ГА? Хіба це не дивно
Провідник похитав головою, обмірковуючи нинішній стан речей. Ліам нервував. Він, безумовно, страждав; це було правдою. Провідник також відчував сильний гнів Ліама. Останнім часом граф був дуже зайнятий, хоча й робив вигляд, що щодня просто дуріє. Його армія виграла війну, але ціною великої кількості сил Імперії. Фракція Клео мала бути набагато слабшою, але Провідник не міг позбутися відчуття, що все було навпаки.
"Може це лише моя уява...? Ні, зачекайте!" Провідник раптом прийшов до усвідомлення.
"Я зрозумів! Я просто ще не надав Ліаму достатньої допомоги!
Тоді, коли він перепробував усе, що міг придумати, щоб загнати Ліама в кут, хлопець, у свою чергу, лише завдавав йому нескінченних проблем. Якби він тільки знав, наскільки простіше було б допомогти Ліаму. Зараз він просто відчував певну невпевненість у собі, бо ще не доклав достатньо зусиль.
Принаймні до такого висновку прийшов Провідник.
Мені просто потрібно більше працювати, щоб зробити Ліама щасливим! Але... чи так це насправді? Чи не роблю я якоїсь величезної помилки?"
Провідник не знав, що й думати, коли сумніви знову підняли свою потворну голову. Раптом він замислився над тим, що задумали двоє здичавілих дітей, яких він віддав на виховання Ясуші, щоб вони вбили Ліама. У минулому він підтримував Юлісію, а ця жінка все одно зрадила його. Провідник почав хвилюватися, що учні Ясуші підведуть його так само. Він хотів би розібратися в цьому прямо зараз, але йому просто не вистачало сил.
Зрештою, останнім часом, щоразу, коли йому вдавалося накопичити трохи енергії, він повинен був використовувати її, щоб підтримати Ліама. Коли він це робив, то чомусь змушував Ліама страждати. Таким чином, Провідник продовжував щодня боротися за те, щоб зробити Ліам щасливим. Тепер, коли у нього було так мало додаткових сил, він здебільшого черпав інформацію з газет, які траплялися йому під руку.
Натрапивши на таку викинуту газету, Провідник нахилився до неї і побурчав.
"Фу! Я витратив надто багато сил, щоб підтримати Ліама. Раніше було набагато простіше отримати потрібну мені інформацію..."
І одразу ж знайшов саме те, що шукав. Було дивно, як це просто впало йому до рук. Газета мала цифрові сторінки, і відео почало відтворюватися, коли з'явилася стаття про Ріхо.
"Ти дивишся, старший? Я іду, щоб убити тебе!" Позаду неї були Майстер Меча Курданського стилю та його найкращі учні, що лежали напівпритомні в калюжі крові. Серце провідника зігрілося, коли він побачив, наскільки ненормально сильною була Ріхо, яка заявила, що збирається вбити Ліама, з сонячною посмішкою на обличчі. Провідник дивувався, як ці двоє диких дівчаток могли вирости і стати такими вражаючими монстрами.
"Ах! Який чистий зразок володіння мечем! Вона точно зможе вбити Ліама! А що з іншою?"
Він перегорнув наступну сторінку і побачив, що інша учениця Ясуші нещодавно напала на штаб-квартиру стилю меча Ален. Вона також сіяла хаос, використовуючи прийоми Шляху Одного Спалаху.
"Я знав, що можу вірити в тебе, Ясуші. Ти досконало володієш цими двома секретними видами зброї."
Ясуші втік з Імперії, але Провідник надіслав йому свою подяку, де б він зараз не був.
"На жаль, коли все закінчиться, я планую піти і переконатися, що ти теж пізнаєш глибини відчаю. Зрештою, мені б не довелося пережити всі ці неприємності, якби ти не зробив Ліама таким сильним".
Провідник пішов геть, відкинувши цифровий папір убік. Дивний напівпрозорий пес дивився, як він падає на землю. Собака подивився на статті, підняла папір і кудись побігла.
***
Я розмовляв з Еліотом з фірми "Конклав", відпочиваючи в маленькій бічній кімнаті. Ми чекали на вечірку з нагоди перемоги експедиційної армії.
"Вітаю з перемогою, графе Бенфілд!" сказав мені Еліот.
"Імперія теж влаштовує святкування?"
Еліот подарував мені купу золота і дорогого алкоголю, щоб відсвяткувати перемогу експедиційної армії - ні, мою повну перемогу. Боже, я любив таких відвертих зануд, як він.
"Ми тут просто святкуємо на самоті. Адже втрати імперії були досить значними. Здається, Обʼєднане Королівство було потужним ворогом." Я посміхнулася, коли сказав це, і Еліот зрозумів, що я мав на увазі.
"Я впевнений, що шанси принца Клео на престолонаслідування значно покращилися тепер, коли він переміг такого потужного ворога. Так само і кронпринц, який переклав відповідальність за цю кризу на свого брата, без сумніву, втратив неабияку частку свого авторитету..."
"Здається, все закінчилося на мою користь, чи не так? Тож, чим зараз займається Келвін?" запитав я.
"Його оточення, здається, трохи нервує, але сам він зберігає спокій. Звичайно, можливо, він просто вдає, - зауважив Еліот.
Я б волів, щоб Келвін запанікував і зробив щось необережне. Зрештою, поки він не робив жодних кроків, я нічого не міг зробити проти нього. Принаймні, в цьому конфлікті ми знищили значну частину вогневої потужності Келвіна, а моя власна фракція стала набагато сильнішою.
Я також розширив свій вплив, позичаючи гроші іншим дворянам, які їх потребували. Я хотів грати грубо, в стилі лиходія, але фракція Клео складалася з таких же злих лордів, як і я, тож ми мусили триматися разом. Дрібні чвари ми могли б відкласти на потім, коли знищимо наших ворогів. Я вирішив поводитися чемно, доки ми не знищимо Келвіна, тож поки що я стягував з них лише невеликі відсотки.
Поки я розмовляв з Еліотом, увійшов Воллес зі стурбованим виразом обличчя.
"Ліаме, це жахливо!" - закричав він.
"Що сталося? Вечірка ще не готова?" Воллес був блідий і стурбований, тому я занепокоївся.
"Вечірка - це проблема! Ти хотів змінити тему на святкування перемоги армії, так? Ну, ми багато чого пропустили. Фактично, нам доведеться повністю переробляти підготовку!"
"Що?" Я з примхи змінив тему сьогоднішньої вечірки, не подумавши про наслідки, і, мабуть...
Воллес схопився за голову.
"Ми не можемо цього зробити! Ми не можемо святкувати нашу перемогу без капітального редизайну всього!!!"
Воллес все ще був відповідальним за всі вечірки, які я влаштовував, щоб розважитися. Чесно кажучи, він показав себе набагато надійнішим на цій новій роботі, тож я вирішив прислухатися до його занепокоєння.
Я звернувся до торговця. "Еліоте, попрацюй з Воллесом, щоб дістати все, що нам потрібно".
"Залиште це мені. Закупівля всього за такий короткий термін, звичайно, обійдеться недешево..."
"Ти здурів? Це ж моя вечірка! Мені байдуже, скільки це коштуватиме!"
Чорт забирай! Треба було краще все обдумати.
Так чи інакше, шкоди було завдано, тому я познайомив Воллеса з Елліотом, щоб подолати цю невдачу. Проте Воллес продовжував хвилюватися. "Нам доведеться замінити всі світильники на майданчику. Воно зовсім не пристосоване для святкування перемоги..."
Спостерігаючи за Воллесом, я дійсно замислився. Його занепокоєння якістю цих вечірок було настільки щирим. Суспільство може дивитися на нього і думати, що його таланти не мають сенсу, але я цінував те, що він робив.
Він справді зробив щось із себе, так?
Коли я вперше зустрів його в початковій школі, я ніколи не думав, що він чогось досягне, але зараз він став мені в нагоді. Це було правильне рішення з боку злого лорда - взяти його до себе. Як і зараз, здібності Воллеса були незамінні, якщо я хотів насолоджуватися вечірками, як і належить лиходієві. Мені хотілося поплескати себе по спині за те, що в мене тоді були такі хороші інстинкти. Я молодець!
***
У той же час у палаці на Столичній планеті зібралися найближчі до Келвіна вельможі. Кожен з них помітно нервував.
"Ваша Високість!" - доповів один з вельмож.
"Невелика група планує напад на графа Бенфілд!
"Це недобре". Зараз це була справді погана новина для Келвіна. "Хто?"
"Родичі дворян, які загинули в експедиційній армії. Деякі з них навіть втратили своїх спадкоємців. Вони сказали, що не можуть залишити все так, як є, і вони дуже хочуть помститися... навіть якщо для цього їм доведеться покинути вашу фракцію".
Фракція Келвіна була великою, і серед них було багато недалекоглядних людей. Керувати цією різноманітною групою було одним з обов'язків Келвіна як їхнього лідера, але це могло бути виснажливим завданням, особливо зараз, коли так багато дворян засмутилися через втрату членів сім'ї на війні. Ймовірно, серед них було багато тих, хто був щиро вбитий горем, але більшість були просто засмучені через шкоду, завдану їхній репутації. Звісно, було також питання великої кількості втрачених кораблів. Деякі вельможі просто не могли змиритися з тим, що втратили так багато.
Я хотів би зупинити їх, але якщо я це зроблю, вони звернуть свої скарги на мене. Мстиві вельможі зганяли своє розчарування на Ліамі, але якщо Келвін втрутиться в їхній план, він буде тим, хто заслужить їхній гнів. Він міг уявити, як вони скажуть: "Ти казав, що ми вийдемо з цього без втрат!" і "Що ти збираєшся зробити, щоб загладити свою провину?".
Усі члени фракції були однаково відповідальні, але ці люди шукали, на кого б зігнати свій гнів. У них грали емоції, а не логіка. Багато шляхтичів не мали дуже хорошого самоконтролю через своє ізольоване та привілейоване виховання. Початкова школа та військова служба могли дещо пом'якшити цю проблему, але, звісно, не повністю.
Більш відповідальні дворяни були так само засмучені, як і Келвін, і висловлювали свої заперечення.
"Навряд чи зараз настав час..."
"Вони не розуміють наслідків..."
"Це тільки зашкодить репутації Його Високості, якщо вони зараз щось зроблять..."
Келвін зітхнув. "Тоді нехай покинуть фракцію."
"Ви впевнені, Ваша Високість?" - запитав один вельможа. "Навряд чи це піде на користь вашій репутації."
"Ми повинні розглядати це як можливість позбутися найбільш проблемних членів групи. Фракція стала занадто великою, занадто некерованою. Якщо ми збираємося боротися з Ліамом, ми повинні бути одним цілим".
Вельможі погодилися і незабаром вийшли з кімнати. Коли Келвін переконався, що залишився сам, він клацнув пальцями, і в повітрі з'явилося маленьке полум'я. Полум'я кілька разів роздувалося і змінювало форму, поки перед ним не став на коліна великий чоловік. Це був нінджя, і символ на його одязі вказував на те, що він має вищий ранг, ніж чоловіки, які воювали з Кукурі деякий час тому.
"Що вам потрібно?" - запитав нінджя.
"Здається, якісь ідіоти збираються влаштувати сцену. Якщо буде можливість, скористайся нею, щоб стерти з лиця землі хоча б частину оперативників Ліама. До речі, у тебе є якась інформація про них?"
Нінджя розповів, що йому відомо про Кукурі та його людей.
"На основі записів нашого клану ми вважаємо, що вони можуть бути групою під назвою Тіні, яка як вважалося була знищеною 2 000 років тому".
"Тіні?"
"Організація, яка служила імператору в той час, 2000 років тому. Але так їх називали лише інші. Ніхто не знає їхнього справжнього імені.
"Тоді було багато кланів, подібних до вашого, чи не так? Ти гадаєш, що рід Бенфілд переховував їх увесь цей час?"
"Нам невідомо".
"Не знаєш?"
Нінджя витягнув шюрікен і кинув його в стіну. Він перетворився на полум'я, яке перекинулося на екран, на якому з'явилося зображення однієї з цих так званих "Тіней". Чоловіком на екрані був Кукурі.
"Цей чоловік був одним з найстрашніших у своєму роді в той час. Він працював на імператора, і врешті-решт, як кажуть, його перетворили на камінь і залишили помирати таким".
Якщо чоловік, зображений на фото, був найстрашнішим, то це означало, що він був наймогутнішим з тодішніх таємних агентів. Ця новина не припала до душі Келвіну.
"Але він вижив?" - запитав принц. "Більш імовірно, що хтось просто успадкував його роль".
"Це неможливо".
"Чому?"
"Весь їхній клан був викорінений іншими організаціями. Мої попередники також брали в цьому участь. Імператор наказав не залишати жодного з них в живих", - пояснив нінджя.
Тоді імператор зібрав Кукурі та його людей і наказав перетворити їх на камінь. Важко було повірити, що їхній клан міг вижити в камні 2 тисячі років, а навіть якщо й так, то ще важче було повірити, що їхні унікальні навички могли бути передані у спадок. Утримання такої організації коштувало недешево. Було б майже неможливо як для організації, так і для їхніх методів проіснувати весь цей час у таємниці.
"Ваша Високість, вони добре знайомі з палацом".
"Це недобре. Не можна сказати, що палац зовсім не змінився за 2000 тисячі років, але буде дуже погано, якщо залишилися якісь ходи, про які знають тільки вони".
Протягом багатьох років у палаці було багато ремонтів, і вони завжди знаходили старі секції, які з часом були замуровані і забуті. Келвіна зовсім не здивувало б, якби там були таємні ходи з минулих століть, якими можна було б користуватися і зараз.
"З того, що ми можемо сказати, вони відродилися в сьогоденні з усією силою, якою володіли в минулому. Але я не думаю, що їх багато".
Отже, вони були висококваліфікованими, але нечисленними.
Що ж, немає жодних підстав для того, щоб не боротися з ними прямо зараз.
Проте, неймовірно потужна організація з минулого відродилася в сьогоденні, і це не давало Келвіну спокою. Його нервувало те, що він не знав, коли ці "Тіні" можуть прийти за ним. Вирісши в палаці, він добре знав, наскільки страшні люди цієї природи, і це змушувало його нервувати. Йому хотілося якнайшвидше вирішити цю проблему.
"Ти можеш їх позбутися?"
Нінджя перетворився на полум'я і зник, залишивши по собі лише відповідь: "Як забажаєте".
***
Під вишуканими декораціями, призначеними для сьогоднішньої великої вечірки, ховалися кілька найманців, найнятих мстивими дворянами, щоб напасти на Ліама. Наразі ці важкі декорації перебували в процесі переміщення.
"Вельможі влаштовують вечірки щодня, еге ж?" - прошепотів один чоловік своєму напарникові.
"За одну ніч вони витрачають стільки грошей, що простолюдину вистачило б на все життя".
"Що ж, сподіваюся, вони добре розважаються, бо ця ніч може стати для них останньою".
Зазвичай наймані головорізи ніколи не змогли б потрапити на таку вечірку непоміченими, але вони отримали допомогу від дворян, які їх найняли, щоб прослизнути повз охорону і потрапити на місце проведення заходу.
Вони були готові до нападу в потрібний момент, хоча зараз вони не могли бачити з-за меж своїх тісних схованок. Декорації були обладнані камерами, щоб вони могли бачити зовні, але перед початком вечірки вони були закриті тканиною. Усередині декорацій чоловіків штовхалися.
"Вони нас багато пересували..."
"Вони нас помітили?"
"Якби помітили, то вбили б нас миттєво. Мабуть, щось змінилося в їхніх планах."
Це були не лише ці двоє; чимало інших найманих головорізів були заховані в декораціях для сьогоднішньої вечірки. Навіть якщо їм не вдалося б вбити Ліам, вони були впевнені, що так чи інакше завдадуть шкоди. Принаймні, такий був план. Одне вони знали напевно: якщо їм це не вдасться і їх схоплять, на них чекає покарання гірше, ніж смерть. Саме тому ці потенційні вбивці були готові підірвати себе, якщо здавалося, що їх збираються затримати. Якби до цього дійшло, то так чи інакше вони обов'язково спричинили б хаос.
Штовханина нарешті припинилася, і найманці чекали, коли почнеться вечірка... але скільки б вони не чекали, тканини, якими були накриті декорації, так і не знімали.
"Вони що, занесли декорації в зал, а потім винесли їх звідти?"
"Чорт забирай! Ходімо звідси. Зал має бути принаймні неподалік!"
"Зв'яжіться з іншими!"
Чоловіки вискочили зі своїх схованок і опинилися на якомусь складі. Інші проникаючі також вийшли назовні, шоковані та безмовні.
"Що...?"
"Що відбувається?"
"Та пофіг... Давайте просто йдемо до зали!"
Чоловіки вийшли зі складу, але тільки тоді зрозуміли, що опинилися на значній відстані від самої вечірки. Вони поспішили в її бік, але лицарі Ліама, які охороняли місце проведення заходу, легко їх помітили.