Величезний корабель плив крізь космос до володінь роду Бенфілдів - а якщо бути точним, то новий флагманський корабель Ліама.
Цей корабель був супердредноутом завдовжки понад три тисячі метрів. Як спеціально замовлений, надсучасний корабель, побудований талановитим Сьомим збройовим заводом Імперської армії, він був страхітливо потужним судном. Він також був до смішного дорогим, виготовленим за точними специфікаціями Ліама з дійсно приголомшливої кількості рідкісного металу.
На мостику корабля з диким завзяттям керувала інженерка. Вона збирала дані під час польоту, щоб доставити корабель, і не могла приховати свого хвилювання від показань, що виводилися на монітор перед нею. Сльози текли з її блискучих очей, коли вона раділа технологічному диву, яке вона бачила на власні очі.
"Дивовижно! Я хочу показати ці цифри всім, хто насміхався з мене, кажучи, що вони лише теоретичні! Ви тільки погляньте на ці дані! Вони перевищують навіть очікувані значення! Ефективність перетворення енергії просто приголомшлива! А продуктивність! Навряд чи я коли-небудь побачу більш потужний корабель, ніж цей! Мій власний талант іноді лякає мене!"
Поки вона терлася щокою об монітор, на неї дивилися солдати Роду Бенфілд, які прийшли забрати готовий корабель. Навіть серед найкращих солдатів вони були вершками, найелітнішою частиною флоту Ліама. Вони дуже серйозно поставилися до важливої доставки, яку їм довірили, але з роздратуванням спостерігали за витівками Ніас.
"Вона усвідомлює, в якому становищі опинилася?"
"Вона - чудовий приклад того, що талант не пов'язаний з особистістю."
"Погляньте. Вона катається по підлозі. Я не можу на це дивитися. Може, хтось її зупинить?"
Таку нестерпно ексцентричну поведінку демонструвала майор-інженер Ніас Карлін з Сьомого збройового заводу. Вона була дуже талановитою людиною, яка давно знала Ліама, але в її характері було кілька недоліків. Однак важко було критикувати її ентузіазм, незважаючи на те, що оточуючим він здавався жалюгідним. Зрештою, функціональність завершеного корабля перевершила навіть її очікування.
Однак власник корабля все ще був відсутній.
Не зважаючи на це, Ніас з дурнуватою посмішкою продовжувала спостерігати за даними на моніторі. І тут вона помітила дещо незвичне. Вона одразу ж почала стукати по клавіатурі з набагато серйознішим виразом обличчя.
Досліджуючи дивні показники, розгублено нахиляючи голову вліво і вправо, Ніас врешті-решт виявила джерело цікавих даних.
"О! Він приймає сигнал лиха. Схоже, з досить далекої відстані. Мій малюк такий талановитий, вловив такий слабкий сигнал! Мама так тобою пишається!"
Ніхто не прокоментував, коли Ніас воркував до лінкора, цілуючи монітор. Вони, мабуть, не хотіли втручатися. Капітан, однак, схопився зі свого крісла і кинувся уважно вивчати монітор, перекинувши при цьому Ніас. Вдарившись об підлогу, вона видала звук, схожий на звук роздавленої жаби. Знову ж таки, ніхто не прокоментував...
Капітан перевірив джерело сигналу і вигукнув: "Негайно зв'яжіться з рідною планетою про цей сигнал лиха! Скажіть їм, щоб вони зібрали всі дружні кораблі, які зможуть!"
Здивовані такою поведінкою капітана, команда на містку почала діяти.
***
Один з Елітної четвірки, Ного, був переможений.
Повелитель демонів Ґоріус , що сидів на троні свого замку, був коливним чорним полум'ям, що віддалено нагадувало людиноподібну фігуру, але не мало фізичної форми. Два гострі вогники в його чорній вогняній голові - його очі - звузилися від ненависті.
"Я ділюся з ним своєю силою, а він дозволяє людям знищити себе? Жалюгідно."
Він відчув смерть Ного, навіть не отримавши доповіді. Ґоріус наділив кожного члена Елітної четвірки - не лише Ного - фрагментом своєї сили, тож смерть одного з них означала втрату цієї сили. Незначна кількість сили, порівняно з повною міццю Повелителя демонів, але її втрата все одно була прикрою.
"Зрештою, звіролюди нічого не варті. Принаймні, війська Ного зробили свою справу, тероризуючи людей. Його втрата не має значення, оскільки його похід приніс набагато більше сили, ніж я йому довірив."
Ґоріус їв не для того, щоб підтримувати себе, він поглинав негативні емоції, такі як злість, відчай і страх. Коли людей стало надто багато, він доручив звіролюдам вести з ними війну і збирати їхню негативну енергію. Людський жах наповнював Ґоріусове, так би мовити, черево, він уже давно відновив силу, яку передав Ного. Але це не зменшило його роздратування.
"Не думав, що серед людей є хтось, здатний перемогти Ного",- розмірковував він.
Поки Ґоріус поринув у роздуми, його підлеглі опустилися перед ним на коліна, схиливши голови. Один з них заговорив, сподіваючись покращити поганий настрій повелителя демонів.
"Будь ласка, дозвольте мені виправити це, мій повелителю!"
"Ні, дайте мені цей шанс!"- вигукнув інший.
"Я краще підходжу! Я переможу людину, яка перемогла Ного!"
Підлеглі Ґоріуса, що зібралися, галасували про те, хто вб'є цю людину.
Повелителя демонів нудило від них. Вони сподіваються, що я поділюся з ними своєю силою, як з Елітною Четвіркою? Хм. Я втомився маніпулювати цими слабаками. Мені потрібно поспішати і отримати контроль над цим світом.
Ґоріус кілька разів зазнавав поразки від героїв, але коли його перемагали і мир відновлювався, люди починали свої конфлікти заново, вже без його впливу. Поки вони продовжували створювати чвари, негативні емоції накопичувалися, і Ґоріус використовував їх як паливо для відновлення себе. Кожного разу, відроджуючись, він ставав лише сильнішим.
Чи викликали люди нарешті героя? На даний момент це вже не має значення. Герой не зможе перемогти мене зараз. Я вже перевершив можливості простого повелителя демонів.
Ґоріус більше не був схожий на ту версію себе, яку вбивали герої в минулому. Він був настільки впевнений у своїй нинішній силі, що не впав у паніку, навіть дізнавшись про існування цього героя.
Досить з мене цього. Я вб'ю своїх поплічників і знищу людей сам. Це створить більше негативних емоцій, якими я зможу харчуватися, що ще більше зміцнить мене.
Вирішивши це, аж тут раптом кривавий велетень прибув до зали для аудієнції. Хоча він знав, що його вхід неввічливий, він грубо штовхнув подвійні двері, поспішаючи всередину, щоб зробити доповідь.
"Мілорде, Звіролюди зрадили нас! Вони увійшли до замку на чолі з героєм! Їхній... загін..." Почавши свою доповідь, велетень впав і втратив свідомість.
Очі повелителя демонів звузилися до щілин.
"О? Він прийшов за моєю головою? Який сміливий герой."
***
У залі для аудієнції свого замку Енола мала стурбований вигляд. Причиною її тривоги був похід Ліама на замок Повелителя демонів. Вивідавши у звіролюдей місцезнаходження Повелителя демонів, Ліам покинув столицю, незважаючи на спроби Еноли зупинити його. Що ще гірше, він забрав із собою звіролюдів.
У залі засідань зібралися ключові фігури королівства, щоб висловити різні скарги на Ліама.
"Я не можу повірити, що він пішов на замок повелителя демонів без наших лицарів!"
"Чому він не звернувся до нас по допомогу?"
"Битися зі звіролюдами на своєму боці? Це безпрецедентно!"
Яким би сильним не був Ліам, вони були впевнені, що йому знадобиться допомога всього королівства, щоб перемогти повелителя демонів. Він нічого не міг зробити самотужки, рано чи пізно йому доведеться визнати їх.
Але Ліам ніколи не розраховував на військову силу Королівства Ерле. Через три дні після перемоги над Ного, Ліам взяв кількох звіролюдів і вирушив до замку повелителя демонів. Більшість він залишив позаду, оскільки кількість їжі та води, яку вони могли взяти з собою, була обмежена. Група, яку він очолював, не налічувала й сотні людей. Однак, за словами Ліама, брати більше було б безглуздо.
Але це було не єдине, що хвилювало Енолу. Перед від'їздом Ліама незнайома жінка, яка назвалася слугою Ліама, принесла до двору Еноли мішок з відрубаними головами. Всі, хто зрозумів значення цього жесту, зблідли. Вони були здивовані тим, що небіжчики взяли на себе відповідальність за вбивство Ліама, але ще більше вони були налякані здатністю Ліама вбивати важливих осіб так, щоб ніхто цього не помітив. За словами його слуги Кунай, ці люди були негідні довіри Ліама. Кунай також сказала двору Еноли готуватися до повернення Ліама, і що люди Ліама вже в дорозі.
Деякі слова, які вона використовувала, було важко зрозуміти Енолі та її придворним. Королева згадувала їх, коли сиділа, стискаючи свій посох. Я не знаю, що вона мала на увазі під "міжгалактичним" чи "космічним кораблем", але вона точно сказала, що наближаються підлеглі лорда Ліама.
Якщо союзники Ліама прибувають сюди, використовуючи такі дивні методи, як "космічний корабель", то Королівство Ерл має бути готовим надати їм урочистий прийом. На жаль, хоча Енола спочатку мала намір налагодити дружні стосунки з Ліамом, замах на нього завдав непоправної шкоди цьому потенціалу.
"Що ж нам робити?" - занепокоївся один із служителів. "Якщо люди Ліама прийдуть за ним, між нами почнеться війна!"
"Але як це може бути правдою? Неможливо, щоб хтось з іншого світу визволив героя, не використовуючи магію!"
"А що, як вони мають здібності, які ми не можемо собі уявити?"
Енола подивилася на Цітасана, придворного володаря магії виклику.
"Цітасане, чи можуть підлеглі лорда Ліама з'явитися тут?"
"Ні в якому разі, Ваша Величносте", - впевнено відповів Цітасан. "Я викликав з інших всесвітів людей, здатних перемогти повелителя демонів, і відправити їх назад до своїх домівок неможливо. Це була подорож в один кінець. Той його нібито слуга блефував."
Відповідь заспокоїла Енолу, але водночас вона подумала: "Яка жахлива магія. Це несправедливо, що ми можемо привести їх сюди, але не можемо відправити назад."
Від думок про Канамі у Еноли боліло серце. Можливо, вона була невдалою правителькою, але вона була хорошою людиною, як сказав Ліам.
Раптом на похмуру зустріч увірвався солдат.
"Тривога!" - крикнув він. "Армія Повелителя демонів ширяє над нашим містом!"
Армія Повелителя демонів наступала, а Ліама не було.
***
Штурмуючи замок повелителя демонів, герой вбивав усіх воїнів, елітних і не дуже, які протистояли йому. Спостерігаючи за цим, повелитель демонів Ґоріус був заінтригований силою героя. Односічний меч людини не був шаблею, він мав таку форму, якої Ґоріус ніколи не бачив. Однак його справді цікавив матеріал, з якого він зроблений.
"Це ж не мітрил? То, може, це оріхалк?"
Оскільки герой стояв перед Ґоріусом безтурботно, повелитель демонів здогадався, з якого матеріалу було викувано його клинок. Герой був одягнений лише в повсякденний одяг, а не в обладунки, і не було жодних ознак того, що він хоч трохи нервував.
"Хм. Ти знаєш свою справу", - сказав герой.
Ґоріус був вражений тим, що люди можуть виготовляти зброю з оріхалку. Цей рідкісний, дорогоцінний метал був неймовірно складним у використанні.
"Я аплодую зусиллям, яких ви доклали, щоб отримати цей оріхалк. Я не знаю, як ти його обробив. Люди здатні на дивовижні речі, коли їх заганяють у кут, чи не так? На жаль, ця зброя навіть не подряпає мене."
Оріхалк був сильнішим за мітрил, але все ж не становив загрози для Ґоріуса, який перевершив його фізичну форму. Мітріл насправді міг завдати шкоди Ґоріусу, але не було причин говорити про це герою.
Герой ніяк не відреагував на слова Ґоріуса. За мить трон, на якому сидів повелитель демонів, розколовся під ним. Палаючі очі Ґоріуса на секунду здивовано розширилися, але швидко звузилися до дуг, схожих на лук, коли він зловісно хіхікав.
"Я не маю фізичної форми. Ти не зможеш мене порізати!"
Герой стояв перед ним, закинувши голову, з цікавим виразом обличчя. Його вміння володіти мечем застало Ґоріуса зненацька, але поки людина використовувала фізичні атаки, повелителю демонів не було чого боятися. Навіть більшість магічних атак не діяли на Ґоріуса. Єдиним видом, який міг перемогти його, була свята магія, яку люди мали обмежену здатність використовувати. Навіть якби герой застосував святу магію, вона була б недостатньо сильною, щоб перемогти Ґоріуса - звідси і абсолютна впевненість повелителя демонів.
Ґоріус стояв над своїм розтрощеним троном, його тіло мерехтіло чорним полум'ям.
"Цікаво, скільки часу пішло на створення твоєї сили. Як шкода. Навіть з твоїм мечем з оріхалку і надлюдською технікою, це все марно."
Ґоріус збільшив своє полум'яне тіло, наближаючись до героя. На той час, коли він досягнув людини, він був грізним гігантом чорного полум'я щонайменше шість метрів заввишки.
"Все, що ти зробив - марно!"- сказав Ґоріус герою, дивлячись вниз. "Сказати тобі, чим я харчуюся?
Герой насупив брови, явно образившись на поблажливість повелителя демонів.
"Ти мене не цікавиш."
Зайшовши так далеко і дізнавшись, наскільки він безсилий, він залишився самовпевненим. Ґоріус ще більше зацікавився хлопцем.
"Хе-хе-хе! Досить самовпевнений, чи не так? Я з нетерпінням чекаю, як довго ти будеш таким!"
Він стрімко заніс кулак на героя, але все, що він зробив, це пробив дірку в підлозі замку.
"О? Ти ухилився від цього, га?"
Атлетизм героя здивував Ґоріуса, але все ж повелитель демонів не сумнівався у власній перевазі. Те, що хлопець вмів ухилятися від його атак, не мало жодного значення. Ґоріус був безтілесним, але герой був людиною - рано чи пізно у нього закінчаться сили і він не зможе вислизнути від повелителя демонів.
Наносячи удари, Ґоріус продовжував балакати, щоб показати хлопцеві, наскільки він упевнений у собі.
"Я бився з незліченною кількістю героїв у минулому!"
Герой залишався спокійним, ухиляючись від атак. Він навіть зміг спокійно відповісти: "Та невже?".
Ґоріус наносив удари обома руками по кілька разів на секунду - десятки разів на секунду. Але герой ухилявся від кожного удару.
Ґоріус продовжував розмову: "Я зазнавав поразки знову і знову, але щоразу відроджувався. Іншими словами, я безсмертний".
Навіть коли Ґоріус сказав це, герой не відреагував.
Повелитель демонів міг лише уявити, що хлопець, мабуть, гарячково вигадує, як його перемогти.
"Намагаєшся придумати, як перевершити мене, хм? На жаль, це неможливо. Ані фехтування на мечах, ані магія не допоможуть. Адже я не що інше, як згусток чистої ненависті!"
Тут герой нарешті проявив деяку зацікавленість: "Чистої ненависті, кажеш?"
"Саме так! Сама злість! Поки існує негативна енергія, я буду повертатися знову і знову! Перемагай мене скільки завгодно разів! Кожного разу, коли я відроджуюсь, я стаю сильнішим! Зброя, заклинання ... Жодна атака більше не вплине на мене! Навіть якщо ти переможеш мене, я все одно повернуся! Знаєш, чому? Тому що мене ніколи не можна знищити, поки ви, люди, існуєте!"
Ґоріус звів руки разом і обрушив їх на героя, наче кувалдою. Удар, нанесений з усієї сили, не лише розтрощив підлогу замку, але й спричинив тріщини, що розійшлися по стелі та опорних стовпах. Замок вже починав розвалюватися, але Ґоріусу було байдуже. Зараз він не мав для нього ніякої цінності.
"Поки існує людство, мене не перемогти!"- повторював Ґоріус , обрушуючи на невловимого героя удари руками та ногами.
Повелитель демонів майже завдав кілька ударів, але герой вчасно ухилився від його кулаків. Ґоріус завдав удару ногою в те місце, куди побіг хлопець, але й він ухилився від удару.
"Я відроджуватимуся стільки разів, скільки мені буде потрібно, доки існують такі, як ти!"- закричав Ґоріус до небес, коли його замок розвалився, перетворившись на пагорб уламків навколо нього. "Я - саме зло!"
Його чорне полум'я мерехтіло, коли він голосно сміявся - аж поки шквал тисяч розрізів не розрізав його на шматки. Однак полум'я швидко возз'єдналося, і Ґоріус був як новенький.
Він був вражений шокуючими здібностями хлопця. З усіх героїв, з якими йому доводилося битися, цей, безперечно, був найсильнішим.
"Я поважаю тебе за те, що ти не здався за таких обставин. Ти сильний, але не більше. Навіть з мечем з оріхалку, як би ти не тренувався, ти ніколи не зможеш перевершити мене, поки залишаєшся людиною."- Повелитель демонів не міг програти.
Перед надзвичайно впевненим у собі Ґоріусом людина похилила голову і, здавалося, затремтіла. Повелитель демонів думав, що він тремтить від страху, але коли хлопець підняв голову, його обличчя було напружене від киплячого гніву.
"Ти - саме зло?"
***
"Саме зло"? Ким він себе вважав? Саме завдяки негативній енергії людей він зміг вижити, але поводився так, ніби ми належали йому. Звичайно, на цій планеті, швидше за все, не було нікого, хто міг би йому протистояти, але він ставився до людства легковажно.
"Ти занадто зневажливо ставишся до могутніх людей!"- сказав я йому. "Ми тебе підтримуємо, тож знай своє місце."
"Що?"
Я поклав меч на плече і подивився на свій браслет, помітивши, що він миготить.
"Якщо ти будеш відроджуватися доти, доки існує людство, це означає, що ти не зможеш вижити без нас, чи не так?"
Коли повелитель демонів замовк, я подивився на небо. Наша битва зруйнувала дах замку, я бачив темні хмари над нами.
"Така нікчемна істота, як ти, напевно, не може цього збагнути, - продовжував я, - але ти не є вершиною зла - люди ним є. Тобі смішно навіть говорити про зло."
Повелитель демонів, здавалося, не розумів. "Про що ти?"
До мене він, мабуть, бився лише зі слабаками. Він не міг збагнути, що існують людські цивілізації за межами цієї планети. Якби він навіть не міг взяти їх до уваги, то ніколи б не пішов далі цієї планети.
"Ти вважаєш себе злом, коли навіть не можете взяти під контроль одну планету? Кількість людей, яких ти вбив, не становить і малої частки тих, кого вбив я!"
Скільки людей я вбив? І скільки я зруйнував? Я обірвав стільки життів, що навіть не можу порахувати. Цей "повелитель демонів" нагадував мені сусідського хулігана - дрібного бовдура, який грається в короля пагорба.
"Ти вбив сотні мільйонів?"- запитав я.
При цій цифрі вогняні очі повелителя демонів підозріло звузилися.
"Як би я міг порахувати? Якщо ти збираєшся брехати, будь більш реалістичним. Не може бути стільки людей."
Це була його думка, після того, як він так часто повертався до життя?
"Їх сотні мільярдів! Навіть більше. І я вбив сотні мільйонів."
Я вбивав піратів та інших ворогів. На одному лінкорі іноді перебувало понад десять тисяч людей, тож коли я збивав його, скільки гинуло? Незліченна кількість людей проклинала мене, мене боялися і зневажали набагато більше, ніж повелителя демонів переді мною. Якщо вже на те пішло, то я був самим злом. Цей слабак не мав права називати себе "злом" у моїй присутності!
"Ти чуєш голоси мертвих?"- огризнувся я. "Якщо можеш, то прислухайся уважно. Думаю, ти дізнаєшся, наскільки я жорстока людина."
Повелитель демонів мав примарний вигляд. Мені стало цікаво, чи може він чути голоси мертвих. Якщо так, то він би дуже злякався, дізнавшись, скільки душ затаїли на мене вічну образу.
"Що?"- Жовті вогники, що здавалися очима повелителя демонів, здивовано округлилися.
Я відкинув меч і підняв руку до неба.
"Не говори зі мною про зло, слабак! Могутні люди, як я, є найзлішими створіннями у цьому всесвіті! Я справжній лиходій! Еллен, мій меч!"- Я вигукнув ім'я моєї учениці до хмар.
Повелитель демонів, здавалося, не мав жодного уявлення про те, що відбувається, але я відчув, як темні хмари над головою розірвалися, ніби відповідаючи на мій голос, і сонячне світло пронизало їх наскрізь.
Повелитель демонів був шокований. "Що відбувається? Що це?"
Прориваючись крізь хмари і спускаючись, осяяний сонячним світлом, прибув Авід. Він впав, склавши руки перед собою, і спрямував свої очі з подвійною камерою на мене, виглядаючи позитивно потойбічним.
Авід відсунув руки вбік, і люк кабіни відкрився. Всередині з'явилася щасливо заплакана Еллен, з моїм улюбленим мечем, затиснутим в її руках.
"Майстре!" - вигукнула вона, кидаючи мені меч. Він полетів вниз до моєї руки, що чекала на нього, наче притягнутий туди.
Я зловив клинок за руків'я і витягнув його з піхов.
"Ось, нікчемний повелителю демонів. Я вб'ю тебе своїм улюбленим мечем. Я зітру тебе з лиця землі так, що ти більше ніколи не зможеш відродитися!"
Я дав би суворий урок будь-кому, хто так погано ставиться до людей.
