальними лицарями. Ці додаткові прискорювачі були справжнім звіром для пілотів-випробувачів - вони фактично обирали собі вершників - але прискорювачі "Валькірій" були загартовані до такої міри, що з ними могли впоратися звичайні пілоти.
По мірі того, як додавалося все більше додаткових деталей, захист корабля виглядав все масивнішим і масивнішим. Один з техніків подивився на додаткове обладнання для машини Тіа, яке він бачив вдалині. "Вона величезна".
Кілька техніків прикріплювали до задньої частини "Немейна" Тіа величезну надбудову, більшу за сам корабель.
"Гей, бос розсердиться, якщо ми не поквапимося",- попередив один з його друзів.
"Г-гаразд."
***
Усередині масивного корабля-фортеці, що використовувався як тимчасова база поблизу Третьої планети Роду Бенфілд, флот Марі готувався до розгортання.
На містку Марі розпалювалася. Вона звернулася до патрульного флоту з проханням приєднатися до її сил, але його надто серйозні члени відмовилися з причин, проти яких вона, чесно кажучи, не могла заперечити.
"Ви бунтуєте! Ми не підтримаємо вас, навіть якщо леді Розетта буде з вами!"
"Які вони нахабні. Я запам'ятаю їхні обличчя",- сказала Марі, коли дзвінок закінчився, зберігаючи посмішку, хоча її обличчя смикалося.
"Знову відмовлено, Марі",- хіхікнув її неохайний ад'ютант.
"Якщо не триматимеш рота на замку, я його зашию."
"Гарна спроба, але я знаю, що я в безпеці, поки ти продовжуєш говорити ввічливим тоном." Він припинив дражнитися. "То як, гадаєш, ми зможемо їх перемогти?"
Марі насупилася.
"Чесно кажучи, я б почувалася комфортніше з більшою кількістю прихильників."
І їхні лицарі, і кораблі переважали за чисельністю сили Тіа. Її ад'ютант погодився.
"Один на один ми не можемо програти. Але на їхньому боці сильний досвід командування."
"Мені прикро це визнавати, але ця жінка з м'ясного фаршу справді має вражаючі здібності до командування флотом."
Хоча Марі завжди називала Тію "м'ясним фаршем", вона не сприймала іншу лицарку легковажно.
"Ну, з усіма цими гарматами в нашій команді, у нас є деякі проблеми зі співпрацею",- пожартувала ад'ютантка. "Проте, важко уявити, що ми можемо програти в наших Теумессах."
Сьомий збройовий завод розробив "Теумесс" спеціально для пілотів-асів, вилучивши всі функції автопілота. Ними було неймовірно важко керувати, але коли їх освоювали, вони значно затьмарили "Немейнів". У Теумессах військам Марі не було про що турбуватися через "Немайнів" Тії.
"Ми просто повинні закінчити все швидко",- додала Марі. "Дозволити битві затягнутися надовго - це якраз те, чого хоче ця жінка з фаршу". Вона підвелася зі свого місця, звузивши очі і надягнувши зухвалу посмішку. Відмовившись від ввічливого тону, яким вона зазвичай говорила, вона наказала своїм військам: "Налаштуйте свої кораблі до найкращого стану, виродки! Облажаєтесь на цьому полі бою, і я сама вас вб'ю!"
Її ад'ютант і підлеглі так само щиро відреагували на її лютий виступ.
"Ха-ха! Ось це наша Марі!"
***
Копія Провідника спостерігала з кутка мосту, як Марі та її підлеглі готувалися до бою.
"Вони готові до великої сутички, а я майже нічого не зробив."
Він планував маніпулювати Марі ще більше - підштовхнути її до створення хаосу, але вона робила це досить добре сама. Зрештою, все, що він мав зробити, це залишити її в спокої. Однак він не міг просто піти, будучи пов'язаним з Марі невидимим зв'язком. Мотузку маріонетки Провідника було нелегко розірвати, Марі було б майже неможливо звільнитися самостійно. Проте...
"Яке моє призначення?"- пробурмотіла копія Провідника, обіймаючи його коліна. "Який сенс було робити нас, копії?"
Що він взагалі тут робив? Все, що він міг зробити, це замислитися над цим питанням.
***
Хоча він все ще виглядав виснаженим, Клаус відчув полегшення, коли отримав звістку від Королівської гвардії та елітних сил.
Слава Богу! Якщо лорд Ліам вже на шляху додому, то ці проблеми просто зникнуть. Принаймні, я на це сподіваюся.
Рід Бенфілд розколовся на дві фракції, і дворяни, які претендують на право успадкування Ліама, заполонили його володіння, створюючи проблеми кожного дня. Крім того, роду Бенфілдів потрібно було боротися зі зрадниками у своєму середовищі. Клаус і його люди робили все можливе, щоб підтримувати порядок, але він знав, що це лише питання часу, коли все вийде з-під контролю. Тому Клаус з нетерпінням чекав на повернення Ліама.
Я впевнений, що тут ще деякий час буде неспокійно, навіть коли він повернеться, але я буду щасливий, якщо звільнюся від моєї теперішньої ситуації.
З якихось причин елітні війська Ліама та Королівська гвардія вирішили приєднатися до командування Клауса за відсутності Ліама, зробивши його де-факто головним лицарем роду Бенфілдів - представником самого Ліама. Болі в серці щодня мучили Клауса через велику відповідальність, покладену на нього, але повернення Ліама полегшило б його тягар.
Якщо я потерплю ще трохи, весь цей тиск залишиться позаду.
Поки Клаус роздумував над цим, до його кабінету увірвалися кілька його людей. З їхніх блідих облич Клаус здогадався, що вони прийшли повідомити йому про надзвичайну ситуацію.
"Що сталося?"
"Пане Клаус, це вони!”
***
Клаус і його люди поспішили до кімнати відпочинку в маєтку, зарезервованої для лицарів. Там він знайшов колишніх лицарів дому Бенфілд на чолі з Кітом. У кімнаті знаходилося різне обладнання для відпочинку, наприклад, більярдний стіл, але все це було зруйновано. Гірше того, на підлозі розпласталися закривавлені люди Клауса. Кіт і його люди посміхалися над ними.
Клаус подивився на шаблю в руці Кіта. Колишній головний лицар навіть не намагався приховати кров на лезі.
"Це твоя робота?"- запитав Клаус.
Кіт обмінявся поглядом зі своїми людьми, знизавши плечима.
"Вибачте за шум. Ці люди були грубі зі мною."
"Грубі?"
Кіт знову подивився на поранених лицарів, що лежали на підлозі. Чоловіки, які прибігли сюди з Клаусом, надавали їм першу допомогу. Один з поранених похитав головою.
"Це неправда! Це вони нас образили!"
Клаус перевів погляд на Кіта: "Він каже інше."
Кіт насупився, явно не очікуючи, що Клаус кине йому виклик.
"Так не розмовляють зі старшими. Ти поводишся грубо зі старшими лицарями роду Бенфілд."
Клаус завагався лише на мить.
"Те, що ти з'явився перед нами, не має ніякого відношення до того, що сталося. Вони, звичайно, наші попередники. Але тут більше немає нікого, хто знав би їх раніше, окрім хіба що пана Брайана. Більше ніхто не може пригадати їх. Навіть лорд Ліам не знає їх."
Незважаючи на це, Клаус розумів, що люди Кіта хотіли поводитися як старші. Тому він залишався ввічливим, хоча й критикував їхні дії. Кіт зітхнув.
"Ти не дуже швидко все розумієш, чи не так? Як тільки лорд Айзек офіційно стане главою роду, я буду головним лицарем, тож у твоїх інтересах поважати мене."
Це приголомшило Клауса.
"Лорд Ліам повернеться. Лорд Айзек не успадкує рід Бенфілд."
"Це ми ще побачимо!"
Кіт кинувся на Клауса з мечем. Як завжди, він поводився як найнижчий з найнижчих, але його швидкість була першокласною.
Клаус відскочив назад, щоб скоротити відстань між ними, витягнувши довгий меч за пояса: "Що ти собі дозволяєш?"
Він не мав жодного уявлення, чому Кіт напав на нього, але він теж був лицарем і витягнув свого меча, щоб захистити себе. Оскільки Кіт офіційно не повернувся на службу до роду Бенфілд, він був просто побратимом лицарем, а не начальником. Насправді, Кіт був гостем, якщо вже на те пішло. І якщо він проявив таку грубість до своїх господарів, вони мали право відповісти йому тим же.
Кіт почав принижувати господаря володіння мечем свого супротивника.
"У тебе явно немає таланту. З того, як ти зараз рухався, я точно знаю, на що ти здатен. Ліаму, мабуть, не вистачало людей, якщо ти його найдовіреніший лицар."
"У мене обличчя горить",- відповів Клаус, але насмішки Кіта його не надто турбували, оскільки він не вважав себе особливо талановитим. Він заздрив очевидній майстерності Кіта, хоча це було єдине, що його турбувало.
"Якщо Ліам справді повернеться, я привітаю його, кинувши йому твою відрубану голову!"
Кіт кинувся вперед і вдруге замахнувся мечем на Клауса. Клаус повторив його рух і замахнувся мечем. Всі в кімнаті передбачали негайну поразку Клауса, але те, що сталося насправді, було несподіваним.
"Що..."- вигукнув Кіт.
Кінчик довгого меча Клауса притиснувся до горла іншого лицаря. Кіт був настільки шокований, що впустив свого меча. Зрозумівши, що його супротивник визнав свою поразку, Клаус повернув свій довгий меч у піхви.
"А тепер, - сказав він, - поясни мені, що сталося."
Він хотів розслідувати напад на своїх людей, але Кіт лише махнув рукою, щоб його лицарі вийшли за ним з кімнати, киплячи від розчарування через поразку в поєдинку.
"Не пишайся собою, другосортний!"- гукнув він у відповідь Клаусу.
Він тікає навіть від такого? Що ж, не варто його за це докоряти. Він, швидше за все, знову стане жорстоким, подумав Клаус, дивлячись на те, як Кіт відходить.
Поки Клаус роздумував над проблемою цього іншого лицаря, його люди оточили його, збуджено перемовляючись.
"Я так вражений, лорде Клаус!"
"Ви завжди казали, що ви не талановитий фехтувальник, але якщо ви змогли перемогти такого лицаря, то ви занадто скромний!"
"Це ж наш Лорд Клаус!"
"Я просто встояв у цьому єдиному поєдинку",- сказав Клаус, не розуміючи, чому його люди знову прославляють його.
Досвідчені лицарі часто нехтують своїми тренуваннями. До того ж, Кіт довгий час виконував обов'язки охоронця, а не брав активної участі в бою. За інших обставин він міг би проявити себе набагато краще.
По правді кажучи, оскільки Кіт народився талановитим, він не відчував потреби багато тренуватися. Він лише охороняв сім'ю Кліффа, не набувши серйозного досвіду. Можливо, Клаус і не мав природних здібностей Кіта, але за його плечима були довгі роки справжньої служби та старанних тренувань. Його перемога була зумовлена саме цими відмінностями. Якби Кіт тренувався належним чином і брав участь у стількох боях, як Клаус, їхній поєдинок неодмінно закінчився б поразкою Клауса.
Клаус намагався заспокоїти своїх схвильованих послідовників.
"Будь ласка, зосередьтеся на лікуванні поранених. Я піду за людьми Кіта і змушу їх..."
Він не встиг закінчити, як до кімнати увірвався ще один підлеглий.
"Лорде Клаус! Сили Крістіани та Марі розгорнулися, щоб залагодити ситуацію між ними!"
Клаус подивився в стелю, тримаючись за серце. Досить! Лорде Ліаме, будь ласка, поверніться сюди!
***
Флот Тії зіткнувся з флотом Марі.
Обидва флоти займали сектор простору в межах володінь роду Бенфілд. Оскільки вони протистояли своїм союзникам, екіпажі кораблів почувалися невпевнено. Тепер, коли кораблі іншої фракції були прямо перед ними, вони, здавалося, почали сумніватися, що саме вони роблять.
Ця невпевненість поширилася і на командувача флоту Марі.
"Ми дійсно збираємося воювати з нашими власними союзниками? Ми все ще можемо..." Він співпрацював з Марі, але перед обличчям союзників він вагався.
Марі сиділа в кріслі, підпилюючи нігті, стурбована лише станом свого манікюру.
"Так. Ми не зможемо спокійно спати вночі, доки ця жінка з фаршу жива. Все, що тобі потрібно робити, це виконувати мої накази."
У цій битві Марі мала намір позбутися Тії.
Лорд Ліам повернеться - я знаю це. Я маю створити орден лицарів, готових служити йому, коли він повернеться. У цьому ордені не буде місця для м'ясного фаршу.
Їй потрібно було швидко вирішити свої проблеми, поки Ліам ще не повернувся. Коли все закінчиться, вона звинуватить у всьому Тію. Звісно, Тіа планувала те саме.
Між двома командними кораблями відкрився канал зв'язку, і на моніторі Марі з'явилося обличчя Тіа. Марі відкинула пилку для нігтів і підскочила з божевільними очима.
"М'ясний фарше!"
Вираз обличчя Тіа був крижаним.
"Здається, час нарешті настав, скам'янілість. Я з нетерпінням чекаю на те, щоб вбити тебе власноруч."
Очі Марі налилися кров'ю, і одне з них сіпнулося. Її регіт змусив усіх інших на містку втратити дар мови.
"Ти справді думаєш, що така піратська іграшка, як ти, можеш мене вбити? Може, мені варто схопити тебе і подивитися, скільки пірат за тебе заплатить? Де тебе знайшов лорд Ліам? У тій піратській стайні? Я самА тебе туди відведу."
Очі Тіа розширилися від цього нагадування про її болісне минуле. У неї була лише одна відповідь: "Я вб'ю тебе".
Дика посмішка Марі зникла.
"Здохни",- сказала вона, закінчуючи розмову.
Ігноруючи свого командира, вона наказала своєму флоту почати атаку. Екіпаж на містку лише обмінявся поглядами, ніхто не повторив її наказ.
Марі прицмокнула язиком.
"Ту! Злякалися? Ви купка безхарактерних боягузів!"
Вона відчувала огиду до свого екіпажу, але водночас не була впевнена, що повинна змушувати їх брати участь у битві. Вони були союзниками з тими іншими солдатами до недавнього часу. Якщо я буду надто наполегливою зараз, це призведе лише до неприємностей у майбутньому.
Спостерігаючи за ворожим флотом через монітор, вона побачила, що вони також не виявляють жодних ознак руху.
"Залишається тільки одне."
Марі вирішила покінчити з цим сама.
***
"Чому ви не виконуєте наказів?!"- вигукнула Клаудія з містка "Вара".
Команда на містку, включаючи капітана і командувача флотом, відвернулися.
Перш ніж Клаудія встигла знову підвищити голос, Тіа постукала її по плечу, хитаючи головою. "Не треба, Клаудіє."
"Але..."
"Ворог теж не рухається."- Вони були досить близько до флоту Марі, щоб битва могла розпочатися, але жодна зі сторін не хотіла її розпочинати. "Давайте закінчимо все самі."
Саме тоді оператор нервово повідомив: "Емм... Мобільний лицар розгорнувся з флоту е-ворога!"
Тіа миттю кинулася з мосту.
"Давай поспішаймо з розгортанням, Клаудія! Ми вб'ємо їх усіх!"
Клаудія також покинула місток, слідом за зловісно усміхненою Тією. "Так, леді Тіа!”
***
Копія Провідника, прив'язана до Тії, пливла в просторі, коли два флоти зіткнулися один з одним.
"Хмм." Він скривився. "Це результат, на який я сподівався... Чому я відчуваю себе таким незадоволеним?"
Рід Бенфілда занурився в хаос, як він і планував, але чомусь він не був цьому радий.
"Я маю на увазі... Невже ця жінка не має жодних докорів сумління щодо вбивства своїх союзників?"
Дивлячись, як Тіа радісно йде вбивати Марі, Провідник зловив себе на думці, що хотів би, щоб вона була трохи більш конфліктною. Він волів би, щоб вона страждала, вагаючись між своїми бажаннями та розумом. Однак розум Тіа не працював анітрохи. Вона прагнула вбити Марі, свого власного союзника. Копія могла лише зробити висновок, що у неї не все гаразд з головою.
Коли він спостерігав за цією драмою, голос покликав його.
"О, це я."
"Привіт, я."
Інша копія теж вийшла в космос, щоб спостерігати за битвою. Вони дружно дивилися разом.
"До речі, я, як все пройшло?"
"Марі виявилася ще більш божевільною, ніж я очікував. Вона зовсім не сумнівалася, щодо вбивства свого союзника. Насправді, здавалося, вона була в захваті від цього. Хотілося б, щоб вона проявила трохи більше сумнівів."
"А. Значить, так само, як і тут."
Обидва виявили, що жінки, якими вони були створені маніпулювати, робили саме так, як вони планували - і навіть більше. Вони майже не доклали зусиль, щоб потрапити сюди.
"Чи потрібні нам взагалі копії, щоб контролювати цих двох?"
"Не питайте мене. Прибережіть свої скарги для оригіналу."
Обидві копії зітхнули, дивлячись, як Тіа і Марі розгортають своїх мобільних лицарів.
***
У фіолетовому "Теумесі" Марі безстрашно посміхалася. "То ти тут, м'ясний фарш. Га...?"
Загін лицарів Марі розгорнувся першим і тепер висів у просторі між двома флотами. Спостерігаючи, як до них приєднався загін Тіа, Марі розгублено підняла брову. Звісно, вона та її загін знали, що лицарі Тіа пілотували "Немейнів", але вона не була знайома з моделлю, яку щойно розгорнули їхні вороги.
Загін Марі був так само розгублений, і її ад'ютант взяв на себе сміливість поставити питання, яке хвилювало їх усіх.
"Це ж “Немейн”, але їх добряче перефарбували, чи не так?"
Спочатку Марі подумала, що фракція Тіа могла отримати зовсім інших мобільних лицарів, але її сканування ідентифікувало ці одиниці як "Немейнів". Вони були сильно модифіковані, але вона побачила сліди знайомих їй машин під цією новою бронею.
Марі задумливо постукала пальцем по джойстику.
"Я чула, що існують попередні плани вдосконалення “Немайнів”,- пригадала вона, -"але я не звертала уваги на деталі."
"Ну, наш лицар - це "Теумесса". Немейн не стане для нас загрозою лише через важчу броню. Давайте вже розтрощимо їх."
Немейни, що мчали на великій швидкості, розділилися на трійки. Побачивши це, теумеси Марі пішли в атаку.
"Вбити їх усіх!"
"Краще б вони були сильнішими за піратів!"
"Вони думають, що Немейн може перемогти Теумессу?"
Очі Марі розширилися від непохитної впевненості її союзників у своєму пілотуванні. Вона прицмокнула язиком. "Обережно, ідіоти! Це не просто додаткова броня!"
Члени її команди думали, що "Немейни" просто додали захист на свої рами, що мало б уповільнити їх, але насправді "Немейни" рухалися швидше, ніж зазвичай. Вони помчали геть, відірвавшись від атакуючих теумесів і змусивши їх розірвати стрій. Одночасно кожна модель "Немейна" дістала зі сховища зброю, на якій спеціалізувався її пілот.
Загін Марі був здивований, побачивши, що лицарі Тіа озброєні зброєю, яка була більшою, ніж контейнери, з яких вони вийшли.
"Де, в біса, вони її тримали?"
Пілоти Теумесси були на мить приголомшені несподіваною появою зброї, але Немейни вже атакували.
"Ви що, дурні?" - сердито вигукнув один пілот. "Як довго ви збираєтеся стояти посеред поля бою?"
"Час полювати на лисиць!"
"Не варто недооцінювати валькірій!"
Розгубленість теумесів підірвала їхню командну роботу, хоча вони були частиною одного загону, вони не найкраще вміли співпрацювати. Несподівано немейни переслідували дезорієнтований загін Марі по полю бою, демонструючи чудову командну роботу і значну вогневу міць.
Спостерігаючи за всім цим, Марі зціпила зуби.
"Спеціальні просторово-магічні контейнери, так?"
Контейнери, встановлені на додатковій броні "Немейнів", використовували просторову магію, дозволяючи кожному пілоту зберігати будь-яку зброю на борту свого лицаря.
"Ти зайшла так далеко, м'ясна жінко?!"
Контейнери мали один недолік - вони були одноразовими. На відміну від виняткового "Авіда", ці лицарі очищали порожній простір для зберігання, щоб зменшити витрати. Це скоротило витрати, але одноразові деталі залишалися страшенно дорогими просто через свою функцію. Кожен контейнер коштував приблизно стільки ж, скільки базова одиниця "Немейна".
Сердито кричачи в кабіні, Марі раптом відчула недобре передчуття. Вона швидко маневрувала своєю Текмессою, діючи на інстинкті. Цей інстинкт виявився правильним, коли промінь, сильніший за вибух корабельної гармати, прострелив простір, який вона займала.
"Погано для тебе. Якби ця атака прикінчила тебе, ти б померла швидкою, безболісною смертю."
Марі засяяла, коли почула це повідомлення. На моніторі в кабіні вона побачила особистий Немейн Тії, з великими додатковими модулями, прикріпленими до його спини. Як і інші Немейни, цей лицар мав додаткові просторово-магічні контейнери на додаток до величезних променевих гармат, встановлених на кронштейнах по обидва боки корпусу. Марі дійшла висновку, що перед нею був монстр, явно модифікований за точними специфікаціями Тіа. Коли стволи променевих гармат Тії втягнулися, Марі відійшла від мобільного лицаря.
"Я не думала, що ми злякаємо тебе так сильно."
Її монітор все ще показував обличчя Тіа в маленькому віконці. Рот Тіа скривився в усмішці, а очі випромінювали чарівне світло.
"Ти маєш пишатися. Це доводить, наскільки сильним супротивником ти була."
Була? Обличчя Марі сіпнулося від натяку Тії на те, що її перемога була безсумнівною.
"Не поводься так, ніби ти вже перемогла, ти, божевільний ходячий фарше!"
"О, то ти повернулася до вульгарного тону нікчеми, якою ти насправді і є!"
З контейнерів, прикріплених до "Немейна" Тії, з'явилися лазерні пістолети. "Теумесса" Марі пропливала крізь їхні смугасті промені, спочатку уникаючи кожного з них, але їх було просто забагато. Зрештою, промінь пробив її захисне поле, розплавивши невелику пляму на броньованому покритті лицаря.
"Прокляття! Усім лицарям, уникати самостійних сутичок!"- Марі намагалася наказати своєму загону перегрупуватися і працювати разом.
Але саме тут засяяв воістину грізний талант Тії.
"Всім підрозділам, зберігати групування і триматися своєї здобичі. Деякі ворожі лицарі порушують стрій. Першочергово знищуйте їх."
Марі здригнулася від спокою, з яким Тіа віддавала накази. Вона стежить за повним оглядом поля бою, навіть коли б'ється зі мною? Її необов'язкові частини не...
Здавалося, Тіа зрозуміла, про що хотіла запитати Марі, коли побачила вираз обличчя жінки на моніторі.
"Скажи, моя Брунхільда- це дійсно щось з поліпшеними командними функціями. Я не просто покращила її бойову силу, ти ж знаєш. Я можу керувати цілим флотом прямо звідси, всередині мого мобільного лицаря."
"Можна сказати, що це вже занадто."
Що робила Третя Збройова Фабрика, наділивши мобільного лицаря такою абсурдною функціональністю? Хіба це не спеціалізація Сьомої?
Не кожен міг би командувати кількома сотнями Немейнів, одночасно б'ючись у своєму лицарі, але підлеглі Тіа виконували її накази бездоганно. Це виглядало так, ніби Тіа сама керувала сотнями Немайнів.
Вона монстр!
Марі була приголомшена тим, що Тіа здатна на таке, перебуваючи всередині свого мобільного лицаря.
Очевидно, закінчивши з лазерами, Немейн Тіа очистив просторово-магічні контейнери, в яких вони перебували. Енергія, яка надходила до контейнерів, була перенаправлена на інші системи для економії енергії.
"Якщо я зможу відірватися на деяку відстань..."- пробурмотіла Марі.
"Я не дам тобі втекти, скам'янілість!"
Марі летіла на "Теумесі" з максимальною швидкістю, але "Немейн" Тіа легко не відставав. Незважаючи на свій розмір, він міг похвалитися неймовірною швидкістю. Ймовірно, енергія, перенаправлена з одноразових контейнерів для зберігання, допомогла забезпечити таку потужність.
"Це кінець. Бувай-бувай, старе скам'яніле сміття."
Тіа направила свої величезні променеві гармати на Марі, вистріливши в спину Теумесси.
"Я буду вдячна, якщо ти не будеш мене недооцінювати, м'ясний фарше."
***
На борту свого кастомізованого "Немейна", "Брунхільда", Тіа рушила на знищення “Теумесси” Марі, але тут помітила зміни в русі "Теумесси". Додатковий пристрій на спині лицаря - майже як хвіст - почав проектувати голографічні дублікати, щоб збити з пантелику її систему наведення.
Тіа передбачала це.
"Гарна спроба. Думаєш, у мене немає контрзаходів?"
Пристрій на "Брунхільді" спроектував власну руйнівну хвилю світла, щоб завадити ілюзії Марі. Дублікати Теумесси швидко зникли, оголивши самого лицаря, який був захований.
"Прокляття!"
"Теумесса" ще не могла створювати нові ілюзії, вона також не могла замаскуватися, щоб розчинитися в просторі, або якось інакше обдурити системи Тії. Масивна гвинтівка Немейна вистрілила прямо в її кабіну. Марі вдалося уникнути прямого попадання, але ціною лівої ноги свого мобільного лицаря.
"А-ха-ха-ха! Я вперше полюю на лисиць, але це досить весело!"- Тіа посміхнулася, побачивши, що завдала шкоди "Теумесі" Марі.
Тоді, однак, Марі відповіла: "Ах... Так ось воно що. Я знайшла слабке місце твого звіра."
Тіа вирішила, що вона просто блефує.
"Цікаво, що ти собі там нафантазувала у твоєму то становищі. Ти, мабуть, хочеш, щоб я ще погралася з тобою, перш ніж вб'ю. Гаразд, сподіваюся, ти зможеш мене розважити!"
З кількох контейнерів для зберігання Немейна з'явилися лазери самонаведення, і їхні вигнуті промені спрямувалися до "Теумесси". "Теумесса" проскочила між ними, хоча втрачена нога порушила її рівновагу. Однак він не зміг ухилитися від усіх променів і втратив праву руку. Лазери також поцілили в голову і тулуб, розплавивши частини броні.
"Така наполеглива",- пробурмотіла Тіа. "Що у неї за рефлекси такі?!"
Ухилилася від лазерів, "Теумесса" розвернулася і тепер поверталася назад, щоб зіткнутися з лицарем Тії.
"Погана ідея!"- розчаровано попередила Тіа.
Її лазери самонаведення сфокусувалися на необережному підході "Теумесси". Ще за секунду Тіа очікувала, що лицарем Марі вибухне. Натомість він зник.
"Що..."
Тіа відчайдушно озирнулася в пошуках "Теумесси", а потім відчула, що від удару її машина хитнулася вперед. Випроставшись у кріслі пілота, вона почула голос ззаду.
"Попалася."
"Ти...! Як ти..."
Мобільний лицар Марі вчепився у величезну надбудову, прикріплену до спини Брунхільди. Вона спрямувала його ліву руку прямо у світловипромінювальний пристрій Тії і знищила його.
"Я знала, що твоє глушіння не буде ідеальним. Мені просто потрібно було вислизнути від тебе на одну частку секунди."
Тіа нахмурила брови, злегка запанікувавши від того, як легко Марі зачепилася за її спину після того, як лише на мить відволіклася. Її швидкість реакції неймовірна! А її інстинкти?! Вона взагалі людина?
Марі знищила основне доповнення Брунхільди, тож Тіа відокремила свій Немейн від нього. Відкинувши необов'язкову частину, вона могла розгорнути звичайні крила свого Немейна.
"Мені просто потрібно протриматися, поки решта флоту не прикриє мене."
На самому "Немейні" не було жодної подряпини, тож він міг продовжувати бій. З іншого боку, "Теумесса" Марі зазнала серйозних пошкоджень.
Тим не менш, на моніторі Тії, Марі посміхалася. "Ти повільна, чи не так? Що твої маленькі показники говорять тобі про битву?"
"Що ти..."
Тіа думала, що її союзники прийдуть їй на допомогу будь-якої миті, але виявила, що інших Немайнів відтісняють назад Теумеси. Загін Клаудії чинив опір, але ад'ютант Марі притиснув її до землі, вона не могла допомогти своїм оточеним соратникам по загону.
"Чому вони..."
"Цей монстр вибухово розганяється, але не так плавно змінює напрямок руху. Йому допомагає те, що твої незграбні рухи так легко передбачити."
Команда Тіа використовувала дорогі доповнення, але пілоти Марі все одно перевершували їх за своїми здібностями.
"Якби тільки тебе не існувало",- пробурмотіла Тіа.
Марі відчувала те саме. "Я зітру тебе з лиця землі!"
Понівечена Теумесса почала свою атаку. Тіа відповіла тим же, хоча бій один на один тепер був невигідним. Теумесса замаскувалася і за мить відрубала ліву руку Немайна.
"Будь ти проклята!"
"Почнемо з цього!"- Марі засміялася.
Тіа прикусила губу. "Присягаюся, я вб'ю тебе! Я єдина, хто потрібен лорду Ліаму!"
Негативні емоції переповнювали Тію. Ні, це було більше схоже на те, що вона висмоктувала їх звідкись ззовні. Вона мала намір використати всі свої сили, щоб перемогти ворога, який стояв перед нею. Немейн випромінював зловісну ауру, його очі світилися червоним, а металеве тіло стогнало.
"Що..."
Дивна ударна хвиля, випущена з Немейна, зруйнувала ілюзію Марі і знову оголила Теумессу.
"Ось ти де!"
Немайн кинувся до Теумесси, стріляючи зі своєї величезної гвинтівки, поки не закінчилися патрони. Він відкинув цю зброю вбік і перейшов до променевого меча, якого Теумесса ледве встигла уникнути.
"Якби не ти, я б весь цей час підтримувала лорда Ліама сама!"
Відповідаючи на ненависть Тії, Немейн ще більше посилився.
Помітивши зміни, що відбулися з Тією, Марі також змінила своє ставлення до неї.
"Та пішла ти, маленька принцеска! Ти знаєш, як довго - скільки тисяч років - я чекала на такого, як лорд Ліам? Присягаюся тобі, я вб'ю тебе!"
Зміни прийшли і в Теумесі. Отримавши більше сили від ненависті Марі, вона очистила свої руки і ноги, червоні іскри вилітали з її тепер відкритих суглобів.
"Здохни!"
"Ти здохни!"
***
Поки це відбувалося...
"Ні!"
"Вони нас засмоктують!"
Передбачалося, що копії Провідника контролюватимуть Тіа і Марі, але замість цього жінки висмоктували негативну енергію копій через їхній нерозривний зв'язок. Копії в'янули, коли Тіа і Марі висмоктували їхню енергію.
"Це божевілля! Я не можу в це повірити!"
"Як, у біса, вони нас контролюють?"
Замість того, щоб використовувати Тіа і Марі як маріонеток, копії тепер слугували мимовільними батарейками, оскільки два лицарі поглинали все більше і більше негативної енергії.
Хоча Тіа і Марі не усвідомлювали зв'язку, вони все одно кричали на двох Провідників.
"Ще...! Дайте мені більше!"
"Мені потрібна сила, щоб убити її!"
Їх сильна воля почала висмоктувати негативну енергію, яка підтримувала копії Провідника.
"Зупиніться!"
"Хто-небудь, врятуйте нас! Оригінаааал!"
Коли негативна енергія копій вичерпалася, їхні тіла розсипалися, як вугілля.
"М-ми повинні розповісти оригіналу..."
"Тримайся подалі від цих двох... Вони приносять нещастя..."
Їх негативна енергія поглинулася, копії зникли в космосі.
***
У Тії закінчилися набої, і вона більше не мала достатньо енергії, щоб заряджати свій променевий меч. І її Немейн, і Теумесса Марі були настільки пошкоджені, що їхні рами оголилися, але вони продовжували битися одна з одною.
"Все було б добре, якби не ти!"- лютувала Тіа. "Якби він не збирав сміття, як ти, лорд Ліам не був би збитий зі шляху!"
"Замовкни, ти, м'ясне чудовисько! Тримайся подалі від мене, лорда Ліама і леді Розетти - ти їх забрудниш!"
Всередині кабіни Тіа спльовувала кров. Дихати ставало все важче.
Це недобре... У мене перед очима все розпливається. Але я не можу дозволити, щоб все закінчилося тут. Навіть якщо для цього знадобляться рештки моїх життєвих сил, я повинна...
Ще хвилину тому в ній вирувала дивна сила, але вона, мабуть, далася їй дорогою ціною - тепер вона відчувала себе абсолютно виснаженою і побитою. Навіть якщо вона виграє цей бій, вона не думала, що зможе рухатися ще якийсь час. Навіть зараз їй було боляче рухатися.
Я б віддала своє життя, щоб перемогти її. Це було б на благо лорда Ліама!
Вона була готова вичавити з себе все до останньої унції життєвої сили, щоб вбити Марі, і Марі відчувала те ж саме щодо неї. Вона спльовувала кров, дивлячись на Тію налитими кров'ю очима. Обидві збирали останні сили, коли...
"Ви добвбані ідіотки!"
...той самий голос, який вони так мріяли почути, пролунав з динаміків кабіни.
Навіть не звернувшись до своїх сканерів, обидві жінки повернулися обличчям у напрямку, звідки лунав голос. Звичайно ж, це був "Авід". Позаду вони побачили флот, але "Авід" вирвався вперед між “Немайном” і "Теумессою", що билися в битві.
"Хто вам дозволив так битися?"- Голос Ліама був спокійним, але вони чули, наскільки він був розлючений.
Тримаючи в одній руці величезний меч, Авід кинувся на лицарів, які були надто розлючені, щоб бачити щось, окрім своїх ворогів. Він відрубував кінцівки кожному лицарю, що зустрічався йому на шляху - і Теймесам, і оснащеним валькіріями Немайнам. Потім, нарешті, Авід накинувся на Тіа і Марі.
"Лорде Ліаме!"
"Лорде Ліаме!" вигукнули Тіа і Марі, коли Авід наближався до них, злякавшись вигляду величезного меча на спині Авіда. Їхні мобільні лицарі не рухалися вони, мабуть, були на межі своїх можливостей, тому що обидва перестали функціонувати.
"Ви в безпеці, лорде Ліаме!"- вигукнула Тіа. "Я хвилювалася за..."
"Ти хвилювалася за мене, тому вкрала частину мого флоту, щоб воювати з власними союзниками? А Марі, яке твоє виправдання?"
Коли Ліам звернувся до неї, Марі запанікувала.
"Е-е, я, ну... Розумієте, хтось, хто стверджував, що є вашим кровним родичем, захопив рідну планету, тому я втекла з леді Розеттою. Але та жінка з м'ясного фаршу поводилася зі мною, як зі злочинницею, і напала на мене!"
Обличчя Тії перекосилося від люті, коли Марі звинуватила її та Айзека.
"Ти стара копалина! Хочеш, щоб я знову перетворила тебе на камінь?!"
"Заткнися, шматок м'яса! Нічого з того, що я сказала, не було брехнею! Я розірву тебе на шматки!"
Відновлення їхньої типової сварки прямо перед Ліамом було поганим кроком. Він холодно подивився на них через їхні монітори.
"Хм. То вам двом не можна довірити навіть приглянути за моїм маєтком?"
Вони не залишилися захищати рідну планету Ліама. Це означало, що вони підвели його. Зіткнувшись з цим фактом, Тіа і Марі замовкли і затремтіли від страху.
"З вами двома я розберуся пізніше. Спочатку я повинен знищити паразитів, що заполонили мої володіння. Ми нападемо трьома флотами. Нехай ніхто з них не вийде звідси живим."
Він закінчив передачу, і "Авід" повернувся до них спиною, приєднавшись до рятувального флоту Ліама. Тіа і Марі нічого не могли вдіяти, окрім як дивитися на це з почервонілими щоками.
"Лорде Ліаме... Ви сьогодні були фантастичним, як завжди."
"Вам так личить віддавати накази, лорде Ліаме."
***
Кілька кораблів зависло в небі прямо над маєтком Роду Бенфілда.
Їхнє нахабство розлютило Айзека.
"Який ідіот тримає свої кораблі прямо над моєю головою? Негайно приведіть їх до мене - я сам відрубаю їм голови!"
Коли Айзек витягнув свого меча з інкрустованих коштовним камінням піхов, люди в кімнаті відреагували по-різному. Дехто дивувався, що відбувається, але багато хто зрозумів, хто саме повернувся. Баорі спітнів, а троє урядовців, з якими він співпрацював, обмінялися панічними поглядами. Лише Кіт відреагував спокійно.
"Лорде Айзеку, здається, Ліам повернувся",- незворушним голосом повідомив він своєму лорду.
Айзек був так само незворушний.
"Ліам, га? Хм! Йому пощастило, що його врятували."
Причина, по якій пара не була здивована, була пов'язана з принцом Келвіном на Імперській столичній планеті. Айзек мав підтримку Келвіна, план полягав у тому, щоб витіснити Ліама, якщо той повернеться, використовуючи конфлікт, який спричинило його зникнення, як привід. Підтримка кронпринца надавала Айзеку та його найближчому оточенню значної впевненості.
"Домовтеся про зустріч",- сказав Айзек. "Чесно кажучи, так важко мати брата, який не має сорому. Єдине, що нас об'єднує - це кров, і це мене бісить. Хм? Куди пішов Баорі?"
Кіт знизав плечима: "Він втік хвилину тому. Мабуть, страшенно злякався Ліама."
Айзеку стало огидно: "Чого тут боятися? Він всього лише лорд з глухого закутка."
Айзек народився і виріс на Столичній планеті, тому для нього Ліам був грубим, невишуканим селюком. На думку Айзека, Ліам не гідний очолити рід Бенфілдів, один з небагатьох шляхетних родів, що здобув слави в Імперії.
"Я визнаю, що у нього є навички, щоб зібрати потужну армію і накопичити достатню кількість багатства. Але, зрештою, він не є гідним лордом для роду Бенфілд у тому вигляді, в якому він є зараз. Я накажу йому негайно передати мені владу над володіннями."
Айзек не бачив причин боятися Ліама. Він був упевнений, що той не вб'є того, кого підтримує принц Келвін. Підтримка з боку імперської сім'ї, а тим паче кронпринца, мала на Столичній планеті неабияке значення. Навіть Ліам не зробив би нічого такого, що могло б викликати гнів Келвіна, міркував Айзек.
Кіт, вочевидь, відчував те саме. Він анітрохи не боявся Ліама: "Колишній лорд роду Бенфілд просто зберігав тепле місце, поки не прибуде справжній правитель."
Натяк головного лицаря на те, що цим правителем був Айзек, покращив настрій молодого дворянина.
"Я принаймні висловлю подяку Ліаму... перед тим, як відрубати йому голову, щоб подарувати її принцу Келвіну. Ти готовий, якщо він чинитиме опір?"
"Так, повністю готовий."
Айзек заклав руки за спину і рушив вперед. Раптом він побачив, що його шлях перегородили кілька членів королівської гвардії Ліама.
"Лорде Айзеку, лорд Ліам кличе вас",- сказав йому їхній капітан навіть без належного привітання.
Настрій Айзека знову зіпсувався, але він не протестував. Йому все одно потрібно було зустрітися з Ліамом, тож виконати його "наказ" не було проблемою.
Замість Айзека капітана розкритикував Кіт.
"Саме так треба поводитися з наступним правлячим лордом. Сподіваюся, ви не думаєте, що ваші посади гарантовані лише тому, що ви служите в Королівській гвардії."
Рудоволоса капітан глузливо хіхікнула. Айзек підняв брову.
"На вашому місці я б потурбувався про себе",- сказав Кіту один з королівських гвардійців. "Але мені здається, що вже трохи запізно."
***
Я нарешті повернувся до власного дому.
Я вирішив зустрітися з цим моїм "родичем" в моїй залі для аудієнції - великій залі, де я спочатку планував зібрати свій великий гарем. Оскільки я ще не знайшов жодної наложниці, я переобладнав кімнату.
Лицарі, чиновники та військові сиділи на піднятих рядах розкішних крісел, дивлячись зверху вниз на те, що відбувалося.
Я позіхнув, коли переді мною поставили молодшого брата, якого я ніколи не бачив.
"Ось і я, Ліаме."
Мені було цікаво, яким він буде хлопцем. Виявилося, що він був просто зухвалим хлопчиськом.
Дивлячись на брата зверхньо, я відповів: "Для тебе я Лорд Ліам, малий виродку. А тепер, що ти робиш у моєму маєтку? Схоже, що ти почуваєшся тут як вдома. Твої виправдання визначать твоє покарання."
Айзека анітрохи не налякала моя погроза.
"Я тут, щоб взяти на себе відповідальність, очевидно. Поквапся і передай мені керівництво."
"Передати?"
"Ти не дуже розумний, чи не так? Я буду наступним графом Бенфілдом. У мене вже є дозвіл від батька, дідуся і бабусі, а також підтримка принца Келвіна. Ліаме, боюся, з тобою покінчено."
Його довге чорне волосся і блакитні очі означали, що Айзек був гарненьким хлопчиком, але його гнила особистість проступала крізь них, як і моя. Це робило його схожим на родича. Тим не менш, він намагався вкрасти лідерство, і я не міг дозволити йому піти з цим. Хоча ми були братами, він уже подобався мені менше, ніж пересічний Джо.
"Ти хочеш захопити трон, еге ж? Що ж, моя відповідь проста. Забирайся геть, шмаркачу."
"Щ-що? Я ж казав, мене підтримує принц Келвін!"
Цей хлопець нічого не знав. Я вирішив розповісти йому, що до чого.
"У мене конфлікт з Келвіном. Якого біса я маю погоджуватися з його дурницями? Якщо ти втягнеш його в це, я просто згадаю ім'я принца Клео. У палаці це не пройде безслідно. Крім того, чи є у тебе так звана письмова підтримка Келвіна?"
Коли я запитав, чи має Айзек офіційну підтримку Келвіна, він помітно розхвилювався. Я здогадався, що він нерозумно поклався на усну обіцянку Келвіна. Мої батьки на Столичній планеті, можливо, вчинили б так само. Так чи інакше, вплив Келвіна в палаці зменшувався з кожним днем, він навряд чи міг втручатися в управління Родом Бенфілдів. Відколи я повернувся, навіть не було потреби в тому, щоб хтось став моїм наступником. Я глянув повз заціпенілого Айзека до його лицарів.
"Ого. Це ж ті самі лицарі, що покинули рід Бенфілдів. І ви не тільки безсоромно повернулися, я чув, що ви дуже сильно додали у вазі."
Колишній головний лицар дому Бенфілд, Кіт, насупився на мене. Він, без сумніву, теж довіряв Келвіну. Зі своїх місць мої нинішні лицарі втупилися в Кіта вбивчим поглядом. Просто покинути володіння свого роботодавця, коли його статки занепали, навряд чи можна назвати лицарським вчинком, так само як і повернутися, ніби нічого не сталося, коли ці статки кардинально покращилися. Мої теперішні лицарі, мабуть, хотіли б запитати, як люди Кіта наважилися показати своє обличчя.
Звичайно, я нікому не довіряв і розумів, як Кіт і його лицарі підходили до справи. Вони зарекомендували себе як зрадники, і не могли працювати на мене. З іншого боку, деякі люди, які мали працювати на мене тут, виявилися такими ж ненадійними.
"Здається, ідіоти з мого персоналу також зрадили мене, ставши на бік Айзека",- продовжував я.
Люди, про яких я говорив, відреагували зі страхом, як я і передбачав. Інші в кімнаті вголос називали їх зрадниками, пронизуючи крижаними поглядами.
Один бюрократ вийшов вперед, щоб виправдатися: "Лорде Ліаме, якщо дозволите..."
Я зробив йому послугу, вислухавши його. "Продовжуй", - сказав я, даючи йому дозвіл.
Стоячи поруч зі мною, Клаус був приголомшений: "Ви впевнені, лорде Ліаме?"
"Звичайно. Якщо його виправдання буде достатньо кумедним, я пробачу йому. Тоді давай. Послухаймо його."
"Цей інцидент виявив слабкі місця роду Бенфілдів, лорде Ліаме",- пояснив чиновник з попелястим обличчям. "Ваше зникнення розділило армію і негативно вплинуло на уряд, і все тому, що у вас немає спадкоємця."
Він влучив у найболючіше місце, але мав рацію. Що я міг на це відповісти? Мої володіння розвалювалися, бо я не призначив наступника чи замінника правителя.
"Розумна перспектива", - похвалив я зрадника. "Але це було зовсім не смішно, тому я тебе не помилую. Спробуй ще раз у наступному житті."
"Що?!"
Розумний правитель, напевно, обміркував би його слова. На жаль для нього, я був лиходієм. Його думка для мене нічого не значила.
Роздумуючи над тим, як закінчити цю безглузду зустріч, я подивився на роботів-покоївок, що стояли осторонь. Всі вони мали бути в залі для аудієнції, але я помітив, що одне обличчя зловісно відсутнє.
"Де Татеяма?"