“НАВІТЬ сукні повинні бути практичними! Їх недостатньо просто носити. "Справжня краса - у функціональності" - ось мій девіз!"
Я зайшов до гардеробної готелю і побачив, що цікавий дизайнер, якого я покликав, вже з самого ранку був за роботою. Через щоденні вечірки, які ми влаштовували, у Розетти закінчувалися сукні, які вона ще не носила. Один чи два дизайнери просто не могли впоратися з цим, тому я надіслав запити багатьом людям. Так от, один з тих дизайнерів говорив про функціональність, навіть для одноразових суконь. Що з цим ідіотом?
"Ви тільки подивіться на ці прикраси!" - шаленів він. "Звичайна сукня використовувала б одноразовий генератор енергії щита, але в моїй є генератор з підвищеною функціональністю. Через це вона важча, але я впевнений, що для вас, як для аристократів, це не буде проблемою".
Більшість дворян носили аксесуари, які могли розгортати захисне поле, побоюючись замахів на вбивство. Такі аксесуари створювали бар'єр, коли відчували небезпеку поблизу, але багато з цих генераторів поля були одноразовими. Зрештою, справжні генератори були важкими і дорогими.
Дехто перепрофілював свої щити, але ми не могли цього зробити, оскільки кожен аксесуар був ретельно підігнаний під конкретну сукню. Крім того, повторне використання цих пристроїв не було б справжнім злом. Бути ощадливим - це добре, а якщо я хотів бути злим, то мусив витрачати так щедро, як тільки міг!
Мені було важко розшифрувати вираз облич Розетти і Сіель, коли вони слухали чоловіка. Я не був упевнений, що вони зможуть прийняти ідею дизайнера про перевагу функціональності над зручністю. Ми просили у нього одноразові сукні, а він збирався підвищити вартість, надавши своєму одягу функціональності бойового спорядження. Вони сумнівалися, чи варто витрачати стільки грошей на те, що вони вдягнуть лише один раз, але я сам любив легковажні витрати. Як злий лорд, я вважав своїм обов'язком використовувати податкові гроші, які я вичавлював зі своїх підданих, для того, щоб жити розкішно. Це стосувалося і одноразових суконь, як і всього іншого. Насправді, це було чудово, що я міг витрачати стільки податкових надходжень на щось настільки безглузде.
Я аплодував пристрасній промові чоловіка. "Чудово! Мені подобається".
"Дуже вам дякую!" Чоловік глибоко вклонився.
Я вирішив попросити його ще про дещо. "У мене є ще одна робота для тебе. Амаґі?"
"Так, господарю?"
Я покликав свою покоївку з кутка кімнати і познайомив її з дизайнером. "Це моя Амаґі. Я подумав, що їй потрібно носити щось інше, окрім уніформи покоївки час від часу. Тому і у неї має бути і сукня. Я хочу, щоб ти пошив щось і для Амаґі".
Дизайнер не знав, як відповісти на моє прохання, адже він, мабуть, зрозумів, що Амаґі - робот. Я був упевнений, що мої лицарі, які стояли на варті поруч, витягнуть мечі і зарубають його, якщо він скаже щось не те. Чорт забирай, я й сам мав намір його вбити, якщо він скаже щось, що принизить Амаґі, але, мабуть, хлопець не був повним ідіотом.
"Н-ну, у мене немає досвіду в розробці одягу для андроїдів... але з деяким часом і роздумами, я вважаю, що зможу виконати ваше прохання. Тільки, будь ласка, зрозумійте, що це дещо виходить за межі моєї компетенції".
Після такої відповіді він мені сподобався ще більше. Один з дизайнерів, з яким я говорив раніше про створення вбрання для Амаґі, насмішкувато сказав: "Ми не шиємо одяг для ляльок". Після цього я вирішив більше ніколи нічого у нього не замовляти. Йому пощастило, що ми тоді спілкувалися лише по відеозв'язку, бо я хотів вбити його за таку неповагу. Але Амагі переконала мене не робити цього, бо в нього купував якийсь впливовий вельможа, і це було б проблемою. Я майже відправив Кукурі та його людей за ним, але знав, що Амаґі дізнається, якщо я піду цим шляхом, тож врешті-решт відмовився від цього... поки що. Зараз у мене були зайняті руки, але я все ще сподівався знайти час, щоб якось помститися цьому дизайнеру в майбутньому. Все було б добре, якщо б Амаґі про це не дізналася, чи не так?
На даний момент мені потрібно було зосередитися на цьому дизайнері, який краще співпрацює. Я сказав йому: "Гаразд. Я надішлю тобі деталі. Ти вільний визначати бюджет".
"Так, мілорде!"
Коли дизайнер прийняв мій запит, Амаґі докірливо подивилася на мене. "Господарю, мені не потрібні сукні".
"Тоді вважай це наказом."
"Але..."
Амаґі відкрила рот, щоб висловити своє несхвалення, але Розетта приєдналася до мене, намагаючись переконати її. Насправді я був трохи зворушений цим жестом.
"Ти могла б час від часу вдягати гарну сукню, чи не так, Амаґі? Я впевнена, вона б тобі дуже личила".
Коли навіть Розетта стала на мій бік, Амаґі не могла продовжувати сперечатися. "Дуже добре. Але я не можу викинути річ після одного використання, тому, будь ласка, дозвольте мені залишити її після того, як я її вдягну".
Так! Амаґі нарешті здалася!
"Звичайно!" сказав я, а потім знову звернувся до дизайнера. "Я хочу, щоб це була найкраща сукня, яку ти коли-небудь створював, зрозуміло? Неважливо, скільки вона коштуватиме, називай будь-яку ціну. Краще, щоб це був шедевр... але я не хочу, щоб вона виглядала кричущо. І переконайся, що на ній не буде занадто багато прикрас!"
"Т-так, мілорде!"
Поки я спостерігав за тим, як дизайнер приступає до роботи, вносячи нотатки в свій планшет, мені зателефонував Браян. Здавалося, що останнім часом він повідомляв мені лише погані новини. Я уявив, що вираз мого обличчя буде не надто захопленим, коли я відкрию повідомлення на власному планшеті. І звичайно ж...
"Господарю Ліаме!!!"
Мій настрій зіпсувався в одну мить. А ще секунду тому у мене був такий гарний настрій. Брайан завжди все мені псував. Якби це був хтось інший, я б зараз катував цього хлопця.
"Що таке?"
"Протести! Протести стали ще більшими!"
"Що? Я думав, що у мене є Юлісія! Що з нею сталося? Хіба вона не повинна була розправитися з ними?"
Юлісія повинна була бути елітним солдатом, а вона не змогла придушити навіть прості ненасильницькі протести? Що ж, я мусив визнати, що моїх елітних солдатів взагалі не варто було використовувати для таких речей...
***
Володіння роду Бенфілдів мали кілька планет з придатним для життя середовищем, і на кожній з них сьогодні знову відбувалися протести. Проте загальна атмосфера протестів була незвичною.
"Такоякі! Хто хоче такоякі?"
"У нас тут якісоба!"
"Несіть сюди свої протестні плакати!"
Всюди були встановлені кіоски, де продавали різні продукти харчування та послуги. Солдати регулювали рух транспорту, поруч були медики.
Солдат, який помітив, що деякі люди відхилилися від визначеного маршруту маршу, м'яко зробив їм зауваження.
"Це не визначений маршрут маршу. Поверніться на курс, будь ласка".
"Вибачте, але чи є тут поблизу туалет?"
"Он там."
"Дякую."
Це мали бути протести, але атмосфера більше нагадувала фестиваль. Алекс, лідер демократичного руху, ошелешено спостерігав за тим, що відбувається.
Алекс був студентом коледжу на своїй рідній планеті, яка входила до складу Союзу Рустварр. Він дожив до дня випуску, але так і не зробив свій перший крок у доросле суспільство. Натомість він приєднався до повстанських сил, які виступали проти Союзу, озброєний знаннями та юнацькою пристрастю. Він планував допомогти повстанцям досягти успіху і забезпечити собі хороше становище в новій нації, яку вони мали намір створити в процесі повстання. На жаль, повстання було придушене до того, як він встиг чогось досягти, і тепер він став біженцем.
Коли він опинився в Імперії, він придумав новий спосіб зробити собі ім'я: започаткувати демократичний рух в іншій країні. Для Алекса цей спосіб був лише методом, а не метою. Він знав, що рід Бенфілд править доброзичливо і добре ставиться до свого народу, але він скористався цим, щоб розпочати свій рух. Якщо рід Бенфілд спробує придушити його протести, він планував використати цей факт, щоб звинуватити їх у тому, що вони нічим не кращі за будь-який інший шляхетний рід. Якщо ж вони будуть виступати проти нього занадто сильно, він створить антиурядову армію і сам її очолить. На щастя, на його підтримку відгукнулося багато людей, тож він був упевнений, що його рух матиме успіх.
Так було доти, доки...
"Чому повсюди спалахують протести, які не мають нічого спільного з моїм рухом?"- розчаровано вигукнув Алекс, бо люди, які проходили повз нього з плакатами, виступали за щось зовсім не пов'язане з тим, що, як він думав, він організовує.
"Не забувайте про свого спадкоємця!" - кричав один з протестувальників.
"Виконайте свій обов'язок лорда!"
"Леді Розетта заслуговує на щастя!"
У Ліама, лорда роду Бенфілдів, не було дітей, які могли б успадкувати його титул, тому люди його володінь були стурбовані - тим більше, що щойно відбулася війна. Люди розуміли, що в конфлікті такого масштабу їхній лорд може загинути будь-якої миті. Тому громадяни його володінь вимагали... щоб Ліам зачав дитину.
Алекс був розлючений тим, що його власний рух не набирає обертів, в той час як ці протести за народження дитини вибухоподібно зростають. "Ви, мабуть, знущаєтеся з мене! Це їхній шанс вибороти для себе якісь права в умовах диктатури імперії!"
"Заспокойся, Алексе". Його супутники намагалися заспокоїти його.
"Як я можу заспокоїтися? Чому ніхто не розуміє? Невже всі на цій планеті повні ідіоти?!"
Повз групу Алекса пройшов студент коледжу з плакатом із зображенням немовляти. Він відверто осудливо подивився на них, коли побачив їхні власні плакати, що вихваляли чесноти демократії. Він зупинився, щоб поговорити з ними, хоча й не виглядав надто задоволеним.
"Ви, хлопці, іммігранти, так? Чи маєте ви дозвіл на свій протест?" - запитав студент. "Ми проводимо тут протест на підтримку спадкоємця, тож якщо ви хочете провести свій, робіть це деінде".
Алекс насправді не мав дозволу на свій протест, але він все одно сперечався з чоловіком. "Ми виступаємо за права людини..."
Студент перервав його зітханням. "Так, в цьому немає необхідності. Якщо бути абсолютно чесним, ви, хлопці, і ваш демократичний рух тут лише заважаєте. Якщо ви хочете демократії, чи не могли б ви відстоювати її на іншій планеті?"
Алекс був обурений таким ставленням студента коледжу. "Що? А, я зрозумів... Ти шпигун дворянства, чи не так? Було б занадто дивно для громадянина не хотіти прав. Ти просто агент, який працює на лорда, так?"
Студент коледжу відповів розлюченому Алексу спокійно. "Ні, я звичайний громадянин, але я щойно повернувся з навчання за кордоном. Ви, хлопці, нічого не знаєте про те, як все влаштовано в Імперії, чи не так?"
"Як все влаштовано?"
Студент коледжу нахмурив брови, дивлячись на неосвічену реакцію Алекса. Він окинув холодним поглядом інших молодих людей, які також виступали за демократію. "Як ви думаєте, що робить Імперія, коли рухи за демократію починають набирати обертів?"
"Ну, я впевнений, що вони чинять тиск, щоб придушити їх, але це не причина..."
"Типова реакція аристократів - спалити всю планету дотла, щоб позбавити себе клопоту викорінювати повстанців роками а той століттями. Тож тепер ви розумієте, чому ми не хочемо йти на дно разом з вами через ваш дурний рух, так?"
"Спалити?" - заїкнувся Алекс. "Вони не зайдуть так далеко, чи не так?"
"Звісно, зайдуть. Є багато прикладів, навіть за останні десятиліття".
Студент світського коледжу знав про кілька планет, які були повністю знищені через зростаючі демократичні рухи. На уроках історії він дізнався про планети, перетворені на моря полум'я, які слугували прикладом для наслідування. Насправді, деякі вельможі пішли ще далі у своїх спробах придушити повстання в зародку і подбали про те, щоб освіта їхніх підданих була настільки обмеженою, що думки про демократію ніколи не з'являлися в їхніх головах.
"Послухайте, нам тут дають повноцінну освіту, - продовжував студент коледжу. "Ми навіть можемо навчатися за кордоном. Невже ви хочете, щоб через те, що ви робите, у нас забрали ці права?"
Алекс все ще не міг прийняти те, що говорив студент. "Ви нічим не кращі за худобу! Ви хочете провести своє життя, підлизуючись до знаті? Якщо ти людина, то повинен трохи більше думати про себе. До того ж, хто сказав, що наступний шляхтич, який прийде сюди, не зробить ще гірше? Тебе це не турбує? Хочеш все життя жити за чиїмись забаганками?"
Студент коледжу був огидний Алексу. "За чиїмись забаганками, га? А в Союзі у вас все було інакше?"
"Що саме?"
"Наприклад, багато людей гине під час нападів космічних піратів, так? У цьому сенсі ми всі, по суті, перебуваємо у владі чиїхось примх. Як на мене, нинішнє правління лорда зовсім непогане. А де гарантія, що після здобуття незалежності буде краще?"
"Я бачу, що проблема не тільки у дворянстві. Ви всі тут перестали думати. Ви всі прогнили".
"Тоді навіщо ви взагалі сюди приїхали? Хочете проповідувати демократію - їдьте в інше місце. Ніхто вам не заважатиме".
Алекс був вражений. Він не міг зрозуміти мешканців володінь роду Бенфілд, які зовсім не відстоювали власні права.
Поки він тушкувався, на протесті з'явився хтось, хто, очевидно, був важливим у володіннях. Її супроводжувала велика кількість солдатів, а в небі кружляли мобільні лицарі, спостерігаючи за нею згори.
"Схоже, щось починається", - сказав йому один з друзів Алекса.
Студент коледжу пішов геть, а Алекс переключив свою увагу на прибуття цієї великої шишки. "Цікаво, хто це. Подивимось, що відбувається".
Коли вони підійшли ближче, щоб краще роздивитися, Алекс подумав: "Гаразд, ця планета повна ідіотів, але я повинен вважати, що це добре, що я з'ясував, як легко ними маніпулювати. Якщо ця важлива людина збирається виголосити промову, я просто знайду в ній всі дірки, а потім залучу більше людей до своєї справи, спростувавши їхні слова.
Він хотів використати це як можливість привернути до себе більше уваги і залучити більше людей до своєї справи.
На вершині плаваючого бронетранспортера стояла жінка у військовій формі з мікрофоном у руках.
Вона звернулася до натовпу. "Протестувальники! Не треба здіймати такий галас через постільні справи вашого лорда! Розходьтеся!"
Алекс зрозумів, хто ця красива білява жінка. "А це не наложниця чи коханка лорда, чи щось таке...?"
Один з його друзів знайшов її на планшеті і кивнув. "Так, це вона. Про неї є багато інформації".
Алексу було цікаво, яку промову вона виголосить, але, вочевидь, вона була тут лише для того, щоб розігнати протест. Тому натовп освистав її.
"Лорд Ліам повинен виконати свої обов'язки як дворянин!"
"Ми серйозно налаштовані!"
"А ти хіба не його наложниця? Це і на тобі лежить!"
Звістка про те, що Ліам відкликав Юлісію з армії для власних цілей, облетіла всі володіння, змусивши людей припустити, що тепер вона стала коханкою Ліама. Однак, у відповідь на їхні вигуки, Юлісія затремтіла. Сльози наповнили її очі.
"Я-я... це н-не..." Завданням Юлісії було закликати протестувальників розійтися, але натомість те, що вона вигукнула в мікрофон, йшло прямо з її серця. "Це не означає, що я не намагалася! Я зробила все, що могла, щоб Лорд Ліам зробив крок до мене, але він не виявив жодного інтересу!!!"
Почувши це, натовп затих.
Один стурбований громадянин пробурмотів: "Що... Лорд ненавидить жінок чи що?"
Юлісія почула цього чоловіка і ще дужче розплакалася в мікрофон. "Я б змогла здатися, якби це було так! Але... Але він каже, що дуже любить жінок! Я всю свою молодість присвятила тому, щоб стати його секретаркою! Зовсім недавно мені довелося піти на перепідготовку до армії... а він сказав, що навіть не знав, що я там була! А потім сказав мені повернутися сюди і придушити протести! Невже він зовсім забув про мене після того, як ми не бачилися кілька років?!"
Здавалося, що важка праця, яку вона виконувала щодня, виснажувала Юлісію до межі. Понад усе вона не могла пробачити Ліаму, що він просто забув про неї.
Вона стиснула мікрофон обома руками. "Я хочу... Я теж хочу ходити на побачення! Він щодня водить леді Розетту на вечірки, а я мушу працювати? Чому? Хіба я не можу хоч один день розважитися? Пізно вночі я плачу, коли думаю про те, що я тільки старію... Я все більше і більше тривожуся щоночі, коли лежу і думаю про це!"
Протестувальники обмінялися поглядами. Юлісія ридала в мікрофон, тому протестувальники почали її втішати. Деякі молоді дівчата навіть підбадьорювали її.
"Ти зможеш!"
"Колись ви це зробите, леді Юлісіє!"
"В-все гаразд! Ви гарненька! У вас все вдасться!"
Юлісія продовжувала виплескувати своє затаєне розчарування. "Я теж хочу, щоб він до мене залицявся, але він не хоче! Що мені з цим робити? Я б зробила все, щоб зацікавити його, але нічого з того, що я робила, не спрацювало! Це не моя вина!!!"
***
"Після цього почалися протести "Не забувайте і про леді Юлісію", а також протести "Поводьтеся з леді Розеттою належним чином". Леді Розетта все ще привертає до себе більшу частину уваги населення. Її популярність - це дійсно щось інше. Це зворушує мене до сліз!"
Коли Браян доповідав мені про стан протестів, причому трохи занадто радісно, як на мій смак, у мене затремтіли кулаки по боках. Що в біса накоїла Юлісія? Вона повністю зруйнувала мій образ злого лорда. Мій старанно культивований образ жорстокого лиходія був зведений до банального поганця. Тепер мене сприймають як скупого придурка, який не годує шавку, яку взяв до себе. Я не можу з цим миритися!
"До речі, є й такі, хто закликає вас взяти нову наложницю," - продовжив Браян.
"Якого біса мої піддані думають, що можуть вказувати мені, що робити? Мій гарем - це тільки моя справа! Я не приймаю нічиїх наказів, ясно?!"
Очі Браяна стали холодними, і це ще більше розлютило мене. Агов! Якби це був не ти, Браяне, я б тобі за це голову відтяв!
"Ваше число наразі дорівнює нулю, пане Ліаме."
"Га? Яке число?"
"З того дня, як ви вперше заявили, що маєте намір створити гарем, і до сьогоднішнього дня... Загальна кількість утримуваних вами жінок дорівнює нулю."
"Га? Це не так!" запротестував я. "У мене є Амаґі! Вона рахується!!!"
"Навіть якби вона була, вона б рахувалася лише як одна. І ви ще навіть не простягнули руки до леді Розети, і повністю знехтували леді Юлісією, жінкою, яку ви вирвали з багатообіцяючої військової кар'єри. Мушу зізнатися, я й сам серйозно подумував про те, щоб приєднатися до цих протестів".
"Та пішли ви! Я не приймаю нічиїх наказів! У мене свої смаки, ясно?!"
Я що, маю збирати гарем, тому що всі навколо мені так кажуть? Я повинен затягнути жінку в ліжко, бо це мій обов'язок? Що за маячня! Я буду спати тільки з тими, з ким хочу спати і коли хочу спати! І я від цього не відступлюся!!!
"Ваші уподобання можна буде розглянути після того, як буде вирішено більш нагальне питання про вашого спадкоємця".
Я був у невигідному становищі проти Браяна і його вагомих аргументів, але це не означало, що я не думав про те, як помститися своїм підданим за те, що вони втягнули мене в це лайно.
"Просто зачекайте, поки я повернуся додому", - сказав я. "Я виб'ю з цих нікчем все, що можна, до останнього цента. Вони навіть не зможуть думати про протести, коли я з ними закінчу".
Браян ніяк не відреагував на це, проігнорувавши, ніби я просто просторікував. Замість цього він продовжив свою доповідь. Гей, чи не занадто грубий він зі мною?
"Ах... Я з нетерпінням чекаю на це. Так чи інакше, з іншого боку, рух за демократію не набрав такого розмаху, як я побоювався. Цей вогонь вже можна вважати загашеним".
Що ж, я був вдячний, що принаймні ці протести вщухли. "Демократія, еге ж? Переконайтеся, що ви з'ясуєте, що за ідіоти стоять за цим рухом. Вони мої вороги. До біса права людини. Все, що вони хочуть - це моя влада для себе."
"Господарю Ліаме?"
Браян кинув на мене запитальний погляд, але я продовжив, не чекаючи, поки він мене наздожене. "Незалежно від того, чи існує дворянство, чи ні, завжди будуть люди, які відіграють роль авторитетів, - сказав я. - Незалежно від того, яка система правління панує."
Незалежно від того, якою була система правління, завжди були правителі і завжди були піддані. Світ без класової системи? Щось подібне не може існувати. Без аристократів вся влада була б у руках політиків. Крім того, треба враховувати прірву між багатими і бідними. Завжди була меншість, яка мала всю владу, щоб керувати масами.
Чесно кажучи, я припускав, що демократія була б кращою системою, ніж система спадкового дворянства, але я не планував передавати свою владу комусь іншому, і мені було байдуже, що станеться з масами. Так само, як і людям, які вимагали демократії. Лише незначна частина з них справді дбала про справедливість, а решта, я був упевнений, просто хотіла привласнити владу, якою я володів, собі.
Ні, навіть якщо вони починали з чистих ідеалів, то, отримавши владу, ці бунтівники неминуче будуть нею розбещені. Я добре розумів це, бо сам був на владній посаді. Влада вабить і збиває людей зі шляху. Але я не думав, що це обов'язково погано, не тоді, коли йшлося про мене самого. Насправді, я хотів, щоб влада збила мене зі шляху. Я хотів потонути в її привабливості. Зрештою, я все ж був злим лордом.
"Якщо вони хочуть скинути мене і правити замість мене, то їм потрібно показати, що вони сильніші за мене. Якщо вони зможуть це зробити, то отримають мою владу. Якщо не зможуть... тоді з ними треба поводитися як з невдахами, якими вони і є".
Якщо вони хотіли повалити мене, я запропонував їм спробувати, але їм краще бути готовими до наслідків, якщо їм це не вдасться. Я не був добрим до своїх ворогів. Я розчавив би цих людей дощенту.