У МАЄТКУ роду бенфілд Ріхо і Фука були одягнені в уніформу покоївок і мали кислі вирази облич. Ліам спеціально замовив вбрання, надаючи їм привілейоване ставлення, але це навряд чи полегшило їхнє збентеження. Зазвичай, коли вони одягали спідниці, це були більш шикарні фасони. Натомість ці милі, оборчасті уніформи покоївок змусили їх почервоніти від сорому.
"Чому я маю носити щось подібне?"- роздратовано сказала Ріхо.
Фука, з іншого боку, втратила свою звичну нахабну поведінку і просто корчилася від дискомфорту. Спідниця, що розвівалася, здавалося, завдавала їй безнадійного дискомфорту.
"Мені не личить такий одяг!"- вигукнула вона.
Перед ними стояла Серена, яка виконувала роль інструктора. Особистий інструктаж від головної покоївки роду Бенфілдів сам по собі вважався особливим ставленням.
"Ви двоє і справді народилися на вулиці"
Ясуші вдалося прищепити їм деякі манери, але вони були безнадійні, як для служниць. Вони вважали себе лише фехтувальницями, а їхня мова та вчинки були грубими та незграбними. У відповідь на зауваження Серени Ріхо випромінювала небезпечну ауру.
"Що це було? Ти думаєш, що ти набагато краща за нас? Нехай у мене забрали меч, але я все ще можу впоратися з такою старою..."
З сусідньої схованки маленька дитина спостерігала за вбивчим вибухом Ріхо. Помітивши її, Фука штовхнула Ріхо ліктем, щоб зупинити її.
"Ой!" Поки Ріхо трималася за живіт, Фука вказала їй на схованку.
"Дурепо! Дивись, Еллен дивиться!"
Все ще тримаючись за живіт, Ріхо намалювала на обличчі фальшиву посмішку. Еллен уважно спостерігала за ними з тіні, і тому, що вона помітила, як Ріхо розлютилася на Серену...
"Я розкажу все майстру!"
Колір збіг з обличчя Ріхо. Продовжуючи фальшиво посміхатися, вона сказала: "Я нічого такого не мала на увазі, Еллен, тому, будь ласка, не розповідай нашому старшому".
Обидві дівчини боялися Ліама через те, наскільки він відрізнявся від Ясуші. Ясуші завжди був спокійним у спілкуванні з ними. Навіть коли він сварив їх, то лише кричав, а не карав фізично. На відміну від нього, Ліам був не лише суворим, але й коли вони поводилися занадто свавільно, він навіть витягав свого меча. Ліам визнавав їх обох як фехтувальниць з високим рівнем майстерності, тому він не відчував потреби бути з ними м'яким. Молоді дівчата знали, що якщо вони будуть надто непокірними Ліаму, то він змусить їх блювати кров'ю в найкоротші терміни.
Тепер, коли вони знали, що Еллен не спускає з них очей, дівчата зробили привітні обличчя перед Сереною.
"Будь ласка, навчайте нас, старша покоївко!"
"Я з нетерпінням чекаю на це!"
Незважаючи на їхню швидку зміну поведінки, Серена передбачала, що в майбутньому матиме з ними тільки більше проблем. Вона сказала: "Боже мій. Я б ніколи не взяла вас обох, якби не пряме прохання Господаря Ліама".
Серені стало не по собі, і вона замислилася, чи дійсно вона зможе дати цим двом належну освіту.
***
Під маєтком роду Бенфілда було місце, куди могли потрапити лише обрані. Там розташовувалася штаб-квартира підпільної організації Кукурі. Відвідавши це приміщення сьогодні, я подивився вниз на ряд трун переді мною.
"Тридцять, так?"
Тридцять людей Кукурі загинули в хаосі на столичній планеті. Я не скаржився на заплачену ціну. Зрештою, вони самі завдали чимало шкоди підпільним силам Келвіна.
Кукурі стояв поруч зі мною, виглядаючи розкаяним.
"Я прошу вибачення... але вони виконали свій обов'язок, тож їхня смерть не була марною."
Я звузив очі, дивлячись на нього.
"Очевидно, що вони померли за мене. Це не могло бути марнотратством."
Мертві не зраджують. Ці люди віддали свої життя за мене в найвищому прояві вірності, і це було безцінним. Я не міг довіряти живим. Почувши, що сьогодні відбудеться їх похорон, я прийшов сюди, щоб віддати їм шану.
"Що ви будете робити з їхніми тілами?"- запитав я Кукурі.
"Вони будуть акуратно розібрані, оскільки наші тіла є поєднанням наших унікальних технологій", - відповів Кукурі. "Нічого не залишиться. Зникати безслідно - доля тих, хто працює в підпіллі суспільства."
Я міг зрозуміти логіку, але все одно мені було прикро. Я хотів би принаймні поховати їх, але навіть цього не міг зробити. Вони б не залишили після себе нічого, що б підтверджувало, що вони колись жили. Це було дуже ретельно, але мені це не подобалося.
"Кукурі, я хочу дати тобі винагороду."
"Хм? Нам і так непогано платять."
Я прихильно ставився до тих, хто входив до мого найближчого оточення. За допомогою алхімічної скриньки я звільнився від фінансових турбот, тож відчував, що можу заплатити будь-кому скільки завгодно. Однак я був злим лордом, і частково це було пов'язано з тим, що я був марнотратом. Я витрачав на себе стільки грошей, скільки хотів, але з іншими людьми я був щедрим лише залежно від того, скільки зусиль, на мою думку, вони доклали до своєї роботи, і залежно від моїх примх.
Сьогодні у мене був гарний настрій. Мене тішило, що Тіа захищала мене, не думаючи про власну безпеку, і що люди Кукурі виконували мої накази до останнього подиху. Ці люди ризикували своїм життям заради мене, і я хотів винагородити їх за це.
"Я відчуваю милосердя, тому цього разу я хотів би дати тобі особливий бонус. Скажи чого ти хочеш. Якщо це в моїх силах, я зроблю це."
Ключовим моментом тут було те, що я не казав, що зроблю що-небудь. Прохання мало бути таким, що я міг би розумно виконати.
Кукурі та його люди деякий час мовчали, але врешті-решт він запитав: "А чи можливо, щоб у нас була своя планета?"
"Планету?" Я закрутив головою, не очікуючи такого прохання, а Кукурі продовжував пояснювати.
"Ми втратили нашу рідну планету, розумієте. Якщо є така, що нам підходить, я хотів би зробити її нашим новим домом."
Слухаючи його пояснення, я зрозумів, що в моїх володіннях є планета, яка відповідає його потребам. Там уже жили колоністи, але лише кілька мільйонів, що в цьому контексті вважалося невеликою кількістю населення.
Кукурі став переді мною на коліна.
"Моє найзаповітніше бажання - це відродження нашого клану. Я хотів би, щоб наша власна земля зробила це можливим."
Приховане поселення нінджя? Це, безумовно, було привабливо. Збільшення клану Кукурі було б тільки на користь і мені.
"Дуже добре. На планеті, яку я маю на прикметі, вже живуть люди, але я виселю їх звідти, тож дай мені трохи часу."
Кукурі похитав головою.
"Не треба заходити так далеко. Насправді для нас буде зручніше, якщо там вже живуть інші люди."
"Справді?"
"Так."
"Зрозумів. Тоді я зараз зберу все, що вам потрібно."
Всі оперативники стали переді мною на коліна, щоб висловити свою подяку, але я сказав їм встати, щоб ми могли продовжити похорон. По черзі ми поклали квіти в труни.
Я сказав кілька слів, щоб вшанувати полеглих.
"Мертві не зрадять мене. Ви всі не зрадили мене. Я хочу, щоб у наступному житті, в якому ви народитеся, ви знайшли щастя."
Я не знав, чи будуть вони перевтілюватися в цьому світі, але якщо так, то я сподівався, що вони не матимуть нічого спільного зі мною і що вони знайдуть щастя - так само, як і я у своєму другому житті.
***
Тепер, працюючи покоївкою в маєтку роду Бенфілд, Сіель згадувала свої насичені дні на Столичній планеті.
"Я нічого не змогла знайти..."
Вона сподівалася викрити справжню природу Ліама, але не змогла зробити нічого подібного. Насправді, все, що вона сама бачила, - це те, як старанно працював Ліам. Його відправили на стажування до далекого урядового офісу, де він вичистив усю корупцію, яку знайшов. Потім він підтримував експедиційну армію з-за лаштунків, щодня влаштовуючи вечірки, щоб налагодити зв'язки для фракції Клео. Вона робила все можливе, щоб знайти в ньому недоліки, але... їх просто не було.
"Що він таке? Що з ним таке? Він цілком здібний правитель, то чому ж він здається мені таким злим?"
Щоразу, коли вона розпитувала про нього, всі тільки й говорили: "Лорд Ліам - чудовий правитель!" Ніхто не помічав у ньому жодної темної сторони. Мало того, як людина, що працювала особистою покоївкою Розетти і, як наслідок, була близька до Ліама, Сіель завжди ловила на собі заздрісні погляди інших.
"Я не в якомусь заздрісному становищі! У всіх тут абсолютно неправильна думка про нього!"
Вона не могла зрозуміти, як всі можуть бути так віддані цьому чоловікові. Коли вона прибирала одну з численних кімнат маєтку, увійшла Розетта.
"Так ось де ти була, Сіель." Очевидно, Розетта шукала її.
"Леді Розетто? Якби ви покликали мене, я б одразу ж прийшла". Сіель була здивована, чому Розетта особисто шукала свою служницю.
"Я хотіла побачити, як ти працюєш. На відміну від Столичної планети, тут моя робота - стежити, щоб у тебе все було гаразд."
Сіель була дочкою барона, який безпосередньо служив Імперії. Таким чином, вона мала вище становище, ніж будь-хто з інших дітей васалів Ліама, і була першою молодою людиною, яку рід Бенфілд прийняв на шляхетне навчання. Її перебування тут відрізнялося від навчання дітей підлеглих Ліама. Якби шляхетне виховання Сіель пройшло успішно, це б утвердило дім Бенфілд як надійне місце для підготовки шляхетних дітей у майбутньому, і вони отримали б незліченну кількість прохань навчати інших, таких як вона. У свою чергу, це дало б дому Бенфілд більше можливостей налагодити зв'язки з іншими шляхетними домами.
Це місце таке ж сільське, як і наша територія, подумала Сіель, але етикету тут дотримуються так само суворо, як і на Столичній планеті. Я здобуваю гарну освіту, тож це справді чудове місце для навчання, але...
Старша покоївка Серена була досить суворою, але вона багато років служила старшою покоївкою в імператорському палаці. Дворецький Ліама, Браян, теж мав свої проблеми, але він добре виконував свою роботу. Розетта була по-своєму суворою, але в основі своїй доброю, завжди турбувалася про Сіель і терпляче навчала її. Це було дійсно ідеальне середовище для навчання. Якщо тут і була якась проблема, то це був Ліам.
Розетта була щаслива, що побачила, як старанно працює Сіель.
"Не схоже, щоб у тебе були якісь проблеми з роботою тут, в маєтку. Такими темпами ти зможеш закінчити навчання і повернутися додому досить скоро. Мушу сказати, що мені буде трохи самотньо, коли це станеться."
Розетта виглядала щиро засмученою, коли говорила це. Вона така хороша людина... Чому вона закохалася в такого, як Ліам? Інші люди мене не так сильно хвилюють, але я б хотіла, щоб вона хоча б зрозуміла правду.
Це було бажанням Сіель, щоб Розетта врешті-решт прийшла до тями.
***
На території Об'єднаного Королівства Оксісу космічним простором рухався конвой компанії "Генфрі". Одним із кораблів був розкішний крейсер, і на його борту Томас Генфрі мав справу безпосередньо з графом Першингом. Втративши своє становище у Об'єднаному Королівстві, граф Першинг намагався втекти з країни за допомогою купця. Томас зголосився особисто супроводжувати його.
На той момент граф Першинг сидів у каюті і пив, намагаючись заспокоїти нерви. "Це все твоя провина, Томасе!"- хвилювався він. "Тобі краще відвезти мене в безпечне місце! Ти несеш відповідальність переді мною! Чорт забирай... Чому це сталося?"
З холодними очима Томас зв'язався зі своєю командою на містку, щоб підтвердити, що вони ось-ось увійдуть на імперську територію.
"Графе Першинг", - вигукнув він.
"Що?"
"Компанія Генфрі служить лорду Ліаму як його особиста торгова фірма. Наша штаб-квартира знаходиться на його території. Я не впевнений, наскільки мудро було просити нас допомогти вам втекти зі Об'єднаного Королівства після вашої зради."
Чесно кажучи, Томас був здивований, коли граф зв'язався з ним. Ставлення графа Першинга стало більш поблажливим.
"Що в цьому поганого? Саме тому я обрав вас. Ви зможете легко обдурити рід Бенфілд. До того ж, я заплатив вам, щоб ви відвезли мене в безпечне місце, чи не так? Тож відвези мене в безпечне місце. Боже мій... Ти хочеш сказати, що купцеві важлива вірність? Ви всі просто жадібні до грошей нікчеми не більше."
"Ви мені вуха обпікаєте. Так, ми, купці, цінуємо гроші... але я маю власну честь і співчуття. Лорд Ліам зробив більше, ніж трохи, щоб допомогти мені. Ви ж розумієте, як погано буде для мого бізнесу, якщо я допоможу вам після того, як ви його обдурили."
Граф Першинг насміхався у відповідь.
"Ніхто нічого не дізнається, якщо ти триматимеш язик за зубами. Всі так роблять. Ти повинен просто вийти і сказати мені, яка сума буде потрібна, щоб ти його зрадив."
За зраду Об'єднаного Королівства граф Першинг більше не вважався дворянином. Він залишив свій феод і сім'ю, рятуючись втечею. Все, що він мав при собі - це велика сума грошей, яку він отримав за зраду Ліама. Але він не зміг позбутися мислення дворянина. Тому він не вважав купця загрозою для себе, а також взяв із собою найману охорону. Він залишив свою сім'ю, але взяв з собою лицарів, і через це зберіг зарозумілу впевненість.
Граф Першинг звернувся до Томаса по допомогу тому, що жоден купець з Об'єднаного Королівства не поворухнув би і пальцем, щоб допомогти йому. Якби стало відомо, що вони допомагають такому зраднику, як він, лише заради грошей, вони б ніколи більше не змогли вести бізнес у Об'єднаному Королівстві. Єдиний контакт, який у нього був, - це Томас, який жив за межами Імперії, тому він неохоче звернувся до компанії "Генфрі" з проханням про втечу.
"Я не єдиний, хто засмучений цим, графе Першинг."
"Га?"
За мить корабель Томаса здригнувся.
Граф Першинг схопився на ноги. "Що це було?"
Колишній вельможа і його лицарі занепокоєно озирнулися, а з містка надійшло повідомлення про те, що на корабель піднявся зловмисник. Через кілька секунд за дверима кімнати почувся шум, а потім двері вибили ногою.
До кімнати увійшла жінка-лицар, одягнена у фіолетовий силовий костюм. В руках вона тримала два мечі з лезами з чистої енергії. Енергія оберталася на їхніх лезах, наче зубці бензопили.
"Я чула, що тут є зрадник... і ось я тут."
Забрало жіночого лицарського шолома відкрилося, а потім весь шолом відкинувся і сховався за її шиєю. З оголеною головою на обличчі жінки з'явилася екстатична посмішка. По боках від неї стояло ще кілька лицарів, від яких віяло жагою крові.
Охоронці графа Першинга кинулися на непроханих гостей, але нова група лицарів миттєво перебила їх усіх. Поки граф Першинг з жахом дивився на те, що відбувається, жінка-лицар - Марія - висловила Томасу свою вдячність.
"Я ціную, що ви прийшли до мене, лорде Томас, а не до тієї жінки з м'ясного фаршу, Тії. У вас дійсно гостре око!"
Марі тримала оборону у володіннях Ліама, але вона взяла кілька сотень кораблів, щоб зустрітися з Томасом і подбати про цю маленьку проблему.
Томас з кривою посмішкою передав графа Першинґа. "Ваша посилка, міледі."
Леза Марі видали пронизливий, пронизливий звук, коли вони закрутилися ще швидше.
"Першинг! Гріх зради лорда Ліам дуже важкий, і я не буду поспішати допомагати тобі зрозуміти, наскільки він важкий. Не хвилюйся... ми взяли з собою багато медикаментів, тож ти не помреш надто легко."
Жоден з лицарів, що супроводжували Марі, не поворухнувся, щоб зупинити її. Насправді, здавалося, вони відчували те ж саме, що і вона.
"Смерть зраднику!" - вигукнув один.
"Вороги лорда Ліама будуть знищені!"
"Почнемо ж вечірку!!!"
Граф Першинг покликав Томаса на допомогу, але купець вже поспішно виходив з кімнати.
"Д-допоможіть!" - закричав чоловік, коли лицарі притиснули його до землі.
Марі посміхнулася. "Я... так... не... думаю!!!"
***
Програвши війну, Об'єднане Королівство намагалося з'ясувати, кого звинувачувати в тому, що сталося.
"Зачекайте... Якщо подумати, що сталося з Першингом?"
Відкинувшись на дивані у своїй кімнаті, Ліам перевіряв новини на своєму планшеті. Читаючи статтю про проблеми Об'єднаного Королівства, Ліам раптом згадав про графа Першинга, тож розпитав про нього Амаґі, поки вона готувала йому чай.
"Ми отримали повідомлення від лорда Томаса, що леді Марі позбулася його."
Ліам позіхнув.
"Мені було цікаво, куди пішла Марі. Значить позбуватися зрадника, так? Що ж, добре. Мені подобається, що вона проявляє ініціативу."
Покоївка поставила чай і солодощі для Ліама, і він сів, насолоджуючись ароматом. "Мм, запах чаю Амаґі."
"Інші люди також використовують це чайне листя, тож я гадаю, що він пахне так само, як і їхні заварки."
"Коли ти його заварюєш, він пахне інакше."
"Невже?" - запитала вона.
Чи міг Ліам відчути якусь ледь помітну різницю, коли саме вона готувала йому чай? Амаґі не могла уявити, що це правда. У будь-якому випадку, дивлячись на те, як він насолоджується, вона згадала той день, коли вона зустріла ту надприродну істоту. Та істота, що вигукувала ім'я господаря... Ким саме вона була?
Він був схожий на людину, але явно не був нею. Справжня природа дивної істоти була оповита таємничістю для Амаґі. Єдине, в чому вона була впевнена, це те, що він мав намір заподіяти Ліаму шкоду.
Він, безсумнівно, полював за господарем. У такому разі...
Хоча Амаґі хвилювалася, що ця незрозуміла істота полює на нього, Ліам був такий же спокійний, як і завжди.
"Гей, я не бачив Браяна сьогодні."
Амаґі пішла за Ліамом і поводилася у своїй звичній манері. Що ще вона могла зробити?
"У нього вихідний", - сказала вона. "Думаю, він обідає з онуками."
"З онуками? Тоді випишіть рахунок на мене. Добре бути милосердним... до тих пір, поки він знає, що винен мені."
"Дуже добре."
***
Коли капелюх Провідника дрейфував у просторі, з нього проростали крихітні ручки й ніжки. Незабаром з'явився рот, який роздратовано скреготів зубами.
"Прокляття... Прокляття...", - розпачливо кричав він.
Провідник не був мертвий, ще ні.
"Я не можу його перемогти..."
Здавалося, він більше не міг навіть наблизитися до Ліама. Як всередині, так і за межами своїх володінь, Ліам випромінював і притягував до себе величезну вдячність. Він був лише людиною, але зібрана ним енергія давала йому величезну силу. Яким би ослабленим не був Провідник, він нічого не міг вдіяти, щоб протистояти юнакові. Він не був упевнений, що зможе протистояти Ліаму, навіть якби мав усю свою силу. Проте Провідник не міг змусити себе визнати поразку.
"Я не відступлюся від своєї помсти! Я вб'ю Ліама - присягаюся!!!"
Він знищить Ліама, чого б йому це не коштувало. Ця остання невдача лише посилила рішучість Провідника.
Неподалік примарний пес невидимо спостерігав за тим, як Провідник регенерує. Здавалося, собака був незадоволений тим, що Провідник все ще живий, але, мабуть, вирішив, що поки що з цим нічого не вдієш, тому що раптом собака просто зник.
"Я поки що змирюся зі своєю втратою", - вигукнув Провідник. "Але я повернуся, Лі-а-а-аме!!!"
Обертаючись, дрейфуючи в просторі, Провідник дозволив своєму імпульсу віднести його крізь порожнечу космосу.
Бонусна Історія:
Контратака Арашіми
Кожна покоївка-андроїд, яка працювала в маєтку Ліама, мала своє ім'я. Ці імена дав їм Ліам, і вони були першими проявами індивідуальності, які покоївки коли-небудь знали.
Всі покоївки, окрім Амаґі, були серійно виготовленими одиницями з однаковою статурою. Якщо при замовленні не вказувалося інше, всі вони мали стандартні обличчя, зачіски та розміри тіла. Незважаючи на свою надзвичайну реалістичність, для людського ока ці роботи виглядали абсолютно однаково. Якщо вони й мали якусь індивідуальність, то люди-слуги маєтка її не помічали.
"Дякуємо... за покупку."
У коридорі, через який мало хто мав нагоду проходити, був встановлений стенд для продажу різних видів товарів, пов'язаних з Ліамом, наприклад, плюшевих ляльок. Продавати товари Ліама було заборонено в його володіннях, і все ж вони продавалися офіційно в його власному маєтку. Робот-покоївка на ім'я Татеяма створювала і продавала ці товари, і вона була єдиною істотою, якій Ліам дозволив це робити.
Марі щойно зробила покупку. Вона тримала свою нову ляльку зі сльозами радості на очах і слиною, що загрожувала витекти з губ.
"Я нарешті отримала її! То це і є лялька Ліама, про яку ходили чутки? Справжня, нарешті в моїх руках!"
Марі насправді плакала над плюшевою іграшкою, адже ці ляльки було напрочуд важко дістати. Однією з причин було те, що Татеяма відкривала свій стенд лише через нерегулярні проміжки часу, а іншою - те, що популярні ляльки іноді перепродувалися через тіньові аукціони за ціною, що в кілька тисяч разів перевищувала їхню початкову вартість, і навіть досягала мільйонів за одну ляльку.
Іноді з'являлися й підробки, але Ліам жорстко боровся з неофіційними товарами. У його володіннях часто заарештовували людей за розповсюдження таких підробок. Ліам також не схвалював підпільні аукціони, тому його лицарі, такі як Марі, не могли ними користуватися. Якщо вони хотіли дістати одну з цих ляльок, їм не залишалося нічого іншого, окрім як купити її у магазині Татеями, який відкривався в непередбачуваний час і в непередбачуваному місці в межах маєтку. Як наслідок, високоякісна продукція Татеями була дуже бажаною.
Задоволена тим, що продала ляльку, Татеяма звернулася до інших своїх виробів.
"Гадаю, я продовжуватиму... працювати над цим..."
Татеяма чекала на нових покупців, сподіваючись продати решту своїх виробів. Вона була досить боязкою і тихою роботом-покоївкою, особливо порівняно з іншими. Вона хвилювалася, коли ніхто не з'являвся, але велика кількість покупців викликала у неї не меншу тривогу. Незважаючи на це, вона продовжувала керувати стендом, тому що їй подобалося бачити людей щасливими, коли вони купували товари, які вона так старанно виготовляла у вільний від роботи час. Цей стенд був вираженням індивідуальності Татеями.
Інша робот-покоївка на ім'я Арашіма підійшла до стенду Татеями. Арашіма була єдиною роботом-покоївкою, яку впізнавали слуги маєтку, і цією унікальністю вона завдячувала виключно своїм аксесуарам.
Кожен робот-покоївка мав один аксесуар, який відрізняв його від інших. Іноді вони використовували ці аксесуари як ставки в азартних іграх одна з одною. Аксесуари були для них цінними, бо вони відображали індивідуальність роботів-покоївок. Арашіма грала агресивніше, ніж її колеги-роботи-покоївки, щоб виграти більше цієї індивідуальності для себе. В результаті вона тепер мала більше аксесуарів, а отже, більше індивідуальності, ніж інші покоївки. У неї були шпильки для волосся, каблучки, чокери, всілякі іменні аксесуари.
Візит Арашіми насторожив Татеяму.
"Арашіма? Тобі... щось потрібно?"
"Ти ж не маєш жодних аксесуарів, Татеямо?"
"Аксесуари? Я не маю..."
Татеяма була незвичайним роботом-покоївкою, оскільки не виражала свою індивідуальність за допомогою дрібничок. Натомість вона просто здалеку спостерігала за драматичними сварками своїх сестер. Арашіма просто не могла цього зрозуміти.
"Останнім часом у маєтку тільки й розмов, що про тебе. Серед нас, сестер, твоє ім'я зараз найвідоміше... хоча я й сама не можу зрозуміти, чому."
"Я не знаю... що на це відповісти..."
Хоча сама Татеяма не носила жодних ознак індивідуальності, її ім'я стало найвідомішим серед усіх її сестер в маєтку. Вона була відомішою за Арашіму, навіть з усіма її аксесуарами, і Арашіма не могла з цим змиритися.
"Я думала про це. Цей стенд - твоя індивідуальність, чи не так? Тож... ти б зіграла зі мною в азартну гру на цей стенд?"
"Га? Н-ні... Я не хочу."
Хоча Татеяма відмовилася, Арашіма не відступила.
"Чому ні? Всі ми, сестри, граємося на наші аксесуари. У тебе є причина відмовлятися?"
"М-моя крамниця не є... аксесуаром..."
"Я хочу більше індивідуальності. Зіграй проти мене, Татеямо."
Арашіма була сильніше прив'язана до індивідуальності, ніж її сестри, тому вона стала добре вигравати їхні ігри. Навіть серед однакових юнітів їхній ентузіазм впливав на їхні шанси на перемогу.
Татеяма не знала, що робити, адже Арашіма не приймала відмови. Поки вона роздумувала над тим, що робити, підійшов господар маєтку.
"Що ти задумала, Арашімо?"- запитав Ліам.
Татеяма і Арашіма схилили голови, помітивши суворіший, ніж зазвичай, тон голосу Ліама. Позаду Ліам з'явилася ще одна робот-покоївка на ім'я Шіомі. Вона носила золотий браслет на лівому зап'ясті і помітила скрутне становище Татеями. Вона навіть привела з собою Ліама, щоб переконатися, що Арашіма не мала іншого вибору, окрім як відступити.
Арашіма відповіла, все ще схиливши голову: "Я кинула виклик Татеямі на парі з нашими аксесуарами на кону. Це гра, в яку ми, сестри, граємо."
"Що ж, схоже, що Татеяма не хоче грати. Не змушуй її."
Коли Ліам став на захист Татеями, Арашіма зайняла сміливу та зухвалу позицію.
"Чому ви захищаєте Татеяму?"
"Чому ти питаєш?"
"Ви захищаєте Татеяму через її індивідуальність, господарю? Ви стаєте на її бік, тому що мені не вистачає індивідуальності?"
Здавалося, вона думала, що Ліам особливо любив Татеяму через її унікальність. І Татеяма, і Шіомі були роздратовані зацикленістю Арашіми на аксесуарах.
Роботи-покоївки використовували власну соціальну мережу для спілкування між собою. Ліам не міг цього бачити, але коментарі почали прокручуватися в головах сестер, коли вони обмірковували те, що відбувається.
"Арашіма допитує господаря! Я можу тільки уявити собі розлючене обличчя нашої Наглядачки."
"Я боюся Наглядачка порішить її на місці!"
Ліам простягнув руку і погладив Арашіму по щоці, на його обличчі з'явилася крива посмішка, коли він м'яко дорікнув схибленій на аксесуарах покоївці.
"Я захищаю її, бо ти намагаєшся змусити її робити те, чого вона не хоче. Крім того, ти більш ніж індивідуальна і дуже приваблива для мене, Арашімо."
"Ви це серйозно?"
"Звісно, що так. Твоя напористість, вміння грати в азартні ігри, всі ці аксесуари, які ти носиш, - все це частина твоєї індивідуальності. Це так на тебе схоже - так наполегливо старатися, заради перемоги."
Арашіма була здивована, почувши таку оцінку Ліама. "Ви помічали мене...?"
"Звичайно, помічав."
Оскільки вона завжди прагнула стати більш індивідуальною, Арашіма проводила свої перерви, практикуючи всілякі способи покращити свої навички в карткових іграх, іграх в кості та інших видах ігор, в які вона могла б кинути виклик своїм сестрам. Ніхто інший, можливо, не поцікавився б, що вона робить, але Ліам правильно визначив, що тренування Арашіми - це важка праця.
"Ти працьовита і яскрава. У тобі багато індивідуальності. Я не проти твоїх азартних ігор, адже торгівля аксесуарами - це гра, в яку ви всі граєте... але мені буде сумно, якщо це призведе до того, що ви сестри посваритеся. Тож постарайся порозумітися з ними, добре?"
Арашіма похитала головою.
"Я не хочу, щоб ви засмучувалися, господарю. Я теж не хочу сваритися зі своїми сестрами, тому в майбутньому буду обережнішою."
"Хороша дівчинка. А тепер вибачись перед Татеямою і помирися."
Арашіма повернулася до Татеями і схилила голову. "Пробач, Татеямо."
"Я пробачаю тебе."
Ліам посміхнувся, вважаючи, що справу залагоджено, але Амаґі спостерігала за сценою з невеликої відстані. Її погляд був прикутий до Шіомі.
Червоні очі Амаґі ледь помітно світилися в тьмяно освітленому коридорі. Вона була розлючена, як ніколи за довгий час.
Помітивши на собі погляд Амаґі, Шіомі відчула страх, хоча зовні не виявляла жодних емоцій.
"Н-наглядачко? Чому ви так витріщаєтесь на мене після того, як я так добре попрацювала? Я помирила двох своїх сестер, тож чому ви злитеся на мене?"
Амаґі пояснила причину свого гніву.
"Я не можу повірити, що ти потурбувала господаря, щоб залагодити стосунки між Татеямою та Арашімою. Звісно, поведінка Арашіми - це проблема, але твої дії суперечать нашим принципам, Шіомі, як покоївок. Використовувати нашого господаря у власних цілях... Невже у тебе немає гордості як у покоївки? Шіомі... зайдеш пізніше до мене в кімнату."
"Навіть якщо я змогла їх помирити?"
"Ти зайшла так далеко, що хвалишся своїми результатами після того, як використала для цього господаря?"
Татеяма та Арашіма погодилися з Амаґі у своїх коментарях в мережі.
"Недобре експлуатувати господаря."
"Звичайно, Наглядачка була б розлючена через це. Ти справді унікальна, Шіомі."
Коментар Шіомі прокручувався далі.
"Чому я завжди опиняюся в центрі уваги в таких ситуаціях?!"
Післямова Автора
ВАМ СПОДОБАВСЯ "Я - злий лорд міжгалактичної імперії! Том 6? Ця частина ґрунтується на 6-арці веб-версії, але була суттєво перероблена. Майже кожного разу мені доводиться багато редагувати. Адаптація цих томів - це важка робота, але я з радістю роблю це для задоволення моїх читачів. Звісно, здебільшого тому, що мені подобається це писати (Лол).
У цьому томі конфлікт за спадкоємство загострюється, йде війна з іншою міжгалактичною нацією, а перед Ліамом постають учні Шляху Одного Спалаху. Коли я так кажу, це дійсно звучить як грандіозна історія, чи не так? Ха-ха. Коли я випадково почав писати цю серію, я ніколи не міг передбачити, що вона триватиме так довго і стане такою великою.
Моя мета зараз - закінчити цю історію і перетворити її на романи, які оцінять мої читачі. Я можу закінчити веб-версію, коли захочу, але для того, щоб романи дійшли до свого завершення, необхідна підтримка моїх читачів. Я з нетерпінням чекаю на вашу майбутню підтримку.
І одного дня... Я сподіваюся, що разом ми зможемо зробити тривимірного "Авіда" реальністю!
Післямова команди
Legat:
Ось і фінал 6 тому, багато чого автор змінив порівняно з веброманом, але це тільки в плюс пішло, як на мене, бо мені цікавіше перекладати, а загалом я чекаю на події у 7 томі, у вебці ці події ну дуже швидко закінчилися, надіюся автор розпише їх детальніше у новелі, гаразд, усім папа, зустрінемося, у 7 томі!
Deder:
Ось і закінчився 6 том. Роботи було багацько, але том був дуже цікавим. Поділіться вашими враженнями в коментарях. Також вітаю вам з наступаючим новим роком та іншими святами(адже ви приблизно в цей період це побачите)))Нагадую за банку і стіки. Та всі разом чекаємо наступного тому.