На планеті, далекій від рідної планети Ліама, країна опинилася на межі знищення. Колись Королівство Ерле було наддержавою, що тримала під своїм контролем цілий континент. Тепер це лише тінь колишньої могутності.
Правителька цього королівства, королева Енола Фрау Фрауло, посіла трон у юному віці сімнадцяти років. Її красиве, ще юне обличчя обрамляло синє волосся до плечей, яке раніше було довгим. Вона обрізала його після вступу на престол, щоб продемонструвати свою зрілість. Ще зовсім недавно вона була принцесою, яку дбайливо виховували батьки та прислуга палацу. Коли батьки захворіли, а старший брат загинув на війні, їй довелося керувати країною. Енола мала б бути далеко від трону, але королівство Ерле опинилося в такому скрутному становищі, що саме їй довелося правити.
Причиною всіх бід її країни було народження повелителя демонів. Командуючи армією монстрів, цей повелитель демонів пройшовся по всій планеті, завойовуючи країни наліво і направо. Спочатку королівство Ерле - велика держава - здійснило відважний контрнаступ, але все, що вони змогли показати за свої зусилля - це низка поразок. Їхнє повне знищення тепер маячило перед їхніми очима.
Енола сиділа на своєму троні, стискаючи посох, який служив символом королівської родини. "Скільки ще випробувань Бог має намір провести через нас?"
Її прошепотіле запитання луною прокотилося напівпорожньою аудиторією. Ніхто їй не відповів. Присутні просто понурили голови, відмовляючись зустрітися з нею поглядом.
У залі були лише люди похилого віку та зовсім юні. Усіх придатних до бою відправили на війну, тому дітей, навіть тих, кому не виповнилося п'ятнадцяти років, поспіхом призначили лицарями. Це була ще одна ознака неминучої загибелі королівства.
Всі знали, що королівство Ерле на межі, але не могли наважитися визнати цей факт.
Я мушу щось зробити... мушу!
Енола злякано схопилася за посох обома руками, коли до зали засідань увірвався гонець. Жодних належних протоколів більше не дотримувалися, і посланець зробив своє оголошення без жодного шанобливого привітання.
"Я маю доповідь! Армія Повелителя демонів наступає на столицю!"
Від цієї новини в залі для глядачів зчинився галас, всі погляди звернулися до королеви. Напружуючись під тиском і страхом, що загрожував розчавити її, Енола намагалася зберігати самовладання. Я не можу панікувати. Мати і батько казали мені завжди зберігати спокій.
Однак хоробрий вигляд не зупинив би ворогів біля їхніх воріт. У королівстві Ерле майже не залишилося бойової сили, не було ні мудрих генералів, ні могутніх лицарів, на яких можна було б покластися. Їхнє військо складалося з відставних генералів, покликаних на службу лицарів та новопризначених солдатів, які були надто молодими. Ситуація була безвихідною.
"Ваша Величносте, ми вже нічого не можемо зробити", - порадив Енолі літній міністр. "Я можу лише просити вас прийняти відповідне рішення."
Він схилив голову, закликаючи Енолу діяти.
Вона глибоко кивнула головою, погоджуючись з тим, що у них немає інших варіантів.
"Я розумію, що треба зробити. Ми здійснимо виклик героя."
Коли Енола проголосила це, аудиторією прокотився гул. Слабка надія почала розквітати серед відчаю, що заповнив кімнату.
Виклик героя був забороненою технікою, яка, тим не менш, передавалася в королівстві Ерле. Щоб перемогти надзвичайно могутнього повелителя демонів, вони повинні були використати цю заборонену магію, щоб викликати героя з іншого світу.
Магія виклику створила б істоту, здатну перемогти повелителя демонів. Однак це могло привести когось лише до Королівства Ерле. Як тільки герой з'являвся, королівство несло за нього відповідальність, стаючи домом для людини, достатньо сильної, щоб перемогти повелителя демонів. Це був меч гострий з двох боків і без ручки. Якщо герой врешті-решт зраджував країну, він був так само здатний, як і повелитель демонів, знищити її.
Довіряючи безпеку свого королівства герою, правитель ставив перед собою ще один виклик. Вони, по суті, відмовлялися від боротьби, віддаючи свою країну в руки чужинця, який навіть не був з їхнього світу. Довіра до здібностей королівської сім'ї різко впала б.
Все це було причиною того, що техніка була заборонена, але Енола не мала іншого вибору. Вона стояла, щоб наказати своїм васалам діяти.
"Не можна гаяти часу. Ми негайно викличемо героя!"
"Так, пані!" - в унісон відповіли її васали. Вони негайно попрямували до кімнати, де мали здійснити ритуал виклику.
О Боже, будь ласка, приведи до нас доброго героя, який врятує наше королівство.
***
Підземелля під замком освітлювали смолоскипи, полум'я яких давало лише тьмяне, мерехтливе світло. Маги, які повинні були здійснити виклик, прибули раніше і були зайняті підготовкою заклинання. Вони складалися з одного старого чоловіка, одягненого в пошарпані шати, і трьох молодших учнів, які його підтримували.
Старий, якого звали Цітасана, відкинув капюшон, щоб відкрити своє зморшкувате обличчя.
"Ласкаво просимо до кімнати виклику! Ми чекали на ваше прибуття, Ваша Величносте... Хе-хе-хе."
Енола підняла брову на грубий сміх Цітасана. Вона не любила цього старого. Його волосся було неохайним, йому бракувало кількох зубів, а хрипкий голос відштовхував, але не через це вона його недолюблювала. Скоріше, неприємною була його вдача. Однак його магія була єдиним варіантом, який їй залишався.
"Прийшов час покластися на твою магію, Цітасане. Будь ласка, виклич великого героя, який переможе повелителя демонів."
Цитасан опустився на коліна, взяв руку Еноли в свої і поцілував її. Притиснувшись губами до тильної сторони її руки, він непристойно провів по ній язиком.
"Доручіть це мені, Ваша Величносте. Я викличу найкращого героя, який володіє магією, що передається в моїй родині з покоління в покоління! Але перед тим..."
Коли Цітасана підняв голову, на його обличчі з'явилася гола жадібність. З натягнутою посмішкою Енола пообіцяла магу найбільшу нагороду, яку тільки могла.
"Я присягаюся винагородити твою службу, якщо повелителя демонів буде знищено, Цітасана."
"Я дотримаю слова, Ваша Величносте!"- вигукнув Цітасан з вульгарним сміхом.
"Звичайно." Який огидний чоловік.
Ненависть Еноли до Цітасана також випливала з того, що, хоча його магія виклику була абсолютно марною в мирний час, він все ще розкидався своєю вагою, вихваляючись тим, що є магом королівської родини. Коли битва з армією Повелителя демонів загострилася, він жодного разу не приєднався до бою, він стверджував, що його магія виклику занадто цінна, щоб ризикувати.
Енола розуміла його міркування, але його поведінка все одно відштовхувала її. Він використовував свої заборонені знання, щоб робити все, що йому заманеться. Ніхто не хотів бачити Цітасана поруч у мирний час, але це був не мирний час. Криза, що охопила країну, дала можливість Цітасану та його учням поводитися більш зарозуміло, ніж будь-коли, адже вони знали, що королівство повністю покладається на них.
"Її Величність пообіцяла винагородити наші зусилля!"- рявкнув Цітасан на своїх учнів. "Починаймо виклик!"
Учні поспішно зайняли свої місця навколо вівтаря, на якому вони намалювали коло для виклику. На зовнішній стороні кола були написані слова ритуалу, написані стародавніми письменами. З кільця майже одразу ж вийшло слабке світло, і Енола схвильовано схопила свій посох обома руками
Світло з кола посилювалося, аж поки Енолі не довелося заплющити очі від його яскравості. Через деякий час світло згасло, відкриваючи дівчину, яка стояла в центрі кола.
***
Канамі раптом опинилася в незнайомому їй місці.
Перед нею стояла молода дівчина в пишно оздобленій сукні, з короною на голові та посохом у руках. Навколо неї зібралися молоді люди, одягнені в незвичні лицарські обладунки.
Канамі була безнадійно розгублена, не в змозі переварити ситуацію, що склалася.
"Що? Що?"
Я ж тільки що була в парку, так? Що я тут роблю? Що відбувається?!
Поки вона стояла, застигла в шоці, молода жінка підійшла і шанобливо вклонилася перед нею. Канамі була вражена цим жестом, але жінка не звернула на це уваги.
"Я рада познайомитися з вами, моя героїня. Я Енола фрау Фрауло - королева королівства Ерле."
"Га? Королева? Стривайте, ви сказали "героїня"?"- Канамі не могла переварити цю інформацію.
Енола зі сльозами на очах подивилася на неї, і серце Канамі завмерло, хоча вони обидві були жінками. Зовнішність молодої королеви була такою, що Канамі зловила себе на думці, що ніколи не бачила такої красивої людини зблизька.
"Герїне з іншого світу, будь ласка, пробач нам велику несправедливість, яку ми тобі заподіяли. У нашому скрутному становищі ми не мали іншого вибору, окрім як викликати тебе."
"Викликати?"- Про що говорила Енола?
Озирнувшись, Канамі побачила, що вона сидить на вівтарі, призначеному для якогось окультного ритуалу. Інша річ, яка привернула її увагу, був старий, одягнений у мантію чоловік, який виглядав точно як маг прямо з фентезійної історії. Молодші чоловіки в мантіях, які, як вона припустила, були учнями старого, радісно підняли свої голоси.
"Ми зробили це! Ми зробили це!"
"Майстер Цітасан, великий маг, успішно викликав героя!"
"Ва-ха-ха! Тепер наше майбутнє в безпеці!"
Канамі подумала, що старий виглядає виснаженим, але його манера триматися була пихатою.
"Моє ім'я увійде в історію завдяки цьому! Ви всі повинні розповісти своїм нащадкам про моє сьогоднішнє велике досягнення!"
І тут Канамі помітила щось дивне. Хоча Цітасан та інші маги раділи, Енола та лицарі мали напружений, знервований вигляд. Маги здавалися недоречними, інші відчували до них майже огиду.
"Тихіше, Цітасане", - застерегла Енола радісного мага. "Ти заважаєш героїні."
Замість того, щоб вгамуватися, Цітасан заперечив її застереження.
"Хіба так можна зі мною розмовляти, Ваша Величносте?! Без нашої магії виклику ви не змогли б викликати сюди героя! Без нас ця країна була б..."
Тепер вони сперечалися на очах у Канамі, і, незважаючи на коротке пояснення, яке вона отримала, Канамі все ще не могла встигнути за ситуацією.
Хто-небудь, будь ласка, пояснить мені, що відбувається? Зачекайте...
Саме тоді вона відчула дивне відчуття і подивилася вниз, у центр магічного кола. Почався потріскуючий звук, коли іскри, схожі на електричний розряд, виплеснулися назовні. Явище посилювалося, звук ставав дедалі гучнішим.
"Що відбувається?"
Канамі відскочила від кола, коли всередині нього з'явився чоловік. Він був приблизно її віку, з чорним волоссям і фіолетовими очима. Невже її теж так викликали?
Як тільки чоловік матеріалізувався в колі, він спокійно оглянув навколишнє середовище, його реакція була повною протилежністю реакції Канамі. Щось було в ньому явно інше, хоча Канамі не була впевнена, що саме. Енола та інші присутні в кімнаті, тим часом, виглядали так само розгублено, як і Канамі, від цієї несподіванки.
"Що це означає, Кітасане?"- вигукнула Енола. "Я думала, що ти викличеш лише одного героя!"
Маг лише вишкірився у відповідь на запитання Еноли. Мабуть, такий розвиток подій був непередбачуваним навіть для нього.
"Н-нічого подібного ніколи не було зафіксовано в історії!" - відповів він. "Я поняття не маю, що сталося!"
Маг здавався набагато менш самовпевненим, ніж раніше. З іншого боку, тепер, коли всі інші були так само дезорієнтовані, як і вона, Канамі відчула себе спокійніше.
З новознайденим самовладанням вона подивилася на юнака. Хоча він був одягнений недбало, вона помітила, що його біла сорочка, чорні штани та шкіряні черевики виглядали досить дорого. На її погляд, кожна річ здавалася надзвичайно якісною. На одному зап'ясті чоловік також носив золотий браслет. Канамі могла лише уявити, наскільки він, мабуть, багатий.
Повна протилежність мені. Але... якимось чином щось у ньому викликало у неї теж ностальгію.
Молодий чоловік повністю ігнорував її погляд і переляк навколо, натомість недовірливо вдивлявся в магічне коло під собою. Він опустився на коліна.
"Що це за нікчемне магічне коло?" - гордовито поскаржився він. "Це воно мене викликало? Що за жалюгідний його створив?"
Обличчя Цітасана стало багряним, коли юнак розкритикував магію виклику, передану родиною мага.
"Я-як обурливо!" - вигукнув він. "Мої предки створили цю техніку для виклику героїв триста років тому! Це неймовірна магія, якої немає більше ніде у Всесвіті!"
Канамі не мала жодного досвіду, щоб судити про якість магічного кола, але викликаний чоловік насміхався зі слів Цітасана.
"Ти використовуєш одне й те саме старе магічне коло вже триста років? Невже тобі ніколи не спадало на думку трохи вдосконалити його?"
Навіть у цій дивній ситуації зухвалий юнак був упевнений у собі. На відміну від Канамі, яка все ще була вкрай розгублена, він, вочевидь, був знайомий з магією виклику.
"Що ж, гадаю, ти отримаєш бали за те, що не використав магію поневолення одразу після виклику", - додав він. "Принаймні, я вислухаю вас."
Його очі були спрямовані прямо на Енолу. Навіть без того невеликого пояснення, яке отримала Канамі, він зрозумів, хто в цій кімнаті був головним. Однак його нешанобливе ставлення обурило присутніх, що згрупувалися навколо королеви.
"Як ти смієш так розмовляти з Її Величністю!" - вигукнув молодий лицар, тягнучись до руків'я меча.
Очі покликаного чоловіка звузилися, але Енола швидко підняла руку до лицаря.
"Припини це! Прошу вибачення за його поведінку, мілорде. Ми не очікували двох героїв, тому трохи втратили самовладання. Будь ласка, пробачте нам."
Юнак зітхнув і відвів погляд.
"Значить, ви не хотіли мене викликати. Ну і жарт". Він перевів погляд на Цітасана, даючи всім зрозуміти, кого саме він вважає "жартом".
Цітасан розчаровано відкрив рота, але Енола перебила його, щоб пояснити обставини.
"Є причина, чому ми покликали вас обох. Ми благаємо вас... Будь ласка, врятуйте це королівство."
Вона стала на коліна перед новоприбулими, благаючи їх. Канамі була зворушена цим жестом, але молодий чоловік, очевидно, не був. Навпаки, він схопився за живіт і почав сміятися.
"Врятувати це королівство? Ха-ха-ха! Ти це серйозно?" Усі в кімнаті ошелешено чекали, поки він закінчить сміятися і нарешті відрекомендується.
"Ви просите Ліама Сера Бенфілда врятувати вас? Ви шукаєте допомоги у мене, з усіх можливих людей?!"
Канамі відчула себе дивно, коли молодий чоловік - Ліам - представився. Вона зрозуміла, що тремтить. Чому я тремчу?
Навіть вона сама не знала. Проте всі інші, здавалося, були так само вражені представленням Ліама. Спочатку вона подумала, що це через дивну поведінку Ліама, коли він говорив, але, очевидно, інші були шоковані тим, що у нього було друге ім'я.
"Е-е, а ти, випадково, не з іншого світу?"- несміливо запитала енола
Ліам обміркував питання, перш ніж відповісти.
"Ти, мабуть, не зрозумієш, якщо я тобі поясню, але щось на кшталт цього. Так чи інакше... Гаразд, мені треба вбити трохи часу. Я вас врятую. А тепер покажіть мені тут все, чому б і ні?"
Дивне відчуття, яке пережила Канамі, минуло, коли Ліам погодився допомогти з найневимушенішим ставленням, яке тільки можна собі уявити. Озброєні лицарі маячили навколо них, але Ліам лише позіхав, наче йому було байдуже до всього на світі.
Спостерігаючи за тим, як Ліам відходить, Канамі почала злитися, що її залишили позаду, єдину людину, яка не має жодного уявлення про те, що відбувається.
"Що з ним таке? Він поводиться так, ніби все це відбувається заради нього одного!"
***
Тим часом в маєтку Ліама панував хаос. Люди метушливо бігали по всьому будинку, особливо метушливо було у вітальні, звідки зник Ліам. Цілий загін магів, прикріплених до роду Бенфілдів, досліджував місце події, їхні обличчя були бліді. В Альґрандській імперії люди більше покладалися на технології, ніж на магію, але ці люди були фахівцями в цій галузі. Оволодівши надзвичайно складними заклинаннями, вони використовували свої здібності на службі своєму господареві. Ліам прийняв магів з розпростертими обіймами, адже вони були одними з наймогутніших заклинателів Імперії.
Наглядала за розслідуванням магів жінка-лицар, яка, здавалося, була готова будь-якої миті зірватися на істерику.
"Що ви взагалі робите?!"- закричала Марі, стискаючи зброю в обох руках.
Маги принишкли.
"Нам дуже шкода!" - заїкнувся один з них. "Але цей маєток має кілька захисних шарів магії, що б не допустити виклик демонів. Ми не знаємо як таке взагалі можливо!"
Марі приставила лезо до шиї мага, дивлячись на нього налитими кров'ю очима.
"Але з записів камер спостереження видно, що лорда Ліама викликали прямо з цієї кімнати. Іншими словами, це все ваша провина. Чи я помиляюсь?"
"Н-ні, мем!"
"Я щиро шкодую, що не можу відрубати вам усім голови прямо зараз. Але я не можу з чистою совістю покарати вас, поки лорд Ліам відсутній. Не забувайте про милосердя, яке я вам виявляю. Ви знайдете якусь підказку щодо його місцезнаходження. Я ясно висловилася?"
Насправді Марі не вважала магів дому Бенфілд абсолютно марними. Проте вона не хотіла вірити, що їхній магічний захист можна було так легко обійти. Це мало бути неможливо. Голова відповідальної за це особи опинилася б на гільйотині, як і голови всіх інших, хто був причетний до заходів безпеки. Однак, якщо Марі покарає їх зараз, це може позбавити їх можливості розслідувати місцезнаходження Ліама. Для цього їм довелося б наймати нових магів, а вони не могли допустити, щоб хтось із сторонніх дізнався про зникнення Ліама.
"Лорд Ліам доклав стільки зусиль, щоб зібрати фракцію принца Клео", - пробурмотіла Марі. "Що з ними станеться тепер, коли він зник?"
Коли Марі все більше і більше хвилювалася, думаючи про те, якої шкоди завдасть зникнення Ліама, до неї підійшла бліда Розетта. Молода жінка увійшла в кімнату так, ніби могла знепритомніти будь-якої миті.
"Леді Розетта?!"
Марі підбігла і обійняла Розетту, щоб підтримати її. Розетта важко сприйняла новину про зникнення Ліама, і серце Марі щеміло, коли вона бачила її такою.
"Тримайтеся, леді Розетто! Хто-небудь, відведіть її назад до кімнати! Вам не можна виходити в такому стані, леді Розетто. Ви щойно знепритомніли!"
Розетта вже втрачала свідомість одного разу, коли вперше почула новину про те, що Ліама забрали магічним чином.
Марі почала кликати лікаря, але Розетта схопила її за руку.
"Вибач, Марі... Я наполягла на тому, щоб прийти сюди. Ти зможеш знайти мого любого? Ти ж знайдеш його, правда?"
Вони все ще не виявили жодних слідів магії виклику, але Марі збрехала, щоб заспокоїти Розетту.
"Звичайно, знайду. А тепер, будь ласка, йдіть відпочиньте у своїй кімнаті."
Ліам зник цілий день тому, і вони досі не знайшли жодних доказів, які б допомогли його знайти. Переглянувши відео з камер спостереження, маги тільки й могли сказати: "Ми не розуміємо, як таке примітивне магічне коло пройшло крізь нашу охорону!"
Розлючена Тіа відповідала за аналіз відеозапису, вона змусила слідчих переглядати його кілька разів, поки вони щось не знайшли.
Коли Розетта пішла, Марі розчаровано тупнула підлогою. З її тіні вийшов великий чоловік у масці.
"Що за жорстокий виклик", - сказав він спокійним тоном, що ще більше роздратувало розлючену Марі.
Маги були вражені появою оперативника, якого звали Кукурі. Частково їх здивування було викликане його раптовою появою, але вони також не здогадувалися, що він весь цей час спостерігав за ними.
"Лишень припиніть працювати, і я вб'ю вас", - попередила Марі магів, перш ніж повернутися до Кукурі. "Я мала про тебе хибну думку, Кукурі. Невже ти не знаєш сорому, дихаючи після того, як у нас забрали лорда Ліам? Невже тобі навіть не спало на думку спокутувати цю невдачу своїм життям?"
"Ти забагато про себе думаєш". Між ними повисло небезпечне повітря. Кукурі відступив першим. "Що ж, я визнаю, що ми зазнали поразки в цій справі. Здається, один з моїх підлеглих зник разом з Господарем Ліамом."
"Отже, ти приставив до лорда Ліам нікчемного оперативника?"
Кукурі лише розсміявся на провокацію Марі.
"Хі-хі-хі... Оперативник був одним з моїх найкращих. Ще молодий, але дуже досвідчений. Саме тому..."- Затиснувши між вказівним і середнім пальцями папірець, він тицьнув його Марі. Його підлеглий, очевидно, залишив записку, коли зник.
Підхопивши записку, Марі вивчила її зміст. "Код?"
"Вона намагалася скасувати виклик, але не змогла, незважаючи на те, що коло було таким примітивним. Це все, що ми знаємо."
Здавалося, дизайн кола був настільки простим, що не було жодного способу визначити причину виклику Ліама.
Марі зім'яла записку і кинула її назад Кукурі.
"Нехай твої люди також шукають лорда Ліама. Знайдіть його, навіть якщо вам доведеться померти. Ти мене почув?"
Вона зміряла Кукурі крижаним поглядом, і він відповів їй тим же.
"Запевняю тебе, твої вказівки не потрібні", - тон Кукурі був таким же безтурботним, як завжди, але в його голосі дедалі більше звучало презирство. "І дозволь нагадати тобі... Ти не маєш права віддавати нам накази. Господар Ліам - єдина людина, якій ми служимо."
Кукурі опустився назад у підлогу, оскалившись моторошною, загрозливою посмішкою. Марі не стримувала своєї ворожості, вона відповіла на його провокацію своєю холодною посмішкою.
"Ти справді думаєш, що можеш мене вбити?" - прошипіла вона. "Як тільки ми з цим розберемося, я поріжу всю твою організацію на шматки, разом з тією жінкою-фаршем." Марі щиро хотіла вбити Кукурі за те, що він не зміг захистити Ліама. Ця пара провела дві тисячі років разом як в'язні, їхні тіла перетворилися на камінь, перш ніж Ліам врятував їх. Однак вона не могла просто так відпустити невдачу Кукурі.
***
У величезному маєтку роду Бенфілдів була зона, яка по суті слугувала командним центром маєтку. Вона була схожа на годинникову вежу і розташовувалася в центрі маєтку. Саме там була розміщена система штучного інтелекту, яка підтримувала персонал маєтку.
Увірвавшись до командного центру, Тіа схопила співробітника, відповідального за систему штучного інтелекту, боляче стиснувши його голову обома руками.
"Будь ласка", - благав чоловік.
Відповідь Тіа була крижаною.
"Що ви маєте на увазі, коли кажете, що не змогли нічого з'ясувати, проаналізувавши відеозаписи з вітальні лорда Ліама? Хіба це не те, що ви повинні були зробити?"
"Ми переглянули записи, але, чесно кажучи, не виявили нічого складного! Це загадка, як таке примітивне магічне коло могло пройти повз нашу охорону!"
"Я не хочу чути ваших виправдань! Просто покваптеся і витягніть щось із записів! Життя лорда Ліама може бути в небезпеці, поки ми говоримо!"
Тіа кинула чоловіка на підлогу і закрила обличчя руками. Її широкі, налиті кров'ю очі було видно крізь пальці, а інші працівники в кімнаті принишкли, дивлячись на неї.
"Я покараю людей, які забрали лорда Ліам, таким пекельним покаранням, що вони пошкодують, що народилися", - палко сказала Тіа. "Тільки тоді, коли вони повністю усвідомлять, яку огидну річ вони вчинили, я нарешті вб'ю їх."
"Е"- нерішуче заговорив наглядач. "Хто саме замінить лорда Ліама, поки його не має?"
Хто насправді буде керувати родом Бенфілд? Єдиною відповіддю Тії було сердито вигукнути: "Що це за питання, ти ставиш в такий час?"
Але ще до того, як вона закінчила думати "Хіба це не очевидно?", до неї дійшла справжня серйозність проблеми. Незадовго до зникнення Ліам відмовився дозволити Розетті допомагати йому в управлінні його володіннями. Крім того, посада головного лицаря була вакантною. Оскільки після розжалування Тіа і Марі ніхто не був офіційно призначений на цю роль, ніхто не командував усіма лицарськими силами роду Бенфілдів.
"Просто виконуй мої накази", - наказала вона.
Таким Чіном, Тіа взяла на себе командування. Все це було заради Ліама... заради роду Бенфілд. Проте, вислухавши її заяву, наглядач виглядав так, ніби хотів розплакатися.
"Леді Марі надіслала нам повідомлення, щоб ми підкорилися її наказам", - покірно сказав він. "Ми також отримали накази від урядових установ Бенфілдів. Персонал поняття не має, кого слухати."
Без Ліама Рід Бенфілд швидко втрачав згуртованість.
Тіа поклала руку на плече керівника, а потім стиснула її, маючи на увазі, що вона не дозволить йому підкорятися нікому, крім неї.
"Просто заткнися і виконуй мої накази. Зрозумів?"
"Т-так, міледі!"
Дивлячись, як наглядач повертається на свій пост, Тіа подумала: "Рід Бенфілд зануриться в хаос, якщо я не захищу його, поки лорда Ліама не буде. Саме так... Як права рука лорда Ліама, я повинна взяти на себе відповідальність у цій надзвичайній ситуації. Не та викопна жінка, і не новоспечений Клаус. Лорду Ліаму потрібна я.
***
Урядові офіси роду Бенфілд були розташовані за межами маєтку, і там працювало багато чиновників, які допомагали керувати володіннями Ліама. Троє з цих бюрократів зараз зібралися в невеликій кімнаті для нарад.
"Я так розумію, ви чули про зникнення лорда?" - почав один з них.
Двоє інших знизали плечима.
"Його забрали за допомогою магії, так?" - сказав один. "У найгіршому випадку, він ніколи не повернеться."
Інший чиновник радісно кивнув, підперши рукою підборіддя. Тепер, коли роду Бенфілд відрубали голову, це наш шанс взяти все під контроль
Ці троє програли своїм колегам у запеклій боротьбі за підвищення, і тепер майже не мали шансів на просування по службі. Однак зі зникненням Ліама вони побачили можливість нарешті вирватися вперед.
"Ми могли б тут взяти кермо влади в свої руки, якби не ця маленька неприємність."
Ці конкретні чиновники не мали жодної поваги до свого лорда. Загалом, люди в його уряді були схильні думати про нього більше як про воєначальника, ніж як про державного діяча. Як майстер Шляху Одного Спалаху, Ліам особисто командував масштабними конфліктами і бився на передовій зі своїми військами. У світлі цього, багато бюрократів вважали, що він не має права диктувати державну політику.
Вони визнавали неабиякі здібності Ліама, які відродили рід Бенфілд після того, як він опинився на межі знищення, але вважали, що його силові якості можуть заважати. Політичний стиль Ліама надзвичайно ускладнював отримання реальної влади будь-ким іншим в його уряді. Рід Бенфілд здобув настільки велику владу, що його бюрократи мали б мати набагато більший вплив. У будь-якому іншому місці вони б користувалися незліченними привілеями і пожинали б плоди чужої праці, але Ліам не дозволяв цьому статися.
Ліам широко використовував штучний інтелект, зводячи до мінімуму участь багатьох чиновників, і особисто втручався в політику своїх володінь там, де не повинен був. Він ретельно стежив за всіма секторами свого уряду на предмет правопорушень, таких як розкрадання, що тримало в напрузі найбільш зіпсованих бюрократів, які працювали на нього. Коротше кажучи, вони вважали Ліама скалкою в оці.
"Нам потрібно швидко призначити нового лорда", - з посмішкою сказав один бюрократ. Двоє інших кивнули. Їм дуже подобалася ця розмова.
"Коли лорд Кліфф пішов на пенсію, я займався відправкою його грошового утримання на столичну планету, тож у мене є з ним зв'язок. Якщо я зв'яжуся з ним, я впевнений, що він негайно пришле нам нового лорда."
Кліфф Сера Бенфілд був попереднім лордом роду Бенфілдів, і фактично батьком Ліама. Хоча зараз він вів комфортне життя на Столичній планеті, його стосунки з Ліамом аж ніяк не можна було назвати приємними.
Під час правління Кліффа піддані роду Бенфілдів жили жахливим життям. Той факт, що ці чиновники планували покластися на нього, зайвий раз доводив, що вони ставлять власну вигоду вище за життя людей, яким служать.
"Негайно повідомте його про скрутне становище володінь", - сказав перший чиновник. "Звичайно, ми підтримаємо нового лорда, як тільки зможемо. Рід Бенфілд стане таким же, як і раніше."
Інший чиновник назвав ім'я дворянина, пов'язаного з будинком Бенфілд.
"Чому б не попросити барона Нодена стати опікуном нового лорда? Ми можемо мати вплив у наших володіннях, але не матимемо впливу за їх межами. Барон Ноден, принаймні, офіційний член аристократії Імперії, хоча він лише прикордонний дворянин. Він був би гарною знахідкою."
Барон Ноден, дворянин з володіннями на околицях Імперії, отримав підтримку від роду Бенфілд. Він був ідеалом знедоленого дворянина, бюрократам було б легко його контролювати. Він був типовим імперським аристократом - і не в хорошому сенсі, - але як повна протилежність моральному і доброчесному Ліаму, він ідеально підходив для цілей цих чиновників.
"Хороша ідея. Я впевнений, що він би вхопився за цю можливість. Він був би щасливий зробити все, що ми попросимо в обмін на невелике фінансування."
Троє чиновників хихикнули, продовжуючи будувати змову. Невідомо для них, з кутка маленької кімнати за ними спостерігав чоловік.
Цей чоловік - Провідник - затиснув криси капелюха між пальцями і підняв його.
"Робіть, що хочете, сила Ліама зменшиться", - прошепотів він. "Виконуйте свої найпотаємніші бажання, панове. Я надам вам свою підтримку."
Троє чиновників не помітили, як від Провідника відірвався чорний туман і увійшов у їхні тіла. Провідник спостерігав, як їхні амбіції розростаються. Потім, із задоволеною посмішкою, він вислизнув крізь стіну.
"Навіть якщо Ліам повернеться, на володіння роду Бенфілдів чекає безліч нових проблем. Сподіваюся, тобі сподобається мій маленький подарунок, Ліаме."