ОБ'ЄДНАНЕ КОРОЛІВСТВО ОКСИСІВ зробило свій хід. Коли новина про це дійшла до Столичної Планети, вона привела всіх у шаленство. Імперія звикла до випадкових прикордонних сутичок, але справжнє вторгнення було зовсім іншою історією. Майбутній конфлікт передбачав зіткнення не тисяч кораблів, а мільйонів, і Об'єднане Королівство вже дало зрозуміти, що вони абсолютно серйозні у своїх намірах.
«Три мільйони кораблів?» запитав я.
"Т-так! Об'єднане Королівство сформувало величезний флот, зосереджений навколо країн, які розпочали внутрішні заворушення, щоб спокутувати свої злочини. Лорде Ліаме, це дуже погано!!!"
У найгіршому випадку справжні конфлікти між міжгалактичними націями можуть тривати сотні років.
Я сидів у своєму готельному номері і недбало потягував каву. «Розумію.»
"Зрозумів? Лорде Ліаме, ви сприймаєте це серйозно?"
Цю новину мені приніс мій особистий торговець Томас Генфрі, який також був моїм контактним обличчям у Об'єднаному Королівстві. Здавалося, що ця домовленість вже принесла свої плоди, оскільки він одразу ж зміг надати мені цю інформацію.
"Це не має до мене жодного відношення, - відповів я. - Це робота для військових. "Це робота для військових. Зараз я не більше, ніж державний службовець".
Блідолиций Томас увірвався в мій готельний номер, коли я насолоджувався ранковим напоєм перед тим, як піти на роботу. Зараз він дивився на мене так, ніби не вірив своїм вухам.
"Можливо, це і так, але я не думаю, що військові самі зможуть з цим впоратися! Дворянство Імперії неодмінно покличуть до бою".
Тобто вони збиралися прийти до нас із закликом: «Дворяни Імперії, повстаньте з нами перед обличчям цієї кризи!» чи щось на кшталт того? Не можу сказати, що я був у захваті від цієї ідеї.
"Ну, якщо подзвонять, я не відповім. Я все ще навчаюся, а в армії я лише в резерві".
За словами Томаса, на нас наступало три мільйони ворогів. Так, це була криза, але Імперія була величезною міжгалактичною державою. Якби вона захотіла, то могла б вислати вдвічі більше кораблів Імперської Армії, щоб дати їм відсіч, але вона все одно неминуче втягнула б у небезпеку і своїх союзників.
Було б багато дворян, таких як я, які б задовольнилися спостереженням збоку, не беручи участі в битві. Зрештою, злі лорди ніколи не встрявали в неприємності, які їм не були потрібні. Імперія, ймовірно, могла б виграти війну, але вона все одно була проти трьох мільйонів ворогів, а отже, неминуче зазнала б серйозних втрат. Чи можу я бути впевненим, що мене ці втрати не торкнуться?
«Ми обмежимо нашу участь і надамо лише фінансування та постачання».
«Це... може бути мудро». Томас заспокоївся, коли почув мій розумний компроміс. Невже він справді думав, що я сам збираюся воювати на війні чи щось таке?
Коли я продовжував потягувати каву, на мій планшет прийшло повідомлення від Клауса.
«Лорде Ліаме, вибачте, що перериваю, але у мене для вас термінове повідомлення».
На екрані Клаус виглядав стурбованим, а якщо Клаус стурбований, значить, відбувається щось дійсно серйозне.
«Що таке?»
Якби це було повідомлення від однієї з моїх більш дратівливих підлеглих - Тіа чи Марі - я б негайно поклала слухавку. Звісно, ці двоє, напевно, знайшли б спосіб потішитися з того, що я до них ставлюся холодно. Мені завжди здавалося, що вони якимось чином беруть гору наді мною, тому я втомилася мати з ними справу. У цьому відношенні Клаус був саме тим, кого я зараз хотів бачити в підлеглому.
"Ми отримали запит з палацу. Вони хочуть, щоб ми приєдналися до боротьби у війні з Об'єднаним Королівством.
"Ми відмовляємося. Я зайнятий."
«Проблема в тому, що верховним головнокомандувачем конфлікту обрали принца Клео.»
«Що?!»
***
У Об'єднаному Королівстві жив вельможа на ім'я граф Першинг, який отримував допомогу від Ліама через Томаса. Цей зв'язковий Ліама був графом, який правив планетою, але король, якому він служив, був одним з тих, хто підтримував повстання. Через це Першинг був змушений взяти участь у вторгненні в Імперію в якості спокути.
Першинг отримав велику користь від підтримки Ліам. З самого початку він ніколи не мав наміру робити щось заради Об'єднаного Королівства... але він також не мав наміру робити щось заради Ліама. Все, що він робив, він робив для себе.
«То ти хочеш, щоб я допоміг тобі заманити Ліам на поле бою?» сказав Першинг.
Цього разу на зустріч з Першингом прийшов імперський купець, а не Томас. Вони кивнули, посміхаючись. "Бачиш, зараз в Імперії є кілька вельмож, які влаштовують велику сцену. Це вони відбиватимуться від військ Королівства".
Почувши слова імперського купця, Першинг зрозумів, що в Імперії є люди, які планують використати цю війну у власній боротьбі за владу. «Імперські вельможі досить налякані, сподіваючись, що Об'єднане Королівство знищить їхні ворожі угруповання для них».
«В обмін на це ми подбаємо про те, щоб ви завжди мали інформацію про флот, яким командує принц Клео».
Граф Першинг посміхнувся. Це добре, подумав він. Якщо я матиму постійну інформацію про позиції ворога, у мене буде багато можливостей відзначитися в бою.
Це означало б, що на додаток до атак з боку Об'єднаного Королівства, флот Клео буде підірваний його власними імперськими союзниками. Флот став би ідеальною здобиччю на полі бою, а Імперія хотіла, щоб цей флот загинув.
Проте Першинг не одразу погодився на цю угоду. Звичайно, лорд Ліам був дуже добрий до мене, ви знаєте. Мені нелегко зрадити його довіру".
Граф Першинг зажадав більшої компенсації, і імперський купець знову посміхнувся. "Звичайно. У разі вашого успіху, ми надамо все, що ви забажаєте в якості винагороди. Це лише аванс".
Купець запропонував йому величезну суму готівки і довгий список ресурсів. Граф Першинг ледве стримував радість.
Здається, ви нажили забагато ворогів всередині Імперії, графе Бенфілд. Боюся, тепер вам доведеться віддати своє життя заради мене.
***
З самого ранку в резиденції принца Клео в палаці панував переполох.
"Командувати мільйонним флотом? Ти навіть не отримав військової освіти, Клео!"
Сестра Клео, Лісітея, не могла приховати свого розчарування. Хоча вона сама була королівського роду, вона стала лицарем, щоб захистити свою молодшу сестру, яка перетворилася на молодшого брата Клео.
Клео безтурботно спостерігав за розлюченою сестрою. "Заспокойся, Лісітея. Я навчився основам в освітній капсулі".
"Освітні капсули вражають, я знаю, але вони лише вкладають в тебе знання. Якщо ти не застосовуєш їх на практиці, ці знання не мають сенсу. Якби капсули - це все, що потрібно, то нам не потрібні були б військові училища!"
Освітні капсули могли б передати людині будь-які сирі знання, які були запрограмовані в них, але потім ця людина повинна була б застосувати ці знання в реальному світі, щоб оволодіти ними.
Клео відвернув голову від роздратованої сестри, злегка надувшись. «Я впевнена, що флотом командуватиме граф Бенфілд, а не я».
«Граф Бенфілд може командувати максимум 100 000 кораблів», - поправила брата Лісітея.
«Га?»
"Його особисті здібності не підготують його до командування багатомільйонним флотом. Таку кількість може мобілізувати лише той, хто має відповідний ранг. Як ви гадаєте, у графа Бенфілда є хтось такого рангу, хто працює на нього?"
Навіть коли він пішов на війну з піратською знаттю дому Берклі, Ліам командував об'єднаним флотом, що налічував менше 200 000 кораблів. Граф був талановитим, але ця битва була б такого масштабу, з яким він не міг впоратися.
«Н-ні...»
Лісітея схопилася за голову. "Кажу тобі, граф занадто недосвідчений. Талант - це не єдине, що потрібно для командування флотом з мільйонами кораблів. Досвід життєво необхідний. Крім того, вам також знадобляться тисячі підлеглих, які будуть виконувати ваші накази".
І ці тисячі людей - сотні тисяч насправді - самі мали бути освіченими офіцерами. Для цієї операції потрібні були не просто солдати, а досвідчені командири. Простий підрахунок не міг забезпечити таку кількість людей.
"Якби у нас були роки на підготовку, все було б інакше, але у нас немає часу. Ми не можемо виграти війну з неорганізованою армією".
Клео змирився з логікою Лісітеї. Здається, далі ми не підемо, графе Бенфілд.
Така велика роль, як ця, зазвичай лягала на плечі імператора або кронпринца. Успіх міг реально вплинути на чиєсь право зійти на трон, тож це мав бути момент блиску Келвіна, але замість цього він особисто рекомендував Клео на цю посаду.
На очі Лісітеї навернулися сльози. Вона знала, що Келвін бажав би бачити, як його брат зазнає поразки. "Це просто жахливо. Якщо ти підеш з посади верховного головнокомандувача посеред великої кризи Імперії, ти втратиш підтримку всіх вельмож, які зараз на твоєму боці. Якщо ви приймете цю посаду, у нас не буде жодних шансів на перемогу в довгостроковій перспективі".
Навіть якби вони успішно відбили вторгнення, у них не було б можливості продовжувати ворожнечу з фракцією Келвіна після цього через шкоду, яку вона, безсумнівно, завдала б їхнім військам.
«Келвін справді небезпечний ворог», - пробурмотіла Клео.
Лізітея цілком погодилася з нею. "Я не очікувала нічого іншого від людини, яка стільки років захищала своє становище кронпринца. Його титул не для показухи".
Трон здавався близьким, але водночас занадто далеким для Клео, щоб коли-небудь досягти його. Ця ситуація змусила Клео задуматися про самого Ліам.
Граф Бенфілд не всемогутній, а лише молодий чоловік, який не має великого досвіду в цьому світі. Гадаю, в цьому він схожий на мене.
Коли він зрозумів, що Ліам, людина, яку він раніше вважав практично бездоганною, насправді має слабкості, Клео відчув невелике полегшення... можливо, навіть щастя, хоча сам не розумів цих почуттів.
***
Після закінчення коледжу на дворян чекало своєрідне дворічне стажування, подібне до дворічної військової служби, яку вони повинні були пройти після закінчення військової академії. Після коледжу дворяни повинні були отримати певний практичний досвід, працюючи на незначній державній посаді.
Моя посада була в будівлі у віддаленому районі, далеко від палацу. Описуючи її японськими термінами з мого попереднього життя, я працював у чомусь на кшталт ратуші в сільській місцевості. Мене розчарувало, що мене вирвали з швидкого шляху, яким я мав би йти, і закинули в якесь глухе місце. Зазвичай такий граф, як я, працював би на зручній роботі в палаці, але замість цього мене відправили в глушину. Я був так далеко, що мені мали б підготувати місце для проживання неподалік від місця моєї роботи, але я щодня їздив на роботу з готелю. З іншого боку, автомобілі в цій реальності були неймовірними, перевершуючи можливості маленьких реактивних літаків з мого минулого життя. На якісній машині можна було легко доїхати на інший кінець планети, якщо захотіти.
Так чи інакше, я працював у міській ратуші в глушині... і мій начальник був просто несамовитий. Коли я сидів за своїм столом і збирався йти додому, він гукнув мене з огидною посмішкою на обличчі.
"Слухай, Ліаме. Ти приїхав сюди зі столиці, чи не так? Я впевнений, що у тебе є гроші, тож чому б тобі не зняти житло неподалік?"
Цей начальник, тридцятий чи щось таке, син великого знатного дому, був моїм інструктором під час мого навчання. На його щастя, він народився у знатній родині, але ця родина була такою великою, що все, до чого він дослужився, - це дрібний бюрократ із провінційного містечка. Якби він мав трохи більше навичок, я впевнений, що він міг би отримати пристойну посаду в палаці, тож той факт, що він опинився тут, багато чого говорить про його здібності. Він пишався своїми мізерними здібностями, незважаючи на те, що сам ніколи не працював, а весь час проводив у розвагах та іграх. Здавалося, що всі тут махнули на нього рукою, а його начальство ніколи нічого не говорило, коли бачило, як він дуріє.
Зазвичай я б проігнорував його, але сьогодні він доручив мені додаткову роботу якраз тоді, коли я мав іти.
"О, і будь ласка, закінчи з цими файлами сьогодні. Вони нам знадобляться завтра".
Величезна маса голографічних документів розкрилася в повітрі навколо мене. Я подивився на годинник; я мав піти за кілька хвилин. Я з першого погляду зрозуміла, що за цей час я не встигну виконати надто багато роботи. Він явно намагався знущатися наді мною.
Мій начальник поклав руку мені на плече. "Ти будеш робити те, що я скажу під час твого навчання тут. Я не буду з тобою поблажливим лише тому, що ти граф".
Як він сміє так зі мною розмовляти? Я скинула його руку зі свого плеча, схопила його голову і вдарила її об стіл.
«Ой!»
Мій начальник був спантеличений, ніби його жалюгідний мозок не встигав за моїми діями. Я тримав його однією рукою, а іншою втиснув його голову в стіл. Деревина тріснула від моєї сили, але мені було байдуже; я міг дозволити собі заміну.
«Ким ти себе вважаєш, щоб наказувати мені?» сказав я йому. «Я не буду слухати жодного вашого слова, незалежно від того, чи ви мій інструктор, чи ні».
Так не міг говорити стажер, але я був графом. Жоден містечковий чиновник не збирався мною командувати.
"Як ти смієш так розмовляти зі своїм начальником? Я знижую тобі оцінку за це!"
Інструктори оцінювали своїх стажерів, але мені було байдуже, наскільки низьким був мій бал. Я не збиралася залишатися на цій роботі надовго, тому мені було байдуже, як мене оцінюють. До того ж, я міг легко поховати будь-яку оцінку, яку б не поставив мені цей пеон.
"Це непростимо, що така людина, як ви, взагалі є моїм начальником. Ви хоч розумієте, в якому становищі опинилися?" запитав я, ще сильніше стискаючи голову чоловіка. Під ним почувся неприємний скрип, але боліло не мені, тож я не звернув на це уваги.
До речі, я не мав нічого проти недисциплінованих начальників. Як злий лорд, я сам був яскравим прикладом такого. Я просто не міг змиритися з тим, що наді мною був хтось подібний. Я знав, що лицемірив, але я був лиходієм. Мені все сходило з рук.
"Чому ти даєш мені роботу, яку я маю виконувати в кінці дня? Хіба ти не маєш бути менеджером? Керувати роботою - це твоя робота. Питання в тому, як, в біса, ти досі маєш роботу, яку можна роздавати в такий час?"
«Нггг...»
Поверхня мого столу тріснула від сили, і обличчя мого керівника було наполовину вбите в неї. Я подумав, що він не може так говорити.
«Це ваша помилка», - продовжив я. «Ти маєш з нею розбиратися».
Я відпустив його, і він затремтів.
"Ти, падлюка! Ти думаєш, що тобі це зійде з рук?"
Я так не думав; я просто не мав наміру дозволити йому вийти сухим з води. Я знову натиснув на голову свого некомпетентного начальника, і вона неприємно скрипнула. Всі навколо злякано перезирнулися, але мені було байдуже.
"Закінчуй роботу, - сказав я. - Це твоя помилка. «Це твоя помилка, тож це має сенс, чи не так?»
Було ясно, що я готовий розтрощити йому голову, якщо він не послухається, і я думаю, що він не був настільки дурним, щоб цього не зрозуміти.
Він замовк, і вся кров стікала з його обличчя. «Так, сер», - пискнув мій номінальний начальник.
Я посміхнувся йому. "Ви сказали, що це має бути зроблено до завтра, тож це має бути можливо. Це означає, що ви можете це зробити, так?"
Очевидно, що це був не той обсяг роботи, який могла виконати одна людина, навіть якщо б вона працювала над ним всю ніч. Мій керівник затремтів. «Я не можу...»
«Ти ж можеш це зробити, так?» наполягав я. Я штовхнув його ногою, і він покотився від мене по підлозі, врешті-решт вдарившись об стіну. Він залишився там, тремтячи, тож я повторив ще раз для більшої впевненості. "Зроби це до завтра. Ти сказав, що це можна зробити, тож ти візьмеш на себе відповідальність, чи не так?"
Я підійшов до свого некомпетентного начальника і подивився йому в обличчя. Воно було вкрите сльозами і соплями. Я перейшов на більш спокійний тон, звучачи як керівник. "Краще закінчи все це до завтра, без сторонньої допомоги. Інакше я розчавлю тобі голову".
«Т-так, сер.»
Пролунав дзвінок про закінчення робочого дня, я прибрав свої речі і приготувався йти. Понаднормові? Це було щось для людей, які не були злими лордами. Я б і сам не впіймався, якби робив це.
«Ще побачимося», - покликав я на прощання. «Сподіваюся, ви все це зробите до завтра».
Моє ставлення до передбачуваного начальника було верхом грубості, але ж я був графом. В імперії дворянство володіло абсолютною владою. Людина, яка не могла досягти успіху, навіть використовуючи ім'я своєї родини, не мала права поводитися зі мною зверхньо. Я був справжнім, і не лише зовні. Я був єдиним, хто мав реальний вплив у суспільстві. Noblesse oblige - ідея обов'язку дворянина - була просто ілюзією.
Цей мій некомпетентний начальник справді виснажував мене... Можливо, настав час зробити деякі покращення на моєму робочому місці.
***
Наступного дня мене викликали до начальника мого некомпетентного начальника. Він був кровним родичем мого безпосереднього керівника, тобто теж належав до цієї великої шляхетної родини.
Судячи з його тону, начальник мого начальника явно дивився на мене зверхньо. "Очевидно, в армії ви робили, що хотіли, але це державна установа. Я очікую, що ти не будеш поводитися, як ті дикуни в армії".
Мій тремтячий, некомпетентний начальник сховався за спиною свого боса, а цей покидьок дивився на мене самовдоволеним поглядом.
Сидячи на дивані, я ігнорував їх обох і переглядав якісь голографічні документи.
Гадаю, великому босу не сподобалася моя поведінка, бо він почав на мене кричати. "Ти думаєш, що всі будуть просто кланятися тобі? Моя сім'я входить до фракції принца Келвін! Я вас не боюся!"
Вельможам було нічим не зарадити, і мені в тому числі. Коли ти живеш життям, повністю зіпсованим твоїм становищем, навіть хороші люди можуть перетворитися на лиходіїв. Хоча було багато розумних дворян, і не всі вони були такими марними, як ці двоє.
Все ще дивлячись на документи, я запитав боса: «Тепер, коли ви мене розжували, вам стало легше?».
Він не відповів, тож я підняв на нього очі.
Він пирхнув. "Ти страшенно самовпевнений, чи не так? Я знаю, що незабаром ти вирушиш на поле бою. Б'юся об заклад, ти шкодуєш, що розлютив принца Келвін!
Якщо в чомусь я і співчував Келвіну, так це в тому, що наші фракції були настільки великими, що нам доводилося очікувати, що в їхніх лавах будуть такі некомпетентні люди, як цей. Що ж, я завжди міг трохи полегшити тягар для кронпринца.
"Визнаю, мене це трохи дратує, - сказав я. - До речі, чому б вам не зробити це? "До речі, чому б вам не поглянути на ці документи? Вони є доказом вашої корупції".
Я збільшив документи, щоб вони могли їх побачити, і обидва моїх керівники спочатку виявили деяке здивування, але воно швидко змінилося посмішками. Вони навіть не злякалися того, що перед ними були докази їхньої корупційної діяльності.
"Ну і що з того? Нічого особливого. Кожен...«
»Кожен так робить? Мені байдуже", - сказав я. "У мене є матеріали, щоб усунути вас, і я маю намір це зробити, щоб відчути себе краще. Я щойно скаржився на стан мого робочого місця, але коли вас двох не буде, тут стане набагато комфортніше".
Те, що мені вдалося так легко виявити докази їхніх проступків, було доказом того, наскільки вони були некомпетентні. Не було б жодних проблем позбутися їх обох.
Я клацнув пальцями, і до кімнати увійшли озброєні солдати. Мої двоє начальників були шоковані появою цих здоровенних солдатів у костюмах з електроприводом.
«Не рухатися!» - крикнули їм солдати. «Руки за голову і на підлогу!»
«Хто ви такі?!»
Солдати повалили мого начальника і його начальника на підлогу і швидко затримали їх. Після того, як вони відтягли цих двох нікчемних людей, їхній командир підійшов до мене і віддав честь.
«Дякую за наводку», - сказав він.
«Ви швидко спрацювали». Я повідомив про злочини цих людей, як тільки дізнався про них. Я завжди добре знався на викоріненні такої корупції, ще з перших днів роботи в «Амаґі», і я також добре знався на прибиранні.
"У нас для вас повідомлення від прем'єр-міністра. Він каже: «Дякую за швидку роботу».
Це було так смішно, що я розреготався. «Що, ви, хлопці, працюєте безпосередньо на прем'єр-міністра?»
«Так, сер!»
"Я йому винен. Гадаю, я теж маю йому подякувати".
Пізніше я попросив цих спритних солдатів надіслати прем'єр-міністрові хабар - точніше, подарунок. Я ніколи не забував віддячити людям, які мені допомагали.
Але останнім часом мені дивно не щастило... Мене відправили в глушину з некомпетентним босом на роботу, де панує корупція, та ще й втягнули в дурнувату війну на додачу. Нічого, крім неприємностей, не було на моєму шляху в ці дні.
Війна, в яку мене втягнули, була міжгалактичною, тож вона мала бути грандіозною. Чесно кажучи, це було набагато більше, ніж я міг витримати. Справді, що, в біса, відбувається?