ЯКЩО б я оцінював Воллеса, то сказав би, що він не зробив нічого поганого, але й нічого корисного теж. Хоч він і народився сином імператора, але в лінії престолонаслідування він був поза сотим місцем. Важко сказати, чи мала його монарша кров якусь цінність. Його здібності загалом були нижчими за середні, а оцінки в коледжі з кожного предмета були в сороковому діапазоні. Це не було невдачею, але навряд чи він був відмінником.
Рід Бенфілд підтримував Воллеса просто тому, що мені подобалося мати монаршу особу в якості лакея. Офіційно я був його покровителем, але оскільки він наполягав на своїй непотрібності, мені довелося наказувати йому.
"Воллесе, я планую щодня влаштовувати вечірки тут, на Столичній планеті, і призначаю тебе їхнім організатором".
Нарешті настав час, коли я міг потішити себе думкою про те, що вельможам слід влаштовувати пишні заходи. Однак, якби мені довелося самому займатися їх організацією, то я не зміг би по-справжньому насолоджуватися ними. Тому я вирішив використати для цього Воллеса.
У нього одразу виникли претензії до цього завдання. "Ти хочеш, щоб я організовував вечірки? Я нізащо не буду займатися чимось настільки дратівливим". Воллес категорично відкинув мій наказ, гордовито відкинувши волосся з обличчя, тож я вдарив його.
"Гей, це боляче!" - закричав він, тримаючись за голову.
"Слухай, Воллесе, я зараз зайнятий. Мені доводиться шукати Юлісію, щоб відправити її навести лад у моїх володіннях. Я не хочу облажатися і втратити цей шанс".
Розетта відправила Юлісію назад до армії за те, що вона день за днем байдики била. Те, що мені довелося повернути її назад, лише показало, наскільки критичною була поточна ситуація в Роді Бенфілд. Рід Бенфілд був виснажений до краю, але Воллес, схоже, цього не розумів.
"Шанс? Ти впевнений, що не маєш на увазі кризу?" Воллес розгублено похитав головою.
Просто дивлячись на нього, я відчував, що сам стаю дурнем. "Ні, це можливість", - сказав я. "Я ось на стільки близький до того, щоб вхопити удачу".
Воллес виглядав так, ніби хотів запитати: "Про що ти взагалі говориш?", але більш за все було очевидно, що він просто не хоче, щоб його турбувала робота. "Чому ти не можеш організувати ці вечірки сам?" - запитав він.
"Тому що тоді я буду занадто зайнятий, щоб насолоджуватися ними. І щоб ти знав, я очікую, що ти щоразу придумуватимеш щось нове. Буде нудно, якщо кожна вечірка буде схожа на попередню".
"Ну, це просто нерозумно, - поскаржився Воллес. "Я не можу придумувати щось нове кожного дня. Якщо вже мені доводиться це робити, то нехай вечірки будуть принаймні стриманішими?"
Я пояснив йому свої почуття. "Слухай, я перебірливий щодо вечірок. Я не дозволю тобі економити. Я дам тобі всіх людей і гроші, які тобі потрібні, тож постарайся".
"Принаймні, дай мені кілька ідей щодо того, яку вечірку ти хочеш!"
"Я ж казав тобі - якщо я буду брати участь у плануванні, мені буде не так весело!" гавкнув я.
Воллес неохоче змирився зі своєю долею. "Схоже, сперечатися з тобою немає сенсу... Я зроблю це, але не чекай багато, гаразд? І якщо ти так любиш вечірки, то краще б ти сам їх планував".
"Скільки разів тобі казати?"
"Ти просто егоїст."
Якби я все планував сам, не було б ніяких сюрпризів, і мені довелося б турбуватися про те, щоб усім було весело. Я ненавидів це робити.
Питання полягало в тому, які саме вечірки Воллес планує для мене? В голові я вже працював над тим, як випустити пару і налаяти його, якщо вечірки, які він влаштовував, будуть не дуже веселими.
***
У залі засідань фракції Келвіна відбувалося обговорення останніх подій у роді Бенфілд. Почувши останні новини, всі присутні здивовано підвищили голоси.
"Хіба Ліам не планував сам битися в битві?" - вигукнув один з дворян.
"Чому він передумав? Він що, тікає?" - запитав інший.
"Він збирається відправити замість себе своїх найнадійніших лицарів. Всі його елітні бійці будуть зосереджені навколо принца Клео. Він також відправить того тихого лицаря, з яким його бачили на Столичній планеті... Здається, його звуть Клаус?"
"Я ніколи не чула цього імені раніше. Він близький до Ліама?"
"Не можу уявити, що він щось приховує, але дивно, що він залишиться на столичній планеті".
Верховним головнокомандувачем флоту буде принц Клео - звісно, лише номінально, - але всі очікували, що насправді ним командуватиме Ліам. Його заява про те, що він має намір залишитися на Столичній планеті, була несподіваною.
Келвін посміхнувся. "Ми перемогли".
Очі вельмож звернулися до нього, коли він проголосив їхню перемогу. "Ваша Високість?"
"Поповзуть чутки, що Ліам залишився зі страху перед ворогом. Ні, ми самі розпустимо ці чутки. Навіть якщо війська Клео здобудуть перемогу над Об'єднаним Королівством, репутація Ліама все одно постраждає"
"Що ж... гадаю, так і буде." Вельможі, здавалося, погоджувалися з Келвіном, але у них все ще були свої побоювання.
"Ваша Високість, чи вірите ви, що Ліам діє без якихось прихованих мотивів? Його плани розгортання військ були оголошені, але він щодня влаштовує вечірки і показує всім, наскільки він безтурботний".
Келвін також цікавився щоденними подіями Ліама. "Мене це теж турбує, але, швидше за все, це просто погані судження. Як би там не було, його репутація від цього не відновиться. Правда в тому, що він відправляє принца Клео на поле бою, а сам залишається. Навіть якщо він зараз намагатиметься все виправити, він упустив свій шанс засяяти".
Недосвідчений Клео мав би йти в бій як верховний головнокомандувач. Було б просто смішно, якби голова фракції принца залишався вдома під час такого конфлікту, а особливо така людина, як Ліам, чиї військові подвиги і принесли йому репутацію в першу чергу.
Що б про нього подумали люди, коли б дізналися, що він не йде воювати? Вони, безсумнівно, повірили б, що він уникнув битви зі страху. Навіть якщо для самого Ліама не було ніякої необхідності битися, він просто виглядав погано, залишаючись вдома. До того ж, поки його підлеглі воювали, Ліам розважався на вечірках кожного дня. Досі його репутація була бездоганною, але це могло призвести до її падіння.
Звичайно, Келвін також втік з бою і звалив усе на Клео, але це було ще до того, як було офіційно оголошено, хто стане верховним головнокомандувачем. У нього було чимало виправдань для того, чому так сталося, і він знав, що дворяни з його власної фракції лише відволікатимуть будь-яку критику на Ліама.
Наразі ці дворяни продовжували бути спантеличеними очевидно поганим прийняттям рішень Ліамом. "Чи не зайшли ми занадто далеко? Це досить дивний спосіб для нього забезпечити свою поразку".
Келвін попередив своїх послідовників: "Це ще не кінець, тому ми не можемо втрачати пильність. Навіть якщо для репутації Ліама все скінчено, він все одно залишається проблемою, поки дихає.
Навіть коли його репутація була в руїнах, саме існування Ліама дратувало Келвіна. Варто було лише поглянути на неприємності, яких завдавав Ліам під час тренувань у глушині. Незважаючи на те, що він був простим стажером, він провів реформу на робочому місці, яка усунула всіх корумпованих чиновників з цього району. Це продемонструвало неабиякі здібності та надто прямолінійний дух. Тому було зрозуміло, що Ліам рано чи пізно створить Келвіну проблеми, якщо залишиться живим за його правління.
Келвін прийняв рішення. "Використаймо проти нього те, що ми підготували для боротьби з ним".
Вельможі мовчки кивнули на його пропозицію. Келвін був упевнений у перемозі, але він не забував, що саме Ліам вбив його брата Лайнуса. Келвін хотів позбутися Ліама, поки у нього ще був шанс, поки він не створив ще більше проблем.
Келвін сказав вголос: "Ти втратив пильність, тому що ти занадто сильний, Ліаме".
Келвін здавалося, що Ліам став необережним через свою надмірну впевненість у власних силах.
***
У залі, де проходила вечірка роду Бенфілд, панувало пожвавлення. По всій залі вражені дворяни, що були присутні, охали та ахали. Це був фуршет, на якому були виставлені різні витвори мистецтва - переважно статуї - на видному місці. Художники-початківці були запрошені представити свої нові роботи, навіть стояли біля творів мистецтва, щоб пояснити їх. Вельможі, які цінували мистецтво, а також ті, хто колекціонував його як інвестиції, дуже цікавилися виставленими творами.
"Боже, це чудово!" - сказав один відвідувач вечірки.
"Я б хочу мати цю роботу", - вигукнув інший. "Думаю, він би чудово виглядав у моєму маєтку".
"Я вже зарезервував його. Давненько я не був на вечірці, не кажучи вже про вечірку з такою цікавою тематикою. Остання вечірка, на якій я був, була настільки ексцентричною, що я не зміг насолодитися нею".
Гості складалися здебільшого з дворян моєї фракції та членів їхніх родин. Я запросив близьких мені людей, щоб похвалитися своїм багатством, але також було добре просто переконатися, що люди з моєї фракції були щасливі.
Я розмовляв з вельможами, супроводжуючи Розетту. І помітив, що на ній була одна з її нових дорогих суконь. Потім з'явився представник барона Екснера - Курт у військовій формі. Люди навколо нас ввічливо вибачилися, а Курт махнув рукою, наближаючись до мене.
“Ліаме!”
"Ти прийшов. Ласкаво просимо".
Курта супроводжувала принцеса Сесілія, з якою він щойно заручився. Принцеса Сесілія і принц Клео були зведеними братом і сестрою, у них була одна мати. Здавалося, що пара чудово ладнає, але коли я почав розмову з Куртом, Розетта відвела принцесу Сесілію вбік, щоб поговорити з нею наодинці. Чи була вона уважною до нас з Куртом? Хм, це мило з її боку.
Здивований уважністю Розетти, я почав розмовляти з Куртом. "Давно не бачилися. Як до тебе ставляться у війську?"
Курт став вищим, ніж коли я його бачив востаннє, і до того ж погладшав. Тепер він був більше схожий на військового, але його гарне обличчя анітрохи не змінилося. Його особистість здавалася такою ж, як і тоді, коли ми вперше зустрілися.
"Чесно кажучи, це важко. Але я не маю на увазі погано. До військового життя легше звикнути, ніж до служби чиновником на столичній планеті".
Здавалося, військове життя його влаштовувало, тож я запитав про його призначення на майбутню війну. "Я чув, що ти захищатимеш Столичну планету?"
"Саме так. Але поки що це лише паперова робота. Коли я отримаю офіційне призначення, я впевнений, що це буде патрульний флот".
"Хочеш, я познайомлю тебе з регулярним армійським флотом? Я домігся, щоб Седріка підвищили до генерал-лейтенанта. Тобі б було добре у його флоті".
Седрік був братом Воллеса - ще один принц, але цей прагнув життя солдата. Я теж підтримував його і домігся його підвищення. Він був здивований такою раптовою зміною, але я сказав йому, що це аванс за майбутню роботу, яку він зробить для мене. Він виглядав наляканим, без сумніву, цікавлячись, що саме я маю намір змусити його робити.
Курт криво посміхнувся. "Ти не змінився, Ліаме... але це не так вже й погано".
"Тоді вважай, що це уже зроблено".
Побачивши, що Курт виглядає таким щасливим, я відчув, що він був ще одним злим лордом, таким же, як і я. Схоже, він бере приклад з барона Екснера, як і належить.
З іншого боку, Сіель була іншою. Стоячи з Розеттою, вона дивилася на свого щасливого на вигляд брата зі стурбованим виразом обличчя. У цей час вона була покоївкою Розетти, тож навіть тут вона була на службі. Це означало, що вона не могла вільно розмовляти з таким гостем, як Курт, навіть якщо він був її братом. Вона виглядала страшенно засмученою, бачачи, як її брат перетворюється на ще одного злого лорда, як і його батько. Чи вираз її обличчя був набагато складнішим?
Я вирішив трохи подражнити її. "Курте, здається, Сіель хоче з тобою поговорити".
"Ти не проти? Вона ж зайнята, виконуючи обов'язки покоївки Розетти, чи не так?"
"Ми ж друзі, хіба ні? Мені немає діла до таких речей".
Я постукав надто серйозного Курта кулаком у груди, і він почервонів. Можливо, йому було соромно говорити з сестрою.
"У такому разі, я приймаю твою пропозицію". Курт підійшов ближче до сестри. "Сіель, як поживаєш? Не створюєш проблем для Ліама?"
На ввічливу посмішку брата Сіель відповіла лише незграбним поглядом. Це мала бути розмова між братом і сестрою, але вони обмінювалися люб'язностями так, наче були просто двома шляхетними знайомими.
"Ні. Граф і леді Розетта ставляться до мене дуже добре."
"Радий це чути", - сказав він. "О? Це часом не Ліам подарував тобі ту сукню?"
Курт помітив елегантне нове вбрання Сіель. Я придбав для неї цілий новий гардероб суконь, насолоджуючись тим, що вона не любить отримувати від мене дорогі подарунки. Сьогодні ввечері вона виглядала добре, але я знав, що вона обурюється. Я похвалився всім цим Курту в її присутності.
"Я найняв купу популярних дизайнерів на Столичній планеті, щоб вони розробили для неї кілька суконь. Думаю, їх було близько шістдесяти, і всі вони були зроблені на замовлення спеціально для Сіель.
Поки тривали ці вечірки, Сіель щовечора мусила одягати нову сукню, і жодну з них вона не одягала вдруге. Я насолоджувався цим відчуттям безглуздого марнотратства, але мені було цікаво, чи справді Сіель ненавиділа ці екстравагантні подарунки.
"Я сказала, що вони мені не потрібні", - сказала вона Курту. "Але... граф наполягав..."
Сіель виглядала засмученою, зовсім не дякувала мені за сукні, але це було добре! Це було чудово! Насправді, я дуже любив Сіель, тому що те, як вона ставилася до мене, було саме так, як я сподівався, буде ставитися до мене, Розетта. Якби їй не сподобалися ці сукні, я міг би замовити для неї сотні інших.
У будь-якому разі, Курт не був задоволений реакцією Сіель. "Сіель, будь вдячна, що Ліам подарував тобі ці сукні".
Курт посміхався, щоб зберегти видимість, але здавалося, що він був трохи роздратований на Сіель, ніби це зачепило його особисте почуття честі, що я їй не подобаюся. Проте вони все ще були братом і сестрою, і він лише злегка насварив її за грубість.
Сіель теж відчула його роздратування і похилила голову, вибачаючись. "Пробач мені. Я просто не знала, як себе почувати, адже ніколи раніше не мала стільки дорогого одягу. Я дуже вдячна графу, справді".
Мене дуже розвеселило, коли я побачив, як Сіель вибачається переді мною після того, як Курт її покартав. "Не треба вибачатися, - сказав я. - "Я все ще сподіваюся, що ти прийдеш до мене, якщо тобі ще щось знадобиться, Сіель".
"Звісно", - відповіла вона з фальшивою посмішкою.
Курт зітхнув. "Ти милий, Ліаме"
"Я не милий."
Коли розмова підійшла до вдалої точки зупинки, Розетта приєдналася до нас після дружньої бесіди з принцесою Сесілією. "Ти справді неперевершений, любий. Я навіть уявити собі не могла, що мені доведеться викидати сукні після того, як вдягнула їх лише один раз. Принаймні, я хотіла б зберегти свої улюблені".'
Сім'я Розетти була настільки бідною, що вона не припиняла намагатися заощадити гроші навіть зараз. Я не міг повірити, що вона захоче зберегти старі сукні. Невже вона не усвідомлювала себе нареченою злого лорда? Я взагалі не міг цього зрозуміти.
"Я можу купити тобі стільки суконь, скільки ти захочеш", - сказав я.
"Я просто хочу залишити собі кілька з них..."
Поки ми розмовляли, до нас підійшли знатні діти. Батьки цих дівчат не були присутні на вечірці. Якщо тут і були діти, то в супроводі матерів, інших родичів або слуг. Причина відсутності їхніх батьків полягала в тому, що вони були далеко від Столичної планети, мобілізовані на війну.
Я доглядав за дітьми всіх дворян, які пішли воювати, переконуючись, що про їхні сім'ї добре піклуються, щоб вони не хвилювалися і не відволікалися від своїх обов'язків. Це могло виглядати так, ніби я тримаю їх у заручниках, але це було більше для того, щоб заспокоїти дворян.
Молоді дівчата, що наближалися, привітали нас. "Ваша сукня сьогодні знову прекрасна, леді Розетта". Здавалося, вони були дуже зацікавлені у тому, щоб вбиратися для світських раутів.
"О, дякую", - відповіла Розетта.
Одна дівчинка щебетала: "Де ви все це купили?"
"А, ми їх замовили".
"С-справді?"
Інші діти з роздратуванням подивилися на дівчинку, яка запитала Розетту, де вона купила свою сукню. "Звісно ж, вона на замовлення!" - дорікнула їй одна із них.
"Звідки ти взялася, з печери?" - докоряла інша.
"Готові речі - це зовсім не модно. Тобі треба шити сукні на замовлення у популярного дизайнера".
Боже, дівчата страшні, навіть коли вони ще діти.
Курт ніяково посміхався, слухаючи їхню розмову, а щоки Сіель сіпалися. Сіель, напевно, також здивувалася, дізнавшись, що такі сукні зазвичай шиють на замовлення. Принцеса Сесілія спокійно спостерігала за розмовою, підперши щоку рукою. Вона теж виглядала трохи стурбованою.
Розетта заспокоїла допитливу дівчинку, яка раптом засмутилася. "Нехай це тебе не турбує".
Побачивши, що дівчинка ось-ось заплаче, до неї поспішив дорослий. Здавалося, він був опікуном одного з тих, хто насміхався над дівчинкою через те, що вона з глушини. Він виглядав знервованим. "Я перепрошую, лорде Ліаме. Діти, повертайтеся до своїх родин".
"Добре", - слухняно відповіли діти.
Після того, як вони пішли, чоловік низько схилив переді мною голову. "Мені дуже шкода; вони не повинні були так говорити при вас, мілорде. Я обов'язково покараю їх пізніше".
Що ж, я сам сільський лорд-бурлака з печери в глуші. А Розетта була такою бідною, що навіть не могла купити собі гарної сукні. Чоловік, напевно, хвилювався, що безневинні коментарі дітей образили і нас. Мене, чесно кажучи, дуже дратувало їхнє ставлення, але я стримував свої почуття. "Мене це не турбує", - сказав я.
Всі тут були частиною фракції Клео, тому я не міг дозволити своєму темпераменту взяти гору над собою і погано до когось поставитися. Я звернулася до дівчини, яка залишилася, до тієї, яку висміювали за те, що вона з глуші. "Не плач. Якщо хочеш, я замовлю тобі сукню на замовлення. Ти ж прийдеш на наступну вечірку, якщо я це зроблю?"
Дівчинка була здивована моєю пропозицією і швидко перестала плакати. Виглядаючи в екстазі, вона запитала: "Ви справді це зробите?"
"Обіцяю тобі, клянуся своєю честю".
От і добре! Тепер вона не відмовиться прийти знову, бо її образили.
Її сім'я підійшла подякувати мені, а потім повела дівчину геть. Спостерігаючи за всім цим, Курт і принцеса Сесілія захоплено розмовляли про мене.
"Ліам завжди був добрим", - сказав Курт.
"Я в цьому не сумніваюся".
Курт намагається створити у принцеси Сесілії враження, що я хороший хлопець. Злі лорди дуже люблять грати у свої маленькі ігри.
Сіель підозріло спостерігала за мною, тож я посміхнувся до неї. Вона швидко відвернула обличчя. Яка кумедна реакція! Мені захотілося дражнити її ще більше.
Поки я насолоджувався моментом, Розетта висловила мені свою подяку. "Дякую, любий".
"Я не зробив нічого такого, за що мені треба дякувати". За що вона мені дякує? Я ж нічого для неї не зробив.
Розетта похитала головою.
"Я просто щаслива від того, як ти поводився з тією дівчиною. Мені здалося, що я подивилася на себе у власному дитинстві".
"Розумію."
Спостерігаючи за тим, як я був добрим до тієї дівчинки, Розетта уявила, як би це було, якби хтось зробив те ж саме для неї, коли вона була маленькою. Їй справді було надто легко догодити. З моїми статками, одна сукня для цієї дитини не була для мене навіть кишеньковими витратами.
Я не міг дивитися прямо на Розетту, коли вона усміхалася до мене у своїй обожнювальній манері, тому я відвів погляд і почухав голову. "Ну, неважливо".
Я переключив свої думки на той факт, що, можливо, я натрапив на прихований талант Воллеса. Ми влаштовували такі вечірки щовечора, і я, чесно кажучи, насолоджувалася кожною з них, не встигаючи занудьгувати. Тема сьогоднішньої вечірки була навіть підібрана під конкретних запрошених гостей.
Може, у нього й справді талант до цього.
***
За межами місця проведення вечірки Кукурі з'явився в темному провулку. Великий чоловік у чорному і в масці, він випромінював дивну ауру кровожерливості.
Він розвів свої дивно зарослі руки і зловісно хіхікнув. "Отже, ви нарешті вирішили з'явитися".
Щойно він промовив це, як у нього полетіло кілька шюрікенів. Він відхилив метальні зірки, які потім спалахнули полум'ям. Те, що ще мить тому було твердими лезами, згоріло, наче це була лише ілюзія.
Навколо Кукурі з'явилися інші люди в масках, і в той же час з'явилися їхні вороги. Спочатку перед Кукурі та його людьми з'явилося чорне полум'я, але згодом воно набуло форми людських фігур. Ці фігури швидко перетворилися на ніндзя зі зброєю в руках.
"Вбити".
Коротко, прошепотілою командою ніндзя кинулися вперед. У вузькому провулку розгорівся запеклий бій.
Двоє ніндзя стрибнули на Кукурі. Він проніс руки крізь них, але нічого не відчув, коли доторкнувся до них. Його руки просто пройшли крізь повітря, а обриси двох ніндзя затремтіли. Вони втратили свої обриси і знову перетворилися на чорне полум'я, але Кукурі не панікував. Блискавично він схопив ядра в центрах двох полум'їв і розчавив їх у кулаках, як яйця. Коли він розчавив ядра - маленькі скляні кульки - полум'я на секунду спалахнуло, а потім вихлюпнулося назовні.
"Хі-хі-хі-хі! Двоє вбито", - сказав він.
Побачивши, що двоє їхніх союзників так легко загинули, решта ніндзя негайно відступили від Кукурі та його людей. Їм стало не по собі від усвідомлення того, що Кукурі знав секрети їхніх здібностей.
"Це навіює мені спогади про минуле", - сказав їм Кукурі.
"Ваш клан завжди був неприємністю. Але я не можу повірити, щоб ви так швидко втратили нерви. Ваші предки так би не вчинили."
"Хто ти?" - запитав Кукурі один з ніндзя.
Кукурі широко розставив свої великі руки і представився. "Приємно познайомитися з вами... і приємно бачити вас знову. Дехто називав нас Тінями. Ми - частина темряви Імперії... але, звісно, так нас називали лише інші".
Коли ніндзя почули це, вони спробували втекти, відчуваючи, що опинилися в невигідному становищі. Але Кукурі не збирався їх так просто відпускати. З його тіні проросли чорні колючки, які стріляли в ніндзя, що тікали, наче дротики, пронизуючи їхні вразливі місця. Близько дюжини ніндзя миттєво зникли, а підлеглі Кукурі повернулися назад у власні тіні.
Кукурі залишився сам у провулку, кличучи когось, хто, як він знав, все ще спостерігав за сценою. "Дві тисячі років. Ми чекали на це дві тисячі років. Ми помстимося. Передай своїм господарям... вони можуть звинувачувати в цьому лише своїх предків".
З цими словами Кукурі також зник у власній тіні.
***
“Воллесе!”
"Ліаме, мій власний талант... Він мене лякає."
Ліам, вдягнутий у свій вечірній одяг більш невимушено, прийшов подякувати Воллесу, коли вечірка вже закінчилася. Розетта опустилася в крісло, виснажена низкою вечірок, на яких вона вже побувала. Сіель принесла їй випити, спостерігаючи боковим зором за фарсовою розмовою Ліама та Воллеса.
"Я думав, що ти ні на що не придатний, Воллесе, але тепер я тобі вдячний! Ці вечірки були просто вбивчими!"
"Це було дуже підло, але дякую. Я й гадки не мав, що маю такий талант".
Ліам приніс Воллесу кілька напоїв, і вони сіли, щоб насолодитися ними разом.
Всі були здивовані тим, як добре приймали щоденні вечірки Воллеса. Ліам очікував, що він зазнає невдачі, і навіть домовився замінити його, якщо він не зможе впоратися з роботою, але Воллес повністю здивував його своїм талантом.
За інших обставин така майстерність була б марною, але...
Ліам щедро витрачав свої гроші, і всім навколо здавалося, що він просто дуріє щодня, але він справді отримував від цього задоволення. Розетта, з іншого боку, була виснажена від спілкування з усіма цими гостями в дипломатичній ролі.
Сіель хвилювався за неї. "Чому б вам не відпочити завтра, міледі Розетто? Ви, мабуть, втомилися від щоденного відвідування цих вечірок".
Розетта похитала головою. "Я не можу цього зробити. Люди будуть хвилюватися, якщо я не з'явлюся. Багато хоробрих дворян пішли воювати на війну. Я повинна допомогти їх сім’ям розвіяти їхні тривоги, наскільки зможу".
"Мабуть, так, але..."
Чого боялися ці дворяни, які йшли на війну? Очевидно, їхнього ворога - Об'єднане Королівство, з одного боку, але дворяни з фракції Клео також повинні були боятися фракції Келвіна. Що, якби їхні сім'ї були взяті в заручники під час битви? Багато дворян залишили своїх близьких під опікою Ліама на Столичній планеті, щоб вони могли приєднатися до боротьби, не надто турбуючись про тих, хто залишився вдома.
У певному сенсі, їхні сім'ї також слугували заручниками для Ліама. Дворяни з фракції Клео заприсяглися не зраджувати його, і їхні сім'ї, перебуваючи тут, забезпечували цю обіцянку. Якби дворяни зрадили довіру Ліама, він міг би вбити їхні сім'ї, але поки вони не підуть проти нього, їхні сім'ї перебуватимуть під його захистом. Вельможам все одно доводилося турбуватися про Келвіна, навіть коли вони були на війні.
Сіель зітхнула. "Ви не вважаєте, що граф повинен сам брати участь у війні?" - тихо запитала вона Розетту. "Думаю, це б усім допомогло".
Розетта насупилася, не в змозі заперечити позицію Сіель. "Так, я думаю, що за звичайних обставин ми б відвезли всі сім'ї до володінь роду Бенфілд, а не на столичну планету, а любий пішов би на поле бою сам. Але... зважаючи на те, в якому стані зараз наша територія..."
Масштабні протести спалахнули по всіх володіннях Роду Бенфілдів. В таких умовах рід Бенфілд не міг належним чином піклуватися про сім'ї дворян, що належали до фракції Клео.
Сіель зітхнула, згадавши ситуацію з протестами. "Не можу повірити, що вони зараз протестують через таку дурницю... Вони поводяться гірше, ніж наші піддані".
З розвитком подій великі протести у володіннях Бенфілдів не були зосереджені на питаннях демократії. Лише невелика група продовжувала протестувати за політичні зміни - так мало, відносно кажучи, що вони навряд чи були зареєстровані серед загальної кількості.
То проти чого ж тоді протестувала більшість людей?
Питання спадкоємця Ліама, ну або точніше його відсутності.
Люди, що живуть у володіннях роду Бенфілд, проводили масові протести, щоб, по суті, послати Ліаму послання: "Поквапся і зроби вже спадкоємця!".
Це було безпрецедентно.
У Сіель боліла голова від одних лише думок про цю ситуацію. У моїх володіннях люди хвилюються, коли мій батько випустить колекцію фотографій оголеної натури... але це ще більш абсурдний випадок.
Усі петиції від слуг маєтку роду Бенфілдів були зверненнями до Ліама, який категорично відмовлявся підняти руку на будь-кого з них, вони наголошували, що вони готові до того, що він може робити з ними все, що забажає, будь-де і будь-коли. Покоївки маєтку благали його зробити крок до них, щоб народити спадкоємця, і так само інші працівники маєтку, як чоловіки, так і жінки, переконували Ліама як найшвидше зробити спадкоємця.
Безглуздість ситуації розлютила Сіель.
Всі дворяни - нікчеми, чи не так? Звичайно... і я сама одна з тих дворян. Але якщо це ті проблеми, на яких мусять зосереджуватися наші люди, то, мабуть, наші володіння полегшують їм життя більше, ніж вони того заслуговують.
Тим часом, Ліам і Воллес піднімали келихи за успіх вечірки.
"Не можу дочекатися наступної!"
"Навзаєм, Ліаме! Я впевнений, що наступна буде такою ж чудовою!"
"Це мене ще більше збуджує. Я знаю - сплануй вечірку з відрами, добре? Навіть якщо ми зробимо це лише раз, я хочу, щоб Рід Бенфілд колись влаштував таку вечірку."
Вираз обличчя Воллеса раптом став похмурим від схвильованого прохання Ліама. "Вибач, але це вже занадто. Я не можу цього зробити".
"Зрозуміло... Гаразд." Ліам здувся. Потім він змінив тему, ніби раптом щось згадав. "Ми можемо поговорити про вечірки з відрами пізніше, але я не бачив Ейлу останнім часом. Ти її запрошував?" Ліам хвилювався за подругу, адже вона ще не відвідувала жодної його вечірки.
Обличчя Воллеса затьмарилося. "Ейла розгулює в підземеллі".
"Точно... Хіба вона не позичила нещодавно кількох моїх солдатів для "місії очищення" чи чогось подібного?"
Сіель закам'яніла при згадці імені Ейли. Вона згадала той день, коли довірилася жінці, висловивши своє занепокоєння тим, що її брат скоро стане її сестрою. Ейла серйозно подивилася на неї і сказала: "Скажи, краще, коли вони обидва будуть хлопцями!".
Ейла налякала її, але Сіель було цікаво, що робить інша жінка, тому вона підслухала розмову.
Воллес розповів Ліаму про діяльність Ейли в підземеллі Столичної планети. "Я чув, що вона втручається у сфери, які їй не підвладні. Її називають королевою підпілля".
Ліам здивувався, почувши це. "Чи не занадто серйозно вона ставиться до своєї роботи? Гадаю, я повинен сказати їй, щоб вона не випробовувала себе так сильно".
Ліам хвилювався, що Ейла працює надто багато, але Воллес похитав головою, показуючи, що це не так. "Вона насолоджується цим, тож з нею все гаразд. Якщо у когось і є проблеми, то це у мешканців підземелля".
Коли Сіель почула, що Ейла там розважається, вона дещо пригадала. Якщо подумати, нещодавно вона надіслала мені повідомлення, в якому сказала, що збирається "викорінити джерело проблеми", але... цього не може бути. Чи не так?
***
Тим часом у підземці дві групи чиновників у чорних костюмах стояли, дивлячись одне на одного. Для стороннього спостерігача ця сцена могла б виглядати як протистояння між мафіозними угрупованнями. Суворі на вигляд чоловіки кричали на жінку в чорному костюмі, ніби залякуючи її.
"Ця територія під юрисдикцією 8-го відділу! Що тут робить начальник 4-го відділу?"
Жінкою в чорному була Ейла, а за нею стояла її власна група серйозних чиновників. За ними стояли озброєні солдати.
Ейла доїдала льодяник, а коли закінчила, витягла паличку з рота і посміхнулася чиновникам, які звинувачували її у вторгненні на їхню територію. "Ви всі брали хабарі від цих людей і закривали очі на їхні злочини".
"Де ваші докази?"
"О, у мене є докази, але вони включають в себе всі види набридливої паперової роботи. Я подумала, що просто зловлю вас зараз, а потім розберуся з цим пізніше". Ейла вже звикла до того, що на неї тиснуть. Самовдоволена посмішка зникла з її обличчя, коли вона наказала своїм підлеглим: "Арештуйте цих корумпованих чиновників".
Її суворі на вигляд чоловіки та солдати роду Бенфілд, яких вона позичила у Ліама, кинулися на корумпованих чиновників. Коли дві групи почали бійку посеред головної вулиці посеред підземки, перехожі перемовлялися між собою.
"То це і є та Берман, про яку я чув стільки чуток".
"Вона тепер фактично лідер підпілля".
"У неї симпатичне обличчя для того, хто намагається вичистити тут всю корупцію".
Серед підпільників дехто знав про неї більше, ніж інші.
"Ти не знаєш? Вона дружить з графом Бенфілдом."
“Бенфілд? Не дивно, що вона така прихильниця правил. То вона дружить з цим шляхетним дворянином, так?"
Навіть у підпіллі рід Бенфілд мав репутацію родини доброчесних дворян, які не терпіли несправедливості. Якщо ця жінка та її команда мали щось спільне з головою цього будинку, то для людей тут було зрозуміло, що вони серйозно ставитимуться до своєї роботи.
Чоловіки з 8-го відділу були взяті і заарештовані.
"Все скінчено, начальнику відділу", - доповів один з підлеглих Ейли.
Вона розслабилася на цьому. "Я це бачу. Тепер вирушаймо на територію, за яку відповідає 12-й відділ. З останніми двома відділами ми сьогодні розберемося".
Сповнена рішучості знищити всю торгівлю нелегальними препаратами для зміни статі та затримати всіх корумпованих чиновників, Ейла рушила вперед.