Саме гобліни і орки, а не ельфи, отримали дозвіл Дому Бенфілд на імміграцію на планету, де з'явилося світове дерево. Коли королева Анушрі отримала цю звістку на борту кочового корабля, на який вона повернулася, вона затремтіла від люті і насупила брови, вхопившись за підлокітники свого крісла.
"Чому він не вибрав нас? Чому він вибрав цих огидних створінь?!"
Кочовий корабель, яким командувала Анушрі, аж ніяк не був великим, але він перевозив десятки тисяч її побратимів, і її побратими-ельфи були так само самовдоволено переконані, що нарешті знайшли планету, на якій можна оселитися. Проте їхня королева зазнала невдачі у переговорах. На кораблі панував хаос, оскільки його мешканці знали, що замість них обрали гоблінів та орків, а васали Анушрі були в такій же паніці.
"Ці нікчемні люди!"- кричала Анушрі в стелю, не в силах стримати свою лють. "Тоді ми вб'ємо їхнє світове дерево! Якщо воно не може бути нашим, то немає сенсу в його існуванні! Ми використаємо зірочник, якщо доведеться!"
Один з васалів, що зібралися навколо неї, поспішно заговорив.
"Зірочник?! Ми не можемо цього зробити, Ваша Величносте!"
Зілля зірочник було небезпечною речовиною, синтезованою з негативних енергій, таких як образи та ненависть, що накопичувалися після знищення планети. Якщо вона поширювалася по планеті, ця планета була проклята. Кожен, хто отруївся зірочником, помирав болісною смертю в глибокому відчаї, люди зі слабким духом помирали миттєво, їхні тіла, забруднені нещастям, поширювали нещастя по всій околиці. Зірочник був рідкісним, але Анушрі мала трохи цього зілля.
"Якщо ми не використаємо його зараз, то коли ж тоді? Я не можу пробачити цій нікчемній людській дитині, що вона так зі мною грається!"
Васали Анушрі більше нічого не могли їй сказати. Її очі вирячилися, на обличчі з'явилася страшна посмішка.
Коли напруга в кімнаті зросла, зі стелі впав чоловічий капелюх, невидимий для ельфійських очей. Коли він приземлився на підлогу, з нього проросли крихітні руки і ноги. Неповна фігура розкинула руки, а потім...
"Ах! Яка зарозумілість і відразлива злість!"- пробурмотів собі під ніс новачок. "А оскільки це стосується Ліама, я можу ввібрати це ще краще."
Істота у капелюсі, яку називали Провідником, увібрала в себе ненависть і лють, які ельфи відчували до Ліама. Він навіть поглинув зірочник, яким володіли ельфи, заповнивши значну частину негативної енергії, якої він потребував вперше за довгий час. І це було ще не все.
"Неймовірно!" - вигукнув він, але ельфи його не почули. "Гнів і ненависть, які ці ельфи накопичили за роки і роки знищення планет і людських життів, дають мені ще більше сили!"
Оскільки люди Анушрі знищили незліченну кількість життів на зруйнованих ними планетах, цей корабель був абсолютно переповнений злістю, але ельфи, що жили на його борту, навіть не підозрювали про це. Пекло могло б вирватися назовні, якби Провідник не поглинув емоції, що затримувалися в їхньому середовищі.
Після того, як Провідник наситився всією цією енергією, його вигляд змінився. Сила наповнила його тіло, яке повністю проросло з капелюха. Провідник простягнув руки, радіючи, що знову володіє своїм тілом.
"Я повернувся, крихітко!"- Оглядаючи своє ожиле тіло, Провідник обмірковував свої наступні кроки.
"Хм. Я ожив, але я не можу перемогти Ліам таким чином. Якщо я підійду до нього зараз, він миттєво поверне все на круги своя. Якби ж то я міг смикнути за якісь ниточки за лаштунками, поки його немає поруч. О, я знаю!"
Провідникові спала на думку ідея того, що називалося "магія виклику". З її допомогою він міг би відправити Ліама на далеку планету, яку Імперія ще не відкрила. Однак зараз Провідник не володів такою силою. То що ж він міг зробити?
"Якби ж то я міг перекинути його в інший всесвіт... Але зараз це мені не під силу. Я повинен зосередитися на тому, щоб за допомогою магії виклику відправити його на планету в цьому всесвіті і виграти собі трохи часу. Поки Ліама не буде, я підбурю таких людей, як ці ельфи, які мають зуб на нього, і знищу його володіння і можу поцупити його алхімічну скриньку та інші речі. Тоді йому буде непереливки, коли він повернеться."
План Провідника полягав у тому, щоб за відсутності Ліама послабити владу Роду Бенфілд, викравши пристрої, які забезпечували його ресурси. Для цього йому потрібно було лише заслати Ліама на якусь далеку планету.
Зазвичай було б легко зловити когось, хто використовує магію виклику, але все ускладнювалося, коли цим кимось був Ліам. Оскільки це був всесвіт з магією, такий граф, як Ліам, швидше за все, мав би кілька рівнів захисту, щоб запобігти викраденню за допомогою магії виклику. Провідникові було б нелегко.
“Багато планет закликають героїв з інших всесвітів, щоб відвернути загрозу від повелителя демонів", - розмірковував він. "Мені просто потрібно відправити Ліама на одну з таких планет. Було б добре, якби Повелитель демонів убив його на додачу, але я впевнений, що на це не варто сподіватися".
Якби Повелитель демонів міг убити Ліама, у Провідника не було б з ним стільки проблем. А якби Ліам зник через магію виклику, рід Бенфілд, природно, почав би його шукати. Але якщо Провідник відправить його на дуже далеку планету, то ці пошуки вичерпають усю нову силу, яку він так довго чекав, щоб накопичити. Отже, він повинен відправити Ліама кудись поблизу. Принаймні, достатньо близько для міжгалактичної імперії. Це має бути планета, яку Імперія ще не відкрила, де мешканці ледве розвинулись і не можуть допомогти Ліаму. Зрештою, Ліама знайдуть, але це займе деякий час.
Вирішивши це, Провідник потягнувся до своїх відчуттів, щоб знайти підходяще місце. Він швидко знайшов планету, яка насправді перебувала під загрозою з боку повелителя демонів. Мешканці цього світу мали намір викликати героя з іншого всесвіту, щоб той захистив їх. Процес тільки починався.
"Ось воно! Якщо Ліама немає, я можу робити в його володіннях все, що захочу! Гаразд. Я прожену його геть, використавши їхній виклик!"
Коли Провідник вийшов з кімнати, Анушрі опустилася в крісло, вся її поведінка змінилася з лютої на виснажену.
"Ваша Величносте?"- Стурбовані васали зібралися навколо неї.
Жага помсти зникла з обличчя Анушрі. Її брови більше не були насуплені, вираз обличчя умиротворений. Обличчя стало незворушним, з очей зникло світло.
"Ми не будемо використовувати отруту", - прошепотіла вона, ніби шкодуючи про те, що сказала лише мить тому.
"Т-так!" - сказав один з її васалів. "Якщо ми збираємося знищити світове дерево, ми повинні принаймні витягти з нього деякі еліксири."
Почувши слова полегшеного васала, Анушрі обняла коліна на стільці.
"Це теж надто багато зусиль."
Її васали на мить замовкли, а потім нарешті зрозуміли, що вона щойно сказала.
"Занадто багато зусиль?!" - повторив один з них. "Ваша Величносте, що на вас найшло?"
"Треба шукати інше місце, щоб оселитися. Блукання - це добре, але я б хотіла заспокоїтися і якнайшвидше завести сім'ю", - сказала їм Анушрі.
Її васали обмінялися поглядами, здавалося, дійшовши висновку, що такий план може бути непоганим. Анушрі була вродливою, але вона старіла. Було б краще, якби їхня королева, вища ельфійка, зосередилася на продовженні свого роду. Більшість васалів співчували її бажанню осісти, та один молодий ельф проговорився, чого не слід було.
"Може, це й на краще. Ви вже не такі молоді, як колись, Ваша Величносте..."
"Хм!-" Королева підвелася, окинула молодого ельфа крижаним поглядом і встромила кулак йому в живіт.
"Ох!"
Потім Анушрі зробила оголошення.
"Я вирішила! Ми шукатимемо планету, де ми всі зможемо оселитися. На ній не обов'язково має бути світове дерево. Ми просто хочемо жити десь на твердій землі. Колись у майбутньому ми знайдемо інше світове дерево і будемо доглядати за ним як слід."
Щоб відродитися, Провідник висмоктав з ельфів надто багато негативної енергії. Коли він пішов, події пішли в дивному напрямку.
***
На столичній планеті Імперії жив чоловік на ім'я Келвін Ноа Альбарето. Келвін був спадкоємним принцом. Він змагався за трон з третім принцом, Клео Ноа Альбарето, якого Ліам підняв на його нинішню посаду в змаганнях за престол.
Раніше Клео перебував у вкрай невигідному становищі, претензії Келвіна на трон були практично викарбувані в камені. Але маневри Ліама поставили Келвіна в непевне становище. Більшість вельмож з його фракції покинули його, залишилися лише найближчі до нього люди. Його вплив в Імперії зменшився, і тепер з'явилися прогнози, що наступним імператором стане Клео.
Келвін міг втратити свій статус спадкоємного принца через одну-єдину людину: Ліам.
Проте, у Келвіна був план. Сидячи перед своїми знатними послідовниками в залі засідань у палаці, він легко посміхався.
"Фракції просто важче контролювати, коли вони стають більшими", - заявив він.
Келвін добре це засвоїв, оскільки колись командував найбільшою фракцією серед усіх кандидатів на престол. Тепер він зрозумів, що в його фракції було багато нерозумних дворян, які тільки заважали йому. Натомість ці непостійні перебіжчики приєднувалися до фракції Клео, що Келвін навіть схвалив. Так, більша фракція означала більше проблем.
Вельможі, що зібралися в залі засідань, зрозуміли, що мав на увазі Келвін.
"Я не можу собі уявити, щоб Ліам утримував контроль над своєю фракцією такою, як вона є зараз", - прокоментував один з них.
"Зрештою, навіть ми боролися з цим", - сказав інший.
"Багато ідіотських опортуністів стануть у нього на шляху."
Келвін вирішив, що навіть якщо ці надлишкові дворяни нічого не зроблять, вони будуть стримувати Ліама. Дворяни, які все ще залишалися у фракції Келвіна, теж розуміли, що так буде. Незабаром Ліам не зможе керувати фракцією Клео.
"Як тільки у Ліама будуть зв'язані руки, ми зробимо свій хід", - сказав Келвін. "До того часу ми будемо нарощувати нашу силу."
Його фракція погодилася. А поки що вони просто заляжуть на дно і спостерігатимуть за подіями.
***
Маєток Бенфілдів був величезним. Його холи були широкими, стелі високими, а кімнати просторими. Щоб потрапити в будь-яке віддалене місце всередині масивної будівлі, потрібно було їхати на машині його коридорами. Масштаб споруди був таким, що всередині маєтку курсували навіть автобуси та потяги, які перевозили людей з одного місця в інше.
В один з таких потягів сіла група лицарів. Їхнім лідером була вродлива жінка з довгим світлим волоссям на ім'я Крістіана Лета Роузбрейя - хоча в наш час її називають Крістіана Сера Роузбрейя. Тіа, як її ще називали, мала стриману поведінку і була достатньо сильною, щоб донедавна служити головним лицарем роду Бенфілд.
"Пройшло багато часу з тих пір, як я їздила на поїзді до маєтку", - зауважила вона.
"У нас є й інші способи пересування", - відповів синьоволосий ад'ютант Тії. "Я не думаю, що у вас була якась причина їхати поїздом, леді Тіа."
"Нічого страшного. Місце призначення все одно недалеко від станції."
Тіа та шестеро її підлеглих озиралися в пошуках вільних місць у поїзді, коли помітили іншу групу, яка вже сиділа. Повітря у вагоні одразу ж змінилося, розслаблена атмосфера змінилася густим напруженням. Тіа та її лицарі пильно вдивлялися в цю іншу, грубішу групу.
"Яке гниле везіння натрапити на цих виродків", - трохи голосно промовила Тіа.
Жінка в середині другої групи, Марі Сера Маріан, сиділа зі схрещеними ногами. Вона підняла голову на слова Тіа, дивлячись так, ніби намагалася вбити її одним лише поглядом. Марі була грізною жінкою з фіолетовими очима і довгим фіолетовим волоссям, донедавна вона мала славу другого за силою лицаря роду Бенфілд. Вони з Тією терпіти не могли одна одну.
"Коли я бачу твоє обличчя, мене нудить", - сказала Марі. "Не треба було мені сьогодні їхати поїздом."
Повітря ледь не потріскувало від напруги між ними. Здавалося, що вони можуть стрибнути вперед і вбити одна одну будь-якої секунди. Помітивши це, більшість пасажирів навколо втекли до інших вагонів, хоча деякі залишилися сидіти на своїх місцях.
Одна пасажирка залишилася стояти. Вона була одягнена в уніформу покоївки, яка відкривала її плечі, і знаки на них ідентифікували її як не-людину - андроїда. Вона була одним із роботів-покоївок масового виробництва, яких використовував Рід Бенфілд.
Коли робот-покоївка підводилася на ноги і дивилася на них, жага крові Тіа і Марі розсіювалася. Якби вони побилися, робот міг би бути втягнутий у бійку.
Марі почухала голову.
"Гадаю, ти сьогодні будеш жити, фарше."
Тіа подивилася на неї, широко розплющивши очі.
"Це тобі пощастило, скам'янілосте." Вона розвернулася, змахнувши плащем, і повела своїх підлеглих до іншої вагонів.
***
Одним з нещасних пасажирів, який не зміг покинути своє місце, був вищий лицар, який не належав до жодної з груп. Він уже збирався виступити і зупинити жіночу бійку, але робот-покоївка, що сидів поруч, випередила його.
"Вибачте", - ніяково сказав лицар Клаус Сера Монт, коли робот-покоївка сіла на місце. "Це була моя робота."
Андроїди не мали високого статусу в Альґрандській імперії. Насправді, таких роботів зі штучним інтелектом зневажали. Однак у володіннях роду Бенфілд існувало негласне правило, що до роботів-покоївок слід ставитися так само, як до людей. Були й ті, хто обходив це правило, але перед обличчям абсолютного авторитету Ліама найбільше, що вони могли зробити, - це уникати взаємодії з роботами-покоївками.
Клаус завжди намагався виконувати накази свого лорда, якщо вони не здавалися йому недобросовісними, тому він вибачився перед роботом-покоївкою.
Людиноподібний робот витріщився на нього своїми червоними очима.
"Якби ви спробували їх зупинити, то, швидше за все, стали б учасником їхньої бійки, лорде Клаус. Достатньо було лише дати знати про мою присутність."
"Ха-ха-ха! Ти думаєш, що я б втрутився?"- недовірливо сказав Клаус.
"Цілком можливо, що один з них може подумати про те, щоб усунути вас від боротьби за посаду головного лицаря, яку вони обидві прагнуть зайняти", - беземоційно відповів робот-покоївка. "Вам краще спати з розплющеними очима."
"Га?"- Клаус втратив дар мови.
Робот-покоївка закивала головою. "Це був жарт. Хіба ви не зрозуміли? Людські жарти для нас складні."
Вона приклала руку до щоки, здавалося, розчарована тим, що Клаус не засміявся.
Клаус був шокований з кількох причин. Одна з них полягала в тому, що робот-покоївка навіть пожартував, але головним чином тому, що - хоча робот і сказала, що вона жартує несерйозно - частина його душі подумала: "Не виключено, що вони вдвох дійсно могли це зробити". Його живіт скрутило від тривоги. Можливо, я буду спати з одним розплющеним оком.
***
Закінчивши свою роботу на день, я попрямував до вітальні, щоб розслабитися. Вона, звичайно, була розкішно обставлена. Кожна річ у кімнаті була екстравагантною, і вона була обладнана для всіх видів дозвілля. Я створив її так, щоб можна було провести в ній цілий день, не нудьгуючи, але я майже ніколи не знаходив можливості нею скористатися. Щодня я був завалений роботою, а коли випадала нагода відпочити, я зазвичай просто робив перерву в своєму кабінеті. Закінчивши роботу, я також повинен був тренувати Шлях Одного Спалаху. Коли я закінчував усі справи на день, вже наставав час спати. Коротше кажучи, я ледве пам'ятав, що користувався цією кімнатою.
Невже я використовував її зараз лише з тієї скупої точки зору, що це марна трата часу, - позиція, яка вперто чіпляється за мене з мого важкого минулого життя? Коли ця думка прийшла мені в голову, я відчув себе трохи нерозумно, що взагалі зайшов до вітальні.
З іншого боку, я не міг не скористатися цією можливістю. Я подбав про справу зі світовим деревом, тож заслужив на те, щоб відпочити сьогодні. Я навіть переодягнувся у більш повсякденний одяг - миттєвий процес, завдяки технологіям, доступним у цій міжгалактичній нації.
Я лежав на дивані, втупившись у монітор, вмонтований в одну зі стін, і дивився програми та прямі ефіри, що транслювалися в моїх володіннях. Насправді мені було байдуже, що я дивлюся, все, що мене хвилювало, - це подушка під головою.
"Розслабляючись таким чином, я відчуваю, що можу забути про все, що мене турбує."
Коли я насолоджувався цим відчуттям, наді мною пролунав голос Амаґі.
"Ви справді дивний, господарю. Ви б набагато краще відпочили, використовуючи звичайну подушку, а не мої коліна."
Коли я поклав голову на коліна Амаґі, мої повіки стали важкими. Але я все одно хотів поговорити зі своєю особистою покоївкою, адже мені це так подобалося. "Жодна подушка не зрівняється з твоїми колінами, Амаґі."
"Мої коліна не відкалібровані для того, щоб дати вам достатньо відпочинку. Дані говорять самі за себе."
Це було дуже схоже на слова Амаґі, андроїда, що працює на штучному інтелекті. Незважаючи на це, я насолоджувався її колінами краще, ніж будь-яким замінником. Я почувався невимушено. "Дані - це ще не все."
"Ви маєте на увазі психологічний ефект?"
"Можливо."
Я заплющив очі, коли Амаґі ніжно погладила моє волосся, дозволяючи відчуттям заколисати мене в комфортний сон... але це тривало недовго. Я прокинувся від кошмару.
Великі груди Амаґі заповнили більшу частину мого поля зору. "У вас прискорене серцебиття, господарю. Вам приснився поганий сон?"
Я сів і закрив обличчя руками. "Так... найгірший."
Я не очікував, що мені насниться моє старе життя, взагалі все, що було, але це траплялося дуже часто. Мені снилося, як колишня дружина зраджує мене, як дочка відштовхує мене... Болючі спогади.
"Будь ласка, відпочиньте від справ на сьогоднішній день, господарю."- Амаґі поклала руку мені на спину, пропонуючи повернутися до спальні.
"Так ... мабуть, я повинен."- Я відчував себе жалюгідним через те, що все ще дозволяв негативу у моєму минулому життю переповнювати мене.
Поки я сидів там, роздратований на себе, Амаґі раптом подивилася на двері. "Господарю, леді Розетта і пан Брайан просять дозволу увійти."
"Що ці двоє роблять тут о такій порі?"
"Я не знаю. У всякому разі, це не здається терміновим."
Можливо, це й не було терміново, але я знав, що Брайан влаштує істерику, якщо я його проігнорую. Я зітхнув. "Впусти їх."
"Так, господарю."
Двері автоматично відчинилися. Моя наречена Розетта Серех Клаудія, з її фірмовими світлими кільцями, увійшла до кімнати першою. Вона радісно кинулася до мене, її великі груди злегка підстрибували, коли вона бігла.
"Вибач, що турбую тебе, коли ти відпочиваєш, любий!"
Позаду неї стояв мій дворецький Брайан, спостерігаючи за нами обома зі щасливою посмішкою.
Я перевів погляд з однієї на іншого.
"То що? У чому справа?"- прямо запитав я.
Розетта зіщулилася під моїм поглядом.
"Мені дуже шкода. Це просто... гм..."
Брайан не витримав і заговорив. "Господарю Ліаме, ви не можете так поводитися з леді Розеттою."
Він тільки більше роздратувався б, якби я сказав йому, що я думаю про його ставлення, тому я зітхнув і ще раз запитав: "Що цього разу?"
"Світове дерево, що проявляється у ваших володіннях, - це справді сприятлива подія", - сказав Брайан, заступаючись за Розетту, яка все ще не набралася сміливості. "Це можливість поглибити ваші стосунки з леді Розеттою."
Тепер у мене розболілася голова.
"Припини робити з мухи слона."
Брайан, мабуть, подумав, що я несерйозно ставлюся до світового дерева.
"Щаслива рослина?!" - запротестував він, розширивши очі. "Майстре Ліаме, світове дерево - це не що інше, як диво, яке з'явилося завдяки багатьом добрим справам, які ви здійснили!"
Він дратувався, що б я не робив, тому я здався і просто кивнув.
"Зрозумів. Ти маєш рацію. Світові дерева дивовижні."
"Ви мене не слухаєте? Ну, неважливо. Важливо зараз думати про майбутнє роду Бенфілдів."
Я насупився. Я зрозумів, що знаю, що він збирається сказати.
"Не змушуй мене заводити дитину. Я все ще навчаюся", - нагадав я йому.
Брайан скривився.
"Я так і думав, що ви скажете щось подібне. Ось чому я тут, щоб запропонувати вам дозволити леді Розетті допомогти керувати володіннями."
Дозволити Розетті допомагати керувати володіннями? Я здивовано подивився на неї.
Вона випросталася, щоб нервово пояснити.
"Я закінчила коледж і закінчила навчання, тож вважаю, що можу бути корисною. Я хочу підтримувати тебе поруч, любий. Це... те, що я відчуваю." Наприкінці вона трохи збавила темп, її голос стих, коли вона побачила моє мовчання.
"Я можу засвідчити здібності леді Розетти", - додав Брайан. "Все, що їй зараз потрібно, - це ваше схвалення, господарю Ліаме."
Розетта, мабуть, пішла до Брайана за порадою, замість того, щоб просто запитати мене. От інтригантка.
Вона з надією подивилася на мене, але я вже прийняв рішення. Я не довіряв людям. Я знову згадав сон, який щойно бачив, про те, як моя колишня дружина і дочка покинули мене. Про те, що я все втратив.
"Ні."
"Га?"
Розетта здивовано подивилася на мене, і в залі запанувала приголомшлива тиша. Через кілька хвилин Брайан нарешті заговорив.
"Господарю Ліаме, здібності леді Розетти не залишають бажати кращого. Не буде жодних проблем, якщо ви просто дозволите їй допомагати вам."
"Це моє рішення, і я кажу "ні". Я не дозволю Розетті брати участь в управлінні володіннями."
Розетта розчаровано повісила голову. Побачивши її пригнічений вигляд, Амаґі виступила на її захист.
"Господарю, леді Розетта допоможе вам керувати володіннями у майбутньому, коли стане вашою дружиною. Я вважаю, що було б розумно, якби вона звикла до роботи зараз."
Навіть Амаґі намагався переконати мене, але я не збирався відступати. Люди легко зраджують одне одного, навіть якщо вони рідні.
"Мені не потрібна нічия допомога. Якщо це все, що ви хотіли, то ми закінчили."
"Я прошу вибачення за те, що перейшла всі межі", - сказала Розетта, стримуючи ридання, перш ніж вибігти з кімнати.
Подивившись їй услід, Брайан обернувся до мене з гнівом на обличчі.
"Ви зайшли занадто далеко, Господарю Ліаме."
Навіть Амаґі кинула на мене звинувачувальний погляд. Я відвернувся від неї.
Я розумів, що вони говорять, і я також думав, що зайшов занадто далеко, але я просто не хотів довіряти іншій людині свої активи. Я ніколи не повинен був робити цього з моєю колишньою дружиною в моєму попередньому житті. Я вірив у неї, але врешті-решт вона вичавила з мене всі мої гроші і занурила мене в жахливі борги.
"Я ніколи не буду довіряти іншій людині. Навіть рідні легко зраджують."
Очі Амаґі розширилися від цих слів, і Брайан теж затамував подих. Звичайно, вони обидва не зрозуміли контексту моєї заяви.
"Можливо, такі почуття є природними, враховуючи ваші обставини, господарю Ліаме", - сказав Брайан. "Але це не схоже на те, що сталося з вашими батьками."
Навіть Амаґі не розуміла, чому я засмутився. "Господарю, будь ласка, майте більше довіри до леді Розетти. Навіть невелика довіра - це вже буде добре. Ви можете працювати над побудовою довіри повільно, крок за кроком."
Вони обоє думали, що я засмучений через своїх батьків у цьому житті, але мене мучили спогади про сім'ю з мого минулого життя. Звичайно, у мене не було справжньої сім'ї навіть тоді. Брайану й Амаґі я, мабуть, здавався жалюгідною дитиною, засмученою тим, що батьки покинули її, але насправді я насолоджувався свободою, яку мені дала їхня відсутність.
Я нахилив голову.
"Я думаю, що ви двоє неправильно мене зрозуміли. Ви думаєте, що мені сумно через те, що батьки покинули мене, чи не так?"
Брайан виглядав здивованим. Я подумав, що було б дивно, якби дитина не переймалася тим, що її батьки покинули її.
"В-ви ж не сумуєте?! Тоді чому ви не хочете прийняти допомогу леді Розетти?"
"Я просто не хочу", - ухилився я, не бажаючи пояснювати свої обставини. Однак це виявилося помилкою.
Амаґі звузила очі. Як для робота, вона виглядала досить розлюченою.
"Ви не хочете? Через таку банальну причину ви розтоптали почуття леді Розетти після того, як вона набралася сміливості зробити таку пропозицію?"
Я відсахнувся, коли Амаґі насунулася на мене.
"Це просто фігура мови! Я-я маю на увазі, я був у поганому настрої після мого кошмару, тож..."
Це розлютило Брайана.
"Це не схоже на вас - відхиляти пропозицію леді Розетти з такої причини, господарю Ліаме!"
"Я завжди приймаю рішення під настрій! Зрештою, я..."
"Злий лорд, господарю?" Брайан обірвав мене, перш ніж я закінчив. "Ви любите це стверджувати, але ви жодного разу не зробили нічого злого, чи не так? Навпаки, ви мудрий лорд, який не шкодує зусиль, щоб покращити життя своїх підданих."
Амаґі кивнула на знак згоди.
"Ви з мене смієтеся?! Якби я справді хотів, то міг би... Ну, знаєте... Так, збільшити податки! І зібрати гарем!"- Я випалив перше, що спало мені на думку при згадці про злих лордів.
"Ви ще не зробили жодного кроку до леді Розетти і не стали батьком спадкоємця", - пробурмотіла Амаґі.
"Саме так!"- погодився Брайан. "Майстре Ліам, коли саме ви маєте намір зачати спадкоємця? Я не можу передати, як я хвилююся!"
Моє обличчя почервоніло, коли я побачив, як Брайан дістав білу хустинку і витер очі. Чому я повинен обговорювати свої спальні справи саме з Брайаном, з усіх можливих людей? Він, мабуть, відчув мою слабкість, бо перейшов у наступ.
"Як довго ви плануєте відкладати це питання, господарю Ліаме?"
"Припини! Тримайся подалі від моїх особистих справ, старий!"- У мене не було логічного захисту, тож я спробував вийти з розмови за допомогою чистої хвалькуватості. Це не спрацювало.
"Це не особиста справа! Це серйозна проблема, яка зачіпає всі ваші володіння!"
Майбутнє роду Бенфілдів змусило Брайана занепокоїтися, але особисто мені було начхати на наступне покоління. Я не хотів спадкоємця, я ненавидів дітей. Навіть зараз я іноді згадував той день, коли моя дитина відкинула мене. Кожного разу це лише підтверджувало моє переконання, що мати дітей не потрібно.
"Я не хочу, щоб ти втручався в мої спальні справи", - повторив я. "Я буду робити те, що хочу і коли хочу." Зараз я хочу, щоб ця розмова закінчилася, але Брайан не відпускав мене сьогодні. Мабуть, у нього були якісь інші претензії до мого ставлення до Розетти.
"Штучне запліднення було б чудово", - наполягав Брайан. "Можна навіть використати капсулу, щоб створити спадкоємця. Що ви на це скажете?"
Пологові капсули використовували генетичний матеріал для вирощування дітей всередині пристрою, повністю усуваючи навантаження на організм матері. Чорт забирай, за допомогою капсули можна було навіть народити дитину без партнера. Власне, саме так я був зачатий у цьому втіленні, що здавалося мені трохи божевільним, коли я думав про це. У цьому всесвіті можна було створювати дітей без кохання і навіть без фізичних зусиль. Для аристократів було нормальним зачати дитину за допомогою капсули, щоб отримати спадкоємця, але мене від такого аристократичного способу ведення справ трохи нудило.
"Я не буду народжувати дитину в капсулі."
Після того, як я це сказав, Брайан виглядав вибачливим. Він, напевно, подумав, що мене турбує той факт, що я сам народився з капсули. Мене це анітрохи не хвилювало, але я вирішив не виправляти його непорозуміння.
"Прошу вибачення за цю пропозицію, - тихо промовив він, випроставшись, - але це справді серйозна проблема для роду Бенфілд. Ваші васали віддані вам особисто, майстре Ліаме, але якщо ви помрете до того, як створите спадкоємця - не дай Боже - я не можу уявити, що може статися з родом Бенфілдів."
Більшість моїх васалів приєдналися до дому Бенфілд під час мого правління. Ймовірно, менше десятої частини служили родині до того, як я прийшов до влади. Що робитимуть ті васали, які приєдналися до нас виключно для того, щоб служити мені, коли я помру? Мені було байдуже.
"Не турбуйтеся про те, що станеться, коли я помру. Це не має до мене ніякого відношення."
"Знову ви за своє! Я пропоную вам зачати спадкоємця саме через таку вашу позицію! Якщо ви не створите спадкоємця, то буде пізно, коли щось станеться!"
"Що ти кажеш? Що я помру?"
"Якщо ви й далі будете займатися лише небезпечною для життя діяльністю, то так, цілком можливо!"
Амаґі приєдналася до бою.
"Побоювання пана Брайана небезпідставні, господарю. Вам потрібно призначити наступника і розробити план на випадок надзвичайної ситуації."
Моя позиція здавалася набагато слабшою тепер, коли Амаґі теж сперечалася зі мною. Я спробував пояснити все більш м'яко, ніж це було з Брайаном.
"Слухай, Амаґі, мені ще немає й ста років. Мені ще зарано турбуватися про наступника."
У моїй старій реальності сто років було б досить довгим терміном життя. Але в цій зі мною все ще поводилися як з дитиною, якій не виповнилося й двадцяти років. Офіційно я був дорослим, але ще не був визнаний повноцінним членом суспільства. За мірками мого минулого життя, це було схоже на те, що ці двоє божеволіють від того, що дев'ятнадцятирічна дівчина немає спадкоємця.
"Ніхто не знає, коли дворянин може втратити життя", - сказав Брайан, ніби виправляючи помилкове уявлення. "Ось чому важливо бути готовим до такої можливості."
Коли Амаґі та Брайан накинулися на мене, у мене не було іншого вибору, окрім як поступитися. "Гаразд. Я вже все зрозумів. Я назву наступника."
Брайан все ще не був задоволений.
"Ви не можете нікого назвати, у вам немає спадкоємця! Ваші васали не служитимуть тому, хто не є вашим прямим нащадком, господарю Ліаме!"
Такі васали, як Тіа і Марі, були віддані мені особисто, а не роду Бенфілд як сутності. Якби я зник і мій родич зайняв би моє місце, вони, швидше за все, не стали б служити йому замість мене. Єдиним наступником, якого б вони схвалили, був би мій біологічний нащадок.
Але я не збирався так просто померти. Мені допомагав Провідник - мій власний ангел-охоронець (або щось подібне). З його допомогою я пройшов через безліч небезпечних ситуацій, і я продовжую це робити. Насправді, я жодного разу не був у справжній небезпеці, і навіть не міг уявити, що моєму життю щось загрожує. Усе складалося для мене настільки ідеально, що мені навіть не спадало на думку хвилюватися.
"Не піддавай сумніву мої методи", - сказав я. "Це нагадало мені... Що сталося з тими ідіотами, які влаштовували протести з цього приводу? Я все ще маю їх покарати."
Це було не так давно... Чи вони все ще тривають? Протести були скрізь у моїх володіннях. Вони почалися з руху за демократію, але більшою проблемою були протести з вимогою, щоб я зачав дитину, що зробило мене посміховиськом. Я відчував, що мушу зробити щось, щоб компенсувати це приниження.
Амаґі похитала головою, коли я заговорив про покарання протестувальників. Навіть у такий час її манери були до біса милими.
"Господарю, хіба питання протестів не вирішиться, якщо ви просто створите спадкоємця?"
"Протестувальники мають бути покарані за те, що кинули мені виклик! Мої власні піддані висміюють мене - це тяжкий злочин!"
Брайан нахилився до мене обличчям. "Господарю Ліаме!"
"Що?"
"На цьому етапі я буду прямим. Як довго ви маєте намір чекати, перш ніж займетеся сексом з леді Розетою?!"
Розетта. Колись вона була сильною жінкою зі сталевим духом, і в той час вона була саме такою благородною леді, яка мені подобалася. Але в ту мить, коли вона стала моєю нареченою, її крижаний характер розтанув, і в моїх очах вона перетворилася на свою справжню сутність, яка завжди називала мене "Любий". Вона більше не була тією людиною, яку я переслідував, - вольовою дівчиною, яка ненавиділа мене від щирого серця. Оскільки вона більше не кидала мені виклику, з нею було нецікаво.
"Це моя справа!"
"Леді Розетта була дуже терпляча до вас, але ви затягнули це занадто довго! Господарю Ліаме, благаю вас зачати спадкоємця до того, як ви повернетеся до тренувань на Столичну планету!"
"Ти говориш так, ніби я повний невдаха!"- крикнув я, штовхаючи Брайана назад.
Він поводиться так, ніби я боюся Розетти абощо!
"Я вирішую, з ким мені займатися сексом, і коли!"- продовжував я. "Розетта - всього лише одна дівчина з усіх жінок на світі!"
Я все ще планував створити гарем у майбутньому. Я відчував, що злий лорд потребує його. Я мав би гарних жінок, які б лежали у моїх ніг і наливали б мені напої, поки я планував би свої злі справи!
Поки я обмірковував свої грандіозні плани, Брайан випростався. "Господарю Ліаме, як я вже казав незліченну кількість разів, рахунок все ще стоїть на нулі."
"Га?"
"Минуло понад півстоліття відтоді, як ви вперше сказали, що зберете гарем, але ви не вклали в ліжко жодної жінки! Ваш гарем наразі нараховує нуль членів, Господарю Ліаме. Я маю серйозні сумніви, що ви насправді маєте намір створити цей хвалений гарем!"
"Нуль членів?! У мене ж є Амаґі, хіба ні? І Розетта теж."
Я крадькома глянула на Амаґі, яка похитала головою.
"Як я вже казала вам багато разів, - сказала вона, - я не рахуюсь. Леді Розетта - незаймана жінка її не можна вважати членом гарему. Крім того, хіба ви не заявляли в минулому, що не маєте наміру навіть рахувати леді Розетту серед членів вашого гарему?"
Розетта була лише однією партнеркою. Минуло майже сто років відтоді, як я перевтілився, а гарему в мене все ще не було.
"Я перебиратиму жінок, ніби вони одноразові! Ось побачиш!"- наполягав я. "Щоночі спатиму з новою жінкою, а наступного дня викидатиму її геть! Я зараз же зберу всіх красивих жінок у своїх володіннях!"
Я вирішив негайно знайти собі когось, хоча б для того, щоб покінчити з цією розмовою.
Брайан роззявив на мене рота.
"Ви будете спати з різними жінками щоночі?!"
"Звісно! Зрештою, у мене ж є всі гроші світу!"
Це буде триста шістдесят п'ять жінок на рік. Яким би я був негідником, якби спав з ними, а потім одразу ж викидав! Поки я насолоджувався своїм мерзенним планом, Брайан і Амаґі кивнули одне одному.
"Одна на ніч - це небагато, але це принаймні вирішить проблему", - сказав Брайан.
"Мм. На даний момент більше ста тисяч кандидаток могли б стати його наложницями. Хотілося б, щоб він доклав трохи більше зусиль, але ми просто продовжимо звужувати їх коло."
Секундочку. Що це за божевільна цифра? Сто тисяч?
Брайан посміхнувся. "Одна за ніч означає, що за три роки він переспить з тисячею жінок. Це все одно не здається достатнім, але я погоджуся!"
Амаґі кивнула, ніби погоджуючись з божевільним коментарем Брайана. "Я негайно відберу першу тисячу осіб."
"Лише тисячу, так?" - сказав Брайан. "Відібрані в такій кількості, вони повинні бути вершками врожаю. Я впевнений, що господар Ліам буде задоволений. Тепер я нарешті зможу спати спокійно. Хоча три жінки за ніч зробили б мене набагато щасливішим."
"Як тільки почнеться процес відбору, я уявляю, що ми будемо завалені заявниками. Я прийму як належне, що кількість кандидатів зросте до сотень мільйонів."
Дідько. Я був графом з кількома планетами у своїх володіннях, правителем з мільярдами підданих. Якби я хотів зібрати гарем, я б працював саме з такими цифрами. Не дивно, що ці двоє поводилися так, ніби я тягнув час.
Брайан витер піт з чола. "Я почуваюся ідіотом, бо боюся, що ви скажете мені заселити цілу планету красивими жінками, або щось у цьому роді.
"У моїх записах зазначено, що один вельможа колись мав мільярд наложниць. Він використовував цілу планету як свій внутрішній палац." Навіть Амаґі захопилася.
Брайан розсміявся. "Хотів би я, щоб господар Ліам так само цікавився жінками."
"Повністю згідна."
Спостерігаючи за ними, я зрозумів, що прийняв неправильне рішення. Точніше, я не розпізнав масштабу міжгалактичної нації. Мене кинуло в холодний піт, я шкодував, що поставився до цього всесвіту надто легковажно.
"Н-нічого страшного... Я забираю свої слова назад", - примудрився заїкнутися я.
"Га?"- Брайан завмер.
Я наголосив йому на важливості естетики мого гарему. У мене були свої уявлення про цей мій гарем, і я не мав наміру йти на компроміс з ними. "Я хочу, щоб у моєму гаремі були тільки ті жінки, яких я вибрав особисто! Саме так... Я вже давно так вирішив! Тож забираю свої слова назад!"
"Але ж ви ще не вибрали жодної жінки!"- запротестував Брайан, його короткочасне щастя випаровувалося.
"Заткнися! Я сам обираю собі гарем, і це остаточно!"
"Тоді ми повернулися до нуля, господарю Ліаме."
Щойно я замислився над тим, як вийти з цієї ситуації, як під моїми ногами з'явилося магічне коло. З інформації, яку багато років тому встановила в мене моя освітня капсула, я одразу зрозумів, що це була магія виклику.
"Що тут робить магія виклику?"
Я думав, що у мене є контрзаходи проти подібної магії, але сяюче коло повільно засмоктувало мене.
"Господарю Ліаме!" Брайан кинувся до мене, але не встиг вчасно.
Амаґі потягнулася до мене. "Господарю! Візьміть мене за руку!"
Я простягнув руку, щоб зробити це, але вона не дотягнулася.
Ось так мене повністю затягнуло в магічне коло. Останнє, що я побачив, був шокований вираз обличчя Брайана і беземоційне обличчя Амаґі, яке чомусь відтіняло відчай.
Мені було шкода Амаґі, але я не відчував відчаю. Швидше, думка, яка прийшла мені в голову в той момент, була більше схожа на...
Так! Солодка втеча! //Deder: ахахахаххаха мне так розвалило на цьому моменті)) він таки звалив від проблеми хоч сам цього і не оічікував))) просто топовий топ, провідник реально робить для нього тільки краще//