КОЛИ ЛІАМ зіткнувся з майстром меча Герутом, Лісітея не могла повірити в те, що бачила.
Як він може протистояти такому майстрові меча?
Навіть такий досвідчений фехтувальник, як Лісітія, могла лише тремтіти від страху перед аурою небезпеки, яку випромінював Герут з мечем у руках. Він був неперевершеним - настільки вправним, що майже нелюдським - і все ж Ліам виглядав розслабленим, стоячи перед ним.
Ліам витягнув меча і покрутив його пальцями, посміхаючись до Герута. "Коли я їхав сюди, один з моїх людей доніс, що тебе помітили. Почувши, що я можу битися з Майстром Меча, я зрадів, як маленький хлопчисько".
Можливо, Ліам вже не був дитиною, але все ще був молодим, тому Лісітію шокувало те, що він говорив так. Він сказав, що збирається битися з Герутом? Вона почала сумніватися в його здоровому глузді. Невже він не знає, наскільки сильні майстри меча?
Герут легко перевершував навіть першокласних фехтувальників. Лісітея припускала, що Ліам йому не рівня, але Герут відреагував зовсім не так, як вона очікувала. Велетень посміхнувся ще лютіше, ніж Ліам, а руків'я його меча заскрипіло, коли він стиснув його міцніше. Він виглядав більш схвильованішим, ніж перед зустріччю з Тіа.
«То ти Ліам».
Герут наблизився до Ліама на відстань удару меча. З огляду на різницю у зрості, це виглядало так, ніби дорослий стоїть перед дитиною.
Відкинувши голову назад, щоб подивитися на Герута, Ліам гордовито сказав: "Для тебе я Лорд Ліам. Майбутній герцог".
Він був настільки нахабним, що здавався маленькою дитиною, яка нічого не знала про шляхи цього світу. Лісітея похитала головою. Яким би сильним він не був, у нього немає жодного шансу. Навіть група мечників не змогла б самотужки впоратися з Майстром Меча - не кажучи вже про графа Бенфілда.
Вона була переконана, що навіть легендарний Шлях одного Спалаху нічого не зробить проти Майстра Меча. Тіа сама була неймовірним фехтувальником, і вона програла Геруту за лічені секунди. Чи міг Ліам справді перемогти когось подібного? Лісітія була поза собою від хвилювання.
Герут підняв свій меч, який сам був вищий за Ліама. "Я чув, що твій стиль володіння мечем називається Шлях одного Спалаху. Хто твій майстер?"
Герут говорив з ним серйозно, але Ліам просто стояв недбало, навіть не прийнявши бойову стійку. "Мого вчителя звуть Ясуші. Він найсильніший фехтувальник в світі".
Обличчя Герута перекосилося. "Ясуші? Ніколи не чув про нього."
Вираз обличчя Ліама змінився. "Не хвилюйся про це. Ти помреш тут, тож тобі не потрібно знати його".
Через секунду між ними пролетіли ще більш яскраві іскри, ніж раніше. Їхні рухи були настільки швидкими, що Лісітія бачила лише відблиски. Навіть металевий стукіт їхніх клинків був більш драматичним, ніж тоді, коли Тіа зіткнулася з Герутом.
Майстер Меча, мабуть, стримувався з нею!
Їхні леза, що свистіли, здіймали вітер навколо них. Це більше не було схоже на битву між простими людьми.
Щ-що...? Лізітія не могла повірити, що Ліам не втрачає позиції проти Герута. Не може бути! Вміння цієї людини визнали навіть в Імперії. Як же Ліам досі стоїть на ногах?
Клео гукнув Лізітію, перервавши її роздуми. «Лізітіє, займися ранами Тіа!»
«Г-гаразд.» Лісітея виконала вказівку брата, підбігла до стіни і присіла навпочіпки біля Тії. Вона була вся в ранах, але не відводила очей від Ліама, зачаровано дивлячись на нього. Лісітія помітила її захоплений вираз обличчя.
Ти ще й червонієш у такій ситуації?
Тіа не могла відвести погляд від Ліама. Вона мрійливо промовила: «Мені боляче, що я не змогла виконати свої обов'язки, але я повинна закарбувати в пам'яті вигляд величі лорда Ліама...»
Лісітія думала про Тіа як про старанного лицаря, тому вона була трохи розчарована, побачивши, як вона поводиться перед Ліамом у такій серйозній ситуації. Та все ж Тіа дістала з торбинки маленьку пляшечку і піднесла її до вуст. Кілька разів вона втягнула трохи рідини, а потім виплюнула її на свої рани. Коли цілющий препарат потрапив на шкіру, він продезінфікував ділянку і водночас запечатав порізи. Сильнодіючий препарат спрацював швидко, і її рани закрилися, але процес загоєння був болючим.
Тим не менш, вираз обличчя Тіа не змінився. Насправді, вона вказала в бік битви, щоб переконатися, що Лісітія і Клео теж спостерігають за Ліамом. «Бачите, який галантний лорд Ліам?»
«Невже зараз дійсно час дивитися на це?» сказала Лісітія. «Якщо ми нічого не зробимо, ми всі загинемо!»
Злість Лісітії була цілком обґрунтованою. Лицарі, які увірвалися до цього закладу, були грізні, і вони також привели з собою Герута. Шанси на те, що їхній загін вибереться звідси живим, були дуже мізерні. Крім того, було дивно, що їм не прийшла допомога, навіть незважаючи на весь той переполох, який зчинили нападники.
І справа не лише в Лайнусі. Чи правильно я розумію, що тут замішаний хтось вищий за Лайнуса? Вони так сильно хочуть позбутися Клео?
Лісітея не могла собі уявити, що Лайнус зміг би зібрати цих лицарів і завербувати Герута самотужки, а це означало, що тут замішаний хтось більш впливовий, ніж Лайнус. Тоді Келвін, або, можливо, навіть хтось вищий за Келвіна? Усвідомивши це, Лісітія наполовину втратила надію на те, що їй взагалі вдасться звідси вибратися.
Тепер, коли її рани загоїлися, Тіа підняла свою зброю і встала, але вона все ще не рухалася, щоб допомогти Ліаму.
"Не треба панікувати, - пояснила вона. «Будь ласка, просто спостерігайте, як найсильніший боєць в світі робить свою справу».
***
Схрестивши клинки з цим Майстром Меча, я прийшов до усвідомлення.
«Це все, що потрібно, щоб називати себе Майстром Меча?» насміхався я над ним. «Що ж, думаю, від сьогодні я теж Майстер Меча!»
Я посміхнувся, а Майстер Меча зціпив зуби. Поки ми обмінювалися ударами, на його руках і ногах з'являлося все більше і більше порізів. Я ж залишався неушкодженим.
Майстер меча Герут втратив самовладання. «Ти просто зухвала дитина, яка не прожила ще й ста років!» Він збільшив швидкість своїх рухів, але я просто прискорився, щоб зрівнятися з ним.
"І ти програєш такому хлопчиську, то хто ти після цього? Думаю, тобі варто позбутися цього титулу - він тобі не дуже личить".
«Досить!»
Я парирував удар Майстра Меча і відбив його клинок від себе. Це змусило його на мить втратити рівновагу, і в цьому просторі я позначив його груди косою.
«Будь ти проклятий!»
Він знав, що я просто жартую, і це ще більше розлютило його. Шлях одного Спалаху був справді неймовірною технікою володіння мечем - безсумнівно, найкращою з усіх існуючих. Дуже погано для всіх інших, що така дивовижна техніка була передана такому лиходієві, як я!
Як давно я не бився з іншим талановитим фехтувальником? Невже в останнє це було тоді, коли я бився з Куртом під час наших тренувань? Тоді я багато працював над собою, намагаючись навчитися стримувати свою силу. Якщо Шлях одного Спалаху і мав слабке місце, то це те, що його майже неможливо було стримати під час використання. Зрештою, це була техніка, стаорена щоб вбити супротивника, просто витягнувши меч. Вона не підходила для дружніх спарингів, тож у мене ніколи не було можливості показати, наскільки я сильний на тренуваннях. Єдине місце, де я міг використати його, було в бою на смерть.
Я сказав Геруту: «Гадаю, ти достатньо розумний, щоб зрозуміти, що я просто граюся з тобою».
«Як ти смієш насміхатися з мене?!»
Я хотів би, щоб він зрозумів цей факт, як тільки я зіткнувся з ним з уже витягнутим мечем. У Шляху одного Спалаху ти зустрічаєшся зі своїм супротивником з мечем у піхвах, тож я тільки те й робив, що насміхався з нього з тієї миті, як ми зійшлися в двобої. Я не сприймав його всерйоз. Якби я використовував свій Шлях одного Спалаху серйозно, битва була б закінчена в ту ж мить, коли я витягнув свій меч з піхов. Причина, по якій я обмінювався ударами з Майстром Меча, полягала в тому, щоб визначити, на що він здатний... і побачити, наскільки сильним я став.
Майстер Меча відскочив назад, ставши між нами на відстань. Коли він це зробив, вузькоокий чоловік здивувався. «Лорд Майстер Меча, як довго ви збираєтеся грати з цим хлопчиком?»
«Тихо!» гаркнув на нього Герут. "Я ніколи не думав, що хтось може обмінюватися зі мною ударами, і це мене трохи збентежило. Але ти будеш чудовою здобиччю, хлопче".
Як і всі майстри меча, як я зрозумів, Герут був з тих, хто любив битися понад усе. Таких лицарів іноді можна було зустріти: сумні душі, які постійно гналися за гострими відчуттями битви. Я розумів прагнення до особистої сили, але ця залежна потреба була мені абсолютно чужою.
Майстер меча тримав свій клинок біля обличчя, і я відчув дивну еманацію небезпеки, що виходила від нього.
«Ніколи не думав, що знайду ще одну людину, проти якої можна застосувати цю техніку», - загадково сказав він. «Сподіваюся, ти зможеш трохи потерпіти, щоб я міг трохи розважитися».
Посміхаючись, Майстер Меча кинувся на мене, але його атака була просто жахливою. Він наносив удари знову і знову в одну мить, майже утворюючи сітку з порізів, але всі вони були сконцентровані в одній області. Це було невтішне видовище.
«Просто жахливо».
Майстер Меча продовжував посміхатися. "О, ця спеціальна техніка принесе мені перемогу! Подивимося, чи зможеш ти врятуватися від шквалу ударів!"
Він продовжував несамовито різати. Ну ж бо... Справді? Я міг би вилаяти себе за те, що відчув небезпеку від чогось подібного, і мій учитель неодмінно вилаяв би мене за це.
Одним помахом меча я відбив його шквал ударів убік, і це змусило Майстра Меча зупинитися. Але замість того, щоб здивуватися, він, здається, навіть зрадів.
«Ти можеш витримати навіть це?»
"Ти маєш на увазі той розчаровуючий трюк? Люди справді вірять, що ти сильний?"
Я почав сумніватися в його легітимності. По-перше, чи міг хтось, хто виконував таку брудну роботу, як ця, отримати звання Майстра Меча? Можливо, він не був брехуном, але йому збрехали, і він отримав титул Майстра Меча, щоб заманити його на роботу до цих людей. Яке розчарування.
Як би там не було, можливо, звання Майстра Меча було чимось, що я повинен був взяти на себе сам. Найкращий спосіб для Шляху одного Спалаху здобути більшу популярність - це стати Майстром Меча.
«Думаю, з сьогоднішнього дня я теж можу називати себе Майстром Меча!»
«Продовжуй мріяти!» гаркнув Герут.
Майстер Меча раптом знову змінив позицію. Він стояв у вільній позі, тримаючи меча в одній руці. Потім він стиснув губи і втягнув довгий вдих, і всі м'язи його тіла набрякли, ніби він їх надував.
«Що ти, по-твоєму, робиш?» Я не знав, що він запланував, але на мить стримався, щоб не напасти на нього. Мені було цікаво подивитися, який трюк він вигадає далі.
Потім Герут видихнув, і його випуклі м'язи раптом знову втягнулися. Оскільки його м'язи продовжували скорочуватися, вони фактично стали меншими, ніж були раніше. Він зменшився настільки, що його одяг став мішкуватим і заважав йому, тож він зірвав його з себе.
Майстер Меча стояв переді мною в самій білизні, виглядаючи дещо смішно, але від його оголеної плоті піднімалася пара, наче дивна аура, яку можна побачити в аніме чи манзі.
«Ну, ти виглядаєш інакше», - сказала я незворушним тоном.
"Ось тут все стає серйозно. Ти пошкодуєш, що дав мені час на це".
Майстер Меча посміхався, але виглядав так, ніби йому теж було боляче, ніби перетворення лягло тягарем на його тіло.
"Це абсолютна вершина мого володіння мечем, - хвалився він. "Відповідь, до якої я прийшов після багатьох років пошуків чистої сили. Це секретна техніка, яка руйнує моє життя в обмін на вибухові фізичні здібності".
Майстер Меча зробив крок вперед, і в наступну мить його меч врізався в те місце, де я стояв. Від удару в підлозі утворилася воронка, ніби там стався вибух.
Я широко розплющив очі від несподіванки після того, як ухилився від удару, і ось наступний удар наближався. Його меч замахнувся збоку, сподіваючись розсікти мені тулуб. Я ухилився і від цього удару, але тут же його меч прийшов на мене з нового боку. Кожен замах мав швидкість і силу, зовсім не схожі на ті, що він демонстрував раніше.
"Що ти про це думаєш, хлопче? Все ще думаєш, що я слабкий? Я можу розрубати меха лицаря навпіл прямо зараз. Ось що означає перевершити людські межі!"
Я відбив один з його ударів власним мечем, і цього разу саме мене відправили в політ. Поки я втрачав рівновагу, Майстер Меча обома руками, вклавши в удар усю свою силу, змахнув клинком над головою.
«Ось воно!»
Я зловив його клинок своїм, і удар фактично ввігнав мої ноги в підлогу. Його удару, напевно, вистачило сили, щоб розрубати меха лицаря навпіл. Але... це все одно не надихнуло мене.
"Це твоя вершина? Схоже, ти шукав не те, що треба."
«Що?»
Я відбивав кожен наступний удар Майстра Меча, і катана, яку я приніс з собою, стала повністю побитою. Я був радий, що не взяв з собою свою улюблену катану, а також почав шкодувати, що не покінчив з цим раніше.
Майстер Меча тріумфував, неправильно прочитавши мій жалюгідний вираз обличчя. "Тепер ти навіть не можеш відбиватися! Як ти збираєшся здобути перемогу, га? Якщо ти чекаєш, поки я виснажуся, то тобі не пощастило. Я можу продовжувати це весь день, якщо захочу!"
З кожним ударом Майстра Меча його шкіра подекуди роздиралася, спливаючи кров'ю. Його м'язи і кістки, очевидно, не встигали за його рухами. Невже він справді міг витримати це цілий день? Тепер це могло б нарешті мене трохи вразити.
"Це дуже погано, - сказав я йому. «Я сподівався чогось навчитися у тебе, але твоя техніка надто недбала».
Він просто покладався на грубу силу, і це не було привабливо. Я спостерігав за ним, щоб побачити, чи можу я чогось навчитися з усього цього, але не було нічого, на що варто було б звернути увагу. Його техніка не принесла мені ніякої користі.
«Прояви трохи поваги до мого меча, хлопче!»
Я опустив свій меч, втративши пильність, і Майстер Меча зайняв позицію. Він заніс свій меч до мого черепа... але він зовсім не розсік мене. Очі чоловіка широко розкрилися від шоку, коли він втупився на свій меч і зрозумів, що його лезо зламалося біля самої основи. Лезо закрутилося в повітрі і впало на підлогу, де застрягло і завібрувало. Метал клинка розжарився до червоного від того, що його ним так сильно махали.
Я витягнув ноги з підлоги і вклав меч у піхви, сказавши Майстру Меча: "Що ж, дякую за те, що розігрівав мене, але сьогодні я відбираю у тебе звання Майстра Меча. Можеш тепер відпочити".
Він просто роззявив на мене рота в шоці. «Ні. Це ще не кінець... Ще не кінець...»
Яскраво-червоні бризки вкрили чоловіка з вузькими очима, який вбивчо дивився на мене.
«Що сталося?» запитав я його. «Не збираєшся благати про своє життя?»
Я зробив крок до нього, і він схопився за руків'я свого меча, але перш ніж він зміг вивільнити його, я відрубав йому обидві руки. Чоловік з вузькими очима впав на коліна в агонії, і все ж йому вдалося гірко посміхнутися. Здавалося, він справді був налаштований діяти жорстко до кінця.
«Коли я вперше почув про »Шлях одного Спалаху", я розсміявся, думаючи, що це якась вулична вистава або щось подібне. Тепер, коли я побачив це по-справжньому... я все ще можу тільки сміятися, тому що я все ще не можу в це повірити".
Секретна техніка Шляху одного Спалаху полягала в тому, щоб вбити людину ще до того, як він усвідомить, що атака почалася, ударами меча, які людське око не в змозі зафіксувати. Це було занадто багато для звичайного бійця.
Чоловік з вузькими очима повісив голову і запитав, не дивлячись на мене: «Хочеш знати, хто за всім цим стоїть?»
Я не думав, що можу довіряти такій людині, як він, що вона скаже мені правду, тому здавалося, що немає сенсу слухати те, що він мав сказати.
«Не варто.»
«Навіть якщо твій ворог - сама Імперія?» Чоловік підняв голову, обдарувавши мене моторошною посмішкою.
«Якщо це так, то нехай буде так».
Вся Імперія була моїм ворогом? І що з того? Цей вигаданий світ був для мене лише ігровим майданчиком, і я отримував задоволення, знищуючи своїх ворогів.
Дослухавши його, я відрубав вузькоокому голову від тіла. Він більше не сміявся.
Битва закінчилася, Лісітія підбігла до мене.
"Чому ти його вбив? Ми могли б отримати від нього інформацію!"
Це була моя політика - не робити безглуздих речей. "Я краще зроблю власні висновки про те, хто за цим стоїть. Ми повинні вважати всіх ворогами".
«Я-я припускаю, що так, але...»
"Ти справді думаєш, що він сказав би нам правду? Він би просто збрехав, щоб ввести нас в оману."
Окрім стандартного гарнізону охоронців, розміщених на конспіративній квартирі, з палацу не прибула охорона, щоб захистити Клео. Цілком ймовірно, що Лайнус був не єдиним, хто бажав йому смерті. Я не міг уявити, що Лайнус міг змусити Майстра Меча виконати його волю, а це означало, що Келвін або навіть сам імператор мали на нас зуб. Тепер, коли я був переконаний, що вони хочуть нас знищити, мені стало легше. Ворог, якого ти знаєш, краще, ніж той, якого ти не знаєш.
Тіа підбігла, щоб стати переді мною на коліна.
«Я прошу вибачення за свою ганебну поведінку».
Що ж, це правда, що Тіа програла Майстру Меча, але їй вдалося виграти трохи часу до мого прибуття. І тепер, коли я був тим, хто переміг Герута замість неї, після сьогоднішнього дня я міг називати себе Майстром Меча.
«Майстер меча...» Це звучало гарно, і дуже пасувало мечнику Шляху одного Спалаху.
"Ні, ти впоралася досить добре, я тебе хвалю. У мене сьогодні гарний настрій. Зрештою, сьогодні я став Майстром Меча".
Тіа формально вклонилася. «Ви дуже щедрий, мілорде!»
Не захоплюйся... Я щедрий, просто розмовляючи з тобою.
Тіа підняла на мене очі, стиснувши долоні, з блискучими очима. Я мусив визнати, що це було приємно.
Поки я вихвалявся перед Тіа, Клео, який нас слухав, закрутив головою. «Ви не знайомі з майстрами меча, графе?»
«Гм?»
Поглянувши на труп Герута, Клео продовжив. "Його Величність Імператор - єдиний, хто може призначати майстрів меча в Імперії. Звичайно, якби хтось порекомендував йому вас, він міг би розглянути це, але ви не можете називати себе Майстром Меча тільки тому, що ви перемогли одного з них".
Значить, не було ніякої реальної заслуги в тому, що ти здолав одного з них? «Ти жартуєш...»
Побачивши, що я втратив дар мови, Тіа почервоніла і скривилася. «О, Боже, господарю Ліаме, ви фантастичний, навіть коли ваші плани провалюються!»
Що ж, тоді, гадаю, я не Майстер Меча. Знаючи, що Герут був тут, я поспішив був схвильований і приїхав сюди так швидко як тільки міг.
Втративши будь-яку мотивацію на даний момент, я вирішив закінчити цей день. "Ну й добре. Ходімо звідси".
Лісітія несамовито намагалася мене зупинити. " Ви йдете? Хіба захист Клео не має бути пріоритетом?"
Вона нічого не розуміє. Чому на її думку, я бавився з тим Майстром Меча? Клео був в безпеці, як тільки я прийшов.
"Нападники були знищені, і тепер мої люди захищають це місце. Крім того, я відправив звіт владі по дорозі сюди. Про все подбали, тож єдине, що залишилося зробити - це повернутися і трохи відпочити".
У такі моменти мені допомагали друзі у високих кабінетах, яким я міг довіряти. До того, як я приїхав сюди, я зв'язався з прем'єр-міністром щодо нападу на конспіративну квартиру і попросив його вжити заходів.
«Все зроблено...?»
Зрештою, я не зміг би розважитися з Майстром Меча, поки не розібрався з нудними справами. Я з нетерпінням чекав на гру з ним, але сенс гри з кимось полягав у тому, що ти вже знав, що виграв. Гратися до того, як ти впевнений у своїй перемозі, було б просто необачним. У будь-якому випадку, не варто гратися, поки роботу не зроблено... але наразі все вже закінчено, і настав час трохи відпочити.
Останнє, що мені було потрібно, - це стирчати тут, тож я зарядився енергією, аби тільки присоромити того Майстра Меча. Прибережіть приниження для тих, хто вже думає, що переміг! Стривай, це звучить досить мудро. Я повинен зробити це одним зі своїх висловів...