Того дня Еллен поїхала з Ліамом за покупками, в просторій машині разом з ними їхала і Тіа.

Сьогодні я піду на шопінг з Майстром! Еллен була в захваті від думки, що поїде з Ліамом на прогулянку.

Машина була розкішним транспортним засобом, що нагадував лімузин. Він мав шини, але рідко ними користувався, оскільки зазвичай просто ковзав у повітрі на висоті близько п'ятдесяти сантиметрів над землею. Виготовлений на замовлення, він мав дуже розкішний інтер'єр, обладнаний для всього, що могли забажати його пасажири. Сидіння були зручними, а політ - абсолютно плавним.

Еллен подивилася на катану, що лежала поруч з Ліамом, знаючи, що цей меч мав для нього особливе значення. Вона сама отримала катану від Ліама, із золотим тигром, зображеним біля основи клинка, і червоними піхвами. Її меч теж був вражаючим, але безіменний клинок на боці Ліама мав власну дивну силу.

Останнім часом Майстер завжди носить із собою свій улюблений меч. Вона знала, що це був клинок, який він зазвичай ретельно ховав. Здавалося, він чогось остерігався.

Ліам ковтнув трохи алкоголю, який Тіа налила йому в склянку. Він зауважив: "Смакує ще краще, коли починаєш пити зранку".

Він, без сумніву, був єдиною людиною в Імперії, якій герой війни з Обʼєднаним Королівством міг подавати алкоголь.

"Це найкращі напої, приготовані спеціально для вас, лорде Ліаме. Ось, будь ласка, випийте ще."

"Як це турботливо з твого боку."

Тіа заворожено спостерігала, як Ліам випиває алкоголь, який вона йому налила. Її щоки гарячково почервоніли: "Дуже вражаюче, мілорде!"

Все, що вона говорила, звучало як пусті лестощі, але навіть Еллен могла сказати, що вона говорила все це серйозно. Захоплені очі Тіа здавалися Еллен мультяшними сердечками. Якби жінка мала хвіст, він, без сумніву, виляв би, як у надто збудженого собаки.

Проте вже деякий час Еллен відчувала щось дивне. "Майстре?" - несподівано запитала вона.

"Так? Якщо ти хочеш м'яку іграшку, я тобі її куплю."

"Н-ні, це не те! Я... я трохи нервую."

Вона сказала "нервую", але насправді відчувала глибоку тривогу. Вона здригалася, наче її проймав озноб, хоча зовсім не відчувала себе хворою. Натомість здавалося, що хтось спостерігає за нею, і це відчуття дуже турбувало її.

Хоча Еллен занепокоєно визирала у вікно, Ліам виглядав задоволеним.

"Що ж, схоже, деякі з твоїх тренувань приносять свої плоди."

На відміну від занепокоєння Еллен, Ліам залишався розслабленим. Однак, легкий настрій Тіа також швидко змінився. Вона спілкувалася з їхнім ескортом, наказуючи їм перевіряти навколишнє середовище, приклавши два пальці до вуха, а сама дивилася у вікна машини. "Якісь аномалії?"

Підлеглий відповів: "Зараз нічого - ні, зачекайте... Хтось на дорозі попереду. Двоє".

Очі Тіа розширилися. Вона вигукнула наказ. "Всім, повна готовність!"

Машину хитнуло, коли вона раптово змінила напрямок.

Ліам осушив свою склянку і пробурмотів: "Охорона повинна була помітити це раніше. Тепер ми не зможемо уникнути їх".

Він зітхнув, розчарований тим, що його люди не помітили цієї загрози.

Раптом машина гойднулася, і Еллен подивилася в стелю. Ліам штовхав її в сторону. Перш ніж вона встигла зрозуміти, що сталося, машина розкололася на дві частини, розрізана навпіл прямо на тому місці, де хвилину тому сиділа Еллен.

Обидві половини машини впали на землю і поїхали по дорозі, поки не зупинилися.

"Що це було?" Еллен озирнулася і помітила жінку, що стояла неподалік, її красиве темно-синє волосся розвівалося на вітрі.

"Га? Хто ця дівчина?" Дівчина підійшла до Еллен і подивилася на неї своїми рожевими очима. Коли на її обличчі з'явилася крижана посмішка, поруч приземлилася інша дівчина. Хоча друга дівчина приземлилася безшумно, Еллен відчула її сильну присутність. Ця дівчина заговорила грубим тоном.

"Це ж не могло тебе вбити, так? Виходь, Ліаме!" - кричала інша. Помаранчеве волосся дівчини було зав'язане назад, але воно все ще було настільки диким, що розвівалося навколо її голови, як у лева.

Еллен не могла перестати тремтіти, дивлячись на них обох. Обидві носили мечі в піхвах на поясах. Вони такі сильні...

Тіа вискочила з іншої половини розрізаної машини з рапірою в руці.

"Сподіваюся, ви обидві розумієте, з ким маєте справу!"

Дві дівчини засміялися над розлюченою Тією.

"Що ж, вона не слабак, але я не знаю..."

"Так, вона не просто якесь теліпало язиком, але це приблизно все, що ти можеш про неї сказати."

Було очевидно, що ці двоє були сильнішими за Тіа. Тіа й сама це відчувала, тому не могла нерозважливо кинутися на них. Замість цього вона залишилася на місці, стоячи захисником над Ліамом.

"Лорде Ліаме, будь ласка, залиште це нам".

Ліам повільно вийшов з-під уламків машини, тримаючи меч в одній руці. Іншою рукою він тримався за потилицю, заламавши собі шию. Тим часом його охоронці вийшли зі своїх машин і зібралися навколо нього, але Ліам махнув рукою, щоб відігнати їх.

"На кого ви намагаєтеся справити враження?" запитав Ліам. "Ви, хлопці, тільки заважатимете мені. Відійдіть негайно."

"Але..."

Ліам хотів, щоб Тіа теж відступила назад, але вона залишилася біля нього. Саме тоді вона помітила, як помаранчеволоса жінка біля Еллен опустила погляд на два мечі, що висіли в піхвах на її поясі. Стривожена, Тіа вискочила перед Ліамом, щоб захистити його... і в ту ж мить одна з її рук відлетіла, відрубана прямо на місці. На землі залишилися дві глибокі рани від подвійних лез.

Навіть з відрізаною рукою, Тіа все ще стояла перед Ліамом, щоб захистити його. Вона дивилася на своїх ворогів, тримаючи рапіру на кінці руки, що залишилася.

Помаранчева жінка клацнула язиком.

"Якого біса? Я хотіла відрубати тобі обидві руки, просто щоб показати різницю в наших рівнях майстерності."

Синьоволоса дівчина глузливо розсміялася. "Боже, ну ти ж облажалася!"

"Що, ти хочеш, щоб я відрубала і тобі, коли закінчу з Ліамом?" - огризнулася інша.

Коли повітря між двома незнайомими дівчатами стало небезпечним, Ліам зробив крок вперед. Він підняв відрубану руку Тіа і простягнув її їй, жестом показуючи, щоб вона відступила.

"Молодець, що стрибнула переді мною захищаючи. За це ти отримуєш високі бали".

"Лорде Ліам?!" - вигукнула Тіа.

Ліам скористався здивуванням Тіа, щоб проштовхнутися повз неї, довіривши її своїм охоронцям.

Коли він став перед двома небезпечними дівчатами, їхні погляди змінилися. Вони перестали самовдоволено посміхатися і зайняли серйозні бойові позиції.

"Що сталося?"- запитав їх Ліам. "Ви тут, щоб убити мене, чи не так? Якщо ви боїтеся, то, мабуть, просто фальшивки, а не учні школи одного спалаху."

Ліам зрозумів, що вони справжні, коли побачив їхню техніку на власні очі, але назвав їх фальшивками лише для того, щоб спровокувати їх.

Еллен здавалося, що вона зрозуміла причину дивного відчуття, яке вона отримала від цих двох незнайомців. Мені здається чи вони з нашої школи?

Синя жінка представилася першою.

"Приємно познайомитися з тобою, старший. Я Ріхо Сацукі - справжня спадкоємиця Шляху Одного Спалаху."

Її манери здавалися ввічливими, але вона дивилася на Ліама з убивчим наміром в очах. Інша навіть не намагалася приховати свою ворожість. "Я Фука Шішікамі! Я вб'ю тебе і заберу титул Майстра одного спалаху!"

Витягнувши мечі, Фука відштовхнулася від землі і кинулася на Ліама. Це було незвично для практикуючого Шлях Одного Спалаху, з його невидимими ударами, рухатися таким чином.

За якусь долю секунди Еллен побачила, як Фука наносить тисячі ударів своїми двома мечами. Незважаючи на те, що вона говорила і діяла грубо, кожен удар був достатньо точним і сильним, щоб забрати чиєсь життя. Вона була дуже вправним бійцем.

"Майстре!" занепокоєно вигукнула Еллен, але Ліам навіть не поклав руку на руків'я меча.

"Еллен, дивись уважно", - сказав він їй, блокуючи кожен удар Фуки власними невидимими рухами.

Він навчав Еллен недбало, навіть коли бився з Фукою.

"Я вперше б'юся з кимось з тієї ж школи. Такого може більше ніколи не повторитися, тому ти повинна скористатися цією можливістю, щоб навчитися якомога більшому."

Фука, мабуть, відчула, що Ліам грається з нею, оскільки він давав коментарі молодій дівчині. Вона зціпила зуби, вираз її обличчя перекосився від люті.

"Не будь самовпевненим! Спалах!"

Фука приготувалася нанести потужний подвійний удар швидше, ніж могло бачити око, але перш ніж вона встигла це зробити, Ліам наступив на обидва її леза.

Її мечі встромилися в землю, а від місць ударів розійшлися тріщини.

"Що?!"

На думку Ліама, вона зрадила намір схрестити з ним мечі, тому він наступив на них саме в той момент, коли вони перетнулися.

Вони трималися поруч, стоячи спина до спини, не знаючи, з якого боку прийде напад.

Ліам звузив очі, коли зрозумів, що вони обидві готові.

"Спалах."

У ту ж секунду, коли Ліам оголосив свою техніку, кров хлинула з тіл обох дівчат. Навіть Еллен з її надгострим зором не змогла помітити удару. Спалах Ліама був набагато менш ефектним, ніж атаки жінок, він не здіймав вітру і не залишав слідів на навколишньому просторі. Це була техніка, яка знищувала його ворогів одним ударом і не робила нічого більше.

Виглядає так, ніби він нічого не зробив. Еллен була впевнена у своєму зорі, але вона навіть не побачила серйозного спалаху Ліама.

Битва закінчилася в одну мить, і Ріхо та Фука впали на землю. Їхні руки та ноги були відрубані, а тулуби лежали в калюжах крові, і здавалося, що вони справді можуть померти будь-якої миті. Лише хвилину тому вони здавалися такими грізними, але не змогли нічого вдіяти, щоб протистояти нападу Ліама.

Еллен затремтіла, дивлячись на Ліама, але не від страху, а від радості. Мій майстер неймовірний!!!

Ліам вийшов зі своєї позиції і підійшов до двох дівчат. Тепер, коли бій закінчився, Тіа підійшла до нього. Рапіра, яку вона тримала, змінила форму, її лезо перетворилося на свердло, яке почало обертатися. Вона потягнула кінчик свердла по землі, коли йшла до пари, іскри летіли, коли воно шкрябало по бруківці. В очах Тіа світився вбивчий намір.

"Ви трупи", - сказала вона. "Будь-хто, хто спробує вбити лорда Ліама, повинен понести найвищу кару. Я змушу вас благати про смерть."

Коли Тіа підійшла до них, сповнена рішучості вбити їх, незважаючи на те, що втратила руку, Ліам обернувся і віддав несподіваний наказ.

"Тіа, зціли їх."

Вбивчий погляд Тіа зник, на зміну йому прийшла розгубленість. "Що? Але...!"

"Це мої дорогоцінні молодші. Негайно виклич лікаря. Якщо вони не можуть впоратися, скористайтеся еліксирами."

Після того, як він схрестив мечі з цими двома, у Ліама більше не було сумнівів щодо того, хто був їхнім учителем. Він був задоволений можливістю випробувати їх.

"Але ж їм було потрібне ваше життя, лорде Ліаме!"

Ліам посміхнувся.

"Це була просто маленька забава між старшим і молодшими учнями однієї школи."

"А-але щоб врятувати їх..."

Тіа просто не могла прийняти рішення Ліама.

Оскільки він був у гарному настрої, Ліам підійшов до Тіа і ніжно торкнувся її щоки, похваливши за те, що вона його захистила.

"Я вражений тим, як ти вискочила переді мною. Тепер я думаю про тебе трохи краще, Тіа. В моїх очах це принесло тобі більше балів, ніж навіть твоя служба на війні. Я радий, що ти працюєш на мене."

"Лорде Ліаме!!!"

Глибоко зворушена, Тіа дістала свій планшет і вигукнула: "Ще раз! Ще раз, будь ласка! Дозвольте мені записати це в HD!"

Все ще в гарному настрої, Ліам лише сказав: "Ну, що мені з тобою робити?"

Рот Ріхо почав відкриватися і закриватися, ніби вона намагалася щось сказати. "Повідомлення... Майс...тра..."- прохрипіла вона.

Ліам підійшов до неї, щоб послухати, потім сягнув рукою до кишені і витягнув згорнутого листа. Еллен здивувалася, побачивши рукописного листа в наш час. Коли Ліам прочитав його, його очі широко розкрилися. Потім він вигукнув наказ Тіа, яка все ще стояла, як заворожена.

"Що ти робиш? Ти що, не чула мого наказу?"- закричав він.

"Звісно! Я негайно викличу лікарів!"

Охоронці, підготовлені як медики, підійшли до поранених бійців, щоб надати першу медичну допомогу.

***

Двоє моїх молодших учнів принесли мені листа від Майстра.

"Як ви, лорде Ліаме? Я, як завжди, мандрую з місця на місце, намагаючись вдосконалити свій Шлях Одного Спалаху. У своїх мандрах я зустрів двох здичавілих дітей, які мають певний потенціал."

У листі він написав, що схвалює бій між колегами-практиками однієї школи - що зазвичай заборонено - для того, щоб двоє учнів могли відточити своє ремесло. Упс. Я не знав, що потрібен дозвіл, щоб битися з іншими практикантами Шляху Одного Спалаху.

З листа мого майстра я здогадався, що тільки ті, хто тренувався у того ж майстра, могли битися таким чином, якщо у них був дозвіл майстра. Я повинен бути обережним щодо цього в майбутньому. У будь-якому випадку, лист продовжувався:

"Ви, мабуть, здивувалися, коли з'явилися мої нові учні. Однак, якщо ви читаєте цього листа, ви, мабуть, перемогли їх. Гадаю, це цілком природно. Якщо вони ще живі, чи не могли б ви подбати про них для мене? Боюся, що сам я не зможу закінчити їхнє навчання."

Майстер довірив мені двох своїх нових учнів. Він, мабуть, хотів спочатку показати мені, на що вони здатні. Здавалося, що вони всерйоз намагалися мене вбити, але це, мабуть, було частиною плану майстра. Зрештою, це ж був Майстер!

Мені було цікаво, чому він сам не зміг закінчити їхнє навчання. Наскільки я міг судити, ці двоє вже були повністю підготовлені як мечники. Вони були трохи не відшліфовані як для практикантів Шляху Одного Спалаху, але все ж набагато більш досконалі, ніж мечники будь-якого іншого стилю. Здавалося, що подальше зростання залежатиме від їхніх власних зусиль. Щось сталося з Майстром? Я не знав достатньо, щоб щось з'ясувати.

У будь-якому разі, він довірив їх обох мені, тож я пообіцяв піклуватися про них як старший учень.

"Просто залиште це мені, Майстре. Я подбаю про них."

Давним-давно я пообіцяв собі вивчати Шлях Одного Спалаху з усією старанністю, на яку він заслуговував. Якщо мій майстер хотів, щоб я наглядав за бешкетними молодшими учнями, я робив саме це. Зазвичай я відрубав би голову будь-кому, хто спробував би покінчити з моїм життям, але якщо це були молодші учні Шляху Одного Спалаху, то все було по-іншому.

"Цікаво, що він мав на увазі, коли говорив про те, що він не може закінчити їх навчання. Де зараз Майстер, і що він робить...?"

Чим би він не займався, я був упевнений, що Майстер продовжує відшліфовувати свій Шлях Одного Спалаху, вічно прагнучи вдосконалити своє мистецтво.

Розідл 14:

Спалах вдячності

У занедбаній квартирі на далекій від Імперії планеті Ясуші носив на спині немовля, поки його дружина метушилася, збираючись у дорогу. Вона була одягнена в робочий костюм.

"Дитина твоя до сьомої, Ясу. Я повернуся додому о цій порі, добре?"

"Так", - втомлено відповів Ясу.

Розумна жінка зробила Ясуші домогосподарем, а сама працювала вдень. Ясуші хотів би втекти, але після того, як вона погналася за ним з кухонним ножем, коли він намагався втекти востаннє, він був надто наляканий, щоб спробувати знову.

Шрам, який вона залишила на ньому, було добре видно під кімоно. Це була жахлива лінія, що йшла по діагоналі від грудей вниз до живота. Він все ще пам'ятав, як вона сказала зі страшним виразом обличчя: "Давай залишимо це тут, добре? Це буде тобі нагадуванням, щоб ти більше не залишав мене". Існують медичні методи лікування, які могли б легко стерти такий шрам, але вона навмисно дозволила йому залишитися.

На очі Ясуші навернулися сльози. Він шкодував, що зв'язався з жінкою, чиї емоції були настільки сильними. "Тц, я хочу втекти... але як я можу, з моїми мізерними грошима?"

Він використав майже всі гроші, які дав йому Ліам, щоб виростити Ріхо і Фуку. Решту він витрачав безвідповідально, тож тепер жив на грошову допомогу, яку давала йому жінка. Він залишався вдома вдень, щоб доглядати за дитиною, але вона виконувала більшість роботи по дому. Він не був повноцінним домогосподарем, але й не був повністю дармоїдом - він не був ні тим, ні іншим, чесно кажучи. Це була справжня форма Бога Меча, який навчив Ліама, Ріхо та Фуку.

Малюк почав метушитися.

"Гаразд, давай поміняємо тобі підгузник. Боже... Що я роблю?"

Іншими словами, Ясуші мирно жив на далекій-далекій планеті.

***

Ріхо і Фука одужували в спеціальній лікарняній палаті, яку Ліам приготував для них у розкішному готелі. Вони носили лікарняні халати, їхні тіла були перев'язані бинтами, але вони вже достатньо вилікувалися, щоб мати хороший апетит.

Тіа сердито спостерігала за ними, а Еллен стояла поруч з нею. На диво, вони сиділи з правильною поставою під час їжі, але поглинали їжу жадібно. Вони спорожняли тарілку за тарілкою, тож офіціанти готелю заклопотано замінювали їх новими стравами.

Тіа, обурена їхнім ненажерливим апетитом, запитала: "Як ви можете стільки їсти, коли ви ще не одужали?".

Фука, мабуть, була принаймні тимчасово задоволена, бо відклала їжу і потягнулася. "Ну, якщо я не буду їсти, у мене не буде сил."

Ріхо доїла останню миску супу і посміхнулася.

"У тебе і так небагато сил."

Фука розлючено вказала на Ріхо.

"Принаймні у мене є трохи м'яса на кістках! Скільки б ти не їла, у тебе ніколи не виростуть груди!"

У порівнянні з досить вражаючими зразками Фуки, груди Ріхо були лише середнього розміру. Вона, мабуть, дуже переживала через це, бо прикривала їх руками і дивилася на Фуку.

"І що з того? Ти впевнена, що поживні речовини, які мали йти до твоєї голови, не пішли до твоїх грудей? Чому ти взагалі думаєш, що мене хвилює розмір моїх? Що хорошого у великих цицьках? Якщо ти збираєшся стати справжнім фехтувальником, думаю, тобі варто відрізати ці непотрібні шматки жиру. Вони тільки заважатимуть! Або ти хочеш, щоб я відрізала їх для тебе?"

Еллен спостерігала за гіркою відповіддю Ріхо. Це справді її турбує. Як тільки вони почали сваритися, їхні шлунки знову забурчали, і вони повернулися до їжі. Тіа продовжувала наглядати за ними. До її руки був прикріплений пристрій, який допомагав загоювати перев'язаний суглоб.

"Чому я повинна доглядати за ними?" - пробурмотіла вона.

Еллен була тут, щоб спостерігати за двома товаришами-фехтувальниками з тієї ж школи. Ліам мав піклуватися про них обох, і це була можливість для неї краще зрозуміти їх. Фука і Ріхо знали, що Еллен теж була ученицею Шляху Одного Спалаху.

"До речі... Привіт, Піпсквік",- звернулася Фука до Еллен.

Еллен незадоволено надула щоки.

"Я не "Піпсквік". Мене звуть Еллен."

"Яка різниця. Ми з однієї школи, тож, мабуть, ми твої тітки, так? Давай знайдемо спільну мову, мала."

Незважаючи на те, якими войовничими були ці дві дівчини, здавалося, що Еллен їм дуже подобалася. Вони поводилися так, ніби ніколи не намагалися вбити Ліама. Однак для Еллен вони все ще були жорстокими вбивцями, які вчинили замах на життя її шановного майстра.

"Я не буду ладнати з людьми, які намагалися вбити мого майстра!"

Вона відвернула обличчя, і Фука виглядала трохи пригніченою. Вона поводилася не стільки як учениця з тієї ж школи меча, скільки як старша сестра, чия молодша сестра стала холодно до неї ставитися. Ріхо хіхікнула на це.

"Це зрозуміло, знаєш. Я б розлютилася, якби хтось напав на нашого майстра, але ми напали на старшого лише тому, що так сказав наш майстер. Здається, він теж це розуміє, бо взяв нас до себе. Але оскільки ти його учениця, я не впевнена, що твоя поведінка має сенс."

Фука лягла назад, очевидно, закінчивши їсти.

"Можливо, одного дня тобі доведеться битися зі своїми молодшими, якщо твій майстер накаже", - попередила вона Еллен.

"Я-Я..."

Зараз Еллен була єдиною ученицею Ліама. Він доглядав за Ріхо і Фукою лише як за колегами-практикантами однієї школи, вони не були його власними учнями. Йому потрібно було б особисто навчити щонайменше ще двох людей, які потім стали б молодшими Еллен. Еллен не була впевнена, як вона до цього ставиться. Якщо Ліам колись візьме ще одного учня, він неминуче зосередить свою увагу на новому учні. Він не міг би навчати лише її, як це було зараз.

Поки Еллен боролася зі своїми почуттями, до кімнати увійшов Ліам.

"Здається, вам вже краще."

Він зовсім не виглядав настороженим у присутності дівчат. Обидві дівчини одразу ж схилили перед ним голови зі своїх ліжок. Незважаючи на те, як нахабно вони поводилися і як грубо розмовляли, здавалося, що їм були прищеплені принаймні якісь манери.

"Нам справді дуже шкода", - вибачилася Ріхо перед Ліамом. "Ми зрозуміли, якими дурними ми були."

Фука так само каялася.

"Тепер ми знаємо, що ми ще незрілі. Ми ще не досягли рівня старшого."

У відповідь на їхні смиренні зізнання, Ліам сів на стілець, який приготувала для нього Тіа, і оглянув дівчат. Він заговорив до них ласкаво, наче до рідних.

"Схоже, ви розумієте, хто тепер тут головний. Що ж, відтепер я буду піклуватися про вас, але, чесно кажучи. Я не можу навчити вас нічому, що пов'язано зі Шляхом одного Спалаху. Найбільше, що я можу для вас зробити, це дати вам місце для тренувань."

Ріхо і Фука вже були повністю підготовлені як мечниці. Якщо вони хотіли вдосконалюватися далі, це залежало від їхніх власних зусиль. Все, що міг зробити Ліам - це підтримати їх у цьому. Однак він визнавав недоліки, від яких страждали обидві.

"У всіх інших сферах, окрім фехтування, ви жахливі. Майстер, мабуть, довірив вас мені, щоб я міг зробити з вас справжніх лицарів. Коли ваші рани повністю загояться, я заберу вас до своїх володінь. Там ви навчитеся бути лицарями."

Ріхо відреагувала з явним невдоволенням.

"Ч-чому нам треба вчитися бути лицарями? Я відмовляюся! Я хочу зосередитися лише на відточуванні своєї майстерності володіння мечем."

Ліам посміхнувся, але зупинив її.

"Ні. Майстер довірив вас мені, бо відчув, що вам чогось бракує. Я не збираюся економити на вашому навчанні."

Зі свого боку, Фука не здавалася стурбованою.

"Нам просто потрібно використати освітню капсулу, а потім поїхати тренуватися кудись на кілька років, так? Невелика бойова підготовка не може бути такою складною."

Як для мечників Шляху Одного Спалаху, лицарський вишкіл був би для них легкою справою, хоча, швидше за все, не надто покращив би їхні й без того грізні бойові здібності. Проте Ліам мав на увазі інший вид навчання.

"Коли ми повернемося до моїх володінь, я віддам вас старшій покоївці Серені для уроків етикету. Бути покоївками для вас теж не повинно бути важко, чи не так?"

Ріхо і Фука були ошелешені. Вони ніколи не очікували, що навчатимуться бути покоївками.

"Що? Що ти маєш на увазі?"

"Ти, мабуть, знущаєшся з мене! Ми, покоївки? Цьому не бути!"

Ліам безсоромно посміхнувся, побачивши їхню збентежену реакцію.

"Навіть дворяни часто працюють прислугою під час навчання. Оскільки ви двоє не дворяни, я буду навчати вас у власному маєтку - і не думайте, що ви зможете втекти."

"Н-но...!"

"Я? Покоївка?"

З точки зору Ліама, він проводив з ними цінне навчання по доброті душевній, але вони були засмучені, тому що не хотіли робити щось, що не має нічого спільного з мечем.

Що ж до Еллен, то вона була задоволена таким поворотом подій. Це буде гарним покаранням для цих двох дуреп, щоб вони навчилися етикету!

***

"Що...?"

Провідник впав на коліна. Таємна зброя, на яку він розраховував, щоб убити Ліама, зрештою нічого не дала. Нехай уже, вони програли ту єдину битву, але вони відмовилися від того, щоб забрати його життя після цього, натомість здобувши повагу до нього як до старшого учня. У всьому цьому безладі був винен Ясуші. Ліам взяв їх до себе після того, як прочитав листа від Ясуші.

"Зрештою, він просто мусив рятувати власну шкуру!"

Це було цілком природно, враховуючи особистість Ясуші, але Провідник все одно відчував себе зрадженим.

Найгірше в усьому цьому було те, що це призвело до того, що Провідник дізнався правду про те, як він насправді вплинув на події.

"Що ще важливіше, дії, які я робив, щоб нашкодити Ліаму, речі, які повинні були нашкодити йому... Вони всі насправді допомогли йому? Тобто весь цей час я насправді підтримував Ліама з широкою посмішкою на обличчі?!"

Провідник розглядав нещодавні події під цим новим, більш чітким кутом зору. Фракція Келвіна втратила значну частину своєї єдності та влади. З іншого боку, Ліам отримав набагато більше влади у фракції Клео, яка також ставала набагато могутнішою. Оскільки фракція Келвіна не могла нічого робити, окрім як спостерігати, фракція Клео стала для них значною загрозою.

"Тобі це не зійде з рук, Ліаме!!!" Провідник стиснув кулаки.

Потім було питання про володіння Ліама. Порушників спокою, яких він підкинув туди, щоб розпочати демократичний рух, було виявлено та усунуто, щоб вони не змогли просувати свої переконання. Все склалося на користь Ліама.

"Зараз мені байдуже, чи доведеться піти на дно разом з тобою, Ліаме, аби тільки знищити тебе!"

Провідник вирішив збирати негативні емоції будь-якими способами, щоб набратися достатньо сил для перемоги над ним. На щастя, між міжгалактичними націями якраз точилася масштабна війна, тож страждань було вдосталь. Значна частина цієї негативної енергії була спрямована на самого Ліама. Провідник втягував її в себе з наміром покінчити з Ліамом особисто. Він не мав жодного уявлення, чи зможе вбити юнака власними силами, але був сповнений рішучості зробити це якнайкраще.

"Я вб'ю Ліама - присягаюся!!!"

Після того, як Провідник зник з місця події, виконавши свою місію по збору негативної енергії, собака, який таємно спостерігав за ним, вийшов зі схованки. Потім і собака теж зник.

***

Після повернення експедиційної армії дворяни по всій Столичній планеті влаштовували вечірки на честь її перемоги, запрошуючи своїх ровесників і солдатів, які брали участь у війні. Дехто просто хотів привітати переможців, а дехто прагнув прихилити до себе фракцію Клео. Клео вже не був тим безправним принцом, яким він був раніше.

Запрошений на одну з таких вечірок, Клео виснажився, привітавши нескінченну низку присутніх. У якийсь момент він вирвався і привів Лісетію до вітальні.

"Це втомлює... Граф робить це щодня? Я не можу в це повірити."

Лісетія дорікнула Клео, хоча й жартівливо.

"Це все завдяки фундаменту, який заклав граф, ти ж знаєш. Увесь час, поки ви там билися, він був тут, на Столичній планеті, налагоджував зв'язки. Поглянь, скільки людей хочуть знати тебе зараз. Це не так, як раніше, коли ти був практично безсилим."

"Але ж я лише підставна особа", - заперечив Клео.

"Це неправда. Не втрачай самовладання."

"Звичайно, я “воював” на війні, але насправді я нічого не робив."

Клео не був анітрохи відповідальним за їхню перемогу. У нього не було можливості діяти, оскільки Тіа фактично була командувачем флоту, а талановитий лицар на ім'я Клаус надавав їй необхідну підтримку.

Все це лише посилювало комплекс неповноцінності Клео. Він знав, що нічого не може з цим вдіяти і мусить задовольнятися роллю підставної особи, але все одно ненавидів себе за це.

Потім він подумав про Ліама.

"Сам граф останнім часом тримається досить стримано, чи не так?"

Лісетія розповіла Клео про поточні плани Ліама.

"Очевидно, він збирається на деякий час повернутися до своїх володінь. Протести там вщухають, але він, мабуть, турбується про те, як справи вдома."

Лісетія була вражена тим, що Ліам досі залишався на Столичній планеті, незважаючи на особисті обставини, але коли Клео думав про Ліама, він міг порівнювати себе лише з ним.

"Граф може все, що завгодно, насправді. Він зовсім не схожий на мене."

Клео змагався з братом за те, хто стане наступним імператором, але він знав, що його нинішнє становище не є результатом його власних заслуг. Він прийняв це... але це не повинно було йому подобатися.

"Якби мене не було поруч, нікому не було б діла до Ліама", - пробурмотів Клео.

Лісетія не розчула, що він сказав. "Ти щось сказав?"

Зі свого боку, Лісетія була схвильована тим, що буде далі. Вони пройшли через небезпечну кризу, і тепер у них є сила, щоб йти нога в ногу з фракцією Келвіна.

Клео лише похитав головою, не бажаючи гасити її ентузіазм. "Ні, нічого".

***

Провідник повернувся на столичну планету. Останнім часом він переїжджав з місця на місце, живлячись мстивими духами тих, кого знищила експедиційна армія, і збираючи в собі задавнену ненависть до Столичної планети. Тепер він повернувся, щоб викликати Ліама на двобій.

“Ліам! Сьогодні я покінчу з тобою власною рукою!!!"

Не зумівши вбити андроїда Амаґі - і дізнавшись, що всі його нещодавні зусилля, спрямовані на те, щоб накликати на Ліама нещастя, обернулися проти нього і призвели до його перемоги, - Провідник закипів від люті. Збитий зі свого попереднього піднесення жорстокою реальністю, він був повністю поглинутий гнівом. Тому, коли він побачив Ліама на космодромі, який готувався повернутися до своїх володінь, Провідник кинувся прямо на нього.

"Ось ти де!!!"

Ліам взяв на буксир Ріхо, Фуку та Еллен, показуючи жінкам корабель, яким він особливо пишався. Вони йшли його безглуздо розкішними коридорами без жодної охорони.

Коли Провідник побачив їх ззаду, він побажав, щоб його негативна енергія сформувала зброю з його власного тіла. Рука Провідника перетворилася на зловісне лезо, яке помчало в бік спини Ліама.

"Ліаааамеее!!!"

***

"Ну що? Вражає, правда? Я витратив купу грошей на цей супердредноут. Ця штука розміром, як космічна колонія!"

Тритисячометровий корабель був достатньо великим, щоб у ньому могли жити люди. Звичайно, персонал приходив і йшов через певні проміжки часу, але деякі люди перебували на кораблі роками і навіть одружилися на борту. Я чув, що на ньому народилася дитина, але мені здалося, що це вже занадто. Невже на військовому кораблі можна виростити дитину? Я припускав, що незабаром на ньому відкриють школу, але... Так чи інакше, я купив собі цей до смішного величезний корабель лише для того, щоб задовольнити власне почуття марнославства, і все ж мені все ще було важко змиритися з цим.

Я також витратив смішну суму грошей, щоб переконатися, що інтер'єр лінкора був щедро прикрашений. Мені було дивно радісно бачити, як це подобається Фуці. Здавалося, вона мала схильність до екстравагантності.

"Ого! Можна і мені такий, старший?"

Чесно кажучи, я хотів би подарувати їй кораблик чи два, але, на жаль, не міг.

"Ти думаєш, що я можу робити з цими супердредноутами все, що захочу? Мені потрібен дозвіл Амаґі, тож цього не буде. Вона ніколи на це не погодиться."

Амаґі робила кисле обличчя щоразу, коли я купував лінкор для себе, тож я не хотів навіть уявляти, що вона скаже, якщо я куплю його для своєї молодшої. Я намагався бути злим лордом, але все ж не хотів засмучувати свою покоївку. Не так давно вона скаржилася, що я замовив у Ніас корабель. Той корабель був майже готовий, і я з нетерпінням чекав, коли зможу його забрати. Хоча я відчував себе трохи винним через те, що Амаґі відчувала через це, тож я вирішив, що хоча б трохи контролюватиму свої витрати.

"Оу..." Фука була розчарована, але у мене був подарунок для цих двох.

"Не засмучуйтесь. Я збираюся подарувати вам обом особистих мобільних лицарів. Вам треба буде знати, як ними керувати, тож буде добре, якщо ви матимете власних."

Ріхо просто гралася своїм волоссям, вочевидь, не дуже зацікавлена.

"Хлопці люблять роботів, чи не так? Я думаю, що більш вражаюче, якщо ти можеш знищити свого ворога, не сидячи в машині."

Здавалося, вона не з нетерпінням чекала на мій подарунок, але очі моєї учениці Еллен блищали.

"Майстре, я теж хочу!" - вигукнула вона.

Мені стало шкода Еллен, адже вона була так схвильована, але я не міг долучити її до цього. "Тобі ще рано."

"Ох... зрозуміло..." Вона сумно повісила голову, але Еллен була ще занадто маленькою. Мені потрібно було не поспішати з її навчанням.

Фука, принаймні, здавалося, був зацікавлена у всьому цьому.

"Якого мобільного лицаря ти нам даси?" - запитала вона.

Гарне запитання!

"Насправді, я вирішив створити серійну версію мого власного надійного лицаря. Хоча серійні версії, звісно, будуть гірші."

Очевидно, що створити серійну версію Авіда, яка б відповідала його характеристикам, було неможливо.

"Це просто неможливо скопіювати", - відповіли мені на Сьомому збройовому заводі, коли я запитав про це. Навіть з необхідними рідкісними металами, без встановленого Машинного Серця, жоден подібний лицар не зміг би повторити характеристики Авіда.

Проте я вирішив зробити серійну версію Авіда і подарувати її обом дівчатам, оскільки її характеристики все одно були б досить високими. Він не зрівняється з моїм, але перевершить будь-якого іншого мобільного лицаря. Зрештою, на створення цих гірших підробок пішло б більше грошей, ніж на створення більшості інших персоналізованих лицарів.

"Не знаю, що я відчуваю, маючи неповноцінну машину..." поскаржилася Фука.

Я поплескав її по лобі.

"Не будь жадібною. Може, вона й неповноцінна, але на її створення все одно піде купа грошей і часу. Це буде розкішний лицар порівняно з іншими мобільними лицарями."

Бюджет, необхідний для створення цих лицарів, був би надмірно високим, але для мене це все одно були копійки.

Коли я продовжував прогулюватися в приємному настрої, Еллен запитала мене: "Майстре, у вас сталося щось хороше?"

Моя учениця завжди могла сказати, як я себе почуваю.

"Так, сталося. Я щойно здобув повну перемогу в міжгалактичній війні. Все пройшло навіть краще, ніж я сподівався."

Фракція Клео набрала достатньої сили, щоб стати на рівних з Келвіном. Потім моє везіння продовжилося, коли я познайомився з двома учнями Майстра. Крім того, моя власна учениця Еллен повільно, але впевнено вдосконалювалася. Розмірковуючи про це, я був у чудовому настрої сьогодні, і все це завдяки Провіднику.

Проте, останнім часом я був настільки зайнятий, що відчував, що забуваю висловити належну подяку Провіднику. Тепер, коли я справді замислився над цим, я зрозумів, що багато речей, які були для мене справді везучими, траплялися одна за одною. Я був упевнений, що саме завдяки Провіднику я зміг подолати труднощі, які мені довелося пережити до цього часу.

У той момент ми випадково натрапили на золоту статую Провідника, яку я замовив. Я зупинився і звернувся до інших. "Ви троє - я хочу, щоб ви помолилися тут".

Ріхо повернула до мене голову. "Що ти маєш на увазі?"

"Просто моліться", - відповів я. "Я хочу, щоб ви спрямували свої почуття вдячності на цю статую!"

Фука і Ріхо обмінялися розгубленими поглядами.

"Що ж нам робити?"

"Ну, я не проти, якщо це наказ нашого старшого..."

Еллен, звичайно, була повністю на борту.

"Я буду дуже вдячна, майстру!"

"Добре сказано! А тепер починай дякувати цій статуї!"

***

Троє дівчат зробили, як попросив Ліам, і повернулися до золотої статуї дивної фігури у капелюсі та фраку.

Ріхо не була впевнена, кому саме треба дякувати, тож звернулася зі словами подяки до першого, хто прийшов їй на думку. Що ж, якщо я збираюся бути комусь вдячною, то це, мабуть, буде майстер Ясуші.

Звичайно, обличчя Ясуші було першим, про що подумала Фука. Значить, я повинна бути вдячна тільки майстру Ясуші? Так.

Наостанок Еллен звернулася зі словами подяки до Ліама. Я буду вдячна, за те, що зустріла Майстра!

Щира вдячність, яку вони випромінювали втрьох, влилася в золоту статую Провідника.

***

Ліам і дівчата зупинилися в коридорі корабля. Побачивши це, Провідник вирішив, що настав його час. Він стрибнув на них з витягнутою рукою, що тримала клинок. "Ляааааамееее! Це твій кінець, га?!"

Вони вчотирьох стояли на колінах перед тим, що, як зрозумів Провідник, було золотою статуєю... його самого. Що це було, і що вони робили?

Навколо статуї почали збиратися молитви подяки від Ліама і дівчат. Ліам попросив створити статую, щоб навіть коли він полетить у далекі краї на цьому кораблі, він пам'ятав про те, що треба подякувати Провіднику. Статуя почала сяяти, хоча, схиливши голови і заплющивши очі, Ліам і дівчата нічого не бачили. Лише Провідник побачив, як вдячність, яку вони випромінювали вчотирьох, проявилася у вигляді яскравого, осяйного світла.

"Воно таке яскраве!"

Золоте світло почало обпалювати тіло Провідника... а потім зі статуї вирвався світловий меч. Золоте світло прийняло форму леза, тому що об'єднані молитви виходили від чотирьох послідовників Шляху Одного Спалаху. Це було втіленням їхніх почуттів вдячності, але для Провідника це була чиста отрута, яка стала ще більш смертоносною, коли до неї додалася особиста подяка Ліама. Хоча лезо сяяло божественним світлом, для Провідника воно виглядало пекельним.

"С-стійте, стійте, стійте!"

У ту мить, коли він спробував сказати їм зупинитися, лезо вилетіло вперед і пронизало груди Провідника. Воно спалило його зсередини, наповнивши тіло смертельною отрутою.

"Ні!!!"

Крізь лезо Провідник відчув вдячність такої сили, якої ніколи не відчував раніше. До неї домішувалася надзвичайно сильна вдячність за Ясуші, а також почуття вдячності до Ліама. Зі статуї вилетіли ще три золоті мечі, і вони також швидко встромилися в Провідника. Ці додаткові мечі утворилися з вдячності до інших на додаток до вдячності Ліама за Провідника.

"Ця вдячність не має до мене ніякого відношення!!!"

Нарешті, об'єднана сила вдячності повністю спалила тіло Провідника. Його капелюх злетів на підлогу, де потонув у тіні і зник.