Сидячи самотньо в парку, дівчина-підліток дивилася на нічне небо. Вогні міста здебільшого затуляли зорі, але вона все ж бачила їх де-не-де. Її дихання було білою парою, а щоки та вуха червоніли від холоду. Проте вона продовжувала сидіти, дивлячись вгору.
Поверх шкільної форми вона накинула куртку, а також пару рукавичок, хоча на пальцях у неї були дірки. У правій кишені куртки також була дірка, і оскільки вона завжди відкривалася знову, скільки б разів вона її не зашивала, вона здалася і просто перестала класти туди речі.
Звісно, не було так холодно, коли вона звикла сидіти на цій лавці в парку і розглядати зірки на небі. Не те, щоб вона особливо любила спостерігати за зірками. Для неї це був просто спосіб втекти від реальності.
На лавці поруч з нею лежали її шкільний портфель і багаторазова торбинка з продуктами, які вона купила в продуктовому магазині.
"Мені пора додому", - пробурмотіла вона.
Закінчивши уроки в школі і свою зміну на підробітках, все, що залишалося, це повернутися додому, але дівчина - Акуї Канамі - почала вбивати час у цьому парку останнім часом через бажання не йти туди прямо в день.
Коли Канамі підвелася, її довге чорне волосся розвіялося по спині. За ним не було належного догляду, але хтось колись сказав їй, що воно їй пасує, тож вона не наважувалася обрізати його коротко. Подруги заздрили її стрункій статурі, казали, що вона схожа на модель, але вона була худа лише тому, що була настільки зайнята роботою та навчанням, що схудла, навіть не намагаючись. Насправді, вона була майже кістлявою. Проте вона успадкувала гарну зовнішність своєї матері, тому була популярною в школі, незважаючи на те, якою виснаженою вона виглядала щодня. Її гострі очі робили її вольовою, і вона завжди була млявою на уроках, але хлопцям це, здається, подобалося. Звісно, Канамі не мала часу насолоджуватися юністю, тож їй було байдуже, як хлопці ставляться до неї.
Зітхнувши, Канамі пішла додому. Дійшовши до занедбаного багатоквартирного будинку з дешевою орендою, вона піднялася іржавими сходами і нарешті опинилася перед своїми дверима. Усередині горіло світло, і вона ледь чула, як працює телевізор. Її "сусідка" була вдома, як завжди.
"Нічого не змінюється", - сказала Канамі, бажаючи зітханнями вигнати всі свої негативні почуття.
Діставши ключ, вона трохи попрацювала над дверима, щоб вони зі скрипом відчинилися. Вона звикла до цієї рутини, але не могла позбутися відчуття, що реальність щоразу наново стикається з нею, коли вона відчиняє ці двері.
"Я вдома", - коротко сказала вона, знімаючи куртку і вішаючи її на вішалку.
Ніхто не відповів, тож вона зазирнула до квартири і побачила свою матір, яка спала, а телевізор все ще був увімкнений. Канамі насупилася, дивлячись на жінку. Вона являла собою жалюгідне видовище, використовуючи котацу для сну. Її волосся було сухим і сивим, на обличчі з'явилися зморшки, і вона була пухкою від недостатньої фізичної активності. Вона виглядала старшою за інших жінок свого віку.
На столі перед нею були розкидані порожні упаковки з-під закусок. Прибираючи їх, Канамі ще раз гостро глянула на матір. "Ти зовсім не змінилася".
Канамі була змушена працювати неповний робочий день, але її мати проводила кожен день вдома замість того, щоб працювати сама. Колись мати Канамі була худорлявою і красивою, а також жвавішою і активнішою. Канамі пригадує, як вона носила модний одяг і як вони часто виходили разом у вихідні дні. Однак тепер від тієї жінки не залишилося й сліду.
Колись вони були щасливі удвох. Ні, втрьох.
Канамі попрямувала на кухню, дістала зі своєї сумки продукти за знижкою і почала готувати вечерю.
Почувши шум на кухні, прокинулася її мати. Її обличчя, яке мало нагадувало матір зі спогадів Канамі, проясніло.
"Ти вдома!"
"Так", - відповіла Канамі, повернувшись до матері спиною. "Вечеря скоро буде готова.
"Чхати мені!" - закричала її мати, хоча Канамі була зайнята приготуванням їжі. "Тобі сьогодні заплатили, так? Скільки ти заробила?"
Руки Канамі перестали ворушитися. З глибоким зітханням вона дістала гаманець. Усередині було трохи більше п'ятдесяти тисяч єн(13 500 тис грн). Вийнявши двадцять тисяч(5400), вона грюкнула грошима об стіл котацу.
"Ось! Ти щаслива?"
Мати накинулася на купюри, але коли зрозуміла, що в них лише двадцять тисяч, здивовано подивилася на Канамі. "І це все? Як ми на це проживемо?" - запротестувала вона.
Канамі відчула, як у неї в грудях важким тягарем оселився камінь. Вона не могла дивитися на матір, тому відповіла, відвернувшись.
"Ти не повинна очікувати багато від учнівського підробітку. Це все одно твоя вина, чи не так, мамо? Вони зняли нас з соціальної допомоги, тому що ти..."
"Я не винна!" - перебила її мати, відвернувшись і насупившись. "Я просто хотіла заробити трохи грошей на витрати, щоб купити тобі щось, Канамі."
Почувши ці виправдання, Канамі підвищила голос. "Ти хочеш сказати, що хотіла купити щось для себе! До того ж, я ж просила тебе не робити цього!"
Її мати заховала обличчя в ковдру котацу і почала плакати. "Чому це завжди відбувається зі мною? Раніше все було не так. Я хочу, щоб все стало як раніше..."
Вона знову уникає реальності, подумала Канамі, коли мати, плачучи, згадувала минуле. Так завжди буває, коли хтось звинувачує її в чомусь. Канамі відчула огиду. Але потім вона зрозуміла, що робила те саме на лавці в парку. Я така сама, як вона. Я не можу прийняти реальність краще, ніж вона. Не лише її мати хотіла повернутися в щасливіші часи. Канамі хотіла того ж.
Вона не могла більше дивитися, як мати плаче, тож припинила розмову.
"Я приготую вечерю."
Вона просто їла, робила домашнє завдання і лягала спати.
Коли вона змирилася з рутиною, її мати підвела голову і зробила пропозицію: "Канамі, ти не хочеш знайти роботу, яка б приносила тобі трохи більше грошей?"
Що б це могло означати? Канамі повернулася і подивилася на матір, здивовано побачивши її серйозний вираз обличчя. "Я ще ходжу до школи, пам'ятаєш?" Вона хотіла принаймні закінчити її.
"Ти не вступиш до коледжу, тож не має значення, чи закінчиш ти школу, чи ні?" - наполягала мати. "Тобі просто треба знайти роботу, для якої не потрібен диплом. Ти вродлива, як і я, тож можеш заробити багато грошей зараз, поки ти ще молода."
"Що ти має на увазі?" У Канамі з'явилося погане передчуття. Вона хотіла довіряти матері, але...
"Є ж нічна робота, чи не так? Ти швидко станеш популярною, якщо брехатимеш про свій вік, Канамі."
Канамі була огидна безсоромна посмішка матері.
"Нізащо!" - вигукнула вона, відкидаючи пропозицію матері. "Чому ти не працюєш? Як ти можеш сидіти і нічого не робити, коли твоя дочка тебе утримує?! Іди заробляй собі гроші!"
Її палкі прохання не збентежили матір. "Не говори дурниць! Я вийшла заміж одразу після інституту. У мене немає досвіду роботи! До того ж, щоразу, коли я намагаюся працювати неповний робочий день, мене одразу ж звільняють."
Її мати працювала на кількох роботах, але з кожної вона звільнялася, витративши на це зовсім небагато часу. І завжди з якоїсь дурної причини: молодший працівник висварив її, або вона потрапила в халепу через ігнорування завдання, яке їй доручили. Канамі ніколи не хотіла вірити в ці історії. Кожного разу, коли вона чула таку історію, вона знову нагадувала собі, якою жалюгідною була її мати.
Наче героїня якоїсь жахливої трагедії, її мати продовжувала: "У моєму віці я б посоромилася працювати неповний робочий день. Погодинна оплата така низька. Я не могла цього витримати. Чим я взагалі на це заслужила?"
Канамі вважала скаргу матері смішною. Що ти зробила? Ти все зруйнувала! Ти... і я...
"Це все твоя вина!"- кричала Канамі, стиснувши кулаки. "Ти зрадила тата, і через це ми втратили все! А тато... Ти сама накликала це все на себе!"
Їхня щаслива сім'я розпалася після зради її матері. Не встигли вони озирнутися, як опинилися в цій напівзруйнованій квартирі.
"Ти ж казала, що твій новий тато тобі більше подобається, Канамі!" - заперечила мати.
Канамі нічого не змогла сказати на свій захист, коли мати кинула в неї слова, які Канамі сказала батькові. Вона навіть не встигла збагнути, що робить, як вибігла з квартири.
***
Канамі побігла назад до парку, де щовечора проводила час після роботи. Навколо нікого не було, що робило місце трохи моторошним, але зараз її це не хвилювало. Все, що мало значення, - це триматися подалі від матері. Сівши на лавку, Канамі схилила голову, просто бажаючи побути на самоті.
"Я втомилася... Тату..."
Вона згадала своє щасливе дитинство. У неї була красива мати... і добрий тато. Він багато працював, а коли приходив додому, то завжди грався з Канамі. Коли вона пустувала, він лагідно сварив її, і на його обличчі з'являлася занепокоєна посмішка. Іноді він міг бути суворим, але він, безумовно, любив їх. Канамі досі пам'ятає відчуття батькової руки, що ніжно гладить її довге волосся. Її спогади про нього були теплими і солодкими.
Але Канамі зрадила його.
"Тату... Пробач... Мені дуже шкода. Я була такою дурепою..."- Сльози Канами падали на землю, коли вона думала про свого батька, якого вона більше ніколи не побачить. "Якби я не сказала, що віддаю перевагу новому татові... чи не помер би тато?"
Канами досі шкодує про ті слова.
У той час у її матері був роман, і чоловік, з яким вона зраджувала батька Канамі, він купував Канамі все, що вона хотіла, щоразу, коли вони зустрічалися. Цього було достатньо, щоб завоювати Канамі, яка на той час була ще дитиною. Вона порівнювала цього чоловіка зі своїм батьком, який іноді сварив її, і почала мріяти, щоб цей інший чоловік був її татом. Саме тому вона невинно зраділа, коли мати сказала їй: "Цей чоловік - твій справжній тато". З того дня вона називала цього чоловіка "татом" і обожнювала його.
Якби вона могла повернутися в той час, вона б вибила всю дурість зі своєї молодої версії.
Після цього її батьки розлучилися, і Канамі сказала батькові, що віддає перевагу новому татові. Тепер вона не могла пробачити собі, що не відчувала жодних докорів сумління, коли побачила розбите серце тата на її словах.
Незабаром після цього її новий тато покинув її та матір. Очевидно, він їх не любив. Минуло багато часу, але Канамі нарешті зрозуміла, що це був її тато, який по-справжньому любив її, навіть якщо він не був її біологічним батьком. Однак на той час вона втратила все, а її батько вже помер. Коли вона зрозуміла, що більше ніколи не зможе його побачити, а тим більше вибачитися, вона впала в глибокий відчай.
"Це, мабуть, покарання за зраду тата. Якщо це так, то все, що я можу зробити, це прийняти це".
Вона заслужила це за те, що відвернулася від тата. Вона вийшла за межі простого прийняття покарання - вона хотіла, щоб її покарали.
"Можливо, кинути школу і піти працювати було б не так вже й погано. Я б теж могла жити сама... Га?"
Канамі дивилася на нічне небо, і раптом була здивована світлом, що линуло з-під неї. Вона схопилася з лавки, подивилася вниз і побачила під собою щось схоже на магічне коло.
"Що відбувається?"
Не встигла вона договорити, як зникла з парку.