У ВИСОКОКЛАСНОМУ ГОТЕЛІ, яким користується рід Бенфілдів на столичній планеті, Сіель лежала на своєму ліжку на животі, одягнена недбало. Під грудьми у неї була підібгана подушка, і вона погойдувала ногами в повітрі, розмовляючи зі своїм батьком, бароном Екснером.
«То ви теж застрягли на Столичній планеті, батьку?»
"Схоже на те. Не думаю, що зможу повернутися додому найближчим часом. У всякому разі, що ти думаєш? Тобі буде добре в роді Бенфілд?"
Як член фракції Клео, барон Екснер деякий час буде зайнятий на Столичній планеті. Він хвилювався за доньку, але оскільки Сіель не хотіла, щоб він бачив, як вона байдикує, їхній зв'язок був лише аудіо-зв'язком. Барон і так часто їй телефонував, тож Сіель не відчувала потреби розмовляти з ним по відеозв'язку саме зараз. Чесно кажучи, її трохи дратувала вся ця його метушня.
«Я ще не почав тренуватися, тому не можу сказати».
"Граф - дуже сувора людина. Ти ж чув чутки, чи не так?"
"Про те, що він повернувся до своїх володінь і вбив спадкоємця однієї з родин, яка йому служить? Ти думаєш, що це правда?"
"Згідно з тим, що я чув, так. Курт казав мені, що граф зарубав сина баронета на місці за те, що той знущався над людьми в його володіннях".
Сіель не подобалася повага, яку її батько виявляв до Ліама, коли граф був набагато молодший за нього. Я знаю, що Ліам вищий за рангом, але порівняно з моїм батьком, він практично дитина.
Сіель знала, що Ліам був успішнішим за батька майже в усьому, але вона мала певні сумніви щодо його характеру.
"Незалежно від того, які жахливі речі робив цей спадкоємець, чи не здається вам, що це перебір - так чинити? Я розумію, що відчував граф, але він повинен був дозволити закону розібратися з цим".
"Ти ще дитина, Сіель. Повір мені, граф надзвичайно доброчесний, як для дворянина, тож ти можеш багато чому в нього навчитися. Це хороша можливість для тебе". Барон був дещо роздратований її словами.
«Я обов'язково навчуся, не хвилюйся за мене!»
«Ей, я не...»
Насупившись, Сіель відключила дзвінок і зарилася обличчям в подушку. Ненавиджу його...
Всі навколо неї завжди співали дифірамби Ліаму, але вона ніяк не могла змусити себе полюбити його.
***
Сіель переодяглася і вийшла з кімнати, попрямувавши на подвір'я готелю.
«Не можу повірити, що мій брат нарешті одружується...»
Вона сіла на лавку і зітхнула. Брат, яким вона завжди захоплювалася, зараз був посеред шлюбної зустрічі, і вона відчувала складну суміш емоцій з цього приводу. Частина її хотіла відсвяткувати щастя брата, але інша частина відчувала, що його нова наречена забирає його від неї.
"Мій брат планує бути вірним цій жінці, але як же Ліам? Він просто жахливо ставиться до своєї нареченої, чи не так?"
З подвір'я Сіель спостерігав, як Розетта розважає гостей Ліама, що завітали до готелю. Після перемоги над Лайнусом до Ліама майже щодня навідувалися дворяни, купці та лицарі, які бажали прислужитися йому. Розетта, наречена Ліама, особисто розважала його найпочесніших гостей, а зараз вона проводжала віконта та його дружину.
Посміхаючись, Розетта попрощалася з парою, яка прийшла, щоб завоювати прихильність Ліама, але коли вони зникли з поля зору, вираз її обличчя став втомленим. Вона повернулася до внутрішнього двору, де побачила Сіель.
Сіел випросталася, коли Розетта підійшла до неї.
«Насолоджуєшся свіжим повітрям?» запитала Розетта.
«Т-так!»
"Хочеш пообідати? Сьогодні гостей не буде, але ти можеш приєднатися до нас, якщо хочеш".
«Я б із задоволенням, але... хіба ти не будеш їсти з графом?» Сіель озирнулася, але не побачила Ліама.
Розетта ніяково посміхнулася і пояснила: «Здається, він зайнятий тренуванням».
«Граф повинен сам зустрічати своїх відвідувачів, чи не так?»
Однією з причин, чому Сіель не любила Ліама, було те, що він нав'язував Розетті все, що вважав необхідним. Якщо він справді зараз тренувався, то використовував свій час з користю, а не просто дурня клеїв, але Сіель здавалося, що він майже уникає спілкування з Розеттою.
«Мабуть, так, - відповіла Розетта, - але Любий завжди зайнятий».
Ось воно що: завжди зайнятий деінде. Сіель поспівчував Розетті.
Мені огидно, що у нього стільки жінок, які йому прислуговують, коли він має таку віддану дружину.
Очевидно, що Ліам оточив себе надто великою кількістю красивих жінок, як на смак Сіель. Це були його лицарі Тіа та Марі, а ще була Евлізія - ад'ютантка, яка служила йому під час служби в армії.
Але найбільше враження на Сіель справила блакитноока дівчина. Вона чула, що дівчину звали Лілі, і в готелі про неї ходили чутки. Сіель чула коментарі на кшталт: «Лорд Ліам підчепив жінку?», «І яка ж у неї історія?», «Хтось повинен негайно запросити її до готелю!».
У готелі через неї мало не зчинився скандал, і це було ще однією річчю, яку Сіель терпіти не могла. Ліам ніколи раніше не виявляв справжнього інтересу до жінки з плоті і крові, тому його васали були до нудоти схвильовані його інтересом до цієї дівчини, яку він зустрів тут, на Столичній планеті.
Ці васали - це щось особливе. У графа вже є бідолашна леді Розетта, а вони радіють, що він цікавиться іншою жінкою?
Можливо, з їхнього боку це було зрозуміло, враховуючи неминучу потребу Ліама в спадкоємцеві, але Сіель хотіла б, щоб вони більше зважали на почуття Розетти. Зрештою, Розетта не гірше за інших знала, що Ліам по вуха закохався в цю блакитнооку дівчину.
Сіель вирішила піти напролом і заговорити про це з Розеттою особисто.
«Невже вас це зовсім не турбує, леді Розетто?»
«Що?» Розетта опустила погляд, даючи Сіель зрозуміти, що вона точно знає, про що її запитують. Проте, здавалося, вона не хотіла відповідати на розпливчасте запитання.
"Ця дівчинка Ліллі. Ви так віддані графу, леді Розетта, але він, здається, навіть не помічає цього. Його васали теж радіють цій дівчині. Я думаю, це жахливо з їхнього боку".
Сіель була страшенно неввічливою, так сміливо піднімаючи цю тему, але Розетта лише м'яко дорікнула їй. Вона розуміла, що інша дівчинка говорила лише з турботи про неї. Розетта сіла поруч з Сіель на лавку і сказала: «Ці васали працюють не на мене, а на рід Бенфілдів... Ти не повинна забувати про це».
«Але...» Сіель хотіла заперечити, що ця ситуація занадто трагічна, але Розетта обірвала її.
"Досить про це. Гаразд, що б ти хотіла на обід? Сьогодні до нас приєднаються наші друзі з початкової школи. Цікаво, чи приєднається до нас Курт? Гадаю, його зустріч має скоро закінчитися".
Оскільки Розетта змінила тему розмови, Сіель залишила спроби переконати її в несправедливості свого становища.
***
Сіель пішла до кімнати Курта, щоб запитати, чи не хоче він пообідати з нею та леді Розеттою. Вона могла б дізнатися про це за допомогою дзвінка або текстового повідомлення, але вважала за краще зустрітися з ним особисто, не бачачи його обличчя.
Курт справді повернувся зі своєї шлюбної зустрічі і впустив Сіель до своєї кімнати, але тут же йому зателефонували. "Вибач, Сіель, - сказав він. "Мені дзвонить один з моїх професорів з військової академії. Ти не могла би зачекати секунду?"
«Звичайно».
Курт вийшов в іншу кімнату, щоб усамітнитися під час розмови з професором. Здавалося, вони обговорювали той факт, що весілля Курта було трохи відкладено через метушню на столичній планеті.
Залишившись наодинці, поки Курт розмовляв зі своїм професором в іншій кімнаті, Сіель попрямувала до ванної кімнати, щоб переконатися, що вона добре виглядає для їхньої обідньої зустрічі.
«Я не хочу зганьбитися перед іншими», - пробурмотіла вона собі під ніс. «Боже, ці вельможі навіть пообідати не можуть без того, щоб це не перетворилося на якесь велике зібрання».
Сіель увійшла до ванної кімнати, і її увагу привернула шафа для зберігання речей.
«Що?» Довге волосся застрягло в зачинених дверцятах шафи. «Досить недбале прибирання для такого фешенебельного готелю, як... Зачекай...»
Сіель звільнила пасмо волосся і побачила, що воно синє. Маючи погане передчуття, вона відчинила дверцята шафи і побачила, що всередині висить біла сукня. Синє волосся прилипло до тканини. На мить Сіель замислилася, чи не могла ця загадкова дівчина Ліллі також мати романтичні стосунки з Куртом, перш ніж до неї дійшла набагато більш дивовижна правда.
«Чому у мого брата сукня тієї жінки!»
Коли Сіель зняла сукню з вішака, то побачила, що за нею на полиці вишикувалися пляшки. Здебільшого це були звичайні речі для таких дівчат, як Сіель: тоніки, які змінюють колір волосся або очей, коли їх випиваєш, та інші подібні речі. Однак одна пляшечка з рожевою рідиною була їй незнайома. Вона взяла її до рук, щоб роздивитися ближче, і зрозуміла, що це препарат для зміни статі - і виглядало так, ніби його вже не раз використовували.
«Що це означає?»
Ці препарати могли тимчасово змінити стать людини, але їхнє використання в Імперії було обмежене через побоювання, що вони можуть спричинити стрес для тіла та розуму користувача. Це були не ті наркотики, які легко дістати.
Сіель відчула, як шматочки пазлу складаються в її голові. Дивна поведінка Курта останнім часом, різні приховані тоніки, біла сукня синьоволосої дівчини...
Відповідь, до якої вона дійшла, здавалася беззаперечною. Блакитноволоса дівчина Ліллі і Курт - це одна і та ж особа.
Зрозумівши це, Сіель був приголомшений.
«Такими темпами мій брат... стане моєю сестрою!»
***
Сіель була настільки приголомшена, що не відчула жодного шматочка свого обіду. Якимось чином вона змогла взаємодіяти з людьми навколо, але думка про те, що її брат дійсно може стати її сестрою, тяжіла над її свідомістю. Як не дивно, однією з деталей цієї ситуації, яка її дуже засмучувала, було...
«Вона була гарнішою за мене».
Коли він змінився, брат, яким вона так захоплювалася, виявився симпатичнішою дівчиною, ніж вона сама. Це її шокувало. Потім, було питання про чоловіка, з яким її брат проводив час у цій іпостасі. Ліам.
«Я знала, що мій брат завжди багато говорив про Ліама, але я не могла повірити, що він відчував до нього кохання, а не просто дружбу...»
Останнім часом він говорив про Ліама більше, ніж будь-коли, і навіть почав вивішувати його фотографії у своїй кімнаті. Сіель відчувала себе так, ніби у неї забрали брата, і через це знайшла ще одну причину не любити Ліама.
«Він не може просто так вкрасти у мене мого брата!»
Такими темпами їй доведеться почати думати про нього, як про свою сестру, а вона цього не хотіла. Поки вона тушкувалася у своїх почуттях, хтось покликав її. Вона підняла голову і побачила, що це була одна з подруг Курта, Ейла.
«Ей, чого ти надулася за цим стовпом?»
Сіель згорнулася калачиком там, де, як вона думала, її ніхто не знайде, сидячи за великою колоною, обнявши коліна, але Ейла вже зустрічалася з Сіель раніше і впізнала її.
«Ейло...» - промовила вона, не знаходячи слів, і вираз її обличчя був стурбований.
Занепокоєна, Ейла сіла поруч з нею. "Чому б тобі не розповісти мені, що тебе турбує? Можливо, тобі стане легше, якщо ти виговоришся".
Сіель на мить завагалася, але вирішила, що як давній друг Курта, Ейлі можна довіряти. «Річ у тім, що... я боюся, що мій брат має до графа почуття, які виходять за рамки дружби».
Почувши це, очі Ейли позитивно заблищали. "То його сестра теж так вважає? Так, чи не так? Ці двоє справді так добре ладнають між собою... Їхні стосунки вже давно переросли рамки простої дружби!"
Сіель не знав, що й думати, бачачи, як Ейла наелектризувалася від радості. Що? Що це з нею? Здається, вона в захваті від цього.
Взявши себе в руки, Сіель продовжила: «Але я ніяк не можу змусити себе полюбити графа».
«Га? Чому це?»
«Ну, у нього стільки жінок, що прислуговують йому, але він повністю ігнорує леді Розетту!» сказала Сіель. «Це жорстоко!»
Посміхнувшись, Ейла відповіла: "Це справді так виглядає, чи не так? Але насправді Ліам по-своєму піклується про Розетту".
«Справді?»
«Нещодавно ми всі разом ходили випивати, і Ліам так радів, що йому вдалося підчепити дівчину».
Уявивши собі його хвилювання, Сіель зненавиділа Ліама ще більше, але Ейла хіхікнула.
«Коли він говорив про це, він взагалі не міг дивитися на обличчя Розетти... І після того, як ми змінили тему, він продовжував поглядати на неї, щоб дізнатися, як вона себе почуває».
«Справді?»
"Не кажучи вже про те, що він не робив нічого, крім того, що тримався за руки з тією блакитноокою дівчинкою. Він навіть злився, коли ми його дражнили за це. Бачиш? Ліам насправді досить чистий."
Почувши це, Ліам здався Сіель дуже молодим, хоча був того ж віку, що і її брат.
"Ліаму, мабуть, стало шкода Розетту після того, як він провів час з тією дівчиною, - продовжила Ейла, - я чула, що він привіз їй подарунок, коли повернувся. Хіба це не мило?"
«Мабуть...»
Несподівано Сіель не знала, що думати про Ліама. Невже він насправді не такий поганий, як я думала? Проте була одна річ, про яку вона не могла його забути...
"Будь ласка, не треба ненавидіти Ліама, - сказала Ейла. «Люди схильні складати про нього неправильне уявлення».
"Невже? І все ж, я хочу щось зробити з його стосунками з моїм братом..."
"Що? Навіщо? У них же немає нічого поганого, чи не так? Їхні стосунки такі чудові!" Очевидно, що Ейла не усвідомлювала всієї глибини речей.
Сіель розповіла те, про що справді хотіла їй довіритися. "Здається, мій брат подумує про зміну статі. Я знаю, що це не така вже й рідкість, але коли я думаю про те, що мій брат робить це, я просто не можу в це повірити. Зрештою, мій брат такий фантастичний чоловік, чи не так? Він практично ідеальний... Га?"
Сіель захоплено розповідала про свого брата, але вона здригнулася, коли побачила обличчя Ейли. Захоплена посмішка Ейли зникла, натомість на її обличчі з'явився порожній вираз, а з очей зникло світло.
"Га? Вибач. Що?" глухо сказала Ейла.
«Е-е, ну...»
"Що Курт намагається зробити? Скажи мені ще раз."
Злякавшись раптової зміни Ейли, Сіель відповів: "Він хоче стати дівчиною і зустрічатися з графом! Блакитноволоса дівчина... Вона мій брат".
Блакитноока дівчина, про яку вони щойно говорили, насправді була Куртом, і коли Ейла почула це, вона сухо розсміялася.
"А-ха-ха. Не може бути. Цього абсолютно не може бути."
«Га? Але ж зміна статі сама по собі не така вже й рідкість, чи не так?»
Дехто навіть вважав, що не можна вважати себе повноцінним дорослим, доки не відчуєш себе і чоловіком, і жінкою. Іноді людина створювала сім'ю як чоловік, а потім створювала іншу сім'ю як жінка. Отже, зміна статі не була чимось нечуваним, але коли твоя власна сім'я пережила таке, до цього, як правило, потрібно було трохи часу, щоб звикнути. Тим більше, що для Сіель ця ситуація мала додатковий рівень складності
... "Я не знаю, що робити... Мені неприємно думати, що блакитноволоса дівчина, яка завдала леді Розетті стільки горя, насправді мій брат. Особисто я воліла б, щоб мій брат відмовився від графства, і - ось!"
Ейла схопила Сіель за плечі і притиснула до себе з таким палким виразом обличчя, наче щойно знайшла споріднену душу.
"Так? Правильно? Краще, коли вони обидва хлопчики! Курт набагато кращий таким, яким він є зараз!"
Побачивши, як Ейла майже не дихає від пристрасті, Сіель зрозуміла...
Вона теж мій ворог!!!
Ця жінка відчувала недобрі почуття до мого брата.
***
"Що це означає, гоподарю? Я чула, що те, що ви купили на Шостій Збройовій Фабриці, було лише мобільним лицарем і засобами, необхідними для обслуговування".
Амаґі нарешті дізналася. Коли я купив «Ванадіс», розкішного мобільного лицаря, до нього в комплекті йшов бойовий корабель. Це було схоже на замовлення суші, а в комплекті - стейк. Ні, це не зовсім так. Це було схоже на купівлю іноземної розкішної машини, яка йде в комплекті з будинком на колесах? Я не зміг підібрати досконалого порівняння, але в будь-якому випадку, я був тут.
"Так, забавно, як це сталося. Шостий просто дуже щедрий? А-ха-ха... Мені шкода."
Я сподівався відігратися, але коли Амаґі висвітила переді мною історію моїх покупок і показала, що я вже повністю заплатив за корабель, у мене не залишилося жодних виправдань, щоб захистити себе.
Будь ти проклятий, Мейсоне. Це була не його вина, але я опинився в незручному становищі. Ти що, дурень, включив цілий лінкор в комплект з цією штукою?
Амаґі розлютилася ще більше, ніж зазвичай, коли я робив щось імпульсивне. «Здається, я просила вас утриматися від незапланованих покупок, оскільки це негативно позначається на нашому бюджеті».
«Ти все неправильно зрозуміла!»
«Що я не так зрозумів?»
«Це як... Розумієш...»
"Розумію що? Будь ласка, закінчуйте. Що я маю розуміти?"
Амаґі дуже тиснула на мене, а вона так робила лише тоді, коли була розлючена - я маю на увазі, дуже розлючена.
Що мені робити? Що я можу тут зробити? Чи можу я відбутися простим вибаченням? Але якщо я відступлю, то втрачу обличчя...
Саме тоді я згадав про Ліллі, яка їхала зі мною на «Ванаді». Чомусь в голові виринуло і обличчя Курта.
«Амаґі, я купив мобільного лицаря і лінкор, бо вони мені знадобляться обидва».
«І для чого саме вони вам потрібні?»
Зазвичай у цей момент вона могла б мило похитати головою, але вона була настільки розлючена, що застигла в заціпенінні. Проте я знав, як викрутитися з цієї скрутної ситуації.
«Курт останнім часом перебуває під надто великим тиском».
«Ви хочете сказати, що купили їх для роду Екснера?»
"Саме так. Незабаром до їхньої родини приєднається імператорська принцеса. Вони повинні мати мобільного лицаря та бойовий корабель, гідний їхнього нового становища, чи не так?"
«Є багато інших...»
«Звісно, я підтримаю їх і в інший спосіб, але дім Екснер надто ощадливий, як для шляхетної родини».
Незважаючи на те, скільки крові вони випили зі своїх підданих, вони жили досить ощадливо. Вони мали тенденцію накопичувати свої гроші, і не витрачали їх багато на військові кораблі та мобільних лицарів.
Амаґі піднесла кулак до підборіддя. "Гадаю, певний рівень показності бажаний у шляхетному суспільстві. Це не така вже й погана ідея".
«Правда?»
Я зітхнула з полегшенням, відчуваючи, що пережила битву, і Амаґі посміхнулася - хоча посмішка все ще була трохи лякаючою.
«Цього разу я поступлюся, але іншого разу не буде».
Гадаю, вона бачила мене наскрізь і знала, що я тільки-но придумав ці міркування.
«Так, мем.»
Відчуття було таке, ніби вона тримала мене на долоні, але оскільки це була Амаґі, я не надто обурювався. Якби хтось інший спробував керувати мною так, як вона, я б, звісно, присік його на місці.
Я вже почав розслаблятися, думаючи, що питання закрите, коли Амаґі запитала мене про отримання меха.
«Чи буде “Ванадіс” і супроводжуючий його корабель відправлено безпосередньо до дому Екснер?»
"Ні, я хочу, щоб його спочатку відправили на столичну планету. Барон Екснер все одно пробуде там деякий час, і я хочу побачити готовий виріб на власні очі".
«Готовий виріб»?
***
Настав час покинути свої володіння і повернутися на Столичну планету. Коли я наблизився до свого супердредноута, Еллен йшла поруч зі мною. Моя маленька учениця несла катану з гравіюванням тигра, яку вона охрестила «кошенячою катаною». Скільки разів я не намагався пояснити Еллен, що це тигр, вона продовжувала називати її так. У будь-якому випадку, вона носила екстравагантну катану, яку я їй подарував, так, ніби вона була їй дуже дорога.
«Я буду зайнятий деякий час, Еллен», - сказав я їй.
«Так, Майстре!»
У мене були змішані почуття щодо того, що Еллен називає мене «Майстер». Як фехтувальник, я відчував, що мої власні навички все ще перебувають у розвитку, тож чи дійсно це нормально, що я беру учня? Я не був упевнений, але Майстер Ясуші сказав мені, що моєю метою має бути підготовка трьох учнів, оскільки я зобов'язаний навчати нових учнів, якщо хочу, щоб Шлях одного спалаху продовжував існувати. Це була обіцянка, яку я дав своєму майстрові, тож злий лорд чи ні, але я планував її виконати. Принаймні, коли справа стосувалася Шляху одного Спалаху, я вирішив не перейматися особистою вигодою. Проте я не міг не хвилюватися, чи зможу я дійсно навчити Еллен бути гідним фехтувальником.
«Як тільки ми прибудемо на столичну планету, - сказав я, - я закину тебе в навчальну капсулу».
«Гаразд!»
«А коли ти вийдеш з капсули, я навчу тебе основам.»
«Я зроблю все, що зможу!»
Минуло кілька місяців відтоді, як я взяв Еллен під своє крило, і, схоже, вона справді зацікавилася Шляхом одного Спалаху. Перш за все, я копіював свого майстра, демонструючи їй спеціальну техніку. Коли я вперше познайомився з майстром Ясуші, я не розумів, наскільки він був дивовижним. Тепер, через роки, я переміг майстра меча, але все ще не міг уявити, що колись зможу перемогти майстра Ясуші. Він демонстрував мені, як розрубував колоди так, наче й не виймав меча. Коли ж мої власні незграбні рухи досягнуть його рівня досконалості?
Еллен подивилася на слуг, які прийшли нас проводжати, знаючи, що серед них була її мати. Я помітив, що вона виглядає трохи зажуреною.
«Що, ти сумуєш за мамою?»
Еллен виховувала мати сама. Коли вона стала моєю ученицею, я взяв її матір служницею в свій маєток, щоб Еллен не турбувалася про те, як у неї справи. Я хотів, щоб вона могла спокійно зосередитися на навчанні.
«Я в порядку».
Еллен була в тому віці, коли вона все ще повинна повністю залежати від матері, але вона робила все можливе, щоб залишатися сильною без неї. Мушу визнати, що зазвичай я не дуже любив дітей, але Еллен була моєю дорогоцінною ученицею, на якій лежала важлива відповідальність за продовження Шляху одного Спалаху. Тому я повинен був переконатися, що не ставлюся до неї погано.
«Як тільки моє благородне навчання закінчиться, ми вирушимо додому», - запевнив я її. «Просто потерпи до тих пір.»
«Добре.»
Ми піднялися на борт супердредноута, і мої лицарі зустріли нас усередині, вишикувавшись в акуратні ряди. Ченсі була серед них, тож я зупинився прямо перед нею і посміхнувся їй.
«Схоже, твої рани добре загоїлися».
«Завдяки вам, мілорде.»
«Ти збираєшся спробувати знову?» запитав я її.
Дух Ченсі анітрохи не був зломлений. «Звичайно», - радісно відповіла вона.
Всі навколо неї виглядали знервованими, але я розсміявся.
"Я знав, що правильно вчинив, ти мені подобаєшся! Якщо зможеш досягти більшого, я потішу тебе ще раз. А зараз зроби для мене щось хороше, чула?"
"Так, мілорде. Чекаю з нетерпінням."
Я пройшов повз Ченсі, і Еллен пішла за мною.
«Ем... Майстре...»
«Так?»
«Та жінка була страшнувата.»
Я зупинився і сказав: "Мабуть, так. Вона хоче мене вбити, в кінці кінців."
«Га?»
Еллен була здивована, але зараз був не час розповідати їй усі подробиці.
"Я розповім тобі все, коли ти підростеш. А зараз, ходімо... Я дам тобі кілька основних уроків на кораблі, перш ніж ми дістанемося до Столичної планети. Мій учень повинен бути сильним, врешті-решт.
"Так, Майстре!" яскраво відповіла Еллен.
Я здобув хорошу ученицю. Поки що Еллен здавалася старанною, і хоча тільки час покаже, чи зможе вона успадкувати Шлях одного Спалаху чи ні, я вважав, що шанси на це принаймні непогані. Зрештою, природні здібності були важливими, але ще важливіше було те, що вона виявляла гострий інтерес до навчання. Вона буде сильною, я знав це. Ні... Я зроблю її сильною.
Це та деякі інші речі йшли для мене добре - можна сказати, занадто добре - і якби я не знав цього краще, я міг би подумати, що це диво, але я не вірив у дива. З такою поганою кармою, як у мене, не було ніякого сенсу в тому, що небеса обдаровуватимуть мене дарами. Я був упевнений, що моя удача останнім часом - це все завдяки Провідникові. Коли я зайшов на свій корабель, я неодмінно відправив свою подяку Провідникові, хоча й не мав жодного уявлення, де він зараз може бути.
«Я молюся, щоб моя вдячність дійшла до нього», - пробурмотів я.
«Майстре?»
"Хм? О, просто дякую за зустріч з тобою. Ти теж скажи молитву подяки, добре?"
"Молитва? Ох, гаразд."
Моя старанна учениця Еллен теж заплющила очі, щоб помолитися, і мені стало цікаво: Чи доходять до тебе наші почуття, Провіднику? Нехай моя вдячність і вдячність моєї учениці дійде до тебе, де б ти не був!
***
Після того, як Ліам піднявся на борт супердредноута, один з ракетних люків відкрився. Ракета золотистого кольору зайняла бойову позицію, за якою спостерігав дух у вигляді собаки. Собака завив, і, немов за командою, ракета була запущена. Невідомо навіть для Ліама, боєголовка балістичної ракети наповнилася його вдячністю Провіднику, а також вдячністю Еллен за Ліама. Несучи цей вантаж чистої енергії, ракета полетіла в космос. Їй не вистачило дальності, щоб пролетіти весь шлях самостійно, тому перед нею проявилися варп-портал, і ракета зникла крізь нього.
Тим часом екіпаж корабля на містку був у нестямі.
«Гей, один з ракетних люків щойно відкрився сам по собі!»
«Є невелика реакція викривлення з носової частини корабля!»
«Хто-небудь, з'ясуйте, що сталося!»
Члени екіпажу кинулися з'ясовувати, що відбувається, але люк вже закрився, а варп-реакція зникла, наче нічого й не сталося.
Водночас зник і дух собаки.
***
Діючи за лаштунками далеких міжгалактичних держав, Провідник весело крокував до наступної планети.
"О, тут так затишно! Почуття вдячності Ліама ледве доходять до мене. Біль ще трохи тягне, але це набагато краще, ніж та агонія, яку я відчував раніше".
Провідник збирав негативні почуття у цих інших народів і розпалював вогнища невдоволення, де б він їх не знаходив. Ходяча катастрофа - таким був Провідник.
«Мені просто потрібно продовжувати нарощувати свою силу, щоб я міг розтрощити всю Імперію Альґранд, і Ліама разом з нею, і... О? Я щось бачу...»
Провідник зупинився і подивився вдалину, де помітив світло. Це був варп-портал, і він побачив, як з нього вилетіла золота ракета.
"Ту... Це золото таке вульгарне! Мене дратує навіть просто дивитися на нього".
Почуття вдячності Ліама часто приходило до Провідника в золоті, через любов Ліама до цього дорогоцінного металу. Через це Провідник почав зневажати цей відтінок. І кому ж належить ця бридка штуковина? Я обов'язково зроблю їх нещасними, поки я тут.
«Можливо, якийсь нещасний випадок?»
Провідник щойно почав спускатися до планети, де мав намір зібрати побільше негативних емоцій, коли знову глянув на ракету і зрозумів, що вона летить прямо на нього.
«Га?»
Саме тоді Провідник нарешті помітив.
«Т-та бридка золота ракета не може бути... Ліааам?!»
Провідник швидко спробував змінити напрямок, але ракета вже майже досягла його. Вона вибухнула просто поруч з ним, і Гід був захоплений вибухом.
"Нііііііііііііііііііііііііііііііііііі! Гаряче, гаряче! Я палаю! Почуття вдячності - і від двох людей? Але ж я навіть нічого не зробив за цей час!"
На додаток до звичайних почуттів вдячності Ліама, які провідник абсолютно зневажав, були також почуття вдячності від чистого серця дитини. Енергія цих почуттів розширилася і спалила Провідника, поки він не впав на поверхню планети у вигляді обвугленого лушпиння. Він зміг використати накопичену енергію, щоб втриматися в живих, але при цьому вся негативна енергія, яку він накопичив, була зведена практично до нуля.
На поверхні планети Провідник підвівся і вигукнув: "Тобі це так не зійде з рук, Ліаме! Ти знаєш, через що я пройшов, щоб зібрати цю силу? Чорт би тебе побрав!!! Присягаюся, я вб'ю тебе!"
Поки обгорілий і пошматований провідник стояв і кричав, перед ним пролетіла цифрова газета. Він подивився на викинутий аркуш і побачив заголовок про те, що Союз Рустварр підписав угоду з «Родом Ліама» Бенфілдами. На мить провідник був приголомшений, але швидко підняв газету, щоб прочитати статтю. Коли він це зробив, то дізнався, що Ліам обійшов економічні санкції, накладені на нього, скориставшись повстаннями всередині Союзу, які спричинив сам Провідник.
«Але ж я навіть нічого не робив!!!»
Провідник знову впав на землю, приголомшений тим, як його власні дії ненавмисно допомогли Ліаму.
Дух собаки спостерігав за провідником зі схованки. Собака тримав газету в зубах і кинув її туди, де її міг побачити провідник. Задоволений його реакцією, пес залишив провідника ридати і бити кулаком по землі.
«Це уже занадто!!!»
***
Коли я повернувся на Столичну планету, моя доставка з Шостого збройового заводу вже прибула.
"Ну що? Неймовірно, правда?" сказав я, вручаючи свій подарунок Курту. «Це гордість Шостої Збройової Фабрики - Ванадіс Фрей!»
«Це дуже вражає».
«Ванадіс» доставили на космодром на орбіті Столичної планети. На відміну від того, як він був представлений на пересувному лицарському заході, тепер він мав додаткову броню. Отже, рама, яка раніше була досить жіночною, тепер нагадувала раму більш традиційного на вигляд мобільного лицаря. У зв'язку з цими змінами оновилася і його назва - «Ванадіс Фрей». Поруч метушилася прислана Шостим обслуга, переконуючись, що все в порядку.
Курт натягнуто посміхнувся. "Але цей... Ванадіс? Рід Екснер ніколи не зможе оплачувати його утримання".
"О, я візьму на себе витрати на утримання. Це в обмін на те, що я змусив вас прийняти імператорську принцесу. До речі, що ти про неї думаєш?"
«Вона була милою.»
«Думаєш, ви з нею поладите?»
«Так...»
«Це добре.»
Я був упевнений, що раптові розмови про одруження неабияк дошкуляли Курту, не кажучи вже про те, що останнім часом він виглядав втомленим. У будь-якому разі, зважаючи на нашу дружбу, я не вважав, що «Ванадіс» - це марна трата грошей.
***
Курт повернувся до свого номера в готелі. Після весільної зустрічі завтра він мав повернутися до військової академії. Він стояв у ванній кімнаті і дивився на себе в дзеркало, голого після душу.
"Що означає те, що Ліам дав мені цього лицаря? Чому він так вчинив..."
Ліам і Ліллі були пов'язані через Ванадіса. Той факт, що Ліам віддав його Курту, здавався важливим. Можливо, це був лише збіг обставин, але Курт не міг не побачити символізму в тому, що жіночний на вигляд Ванадіс ховався під новими обладунками. Тепер корабель виглядав більш мужнім, але його справжня сутність всередині була жіночною.
Курт схопився за голову. "Чому я пішов і зробив це? Спочатку я просто хотів переконатися, що мої почуття були справді лише дружбою, але... тепер це схоже... це схоже на те, що я..."
Він покрутив головою, намагаючись відігнати від себе ці думки, але це було марно.
Курт подивився на різні пляшки, що стояли на полиці. «Я повинен позбутися їх, чи не так?» Якби його спіймали з препаратом для зміни статі, його б оштрафували, але він не міг залишити його тут, у готелі.
Але, можливо, мені теж не варто викидати їх тут, раптом хтось побачить, як я це роблю. Може, краще позбутися її в інший спосіб...
Виправдовуючись перед собою, він простягнув руку до пляшок. Курт випив з кількох тоніків, і невдовзі з ним почали відбуватися різні зміни.
Перше, що змінилося - це колір його очей, які стали сірими, після чого волосся стало синім. Його коротке, трохи кучеряве волосся швидко стало довгим і прямим, а найдраматичніше - його тіло перетворилося з чоловічого на виразно жіноче.
Тепер перед дзеркалом стояла Лілі. Дивно, але змінений Курт - Лілі - відреагував зовсім не так, як відчував Курт. На відміну від засмученого Курта, Лілі, здавалося, була в захваті, побачивши перед собою відображення свого тіла. Її мисленнєві процеси були настільки несхожими на Курта, що здавалося, ніби вона була іншою особистістю.
Торкаючись обома руками своїх щік, вона намагалася зігнати усмішку з обличчя. "Подарунок від Ліама - я така щаслива! Можливо, він так поводиться тому, що відчув..."
На відміну від засмученого Курта, Ліллі просто почервоніла від щастя.
Бонусна Історія: Покоївка масового виробництва Татеяма
ЗА ДЕЯКИЙ ЧАС ДО того, як Ліам почав тренування...
«Ні, ні, ні!»
Роздратований Ліам сидів у своєму кабінеті, а перед ним стояв розчарований Брайан. У руках Брайана були прототипи товарів Ліама.
«Вони вам теж не подобаються?»
"Продавати мерч зі мною? Ти здурів? Хто, в біса, буде це купувати?"
Брайан тримав у руках кілька мультяшних плюшевих іграшок, що мали зображати Ліама. Різні компанії у сфері діяльності Ліама виробляли подібні товари і приносили їх йому в надії отримати права на їх продаж, але Ліам відхиляв кожну пропозицію.
Брайан наполягав на тому, що Ліам достатньо популярний, щоб це було виправдано. «Якщо так багато компаній роблять такі пропозиції, це свідчить про те, що на цю продукцію є попит».
Ліама любили його піддані, і ці компанії були впевнені, що будь-яка продукція, пов'язана з ним, розходитиметься як гарячі пиріжки, але Ліам все одно не дозволяв продавати жодного товару, що має його подобу.
"Що люди захочуть робити з моїми ляльками? Встромляти в них шпильки, ножі, стріляти як по мішенях?"
«Чому ви так думаєте?» - здивувався Брайан.
«Тому що це те, що я б зробив!» огризнувся Ліам. "Я ніколи не дозволю їм продавати мої ляльки! Нехай усі ці компанії це зрозуміють!"
Ліам був твердий у цьому, і не мало значення, від кого надходило прохання.
З кутка кімнати на нього дивилася одна з його серійних роботів-покоївок, Шіране. Як завжди, вона мовчки стояла біля стіни, але її поле зору заповнювали коментарі в маленьких мовних бульбашках із соціальної мережі, якою вона ділилася з іншими покоївками.
Інша покоївка-робот на ім'я Шіомі коментувала: "Господар знову відхилив усі пропозиції! Боюся, вони ніколи не зможуть продати ляльок Лорда Ліама!"
Після її промови з'являлося все більше і більше коментарів.
«Можливо, нам слід просто зробити свою власну».
«Але важливо, щоб вони були офіційно брендовані!»
«Мабуть, вже існують неофіційні ляльки господаря, як ви думаєте?»
Як це часто буває, роботи-покоївки жваво розмовляли у спосіб, про який люди навіть не підозрювали.
У той час як погляд Шіране був повністю заповнений коментарями, Ліам грюкнув долонями по столу.
«Я ніколи не дозволю продавати жодного мерчу зі мною, і крапка!»
***
У кімнаті відпочинку покоївок-роботів стояло кілька ліжок для обслуговування, на яких в даний момент лежали кілька покоївок. Кришки ліжок були закриті, оскільки покоївки, що лежали на них, проходили процедуру технічного обслуговування.
У кутку кімнати стояв невеликий стіл, який принесла одна з покоївок-роботів. На столі лежали застарілі інструменти - ножиці, голки, рулетки та деякі інші предмети, і ними користувався Татеяма, яка була особливо мовчазною навіть для робота-покоївки. Роботи-покоївки майже ніколи не розмовляли, використовуючи рот, натомість спілкувалися через спільну мережу, але Татеяма майже ніколи не брала участі навіть у цих розмовах.
Арашіма, яка прийшла в кімнату відпочинку, щоб скористатися одним із ліжок, помітила Татеяму. «Що ти робиш?» запитала вона, бо знала, що Татеяма майже ніколи не користується мережею.
Татеяма обернувся, стискаючи в руках напівзакінчену ляльку. «Роблю ляльку».
«Ти використовуєш жахливо застарілі інструменти», - зауважила Арашіма, маючи на увазі, що новіші дозволили б Татеямі легше завершити ляльку.
Татеяма зрозуміла, до чого вона веде. «Мені так більше подобається».
«Я цього не розумію.»
Для Арашіми було загадкою, чому Татеяма робить щось настільки безглузде, але Татеяма так само не могла зрозуміти, як Арашіма не оцінила різницю. Вона подивилася на аксесуар для волосся, який носила Арашіма, і запитала: «Навіщо ти носиш так багато аксесуарів?»
Арашима носила ще кілька аксесуарів, окрім того, що був у волоссі, вигравши їх у інших роботів-покоївок у змаганнях між собою.
Арашіма хитнула головою. "Аксесуари є важливим способом вираження нашої індивідуальності. Тому я відчуваю, що чим більше їх отримую, тим більш індивідуальною я стаю".
Це мало сенс для Татеями. "Акт індивідуальності. Розумієш?"
«Я все ще не розумію.» Арашіма знову похитала головою, але Татеяма просто повернулася до своєї роботи.
"Мені треба закінчити це. У мене залишилося лише 32 хвилини і 51 секунда перерви", - сказала вона, маючи на увазі, що змарнувала час, розмовляючи з Арашімою.
Збентеженажена Арашіма відвернулася і попрямувала до ліжка для тех обслуговування.
***
Того дня Ліам відчув дивні флюїди в повітрі маєтку, і причина цих флюїдів щойно увійшла до його кабінету.
«Т-Татеямо, що це...?»
Нещодавно Ліам проголосив, що ніколи не дозволить виробляти ляльок, змодельованих за його образом і подобою. Зараз він був збентежений. Причиною цього було те, що Татеяма тримала в руках. І те, що Амаґі принесла Татеяму до його офісу, тримаючи за шкірку наче кошення, що наробило шкоди. Ліам, дивлячись на Амаґі, зрозумів, наскільки вона була роздратована іншою роботом-покоївкою.
"Здається, Татеяма створила його вручну в кімнаті відпочинку покоївок. Ви повністю заборонили виробництво таких речей, тому я прийшла сюди, щоб повідомити про її діяльність", - пояснила Амаґі. Потім вона скомандувала: «Татеямо».
Татеяма слухняно вийшла вперед. В руках вона тримала ляльку, яка явно була зроблена за зразком Ліама. Всі чули про те, як Ліам вибухав від люті при думці про ляльок, зроблених за його зразком, тож що станеться, коли одна з роботів-покоївки, яких він обожнював, з'явиться з такою лялькою в руках? Ніхто в маєтку не міг здогадатися.
«Мені шкода», - сказала Татеяма своїм звичайним невиразним голосом, простягаючи ляльку Ліаму.
Ліам взяв її, явно розгубившись, як реагувати.
Амаґі нахилила голову. «Ви ж не будете сварити Татеяму, господаре?»
Плечі Ліама сіпнулися. Потім він подивився вниз на ляльку на кілька мовчазних миттєвостей. "А вона гарно зроблена! Навіть дуже мила!"
Похмурість Татеями розвіялася, побачивши реакцію Ліама, рівно настільки, наскільки Ліам зміг розгледіти ледь помітний вираз обличчя робота-покоївки. «Дякую», - сказала вона так тихо, що він майже не почув її.
Брайан також був присутній, і коли Ліам похвалив ляльку покоївки, він розлютився, оскільки раніше він отримував гнів від Ліама лише тоді, коли йшлося про виготовлення ляльок. "Ви самі собі суперечите, господарю Ліаме! Ви навіть не подивилися на прототипи, які я вам представив!"
Ліаму здалося смішним, що Брайан змагається з роботом-покоївкою за його схвалення.
"О, замовкни, Брайане! Зазвичай Татеяма така тиха і стримана, але вона вклала стільки зусиль у цю ляльку!"
Всі присутні були шоковані його словами, і причина їхнього здивування була проста. З чужої точки зору, всі роботи-покоївки були тихими і невиразними. Вони майже не видавали жодного звуку, що відрізняло їх від людської прислуги.
Брайан заїкнувся: "Вона відрізняється від інших? Мені всі роботи-покоївки здаються однаковими".
Ліам подивився на Брайана таким поглядом, який свідчив про його глибоке розчарування. "Ти що, сліпий? Вони всі унікальні. Арашіма дуже ефектна і мила, бо любить аксесуари, а Шіомі завжди намагається перемогти в змаганнях, які вони влаштовують одна з одною. Оскільки Татеяма інтроверт і боязка, це викликає бажання захистити її, хіба не так?"
Ліам явно очікував, що Брайан погодиться з ним, але Брайан не знайшов слів.
Тримаючи ляльку самого себе, Ліам запитав Татеяму: «То ти зробила її власноруч?»
«Так... Я думаю, що вона мила».
"Розумію. Ну, я заборонив компаніям робити такі речі, але, гадаю, я можу дозволити тобі мати таку ляльку для особистого користування".
Здавалося, це була особиста політика Ліама, що його роботи-покоївки отримували особливе ставлення.
Однак Амаґі мала ще дещо повідомити Ліаму.
"Господарю, Татеяма створила не лише одну ляльку. Вона зробила ще кілька таких ляльок, а також низку інших речей".
«Що?»
«Вони всі ручної роботи», - пояснила Татеяма.
"Розумію. Ти дійсно дуже старалася працюєш над цим, так? Це... похвально."
Амаґі та Брайану було зрозуміло, що через любов Ліама до своїх роботів він хотів якось похвалити Татеяму, але це тільки погіршило ситуацію, заохотивши її. Вона продовжила розповідати Ліаму про свою мрію.
«Я хочу зробити з вас багато іграшок, господаре... і відкрити крамницю», - зізналася вона, збентежено, але щиро.
Ліам не хотів образити почуття Татеями, автоматично відкинувши її ідею, тому він не знав, що сказати. «Ох... Що мені з цим робити?»
Побачивши, як жалюгідно поводиться його господар, Брайан пробурмотів: «Хотів би я, щоб ви розглядали більш серйозні питання з такою ж урочистістю».
***
Пізніше, у відокремленому куточку величезного маєтку Роду Бенфілдів, Татеяма облаштував невеличкий стенд і виклав на ньому товари Ліама.
«Я... зроблю все можливе...» - сказала вона собі.
Ліам та Амаґі спостерігали за нею з-за далекої колони.
«Чому ми ховаємося?» запитала Амаґі у Ліама.
«Татеяма хоче зробити все сама, тому я подумав, що ми повинні залишити її наодинці».
"Зрозуміло. Однак я все ще сумніваюся в деяких її рішеннях. Чому вона відкрила свою крамницю в такому відокремленому місці? Я вважаю, що це нерозумно".
Ліам погодився, що Амаґі має рацію. "Так, з точки зору бізнесу це не дуже вдалий крок, але Татеяма дуже сором'язлива. Їй було б важко раптово опинитися в оточенні натовпу людей, чи не так? Тому вона вибрала це місце, щоб спочатку звикнути до управління магазином".
«Ви часто розмовляєте з Татеямою, госпгосподаре?»
«Я можу сказати, про що вона думає, подивившись їй в очі».
Татеяма майже не спілкувалася зі своїми колегами-роботами-покоївками, але якимось чином Ліам міг зрозуміти її почуття. Не було жодних ознак того, що вони розмовляли разом з якоюсь частотою, тож Амаґі не знала, як таке може бути.
Вони спостерігали за нею деякий час, але через віддаленість місця ніхто не заходив до її крамниці. Ліам почав за неї хвилюватися.
"Я бачу, що Татеяма починає нервувати, бо ніхто не заходить. Амаґі, перекрий кілька головних залів в маєтку, щоб люди були змушені йти сюди".
Амаґі погодився з наказом Ліама, не питаючи, як той зробив свої висновки, просто спостерігаючи за Татеямою здалеку.
«Дуже добре, господаре».
Невдовзі Тіа спустилася вниз по коридору, бурчачи собі під ніс. "Чому нас ніхто не попередив, що зал перекрито? Такими темпами я запізнюся на місію, яку мені доручив лорд Ліам... ой-ой-ой!"
Як тільки вона побачила крамницю Татеями, роздратування Тіа змінилося на радість, і вона побігла до неї. З великим захопленням вона розглядала виставлені на вітрині вироби ручної роботи.
"Це ляльки на честь лорда Ліама? Але я чула, що їх виробництво було повністю заборонено в його володіннях! Що вони тут роблять?"
Тіа була в захваті, побачивши ляльок Ліама на продаж, але в той же час вона знала, що їх там не повинно бути, тому вона була повністю розгублена. Вона підняла голову, щоб побачити, хто керує крамницею, і побачила, що Татеяма спостерігає за нею.
«Ласкаво просимо...»
Робот-покоївка щосили намагалася посміхнутися. Принаймні, так вираз її обличчя витлумачив би Ліам, але для Тіа це було просто порожнє обличчя. Більше того, Тіа не знала Татеяму на ім'я, а просто як одного з роботів-покоївки, і те, що робот керував цим стендом, ще більше збентежило її.
"Робот-покоївка продає ці речі? Що я маю з цим робити?"
Якщо хтось порушував правила, Тіа знала, що повинна зупинити його, але це був один з улюблених роботів-покоївки Ліама. Тіа роздумувала, чи варто їй затримати покоївку-порушницю, чи проігнорувати цей проступок.
Спостерігаючи з-за колони, як Тіа застигла в нерішучості, Ліам прицмокнув язиком. "Ти ідіотка - ти нервуєш Татеяму. Якщо ти збираєшся щось купити, то поквапся і зроби це".
Амаґі була роздратована мізантропією Ліама. «Ви не маєте терпіння до своїх ближніх, чи не так, господаре?»
"Люди - найменш надійні істоти. Звичайно, ви інші. Я довіряю вам, роботам, тому що ви ніколи не обманюєте."
«Я ціную це», - сказала Амаґі.
До сувенірного стенду підійшла ще одна людина, і вони побачили, що це був Брайан.
«Чи можу я придбати один?» - запитав він Татеяму.
«Звичайно».
Коли Тіа побачила, що Брайан хоче купити одну з ляльок Ліама, її рішення було прийнято, і вона почала діяти.
«Продайте мені їх усіх!»
Тіа зажадала, щоб їй продали весь запас ляльок, але Татеяма ввічливо похитала головою.
«Вибачте, але у мене не так багато товару... Лише одна лялька на одну людину».
"Ого! Але ж кожен з них трохи відрізняється - як я маю вибирати?!"
Коли Ліам побачив, що Тіа розплакалася над ляльками, його обличчя набуло такого виразу, який навіть він не зміг би описати.
Брайан підійшов до колони, очевидно, помітивши там Ліама та Амаґі. «Господарю Ліаме, - сказав він, - ви повинні були сказати всім, що ви дали дозвіл Татеямі на ці продажі».
За інших обставин Ліам вперто проігнорував би критику Брайана, але оскільки Брайан допоміг Татеямі відкрити магазин, він висловив щиру подяку своєму літньому дворецькому. «А ти насправді дуже уважний, Брайане»
"А вам не здається, що ви могли б дійти цього висновку раніше, враховуючи той факт, що я був поруч з вами з самого вашого народження, пане Ліаме? Ну, незважаючи на це, чи не могли б ви підписати цю мою ляльку?"
«Га?»
Брайан простягнув свою ляльку до Ліама, і він навіть мав під рукою власну ручку для автографів, будучи добре підготовленою людиною, якою він був.
Обличчя Ліама посмикнулося, і він взяв ручку. «Навіщо тобі мій автограф?»
"Я планую подарувати цю ляльку дитині мого знайомого. Він ваш фанат, і - аааа! Будь ласка, не підписуйте так недбало, пане Ліаме!!!"
"Та ну! У будь-якому випадку, я просто радий, що Татеяма зараз виглядає щасливим".
Поки Тіа плакала і роздумувала, яку ляльку купити, Татеяма, здавалося, була задоволена тим, що їй вдалося продати одну зі своїх ручних робіт.
Принаймні, за словами Ліама, вона виглядала задоволеною.
Післямова Автора
Отже, я - Злий Лорд Міжгалактичної Імперії! П'ятий том нарешті вийшов! Вам теж сподобався цей том? А щодо героїні на обкладинці... Так, вибачте (ха-ха).
Чесно кажучи, я не думав, що серія триватиме так довго, і вже точно не думав, що вона отримає 5 місце в загальному рейтингу, 1 місце в категорії Web Bunko та 1 місце серед читачів-чоловіків на премії «Tsugi ni Kuru Light Novel Awards 2021» від видавництва Kimirano. Щиро дякую за вашу підтримку, дорогі читачі! Я все ще завантажую додаткові історії до цієї роботи на « Let's Be Novelists», тож якщо вам цікаво, будь ласка, насолоджуйтеся ними також.
Післямова Легата
Усім привіт, ось і фінал 5 тому. Я буду ще Коротчий ніж Автор, історії з покоївками просто супер! Визнайте це!!! Ну і моліться щоб у подальших томах не зʼявився жанр Яой😁. Усе усім папа, зустрінемося у 6 томі!
