В АЛЬҐРАНДСЬКІЙ ІМПЕРІЇ існувала планета без часових поясів..
Столична планета цієї міжгалактичної імперії була повністю вкрита металевою оболонкою, яка блокувала сонячне світло. Звісно, це робило б її непридатною для життя людей, тому всередині металевої оболонки випромінювалося світло, щоб компенсувати цей недолік. Планета також мала клімат, який вдалося зробити комфортним для мешканців планети. Погода була повністю під контролем людини, а це означало, що прогнози були точними аж на рік вперед. Крім того, вся планета працювала за єдиною системою часу, а це означало, що в якій би точці земної кулі ви не знаходилися, ранок завжди наступав в один і той самий час. Контрольована погода змінювалася по всій планеті, але час був однаковим, де б ви не знаходилися. Єдина причина, чому я вважав це неприроднім, полягала в тому, що я, Ліам Сера Бенфілд, переродився в цьому світі з іншого.
Прославлений розкішний готель, де я мешкав на Столичній планеті, був висотною будівлею з низкою напрочуд просторих балконів, якими можна було користуватися, піднімаючись на верхній поверх. Оскільки щільність населення на Планеті Столиць була високою, нерухомість коштувала дуже дорого. Будинки стояли впритул один до одного, тож мати присадибну ділянку чи сад на землі було ознакою екстравагантного багатства. Навіть цей давній готель не міг дозволити собі багато землі, тому використовував простір навколо своїх верхніх поверхів, щоб забезпечити своїм гостям трохи зелені.
Я зарезервував один з таких садів трохи раніше світанку, щоб потренуватися в стилі меча «Шлях одного спалаху» з моєю новою ученицею, Еллен Тайлер. Поки я відпрацьовував свої рухи, вона стояла поруч зі мною і так само розмахувала дерев'яним мечем. Я проводив базові тренування, демонструючи їй свою форму і пояснюючи, що до чого.
"Шлях Одного Спалаху має лише одну техніку. Все інше - лише стандартні рухи".
«Так, Майстре!»
Піт капав з Еллен, коли вона енергійно розмахувала своїм дерев'яним мечем. На вигляд вона була шести-семирічною дівчинкою, але її справжній вік міг бути ближче до п'ятнадцяти-шістнадцяти років. У цьому світі, де люди жили довго, навряд чи можна було помітити різницю в один рік старіння. Дорослість починалася з п'ятдесяти, і люди, як правило, починали звертати увагу на вік лише після цього.
Під час тренування обличчя Еллен серйозно насупилося. Ця маленька дівчинка з коротким рудим волоссям володіла великою кількістю енергії. Я обрав її своєю ученицею, коли повернувся у свої володіння, але знав, що не повернуся туди ще деякий час, тому взяв її з собою, коли від'їжджав. Вона була ще дитиною, дівчинкою, яка мала б розважатися безтурботно, але тепер вона жила зі мною, далеко від своєї матері.
Мої вертикальні тренувальні удари поступилися місцем горизонтальним, і Еллен поспішила копіювати мене. Її рухи все ще були незграбними, незважаючи на всі зусилля.
"Звертай увагу на те, як рухається все твоє тіло. Якщо ти надто зосередишся на одній ділянці, то нехтуватимеш рештою".
«Т-так, Майстре.»
Можливо, я надавав їй перевагу лише тому, що вона була моєю першою ученицею, але вона була дуже милою, коли так шанобливо називала мене «Майстром».
«Ось так, продовжуй.»
«Так!»
Якби виявилося, що вона не має таланту, я б пошкодував про своє рішення, але вона вбирала все, чого я її навчав, з неймовірною швидкістю. Я був дуже здивований цим. Якщо і були якісь проблеми в нашій домовленості, то тільки з мого боку. Майстер Ясуші сказав мені, що я повинен навчити щонайменше трьох учнів, що є правилом Шляху Одного Спалаху, щоб стиль не вимер. Я розумів логіку наказу мого майстра, тому мав намір виконати його, але проблема полягала в моїх власних здібностях.
Чи міг я справді міг називати себе Майстром Шляху Одного Спалаху? Останнім часом це питання не покидало мене, і все через техніку, яку Майстер Ясуші показав мені, коли я був дитиною. Так само, як і Еллен, я був зачарований спалахом - неймовірно швидким ударом, - коли вперше побачив його. Звичайно, я не те щоб бачив його, а скоріше бачив його результат. Удар, який Майстер Ясуші показав мені того дня, був настільки неймовірно швидким, що я навіть не помітив, як він витягнув свій клинок з піхов. Мені здалося, що колоди, в які він цілився, просто розкололися навпіл самі по собі, поки він просто стояв там. Це був Спалах Майстра Ясуші.
Еллен, з іншого боку, бачила момент, коли я витягнув свій клинок, коли я показував їй свою аматорську версію руху Спалаху. Майстри Шляху Одного Спалаху демонстрували спалах своїм учням в якості першого уроку. Звичайно, це не було чимось, що хтось повинен був бачити, так що це було більше схоже на пояснення концепції техніки, але Еллен, тим не менш, повністю бачила мій 🛏 наскрізь.
Еллен мала особливий зір - не посилений за допомогою освітньої капсули, а, очевидно, вроджений. Іноді люди народжувалися з такими особливими здібностями в цьому світі. Їх не можна було відтворити за допомогою науки чи магії, тому їх не можна було розвинути в освітній капсулі, скільки б часу людина в ній не провела. Багато з цих людей залишилися непоміченими світом. Я чув, що багато з них народилися простолюдинами і прожили все життя, навіть не підозрюючи, що отримали ці дари просто завдяки своєму життєвому жеребу. Однак, коли їх благословляли обставини, як Еллен, вони отримували можливість відзначитися. Такі не благословенні люди часто робили дивовижні речі.
У Домі Бенфілд часто буйні Крістіана Лета Роузбрейя і Марі Сера Маріан були гарними прикладами цього. Ченсі Сера Торей могла б бути ще одним прикладом. Те ж саме можна сказати і про Кукурі, який командував моїми більш неофіційними силами. У величезній міжгалактичній державі, відомій як Альґрандська імперія, не було нічого незвичайного в тому, що такі унікальні особистості були зібрані в одній родині з графським рангом. Але мені цього таланту все одно було замало. Якщо я хотів стати злим лордом, здатним на справжню жорстокість, мені потрібно було ще більше талантів. Принаймні, ще один... Тож зараз мені просто потрібен був ще один підлеглий, на якого я міг би покластися.
Якби все йшло добре, Еллен з часом сама стала б талановитим лицарем. Спостерігаючи, як Еллен продовжує тренувати свої удари, я пробурмотів: «Я міг би просто почекати, поки вона дійде до цього сама, але це було б не дуже весело...»
Поки я трудився, показуючи Еллен, як виконувати її тренувальні замахи, поступово розвиднілося, і про це сповістив імітований схід сонця, спроектований на внутрішню частину металевої сфери, що оточувала планету. Коли я повернулася обличчям до штучного сонця, на балконі з'явилася постать у класичному вбранні покоївки.
Моя покоївка, Амаґі, тримала в одній руці кошик. За нею йшов лицар - мій особистий охоронець, Клаус Сера Монт. Він був досвідченим лицарем, і це було видно по його обличчю. Іншими словами, він виглядав трохи старим, але це було доказом його численного життєвого досвіду. У домі Бенфілд Клауса цінували за його здатність приймати спокійні, раціональні рішення. Він також вирізнявся тим, що був чоловіком у вищих лавах моїх лицарів, де зазвичай домінували войовничі жінки. Клаус охороняв двері на балкон, поки ми з Еллен тренувалися тут.
Амагі підійшов до мене і оголосив про закінчення нашого тренування. Майстер, майже настав час для наступного пункту у вашому розкладі. Будь ласка, вважайте ранкове тренування завершеним".
Я зітхнув і подивився на Еллен. Я хотів би присвятити більше часу тренуванню моєї учениці, але, на жаль, я був дуже зайнятий. Я припинив свої тренувальні рухи, Еллен виглядала трохи сумною. Тепер, коли я більше не міг наглядати за нею, вона застрягла на тренуванні, яке я їй призначив, до кінця дня. Я хотів би залишити з нею охоронця, але не хотів, щоб сторонні люди бачили, як тренуються практикуючі Шлях Одного Спалаху. В результаті Еллен залишилася б на самоті. Мені було шкода її, але я нічого не міг вдіяти.
"На сьогодні досить тренувань, Еллен. Давай поснідаємо."
«Так...»
Амаґі подала нам рушники та напої, тож ми витерли піт і поповнили запаси води.
Клаус мовчки спостерігав за нами. Він ніколи не намагався підлизуватися до мене, щоб завоювати мою прихильність, як це робили Тіа і Марі, і це іноді мене дратувало, але було що сказати про лицаря, який виконував свою роботу належним чином. Було б дуже важко, якби всі мої лицарі були такими ж нестабільними, як Тіа і Марі. Клаус був холоднокровним, зібраним і знав, як виконати роботу, що робило його одним з найкорисніших моїх лицарів. Ніщо в ньому не вражало мене чимось особливим, але його порекомендувала мені Амаґі. До того ж, той факт, що він мав під своїм началом ту жінку Ченсі і міг безперешкодно командувати нею, здавався мені доволі дивним. Можливо, він був з тих, хто демонструє свою силу в групі, а не наодинці?
«Звикаєш до роботи, Клаусе?» запитав я його.
Він відповів у своїй звичайній невиразній манері. «Так, пане!»
"Добре. Продовжуйте в тому ж дусі."
«Звичайно.»
Наша розмова закінчилася миттєво, ось так просто. Було багато речей, про які я був би не проти поговорити з Тією і Марі, але вони завжди надто гостро реагували, коли я їм щось говорив, і це мене втомлювало. Клаус був лаконічнішим у порівнянні з ними, але, можливо, це було краще, ніж альтернатива.
Я попрямував з балкона всередину, Амаґі та Еллен йшли за мною, а Клаус трохи позаду від них.
Амаґі почала інформувати мене про мій розклад, перш ніж ми сіли снідати. «Господарю, у вас сьогодні зустріч з новими членами вашої фракції».
«Так... У мене з'явилася купа нових друзів після того, як я надер Лайнусу дупу.»
«Але деякі дворяни також поводяться підозріло, тож будьте пильні», - закликала вона.
Нещодавно Лайнус, другий принц у черзі на те, щоб стати наступним імператором, затіяв зі мною бійку. В результаті я його знищив. Я впевнений, що ніхто не очікував, що другий принц так швидко вибуде з боротьби. Тепер купка вельмож тулилася до третього принца, Клео Ноа Альбарето, якого я підтримував. Звісно, багато хто з цих вельмож був зацікавлений лише в тому, щоб зрештою вийти переможцем, але найбільше треба було остерігатися ворогів, які лише прикидалися союзниками, щоб підібратися до нас ближче.
Іншими словами, таких, як я - лиходіїв.
«Стає дедалі цікавіше», - розмірковував я вголос.
Амаґі виглядала роздратованою, бачачи, як я розважаюся, коли вона щойно радила мені бути обережним. Оскільки вона була живим роботом, це не відображалося на її виразі обличчя, але я міг сказати, що вона відчуває. Насправді, її наступні слова мене трохи вразили.
«Я не думаю, що вам має подобатися ця ситуація».
«Нічого не можу з цим вдіяти», - сказав я. "Це політична битва, де негідники змагаються, щоб побачити, хто вийде переможцем. Той, хто переможе, стане найбільшим лиходієм в Імперії. Гідна позиція для мене, чи не так?"
Найбільший лиходій в Імперії - гідна мета для такого злого лорда, як я. Я підтримував третього принца, Клео, про якого ніхто не думав, що він коли-небудь стане імператором, і планував посадити його на престол заради власної вигоди. Якщо це не було злом, то я не знав, що тоді.
Я переможу і стану найбільшим лиходієм в Імперії!
***
«Справедливість» було досить зручним словом. Ніхто не захоче, щоб його зневажали за те, що він «злий», замість цього, кожен хоче, щоб його хвалили за те, що він «справедливий». Також було корисно, що люди ставали в чергу, коли ви починали говорити про справедливість. Навіть якщо вони не знали, чи те, що вони роблять, справді правильно, якщо вони переконували себе, що щось справедливе, люди відчували, що вони на правильному боці. Мені це здавалося огидним і лицемірним, але я без жодних вагань використовував це слово.
«Справедливість на нашому боці!» вигукнув я. «Будьмо!»
«Будьмо!»
Ми влаштовували вітальний бал в банкетному залі готелю для імперських вельмож, які нещодавно приєдналися до нашої фракції. Масштаб заходу був досить великим для простого вітального балу, але все, що ви робили в міжгалактичній імперії, було надмірним.
Моя промова, щоб привітати останню групу дворян, які приєдналися до фракції принца Клео, була сповнена банальностей. Боже мій. Боротьба за справедливість? Обов'язок дворянства? Я знаю, що сам це сказав, але це більш ніж смішно. Справедливості не існувало. Зрештою, це я про неї говорив, і я знав, що роблю це тільки для себе.
Я був упевнений, що ніхто з присутніх не вірив у це - і чому? Тому що вся кімната була заповнена іншими лиходіями, такими ж, як і я. Сотні людей у бенкетній залі були чистим злом всередині, я був у цьому впевнений. Я також був упевнений, що вони з самого початку розуміли мої власні цілі. Я підтримував принца Клео, бо ставив власну вигоду понад усе. «Справедливість» була лише прикриттям, і всі присутні тут дворяни приєдналися до моєї фракції, тому що вони також дбали насамперед про себе.
Закінчивши свою промову, я вийшов на сцену і почав розмовляти з присутніми. Як організатор цього невеликого заходу, я був зобов'язаний розважити гостей.
«Вам подобається?» - запитав я віконта, чиї володіння лежали на околицях Імперії. Більшість володінь на околицях були бідними, тому цей чоловік був працьовитим. Він мав лагідний вигляд, але я був упевнений, що всередині він приховував певні амбіції.
Він відповів з посмішкою: "Так, дуже. Ви надзвичайна людина, чи не так, графе Бенфілд? Знаєте, небагато вельмож влаштовують такі грандіозні прийоми на Столичній планеті".
Цілком природно, що я вклав трохи грошей у цей бал. Частково це було зроблено для того, щоб продемонструвати, що я маю багатство, але здебільшого просто тому, що влаштовувати пишні вечірки - це те, що очікували від злих лордів. Мені довелося бути трохи скромнішим зі своїми гостями, але чого я насправді хотів, так це показати свою вагу.
«Що ж, я люблю похизуватися, тож я радий, що ви так думаєте».
Віконт кивнув, виглядаючи враженим. "Хизуєтеся заради принца Клео, я так розумію? Я чув, що ви пропонуєте принцу чималу фінансову підтримку".
«Можна і так сказати».
Ця підтримка була в основному для моєї власної розваги, але я також розглядала принца Клео як інвестицію. Зрештою, якщо я, як бос фракції, влаштовуватиму такі грандіозні шоу, то все більше і більше людей будуть готові приєднатися до нас. Звісно, я планував отримати хорошу віддачу від своїх інвестицій.
Віконт посміхнувся мені. "Принц Клео має бути дуже задовонений вашою підтримкою, графе Бенфілд. Можливо, я не зможу зробити великий внесок, але зроблю все, що в моїх силах, заради фракції".
"Це дійсно дуже допоможе. Я вдячний за вашу допомогу, віконте".
Такі вельможі, як він, стверджували, що хочуть зробити свій внесок, але я знав, що вони роблять це лише заради власної вигоди. Більшість людей, присутніх на балу, були лордами своїх володінь, але я сам оплатив їхню подорож до Столичної планети і витрати на проживання. Чому? Ну, хто захоче витрачати гроші, щоб просто прийти на такий бал, подорожувати через безкраї простори космосу тільки для того, щоб послухати мою порожню промову? Якби мене запросили, я б ніколи не прийшов. Однак, як керівник цієї маленької організації, мені потрібно було, щоб люди прийшли заради моєї репутації, тому я вирішив покрити всі ці витрати.
Звичайно, гроші мене не хвилювали. Завдяки багатствам, отриманим з алхімічної скриньки, яку подарував мені Провідник, я міг дозволити собі майже все. Такий розкішний бенкет, як цей, був лише краплею в морі.
До того ж, чим більше я виділявся у шляхетному суспільстві, тим легше мені було б досягти своїх цілей. Однією з цілей цього балу було влаштувати шоу, яке могло б спровокувати фракцію, що належала до першого принца в черзі: принцу Келвіна. Якби Келвін зробив необережний крок в результаті моєї провокації, я планував скористатися цим на повну.
Однак ситуація виявилася складнішою, ніж я сподівався.
Принца Лайнуса мені вдалося практично довести до самознищення, але Келвін був зовсім іншим звіром. Він не був повністю бездоганним як наслідний принц, але у нього була велика база підтримки. Інша проблема полягала в тому, що він був настільки впевнений у своєму становищі, що, швидше за все, не відчував потреби зійти зі свого шляху, щоб розгромити нашу маленьку групу. Звичайно, якби ми видали нашу слабкість, я був упевнений, що він негайно прийде і розчавить нас. Келвін Ной Альбарето був справді неприємним ворогом, як і слід було очікувати, враховуючи його становище спадкоємного принца. Насправді турбувало те, що за весь цей час він не зробив жодного кроку проти мене. Я навіть пробув тут, на Столичній планеті, досить довго, щоб закінчити навчання в коледжі.
Насправді, віконт, з яким я розмовляв, згадав про мій випуск наступним. «Щоб змінити тему... Ви ж скоро будете працювати чиновником, чи не так, графе Бенфілд?»
Після закінчення навчання дворяни обов'язково потрапляли на державну службу, що було частиною їхньої всебічної підготовки. Ідея полягала в тому, що, набуваючи практичного досвіду, ми поглиблюватимемо свої політичні знання та погляди. Звичайно, більшість дворян просто дуріли, не докладаючи жодних зусиль до своєї роботи. Це був просто період розваг під виглядом навчання, але було б нерозумно з мого боку визнати це відкрито.
Я робив серйозний вигляд і вдавав старанність. «Так. Я зроблю все, що в моїх силах, заради Імперії». Мій надмірно роздутий тон був трохи жартівливим, і я знав, що якби нас хтось слухав, то міг би подумати, що я поводжуся безсоромно.
Натомість віконт виглядав так само серйозно, як і я. "Я захоплююся вашою відданістю. Хотів би я, щоб мій син ставився до речей так само серйозно, як ви".
Він просто підтримав мій жарт... чи не так? За його реакцією я не міг зрозуміти, чи був він щирий, тому не знав, що йому відповісти. Я маю на увазі, що я зовсім не планував важко працювати. Чому я повинен докладати якихось зусиль для Імперії? Звісно, якби це стосувалося моїх власних володінь, я б зробив усе, що від мене вимагалося, але для мене в цьому не було нічого цікавого.
«Тож, де ви будете працювати?» - запитав віконт.
«О, я впевнений, що просто перекладатиму папери в якомусь офісі».
***
Ліам Сера Бенфілд був зайнятою людиною. Навчаючись в імперському університеті, він створив фракцію на підтримку претензій принца Клео на трон. Таким чином, він проводив увесь свій час у школі, відвідуючи заняття і забезпечуючи роботу своєї політичної групи. Поки решта його однолітків насолоджувалися студентським життям, Ліам проводив свої дні, до абсурду наполегливо працюючи.
"Любий сьогодні влаштовує ще одну вечірку. Я справді мала би піти, але..." наречена Ліама, Розетта Серех Клаудія, бурмотіла собі під ніс у своїй кімнаті.
Помешкання Розетти в готелі було поверхом нижче пентхаусу, зарезервованого для особистого користування Ліам. Незважаючи на те, що вони жили так близько одне від одного, Розетта рідко мала можливість бачити свого нареченого. Однією з причин була його зайнятість, але здебільшого через те, що Ліам просто не брав Розетту з собою на вечірки, які він влаштовував. Розетта хотіла підтримати свого нареченого, але оскільки він не просив її про допомогу, вона нічого не могла зробити. Єдиним проханням Ліама до Розетти було, щоб вона «добре провела час у школі». Без сумніву, він сказав це лише з турботи про неї, але Розетта не могла не відчувати розчарування.
«Я не можу просто розважатися, поки любий робить усю цю роботу сам».
Покоївка помітила, що Розетта замислилася, і занепокоїлася за неї. Це була Сіель Сера Екснер, молода жінка, яка попросила почати своє шляхетне навчання раніше і була щаслива, що її призначили однією з покоївки Розетти. У неї було довге сріблясте волосся, фіолетові очі та середня статура для дівчат її віку. Єдине, що вирізняло її з-поміж інших, була проста коса, яку вона носила з правого боку голови. Здавалося, що це був звичай дому Екснерів, оскільки Курт носив таку саму косу.
Сіель, як і раніше, скептично ставилася до Ліама. Невже лорд Ліам справді такий зайнятий? Здається, він дуже весело проводить час, щодня ходячи на вечірки". Їй здавалося, що Ліам просто дуріє, тим більше, що Сіель не відвідувала багато вечірок.
Розетта зітхнула і поправила її. "Сіель, не всі вечірки веселі. Це, по суті, робота для любого". Ліаму було необхідно розважати вельмож, щоб нарощувати силу для фракції Клео.
«У мене самої не так багато хороших спогадів про вечірки... і, враховуючи складне становище, в якому він зараз перебуває, я сумніваюся, що любий там розважається.»
У минулому Розетту змушували відвідувати певні вечірки лише для того, щоб її висміювали для розваги інших. З цієї причини її власні асоціації з такими заходами були негативними.
Сіель виглядав вибачливо. "Це було зухвало з мого боку. Прошу вибачення, леді Розетто".
"Нічого страшного. Я з радістю відповім на будь-які твої запитання. Зрештою, ти навчаєшся у домі Бенфілдів, щоб підготуватись до майбутнього в роді Екснерів.
Гостюючи в роді Екснерів, Сіель насправді не була простою служницею. Вона була дочкою барона Екснера, заклятого друга Ліама і сестрою спадкоємця барона, Курта.
Рід Бенфілд був зобов'язаний ставитися до неї особливо добре, оскільки вона не була схожа на дітей васалів Ліама, які приїжджали тренуватися до дому Бенфілд. Рід Екснер, можливо, був нижчого рангу, але сім'я Сіель все ще була дворянською, як і сім'я Ліам. Саме тому вона отримувала дещо кращу освіту, ніж інші діти, якими опікувався рід Бенфілд, хоча політика Ліама полягала в тому, щоб навчати всіх дітей в однаковій, суворій манері. Сіель пощастило, що її навчала безпосередньо Розетта, але не для того, щоб з нею панькатися. Навпаки, Розетта могла навчати її особисто і давати їй різноманітний практичний досвід.
"Любий так старанно працює", - сказала Розетта. «Сподіваюся, він не перенапружується».
Сіель співчутливо спостерігала, як Розетта знову почала хвилюватися.
***
В очах Сіель Ліам просто не здавався такою похвальною людиною, якою його бачили всі інші. Чесно кажучи, вона вважала його своїм ворогом. Чому? Причиною цього було те, що він, очевидно, кинув серце її улюбленого брата в сум'яття. Лише з цієї причини Сіель не могла не дивитися на Ліам суворішим поглядом, ніж на всіх інших навколо.
Він найгірший.
Сіель відчула ще більшу образу на Ліам, коли побачила, як Розетта хвилюється за нього.
Їй здавалося, що здібності Розетти цілком середні. Розетта не була особливо талановитою, але й не була нездатною. З одного боку, Розетта була працьовитою, що дуже сподобалося Сіель, і вона сподівалас, що їхні стосунки будуть довгими і міцними. З точки зору особистості, Розетта була практично бездоганною, та все ж вона фатально погано розбиралася в людях, коли справа доходила до чоловіків.
Леді Розетта - хороша людина, але її обманюють.
Це правда, що Ліам був зайнятий кожен день, але Сіель точно знала, що він також розважався на цих вечірках. Кількома днями раніше вона була свідком того, як він обговорював якусь подію з одним зі своїх особистих торговців. "У мене більш ніж достатньо грошей! Давай влаштуємо помпезну вечірку!" сказав Ліам, дуже схвильований. Не схоже було, що він влаштовував ці вечірки лише тому, що від нього цього очікували.
Всі звеличували Ліама до небес і називали його дивовижним, але тільки Сіель була єдиною, хто цього не бачила. Адже саме він, напевно, винен у тому, що її улюблений брат незабаром може перетворитися на її сестру...
При першій же зустрічі з Ліамом у Сіел виникли сумніви щодо нього. До цього, коли до неї доходили чутки про нього, вона задавалася питанням, чи може така доброчесна людина існувати насправді. Щоб наблизитися до нього і дізнатися правду, вона попросила перенести термін навчання і подала заяву на посаду покоївки Розетти. Тепер вона повинна була витримати це суворе навчання, і все заради того, щоб відкрити очі своєму любому братові.
Ти обдурив цю добру жінку і обдурив мого брата. Я ніколи не пробачу тобі, Ліаме.
Її лагідний брат Курт, якого вона завжди боготворила, змінився після зустрічі з Ліамом. Колись він був таким шляхетним і милим, а тепер при першій-ліпшій нагоді завжди переводив розмову на Ліам. Сіель не могла пробачити Ліаму, що він до такої міри домінував у думках Курта.
Зі свого боку, Сіель не могла не сприймати все, що говорив Ліам, як репліки третьосортного лиходія. Його досягнення були вражаючими, і він жив досить простим життям поза політичними подіями. Якщо подивитися на результати його вчинків, то він виглядав цілком порядною людиною, але Сіель просто не могла бачити його таким. Її інстинкти кричали їй, що з ним щось не так.
Я зірву з нього цю маску і відкрию всім очі! Я маю захистити брата, щоб він не став моєю сестрою.
Сіель була сповнена рішучості викрити Ліам, яким він був насправді.
На відміну від полум'яної рішучості Сіель, Розетта хотіла лише присвятити себе своєму нареченому. Вона похитала головою, намагаючись розвіяти похмурий настрій, що оселився над нею. "Так не піде, - сказала вона, роблячи хоробрий вигляд. "Я мушу взяти себе в руки, тим більше, що любого тут немає. Я повинна сьогодні знову взяти на себе відповідальність заради любого".
Поки Розетта підбадьорювала себе, Сіель маніпулювала екраном свого браслета, щоб перевірити плани на день. Погляньмо... Розклад на сьогодні... Га?
Переглядаючи його, у Сіель виникло питання. «Ви не проти, якщо я вас дещо запитаю, леді Розетто?»
«Так?»
"А пані Юлісія останнім часом щось робила, окрім того, що дуріла? Вона єдина, хто нічого не робить, окрім того, що ходить по магазинах або їздить на курорти. Емм... можливо, не мені про це говорити, але чи не здається вам, що їй варто було б зайнятися чимось іншим?"
Юлісія Морісіл була ад'ютантом Ліама, якого він звільнив з армії саме для цієї мети. Зазвичай, коли дворянин так робив, він робив ад'ютантку коханкою або наложницею, тож у роді Бенфілдів до Юлісії ставилися добре. Однак, якщо коханка чи наложниця впливового вельможі поводилася легковажно, це вже само по собі могло стати причиною скандалу. Оскільки їхній статус був неофіційним, така особа не повинна була виділятися так сильно, як це робила Юлісія. Наразі Юлісія навіть не виконувала своєї ролі ад'ютанта.
Обличчя Розетти втратило свій звичний доброзичливий вираз, і Сіель здивовано зітхнула. Розетта зітхнула. «Тільки тому, що любий залишає її на самоті, ми не можемо дозволити міс Юлісія дуріти вічно, чи не так?»
«Т-так!»
"Сіель, де вона може бути зараз?
"У своїй кімнаті. Здається, в цей час вона зазвичай спить."
«Зрозуміло...»
***
У ті дні Юлісії подобалося жити в цьому висококласному готелі. Щовечора вона засиджувалася до пізньої ночі і часто спала до самого полудня. Тепер, коли вона вийшла на пенсію з армії, вона проводила кожен день поруч з Ліамом.
Вона спала без будильника і прокидалася, коли їй заманеться.
«А-а-а... Я добре поспала».
Зі скуйовдженим довгим світлим волоссям і сонним обличчям Юлісія сіла в ліжку і потягнулася. Вона справді віддавалася своєму щасливому способу життя на повну.
"Не думаю, що мені сьогодні щось хочеться робити. Гадаю, я трохи відпочину від гри".
Саме тоді, коли вона вирішила повернутися до сну, двері до її кімнати раптово відчинилися.
"Агов, хто там? Іп!"
Юлісія схопила зброю, яку тримала під подушкою. Хоча зараз вона вела ліниве життя, вона не зовсім забула свою військову підготовку, хоч і заіржавіла, але все ж таки не забула. Однак, коли вона побачила, хто увійшов до її кімнати, обличчя Юлісії застигло від здивування.
«Роз... Леді Розетто?»
«Доброго ранку, міс Юлісія».
Розетта посміхалася, але за її спиною стояла група лицарів роду Бенфілд. Всі вони були жінками, і всі вони кидали на Юлісія холодні погляди.
«Е-е... Чи можу я вам чимось допомогти?» запитала Юлісія, натягнуто посміхаючись.
«Здається, останнім часом ти насолоджуєшся життям», - сказала Розетта.
"Ну... Просто лорд Ліам не звертає на мене уваги, - сказала Юлісія, відводячи очі.
Тон Розетти став різким. "Ніяких виправдань! Ти не можеш просто дуріти, коли любий щодня важко працює. Я ніколи не забороняла тобі зовсім не розважатися, але ти повинна враховувати місце і час".
Те, що Юлісія потурала своєму легковажному способу життя, поки рід Бенфілд був так зайнятий, викликало гнів підлеглих роду.
Під критикою Розетти Юлісія зніяковіла. «Вибачте... Я матиму це на увазі».
«Взагалі-то, я думаю, тобі варто повернутися до армії на перепідготовку».
«Що?»
"Ти ж маєш бути військовим контактом любого, хіба ні? Ти не можеш просто нехтувати своєю роллю. Йди перекваліфікуйся!"
«Нііііі!» закричала Юлісія, але рішення Розетти було остаточним.
Ще до того, як приїхати сюди, Розетта вже отримала дозвіл Ліама віддати наказ про повернення Юлісії до армії. Його реакція на її пропозицію була не більше, ніж безкорисливе «Звісно, як скажеш».
***
Поки Сіель маневрувала, щоб викрити справжню природу Ліам, його справжній ворог, Провідник, лютував в агонії.
"Що я можу зробити, щоб перемогти Ліам? Що я повинен зробити? Що потрібно зробити, щоб перемогти його?"
Скільки б він не думав над цим питанням, він просто не міг знайти на нього відповідь. До цього моменту Провідник робив усе можливе, щоб зробити Ліам нещасним, але кожного разу Ліам несвідомо зривав його спроби. Що ще гірше, ніби намагаючись помститися Провіднику, Ліам навіть висловив йому свою вдячність.
До того ж, за вдячністю Ліама тепер стояла вдячність усього населення його володінь, тож Провіднику було надзвичайно важко це витримати. Зазвичай вдячність однієї людини була для нього не більше, ніж дискомфортом, але з урахуванням вдячності всіх підданих Ліам - людей, що налічували сотні мільйонів, - сила вдячності стала нестерпною. Частина підданих Ліама навіть поклонялася йому, як богу. Енергія їхньої вдячності била Провідника, як фізичний напад.
"Я не можу дозволити йому вийти сухим з води! Ти своє отримаєш, Ліаме, присягаюся!!!"
Однак, скільки б разів Провідник не присягався помститися Ліаму, все завжди виходило навпаки. Він позичав свої сили ворогам Ліам, але жодного разу ці зусилля не окупилися.
Тепер Провідник тільки плакав, повністю втративши впевненість у собі. "Що я роблю не так? Чи вийшло б у мене, якби я вчинив навпаки? Якби я допоміг Ліаму і зробив його ворогів нещасними? Цього не може бути..."
Цілеспрямовано допомагати Ліаму було останньою річчю, яку хотів зробити Провідник. Якщо він це зробить, то в кінцевому підсумку отримає ще більше вдячності від Ліама. Він здригнувся, уявивши, як корчиться в агонії, коли Ліам ще раз дякує йому.
«Мені набридло зазнавати невдач і страждати від вдячності Ліама!»
Він не хотів більше так себе почувати, але ніяк не міг придумати, як вирішити цю проблему. Зрештою, він знав, що як би він не старався зробити Ліама нещасним, Ліам набув достатньої сили, щоб впоратися з усім, що кидав у нього Провідник. Не кажучи вже про те, що цей чоловік був сильним особисто. Занадто сильним. Настільки сильним, що Провідник сумнівався, що в імперії є хтось, хто міг би його перемогти.
"Як я можу його здолати? І що це в біса за Шлях Одного Спалаху? Будь ти проклятий, Ясуші, як такий шахрай, як ти, зумів створити такого монстра?"
Проте, існувало кілька схожих монстрів, які могли б здолати Ліам. Провідник хотів знайти спосіб наблизити цю секретну зброю до Ліама, але водночас йому було страшно це зробити. Що могло б статися, якби і цей план провалився? Провідник був настільки травмований вдячністю Ліам, що будь-який план змушував його нервувати.
"Серйозно, що я можу зробити? Я... Я...!" Після тривалих мук над цим питанням, він врешті-решт дійшов висновку. "Так. Це єдине, що я ще не пробував. Я допоможу Ліаму, зробивши його ворогів нещасними. А якщо це не спрацює, то доведеться придумати щось інше! А поки що я просто трохи допоможу Ліаму і подивлюся, що з цього вийде
Загнаний у глухий кут, Провідник прийняв абсолютно абсурдне рішення.
***
Кронпринц Келвін, перший у черзі на престол, виглядав втомленим, звертаючись до дворян, що зібралися перед ним на підтримку.
«Наскільки серйозною є ця ситуація?» - запитав він.
Причиною його занепокоєння було Об'єднане Королівство Оксіс. Оксіс був міжгалактичною державою, яка фактично складалася з групи малих союзних націй. Разом правителі цих країн керували об'єднаною державою як парламент, і тепер, коли їхня угода з покійним принцом Лайнусом провалилася, ця об'єднана держава готувалася до вторгнення в Імперію.
«Здається, принц Лайнус все ще створює проблеми, навіть після своєї смерті», - зауважив один з вельмож.
«Об'єднане Королівство справді налаштоване серйозно», - підтримав його інший. "Вони ховаються за таємною угодою, яку уклали з принцом Лайнусом.
«Вони затаїли образу на Імперію через цю угоді».
«Тепер, коли вони взяли під контроль заворушення в межах своїх кордонів, вони зосередять усі свої зусилля на тому, щоб помститися нам».
Ще за життя принц Лайнус спричинив внутрішній конфлікт в Об'єднаному Королівстві Оксіс. Він пообіцяв віддати імперську територію кільком народам, що входили до складу Об'єднаному Королівства, і надав допомогу лише цим народам. Ці дії порушили баланс сил у Королівстві і призвели до інтенсивного внутрішнього конфлікту, в результаті чого Королівству було завдано серйозної шкоди.
Смерть Лайнуса на тлі всього цього докорінно змінила ситуацію. Нації, які він підтримував, швидко втратили свої претензії на більшу владу, а Об'єднаному Королівстві було розлючене, дізнавшись про причетність Імперії. Все це призвело до вторгнення в Імперію.
Вельможі, які підтримували Келвіна, нервували. Один з них сказав: "Нинішня ситуація нестабільна, Ваша Високість. Цей Ліам набирає все більших обертів, і, за словами шпигунів, яких ми впровадили в його ряди, він звинувачує нас в тому, що ми збільшуємо шкоду, заподіяну суперечкою про престолонаслідування. Він стверджує, що справедливість на боці принца Клео, і збирає ще більше дворян, які з ним згодні".
«Справедливість.» Ці дворяни, що зібралися, вважали, що Ліам просто пускає пил в очі, вихваляючись цим словом. Проблема полягала в тому, що багато людей звинувачували королівську родину в загостренні конфлікту за престол і втягуванні в нього своїх підданих. Такі звинувачення важко було ігнорувати, коли вони виходили безпосередньо від Ліама.
Лайнус необережно дав Ліаму можливість скористатися його агресією і використати її, щоб знищити його. Ці претензії на справедливість були небезпечні, коли вони виходили від людини, яка взяла такого мула, як Клео, і перетворила його на темну конячку. Не кажучи вже про те, що той, хто виголошував цю риторику, був праведним дворянином, який зайняв тверду позицію проти піратства. Ліам був не просто якимось безіменним аристократом, а могутнім ворогом. І навколо нього гуртувалися лицарські дворяни з околиць Імперії - ще одна серйозна проблема сама по собі.
«Якщо ми просто залишимо його в спокої, Ліам лише здобуде ще більшу славу».
Якщо вони просто залишать його в спокої, все більше і більше дворян, незадоволених Імперією, приєднаються до фракції Клео, або, принаймні, нададуть їм допомогу. Зазвичай Келвін просто залишив би ситуацію на розсуд військових і з часом відновив би підтримку дворян, але тут він не міг цього зробити.
Ситуація з Об'єднаним Королівством також була поганою. Вони врегулювали свої внутрішні заворушення і в наступний момент могли серйозно напасти на Імперію. Якби народи, з якими Лайнус змовився, не заявили про свою лояльність, допомагаючи цьому вторгненню, вони, безсумнівно, втратили б своє становище в Об'єднаному Королівстві. Інша нація зараз перебувала у складному стані гніву та покаяння, і її імпульс не можна було недооцінювати. Протистояння з ними, без сумніву, призведе до значних руйнувань і численних жертв.
Келвін обмірковував свої варіанти. "Якщо ми зберемо великий флот і відправимо його на придушення вторгнення, то біля столичної планети нам не вистачатиме людей. І Ліам не проґавить таку можливість
Вельможі з фракції Келвіна мали не менш тривожні вирази облич.
"Було помилкою робити з нього ворога" - сказав один.
«Але якщо ми втратимо імперську територію через загарбників, - сказав інший, - це лише завдасть більшої шкоди нашій репутації».
"Обставини змінюються на користь принца Клео. Вірніше, на користь Ліама. Ваша Високість, ми повинні діяти."
Всі навколо Келвіна говорили йому, наскільки несприятливою була його нинішня ситуація, але була причина, чому він пережив запеклий конфлікт за престол до цього моменту. Він був не з тих, хто втрачає голову перед обличчям виклику.
«Ні... Ми не будемо діяти.»
«Ваша Високість?»
"Це Клео буде діяти тут. Давайте дамо хлопчикові шанс проявити себе."
Вельможі з фракції Келвіна почали розуміти, на що він натякає.
«Ви хочете, щоб принц Клео - ні, щоб Ліам зазнав цих важких втрат?»
Келвін рішуче кивнув. "Саме так. Якщо він облажається, виступаючи проти Обʼєднаного Королівства, це, звичайно, спрацює, але навіть якщо він досягне успіху, він, швидше за все, втратить значну частину своєї бойової сили. Ми про це подбаємо".
Келвін мав намір об'єднати зусилля з Обʼєднаним Королівством, щоб перемогти Ліама. Все, чого хотіла інша нація від цього вторгнення - завдати Імперії важкого удару заради помсти, але для Келвіна це була чудова можливість зменшити бойові сили такої скалки в боці, як Ліам. Не кажучи вже про те, що якби Ліам був змушений відправити свої кораблі на війну, його діяльність на Столичній планеті, безсумнівно, була б загальмована.
Келвін уже пригледів наступну частину свого плану. «Як тільки його сили на Столичній планеті порідшають, ми почнемо працювати над тим, щоб прорідити ряди його прихильників».
Отримавши нові інструкції, вельможі з головою поринули в дію.