КОЛИ ПРЕМ'ЄР-МІНІСТР прокинувся серед ночі і Ліам повідомив йому про замах на Клео, він зітхнув з втомою і огидою.
«Принц Лайнус був занадто необережним».
Лайнус хотів позбутися маленької проблеми з Клео, перш ніж мати справу зі своїм більш могутнім ворогом, Келвіном. Ймовірно, саме так він і думав, але через свою нерозсудливість, справи пішли не зовсім добре для нього. Він облажався з убивством, і тепер все обернулося проти нього.
Не те, щоб Лайнус був дурнем. Він добре контролював свою фракцію. Досі прем'єр-міністр не мав про нього жахливого враження, але цей імпульсивний крок вирішив його долю. Шляху назад не було. Тепер у Лайнуса не було жодних шансів стати імператором. Прем'єр-міністр подумки викреслив Лайнуса зі списку претендентів на трон і розглядав інші кандидатури.
«Хм... але хто завербував Майстра Меча?»
Наразі в Імперії було четверо визнаних Майстрів Меча, і хтось послав одного з них вбити Клео. Прем'єр-міністр міг бути впевнений лише в тому, що це був не він. Існувала ймовірність того, що Майстер Меча зголосився сам, сподіваючись отримати за це винагороду, але єдиною нагородою, про яку дбав Герут, було збільшення його особистої сили, тому прем'єр-міністр припустив, що хтось наказав йому втрутитися в цю справу.
Тепер, коли прем'єр-міністр подивився на остаточний звіт про інцидент на конспіративній квартирі, він посміхнувся. «Я не думав, що Ліам насправді такий сильний».
Ліам переміг людину, яку Імперія визнала майстром меча, довівши, наскільки він надзвичайно здібний. Це було б гарною рекламою для Ліама, а отже, і для фракції Клео.
Прем'єр-міністр вирішив, що йому слід змінити вбрання. Одним натисканням на годинник його піжама миттєво перетворилася на робочий одяг. «Зараз буде дуже напружена робота...»
Палац буде в шаленстві; не стільки через замах на Клео, скільки через падіння другого принца, Лайнуса.
***
Ніч інциденту минула, а до обіду наступного дня я все ще застряг у палаці. Вони розслідували напад на конспіративну квартиру з минулої ночі, а це означало, що мене допитуватимуть. Ось вам і відпочинок.
Кімната для нарад, до якої мене привели, була розкішною, оскільки я був майбутнім графом і герцогом, тож під час допиту я сидів у плюшевому кріслі і пив чай, який приготувала покоївка.
Мене оточували не лише високопосадовці, але й лицарі та солдати, які працювали в палаці. Всі вони досить нервово спостерігали за мною. Я просто не міг розслабитися, коли вони так нависали наді мною.
«Агов, я вже можу пообідати?» - поскаржився я. «Оскільки я пройшов весь цей шлях, я очікую принаймні повноцінної їжі».
Перш за все, це було неввічливо з їхнього боку - не дати мені нічого, окрім однієї покоївки, яка б доглядала за моїми потребами, поки я була гостем. Персоналу, приставленого до мене, мали б бути десятки, і всі вони мали б бути красивими жінками на додачу. Невже вони забули, що я був графом?
Один з важливих бюрократів, очевидно, не оцінив мого ставлення. "Графе Бенфілд, ви розумієте, що саме сталося минулої ночі? Я не можу повірити, що ви розважаєтесь тут так, ніби це ваш власний дім!"
«Це досить грубо з вашого боку», - сказав я. «Я стурбований, вірите чи ні».
Монаршу особу ледь не вбили в палаці, а потім на конспіративній квартирі, це правда, але криваві сімейні чвари на кшталт цієї були тут звичним явищем. Не кажучи вже про те, що територія, яку вони називали просто «палацом», була розміром з невелику країну. Темні справи в його стінах мали бути повсякденним явищем.
«Щось подібне відбувається постійно, чи не так?»
«Сподіваюся, ви не маєте на увазі, що замах на монаршу особу, це дрібний злочин».
Очевидно, я поводився надто невимушено, принаймні, на думку цих бюрократів. Однак я помітив, що чиновники і військові, яких вони зібрали для розслідування, були досить низького рангу. Мені здавалося, що цим має займатися їхнє керівництво, тож, можливо, саме вони повинні ставитися до справи більш серйозно, і саме тому я відчував себе менш мотивованим допомагати їм. Особисто я більше хвилювався, що пропущу сьогодні свої лекції, ніж їхнє розслідування.
«У будь-якому випадку, у мене після обіду лекції, які я не можу пропустити, тож ми можемо вже покінчити з цим?»
Чиновник, який до цього дорікав мені, був розгублений. "На кону репутація другого принца. Чи не могли б ви поставитися до цього серйозніше?"
"Я знаю, це жахливо. Я дуже хвилююся за цього хлопця".
«Ви безсоромні, ви знаєте про це?»
«Я кажу правду!»
Я хвилювався за принца Лайнуса. Я думав, що він жалюгідна людина, яка вступила в бій не з тією людиною. Але я був радий, що його так легко спровокувати, бо було б важче впоратися з ним, якби він напав на нас більш хитро і розсудливо. Я очікував, що конфлікт з ним буде більш затяжним, але завдяки самому Лайнусу один з наших конкурентів вже був усунутий.
Це розслідування могло стати серйозною проблемою для цих чиновників, але з моєї точки зору, це було вирішеною справою. Лайнус, другий принц, виявився для мене зовсім не гідним суперником, хоча я й не хвилювався, що так буде. Для мене він був як камінчик на моєму шляху, який я відкинув з дороги. Кожен знаходить трохи задоволення в тому, щоб добряче штовхнути камінчик.
«До речі, - сказав я, - у мене до тебе питання».
«Що б це могло бути?» Чиновники напружилися, чекаючи, що я скажу далі.
«До кого мені звернутися, щоб стати Майстром Меча?» Цей титул був для мене зараз, чесно кажучи, важливішим, ніж їхні папери про Лайнуса.
«Будь ласка, не жартуйте зараз, графе Бенфілд!» Чиновники здивовано подивилися на таке запитання, але я говорив цілком серйозно.
"Жартувати? Я не жартую. Послухайте, найкращий спосіб віддячити моєму Майстру Ясуші за все, що він мені дав, - це розповісти про те, що Шлях одного Спалаху - це наймогутніший стиль володіння мечем з усіх існуючих. Для цього я хочу стати Майстром Меча."
«Про що ви взагалі говорите?»
Може, я й поганий хлопець, але я не люблю залишати борги несплаченими. Майстер Ясуші багато зробив для мене, але я помітив, що люди продовжують ставитися до Шляху одного Спалаху, як до чогось абсолютно незрозумілого. Я відчував, що повинен сам поширювати його ім'я.
"Ти думаєш, що я недостатньо сильний? Тоді приведіть сюди інших трьох Майстрів Меча. Якщо я зможу перемогти їх, Імперія повинна буде визнати мене Майстром Меча"
Всі чиновники похнюпили голови.
***
В іншій залі засідань палацу сидів, повісивши голову, Лайнус. Він щойно закінчив стратегічну нараду з вельможами своєї фракції, але всі вони вже пішли. Залишившись наодинці, Лайнус слабо посміхнувся сам до себе.
«Що значить »будь ласка, не здавайтеся"? Для мене все скінчено".
Він знав, що слова вельмож були порожніми, але у нього більше не було сил навіть злитися на них. Лайнус не був дурнем; він знав, що шляху назад немає.
"Я недооцінив Клео. Ні... я недооцінив Ліама. Цей чоловік - причина моєї поразки, я в цьому впевнений".
Він думав, що Ліам був просто хлопчиськом з околиць Імперії, який вдавав із себе простака. Це було помилкою. Йому слід було або з самого початку переслідувати Ліама і розчавити його всіма силами, які він міг зібрати, або зробити все можливе, щоб завербувати його на свій бік. Якби він знав, що на нього чекає саме така доля - якби він добре усвідомлював справжню силу Ліама, - то Лайнус став би перед ним на коліна, якби це було необхідним, щоб змусити Ліама приєднатися до нього.
Лайнус знав, що такі гіпотези зараз безглузді, але Лайнус не міг не задатися питанням, де саме все пішло не так. Цей ланцюжок думок повернув його до розмови з прем'єр-міністром, коли він застеріг Лайнуса від виступу проти Ліама.
"Прем'єр-міністр мав рацію... Звичайно, мав. Він роками керував Імперією з тіні, тож знає, про що говорить", - пробурмотів він сам до себе.
Чоловік повільно піднявся з підлоги, але він не став на коліна на знак поваги. Навпаки, він стояв і тримав у руках пляшку з алкогольним напоєм. Цей чоловік у масці очолював підпільну організацію замість людини в червоній масці.
Лайнус фаталістично посміхнувся. «Отже, ти будеш тим, хто мене вб'є».
" Ваша корисність вичерпалася, принце Лайнус. Запевняю вас, що наш новий роботодавець засмучений таким поворотом подій. Він доручив мені вирішити цю справу якнайшвидше". Чоловік простягнув пляшку.
Відкинувшись на спинку дивана, на якому він сидів, Лайнус подивився на етикетку пляшки і посміхнувся. "Це одне з моїх улюблених. Дуже мило з вашого боку".
Чоловік у масці був трохи здивований, побачивши, що Лайнус поводиться набагато стриманіше, ніж зазвичай. «Я думав, що ви будете більш засмучені».
Тепер, коли Лайнус вийшов з конфлікту за спадщину, йому більше не було через що хвилюватися. "Я повністю зганьбився. Я напевно ввійду в імперську історію як повний дурень, тож я подумав, що міг би піти з гідністю. Зачекай, я принесу склянку".
Лайнус підвівся і поклав руку на стіну, від чого висунулася полиця з різноманітним посудом і напоями. Там було також кілька закусок до напоїв, і Лайнус вибрав одну з них.
«Це чудово підійде до того напою».
Чоловік у масці відкоркував пляшку для Лайнуса.
Лайнус був засмучений. "То ти будеш моїм останнім партнером по чарці. Я іноді думав про можливість такого дня, але я б волів, щоб моїм партнером по чарці був твій бос, той, що в червоній масці. Я знав його досить довго... Тобто, настільки, наскільки його можна знати".
"Шкода, що так сталося з шефом. Я перепрошую за його відсутність."
Лайнус прийняв вибачення. "Якщо ви, хлопці, не змогли перемогти Ліама, то які шанси у мене тепер? Він мене дуже здивував. Ніколи б не подумав, що на нього працюють сильніші, ніж ви всі".
Лайнус дивно посміхнувся, ніби розслабившись після поразки. Чоловік у масці теж посміхався гірко-солодкою посмішкою. «Якщо у мене буде можливість, Ваша Високосте, я помщуся за вас».
«Вам за це не заплатять.»
"Це було б чудово. Але вважайте це ввічливістю."
«Ну, якщо ти так хочеш...»
Чоловік у масці налив алкоголь у келих другого принца. Лайнус випив його одним ковтком, а потім простягнув свій келих за добавкою, потягнувшись за закускою збоку.
"Скажи мені дві речі, перш ніж я піду. З твоєї точки зору, хто гідний сісти на трон? Келвін? Клео?"
Чоловік у масці хіхікнув. «Судячи з того, як гідно ви поводитеся зараз, можливо, трон був би гідний вас».
Це змусило Лайнуса насолодитися своїм напоєм. "Дякую за комплімент. Але скажи мені ось що... Хто рухався за лаштунками під час всього цього? Хто притягнув цього Майстра Меча?"
На друге запитання Лайнуса чоловік у масці не відповів. «Ми присягнулися ніколи не розкривати особу нашого клієнта.»
«Мабуть, ти маєш рацію...»
Лайнус заспокійливо посміхнувся, заплющив очі і зробив останній подих, наче просто засинав.
Чоловік у масці ще трохи постояв, дивлячись на нього, і промовив з деяким жалем. «Так, можливо, все склалося б інакше, якби ви раніше показали цей свій бік».
Справа про замах на нерозумного принца була вичерпана, коли він зізнався у всіх своїх злочинах і наклав на себе руки.
***
Через тиждень після замаху я зустрівся з принцом Клео в палаці, де все ще панував переполох.
«Ви погано виглядаєте, Ваша Високість.»
«А чого ви очікували після такого?»
Клео не хандрив, звісно, але й він не виглядав дуже жвавим. З ним все буде гаразд? Боже, мабуть, хороша людина може бути засмучена навіть смертю того, хто намагався її вбити. Це недобре. Чому він не може просто думати про це як про перемогу над ворогом і покінчити з цим?
"У мене не так багато спогадів про Лайнуса, - сказав принц Клео. «Але... я чув дещо від слуг, які були його шпигунами».
"І що ж вони казали?
"Що він дивився на мене зверхньо, але й жалів. Вони вважають, що якби я не вступив у боротьбу за імператорський престол, він ніколи б не спробував мене усунути".
Як ніжно з боку Клео, але ніжносердечність нікуди не веде. У моєму минулому житті мене теж жахливо зрадили, і я навіть намагався знайти способи звинуватити себе в цьому. Я пережив жахливе поводження, але винні так і не були за це покарані. Зрештою, я помер на самоті в муках.
"Принц Лайнус був тим, хто намагався тебе вбити, тож тобі немає потреби мучити себе через його смерть. Не кажучи вже про те, що якщо ми не будемо обережними, то незабаром ти можеш приєднатися до нього. Якщо не хочеш, щоб це сталося, ми повинні залишатися сильними і боротися".
Принц Клео заздрісно подивився на мене. "Ви дуже сильний, графе. Ви, мабуть, не розумієте, як це - бути слабким".
Його слова були дошкульними, бо я дуже добре розумів, як це - бути слабким. Мені було огидно згадувати, як я дозволив поганим людям розтоптати себе в минулому житті. Саме через це я вирішив стати лиходієм у своєму перевтіленому існуванні.
"Я краще за інших розумію, як це - бути слабким, - сказав я. - "Якщо ти слабкий, але маєш можливість стати сильним, то мусиш це зробити. Ви, здається, вважаєте слабкість чеснотою, Ваша Високосте... але поклонятися слабкості - це гріх".
Принц Клео подивився на мене і звузив очі. "Що ви можете знати? Ви народилися сильним".
«Я не можу в це вникати, але запевняю вас, що знаю про це більше, ніж ви».
У цей момент до кімнати увійшла Тіа. "Дозвольте мені принести вам двом свіжого чаю. І, лорде Ліаме, пан Брайан хоче дещо обговорити з вами".
Гадаю, мені варто зробити перерву.
Я підвівся зітхнувши. "Що він про себе думає, викликаючи мене під час розмови з принцом? Якби це був не він, я б наказав відрубав йому голову".
Я вийшов з кімнати.
***
Після того, як розмова з Ліамом обірвалася, Клео кинув на Тіа жалісливий погляд. Він страшенно любив її тепер, коли вона врятувала йому життя.
"З мого боку було неввічливо розпитувати графа про його особисті переживання. Я вибачуся перед ним пізніше".
Повага Тіа до Ліама була безмежною, тож Клео думала, що вона розсердиться на нього. Натомість вона хіхікнула.
«Я сказав щось смішне?» - запитав він.
Тіа глянула на двері, через які щойно вийшов Ліам. «Як багато ви знаєте про рід Бенфілд, Ваша Високість?»
"Ну, я чув, що починаючи з молодості, лорд Ліам покращив погані економічні умови на своїй території. Гадаю, це сталося після того, як він заволодів астероїдом, що містив велику кількість рідкісних металів. Для мене це звучить як щасливий випадок".
Так багато хто сприймав Ліама. Всі знали про владу і військову силу Ліама, але вважали, що його володіння процвітають лише завдяки рідкісним металам, на які він натрапив.
Тіа сказала: «Я сама не знайома з усіма подробицями, але лорд Ліам зайняв своє нинішнє графське становище у віці п'яти років».
Дитині у віці лише п'яти років було присвоєно графство і територію, але такі історії були поширеними в Імперії.
"Я чув, що деякі вельможі силоміць передають свої володіння дітям, щоб умити руки. Значить, це і справді трапляється..." Будучи захищеним королівським сином, Клео не знав багато про світ, тому він був здивований, коли виявив, що те, про що він чув лише чутки, було правдою. До недавнього часу він не мав багато можливостей спілкуватися з іншими дворянами. Багато дворян, які складали його фракцію, здавалися жорсткими зовні, але в цілому були порядними людьми. Він не міг собі уявити, що хтось із них зробить щось подібне до того, щоб нав'язати управління своєю територією невинній дитині.
"Ситуація в той час була досить похмурою для Роду Бенфілд, - продовжувала Тіа. "Попередні правителі виснажували своїх підданих до напівсмерті і витискали з них стільки податків, скільки могли. Але цього все одно не вистачало правителям для розкішного життя, тож вони залізли у великі борги. Я була шокована, коли все це почула. Я не знала, що дворяни можуть бути такими підлими".
Клео погодилася. "Це дійсно звучить жахливо, як і інші історії, які я чув про те, як правителі експлуатували своїх бідних підданих. Для мене вони завжди були лише вигадками, але, схоже, вони правдиві".
"Звичайно, це правда. Прості люди досі страждають на багатьох імперських планетах". Тіа засмутилася через те, яким, на її думку, було дитинство Ліама. "Що міг подумати шляхетний лорд Ліам, коли побачив свої володіння в той час? Він побожно терпів у своїй ролі графа десятиліттями, не думаючи про власні страждання. Ох, хто б міг подуматм, що лорд Ліам був таким чудовим коли був лише хлопчиком".
Клео здалося, що розмова трохи змістилася, але він все одно кивнув. «Я, впевнений, що так і було».
Підбадьорена згодою Клео, Тіа ще більше розпалилася. "Так! Він був ще милішим, ніж зараз, і старанним, і прекрасним! Долаючи незліченні перешкоди, лорд Ліам прагнув розвивати свої володіння. Він також наполегливо тренувався, щоб стати майстерним фехтувальником, щоб бути сильним заради своїх підданих!"
Ліам мусив стати сильним. Якби він цього не зробив, то не зміг би захистити своїх підданих. Почувши все це, Клео замислилася над тим, що сказав Ліам раніше.
«Отже, він робив усе це заради своїх підданих...»
Гадаю, раніше я нічого не знав про Ліама по-справжньому. А поводився так, ніби знав все...
Тепер Тіа вийшла з-під контролю у своєму обожнюванні.
"Аааа, якби тільки я була там, щоб підтримати лорда Ліама в той час! Я знову і знову переглядала його відеозаписи, але я впевнена, що в житті Лорд Ліам був ще більш чарівним! Просто уявляю, як Лорд Ліам демонструє свої навички правителя в перші дні... О ні, здається, у мене течуть слинки!"
Жінка-лицар витерла рот, уявляючи собі молодого Ліама.
Клео відвів очі, вирішивши, що краще не дивитися. На графа працює багато дивних людей.
Тіа справді була талановитою, але вона страждала від деяких прикрих якостей.
Вирвавшись зі своїх фантазій, Тіа продовжила: "Так чи інакше, я хотіла сказати, що могутній лорд Ліам колись був слабким, Ваша Високосте - можливо, навіть слабшим, ніж ви можете собі уявити. Незважаючи на це, він піднявся, разом з усіма, хто був з ним".
Клео повісив голову. "Розумію. Я не повинен був говорити про це."
Йому було набагато важче, ніж я думав. Сподіваюся, я не зробив йому боляче своїми необережними коментарями.
Клео замислився над своїми словами, вирішивши вибачитися перед Ліамом за першої ж нагоди.
***
У кімнаті зв'язку я приєднався до дзвінка Брайана, але мені довелося вислухати його звичне незадоволення.
«Що ви маєте на увазі, коли кажете, що гралися з Майстром Меча?»
Брайан знав, що я бився з Майстром Меча, бо читав звіт про інцидент з убивством... і, знаючи мене, він зміг зробити висновок з цього звіту, що я зійшов з дистанції, щоб викликати Герута на дуель, хоча мені не потрібно було заходити так далеко.
"Я ж казав вам, що викликав його на дуель, знаючи, що з самого початку виграю. У тебе немає причин засмучуватися через це".
«Але коли я почув про Майстра Меча, моє серце ледь не зупинилося!»
"Я можу перезапустити його для тебе, якщо воно зупинилося, тож заспокойся. У мене є еліксири, ти ж знаєш". Я посміхнувся, і обличчя Браяна почервоніло від гніву.
"Це не смішно! Ви занадто безрозсудний, господарю Ліаме! Подивіться на весь той хаос, в який ви були втягнуті на пересувній лицарській виставці!"
«Я поклав край цьому хаосу.»
"Чому ви не можете просто заспокоїтися? До речі, про це..."
Коли я жартував з Брайана, тема переключилася з безладу на виставці на куплений мною Ванадіс.
«Ви придбали мобільного лицаря на Шостому збройовому заводі?»
"Так, дурнувато дорогий екземпляр. Він досить гарний."
«І всі доповнення до нього теж купили?»
«Ага.»
Мейсон переконав мене придбати повний комплект, тож «Ванадіс» наразі перебував під опікою Шостої збройової фабрики. Я не міг використовувати його як резервний лицар у тому вигляді, в якому він був зараз, тому я попросив їх додати йому броню. Також був повний набір аксесуарів та запасних частин, щоб мати під рукою для обслуговування.
«Шостий збройовий завод поцікавився, коли вони можуть доставити все це».
«Я впевнений, що найближчим часом мені не вдасться його використати, тож він просто поїде, у мої володіння».
«Господарю Ліаме, ви справді придбали лише мобільного лицаря?»
«Звичайно, так».
Я не мав жодного уявлення, чому Брайан запитав мене про це, але зараз він тримав якісь документи з Шостої збройової фабрики, щоб показати мені. В них був перерахований мобільний лицар і різні опціональні доповнення.
«Навіщо ти мені це показуєш?»
"Будь ласка, подивіться на останній пункт. Здається, до мобільного лицаря йде лінкор, як одне з додаткових доповнень".
«Га?»
Як він і сказав, я побачив, що в документах вказано корабель. Це був лінкор, спеціально обладнаний для розміщення Ванадіса, побудований Шостою збройовою фабрикою з акцентом на зовнішній вигляд і продуктивність.
"Я повідомив Амаґі, але вона сказала, що нічого про це не знала, тож мені стало цікаво, що відбувається. Ви нічого не знали про це, господарю Ліаме?"
Я спітнів, ще більше нервуючи, ніж перед поєдинком з Майстром Меча.
«Я тільки сказав Амаґі, що купив мобільного лицаря».
Щоб уникнути її критики, я дав Амаґі лише найпростіші пояснення, і їй було достатньо почутого, коли вона дізналася, що я купив мобільного лицаря. Якби вона дізналася, що я також купив лінкор, не порадившись з нею, вона б неабияк розлютилася.
Роботи-покоївки були повністю слухняні своїм господарям. Тому ви можете подумати, що це означає, що вони не будуть сварити своїх господарів, але ви помиляєтесь. Амаґі могла абсолютно точно розсердитися на мене у своїй безпристрасній манері, або просто кинути на мене колючий погляд, коли була чимось розчарована. Це було страшніше для мене, ніж будь-який Майстер Меча.
«Я піду вибачуся перед нею.»
"Думаю, це було б розумно. Але давайте до більш радісної ноти, я чув, що ви нарешті зацікавилися жінкою на Столичній планеті, господарю Ліаме! Розкажіть мені, хто вона? З якої вона родини?"
Коли Брайан згадав про Лілі, я одразу ж перервав розмову. Я не хотів про це говорити, але, що важливіше, зараз мені потрібно було розібратися з Амагі.
"Вона розсердиться на мене. Що мені робити?"
Я думав, що купую лише мобільного лицаря, не знаючи, що в комплекті до нього йде лінкор. Продавати корабель як так зване доповнення... Шості були або дуже дивними, або дуже хорошими продавцями.