В НІЧ НЕЩАСНОГО ВИПАДКУ Клео було дуже важко розслабитися у своїй кімнаті в палаці. Він не міг заснути і лежав у ліжку, пітніючи.
«Це жахливо», - пробурмотів він.
Він жив у страху з того самого дня, як Лайнус оголосив йому війну, гадаючи, коли ж убивці Лайнуса прийдуть за ним.
Клео вважав власну боязкість жалюгідною. Розчарований, він підвівся з ліжка і підійшов до вікна, дивлячись у ніч.
«Сьогоднішній теракт на столичній планеті... Що б це могло означати?»
Клео чув про інцидент, в який потрапив Ліам, і знав, що це могло вплинути на його нездатність заснути. Він стояв у глибокій задумі, і...
Чоловіки в масках повільно почали підніматися з підлоги позаду нього. Помітивши непроханих гостей, Клео розвернувся і злякано відступив на крок назад. Він витягнув меч, який останнім часом всюди носив із собою, демонструючи лазерне лезо.
«Хто ви такі?!»
Ці люди в масках випромінювали якусь невимовну ауру. Вони випромінювали зовсім інше повітря, ніж лицарі, і це здавалося Клео неймовірно небезпечним.
Коли чоловіки в масках повністю матеріалізувалися з підлоги, вони тримали в руках відрубані голови таких же чоловіків у масках. Клео вже справді обливалася потом.
Хто ці люди? Чого вони хочуть?!
Напевно, вони прийшли вбити його. Він саме збирався покликати на допомогу, коли двері його спальні розчинилися, і до неї вбігла Тіа.
«Ви в безпеці, принце Клео?»
Тіа тримала в руці рапіру, її лезо і тіло були вкриті кров'ю, яка не була її власною. Очевидно, вона вела запеклу боротьбу.
Клео попередив Тіа про непроханих гостей. «Обережно, ці хлопці небезпечні!»
Однак «небезпечні» хлопці, побачивши Тіа, відкрили їй шлях.
«Що?»
Тіа підійшла до спантеличеного Клео і переконалася, що з ним все гаразд. «Ви неушкоджені?»
Клео здивовано подивився на людей у масках і нарешті зрозумів. Причина, чому вони показали себе йому, але не напали, полягала в тому, що вони не мали наміру вбивати його.
«Вони служать роду Бенфілд?»
«Так. Вони щойно запобігли замаху на ваше життя». Коли Тіа переконалася, що Клео в безпеці, вона сіла за свій планшет і поговорила з кимось. "Це я. Так... Зрозуміло. Життя лорда Ліама є найвищим пріоритетом".
Тіа завершила розмову і пояснила ситуацію Клео. "Принц Лайнус зробив свій хід. Він послав Асасинів за вами і за паном Еліотом з фірми «Конклав».
«Асасинів?»
Клео пригадав темних особистостей, які, як він знав, мали доступ до палацу, і подивився на голови, які несли люди в масках. Це вони? Я не можу нікого впізнати через ці маски.
Маски, які носили небезпечні незнайомці, і відрубані голови, які вони несли, були проблемою. Адже всі маски були однакові, тож з першого погляду неможливо було сказати, хто вороги, а хто союзники.
"Ти впевнена, що ці хлопці справді на нашому боці? Вони виглядають так само, як загиблі".
Невже люди з однієї організації працювали один проти одного, найняті протилежними угрупованнями? Замість того, щоб дати Клео відповідь, Тіа попросила його поквапитися.
" Ви дізнаєтеся більше пізніше, а зараз ми повинні вивезти вас звідси. Лорд Ліам хвилюється за вас".
«Гаразд...» Клео довірився Тіа.
***
Кімната для нарад у штаб-квартирі фірми «Конклав» була залита кров'ю.
Еліот сидів у кріслі, спокійно поклавши пальці на схрещені ноги, незворушно дивлячись на групу захоплених людей. Полонені сиділи на підлозі перед ним, а навколо них лежали тіла найманих убивць.
"То ви зрадили мене за наказом принца Лайнуса? Я ніколи не очікував, що серед керівництва цієї компанії є зрадники".
Всі захоплені чоловіки були одягнені в дорогі ділові костюми. Це було керівництво фірми «Конклав», і вони відчайдушно благали Еліота.
«Мені дуже шкода, президенте!»
«Ми просто думали про те, що буде краще для компанії!»
«Ми більше ніколи вас не зрадимо, присягаємося!»
Люди в масках стояли навколо Елліота. Один з них, крутячи в руці ніж, наблизив своє обличчя до зрадників і показав їм свої червоні очі. Один за одним керівники бізнесу падали, з піною з рота.
Цих інших асасинів відправив Ліам, щоб захистити Еліота, і це було добре, що він це зробив. Вікна кімнати для переговорів були пробиті, а шибки вкриті тріщинами павутиння. Вони свідчили про наслідки замаху снайпера на життя Еліота.
«Президенте Еліот, - почав один з чоловіків у масці моторошно байдужим голосом, - схоже, що ці асасини вирішили усунути вас в той самий час, коли принц Лайнус зробив свій хід зі снайпером».
Еліот кивнув. "Зрозуміло. Мені пощастило, що я все ще тут".
Спина Еліота була вологою від поту. Я не знав, що на Ліама працюють такі люди.
Він думав, що Ліам пришле кілька сильних лицарів в якості охоронців, але натомість з'явилися люди Кукурі, щоб захистити його. Майже дюжина асасинів у масках прийшли вбити його, але люди Кукурі легко впоралися з ними. Зі снайпером, що стояв ззовні, теж розібралися.
Люди в масках перемовлялися між собою.
«Лорд Ліам?»
«Його охороняє голова.»
"Тоді він буде в безпеці.
Еліот не знав, що й думати, дивлячись, як його таємничі охоронці так невимушено розмовляють перед тілами людей, яких він щойно бачив, як вони вбили.
Якщо я коли-небудь перейду дорогу лорду Ліаму, зі мною станеться те ж саме, що і з цими хлопцями. Він боявся Ліама, але його також заспокоювало те, що він був його союзником. Я збираюся добре використати наш зв'язок, лорде Ліаме. Якщо я хочу стати на чолі цієї компанії і зробити її ще більшою, мені знадобиться ваша сила.
Еліот був готовий до насильства відтоді, як очолив цю компанію. Цей день нарешті настав, і він був все ще живий. Незважаючи на свою знервованість, він радів тому, що на його боці був такий потужний союзник.
***
Тим часом на даху готелю, де зупинився Ліам, точилася жорстока бійка між людьми в масках. З Кукурі бився чоловік у червоній масці, один з чільних членів його колишньої організації, і цей чоловік у червоній масці нервував.
«Хто ви такі?» - запитав він. «Як ви використовуєте ті самі методи, що й ми?»
Причиною його занепокоєння було те, що Кукурі та його люди могли робити все, що могла робити його власна організація. Він одразу зрозумів, що вони використовують ті самі методи, а не просто схожі методи.
Кукурі відповів: "Ті самі? О, вони не однакові. Ви лише імітуєте те, що розробили ми".
«Про що ви говорите?» - розгублено вигукнув чоловік у червоній масці.
Кукурі щиро розсміявся, його плечі затряслися від радості. " Ви не належите до нас. Ви вкрали наші методи і створили нову організацію. Це пояснює твій халтурний стиль. Ви не змогли належним чином зберегти усну традицію".
Чоловік у червоній масці несамовито озирнувся. Його люди падали один за одним, і це лише посилювало його тривогу. Він вирішив, що єдиним розумним рішенням буде втеча, але люди Кукурі миттєво оточили його, щоб заблокувати втечу. Кілька з них торкнулися землі, і на них з'явилися руни, що світилися, які завадили йому використати свою магію телепортації. Оскільки вони використовували однакові техніки, то точно знали, як їм протистояти.
Зрозумівши, що йому не вдасться втекти, чоловік навіть заспокоївся. « Ти намагаєшся збити мене з пантелику, але це не спрацює».
Минуло дві тисячі років відтоді, як Кукурі та його люди скам'яніли. Він припускав, що давним-давно техніки його клану були вкрадені і створена нова організація, але якщо історія походження цих технік не була передана належним чином, цілком природно, що сучасні вбивці сумніваються у версії Кукурі. З їхньої точки зору, ці методи завжди передавалися в їхній власній організації. Вони й гадки не мали, що ці давні навички могли відродитися тут, у теперішньому часі.
«Збентежило?» - запитав Кукурі. "Хм, ти не дуже довірливий, але, гадаю, це притаманно цій роботв. У будь-якому випадку, нам двом не потрібно шукати порозуміння. Давай покінчимо з цим".
Кукурі скоротив відстань між чоловіком у червоній масці та собою, простягнувши руку до свого опонента. Чоловік у масці нахилився назад, щоб уникнути його, але Кукурі встиг схопити нижню частину маски і відірвати її, оголивши свій рот.
Чоловік посміхався. «Ти мене впіймав».
У ту мить, коли він це сказав, з його спини вирвалося вісім суглобових, схожих на комашині ніг. Ноги широко розкинулися в повітрі, а потім зімкнулися навколо Кукурі, затиснувши його всередині, немов у ґратах клітки. Гострі кінчики ніг пронизали спину Кукурі, вийшовши з його грудей. Люди Кукурі зненацька кинулися до нього, витягнувши зброю.
Чоловік у червоній масці продовжував посміхатися, готовий до власної смерті, але щасливий, що не піде сам. «Я потягну вас усіх за собою!»
Він активував бомбу, яка була захована в його тілі з самого початку - вибухівку, достатньо потужну, щоб зрівняти з землею весь готель. Чоловік відчував тріумф від того, що виконав свою місію в обмін на власне життя, але Кукурі, якого він вважав уже мертвим, підняв голову.
Кукурі виглядав абсолютно незворушним, незважаючи на вісім ніг, які перекосили його тулуб. З червоними очима, що блимали, він встромив руку прямо в груди іншого чоловіка і схопив імплантовану бомбу. Коли Кукурі витягнув бомбу з тіла свого ворога, вона була знешкоджена.
Кашляючи кров'ю, чоловік у червоній масці здивовано дивився на Кукурі. «Як?»
"Ти занадто рано втратив пильність. Хоча, мушу визнати, це чудова техніка. Це не наша техніка. Але не хвилбйся, ми збираємося ретельно тебе дослідити, витягти з твого тіла всі секрети".
Кукурі простягнув руку за спину, схопив ноги павука в обидва кулаки і висмикнув їх зі свого тіла. Судячи з того, як він продовжував функціонувати, він взагалі не міг отримати смертельну травму. Тим часом, його люди зв'язали чоловіка в червоній масці. Кукурі з великою цікавістю оглянув його, обмацуючи спину.
"Прихована зброя у вигляді павука, еге ж? Ноги теж впорскують отруту. Хм... Непогано, але й не чудово. Мушу сказати, що я заінтригований. Чи є у вас ще такі, що імітують характеристики різних істот?"
Один з його людей перебив Кукурі. «Лорд Ліам хоче вас бачити».
Кукурі не хотів переривати свій огляд, але йому довелося розставити пріоритети в побажаннях свого роботодавця. "Гаразд, я хочу, щоб половина з вас зібрала ці трупи і ретельно їх вивчила. Це наші підопічні, тож поводьтеся з ними добре, гаразд? А цього давайте ще трохи потримаємо живим, бо я хочу побачити, що ми зможемо з нього витягти, перш ніж він помре".
Чоловік у червоній масці був ледь притомний. Люди Кукурі почали обробляти його поранення, затуляючи йому рот, а сам Кукурі попрямував до готелю, щоб зустрітися з Ліамом.
***
Коли я покликав Кукурі до себе, він вже подбав про вбивць.
«Ти закінчив?»
«Так», - відповів Кукурі. "Принц Лайнус налаштований серйозно. Люди, яких він послав за вами цього разу, були зовсім не схожі на тих аматорів на сьогоднішньому заході".
«Він занадто простодушний».
Це правда, що я спровокував Лайнуса, поширюючи плітки про його угоду з Об'єднаним Королівством, але я не очікував, що він так зухвало відправить за мною вбивць у відповідь. Як імперський принц, він мав би подумати про наслідки такого імпульсивного кроку.
«Я розчарований у Лайнусі».
Кукурі здогадався про його мотиви. «Він зараз у розпалі конфлікту з принцом Келвіном, тож, можливо, він хотів покінчити з вами якнайшвидше».
«Він думав, що це буде так легко?»
Очевидно, Лайнус мене недооцінив, і мені це не дуже сподобалося. Було б чудово, якби мої вороги не були до мене готові, але мене дратувало, якщо б вони поставилися до мене несерйозно. Все ж таки, з точки зору Лайнуса, Келвін був його головним ворогом, а рід Бенфілдів - не більше, ніж неприємність, з якої він міг позбутися будь-якої миті... І завдяки цьому ситуація зараз була вигідною для мене. Зрештою, найлегше було б прибрати їх по одному.
Лайнус був дрібною рибкою, я міг вивести його з гри, навіть не спітнівши. Якщо він так необачно втратив самовладання, намагаючись стерти мене з лиця землі, наче я був лише другорядною фігурою, то я був упевнений, що в конфлікті між ним і Келвіном він врешті-решт буде тим, хто програв.
«У будь-якому випадку, якщо його вбивці настільки сильні, що ти вважаєш їх досвідченими, це означає, що Клео в реальній небезпеці?»
"Ми змогли захистити Клео. Він у безпеці."
Кукурі був надзвичайно компетентним і ретельним. На нього завжди можна було покластися, на відміну від двох інших ідіоток, яких я міг пригадати. Я вважав, що мені пощастило, що я зустрів таку грізну людину. Можливо, це було пов'язано і з впливом Провідника. Я справді багато чим завдячував Провідникові. Пізніше я обов'язково звернуся до нього з почуттям вдячності.
Але зараз я хотів переконатися, що Клео в безпеці.
«Я піду до Клео».
«Дуже добре», - сказав Кукурі.
***
Коли Лайнус отримав повідомлення, він втратив дар мови. Його першою реакцією було жбурнути зі свого столу незакріплені предмети в чоловіка в масці, який стояв перед ним на колінах, - наступника чоловіка в червоній масці.
"Ви зазнали невдачі? І ви, люди, вважаєте себе темрявою Імперії? Я зійшов зі свого шляху, щоб спричинити великий переполох на Столичній планеті, і навіть не маю чим похвалитися?"
Лайнус був розлючений не лише через те, що вбивці не змогли вбити Ліама. Ні, на додачу до цього, захоплені керівники фірми «Конклав» викрили свій зв'язок з Лайнусом і підтвердили Ліаму, що наймані вбивці працювали на нього.
"Я наказав цій команді створити хаос тут, на самій Столичній планеті, як димову завісу, щоб допомогти вам виконати роботу! Що ти збираєшся з цим робити?"
«Я прошу вибачення.»
На столичній планеті знаходився палац імператора, тож спричинення будь-якого серйозного інциденту там було надзвичайно серйозним злочином. Лайнус міг бути членом імператорської родини, але навіть він був би суворо покараний, якби стало відомо, що він стоїть за терористичною атакою. Проте тоді він думав, що його ризикований план принесе результати.
Лайнус організував фальшивий бунт на фестивалі мандрівних лицарів не лише для того, щоб виглядати героєм, який послав туди військових, а насамперед як прикриття для вбивства Клео та Ліама. Увага військових була б відвернута, а вбивства можна було б звалити на уявних анархістів.
Несподівано для всіх, Ліам сам пішов на цю подію і зрештою легко вирішив ситуацію, вийшовши з неї неушкодженим. Занадто нетерплячий, щоб діяти тонко, Лайнус відправив асасинів до готелю, але тепер і це не допомогло. Якщо раніше Лайнус думав, що Клео і Ліам скоро зійдуть з дороги, то тепер здавалося, що це він приречений.
Наступник чоловіка в червоній масці був у такій же паніці, як і Лайнус. "Ворожі асасини знають всі ті ж прийоми, що і ми. Вони щонайменше так само вправні, як і ми!"
На Ліама працювали люди, які були так само небезпечні, як і його асасини? Коли Лайнус почув це, у нього мороз пробіг по спині. Він сильно недооцінив рід Бенфілд, але тепер було занадто пізно, щоб робити що-небудь, окрім як продовжувати йти далі.
"Розчавити Ліама, чого б це не коштувало. Сам Клео не буде проблемою, але якщо я не позбудуся Ліама зараз - я маю на увазі прямо зараз - я можу втратити все. Якщо ще не буде занадто пізно".
Лайнус знав, що помилявся. Він знав, що тепер, коли йому не вдалося вбити їх, для нього все вже скінчено.
"Ліам зараз у палаці на зустрічі з принцом Клео, - попередив його вбивця. «Якщо ви підете за ним у палац, то не уникнете наслідків».
"Я вже занадто глибоко вляпався, але це ще не кінець. Я ще можу якось виплутатися, якщо ми зараз приберемо Ліама і Клео. Ти повинен вбити їх обох - вбити Ліама - чого б це не коштувало. Мені байдуже, як ти це зробиш... просто зроби це".
Лайнус поводився з Ліамом неправильно. Замість того, щоб бути обережним і підкрастися до Ліама, він вирішив піти на нього в лоб, щоб швидко його ліквідувати. Він був надто зосереджений на Келвіні, щоб побачити, що Ліам був більшою загрозою, ніж він міг собі уявити, і тому потрапив у таку скрутну ситуацію.
«Ви впевнені?» - запитав Лайнуса чоловік у масці.
Лайнус повісив голову і пробурмотів: «Зроби це».
Вбивця опустився на підлогу, і його голос, здавалося, зник. «Так, мілорде».
Коли чоловік зник, вираз обличчя Лайнуса змінився з відчаю на фаталістичний. "Якщо я змирюся з поразкою і втечу живим, то все, що на мене чекає, - це життя невдахи. Якщо це все, на що я можу розраховувати, то я краще..."
Це відчайдушне рішення стало останньою авантюрою Лайнуса.
***
У транспортному засобі, що ширяв над дорогою, я їхав з готелю до Імператорського палацу, щоб упевнитися в безпеці принца Клео. У повітрі панував такий спокій, що важко було повірити в те, що щойно стався замах на нього. Звичайно, була ніч, але атмосфера здавалася занадто тихою. Мені це здалося неприродним, і я відчув жагу до крові.
Я сказав: «Люди зроблять будь-який крок, навіть божевільний, якщо їх загнати в кут, чи не так?».
У машині зі мною були Клаус і кілька інших лицарів, які виконували роль моєї охорони, але вони, здавалося, не вловили зловісного відчуття, що витало в повітрі.
«Що таке, лорде Ліаме?»
«Зупини машину.»
Машина на повітряній подушці зупинилася, і мій охоронець вийшов. Кукурі, який також був присутній таємно, мабуть, відчув те, що я відчув, тому що він з'явився разом з кількома своїми людьми.
Я вийшов на чисту асфальтовану дорогу. Вуличні ліхтарі, дерева і навіть клумби були обабіч вулиці, яка в моєму попередньому житті вмістила б близько восьми смуг автостради.
Всі мої охоронці, окрім Кукурі та його команди, були досить спантеличені, коли ми стояли там самі. Усі, окрім Ченсі, тобто.
«Ми не самі», - сказала вона, витягаючи зброю.
Постріл розірвав нічну тишу. Я зробив півкроку вбік, і куля пройшла повз мене, встромившись у землю. Завдяки фізичному зміцненню, яке я пройшов, я відійшов від пострілу снайпера лише з легким дзвоном у вухах.
Клаус швидко витягнув свою зброю і стрибнув переді мною. «Назад, лорде Ліаме!»
«Не хвилюйтеся за мене - просто захищайте себе».
Я відштовхнув Клауса вбік і став попереду, витягнувши свою катану. Тепер кілька прихованих снайперів стріляли в мене з різних напрямків, але я відбивав кулі одну за одною помахами свого меча. Я був задоволений собою за те, що зміг наслідувати техніку володіння мечем майстра, про якого чув у минулому житті. Звичайно, моє фізичне зміцнення і стиль меча Шляху одного Спалаху, який я опанував, зробили це по суті дитячою грою.
Я подивився на Кукурі та його людей і віддав їм наказ: «Приберіть цих снайперів».
«Так, пане.»
Кілька людей Кукурі зникли в темряві. Незабаром стрілянина припинилася, але з тіней навколо нас почали з'являтися люди. Це були не охоронці з сусіднього палацу, які почули стрілянину, а люди, які явно хотіли нам зашкодити. Нас оточили лицарі, солдати і, як я здогадався, найманці. Всі вони були озброєні і ховали обличчя під масками, схожими на лижні.
Всі мої охоронці наставили мечі на цих новоприбулих.
«Хто ви?» запитав Клаус, але вони, звісно, не відповіли.
"Вони - моя здобич, - сказав я йому. «Не ставай у мене на шляху, Клаусе.»
«Лорде Ліаме?!»
Я смикнув підборіддям на новоприбулих і спровокував їх. «Що не так - боїтеся зробити крок?»
Я був упевнений, що серед них знайдуться вражаючі бійці, і хотів побачити, наскільки жорсткими можуть бути головорізи Лайнуса.
У відповідь на мою провокацію ворог без слів кинувся на мене. Ті, що були схожі на лицарів, підняли мечі, а солдати націлили автомати. Кожен цілився зі своєї зброї в мій бік.
«Ось так», - сказав я.
Гордовито стоячи перед своїми супротивниками, коли вони йшли на мене, я спокійно спостерігав за ними, не змінюючи своєї позиції. Потім, в одну мить, кров розбризкала повітря на всі боки, коли перші бійці, які дісталися до мене, були вбиті.
Вигуки здивування почули лицарі, які служили моєю охороною.
«Це було...»
«Я навіть не бачив, як він ворухнувся!»
«То це і є Шлях одного спалаху?»
Я був задоволений їхніми здивованими зауваженнями, але один голос був іншим. Це була Ченсі, яку я призначив своїм охоронцем лише за її зовнішній вигляд.
"То це і був той самий шлях одного спалаху, про якого ходять чутки? Хі-хі... Це справді неймовірно".
Вона звучала вражено, але щось у її голосі теж було гарячим, ніби я її трохи збудив.
Вороги переді мною, особливо найманці, були налякані цим видовищем і тепер трималися осторонь. Один з лицарів крикнув своїм супутникам: "Не відступайте! Ми можемо перемогти, якщо нападемо на нього усі разом..."
Голова лицаря, який кричав, раптово відпала від тіла, яке потім впало, а з шиї хлинула кров. За долю секунди один за одним впали найближчі до нього чоловіки.
Мої вороги, що залишилися, напевно звернули увагу на широку мерзенну посмішку на моєму обличчі. Я пожартував над ними: «Не думаю, що вам вдасться вийти сухими з води, хлопці».
Мої нападники почали панікувати. Кілька з них розвернулися, щоб тікати, але я накинувся і звалив кожного з них на землю. На той момент залишилися лише ті, що були паралізовані шоком. Я не міг їх звинувачувати. Зі сторони могло здатися, що я й пальцем не поворухнув, а мої вороги падали, як мухи.
Клаус дивився на це з роззявленим ротом. Я зробив йому попередження. «Можеш дивитися, але не втрачай пильності».
«Т-так, мілорде!»
Останніми, хто залишився стояти, були найманці, або, можливо, це були мисливці за головами. У будь-якому випадку, вони не могли нічого зробити, окрім як витріщатися на мене, тремтячи від страху.
«Що сталося?» запитав я найманих головорізів. "Ви, хлопці, хочете мою голову, чи не так? Ви не можете забрати моє життя, якщо не будете використовувати свою зброю".
Я зробив крок вперед, і перелякані найманці кинули зброю, намагаючись втекти. Я поклав їх, як і інших, які намагалися втекти.
«Ви, мабуть, знущаєтеся з мене!» - вигукнув один з найманців, що тікав, озираючись на своїх полеглих товаришів. "Вони навіть не були на відстані удару меча! Навіть не схоже, що він взагалі витяг його, тож як..."
Його скиглення діяло мені на нерви, тож я відтяв йому голову, щоб покінчити з цим. Як він і казав, між мною та моїми ворогами була значна відстань. Зі звичайним мечем, використовуючи звичайний стиль, вони були б поза зоною досяжності - але не тоді, коли ти використовував Шлях одного Спалаху.
"Це правда, - сказав я голові, що лежала біля моїх ніг, - ви не були в зоні досяжності жодного меча, але ви були в моїй зоні досяжності... і, на жаль, в ту мить, коли ви, дурні, направили на мене зброю, ваші доля уже була вищначена. Вам просто не пощастило."
Намагаючись застати мене зненацька, кілька мисливців за головами, які до цього часу трималися в тіні, раптом в нестямі вискочили на мене і направили на мене зброю. Кожному, хто спостерігав за цим, здалося б, що я не вдарив їх, а просто повернув свою катану до піхов. Однак зі звуком клацання, коли мій меч повернувся на місце, всі мої вороги одночасно впали на землю, доповнивши жахливу сцену.
Клаус був спантеличений. «Що це було?»
"Все скінчено, Клаусе. Їдьмо до принца Клео, але іншою дорогою. Пошліть повідомлення охороні палацу, щоб попередити їх про це".
Взявши себе в руки, Клаус натягнув на себе діловий вираз обличчя. Він похитав головою. «Цей маршрут все ще небезпечний?»
"У мене погане передчуття. Краще бути обережним".
Перш ніж я встиг повернутися до машини, до мене підійшов Кукурі.
«Є дещо, про що я маю вам повідомити, Лорде Ліаме.»
***
Під час різних нападів Клео втік з палацу і пішов до об'єкта, який використовувався як сховище на випадок надзвичайних ситуацій. Там був цілий гарнізон охоронців. Тут він сидів з Лісітією, своєю особистою охоронницею, переводячи подих.
Лісітія зітхнула. «Я рада, що Сесілії не було в палаці».
Сесілія не вміла битися, тож добре, що вона поїхала на шлюбні оглядини.
Клео глянув на своїх підлеглих, які поспішно покинули палац разом з ним. Вони ледве вибралися живими, тому всі впали на меблі і навіть на підлогу, важко дихаючи.
«Я не бачу декого з моїх людей, Тіа».
Озброєна Тіа холодно відповіла: "Вони знайшли причини залишитися на ніч в іншому місці, а не в палаці. Можливо, вони заздалегідь знали, що буде напад".
«Зрозуміло...» сказав Клео, вловивши суть. "Але деякі з них служать мені вже досить давно.
Якщо ці співробітники передбачили напад, це означало, що вони були зрадниками. Проте Клео не хотів показувати свого занепокоєння, щоб не турбувати решту співробітників. Вони вже були достатньо налякані. Можливо, він був принцом лише за назвою, але він все ще мав гордість, тож зберігав мужній вигляд.
Тіа похвалила його за таку поведінку. «Ваша холоднокровність вражає, принц Клео».
"Не треба компліментів. Ви зв'язалися з графом?"
"Так. На нього напали по дорозі, але він впорався і все ще їде. Ще п'ять хвилин..."
Посеред фрази Тіа вихопила рапіру і кинулася до Клео. Вона схопила його і витягнула зі стільця, потягнувши за собою. Перш ніж Клео зміг зрозуміти, що відбувається, він почув брязкіт металу об метал, коли Тіа відбила кинджал, який був кинутий в нього. Через дверний отвір увірвалися закривавлені люди. Здавалося, що кров належала силам безпеки лицарів, призначених для захисту цього об'єкту.
Лісітія витягла свою зброю. «Вони проникли і сюди?!»
У неї були вагомі підстави для здивування, адже ця явочна квартира мала бути надсекретною.
Один із забризканих кров'ю зловмисників, з характерним обличчям і вузькими очима, посміхнувся до спантеличених Клео і Лісітії. Його ставлення здавалося легковажним, зважаючи на серйозність ситуації. "Те, що відбувається в палаці, справді таємниче. Повірте мені, подібні речі трапляються повсякчас".
"Агов! Я тебе десь бачила!" збагнула Лісітія.
«Ну, за звичайних обставин я лицар, який служить у палаці, тож це мене не дивує».
Клео намагався зрозуміти, як людина з поважним лицарським званням могла брати участь у подібному нападі.
Тіа наказала своїм підлеглим захистити Клео і стала перед чоловіком. Вона заговорила зі своїм звичайним спокійним тоном. «Схоже, у вашого господаря, принца Лайнуса, закінчуються варіанти».
Закривавлені чоловіки захихотіли.
Тіа звузила очі. «Що тут смішного?»
Чоловік з вузькими очима розвів руками і знизав плечима. «Я просто сміявся, тому що ви зовсім не в темі!»
«То ти працюєш не на принца Лайнуса?» запитала Тіа, намагаючись вивідати інформацію.
Чоловік почухав щоку. "Схоже, ти теж не дуже багато знаєш про те, що відбувається в палаці. Я не можу точно сказати тобі, на кого ми працюємо, але б'юся об заклад, що ти будеш шокована, коли дізнаєшся".
"Якщо не хочеш говорити, нічого страшного, - зловісно сказала Тіа. "Я можу не спішучи витягувати з тебе інформацію після того, як схоплю тебе.
"А ти впевнена в собі, чи не так? Давай."
Двоє лицарів, що стояли поруч з вузькооким чоловіком, підняли зброю і підійшли до Тіа. Вона здогадувалася, що кожен, хто їй протистояв, був досвідченим лицарем - але Тіа була навіть кращою.
«Лише двоє?» прокоментувала Тіа. «Це буде не так просто».
Змахнувши рапірою, Тіа зрубала двох лицарів, що нападали. Їх сутичка закінчилася в одну мить, і Клео навіть не міг зрозуміти, що сталося.
Хіба так виглядає бій між лицарями високого рівня?
Вузькоокий чоловік насмішкувато заплескав у долоні. Напевно, він уже зрозумів різницю в рівнях їхньої майстерності, але все одно вдавав, що все гаразд.
"Молодець. Здається, ми не зможемо тебе перемогти. Схоже, у графа Бенфілда є виняткові підлеглі. Цього майже достатньо, щоб я захотів завербувати вас прямо тут".
Холодним голосом Тіа відповіла: "Лорд Ліам - мій єдиний господар. Мені огидна навіть думка про те, щоб служити комусь іншому".
Вона зробила крок вперед, щоб змусити вузькоокого чоловіка замовкнути, але замість цього швидко відскочила назад. Через секунду на тому місці, де вона щойно стояла, впав меч. Величезний чоловік, майже три метри заввишки, кинувся вперед і замахнувся мечем.
Орудуючи величезним клинком, майже таким же високим, як і він сам, велетень був приємно здивований швидкістю реакції Тіа. «Вже кілька років ніхто не ухилявся від мого першого удару».
Клео впізнав його. "Але ви ж майстер меча! Чому, пане Геруте?"
Високий чоловік з величезним мечем через плече був Герутом, настільки вправним фехтувальником, що його називали «Мечником». Мечник жив лише для битви, не виявляючи жодного інтересу до здобуття лицарського чи шляхетського звання. І ось, один з таких могутніх Майстрів Меча протистояв їм зараз.
Коли Клео запитав його, чому він це робить, Герут подивився на вузькоокого чоловіка. Йому не хотілося пояснювати самому, тож він залишив це іншому чоловікові.
"Розумієш, темрява Імперії сягає дуже глибоко, - сказав лицар. "Досить часто можна крадькома зазирнути в неї, думаючи, що знаєш достатньо, а потім виявити, що ти був лише біля самого входу. А напад на тебе Майстра Меча - це лише натяк на цю темряву".
Кількість Майстрів Меча в Імперії змінювалася з плином часу, але на сьогоднішній день цей титул мають лише чотири людини. Мечник, який піднявся на вершину свого мистецтва, незалежно від стилю чи формальної підготовки, тепер стояв перед ними як ворог. Навіть Тіа починала ставитися до ситуації обережніше.
Герут міг сказати, що вона стає більш напруженою. "Ти сильна. Було б марно вбивати когось з твоїми навичками. Переходь на наш бік".
Тіа насміхнулася над запрошенням чоловіка. "Лорд Ліам - мій єдиний господар. Я ніколи не зраджу його."
Герут зітхнув, виглядаючи справді розчарованим, коли Тіа підняла свою рапіру. «Дуже шкода... Я з нетерпінням чекав би, щоб вбити тебе, коли ти трохи покращиш свої навички володіння мечем!»
Герут в одну мить скоротив відстань між ними і схрестив леза з Тією. Метал зіткнувся з пронизливим вереском, посилаючи іскри, що летіли швидше, ніж могло бачити око. Для не бійця, як Клео, було неможливо встежити за шквалом зіткнення клинків Герута і Тіа.
Це був бій між мечниками найвищого калібру.
Він не встигав за їхніми рухами, але не встиг і оком змигнути, як Тіа врізалася спиною в стіну далеко від того місця, де вона почала поєдинок.
Чоловік з вузькими очима співав дифірамби Геруту. "Тебе недарма називають Майстром Меча! Ти і справді найсильніший фехтувальник нашого покоління?"
Герут тільки посміхнувся на лестощі. "Позбав мене від солодких розмов. Просто прибери решту, гаразд? Я не отримую ніякого задоволення від того, що рубаю слабаків".
Майстер меча хотів битися тільки з сильними супротивниками, тому він знову повернувся обличчям до Тіа, повністю ігноруючи Клео і Лісітію. Як лицар, Лісітея була лише середньої сили, тому вона навіть не реєструвалася як його супротивник.
Чоловік з вузькими очима провів рукою по волоссю. "Звісно, ми подбаємо про інших. Я не хочу витрачати тут багато часу, тому давайте покінчимо з цим швидко, добре? Давайте, хлопці, до роботи".
Вузькоокий чоловік повернувся і наказав своїм людям рухатися, але ті не відреагували. Побачивши, що його люди стоять без руху, він роздратувався і закричав: "Що сталося? Швидше, приберіть тут все!".
Його люди залишалися на місці, але новий голос відповів йому від входу в кімнату.
«Вони вже мертві, тому, боюся, вони не зможуть виконати цю роботу за тебе».
«Хто там?»
Почувши цей голос, Клео вигукнув: «Граф Бенфілд!»
З темряви з'явився усміхнений Ліам. "Ви, хлопці, схоже, розважаєтесь. У вас знайдеться місце для мене?"
Ліам пройшов крізь підлеглих вузькоокого чоловіка, ігноруючи їх усіх, і вони почали падати на землю, а з їхніх тіл витікала кров.
Притулившись до стіни, куди її кинули, Тіа, схоже, відчувала неабиякий біль, але все одно посміхнулася, побачивши Ліама. «Господодарю... Лі... ам...»
Ліам подивився на Тію, а потім підняв очі на набагато вищого Майстра Меча. "Я завжди хотів зустріти Майстра Меча. Як щодо передачі цього титулу мені?"
Ліам кинув виклик Майстрові Меча, наче зіткнувся з супротивником у відеогрі.