Одного ранку двом покоївкам доручили прибрати в саду маєтка. Їхні милі, з рюшами уніформи відрізнялися від тих, що носили інші покоївки маєтку. Унікальне вбрання вказувало на різний статус цих двох покоївок.
Одна з них раптом почала розмахувати мітлою в руках. "Аааа! Прибирати таке величезне місце вручну не має сенсу! Є роботи, які могли б це робити. Чому ми повинні робити це замість них?"
Довге темно-синє волосся дівчини розвівалося за спиною, коли вона виливала свою злість на навколишню рослинність. Її звали Ріхо Сацукі, і вона насупилася, ніби глибоко ображена тим, що працює простою покоївкою.
Інша дівчина, Фука Шішіґамі, спостерігала за Ріхо роздратованим поглядом. З об'ємним рудим волоссям, зав'язаним ззаду на голові, вона притулила мітлу до плеча і зітхнула.
"Це ти наробила цього безладу, - сказала вона, вказуючи на сміття, яке створила Ріхо, - тож тобі краще його прибрати."
Ця пара була надто грубою, щоб бути покоївками в маєтку, але інші слуги ніколи не робили їм зауважень щодо їхньої поведінки, навіть коли вони сіяли хаос. Зрештою, вони були особливими, оскільки були ученицями Шляху Одного Спалаху - школи меча, до якої належав господар маєтку, Ліам Сера Бенфілд. Фактично, дівчата мали одного вчителя з Ліамом. Можливо, вони були одягнені в миле вбрання покоївок і мали дівочі обличчя та фігури, але вони все одно були фехтувальницями Шляху Одного Спалаху, як і їхній вчитель. Проте, була причина, чому вони були одягнені як служниці і працювали в маєтку.
"Не поводься, як дівчисько", - огризнулася Ріхо на Фуку. "Таке ставлення пасує тобі ще менше, ніж цей одяг."
Обличчя Фуки почервоніло, і вона витягнула свою мітлу, як меч. "Що сказала? Я ношу це не тому, що мені так хочеться!"
Ріхо підняла свою мітлу так само, регочучи.
"Нариваєшся? Тоді підходь!"
Здавалося, повітря між ними потріскувало, рослини навколо них колихалися, хоча вітру не було. Вони деякий час дивилися одна на одну, і саме тоді, коли здавалося, що вони ось-ось замахнуться мітлами, з'явилася та, кого вони найменше хотіли бачити.
"Я не можу повірити вам обом. Скільки разів я маю вам повторювати, щоб до вас дійшло?"
Ріхо і Фука підскочили, дивлячись на неї. Це була старша покоївка, Серена.
"Я ж казала вам прибирати, хіба ні? А ви замість цього розводите безлад." Серена заперечливо похитала головою.
Її ставлення дратувало Ріхо та Фуку. Зазвичай запальні дівчата миттєво розправилися б з будь-ким, хто їх не поважав, але це був маєток старшого учня їхнього Майстра Меча, який колись вибив з них усю дурість, навіть не спітнівши. Якби вони напали на Серену, то неодмінно накликали б на себе гнів Ліама. Зрештою, він спеціально наказав їм вчитися етикету у старшої покоївки.
Фука, сіпаючись, почала виправдовуватися. "Я прибирала, Серено! Це Ріхо почала сваритися зі мною!"
Ріхо витріщилася на Фуку. "Я? Серена, це все вона винна! Вона перша націлила свою мітлу на мене!"
Коли вони почали сперечатися, Серена підвищила голос.
"Справа не в тому, хто з вас винен! Ви обидві винні!" Двоє проблемних дітей змусили старшу покоївку відмовитися від свого звичайного ввічливого тону. "І як ви смієте нешанобливо звертатися до мене на ім'я, коли сам господар Ліам довірив мені вас?" Вона не втрималася і тихо додала: "Ну чесне слово, що за тягар на мене звалився."
Коли Серена назвала ім'я Ліама, ні Фука, ні Ріхо не змогли більше сперечатися. Вони поважали його як одного зі старших учнів свого вчителя, але більше того, вони знали, що він має силу ставитися до них, як до дітей, якими вони все ще були. Їхні інстинкти не дозволяли їм повстати проти нього.
Ще одна лекція, га? подумала Фука. Однак навколо них зчинився галас, який перервав настанови Серени.
"Щось гамірно сьогодні, чи не так, пані старша покоївка?"- Фука виправила своє звернення до Серени, але не доклала жодних зусиль, щоб говорити більш ввічливим тоном.
Серена зітхнула. "Галас цілком природний", - пояснила вона. "Зрештою, це дуже сприятливий день для цього будинку."
Ріхо нахилила голову. "Сприятливий? Щось хороше сталося?"
"На планеті, яка перейшла у володіння Роду Бенфілд, було виявлено світове дерево", - розповіла їм Серена, виглядаючи задоволеною.
Ріхо і Фука знову нахилили голови, не розуміючи значення дерева. Побачивши їхні розгублені погляди, Серена ще раз зітхнула і наказала їм продовжити прибирання.
***
Аристократія Міжгалактичної Імперії оберталася навколо правлячого імператора. Раніше я дивувався, як така велика нація могла підтримувати таку відсталу систему. Однак я помилявся. Коли нація розросталася до величезних розмірів, керувати нею було практично неможливо. Практичніше було розділити її на окремі території і доручити управління ними феодалам. Безпосереднє управління кожною планетою, фортецею та колонією було б величезним клопотом для імператора.
Я був упевнений, що до запровадження феодальної системи призвело багато факторів, але ці деталі не були важливими. Важливим було те, що я, Ліам Сер Бенфілд, мав титул графа і правив кількома планетами в межах величезної імперії.
Трохи після полудня я самовдоволено розлігся на дивані в приймальні. "Все, що знаходиться на моїй території, належить мені, без винятків", - сказав я. "Це стосується навіть життя людей, які там живуть. Ви не згодні?"
На той час я перебував у середині тривалого періоду навчання, щоб стати справжнім правителем. Я занадто довго не був на своїй території і нещодавно повернувся додому. Я мав служити ще чотири роки на посаді урядовця, але вирішив призупинити навчання і повернутися до нього через кілька років, займаючись справами у своїх володіннях.
Повернувшись додому, я нещодавно отримав звістку, що на одній з моїх планет було виявлено світове дерево. Таким чином, я зустрічався з прекрасною жінкою, яка сиділа навпроти мене в приймальні, а між нами стояв низький столик.
"Це дуже аристократичний спосіб мислення", - сказала вона.
Жінку звали Анушрі, і вона була вищим ельфом. Королевою ельфів, фактично - "Вищий ельф", по суті означає ельфійську аристократію. У неї була бліда шкіра, блакитні очі, довге хвилясте світле волосся і довгі загострені вуха. Її гострі, симетричні риси надавали їй обличчя, яке здавалося близьким до ідеалу, навіть такій людині, як я. Вона була одягнена в традиційну білу сукню, яка нічим не приховувала її фігуру - як і нижню білизну, яку я міг бачити крізь тонку, вишиту золотом сукню. Незважаючи на те, що вона, здавалося, знала про це, вона не виказувала жодного сорому. Мабуть, вона була абсолютно впевнена у своїй зовнішності.
Вона була схожа на богиню, посміхаючись до мене, але я знав, що під поверхнею вирують чорнильно-чорні емоції. Вона зневажала людей? Таке ж припущення я мав і щодо ельфа-чоловіка, який стояв на сторожі позаду Анушрі, і, як я припустив, був одним з її лицарів. Я дозволив йому бути присутнім, оскільки простий охоронець був безглуздим перед моєю силою. Проте він явно дивився на мене зверхньо зі свого місця за її спиною, і в його очах читалася відраза.
Анушрі повернула розмову до теми.
"Хіба ви не повернете нам нашу батьківщину, мій пане?"
"Ви захотіли її повернути, як тільки з'явилося світове дерево, га? Як безсоромно."
Анушрі зустрічалася зі мною, бо світове дерево було виявлено на планеті, яку я придбав у неї, і тепер вона хотіла повернути цю планету.
Ельфи мали надзвичайно низький статус у цьому всесвіті. Деякі з них інтегрувалися в людське суспільство, але ті, хто жив у групах лише ельфів, як Анушрі, відрізнялися від них.
У художній літературі ельфи часто були расою-довгожителем. Однак у цьому всесвіті люди зазвичай доживали до п'ятисот років, тоді як ельфи зазвичай досягали лише трьохсот років. Навіть такий вищий ельф, як Анушрі, доживав лише до чотирьох-п'ятисот років. Відверто кажучи, ельфів тут вважали недовговічними.
Ельфам також не вистачало політичної влади, якою володіли люди. Враховуючи все це, вражало те, що вони все ще дивилися на людей зверхньо. Очевидно, вони вважали себе обраною расою просто завдяки своїй красі. Багато людей знаходили їх непереборно привабливими. Вважалося, що, крім фізичної краси, в них є ще щось магічне. Іншими словами, навіть у цьому всесвіті ельфи були досить популярними і загадковими.
Але мене це все не цікавило. Звідси й моя гордовита поведінка перед цими двома.
Анушрі повторила своє безсоромне прохання, виглядаючи збентеженою моєю поведінкою. "Планета, якою ви зараз володієте, є нашою давньою батьківщиною. Хіба не має сенсу для нас повернутися на неї?"
Звичайно, це мало б сенс, якби ельфи народилися там і досі жили там. Але коли я придбав планету зі світовим деревом, на ній ніхто не жив.
"Цей пустир - твоя батьківщина? Після того як мені нарешті вдалося відновити довкілля, ти хочеш його повернути, га? Це було б надто зручно для тебе. Ельфи такі нахабні."
Коли я спровокував її, її лицар насупився на мене, але Анушрі просто склала руки, ніби благаючи.
"Відновлення нашої планети має бути знаком від Всесвіту, щоб ми повернулися на батьківщину. Там навіть є світове дерево. Ви ж знаєте, що доглядати за світовим деревом важко, чи не так, мій пане?"
Світове дерево було священною рослиною, яка виробляла еліксири. Його користь не обмежувалася лише еліксирами. Вочевидь, вони робили й багато інших речей, наприклад, огортали всю планету високоякісною маною. Таким чином, дерева були неймовірно корисними.
Однак, не було можливості посадити їх більше. На кожній планеті могло існувати лише одне світове дерево, і умови, необхідні для їхнього вкорінення, були здебільшого невідомі. Оскільки рослини були надзвичайно рідкісними, в межах Імперії було небагато світових дерев. Незважаючи на величезну територію імперії, їх налічувалося менше сотні.
Одне з них, знайдене на моїй території, було ще саджанцем, але коли б воно виросло на повний зріст, то стало б величезним. Але казали, що люди не можуть доглядати за світовим деревом, і що для цього краще пристосовані нелюдські раси, такі як ельфи.
"Ти хочеш, щоб я просто віддав його тобі?"- відповів я.
"Якщо ви дозволите нам доглядати за світовим деревом, ми будемо забезпечувати вас еліксирами через певні проміжки часу. Непогана пропозиція, чи не так?"
"Еліксири, так?" Я задумливо підніс руку до підборіддя.
Роти Анушрі та її охоронця скривилися у самовпевнених посмішках. Здавалося, вони намагалися приховати свою впевненість, але для мене вона була очевидною.
Однак вони помилялися, якщо думали, що я розглядаю їхню пропозицію. Звичайно, було б корисно виробляти більше еліксирів у своїх володіннях, але я не відчував у них нестачі, завдяки пристрою планетарного розвитку, який я отримав після перемоги над родиною Берклі. Як випливає з назви, загадковий пристрій дозволяв тераформувати планети, роблячи їх придатними для життя людей. Якщо планету поблизу можна було освоїти, потрібно було лише натиснути кілька кнопок, щоб активувати артефакт. За допомогою цього пристрою людство могло продовжувати розширювати свій вплив. Єдиним його недоліком було те, що стародавня технологія перевершувала наші сучасні можливості, тому його не можна було виробляти масово.
Однак існував інший, більш страхітливий спосіб застосувати цей пристрій. Окрім сприяння життю, він міг робити й протилежне. Коли вплив пристрою спрямовувався на планету, яка вже підтримувала життя, він поглинав усю життєву силу планети, перетворюючи її на еліксири. Якщо пристрій використовувався таким чином, планета була б висмоктана насухо і знищена.
Я використовував пристрій розвитку планети, коли знищував космічних піратів. Якщо його активувати одразу після перемоги в битві, він висмоктував життєву силу мертвих піратів і перетворював її на еліксири. Таким чином не можна було отримати стільки еліксирів, скільки можна було б отримати, знищивши планету, але пірати в космосі ніколи не закінчувалися. Таким чином, якщо я хотів отримати еліксири, все, що мені потрібно було зробити, це полювати на піратів. Не кажучи вже про те, що знищення піратів підвищувало мою репутацію. Крім того, я міг перетворювати фізичні уламки з тих битв на ресурси за допомогою алхімічної скриньки, ще одного потужного артефакту, який потрапив до мене у володіння.
Використання душ моїх ворогів у своїх цілях було жорстокою - можна сказати, безжальною - тактикою, яка робила мене справжнім лиходієм, якщо такі жорсткі лиходії окрім мене існували. Космічні пірати були для мене справжньою скарбничкою. Своїми подвигами вони сіяли хаос і збирали скарби, які я, в свою чергу, забирав у них. Вони віддавали своє життя заради мого прибутку. Поки існували пірати, я б ніколи не відчував нестачі в ресурсах.
Проте наявність рідкісного світового дерева на моїй території надавала б мені певного статусу шляхетності. Але якби я ще міг хвалитися цим деревом перед іншими вельможами і демонструвати свою перевагу, то, можливо, завести кілька ельфів як домашніх улюбленців було б не так уже й погано.
"Я подумаю над цим", - сказав я Анушрі. "Якщо ви готові працювати на мене, я можу дозволити вам оселитися біля світового дерева."
На цю зарозумілу заяву ельфи посміхнулися, хоча в їхніх очах все ще було вбивство. Анушрі підвелася і зробила реверанс. "Дякую, мій володарю."
Вона схилила голову, але я був упевнений, що вона проклинає мене у себе в голові.
Мене так потішила погано прихована лють ельфів, що я вирішив прикинутися, ніби не помітив її.
"Я сказав, що подумаю над цим. Я ще не прийняв офіційного рішення."
Однак Анушрі, здавалося, вважала питання вирішеним.
"Я не можу уявити, що у вас є кращі варіанти догляду за ним, ніж у нас."
"Я не був би так у цьому впевнений."
Коли розмова закінчилася, моя особиста покоївка, Амаґі, нагадала мені про наступний пункт у сьогоднішньому розкладі.
"Господарю, у вас незабаром ще одна зустріч."
"Зрозумів. Сьогодні так багато відвідувачів..."
Таких розмов я мав десятки від самого ранку. Єдина проблема з поверненням до мого маєтку на деякий час полягала в тому, що мене завжди бомбардували прохачі.
Ельфи пішли.
***
Після розмови з Ліамом Анушрі мала суворий вираз обличчя. "Як сміє цей брудний людський виродок розмовляти зі мною зверхньо?"
Він був молодший за неї, але за весь час, поки вони розмовляли, не змінив свого нахабного тону. Гірше того, її зовнішність анітрохи не вплинула на нього. Кожна людина, яку вона зустрічала, спалахувала при вигляді її, навіть вельможі. Анушрі вважала свою красу найбільшою силою, але сьогодні вона була марною.
"Це все для того, щоб отримати світове дерево, ваша величносте", - нагадав їй лицар. "Поки що ми повинні бути терплячими."
Його тон видавав його власну зневагу до Ліама.
Анушрі зітхнула, і її напружений вираз обличчя розслабився.
"Ти маєш рацію. Якщо ми здобудемо світове дерево, ми зможемо використовувати його еліксири, щоб допомогти нашому племені процвітати. Навіть якщо ми знекровимо його, воно забезпечить стабільність на кілька століть."
Ельфи справді могли б доглядати за світовим деревом, але люди Анушрі взяли світові дерева, які мали б проіснувати десятки тисяч років, і знекровили їх за кілька сотень. Їхнє нинішнє процвітання було результатом того, що вони вичавлювали з таких дерев якомога більше еліксирів, знищуючи при цьому цілі планети.
Її лицар ледь помітно посміхнувся.
"Продаючи еліксири, ми зможемо досягти величезного багатства, і наша довга подорож космосом нарешті підійде до кінця."
Планета зі світовим деревом була їхньою первісною батьківщиною, але через ельфів, які жили там кілька поколінь тому, вона перетворилася на зруйновану пустку. Вони змусили світове дерево перетворювати життєву силу планети на еліксири, висмоктуючи її досуха.
"Я сподіваюся, що наше процвітання триватиме принаймні до покоління моїх онуків", - сказала Анушрі. "Ми вичавимо все, що зможемо, і з цього маленького графського синочка."
Вони планували не лише контролювати світове дерево, але й вимагати від Ліама багатства у вигляді допомоги. Рідко хто експлуатував світові дерева так, як люди Анушрі, зазвичай ельфи дбайливо ставилися до світових дерев. Однак саме існування групи Анушрі свідчило про те, що ельфи, які пішли цим шляхом, дійсно були. З іншого боку, були й ті, хто вважав їхню поведінку підлою.
Коли вони пробиралися надто широкими коридорами маєтку, назустріч їм вийшли наступні відвідувачі Ліама - маленький чоловік і великий чоловік. Чоловіки відрізнялися не лише статурою. Вони також були різних рас. Маленький чоловік був лише близько ста двадцяти сантиметрів на зріст, тоді як великий - майже два метри. Обидва були в костюмах, але вбрання виглядало на них так незграбно, що Анушрі не могла втриматися від того, щоб не покепкувати з них.
"Як огидно", - сказала вона. "І у них зустріч одразу після нашої... Яке невезіння."
Маленький чоловік був гобліном, а великий - орком. Обидва були досить непривабливі за людськими мірками. Коли вони проходили повз ельфів, їхні обличчя скривилися від розчарування.
Ельфи, гобліни та орки мали спільного предка у цьому всесвіті. Всі три раси могли доглядати за світовими деревами, і всі три вважалися меншинами в цій реальності. Однак ельфи еволюціонували, щоб стати красивими, тоді як гобліни та орки стали потворними.
Анушрі здогадалася, що гоблін і орк зустрілися з Ліамом з тієї ж причини, що й вона: попросити його дозволити їм доглядати за світовим деревом.
"Я впевнена, що ви прагнете світового дерева, - сказала вона їм, - але ви трохи запізнилися. Граф вибере нас. А ваші потворні пики залишаться в космосі, де їм і належить бути."
Хоча гобліни та орки так само, як і ельфи, вміли доглядати за світовим деревом, їхня поява часто ставала причиною того, що люди виганяли їх з рідних місць. Люди вирішили, що їм краще мати прекрасних ельфів, які доглядають за деревами, ніж потворних гоблінів чи орків - навіть якщо ельфи врешті-решт дозволять світовому дереву засохнути, як це сталося з народом Анушрі. Люди не знали про жахливі ельфійські звичаї і не підозрювали, що хтось із ельфів добровільно знищить світове дерево, бо ельфи ставилися до своїх обов'язків серйозно.
Насправді, предки гоблінів та орків, що завітали до Ліама, стали космічними кочівниками лише тому, що людський вельможа, підбурюваний ельфами, вигнав їх з рідної землі. Відтоді вони мандрували космосом у пошуках планети зі світовим деревом, де могли б оселитися. Як лісовим мешканцям, їм було важко жити деінде, окрім планети зі світовим деревом.
Гоблін і орк зрозуміли мету Анушрі.
"Ми хоч не вбиватимемо світові дерева і не знищуватимемо планети", - заперечив гоблін. "І ця планета також є батьківщиною гоблінів та орків."
Планета, яку здобув Ліам, також була тією, звідки походять предки гоблінів та орків. Там колись росло одне з наймогутніших світових дерев у всесвіті... і саме предки Анушрі знищили його.
Орк теж палко протестував. "Скільки світових дерев ви знищили, а разом з ними і цілі планети? Скільки ще життів ви занапастите, перш ніж будете задоволені?"
Анушрі ніколи не переймалася життєздатністю планети, і вона просто насміхалася з їхньої серйозності.
"Яка різниця? Якщо вони стали їжею для ельфів, то їм пощастило. Світові дерева, планети - все живе для нас лише їжа. Як би ви не боролися, ця планета - наша. Жодна людина ніколи не зрозуміє справжньої цінності світового дерева. Цей виродок віддасть нам планету."
Гоблін і орк також знали, що люди не розуміють справжньої цінності світових дерев. Вони скривилися. Все, що вони могли зробити, це сподіватися, що Ліам відчує важливість дерева.
"Графа Бенфілд називають мудрим правителем, Гоб. Він зрозуміє, якщо ми йому все пояснимо, Гоб."
Згадавши, як Ліам поводився під час їхньої зустрічі, Анушрі розсміялася від жалю. "Він, мудрий правитель? Та він просто людина, така ж, як і всі інші. А раз він людина, то, очевидно, віддасть перевагу нам, прекрасним ельфам, а не вам, потворним створінням. Така вже природа речей."
Анушрі пішла геть, надзвичайно задоволена розчарованими виразами їх облич. Однак була одна річ, яку вона не розуміла: Ліам Сера Бенфілд прагнув стати злим лордом.
***
Не встигли ельфи покинути мене, як до мене завітали гоблін і орк. Звісно, я знав про існування цих істот, але на власні очі бачив їх уперше. Я був набагато більш схвильований зустріччю з ними, ніж з тими ельфами.
"Мій володарю, я благаю вас довірити нам ваше світове дерево. Розумієте, світові дерева - це..."
Орк відчайдушно намагався довести свою правоту. Виробництво еліксирів, очевидно, не було первісною функцією світового дерева, його присутність була важливішою для планети, на якій воно з'явилося. Здавалося, що це було щось духовне. Я наслухався про такі речі у своєму попередньому житті на Землі, тож впустив його пояснення в одне вухо і випустив крізь друге.
Мене більше цікавили самі гоблін і орк. Якщо мені, як злому лорду, потрібні були союзники, то мав сенс найняти цих хлопців, чи не так? Та й гордовита ельфійка, що сиділа на високому коні, мене не цікавила.
Я згадав, що чув про гоблінів та орків від Нітти, мого старого колеги з минулого життя. Він точно казав мені, що вони злі. Якби я об'єднався з цими істотами, це було б доказом мого лиходійства. Крім того, якби я захотів красивих жінок, я міг би легко отримати їх у будь-якій кількості. А от цих хлопців було набагато важче знайти. Гобліни та орки були рідкістю у цьому всесвіті. Якби мені потрібне було світове дерево лише для того, щоб похизуватися перед людьми, я б волів, щоб саме ці хлопці доглядали за ним.
Поки я кивав сам собі, роблячи власний висновок, гоблін відчайдушно намагався справити на мене враження тим чи іншим фактом.
"Мілорде, ми не пошкодуємо зусиль, щоб принести вам користь, Гоб. Благаю вас, будь ласка, довірте нам світове дерево, Гоб. Будь ласка, врятуй наш народ, Гоб!"
Він так наполегливо намагався переконати мене, що я подумав, що вони, мабуть, у великій біді. Це дало мені можливість зробити їх моїми боржниками.
"О? То ви не пошкодуєте зусиль, так? Мені подобається, як це звучить."
І гоблін, і орк підняли голови.
"Гоб?!"
"А?!"
З їхнього здивування я здогадався, що вони не очікували від мене багато чого. Вони, мабуть, думали, що я виберу ельфів, а не їх, але я міг би зловити кількох ельфів у будь-який час. Тоді я міг би передати їх цим хлопцям і дозволити їм робити те, що вони робили в тих книжках, про які я чув від Нітти.
Я пригадав, що в цих книжках відбувалися події, пов'язані зі злими лордами та ельфами. Там майже завжди були гобліни та орки. Так, це точно зло. Я зроблю це, Нітто! Я просто хочу, щоб ти це побачив!
"Я залишаю вам планету зі світовим деревом", - проголосив я. "Відтепер ви будете працювати на мене."
Гоблін і Орк обмінялися недовірливими поглядами, коли я зробив цю заяву, і нарешті розплилися в усмішках.
"Щиро вам дякуємо!" - вигукнув орк, схвильований. "Яку роботу ви хочете, щоб ми виконали?"
Ну, це не дуже добре. Я маю лише туманне уявлення про класичні тропи. Я маю на увазі, що здебільшого ігнорував Нітту, коли він розказував про ці книжки. Вибач, Нітто.
"Я покличу вас, коли ви мені будете потрібні", - сказав я йому. "А поки що просто доглядайте за цим світовим деревом. Зробіть його гарним і здоровим, добре?"
"Т-так, Гоб!"
Зрештою, я просто хотів похвалитися своїм світовим деревом. Якби воно виросло величезним і вражаючим, я був би більш ніж щасливий. А поки що я покличу гоблінів та орків, якщо згадаю, що вони можуть мені допомогти…