УКОСМОДРОМІ, що належить Міжгалактичному Союзу Рустварр, флот Союзу доповнювали звичайні оборонні сили. Група великих кораблів, що перевозили товари, на чолі з Патріс, щойно прибула до космодрому. Їх супроводжувала посилена охорона у вигляді кораблів найманців.
Космічний порт був секретним об'єктом Союзу, захованим всередині астероїда, який раніше видобували на матеріали. Усередині цієї фортеці було придатне для життя середовище, але ззовні астероїд виглядав покинутим і непримітним. Цей порт використовувався для таємних зустрічей та інших важливих справ, але в певному сенсі він також був кліткою, де утримували важливих гостей з інших країн.
Невеликий розкішний корабель Патріс слідував за ескортним кораблем в астероїд. У космосі була спроектована освітлена лінія, що позначала шлях, яким мав рухатися корабель.
Дивлячись у вікно, вона повернулася до Марі, яка сиділа поруч. «Я не думала, що ми будемо вести ділові переговори всередині фортеці».
Марі сиділа, схрестивши ноги, і читала на планшеті в руках якусь надсекретну інформацію про Союз. Патріс не була впевнена, які саме деталі вивчала жінка, але Марі, здавалося, дуже хотіла бути в курсі всіх подій у Союзі.
— Я впевнена, що вони взагалі не хочуть з нами вести переговори, — сказала Марі. — Союз ніколи не любив імперську систему дворянства.
«Це логічно, адже вони — демократія, якою керують цивільні. Наші системи несумісні».
Союз — це велике об'єднання демократичних планет, які об'єдналися в одну величезну міжгалактичну націю.
Марі презирливо посміхнулася. «Вони — ніщо інше, як збіговисько наволочі. Вони можуть називати себе Союзом, але вся влада в руках лише кількох людей з найбільш розвинених планет».
«Ви, здається, багато про них знаєте».
«Вони засуджують систему дворянства, але з усіма своїми внутрішніми боротьбами за владу вони з радістю йдуть на війну з іншими націями або навіть між собою. З тих пір нічого не змінилося».
«З тих пір?»
Марі все ще вивчала дані на своєму планшеті, але, здавалося, вона вже багато знала про Союз. Це зацікавило Патріс. Марі закрила документи, які читала, і показала Патріс екран планшета, на якому були останні новини з Союзу.
«Я прочитала кілька останніх новин, і нічого не змінилося з тих пір. Вони критикують спадкові системи, але більшість політиків в Союзі самі походять з політичних сімей».
Патріс пробігла очима статтю і знайшла довгий список політичних родин, члени яких обиралися знову і знову протягом поколінь, що підтверджувало слова Марі. Сатиричний тон статті давав зрозуміти, що принаймні люди в Союзі мали достатньо свободи, щоб висловлювати свою думку.
Проте Патріс промурмотіла: «Вони такі самі, як аристократи».
Дивлячись на Марі, Патріс подумки подякувала Ліаму за те, що він надав їй лицаря як охоронця. Я не маю жодних нарікань на її здібності, до того ж вона добре знає внутрішні механізми Союзу.
Вдячна Ліаму за те, що він так продумано надіслав найкращу людину для цієї роботи, Патріс продовжила розмову з Марі.
«Я все ще дивуюся, що вони хотіли використати надсекретну фортецю для звичайних ділових угод. Тут така напружена ситуація?»
Продовжуючи переглядати новини на планшеті, Марі сказала: «У Союзі багато таких фортець. Їм байдуже, якщо про одну з них стане відомо».
Патріс знову поглянула у вікно. У порожнистому ядрі астероїда висіло потужне джерело світла, схоже на мініатюрне сонце. Усі будівлі були спрямовані вгору, до високої міцної стелі центрального приміщення, що робило астероїд ще більш закритим.
Ну, подивимося, як пройдуть ці переговори.
***
У VIP-кімнаті фортеці чекали політики Союзу, високопоставлені урядовці та військові офіцери. Солдати були непривітними і грубими, але один із чиновників з посмішкою простягнув руку Патріс.
«Ви, мабуть, пані Патріс із компанії «Ньюлендс». Дякуємо, що прийшли».
Патріс потиснула йому руку і посміхнулася у відповідь. «Дякую за запрошення».
Патріс сіла за довгий стіл, а Марі стала за її спиною. Кілька солдатів армії Союзу стояли вздовж стіни в подібній позі, грізно дивлячись на Патріс і Марі.
Бачу, нас не дуже раді бачити.
З точки зору уряду Союзу, система дворянства Імперії була анахронічним способом управління державою. Що ще важливіше, між двома країнами тривали довгі військові конфлікти. Політики та чиновники, можливо, зустрічали Патріс з посмішками, але вона була впевнена, що всередині вони були глибоко розгнівані.
Чиновник, який раніше привітав Патріс, розпочав зустріч. «Не хочу переходити відразу до справи, але давайте обговоримо цю угоду, добре?»
«Я не проти».
Всі військові офіцери були похмурі, незадоволені тим, що навіть розглядають угоду з ворогом. Знаючи, наскільки роздратовані військові, чиновники, ймовірно, не хотіли, щоб зустріч затягнулася, і намагалися швидко вирішити питання. Патріс теж не мала жодних заперечень.
Чиновник продемонстрував їй голографічний список. «Ось товари, які ми хочемо придбати у вас».
«Це досить багато», — сказала вона.
«Ну, у нас свої обставини. Ми хочемо укласти довгострокову угоду».
«Довгострокову, кажете?»
«Так. Для вас це теж непогана угода, чи не так? Я думаю, вам буде вигідно мати постійні відносини з урядом Союзу».
Чиновник був трохи зарозумілий, безсумнівно вважаючи, що Патріс скористається такою нагодою. Це також було правдою, що для неї це була непогана угода. Якби не було інших обставин, які слід було б врахувати, вона, ймовірно, вже обговорювала б умови з ними. Однак зараз за її спиною стояла досить страшна людина, яка працювала безпосередньо на Ліама і пильно стежила за жінкою.
«Давайте відкладемо цю розмову на деякий час», — сказала Патріс.
«Відкласти? Що ви маєте на увазі? Ми ж говоримо вам, що плануємо регулярно закуповувати великі партії товарів у вашої компанії».
Патріс подумки буркнула на недовіру чиновника. Я хочу закінчити це так само швидко, як і ви!
Патріс згадала слова Томаса про те, що вона наразилася на гнів Ліама, маючи справу з незаконними елементами.
— Ви не могли б мені сказати, що саме зараз відбувається в Союзі?
Її просте запитання змило фальшиві посмішки з облич політиків і чиновників.
— Можна запитати, чому ви хочете це знати? — запитав чиновник. Його голос був набагато темнішим, ніж раніше.
Патріс все ще посміхалася. «Ну, це граф Бенфілд підготував товари, які я планую продати, а граф не хоче бути на боці несправедливих».
У відповідь на це військовий генерал з грудьми, обвішаними медалями, голосно вдарив кулаком по столу.
«Як ти смієш?!» — крикнув чоловік. Марі зробила крок у його бік, змусивши солдатів біля стіни витягнути зброю. Переговори були на межі зриву, але чиновник поспішно встав і спробував заспокоїти ситуацію.
«Зачекайте, зачекайте!» — сказав він, намагаючись заспокоїти військових. «Вибачте, але вони ще не повністю розуміють ситуацію».
Інші чиновники підхопили його слова, щоб стримати відкрито ворожих солдатів.
Патріс полегшено зітхнула, що ситуація не зірвалася остаточно. «Дякую», — сказала вона.
Їхнє військові дійсно незадоволені цим.
Чиновник слабо похитав головою і сів, щоб почати просто пояснювати Патріс ситуацію. Він спроектував між ними кілька документів і голографічних зображень.
«Все почалося з руху за незалежність».
— Що ви маєте на увазі?
— Декілька планет, що входять до Союзу, бажають вийти з нього і утворити власну міжгалактичну державу.
Такі рухи за незалежність не були рідкістю навіть в Імперії, тож не дивно, що вони виникли і в Союзі.
— Ви одразу придушили їх?
Будь-яка територія, яка намагалася відокремитися від Імперії, була швидко підкорена, а іноді й цілі планети знищувалися. Однак, здавалося, що в Союзі все було інакше.
Один із політиків глумливо відреагував на слова Патріса. «Ваша Імперія — це зграя дикунів, якщо ви відразу вдаєтеся до військових дій при перших ознаках непокори».
Чиновник вибачився перед Патрісом за коментар політика. «Вибачте, це було недоречно».
«Нічого страшного».
«Це правда, що ми не вдаємося до військової сили одразу, коли планета оголошує незалежність від Союзу». Чиновник намагався пояснити Патрісу унікальні виклики цього конкретного руху за незалежність. «Якщо рух є планом диктатора, ми швидко його придушуємо, але якщо народ демократично вирішує відокремитися, ми можемо лише визнати його рішення».
Якби це було питання, яке можна було вирішити військовим шляхом, Союз уже зробив би це, але оскільки це було рішення, прийняте демократичним шляхом, згідно з політикою Союзу, нічого не можна було вдіяти.
Патріс обміркував це. «Тут все зовсім інакше, ніж в Імперії».
«Але якби це було все, що відбувається, то не було б великої проблеми. Проблема в тому, що планети, які бажають відокремитися, утворили альян, і цей альянс оголосив війну Союзу».
Патріс дивилася на документи перед собою і помітила щось цікаве. Усі світи, що відокремилися від Союзу, були безсилими в уряді Союзу. Це було об’єднання невеликих адміністрацій, які формально входили до Союзу, але не мали в ньому реальної влади. Навіть об’єднавшись, вони не мали військової сили, щоб так швидко оголосити війну Союзу.
Хтось їх підтримує?
Коли Патріс спала на цю думку, вона помітила, що бюрократ пильно стежить за її обличчям, чекаючи реакції.
Він сказав: «Бойові одиниці, якими вони володіють, замасковані, але виготовлені в Імперії».
Вивчаючи зображення, що проектувалися перед нею, Патріс швидко впізнала кораблі та мобільних лицарів як роботу імперської зброярні.
Ці, схоже, виготовлені Першою зброярнею. Друга теж брала участь. І всі вони най новіші моделі!
Перша і Друга зброярні раніше були союзниками роду Берклі, але рід Берклі був знищений Ліамом. Те, що цілком нові кораблі, створені цими фабриками, використовувалися цим союзом повстанців, було надзвичайно незвичайним.
Якщо вони передають такі нові кораблі, то вони, мабуть, від когось досить високого в Імперії.
Поки Патріс розмірковувала, хто може підтримувати цей новий союз, вона критикувала чиновника за те, що він, здавалося, натякав. «То ви вважаєте, що Імперія підтримує ваших ворогів? Я розумію, чому ви всі так нервуєте, але зганяти злість на мені нічого не вирішить. Я лише купець, але можу запевнити вас, що людина, яка стоїть за мною, граф Бенфілд, точно не підтримує ворогів Союзу».
На той момент чиновник, здавалося, прийняв її твердження. «Прошу вибачення. У будь-якому разі, проблема полягає в тому, наскільки поширений цей рух за незалежність. Армія Союзу змушена виділяти занадто багато сил просто для спостереження за ситуацією, не кажучи вже про ефективне переміщення військ».
Отже, армія Союзу була надто зайнята спостереженням за тим, як вороги збирають найсучасніше озброєння, щоб належним чином контролювати зовнішні регіони.
— Ви маєте інформацію про те, хто саме підтримує ваших супротивників? — відверто запитала Патріс.
Чиновник, здавалося, не дуже хотів відповідати. — Це непідтверджена інформація, але... ми вважаємо, що це принц Лайнус з Імперії. Точніше кажучи, ми вважаємо, що до цього причетна людина, пов'язана з принцом.
— Другий принц? Тоді я дивуюся, що ви погодилися зустрітися зі мною.
Оскільки Імперія, судячи з усього, спричиняє внутрішні конфлікти в Союзі, чому вони взагалі намагаються покластися на компанію Патріс?
Чиновник ледь посміхнувся. «Ви сказали, що за вами стоїть граф Бенфілд, правильно? Союз виявляє до нього певний інтерес».
Ліам не тільки завоював собі ім'я в Імперії, але й інші країни звернули на нього увагу. Це означало, що вони також знали про його опозицію до Лінуса.
— Ви з самого початку знали, що граф Бенфілд виступає проти принца Лайнуса, чи не так?
— Сподіваюся, ви не недооцінювали нашу інформаційну мережу. А тепер повернемося до справи?
— Звичайно, — відповів Патріс.
Вона відчула, як трохи спітніла.
Здається, ми не набагато випереджаємо Союз у питанні розвідки. Це недобре.
***
Поки Патріс займалася діловими питаннями, Марі залишила охорону купця своїм підлеглим і вийшла з кімнати. Вона пішла коридором, широко розплющивши очі, палаючи від хвилювання після щойно почутої розмови.
«Отож це те, що турбувало леді Розету. Лорд Ліам, як завжди, практично надприродно володіє ситуацією».
Відразу після того, як він налаштував проти себе Лайнуса, Ліам зміг отримати інформацію, яку міг використати проти нього. Проникливість Ліама можна було б списати на чисту удачу, але саме це робило її такою вражаючою.
«Сам Всесвіт бажає успіху лорду Ліаму. Я знала, що він той самий...»
Вона зайшла до ванної кімнати, щоб поправити макіяж, і побачила там жінку-охоронницю одного з високопоставлених членів Союзу. Одягнена в чорний костюм і сонцезахисні окуляри, жінка посміхнулася, побачивши Марі. Потім її постать розчинилася в густій рідині і змінилася, повернувшись до справжнього вигляду — одного з маскованих агентів Кукурі.
Марі примружила очі, дивлячись на цю членкиню команди таємних агентів роду Бенфілд. «Ну?»
Підлегла Кукурі хіхікнула і доповіла: «Це правда, що вони звернули увагу на господаря Ліама, але лише нещодавно. Насправді вони шукали інформацію про Лайнуса, коли всплило ім'я господаря Ліама».
«То вони блефували».
«Вони не мають детальної інформації про рід Бенфілд».
— Тоді їхня початкова ворожість була не удаваною. Вона була справжньою.
Заява чиновника про те, що вони стежили за Ліамом, була брехнею.
Марі клацнула язиком і запитала шпигуна: — Що ти дізнався про цілі Союзу?
— Це правда, що їм потрібні припаси. Кілька їхніх воріт для далеких переходів було знищено, і вони мають проблеми з постачанням.
— Щось ще?
— Це вся інформація, яку мав цей охоронець, — відповів шпигун, маючи на увазі людину, яку він усунув і замінив. — Я з’ясую більше деталей.
— Ми не можемо дозволити, щоб лорда Ліама використали, — сказала Марі Кукурі. — Продовжуйте збирати інформацію і знайдіть компромат на Союз.
Чоловік знову змінив зовнішність на жіночу охоронця. — Звичайно.
Таємний шпигун вийшов із ванної кімнати і повернувся на своє місце.
Марі посміхнулася. «Союз буде танцювати в руках лорда Ліама».
***
Об'єднане Королівство Оксіс було ще однією міжгалактичною державою, яка, як і Альграндська Імперія, використовувала систему дворянства. Якщо між ними і була різниця, то вона полягала в тому, що Об'єднане Королівство насправді було об'єднанням декількох держав з власними системами дворянства. Кожна держава мала свого монарха, і всі вони збиралися на асамблею, щоб вирішувати питання політики об'єднання.
Томас саме зустрічався з дворянином однієї з держав, що входили до цього об'єднання.
Шляхтиш, старий діловий партнер Томаса, сидів у своєму кабінеті і курив кальян у формі люльки. В обмін на значний внесок він ділився з Томасом усілякою інсайдерською інформацією про Обєднане Королівство і не виявляв жодного почуття провини.
"Принц Лайнус підтримує кілька націй у Об'єднаному Королівстві. Він уклав таємну угоду про передачу деяких незабудованих територій на кордоні Імперії, якщо він стане імператором".
«Таємна угода?»
Томас здивувався, але ця ідея не була для нього такою вже й дивною. Територія Імперії була величезна, і Лайнусу анітрохи не зашкодило б відмовитися від її крихітної частини. Насправді, це була невелика ціна, якщо така угода допоможе йому стати імператором.
Вельможа видихнув трохи диму, який потім перетворився на птаха і полетів. Люлька дозволяла йому формувати і контролювати дим, який він видихав. Коли димовий птах вдарився об стіну і розвіявся, вельможа продовжив.
"Ті, хто уклав угоду з принцом Лайнусом, отримують владу в Об'єднаному Королівстві. І як наслідок, спалахують всілякі сутички, тому всі намагаються зібрати припаси, які знадобляться для конфлікту. Вам теж варто приїхати до нас і вести з нами бізнес. Ти ж продаси мені дешево, правда, старий друже?"
Томас вирішив, що це справедлива ціна за інформацію. Він кивнув і попросив більше подробиць. "Ти знаєш, хто саме уклав цю угоду з принцом Лайнусом?
"Звісно. Мій лорд - один з них".
Томас на мить втратив дар мови, коли дізнався, що в угоді з Лайнусом брав участь власний король цього вельможі. «А як щодо тебе?»
Він теж був одним із змовників Лайнуса? Однак вельможа розсміявся, намагаючись розвіяти страхи купця.
"Ей, я не нація. Я лише окремий шляхтич. Король може бути в змові з принцом Лайнусом, але я - ні".
Проте Томас не міг довіряти словам цього чоловіка. Цей вельможа міг вдавати, що підіграє Томасу, щоб потім встромити йому ніж у спину. Насправді, причина, з якої Томас припинив мати з ним справу в минулому, полягала в тому, що він вирішив, що той чоловік не заслуговує на довіру.
«Я радий це чути», - сказав Томас, приховуючи свої справжні почуття.
Вельможа продовжив у гарному настрої. "Тож, по суті, наш народ підтримує принца Лайнуса. Зрештою, якщо він досягне успіху, ми отримаємо частину прикордонної території, а це піде на користь всьому Об'єднаному Королівству".
Томасу не сподобалося, що цей чоловік подає ситуацію як благо для колективної нації. Угода з принцом Лайнусом викликає розбіжності. Якби він дійсно думав про благо Королівства, він би вважав сутички між його народами поганим явищем. Можливо, цей дворянин і не вступав у змову з Лайнусом, але він явно сидів склавши руки і чекав, щоб скористатися обставинами, в яких опинився.
Шляхтич зацікавлено задер голову. «Однак останнім часом він став трохи дивним».
«Дивним?»
"Раніше все ніколи не було таким жорстоким, навіть за участі Імперії. Частково це пов'язано з часом, але мені здається, що цього разу все не закінчиться просто сутичками. Це стає досить напруженим".
Томас замислився. Чи є тут ще щось, що має відношення до справи?
Шляхтич відкашлявся, повертаючись до справ. "Так чи інакше, через усі ці потрясіння нам зараз важко у фінансовому плані. Сподіваюся, ми можемо розраховувати на вашу підтримку. Чому б вам не стати особистими торговцями нашого роду?"
У відповідь на пропозицію чоловіка Томас відчайдушно намагався зберегти посмішку купця. Якби він втратив концентрацію, його губи могли б за секунду перетворитися на гримасу.
«Це буде складно, враховуючи підтримку, яку ми зараз отримуємо від роду Бенфілдів».
Якби компанія Генфрі стала вашими особистими торговцями, нас би просто використали і викинули в найкоротші терміни.
Дивлячись на чоловіка навпроти, Томас відчув ще більшу вдячність за свої стосунки з Ліамом.
***
Під час шкільної лекції я краєм ока спостерігав за Воллесом. Він виглядав все більш виснаженим з кожним днем, через те, що почав більше пити, відколи я вирішив підтримати його брата Клео.
«Можливо, ти й зміцнів фізично, - порадив я йому, - але ти все одно зруйнуєш себе, якщо зайдеш надто далеко, друже».
Речі, про які я міг тільки мріяти в минулому житті, тут були реальними, включаючи неймовірні ліки. Існували миттєві ліки від похмілля, і людина могла щовечора купатися в алкоголі, а наступного ранку бути здоровою. Більшість людей навіть не страждали від негативних наслідків вживання алкоголю, оскільки їхні тіла були штучно зміцнені. Невелика кількість алкоголю взагалі не впливала на них. Якщо Воллес і в'янув, то лише тому, що пив надмірно багато, і це спричиняло певні психологічні проблеми.
"Просто залиш мене в спокої. Мене все одно скоро вб'ють. За мною полюватимуть убивці, а коли мене зітруть, скажуть, що це була хвороба. Хе-хе... Така доля багатьох монарших осіб".
Його песимізм дійсно починав мене дратувати. "Я приставив до тебе охорону. Просто заспокойся вже."
"Імператорська сім'я має довгу брудну історію. Ти знаєш, скільки організацій вбивць з'явилося протягом цієї історії? Є люди, від яких ти не можеш захиститися лише тому, що ти сильний, Ліаме."
Ці вбивці з'явилися не просто так... Однак він мав рацію - не завадило б бути готовим. Я вирішив витратити більше грошей на свій особистий захист.
Поки я намагався заспокоїти зневіреного Воллеса, я отримав екстрене повідомлення. Я перевірив свій планшет під столом у лекційній аудиторії і знайшов звіти від Томаса і Патріс, які все ще перебували у відрядженнях в інших країнах. Також прийшов звіт від Марі.
Томас з'ясував, що сутички, які відбуваються в Об'єднаному Королівстві Окс, відбуваються через Лайнуса. Що Лайнус - справжній лиходій, як і я. Було ще дещо в цьому звіті, що мене заінтригувало.
Томас отримав свою інформацію від підозрілого дворянина, який працював за спиною свого монарха, продаючи своїх співгромадян без жодних докорів сумління.
Мені подобається голос цього зрадника! Я скажу Томасу підтримувати з ним стосунки. Але ми не можемо підтримати його напряму. Наразі нам доведеться працювати з більш респектабельним типом, з тим, чия нація не була в угоді з Лайнусом.
У звіті Патріс йшлося про те, що в Міжгалактичному Союзі Рустварр Лайнус підтримував рух за незалежність. Чувак, цей хлопець дійсно має свої пальці в усіх видах пирогів. Імперії було вигідно підтримувати світи, які бажали стати незалежними, оскільки це ввергало Союз у сум'яття. Однак, оскільки я був ворогом Лайнуса, мені довелося б підтримувати Союз. Я такий поганий. Я робив це з власних егоїстичних міркувань, не зважаючи на те, що від цього виграє Імперія. Я справді починав перетворюватися на злого лорда.
Нарешті, я прочитав звіт Марі і зловив себе на тому, що роздратовано закочую очі від його безглуздих висновків.
«Хто сказав їй повідомляти мені про надприродну маячню?»
Марі заявила, що вона не може повірити, що всі чвари в цих сусідніх країнах були спричинені впливом Імперії. Для різних міжгалактичних націй не було рідкістю втручатися одна в одну, як це траплялося незліченну кількість разів у минулому. Вона стверджувала, що цього разу все було інакше. Марі здавалося, що за лаштунками смикає за ниточки щось набагато більше, ніж Лайнус.
Що це, теорія змови? Вона безглузда. Цей всесвіт бачив постійні війни. Це був просто збіг, що всі ці сутички спалахнули в один і той же час зараз. За лаштунками не було нічого таємничого.
Ні... Секундочку. Мені спала на думку реальна можливість. Ці безлади спалахували в сусідніх країнах у дуже зручний для мене час, саме тоді, коли я вступав у ворожнечу з принцами. Ці конфлікти створили мені умови для успіху в моїх міжнародних справах. Можливо, ця ситуація справді була для мене надто зручною.
Не може бути! Я затулив рота, щоб не розплакатися. Я мало не вигукнув подяку на всю аудиторію.
Такий зручний час... За ним могла стояти лише одна людина. Провідник!
«Як справи, Ліаме?» Воллес повернув до мене своє втомлене обличчя.
Я задоволено посміхнувся. "Радій, Воллесе. Моя перемога майже забезпечена."
«Ти що, замріявся на уроці, чи що?»
Я стер посмішку з обличчя і вдарив Воллеса по голові. Як він посмів насміхатися з мене, коли я говорив серйозно?
***
«Будьмо!»
У тьмяно освітленому барі лунали безтурботні голоси і дзенькіт келихів. Дами в дорогих сукнях принесли напої для Ліама і підсіли до нього за столик.
Поруч з Ліамом сидів Воллес, який плакав, п'ючи алкоголь прямо з пляшки. «Дідько!» - вигукнув він.
"Не кожен день ми буваємо в такому висококласному місці, як це, Воллесе. Як щодо того, щоб насолоджуватися, га?"
"Як я можу це зробити? Тут немає чим насолоджуватися!"
Все ще наляканий тим, що його вб'ють, Воллес намагався відволіктися за допомогою випивки. Народившись у монаршій родині, він точно знав, наскільки витонченими є сучасні методи вбивства.
Звичайно, все було зовсім не так, як дві тисячі років тому. Тоді був період, коли монарших осіб було так багато, що виник довгий і кривавий конфлікт за їхнє скорочення. Цей період породив цілу низку організацій вбивць, які в кінцевому підсумку зникли під час конфлікту. Існувала навіть історія про те, як одну з таких організацій зрадив їхній роботодавець - тодішній імператор - і всі вони були перетворені на камінь. Розповідь про цю історію завершувалася думкою про те, що якщо ці вбивці коли-небудь звільняться від свого скам'янілого стану, вони вб'ють кожного ионаршу особу імперії, яку зустрінуть, щоб помститися за це. Воллес вважав цю історію свого роду застереженням, але, тим не менш, вбивці продовжували існувати, а їхні методи ставали все більш витонченими в наш час.
«Я впевнений, що зникну так, що ніхто ніколи не дізнається, що зі мною сталося», - нарікав Воллес. «О, це було надто коротке життя».
Ліам похитав головою. "Коротке? Ти живеш вже вісімдесят років".
"Так, лише вісімдесят років! Я хочу жити довше!" заволав Воллес.
Пам'ятаючи про тривалість життя з його попереднього життя, Ліам не знав, як на це реагувати. «Вісімдесят років - це мало, еге ж?» - пробурмотів він.
Одна з жінок за їхнім галасливим столом встала і попрямувала до вбиральні. «Вибачте, чи не могли б ви?»
***
Зайшовши до вбиральні бару, жінка прибрала кокетливу посмішку з обличчя. Вона підтвердила, що була сама, а потім дістала з сумочки шприц.
"Що за дурень. Він думає, що виживе лише завдяки своєму вмінню володіти мечем? Нікому не потрібна сила, щоб убити людину".
Вона ще раз перевірила всі свої знаряддя вбивства, а потім повернулася до Ліама... але раптом побачила, що стіна відгородила її від дверей вбиральні.
«Що?»
Жінка підняла голову.
Темна стіна посміхалася до неї. "Я згоден від щирого серця. Але якщо ти хочеш його вбити, то такої маленької голки буде замало".
Стіна була великим чоловіком, який перегородив їй шлях. На ньому була усміхнена маска і чорна мантія. Жінка набрала повітря, щоб закричати, але ззаду простяглася рука і затиснула їй рот. Другий ворог опинився ззаду, а вона цього не помітила. Вона повернула голову, щоб подивитися, і побачила жінку, яка стояла в такій самій усміхненій масці.
Жінка в масці простягнула руку і стягнула шкіру з обличчя іншої жінки, але замість жахливого вигляду голих м'язів, під зірваним обличчям відкрилося інше обличчя. Ця жінка була замаскована під одну з дівчат у барі, і коли її особистість розкрилася, вона нахмурилася.
Здоровань наблизив своє обличчя в масці до її обличчя. "Таке грубе маскування в наш час викликало б сміх. Невже знання минулих організацій були втрачені?"
Жінка вивихнула плече, намагаючись втекти, але жінка в масці притиснула її до себе, і вона не могла вирватися.
«Тц!»
Шкіра жінки в масці, здавалося, прилипла до іншої жінки, і вона не могла вирватися. Потім вона продовжила занурюватися в підлогу.
«Нгх!»
Чоловік у масці з цікавістю спостерігав, як жінка продовжувала боротися.
"Здавалося б, сила, зрештою, стає в нагоді, але, можливо, ви, сучасні вбивці, маєте свої власні прийоми. Хм, думаю, нам краще витягнути з тебе деяку інформацію. У наших знаннях розрив у дві тисячі років, як-не-як".
Оскільки було очевидно, що ці двоє були тієї ж професії, що й вона сама, жінка розуміла, наскільки погано, те що вона потрапила до них у полон.
Я... я мушу втекти!
Вона знову почала боротися з новим поривом відчаю, але жінка в масці швидко позбавила її свідомості.
***
Жінка в масці подивилася вниз на свою непритомну здобич.
"То це вбивця, що служить імператорській родині? Яка ж жалюгідна."
Чоловік у масці - Кукурі - посміхнувся у відповідь на її коментар.
"Цікаво, чи всі вбивці зараз такі, - сказав він. "Звичайно, вони могли просто розвиватися інакше, ніж ми. Ми не будемо поспішати з розслідуванням цього питання. А поки що перевдягнися в ту жінку, за яку вона себе видавала, і йди служити господарю Ліаму, добре?" Кукурі наказав жінці в масці, своїй підлеглій, повернутися назад, щоб не було ніяких проблем через зникнення жінки.
Вбивця не мала жодних заперечень. «Так, голово».
Вона швидко взяла голову непритомної жінки між долонями. Повільно вона почала набувати вигляду тієї жінки, під яку була замаскована вбивця. Це було не просто її обличчя: жінка-вбивця досконало відтворила одяг та аксесуари жінки. Під час цього процесу тіло непритомної жінки здригалося від спазмів, а з рота йшла піна. Коли перетворення завершилося, жінка-вбивця відпустила жінку, яка опустилася на підлогу і зникла з поля зору.
«Все було так, як я і очікувала», - сказала жінка-вбивця, яка також отримала доступ до спогадів жінки, коли перевтілювалася в її маскування. «Вона не мала жодних корисних знань чи навичок».
Кукурі знизав плечима, розчарований. "Я не очікував, що вони пошлють таких слабаків за Господарем Ліамом. Що ж, це добре. Тоді я залишу решту на тебе".
Сам Кукурі провалився під підлогу і зник. Після того, як він і непритомна жінка пішли, до вбиральні почулися поспішні кроки. Це був співробітник.
"Кетрін, повернися назад! Ми не хочемо розсердити клієнта!" - проскулил чоловік через двері, і жінка-вбивця відреагувала належним чином.
Вона грала гордовиту жінку, тож моя відповідь мала бути...
"О, замовкни. Я вже йду!"
«Боже, яка запальна!» Чоловік пішов, нічого не запідозривши.
Підлеглий Кукурі вийшов з туалету і попрямував назад до Ліама.
***
Через три роки мого навчання в Імператорському коледжі у висококласному готелі, який я називав своїм теперішнім домом, відбулася зустріч великої кількості вельмож. Звичайно, я був тим, хто зібрав їх там.
«Дякую, що ви всі прийшли на зустріч зі мною», - привітав я цю неприємну на вигляд компанію.
Кілька з них вирізнялися особливо огидним виглядом. Один з них був молодий, але з зачесаним назад білим волоссям, худорлявий і з пустотливим поглядом. Це був шляхетний граф Френсіс Сера Гʼянне, і мої інстинкти підказували мені, що не варто його недооцінювати.
Граф Г'яне сказав: «Я не очікував, що мене викличуть на Столичну планету і попросять приєднатися до вашої фракції, графе Бенфілд, але я вдячний за таку можливість». Він був звичайним лиходійським типом, який посміхався зовні, не даючи вам знати, про що він думає всередині.
Іншого лиходія було так само легко помітити - графа Єрихона Сера Галла, який носив пов'язку на очах і був весь у мускулах. Він сидів, схрестивши руки, з самовпевненою посмішкою на обличчі.
"Ніколи не думав, що такий юнак, як ти, покличе мене до себе. Я б проігнорував ваше запрошення, якби ваше ім'я не було граф Бенфілд".
Незважаючи на всю його веселу манеру вимови, його слова пронизані колючими шипами. Тіло графа Галла було вкрите шрамами, що надавало йому вигляду загартованого в боях воїна, але, вочевидь, у ньому було більше м'язів, ніж розуму. Сучасні медичні технології могли б легко стерти ці шрами, але він, ймовірно, зберіг їх, тому що хотів виглядати страхітливо. Він, швидше за все, був радше маленьким мальком, ніж здавалося з його зовнішнього вигляду та поведінки, але родина галлів мала владу серед знаті на околицях, тож я не міг недооцінювати галлів, що б там не говорили мої враження про цього хлопця.
Допомагав мені керувати цією кімнатою, повною колоритних особистостей, барон Екснер, батько Курта.
«Давайте перейдемо до справи», - сказав він. «Лорде Ліаме, ви дійсно маєте намір створити фракцію на підтримку принца Клео?»
Я нарешті офіційно оголосив про свій намір сформувати фракцію на підтримку третього принца, і багато хто з вельмож поставився до цього з побоюванням. Мені вдалося використати свою репутацію, щоб зібрати багатьох з них тут, але жоден з них ще не погодився приєднатися до мене. Більшість з них явно вважали безглуздим демонструвати свою підтримку Клео, але я сам не мав жодних сумнівів щодо свого шляху до перемоги.
"Звичайно, - сказав я барону Екснеру. «Я пообіцяв зробити принца Клео наступним імператором».
Звук бурмотіння вельмож наповнив кімнату. Я зібрав переважно голів родин, дворян, які керували власними володіннями. Більшість з них, як правило, не мали причин прибути на Столичну планету, а отже, мали слабке уявлення про те, що відбувається при імператорському дворі.
Навіть барон Екснер занепокоївся. «Хіба Його Величність... ну, не дуже прихильно ставиться до принца Клео?»
«Я впевнений, що ні, але в тому-то й справа». Оскільки існувала велика ймовірність того, що нинішній імператор був моїм таємним ворогом, моїм єдиним вибором було усунути його.
Граф Г'янне був дуже зацікавлений тим, що я мав сказати. Судячи з усього, моя нова фракція була в дуже несприятливому становищі, але Г'янне, тим не менш, здавалося, дуже хотів приєднатися.
«Ну, це, звичайно, було б цікаво, якщо це можливо», - сказав він. "Моя сім'я має погану репутацію при дворі з тих пір, як кілька поколінь тому заслужила гнів імператора. Це хороша можливість для нас повернутися назад".
Мені було цікаво, які жахливі вчинки скоїв його предок. Я був упевнений, що з графа Гʼянне вийшов би ідеальний соратник для злого лорда.
Побачивши, що граф Гʼянне схвалив цю ідею, граф Галль також швидко висловив свою зацікавленість.
"Мені не подобається, що придворне сміття впливає на мене в моїх володіннях, тому було б чудово мати на троні більш вигідного для нас імператора. Втім, я чув, що принц Келвін і принц Лайнус досить грізні".
Я спроектував кілька голографічних документів і збільшив їх, щоб усі присутні вельможі могли їх розглянути.
«Ці документи стосуються таємних угод, які принц Лайнус веде з іноземними державами». Це була інформація, яку я зібрав про угоди Лайнуса як з Союзом, так і зі Обʼєднаним Королівством.
Граф Г'яне підпер рукою підборіддя, його задумливий погляд втупився в дані, що лежали перед ним. "У цьому немає нічого незвичайного - цього буде недостатньо, щоб зашкодити йому. Принц Лайнус обов'язково вдасть, що нічого не знає, навіть за наявності доказів".
«Я не розраховую на те, що принц Лайнус понесе за це відповідальність». Я не збирався протистояти йому зі своїми висновками - я просто хотів, щоб якомога більше людей дізналися про його зв'язки з іноземними державами. "Достатньо буде лише зашкодити його репутації. Принц Клео здобуде трон, маючи кращу репутацію".
Граф Галль виглядав враженим моєю впевненістю. «Якщо це можливо, це чудово, але чи не буде досить нерозважливо йти проти принца Лайнуса?»
Лайнуса підтримувало багато вельмож - безсумнівно, більше, ніж я зібрав у цій кімнаті, - і всі вони були більш могутніми. Було б розумно уникати конфлікту з такою людиною.
Барон Екснер нервово спітнів. «Загроза надто велика, щоб такий простий барон, як я, міг їй протистояти». Він, напевно, думав, що не має достатньо влади, щоб зробити свій внесок.
"Не хвилюйтеся - принц Клео візьме на себе основний удар, а я буду стояти за його спиною. Я хотів би отримати вашу допомогу, але я не вимагатиму нічого нерозумного".
Все, чого я хотів для своєї фракції, - це чисельності, бо чисельність - це сила. Поки я міг сказати, що багато людей підтримують Клео, ще більше людей будуть заохочені приєднатися до неї.
Граф Галл обвів поглядом кімнату. "Ну, я б сказав, що це повна маячня, якби ви не були людиною, яка знищила рід Берклі. Звучить цікаво, тож я з вами".
Граф Г'яне засміявся. «Я теж».
Після того, як ці двоє впливових чоловіків прийняли рішення, інші дворяни також висловили свій намір приєднатися до фракції Клео.
Барон Екснер подивився на мене. «Ніхто б не підтримав принца Клео без вашого запрошення, лорде Ліаме».
Здавалося, що знищення дому Берклі дало мені неабиякий вплив. Люди довіряли навіть такому нахабі, як я, після того, що я зробив, і я був вдячний за це. Однак це було не все, заради чого ми тут зібралися.
«Я запевняю всіх вас, - сказав я присутнім, - що врешті-решт ми переможемо».
Я обвів очима присутніх вельмож. Всі вони були сумнівного вигляду, кожен зі своїми дивацтвами. Лиходії завжди вишукують ситуації, з яких можуть отримати вигоду, і люди в цій кімнаті були переконані, що якщо вони залишаться зі мною, то справді отримають вигоду. Зрештою, коли Клео стане імператором, ми зможемо робити майже все, що захочемо, і ці вельможі нарешті повірили в це. Це був би наш час.
Я був справжнім лиходієм, тож природно, що навколо мене збиралися інші лиходії.
«Ми будемо тими, хто створить нову еру», - драматично підсумував я.
Я посміхнувся, і члени моєї нової фракції посміхнулися разом зі мною.
***
Після зустрічі граф Гʼянне і граф Галль влаштували собі невелику зустріч в іншому готелі. Граф Гʼянне зняв номер, а граф Галл стояв біля вікна, дивлячись на столичну планету.
"Нова ера, еге ж? Я б розсміявся в кімнаті, якби це не був Бенфілд", - сказав граф Галл, не відвертаючись від вікна.
Граф Гʼянне подивився на напій у своєму келиху, відчуваючи задоволення. «Яке щастя, що така видатна людина, як він, народилася на околиці, еге ж?»
«Його діди і батьки були дурнями, але це означає, що кров лорда Алістера вимерла».
«Так, його прадід, герой окраїн... Він був великим правителем».
Прадід Ліама залишався шанованим серед знаті на окраїнах Імперії.
Галл засміявся. "Ти бачив, кого він кликав до себе? Нікого, крім невдах."
"Я чув, що граф Бенфілд зарозумілий, але в душі він доброзичлива людина. Я в цьому переконався, побачивши, кого він покликав на сьогоднішню зустріч. Це були люди, які цінують гідність і силу волі більше, ніж вигоду".
Вельможі, яких зібрав Ліам, були добродушними лордами, які правили гордо, хоча самі не мали великої влади. Галл та Г'яне були такими самими.
"Ті, хто був ближче до центру імперії, завжди зневажали тих, хто жив на околицях. Я був би радий, якби ми могли посадити принца Клео на трон і нарешті зробити щось для вирішення проблем нашого знехтуваного народу. Чи не так, Франциско?"
"Я відчуваю те ж саме, лорд Джеріко. Граф Бенфілд повинен перемогти."
***
Як представник фракції Клео, Ліам офіційно заявив широкому загалу про свою підтримку третього принца.
Того вечора Лайнус пішов до свого брата Клео, і вони зустрілися в приймальні. Після формального привітання Лайнус перейшов до справи.
«Клео, я мав про тебе хибну думку».
«Що ти маєш на увазі?»
"Ну, я думав, що ти задовольняєшся мирним, скромним життям, незважаючи на своє становище. Тому я тебе і недооцінював."
«Зрозуміло.»
Лайнус підвівся зі свого місця і холодно подивився на Клео. «Шкода, що ти більше ніколи не будеш спати спокійно». Це було, по суті, оголошення Лайнусом війни Клео.
"Ти пройшов весь цей шлях тільки для того, щоб погрожувати? Ти, мабуть, не маєш нічого кращого, Лайнусе". Клео ледь помітно посміхнувся, вважаючи забавним, що Лайнус зійшов зі свого шляху, щоб попередити його віч-на-віч про свої наміри.
Лайнус не оцінив глузування Клео. Вираз його обличчя став суворішим, і він відкинув усі претензії. "Не сприймай мене легковажно, ти, маленька дитино. Ти думаєш, що ми тепер на рівних, коли у тебе є своя маленька фракція? Ти не рівня мені з усім тим набродом, що ти зміг набрати".
Можна було б запитати, якщо фракція Клео дійсно була такою незначною, чому Лайнус поводився так вороже?
"Ти виглядаєш страшенно роздратованим, - сказав Клео. «Щось не так?»
Очі Лайнуса спалахнули. Він зробив загрозливий крок вперед, але Тіа весь цей час стояла за спиною Клео, захищаючи його.
Її очі звузилися на нього.
«Я спостерігаю за тобою, принц Лайнусе».
Лайнус зупинився на місці, зібрався з думками і попрямував до дверей, наче погляд Тіа змусив його втекти. Проте перед тим, як вийти з кімнати, він повернувся, щоб показати свою звичайну браваду.
"Думаю, ти пошкодуєш, що вплутався в цей конфлікт, брате. Тепер ти мій ворог".
Коли Лайнус пішов, Клео відкинувся на спинку крісла. «Ми завжди були ворогами, Лайнусе».
Потім Тіа приготувала Клео чай. Спостерігаючи за нею, він ще більше цінував її. Вона була не тільки сильним воїном, але й досконало володіла етикетом. Клео вважав свою сестру вражаючою лицаркою, але вона не була на рівні Тіа.
«Вам не подобається принц Лайнус, Ваша Високість?»
Клео не знав, як відповісти на запитання Тіа. "Справа не в цьому. Просто нам обом треба враховувати наше становище принців. Можливо, ми б порозумілися за інших обставин".
Чи були б вони близькі, якби не були членами королівської родини? Це було безглузде запитання, і Клео похитав головою.
Він підніс до губ напій, який приготувала йому Тіа, і саме тоді до кімнати увійшла його сестра Сесілія. Її довге лляне волосся розвівалося по спині.
«Лайнус виглядав страшенно розлюченим, Клео», - сказала вона безтурботно. «Щось сталося?»
Сесілія, здавалося, не мала жодного уявлення про те, що відбувається. Клео не знав, що їй сказати. Я б хотів вивести Сесілію з палацу, якщо це можливо, заради її власної безпеки...
Ось-ось мав спалахнути запеклий конфлікт, і Клео не відчував, що Сесілія підходить для такої ситуації.
"Нічого, Сесіліє. Тіа...
«Так?»
"Ти не могла б попросити графа Бенфілда про послугу для мене? Я б хотів, щоб він знайшов моїй сестрі підходящого шлюбного партнера."
"Шлюбного партнера? Хіба це не справа двору?"
"Вони цього не зроблять. Ніхто тут не має жодного реального наміру знайти їй гідну пару".
Незручне становище Клео в ієрархії вплинуло і на його сестру Сесілію. Вона була монаршої крові, як і він, але стояла ще нижче в лінії престолонаслідування і навіть не мала нареченого. Іншими словами, вона була легкою здобиччю, тому жоден вельможа з їхнього кола не захотів би одружитися з нею, якби це означало, що він теж може бути стертий з лиця землі. У певному сенсі становище Сесілії було навіть гіршим, ніж у Воллеса.
Тіа розуміла становище Сесілії і пообіцяла зв'язатися з Ліамом. «Я зараз же з ним зв'яжуся».
Сесілія, зі свого боку, була шокована, як тільки прозвучало слово «шлюб».
"Га? Що? Чому ми говоримо про мій шлюб?!"
***
Після завершення вечері з моїми шляхетними союзниками я випив з бароном Екснером. Оскільки він був батьком мого друга Курта, я хотів познайомитися з ним трохи ближче, але, здається, я помилився з випивкою...
«Ви розумієте, графе?!» - сказав він. «Як незручно, що мої підлеглі купують плакати з моїм зображенням і клеять їх на внутрішні сторони своїх шафок?»
Очевидно, коли він був п'яний, він випустив назовні те, що тримав у пляшках. І оскільки я був тут з ним...
Я не знав, як реагувати. «Звучить грубо...»
Ні, я взагалі не міг зрозуміти, що відчував барон Екснер. Мої власні підлеглі ходять з моїми фотографіями на планшетах? Напевно, я міг би таке уявити, але я не міг собі уявити, щоб володар, який править, розглядався своїми підлеглими як ідол. Очевидно, він дійсно контролював серця своїх людей, навіть незважаючи на свою злу натуру. Мені це не здавалося поганим, але барона Екснера, схоже, це непокоїло.
«Якщо люди, які зазвичай поводяться професійно в обличчя, хвилюються через мої приватні фотографії, як я можу комусь довіряти?»
Зараз він п'яно скаржився, що викликало у мене трохи співчуття, але в моїх очах він добре використовував свою популярність.
"Я почуваюся жалюгідно, дозволяючи продавати такі речі, щоб заробити гроші для моїх володінь. Не кажучи вже про те, що я так і не зміг знайти дружину для свого сина... О, ви все ще розглядаєте можливість взяти мою доньку на навчання в дім Бенфілд, так?"
Мене вразило, що він зайшов так далеко, що почав продавати свої товари, щоб заробити гроші. Може, мені теж варто спробувати? Ні, забудь про це. Я не міг собі уявити, що я взагалі буду продаватися. Насправді, колись були плани створити щось подібне, але я сам відмовився від них.
Ой, барон Екснер поставив мені запитання.
«Я не забув», - відповів я. "Їй завжди раді. Невже вам справді нема за кого видати Курта заміж?"
"Ну, зрештою, ми ж невеликі дворяни. Я поклав на нього такий тягар..."
Барон Екснер відчував себе жахливо через те, в яке становище він поставив Курта. Отримавши дворянський титул, а не народившись у ньому, Екснери не користувалися великою повагою у вищому суспільстві. Напевно, на Курта це дуже тиснуло, і він не відчував, що може мені про це розповісти. З ним все гаразд?
Поки я продовжував пити з бароном Екснером, пролунав дзвінок від Тіа, яку я залишив з принцом Клео.
«У такий час...?» Я зітхнув. Я вибачився перед бароном Екснером: «Вибачте, зі мною намагається зв'язатися підлеглий».
Я підвівся і прийняв дзвінок від Тіа на своєму планшеті.
«Що таке?»
Мені здалося, що я почув сексуальний шепіт: «Ах, голос лорда Ліама!», але, мабуть, це була лише моя уява. Своїм звичайним голосом Тіа пояснила причину дзвінка.
«Принц Клео сподівався на вашу допомогу, лорде Ліаме».
«Гроші?» Я запитав її, скільки саме, але на екрані планшета Тіа похитала головою.
"Ні, мова йде не про додаткові кошти, а про його сестру, принцесу Сесілію. Їй понад 150 років, тож вона вже давно мала б вийти заміж, але через свій несприятливий статус не може знайти нареченого".
Клео хотів, щоб я знайшов нареченого для Сесілії... Я не знав, що на це відповісти. Коли я познайомився з Клео, вона здалася мені вродливою, хоча й дещо легковажною жінкою.
"Він думає, що я можу знайти їй когось? Хіба це не повинен вирішувати палацовий двір?" Якби вона могла просто вийти заміж за того, за кого захоче, можна було б подумати, що не було б жодних проблем. Однак її незручне становище, вочевидь, створювало для неї труднощі, незважаючи ні на що.
"З цього боку немає ніяких проблем. Двір залишив її в спокої, оскільки вона зараз без підтримки. Я вважаю, що це була б гарна можливість налагодити зв'язок між нею і шляхетною родиною, з якою ви маєте тісні зв'язки, лорде Ліаме".
Тіа запропонувала використати принцесу Сесілію як можливість зробити ще одну сім'ю моїм боржником. Зрештою, принцеса все ще була королівською особою з найшанованішого роду в Імперії. Той, хто мав проблеми з нею, був недалекоглядним. Її батько був імператором, а мати походила з могутнього дворянського роду. Проблемою була лише її близькість до Клео. На відміну від Воллеса, як тільки проблеми з Клео залишаться позаду, Сесілія зможе в найкоротші терміни знайти когось, щоб вийти заміж.
«Гм... Партнера для неї, так?»
"Так. Її родовід бездоганний, і вона має досить приємну зовнішність. Було б добре, якби ви знайшли їй відповідну пару..."
Поки я думав про це, мій погляд зупинився на бароні Екснері, п'яному, який дрімав за столом, де я його залишив. Він саме шукав наречену для свого сина, чи не так...
«Рід що отримав титул за заслуги, виграв би від одруження з імператорською родиною, чи не так?»
«Ви вже подумали про когось?»
Залишаючись на лінії з Тією, я підійшов до барона Екснера і розбудив його.
«Бароне Екснер, у мене є ідея щодо одруження Курта».
"Курта? Так... Мені справді потрібно знайти йому когось якнайшвидше..."
Він все ще був п'яний, але принаймні слухав.
"Я знаю одну дівчину з дуже престижної родини. Щоправда, вона трохи старша за нього..."
Вік Сесілії був єдиним питанням, про яке я міг думати. Курту було вісімдесят, як і мені. Сесілії, з іншого боку, було понад сто п'ятдесят років. Можливо, вона і виглядала гарною парою для нього, але я хвилювалася, що різниця у віці може бути надто великою.
"Старша? О, мені було б шкода Курта..."
Барон Екснер, здається, мав такі ж сумніви. Мабуть, нічого не вийде.
«Так, мабуть, сімдесят років різниці - це багато, га?»
Барон Екснер здивувався, почувши цю цифру. "Сімдесят? Це звучить як досить розумна різниця".
Га? Справді?!
«Це справді нормально?» запитав я. Я подумав, що, можливо, у своєму п'яному стані він мене неправильно зрозумів, але барон Екснер, очевидно, був при здоровому глузді.
"Думаю, старша дівчина була б непоганою. Якби Курт міг розраховувати на підтримку зрілої дружини, мені теж було б спокійніше".
Виявилося, що сімдесятирічна різниця у віці була цілком прийнятною у цьому фантастичному світі.
«А чи погодиться на це Курт?» запитав я, хвилюючись за друга. «Ви впевнені, що різниця у віці не буде йому заважати?»
Барон Екснер замислився над питанням. «Ну, про сто років різниці треба було б подумати, але я пам'ятаю, що Курт казав мені, що він був би не проти і меншої різниці...»
Таке було? Якщо так, то я вирішив, що повинен негайно познайомити їх обох.
«Тоді давай влаштуємо їм зустріч».
Відтепер це було лише питанням представлення їх один одному перед весіллям. Мені було трохи шкода Курта, що за нього прийняли таке рішення, але ми були шляхетними людьми, зрештою. Якби йому не подобалася його майбутня наречена, він завжди міг просто знайти собі коханку на стороні.
Настрій у барона Екснера піднявся, і він був сповнений нетерпіння. "Так, звичайно! О, Курт нарешті зможе стояти на ногах! А... Але чи варто зачекати, поки він закінчить військову академію?"
Барон Екснер, можливо, був трохи неврівноваженим у цей момент, але він був досить гострим, щоб дивитися в майбутнє.
«Він може почекати до закінчення школи, щоб одружитися, але давайте влаштуємо їм заручини».
«Ага! З цим не повинно бути проблем!»
Я розповів про прийняте рішення Тіа, чий дзвінок все ще залишався відкритим. "Вирішено. Ми зведемо принцесу Сесілію з Куртом".
"Дуже добре. Мені зараз же викликати лорда Курта з академії?"
«Звісно.»
Чудово! Я подбав про невеличку шлюбну проблему мого друга.
Сесілія походила з важливої родини і до того ж була вродливою. Я був упевнений, що Курт буде задоволений цією парою. Я подивився на барона Екснера - він знову заснув, але цього разу з легшим серцем.
«З нетерпінням чекаю на церемонію».
***
Коли барон Екснер повернувся до своїх володінь, зчинився великий переполох.
«Що це означає, наша родина повяжить себе з монаршою?» - кричала його дружина, витріщивши очі.
Це було неймовірно, що імператорська принцеса виходить заміж за барона-який отррмав титул за заслуги, і весь рід Екснер був у захваті від цього.
Барон Екснер здригнувся, коли його дружина схилилася над ним. "Я не знаю! Я не знаю! Я трохи перебрав і заснув, а коли прокинувся, все вже було влаштовано!"
Прокинувшись, барон дізнався, що його син Курт має одружитися з Сесілією, імператорською принцесою, і вже були підготовлені плани їхньої зустрічі. Все було викарбувано в камені. Якби вони спробували відступити зараз, з домом Екснерів було б покінчено як з дворянським родом.
«Ми - абсолютно нове баронство!» - волала його дружина. «Ми не маємо статусу, щоб прийняти імператорську принцесу в сім'ю!»
Барон Екснер виправдовувався. «Я казав графу, що нічого не вийде, але він продовжував казати, що все гаразд!» Він говорив так, ніби Ліам майже змусив його погодитися.
"Це не нормально! Ми бідні!" - кричала його дружина.
Неподалік стояла красива дівчина і спостерігала за шаленою розмовою своїх батьків. Це була сестра Курта, Сера Екснер. У неї були такі ж фіолетові очі, як у Курта, і об'ємне сріблясте волосся. Її чіткі риси обличчя також нагадували риси обличчя Курта, а тіло було маленьким і струнким.
Поки Сіель слухала своїх батьків, вона розмовляла з Куртом через систему міжгалактичного зв'язку. «Ти все це чув, Курте?»
Курт ніяково посміхнувся, його обличчя проектувалося перед нею у вигляді голограми. Він добре уявляв собі ситуацію, слухаючи своїх батьків. "Я чув. Ніколи не думав, що одружуся з імперською принцесою..."
"Граф Бенфілд жахливо вчинив, що прийняв таке рішення, не спитавши тебе. Мені дуже шкода тебе."
"Ти робиш з мухи слона.
«Гадаю, у тебе є причини злитися, Курте.»
«Ну, це ж Ліам все влаштував, тож я не можу йому відмовити», - сказав Курт, і його добрий гумор дещо потьмянів.
Невдоволення Сіель Ліамом тільки зростало. Це жахливо з його боку, поставити мого брата в таку ситуацію.
Сіель обожнювала свого старшого брата. Якби її запитали, яким має бути її ідеальний чоловік, вона б без жодних вагань назвала Курта. Тепер, коли Курт опинився у скрутному становищі, вона була розлючена - і на Ліама, адже саме він був джерелом неприємностей Курта.
Згадалося ще дещо, що її цікавило. "Останнім часом ти весь час виглядаєш втомленим, Курт. Тебе щось турбує?"
Сіель занепокоїлася, що Курту стало зле, але він швидко змінив тему розмови.
"Навчання в академії дуже важке. Це нагадало мені, що ти скоро почнеш навчання, так, Сіель? У тебе все готово?"
«Так! Я скоро вирушаю на Столичну планету, щоб представитися».
Деякий час Сіель житиме в роді Бенфілд, але спершу вона відвідає Столичну планету, щоб віддати шану Ліаму і Розетті.
«Ліам суворий, тож старанно працюй».
Чим довше вона дивилася на його зображення, тим більше відчувала занепокоєння за брата. Вона бачила, яким кволим він стає. «Курте, ти впевнений, що з тобою все гаразд?»
"Я в порядку. Ти надто хвилюєшся, Сіель."
***
Закінчивши розмову з сестрою, Курт повернувся до своєї кімнати в гуртожитку і сів на ліжко. Його сусіда по кімнаті не було, тож він опинився на самоті.
«Отже, я одружуюсь...»
З задумливим виразом обличчя він дістав невеличку коробочку, яку привіз з собою до військової академії. Усередині було кілька маленьких пляшечок, кожна з яких містила якийсь розчин. Рожевий препарат, який він купив у підземці Столичної планети, був одним із них.
Руки Курта затремтіли, коли він простягнув руку до коробки.
"Один раз. Лише один раз..."
Курт виглядав агонізуючим, коли взяв одну з маленьких пляшечок.