Коли я вийшов з місця првоедення вечірки, мене зустріло видовище космічного корабля, що завис над головою.
"Корабель у небі столичної планети - це вже занадто. Вбивства мають бути розумнішими, Келвіне."
Я був трохи розчарований у ньому. Це було найкраще, що він зміг придумати? Навколо мене Кукурі та його люди стикалися з ворожими оперативниками. Всі гості всередині були налякані, тож моя вечірка на честь перемоги була повністю зіпсована.
Щойно я вийшов з приміщення, група нінджя кинулася до мене. Один з людей Кукурі став між нами і швидко підірвав себе, вбивши себе і потягнувши за собою купу наших ворогів. Він віддав своє життя за мене, але це все було частиною їхньої роботи. І все ж...
"Мертві не зраджують. Твоя вірність була справжньою."
Справжній характер людини можна оцінити лише після її смерті. Підірвавши себе, підлеглий Кукурі виконав свій обов'язок переді мною ціною власного життя. Я б не назвав це благородною жертвою, адже це була лише одна людина, яка віддала своє життя, щоб захистити іншу людину - мене. Ось і все. Тому я вирішив виконати свій власний обов'язок.
Розетта вилетіла з будівлі слідом за мною, але Амаґі схопила її за руку, щоб зупинити і затягнути назад.
"Амаґі, відпусти мене!"- почув я її крик. "Любий у біді!"
"Ви тільки заважатимете йому, леді Розетто. Будь ласка, зачекайте його всередині."
Я відчув полегшення, побачивши, що Амаґі піклується про неї. Я не знав, що Розетта думала, що вона може зробити, але для мене було б тільки більше неприємностей, якби вона була тут.
"Амаґі, сховайся з Розеттою всередині, добре?"- наказав я їй.
З очей Розетти полилися сльози, і Амаґі теж виглядала стурбованою. "Господарю, будь ласка, не будьте нерозважливим."
"Ти називаєш це нерозважливим? Для мене це дитяча забавка."
Саме тоді з плавучого корабля в небі посипалися постріли. Військові кораблі здебільшого спеціалізувалися на атаках на інші космічні кораблі, але це озброєння можна було використовувати і для обстрілу наземних сил.
Лінзи променя корабля спалахували, а з його гармат посипалися бойові кулі. Лазери випалювали землю навколо мене, кулі в'їжджали в землю, здіймаючи хмари пилу... Але кожна атака, яка могла б бути прямим попаданням в мене, була відбита моїм Спалахом. Я перенаправляв лазери дзеркально блискучою поверхнею свого леза, і розрубував будь-які тверді снаряди, що траплялися на моєму шляху.
Хоча я впорався з усією вогневою потужністю, спрямованою на мене, моє оточення було повністю зруйноване. Коли хмари пилу здійнялися вгору і затулили мені зір, я задихався. Трясця! Я забрудню сукню Амаґі! Сукня, яку я замовив, була настільки якісною, що жодна плямочка бруду не заплямувала її. Ще одна багатофункціональна особливість дизайнера, подумав я.
"А, мені подобається цей дизайнер. Можливо, я найму його на ексклюзивний контракт."
Взявшись за руків'я меча в піхвах, я зайняв готову позицію. Насправді Шлях Одного Спалаху не використовував формальних позицій, але це допомогло мені зібратися з духом і зібрати всю свою силу.
Поки я спостерігав, як Амаґі заштовхує Розетту назад всередину, з корабля на мене обрушився новий шквал пострілів. Я припустив, що вони не хотіли стріляти з головної гармати, щоб не завдати надто великої шкоди столичній планеті. Але я знав, що у них було б більше шансів, якби вони скористалися цим або запустили по мені ракети.
"На жаль, намагання не пошкодити Столичну планету стане вашим вироком."
Якби вони справді хотіли мене вбити, їм би довелося знищити мене своєю головною зброєю. Звісно, я продумав деякі контрзаходи на випадок, якщо вони все ж таки зневіряться і застосують важке озброєння корабля. Зрештою, лиходії повинні бути обережними, а справжній лиходій ніколи не втрачає пильності. Єдина причина, чому я вийшов назовні, була в тому, що я був упевнений, що зможу перемогти, і я зіткнувся з кораблем сам на сам, тому що був настільки впевнений у своїх здібностях.
"Моя техніка все ще не може зрівнятися з технікою мого майстра, але... вам зі мною не зрівнятися."
Я міцніше стиснув меч у піхвах, збираючи всю свою силу, щоб почати атаку на корабель. Звузивши очі, моя концентрація зросла, я просто сказав: "Спалах".
Потім я випустив свій меч у бік великого об'єкта, що завис у небі, і мій вірний меч посилив його силу. Я відчув, як хвиля збільшеної сили вирвалася з мене і помчала до космічного корабля. Розслабившись, я поклав клинок у піхвах на плече.
"Тепер подивимося, що буде далі."
У центрі броньованого корпусу корабля з'явився розрив, який розширювався. За мить з неба почали падати уламки. З такою швидкістю поверхня столичної планети зазнала б значних пошкоджень. Я вже планував виправдати свої дії самообороною, але все ще не хотів, щоб прем'єр-міністр думав про мене гірше через те, що я дозволив знищити цілий район Столичної планети. Це була б провина людей, які напали на мене, але я не хотів мати неприємностей через їхні дії. Саме тому я мав намір ретельно прибрати за собою, коли все це закінчиться.
Що мене справді здивувало, так це те, що сили оборони столичної планети не розгорнули жодних військ після того, як цей космічний корабель прорвався крізь оболонку планети. Яка недбалість!
"Господи, що відбувається з безпекою цієї клятої планети?"- сказав я.
Мені здалося, що краєм ока я побачив, як повз мене проскочила тварина. Я повернувся в її бік, але там нічого не було, коли я подивився прямо. Чи це була лише моя уява?
"Я бачу видіння? Неважливо, у мене є на чому зосередитися."
Повільність, з якою знижувався зруйнований космічний корабель, була доказом того, що його антигравітаційне обладнання все ще функціонувало. Було б проблемою, якби він впав на землю, але ще більшою проблемою було б, якби він вибухнув. Місце проведення вечірки було оточено захисним силовим полем, тому наша безпека була забезпечена, чого не можна було сказати про навколишню територію. Ті, кому справді загрожувала небезпека від падіння космічного корабля, не належали до вищих ешелонів суспільства, як ми, а були звичайними людьми. Я не хотів бути відповідальним за їхню смерть, хоча я за неї й не несу жодної відповідальності.
Поки я розглядав варіанти, зі мною зв'язався Воллес.
"Ліаме, прем'єр-міністр схвалив використання мобільних лицарів!"
Я посміхнувся і, подивившись на небо, вигукнув: "Твій вихід, Авіде!".
У відповідь на мій голос в небі наді мною з'явився мобільний лицар. Авід був розгорнутий з корабля Роду Бенфілд, який я тримав поблизу столичної планети, і чекав зовні оболонки, поки не отримає дозвіл на вхід. Глушіння зв'язку нічого не означало для моєї надійної машини, особливо тепер, коли я встановив той таємничий артефакт, який називався Серце Машини. Без сумніву, "Авід" відчув, що мені загрожує небезпека, і був готовий допомогти мені, як тільки зможе. Я похвалив "Авіда" за прибуття, яке відбулося навіть швидше, ніж я сподівався. "Молодець."
Двадцятичотирьохметровий гігант приземлився переді мною, але з такою точністю, що земля навіть не здригнулася від його приземлення. Боже, технології у міжгалактичній нації просто вражають.
Авід простягнув мені одну руку, я вистрибнув на неї і мене підняли до кабіни пілота. Всередині я вмостився на своєму місці і взявся за ручки управління.
"Буде дуже складно, якщо цей корабель приземлиться. Покажи, на що ти здатен, "Авіде"."
Я пояснив "Авіду" ситуацію, і у відповідь його двигуни заревли, і він злетів у небо. Ми прямували до падаючого корабля. Авід розташувався під кораблем, що розвалювався, і підтримував його знизу. Космічний корабель був набагато більший навіть за цього величезного мобільного лицаря, і його маса значно перевищувала Авіда, але він все ще був достатньо потужним, щоб витримати його вагу.
"Ось так! Тепер... давайте виштовхнемо цю штуку назад у космос!"
Авід доклав ще більше зусиль, і падаючий корабель сповільнився до повної зупинки... Потім, повільно, він почав підніматися вгору. Для спостерігача, напевно, виглядало неймовірним, що такий відносно невеликий Лицар піднімає набагато більший корабель. Я не міг приховати свого захоплення від прояву сили "Авіда".
"Ах ха-ха-ха! Це справжня сила "Авіда"!"
Невеликі рятувальні шлюпки одна за одною тікали з корабля. Тим часом "Авід" вийшов на зв'язок з кораблем. Екіпаж, що залишився на борту, просив мене про допомогу.
"Будь ласка, допоможіть нам! З такою швидкістю ми..."
Люди, які були тут, щоб убити мене, благали мене врятувати їхні життя? Що вони про себе думали? Я зняв руки з важелів управління і зчепив пальці за головою, схрестивши ноги. Тепер Авід рухався самостійно, щоб виконати те, що я від нього очікував. Для простих завдань мені достатньо було лише уявити, чого я хочу, і Авід починав діяти. Відпочиваючи, я вирішив розважити себе розмовою з людьми, які благали про допомогу.
"Мабуть, ви маєте рацію. З такою швидкістю ви всі помрете."
"Будь ласка! Ми лише виконували наказ!"
Що ж, без сумніву, це була правда, що вони здійснили такий безглуздо сміливий план лише тому, що люди, які хотіли моєї смерті, наказали їм це зробити.
"Ви привели космічний корабель на столичну планету і відкрили вогонь. Навіть ті, хто врятувався з тієї катастрофи, не уникнуть того, що їх схоплять і проведуть через пекло, - сказав я. "
Ті, хто загинув на борту корабля, були б щасливчиками, подумав я, але ці ідіоти все одно намагалися змусити мене співчувати їм.
"Нам погрожували! Ми все вам розповімо! Ми свідчитимемо проти ваших ворогів! Тільки, будь ласка, врятуйте нас!"
Хоча вони стверджували, що зроблять для мене все, що завгодно, мені було просто нецікаво.
"Мені все одно. Ідіть і помирайте."
Я закінчив розмову, і "Авід" одразу ж прискорився. Ми піднімалися і піднімалися, поки не побачили металеву оболонку, яка огортала столичну планету. Частина оболонки набула рідкої форми і просто дозволила кораблю пройти крізь неї. За оболонкою був безповітряний простір.
"Будь ласка, ні!!!"
Коли ми вийшли в космос, голоси з мого динаміка припинилися, і корабель поступово віддалявся від Авіда. Авід простягнув одну руку, і перед його долонею з'явилося магічне коло, що світилося. З цього порталу в руці "Авіда" з'явився велетенський меч. Я зі схваленням посміхнувся, дивлячись на зброю, яку вибрав для себе "Авід".
"Хочеш порубати його на шматки, га?"
Двигуни "Авіда" заревли у відповідь, і я простягнув руку і взявся за важелі управління. Було мило, як "Авід" реагував на мої слова тепер, коли в нього було машинне серце, що вдихнуло у нього життя. Хоча на вигляд це була просто велика, громіздка машина, "Авід" здавався мені більше схожим на милого домашнього улюбленця. Як я міг відмовити йому в тому, чого він так хотів?
"Гаразд... покажи мені, наскільки добре ти можеш копіювати мої рухи. Мені потрібна твоя повна сила, не стримуйся."
У кабіні я зайняв позицію, щоб передати "Спалах" "Авіду". Якщо я хотів, щоб мій мобільний лицар міг використати спалах, він повинен був прийняти правильну позицію.
Авід направив вістря свого меча в бік дрейфуючого корабля.
"Спалах", - сказав я, і Авід розгорнув свою техніку.
Кілька вражаючих розрізів з'явилися в корпусі корабля, і він розлетівся на шматки, які відлетіли в космос... але й Авід не залишився неушкодженим. Мій корабель стогнав від напруги, відтворюючи мою техніку, його лічильник пошкоджень переходив із зеленого в помаранчевий діапазон. Однак тепер, коли "Авід" мав Серце Машини, він міг відновлюватися. Незабаром лічильник знову став зеленим, і електронний пінг сповістив мене, що мій лицар завершив самовідновлення.
Я посміхнувся. "Чудово. Тепер я можу стримуватися трохи менше в майбутньому."
Авід заревів у відповідь, вочевидь, ще не вдовольнившись.Я спробував заспокоїти розлюченого звіра.
"Не будь таким нетерплячим. Тут, у космосі, немає кінця-краю ворогам, на яких можна полювати. У тебе буде стільки можливостей погратися, що скоро тобі це набридне."
Здавалося, мої слова дещо заспокоїли "Авіда". Шматки розірваного корабля продовжували віддалятися, але один з ударів "Авіда" влучив у двигун, і тепер він нарешті вибухнув, засипавши простір дрібнішими уламками.
"Це покінчило з цими ідіотами. Але все одно..."
Я дістав алхімічну скриньку - ще один таємничий артефакт, який я збирав роками, - з її схованки всередині "Авіда". Коли я це зробив, Авід простягнув руку і за допомогою тяглового променя потягнув плаваючі уламки до себе. Коли уламки набралися в жменю вище його долоні, Авід зімкнув кулак навколо мотлоху. Потім я використав алхімічну скриньку над уламками, розважаючись тим, що перетворюю сміття на золото.
"Все ще працює як заклинання."
Я вирішив, що продовжуватиму зберігати свою дорогоцінну алхімічну скриньку всередині "Авіда". Лише певні люди могли заходити в його кабіну, а крім того, "Авід" був посилений Серцем Машини. Це було, мабуть, найбезпечніше місце для неї. "Авід" справді був моїм надійним конем... але Авід був не зовсім конем тому, може, краще казати "партнером"?
"Що ж, ми подбали про нашу маленьку проблему з космічним кораблем, тож давай повернемося назад. Келвін нарешті зробив хід, хоча... він і був гіршим, ніж я міг від нього очікувати. Мабуть, я його переоцінив."
До цього Келвін не робив жодних відвертих кроків, але тепер, коли він це зробив, я міг використати це проти нього. Атакувати столичну планету космічним кораблем було великою помилкою.
Я все ще був здивований тим, як мало зробив Келвін. Я припускав, що, як і Лайнус, він просто не міг мені протистояти. Тим не менш, я не збирався бути з ним легковажним. Я був дуже ретельним, коли мав справу зі своїми ворогами.
"Я з нетерпінням чекаю, щоб побачити, наскільки ретельно я зможу розчавити і тебе."
***
Провідник був ошелешений, спостерігаючи за подіями, що розгорталися протягом дня.
"Ви, мабуть, знущаєтеся з мене!"
Він просто не міг зрозуміти, що відбувається. Ліам знищив космічний корабель одним лише мечем. Було майже неможливо прийняти те, що він бачив на власні очі.
"Чому?"
Корабель не стріляв з головної гармати чи ракет, натомість обстрілював Ліама лазерами та кулями. А юнак перехопив їх своїм мечем. Провідник ледве міг змиритися з цим фактом.
Хто б міг собі уявити, що одна людина може протистояти військовому кораблю і вийти переможцем?
"Чи означає це, що Ліам перетворився на монстра, на якого я не можу вплинути?"
Провідник впав на коліна. Чи зміг би він коли-небудь перемогти Ліама, яким він був зараз? Зважаючи на те, наскільки Ліам ослабив Провідника за всі ці роки, він не бачив шляху до успіху.
"Де я помилився? Що я зробив?!"
Саме тоді на місце битви повернувся Авід. Тепер, коли Тіні та нінджя зникли зі сцени, кілька людей вийшли з місця проведення вечірки, щоб привітати Ліама. Розетта вибігла попереду всіх, все ще хвилюючись за нього, але першим, до кого попрямував Ліам, була Амаґі.
Невидимий, але близький, Провідник посміхнувся, коли помітив це.
"Я не можу перемогти тебе таким, яким ти є зараз, Ліаме, але принаймні я можу завдати тобі болю. Я зроблю так, що ти шкодуватимеш про цю мить до кінця свого життя."
Провідник вже остаточно зневірився перемогти Ліама, але все ще хотів дати йому відчути смак відчаю.
***
На вечірці панував хаос. Ще б пак, якщо врахувати, що космічний корабель розпочав атаку просто перед дверима. Не маючи часу перевдягнутися, Амаґі у своїй святкововій сукні метушилася туди-сюди, допомагаючи, чим могла.
Коли вона йшла коридором, то раптом відчула, що всі люди навколо неї зникли. Ще мить тому тут бігали люди, але раптом вона відчула себе абсолютно самотньою. Навіть для робота-покоївки Амаґі це здалося дивним.
"Щось сталося...?"
Вона рушила вперед, щоб знайти Ліама, коли перед нею з'явилася дивна постать.
"Вітаю, пані."
Це був чоловік у смугастому фраку. Він був високий і стрункий, а криси його капелюха приховували очі. Амаґі відчула в ньому щось дивне... щось, чого вона не могла зрозуміти. Невідома якість цього чоловіка змусила її насторожитися.
"Хто ти?" - запитала вона.
Він мав форму людини, але був чимось іншим. Для Амаґі справжня форма Провідника була завуальована статикою. У її свідомості пролунали тривожні дзвіночки, які говорили їй, що істота перед нею небезпечна. Його слова це підтверджували.
"Мені не потрібно нічого пояснювати роботу. Якщо ти помреш, це завдасть болю Ліаму. Це все, що тобі потрібно знати."
Провідник витягнув з кишені свого фрака пістолет. Це була його власна зброя, але він дивився на неї з обуренням.
"Тепер, коли я такий слабкий, я повинен покладатися на щось подібне. У будь-якому випадку, я повинен був зробити це з самого початку! Будь ласка, помри..."
Провідник був настільки ослаблений, що не міг належним чином використовувати свої сили. Однак пістолет в його руці був більш ніж достатньо потужним, щоб знищити Амаґі.
Коли зброя була спрямована на неї, Амаґі спробувала ухилитися, але раптом навколо неї з'явився чорний дим, який огорнув її ноги і утримував її на місці. Вона не могла вирватися, а покликати на допомогу теж не було можливості. Лінії зв'язку все ще були заблоковані. Хвилину тому будівля була повна людей, які розбігалися в різні боки, але зараз тут чомусь було безлюдно. Невже дивна істота, що стояла перед нею, зробила щось, щоб відгородитися від решти світу? Амаґі не могла цього знати.
Єдине, що вона могла бачити під його капелюхом - це його усміхнені губи.
"Цікаво, як виглядатиме обличчя Ліама, коли я кину твою голову до його ніг?" - запитав провідник.
Думки Амаґі забігали, коли таємнича істота згадала про Ліама. Він звідкись знає Господаря? З такою швидкістю я буду знищена. Мої дані збережені, але все, що дійсно робить мене особистістю... зникне.
Робот-покоївка заплющила очі і змирилася зі своєю долею. "Господарю, пробачте... Здається, далі я з вами не піду."
Посміхаючись, Провідник натиснув на курок.
