У СЕКТОРІ ПРОСТОРУ, контрольованому Родом Бенфілда...
Кілька тонких смужок світла промайнули на тлі темряви космосу, а потім зникли. Точилася битва.
"Ченсі! Якщо ти мене чуєш, відповідай!"
Чому я отримав такого в свій загін?
Полем бою мчав важкий лицар «Єнот», цей мобільний лицар нового покоління, розроблений Сьомою збройовою фабрикою, був пілотований Клаусом Сера Монтом. Клаусу було понад триста років, але виглядав він як загартований життям тридцятирічний. Той факт, що постійні труднощі, які він пережив, позначилися на його зовнішності, дещо обтяжував його.
Наразі Клаус служив роду Бенфілдів як лицар, але не виявляв тієї фанатичної відданості, якою славилися інші лицарі - Тіа і Марі. Він мав розумну частку вірності до Ліама, але не більше того. Тіа і Марі були талановитими, але вони зайшли у своїй відданості занадто далеко. Клаус, з іншого боку, був скоріше пересічним лицарем, який не зовсім відповідав цим двом у плані майстерності. Проте він пишався набутим досвідом і своєю безпрецедентною здатністю не показувати тривогу ні на обличчі, ні в діях.
Єнот був важким лицарем, зеленого кольору. На спині він ніс великий контейнер, а на правій руці мав рушницю з гатлінгом. Лицар, якому надавав перевагу Клаус, був допоміжного типу, з кількома іншими важкими видами зброї в арсеналі.
Зелений «Єнот» слідував за червоною «Теумесою», яка переслідувала піратів, що вторглися на їхню територію. Теумесса також була створена на Сьомій збройовій фабриці, але вона мала тонший дизайн, ніж Єнот, і своєю формою нагадувала лисицю. Додатковим озброєнням до його рук були залізні кулі та променева зброя. Не звертаючи уваги на своїх союзників, червона «Теумесса» вривалася в ряди ворога, розмахуючи залізними кулями.
«Жоден з цих ворогів не вартий мого часу», - відповів пілот «Теумесси».
Цим пілотом була Ченсі Сера Торей. Вона була одягнена в червоний пілотський костюм і сиділа в кабіні без шолома. Її блискуче чорне волосся було заплетене в косички. Її шкіра була блідою, а червоний макіяж підкреслював краї її лютих на вигляд очей. На губах у неї була темно-червона помада. Ченсі була красивою дівчиною з ніжними рисами обличчя, майже як у ляльки, але її справжня натура була лицаря, який був абсолютно одержимий битвами.
«Повернися, Ченсі!»
«Ні.»
Хоча його наказ був негайно відхилений, Клаус не міг покинути єдиного лицаря, що атакував флот ворожих піратських кораблів. Він забезпечив їй підтримку, випустивши шквал малих ракет з ракетних капсул на плечах Єнота.
Чому всі мої підлеглі такі кровожерливі?
Клауса називали «Начальником службм зацнятості» серед співробітників роду Бенфілдів, постійно заваленого клопіткими завданнями і проблемними підлеглими. Ченсі, безумовно, була однією з останніх.
Деякі лицарі, чиї здібності перевершували здібності звичайних людей, були захоплені битвою. Це були трагічні люди, яких цікавила лише боротьба з ризиком для життя, і вони не бачили сенсу ні в чому іншому. Найгіршими з них були люди на кшталт Ченсі, які були готові битися і з ворогом, і з союзником, аби тільки з кимось битися. Такі лицарі часто губилися в хаосі битви, але вміння Ченсі були справжніми. Вона не могла командувати флотом, але в бою один на один вона була одним з найсильніших лицарів Роду Бенфілдів, якщо не найсильнішим. Завдяки своїм здібностям вона була небезпечним лицарем, з яким було важко впоратися.
Підлеглі Клауса під'їхали до нього на власних мобільних лицарях, всі моделі Немейн. Їхні машини були технологіями нового покоління, серійно виробленими Третім зброєним заводом, Клаус був єдиним у Єноті.
«Просто залиште її, командире Клаус.»
"Так. Вона занадто небезпечна. Вона так само легко вб'є своїх союзників, як і ворогів."
«Може, нам просто відпустити її і...»
Ченсі прийшла в рід Бенфілд зовсім недавно, і підлеглі Клауса всі її боялися. Оскільки вона не служила Роду Бенфілдів роками, як багато хто з інших, вона не мала жодної лояльності до роду. Вона втекла з сім'ї, в якій служила раніше, тому що її не влаштовували тамтешні порядки. Вона, навіть вбила свою старшу сестру. Коли вони послали за нею мобільних лицарів і кораблі, вона знищила їх. Вона була дуже вправною, але вона була схожа на дикого звіра, якого ніхто не міг приборкати. Люди Клауса були налякані, бо не знали, коли вона може напасти і на них.
"Ні, - сказав Клаус своїй команді. "Нам потрібна сила Ченсі, щоб вийти з цієї ситуації. Ворог вдвічі переважає нас чисельно. Зараз не час воювати між собою".
Флот Клауса, що складався з кількох десятків одиниць, зіткнувся з піратською армадою з майже сотні кораблів. Вони попередили своїх союзників, але прибуття підкріплення зайняло б багато часу. Зазвичай вони б просто чекали на це підкріплення, але пірати напали на них першими і змусили їх вступити в бій.
"Ми надішлемо Ченсі підкріплення. Триматимемо їх тут, доки не прибудуть наші союзники!"
«Так, мілорде».
Його підлеглі неохоче виконали наказ Клауса.
Гармата на «Єноті» Клауса вивергала полум'я, але всередині корабля Клаус був ситий по горло своїм становищем.
Я не можу впоратися з Ченсі, але я все одно повинен виконати свою місію.
Старанний лицар у душі, Клаус відчував важке почуття відповідальності.
***
«Ви хочете, щоб я охороняв лорда Ліама?»
Після зустрічі з піратами під час патрулювання на Клауса чекало переведення на іншу посаду. Нові накази йому віддала Амаґі, яка на той час перебувала на столичній планеті Імперії.
За допомогою далекого зв'язку вона пояснила Клаусу його нові накази. «Будь ласка, реорганізуй свій підрозділ і вирушай з флотом на Імперську столичну планету».
Починаючи пітніти, Клаус запитав, чи це не якась помилка. "Ви впевнені? Я ж нічого не зробив, щоб заслужити таку престижну посаду. Ви повинні послати когось елітного охороняти лорда Ліама".
"Я згодна - і саме тому я вибрала тебе. Я оцінив твої заслуги, і ти маєш високу оцінку. Господар також схвалив це рішення, і він готується до реорганізації армії".
"Висока оцінка? Вибачте, але це не має сенсу. На відміну від деяких інших, я не маю жодних помітних досягнень".
Лицарська історія Клауса була доволі рутинною, саме тому він і отримав прізвисько «Начальник служби зайнятості». Але він розмовляв з Амаґі - роботом-покоївкою, що володіє штучним інтелектом, позбавленим емоційної упередженості та імпульсивної людської поведінки.
«Ти підтримуєш високий рівень виконання рутинних, але складних місій, а також вміло справляєшся з проблемними підлеглими».
Обличчя Ченсі одразу ж спливло в його пам'яті.
«Напевно, але...»
Ледве встиг! Мій загін міг розвалитися по швах будь-якої миті!
Він відчував, що Амаґі переоцінює його, і намагався протестувати далі, але це було марно.
«Чекаємо вашого прибуття на столичну планету».
Дзвінок закінчився, і вся кров притекла до обличчя Клауса.
***
«Як це сталося?»
Клаус помітив, що останнім часом часто зітхає. Він намагався зупинити себе від цього, але це йому не вдавалося.
Причина його стресу була проста: він хотів лише стабільного життя. Його не дуже цікавило просування по службі. І все ж з якоїсь причини його призначили на столичну планету охороняти Ліама.
Якби це була звичайна місія, це не було б проблемою, але час був невдалим. Двоє найкращих лицарів роду Бенфілд, Крістіана та Марі, викликали невдоволення Ліама і були понижені у званні. Тепер вони очолювали ворогуючі фракції, кожна з яких мала намір здобути посаду головного лицаря. Іншими словами, точилася запекла боротьба за те, хто з них здобуде найбільше заслуг. Тепер, серед цієї конкуренції, Клаус мав служити на боці Ліама, що, безумовно, накликало б на нього гнів обох фракцій.
Коли Клаус йшов коридором, інші лицарі дивилися на нього очима, повними відкритої ворожості. Лицар, який досі залишався поза увагою, раптом завоював довіру Ліама, в той час як Тіа і Марі полювали на піратів, щоб спробувати повернути цю саму довіру. Складалося враження, що Клаус скористався їхньою відсутністю, щоб перехопити ініціативу.
«Я навіть не був зацікавлений у тому, щоб бути попереду!»
Клаус завжди прикривав інших людей і дозволяв іншим претендувати на бойові досягнення. Він любив виконувати рутинну роботу і був задоволений тим, куди вона привела його в житті. Спочатку він радів, що його високо оцінили, але тепер йому було незручно в тому становищі, в якому він опинився в результаті.
До того ж, він мав би справу з чимось ще більш неприємним, ніж ображені лицарі - люди, які дивилися на нього з обожнюванням. Вони вже почали з'являтися.
"Вітаю, командире Клаусе! Відтепер ви точно станете головним лицарем!"
"Якщо ви охороняєте лорда Ліама, це означає, що він довіряє вам більше, ніж будь-кому іншому! Фракції Крістіни та Марі розлючені!"
"Командир Клаус точно стане новим головним лицарем! Крістіна і Марі вам не рівня, командире!"
Лицарі з фракцій Тіа та Марі тільки більше обурювалися, коли чули, що говорять підлеглі Клауса, і найгірше те, що люди Клауса точно знали, що вони роблять. Співаючи дифірамби Клаусу, вони навмисне провокували інших лицарів.
Ви, хлопці, маєте на мене зуб, чи що? Зверніть увагу, яку атмосферу ви тут створюєте!
Збуджені підлеглі Клауса формували навколо нього нову фракцію, так само, як навколо Тії і Марі.
Як це сталося?
Не всі лицарі дому Бенфілд потрапили до фанатичної команди Тії чи Марі. Була група запальних лицарів, які були просто щасливі служити під командуванням Ліама, бо це означало, що вони могли битися стільки, скільки їм хотілося. Були й більш інтуїтивні лицарі, які прийшли служити роду Бенфілдів, бо бачили, що він має велику владу. Для цих груп нове призначення Клауса охороняти Ліама було ковтком свіжого повітря.
Клаус зітхнув і спробував заспокоїти своїх підлеглих. "Будь ласка, візьміть себе в руки. Наше завдання - поспішати на столичну планету й забезпечити охорону лорду Ліаму. Ви всі повинні бути готові до негайного від'їзду, зрозуміло?"
Після його спокійного наказу підлеглі Клауса різко віддали йому честь. «Так, мілорде!»
Коли його люди розійшлися, Клаус відчув, як у нього опустилися плечі. «Я просто хочу повернутися до нормального лицарського загону...»
Щойно він дозволив своїм справжнім почуттям вислизнути, як до нього підійшов хтось інший. Він не помітив його, поки той не опинився зовсім поруч, коли було вже пізно насторожитися. Інша людина була майже достатньо близько, щоб її губи торкнулися його губ, перш ніж він зрозумів, хто це була.
«Чого ти хочеш, Ченсі?»
"О, ти навіть не здивувався. З тобою не весело, Клаусе".
Ченсі знизала плечима, розчарована тим, що її витівка здивувати його не вдалася. Вона назвала свого безпосереднього начальника на ім'я, але для Клауса це не було чимось новим. Він не міг змусити себе зробити їй догану за це. Вона зачаровано дивилася на нього. Якби він не знав її краще, то подумав би, що ця вродлива жінка абсолютно закохана в нього, але Клаус знав, що Ченсі набагато складніша. Її вираз обличчя викликав у нього лише страх.
Про що вона думає?
Ченсі вже не була в костюмі пілота. Вона переодяглася в більш традиційне для неї вбрання - червону сукню з високим розрізом.
«Клаусе, я лечу з тобою на столичну планету».
«Перепрошую?»
Ченсі вимагала, щоб Клаус взяв її з собою на нове завдання.
"Я хочу побачити Шлях одного Спалаху, про який я так багато чула. Звучить захоплююче" - сказала вона з радісною посмішкою.
Клаус відчув небезпеку. Вона ж не збирається кинути виклик лорду Ліаму?
Сильні лицарі іноді діяли з безрозсудною бравадою. Ченсі була саме таким типом, і їй надавала впевненості смуга перемог, яка ніколи не переривалася завдяки її вродженим талантам. Вона могла серйозно вірити, що зможе перемогти навіть Ліама.
Клаус зітхнув, дивлячись на неї. "На жаль, лорд Ліам також вимагає твоєї присутності. Я вже планував взяти тебе з собою".
"О? Він просив мене? Це можна вважати запрошенням?"
Спокуслива посмішка жінки змусила Клауса вкритися холодним потом. "Запрошенням до чого? Не роби дурниць, добре?"
Навіщо лорду Лайаму запрошувати на Столичну планету ще й таку, як вона? Ах мої нерви...
Проблемну дитину, як Ченсі, викликали разом з ним. Проте Клаус ніяк не міг ослухатися наказу Ліама, тож він буде змушений взяти її з собою.
Навіть після того, як я розповів їм про її поведінку.
Клаус внутрішньо розплакався, уявивши собі всі неприємності, які чекають на нього в майбутньому.
***
До кабінету Лайнуса зайшов відвідувач. Це був прем'єр-міністр, який давно служив Імперії. Лайнус сів і недбало відкинувся на спинку стільця навпроти старого, що сидів навпроти нього. Погляд прем'єр-міністра був холодним від відсутності поваги до Лайнуса.
«Ви розумієте, що ви зробили, Ваша Високосте?» - запитав прем'єр-міністр.
Лайнус повернувся і подивився у вікно. Хоча він більше не стояв обличчям до прем'єр-міністра, старший чоловік міг бачити усміхнене обличчя принца, що відбивалося у склі.
"Ви досить високої думки про графа Бенфілда, чи не так, пане прем'єр-міністре? Проте, фаворитизм - це не дуже добре, ви ж знаєте?"
«Тож ви застосуєте санкції до всіх, хто не приєднається до вашої фракції... Так, Ваша Високосте?»
Прем'єр-міністр мав великий вплив в Імперії, і були ті, хто не цінував цього факту - Лайнус був одним з них. Прем'єр-міністр керував Імперією з тіні, а Лайнус волів би, щоб його не існувало.
Лайнус сказав: "Що ж, його підозрюють у скоєнні злочину. Незаконна торгівля рідкісними металами є серйозним злочином в Імперії, чи не так?"
«Ти можеш звинуватити будь-кого у злочині, якщо тобі не потрібні докази для своїх тверджень».
"О, я перевірю його, не хвилюйся. Але коли я висловив свої підозри, багато вельмож погодилися зі мною. Граф Бенфілд зайшов надто далеко, кажуть вони".
Вельможі, про яких говорив Лайнус, вхопилися б за будь-який привід, щоб розправитися з Ліамом, відчуваючи загрозу з його боку тепер, коли він зробив собі ім'я.
Лайнус продовжив: "Рід Бенфілдів повинен понести відповідальність за свої дії. Економічні санкції - лише частина цих наслідків".
Не лише Лайнус вжив цих заходів. Наслідуючи свого брата, Келвін також вимагав санкцій проти «Роду Бенфілд».
Лайнус самовдоволено посміхнувся, але прем'єр-міністр застеріг його: "Ваша Високосте, є люди, які просто народилися під щасливою зіркою. Нерозумно протистояти цим людям, коли на їхньому боці така удача".
Лайнус обернувся і подивився прем'єр-міністру прямо в очі. "Я народився в Імператорській родині, за два кроки від посади кронпринца, а ви вважаєте, що мені не пощастило? Гадаєте, я б програв у конфлікті з провінційним дворянином з околиць імперії?"
Прем'єр-міністр похитав головою. "Це ви кинули виклик, ваша високість. Я нічого не можу сказати. Сподіваюся, ви розумієте, що означатиме програш у цьому змаганні".
"Я розумію досить добре. Моє життя завжди було на кону".
Не раз і не два Лайнус ледь не загинув у конфлікті за трон. Те, що йому пощастило уникнути цієї долі, стало ще однією причиною його впевненості в тому, що він кине виклик Ліаму.
«Якщо він справді такий сильний, як вони кажуть, я навіть схилю перед ним голову, якщо доведеться, аби тільки схилити його на свій бік».
«Що ж... принаймні ви не зможете сказати, що я вас не попереджав».
Прем'єр-міністр вийшов з кабінету Лайнуса і одразу ж зв'язався з Сереною, своєю шпигункою в роді Бенфілд.
***
У день моєї зустрічі з принцом Клео я пішов до приміщення неподалік від палацу, яке було зарезервоване для зустрічей. Я був одягнений в офіційне вбрання і супроводжувався моїми лицарями. Крім персоналу, людям, які не мали зв'язків з монаршою родиною, не дозволялося заходити до палацу, тому кожен, хто брав участь у такого роду зустрічах, повинен був йти в місце, за яким ретельно стежили.
Я сидів у кімнаті очікування неподалік від приміщення. Окрім моїх охоронців, мене супроводжував Воллес. Він сидів, совався, не в змозі зберегти самовладання.
«Ти можеш це припинити?» сказав я йому. «Ти мене дратуєш».
"Як я можу розслабитися? Я відповідальний за організацію цієї зустрічі між тобою і Клео! Мій серце невитримує!"
Не маючи чим зайнятися в очікуванні, я спостерігав за Воллесом, який хвилювався через те, що, на його думку, мало статися, але коли моє роздратування ним стало занадто сильним, я перевів погляд на лицарів, які замість нього сформували мою охорону. Їх викликали з моєї рідної території після того, як Тіа і Марі були понижені в званнях.
Цих нових лицарів очолював чоловік на ім'я Клаус, якого я зустрічав лише кілька разів. Його порекомендувала Амаґі. Вона описувала його як працьовитого працівника, який скромно не намагався виділитися. Чесно кажучи, я хотів оточити себе красивими жінками, якщо це було можливо, але я також не хотів ігнорувати поради Амаґі. Я погодилася на її пропозицію щодо пана Надійного працівника, але попросив, щоб його супроводжувала жінка, обрана за зовнішністю. Мені сказали, що її звуть Ченсі, і вона загадкова красуня з китайською зовнішністю.
Злому лорду потрібні красиві жінки, які його обслуговують.
Зрештою, я був би демотивований, якби все, що мене оточувало, були лише чоловіки.
Поки я оглядав свій новий лицарський загін, Клаус отримав звіт на свій планшет. Мабуть, це було щось важливе, бо він одразу ж підійшов до мене.
«Лорде Ліаме, я отримав термінове повідомлення з ваших володінь».
«Що таке?»
Я був трохи роздратований тим, що моє елегантне чаювання в залі очікування було перервано.
"Мілорде, подейкують, що сили в палаці планують запровадити економічні санкції проти роду Бенфілдів. Інформація достовірна, тож дуже ймовірно, що це правда".
Я просто сьорбнув свого чаю, не здивований. «Які саме санкції?»
«Обмеження на продаж рідкісних металів родом Бенфілд».
Це означало, що будь-хто в Імперії, хто купував у мене рідкісні метали, міг зіткнутися з неприємностями. Навіть якби я використовував свої торгові зв'язки як посередника, угоди обкладалися б високими тарифами, що робило б для мене практично неможливим продаж рідкісних металів в Імперії в майбутньому.
«Хто за цим стоїть?»
«Кажуть, принц Лайнус.»
"А, так, пан Другий в черзі. Мабуть, розплата за те, що я не приєднався до його фракції."
Почувши слова «економічні санкції», всі лицарі в кімнаті, окрім спокійного на вигляд Клауса, почали виглядати схвильованими. Однак я не хвилювався.
У всіх конфліктах я мав захист Провідника.
Навіть ця ворожа витівка не могла мене налякати.
«Що ж нам робити?» запитав Клаус.
Я на мить замислився, а потім відповів: "Поки що ми будемо дотримуватися пріоритету моєї зустрічі з принцом Клео. Після цього ми зможемо подумати про рішення... Для початку я зателефоную своїм торговельним контактам".
Тепер ти дійсно зробив це, Лайнусе. Він, мабуть, намагався мене приструнити, але все пішло не так.
Тепер я точно знаю, що ми вороги.
«Лорде Ліаме, ви збираєтеся ворогувати з принцом Лайнусом?»
"Це він вирішив зі мною ворогувати. Було б неввічливо не відповісти йому взаємністю, чи не так?"
"Н-ні, я вважаю, що провокація була з нашого боку. Відмова від запрошення принца Лайнуса була б сприйнята як агресивна поведінка".
У цьому й була проблема. Оскільки за нами спостерігали, я попросив Клауса підійти ближче, щоб я міг прошепотіти йому.
"Мені не сподобалося, що він наказує мені схилити перед ним голову, - сказав я. - Хоча, мабуть, це не зовсім так. "Мабуть, я б зробив це, якби принц Лайнус був упевнений, що він стане наступним імператором.
«Він все ще головний претендент, ви ж знаєте.»
"Але тільки претендент. Я не відхилив запрошення від наступного імператора, Клаусе. Я обиратиму, хто буде наступним імператором. Не помилися."
Якщо тобі потрібна моя допомога, є спосіб, як це зробити. Ви не можете просто викликати мене і змусити присягнути на вірність. Так чи інакше, якщо я збираюся зробити одного з цих принців своєю маріонеткою, Клео здавався найпростішим варіантом. Найбільшим прихильником у його фракції зараз є я, тож він не зможе протистояти мені в майбутньому.
Нинішній імператор, Келвін і Лайнус - усі вони були претендентами на те, що Провідник назвав моїм «справжнім ворогом», тож вони мали зникнути. Якщо цього не станеться, вони стануть на заваді легкому життю, яке я обрав, тож я вирішив усунути їх у будь-який спосіб.
Ті двоє, які не були «справжніми ворогами», потрапили б під перехресний вогонь, але мені було байдуже. Кожен, хто загрожував моєму спокою, був моїм ворогом!
Врешті-решт, прибули лицарі з палацу, щоб повідомити, що нашому очікуванню настав кінець.
«Чудово, я нарешті можу зустрітися з принцом Клео».
***
Охоронці Ліама напружилися, коли палацові лицарі оточили їх у залі очікування, а їхній командир, Клаус, нервував так само, як і решта.
Лорд Ліам так відкрито демонструє свою неповагу, та ще й у такому місці, як це. Якби на його місці був хтось інший, я б вилаяв його за те, що він такий дурень.
Однак, враховуючи послужний список Ліама, було зрозуміло, що він не був просто дурнем. Багато лицарів поклялися служити Ліаму саме через його послужний список.
Клаус кинув неспокійний погляд на одного зі своїх лицарів - єдиного серед групи, на обличчі якого сяяла усмішка, що, здавалося, зовсім не відповідала поточній ситуації. Це була Ченсі.
«Це чудово», - муркотіла вона. «Моя кров уже кипить».
Ченсі почервоніла, вочевидь, збуджена поведінкою Ліама. Клаус не здивувався б, якби вона накинулася на Ліама на місці. Ченсі жадала бою з іншим гідним воїном, навіть якщо цей воїн був її лордом, і Клаус не знав, що з цим робити. Найгірше було те, що саме Ліам попросив її стати його охоронцем.
Дайте мені перерву, лорде Ліаме! Чому ви повинні були взяти мене з собою саме сьогодні, з усіх днів?
Клаус щосили намагався ігнорувати біль у серці, тримаючись рівно, незважаючи на дискомфорт.
До зали очікування увійшла жінка-лицар. Висока, зі сталевим виразом обличчя, з непокірним волоссям, зібраним у хвіст.
Лише один охоронець для члена імператорської родини? здивувався Клаус.
Вона була міцної статури - з першого погляду було видно, що вона володіє якимось стилем бойових мистецтв, - але все одно не здавалася гідною супроводжувати такого важливого покровителя, як Ліам.
Навіть якщо її обрали через її зв'язки, Клаус вважав, що для Ліама слід було обрати більш гідного ескорту.
Однак, коли Воллес підвівся, побачивши цю жінку-лицаря, побоювання Клауса розвіялися.
«Лісітея!»
Воллес зітхнув з полегшенням, побачивши знайоме обличчя, але лицарка, яку він назвав Лісітеєю, лише роздратовано зітхнула.
Тим не менш, у її незворушному виразі обличчя проглядався ледь помітний натяк на щастя.Лісітея повернулася до Ліама і представилася. "Я Лісітея Ноа Альбарето, сестра Клео і його особистий лицар.
Для мене велика честь познайомитися з вами, графе Бенфілд".
Ліам підвівся зі свого місця. «Імператорська донька лицар?»
"Я можу пояснити пізніше. Його Високість готовий. Дозвольте відвести вас до нього."
***
Королівська кімната для зустрічей була надмірно розкішною. Це був критий простір, більше схожий на ботанічний сад, але зі столом і стільцями в центрі. Покоївки монаршої сім'ї були розміщені тут і там, а всі присутні охоронці були жінками-лицарями.
У палаці жив імператор та його родина. Звісно, сюди входили і всі його дружини, але чоловікам, не пов'язаним з імператором, не дозволялося там жити. У давнину туди пускали євнухів, але в наш час, коли зміна статі стала простою процедурою, до палацу допускали лише біологічних жінок. Єдиним винятком були імператорські принци, які були рідними дітьми імператора.
Одна з таких дітей, третій в черзі на престол, Клео Ноа Альбарето, сиділа зараз переді мною.
«Приємно познайомитися з вами, графе Бенфілд».
Руде волосся Клео здебільшого було коротко підстрижене, але з правого боку відросло аж до плеча. У нього було андрогінне обличчя, і якби хтось сказав мені, що він був жінкою, я б не засумнівався. З точки зору мого минулого життя, він виглядав як тринадцятирічний хлопчик - тендітний хлопчик, який здавався далеким від того, що можна було б назвати «силою».
"Приємно познайомитися з вами. Я-" Я почав непотрібно довге привітання, звичне в такій обстановці, але Клео обірвав мене, піднявши руку.
Він перейшов одразу до справи. "Це не обов'язково. Ви зайнята людина, графе. Давайте перейдемо до справи".
Мені сподобалося, що він не був прихильником безглуздих формальностей, але наступні слова Клео були вибачливими.
"Я був би дуже вдячний за вашу підтримку, графе Бенфілд. Ніщо не втішило б мене більше, ніж те, що ви прикриєте мене. На жаль, я ніяк не можу віддячити вам за вашу доброту".
Чесний хлопець. Але насправді він мав би просто сказати: «Зробіть мене імператором, і я виконаю всі ваші найсміливіші мрії!»
Наслідуючи приклад Клео, я теж відкинув усі претензії. "Ти чесний. Мені подобається, що ти не даєш порожніх обіцянок, аби заручитися підтримкою. Гадаю, ми з тобою добре порозуміємося".
Лісітея, що стояла позаду і збоку від Клео, витріщилася на мене, коли я скинув свій офіційний тон. Я оцінив її як лицаря середнього або трохи вищого рівня, тому вважав, що мені нема чого її боятися. Очевидно, вона стала лицарем, щоб захистити свого брата, оскільки у нього було мало союзників у палаці. Це був похвальний прояв родинної любові, але якщо ти не мав сили, щоб підтримати її, то, зрештою, це було безглуздо.
Я посміхнувся до неї, і Лісітея здригнулася. Гадаю, вона принаймні достатньо прониклива, щоб відчути різницю в наших рівнях майстерності.
Підхопивши, Клео дорікнув сестрі.
«Я не звинувачую графа в неформальності, Лісітея».
«Зрозуміла.» Лісітея відступила, а Клео повернулася обличчям до мене.
"То чому ви надаєте мені свою підтримку, графе? Як ви знаєте, я не маю реальної влади. Як я вже казав, я нічого не можу запропонувати вам натомість".
Я ніколи нічого не очікував від принца Клео.
"Відповідь проста. Зробити тебе імператором."
«Що?» Клео виглядав так, ніби сумнівався в моєму здоровому глузді.
" Ви це серйозно? Мої обставини не є сприятливими. Я третій в черзі тільки за назвою. Але моя фактична позиція досить далека від трону".
Його поразницький настрій не був правильною позицією для королівської особи, але я поважав рішення Клео бути відвертим зі мною.
"Я чув подробиці від Воллеса. Саме тому я обрав вас, а не ви обрали мене. Це важлива відмінність".
Моє ставлення, мабуть, виглядало жахливо зарозумілим, бо на обличчі Клео з'явився здивований вираз.
«Ви впевнені у собі»
«Я не можу відступити від цієї боротьби... Не тоді, коли принц Лайнус вже вживає заходів проти мене».
Клео був здивований, почувши ім'я Лайнуса. «Невже?»
Очевидно, Клео не був посвячений у будь-яку внутрішню інформацію про те, що відбувалося в палаці. Усвідомлення цього зробило його низьке становище ще більш зрозумілим для мене. Зрештою, навіть живучи в палаці, він не міг отримати інформацію, яку я дізнавався ззовні.
"Я серйозно налаштований підтримати вас, і не відчувайте, що вам потрібно стримуватися переді мною, Ваша Високість. Все, що ви хочете, я дістану для вас - якщо це є частиною вашої заявки на трон".
Клео зблід, коли дізнався, що я вже ворогую з другим принцом. Я вже почав розчаровуватися в ньому, але він раптом зробив хоробре обличчя.
"Я чув, що ви вундеркінд, але такого не очікував. Ви поводитеся впевнено, навіть коли йдеться про мого брата. Це досить зухвало. Ви справді думаєте, що зможеш перевершити його?"
"Якщо я збираюся зробити це, я збираюся виграти. Інакше немає сенсу".
Я лише констатував очевидне, але Клео повторив мої слова тихим шепотом. Потім він подивився на мене з новим світлом в очах. Здавалося, мені вдалося його мотивувати.
"Графе, ви сказали, що можете дістати мені все, що я захочу? Ну, вибачте, але я хочу все. Кошти, кадри, військову силу... Мені бракує всього цього. Насправді, можна навіть сказати, що у мене зараз взагалі нічого немає".
"Я знаю, - сказав я. - І ви серйозно прагнете до цього.
"А ви серйозно прагнете зробити мене імператором? Це дійсно можливо?"
«Звичайно.» Я був серйозно переконаний, що можу зробити цього принца тільки за ім'ям, імператором.
Для цього Клео потрібно було завоювати певний авторитет. Треба було продемонструвати іншим вельможам, що він володіє реальною владою. Величезні багатства, талановиті люди, військова сила - все це потрібно було йому забезпечити.
«Я дам вам все, що потрібно». Щодо військової сили, то поки я тут, на Столичній планеті, у мене є 3 000 кораблів на сусідній планеті, які я можу перемістити, коли мені буде потрібно".
«3 000 кораблів?» вигукнула Лісітея, перш ніж Клео встигла відреагувати. «Перепрошую.»
Лісітея була здивована тим, що втрутилася в нашу розмову. Її обличчя почервоніло від сорому за порушення етикету. Мені захотілося подражнити її, тому я вдав, що не помітив її вибачення, і підняв ставку.
"О? Хіба цього недостатньо? Я можу викликати ще до 12 000. Будь ласка, використовуйте їх вільно, щоб продемонструвати свою військову міць, Ваша Високість".
Лісітея, здавалося, була абсолютно приголомшена цим числом.
Клео також був здивований збільшеною пропозицією і щиро подякував. «Я ціную це, але не впевнена, що зможу впоратися з такою кількістю».
Почувши вагання Клео, я трохи занепокоївся про майбутнє. Я вирішив, що мені потрібно відправити помічника, щоб надати йому військову допомогу. В такому випадку, я мав людину на приміті...
"Вам доведеться звикнути до управління таким флотом. У мене є кілька висококваліфікованих лицарів, які зараз не надто зайняті. Я залишу одного з них з вами в якості військового радника, і ви також можете використовувати її для зв'язку зі мною".
Я пояснив свій план, спроектувавши на екран голографічний документ, щоб принц міг його переглянути. Це було своєрідне резюме з доданою фотографією, і таким чином я познайомив його з Тією.
"Її звуть Крістіана. Чесно кажучи, її особистість залишає бажати кращого, але вона талановитий лицар. Будь ласка, не соромтеся використовувати її з користю".
Лісітея миттєво відреагувала, впізнавши ім'я. «Стривайте, ви маєте на увазі бригадного генерала Крістіану?»
Клео виглядав трохи роздратованим тим, що сестра продовжувала перебивати його, але йому самому було цікаво. «Вона відома?»
Знову глибоко збентежившись, Лісітея пояснила: "Т-так. Вона лицар, який закінчив військову академію з блискучим дипломом. Вона також зробила собі ім'я як урядовець, і багато хто пропонував їй працювати безпосередньо на імператора".
Тіа справді була надзвичайно талановитою людиною з неймовірно невдалим характером. Клео не вірив, що я можу віддати йому такого цінного лицаря.
«Ви справді не проти відпустити такого лицаря?»
Насправді це виглядало так, ніби я кидав її на нього. Я майже відчував себе винним за це.
"Я не проти, правда. Вам ще щось потрібно?"
Тепер не могло бути жодних сумнівів, що моя пропозиція підтримки була серйозною, тому Клео зробив вираз обличчя жорсткішим.
«Я не дуже хочу зараз говорити про майбутнє, але що ви хочете отримати від цього, графе?»
Чого я конкретно хотів від Клео, коли він стане імператором? Чесно кажучи, я не думав так далеко вперед. На даний момент все, що мене хвилювало - це усунення мого «справжнього ворога», але Клео, напевно, запідозрив би, якби я не попросив нічого натомість. Я трохи подумав про майбутнє і знайшов розпливчасту відповідь.
"Ну, я хочу робити на своїй території все, що мені заманеться. Якщо ви мені це дозволите, я присягаюся зробити вас імператором".
Клео похитав головою. "І це все? Ви дійсно позичаєте мені свою силу тільки заради цього?"
"Звичайно. І природно, я маю намір отримати вигоду з цієї угоди. Тож давайте працювати разом, щоб ми обидва могли досягти вигоди"
Мене ніколи не цікавив конфлікт за трон, і я б ніколи не вплутався в нього, якби ви, хлопці, не змусили мене. Але відтоді, як ви зі мною зв'язалися, ваша удача відвернулася від вас. Тепер ви запросили до палацу справжнього лиходія!
***
Після того, як Ліам пішов, Клео і Лісітея випили чорного чаю, приготованого їхньою іншою сестрою, Сесілією Ноа Альбарето. Присутні в палаці лицарі та служниці вже давно розійшлися, але Лісітея все ще почувалася ніяково.
"Сесіліє, я сама можу заварити чай. І я підлегла Клео - ми все одно не повинні пити чай разом у такому вигляді.»
Обставини, в яких опинився Клео, означали, що в палаці було дуже мало людей, яким він міг довіряти. Побоюючись за його безпеку, Лісітея стала лицарем і присвятила все своє життя його захисту.
З іншого боку, їхня старша сестра, Сесілія, була лагідною і доброзичливою дівчиною. На відміну від Клео та Лісітеї, вона жила звичайним життям у палаці як імператорська принцеса.
«Ви обоє втомилися після зустрічі з графом, чи не так?» сказала Сесілія. "Можете принаймні дозволити мені приготувати вам чай. І взагалі, як все пройшло?"
Лісітея здригнулася від цього запитання, згадавши, як холодно посміхнувся до неї Ліам. "Чутки не роблять йому честі. Я впевнена, що він може вбити мене в одну мить".
Почувши це, Сесілія стурбовано насупилася на молодшу сестру.
"Але ж ти зустрілася з ним не для того, щоб побитися, чи не так? Що ти думаєш, Клео?"
Обидві сестри обернулися, щоб подивитися на нього.
Клео відповів покірно.
«Я думаю, що він небезпечний».
Лісітея кивнула на знак згоди. "Він ухилився від те, що він хоче отримати на твоє запитання про відплату. Він обіцяє всю цю допомогу тільки для того, щоб потім повернутися на свою територію? Це брехня".
Клео мовчки кивнув, погоджуючись з оцінкою Лісітеї. Прохання Клео не втручатися дозвіл робити усе, що завгодно в обмін на величезну допомогу, яку він обіцяв, не дуже вкладалася в голові.
«Думаю, ти маєш рацію, але зараз мені залишається тільки покладатися на графа Бенфілда».
Лісітея похилила голову, розмірковуючи про ескалацію конфлікту за престол. «Це єдиний вихід».
Вони втрьох були надто вразливі, щоб пережити цей конфлікт без чийогось заступництва, і вони це знали.
Проте завжди безтурботна Сесілія плескала в долоні. "До мене теж доходили чутки про графа. Кажуть, що він мудрий правитель, який дуже піклується про свій народ. Я впевнена, що така добра людина зможе допомогти тобі, Клео".
Клео і Лісітея ласкаво посміхнулися своїй оптимістичній сестрі.
Лісітея похитала головою. "Я впевнена, що ти маєш рацію. Наразі ми повинні просто відсвяткувати нашого нового союзника. Ти не проти, Клео?" - запитала вона. Вона мала на увазі, що вони не повинні надто остерігатися Ліама.
Клео злегка кивнула. «Гадаю, що так».