ТОГО ДНЯ імператорський палац пережив велике потрясіння. Кронпринц Кальвін отримав повідомлення, яке вимагало негайної наради. Багато вельмож, які підтримували Кальвіна, більшість з яких належали до впливових родин, були спантеличені, коли почули отриману новину, і почалася схвильована розмова.
«Ця дрібна сімейка роду Бенфілдів страшенно пишається собою, тільки тому, що їм вдалося трохи піднятися».
«Трохи? Ти звернув увагу? Рід Бенфілд зараз має більше влади, ніж будь-коли за часів свого розквіту. Нинішній голова - грізний чоловік, це безперечно».
«Він зарозумілий вилупок, якщо відхилив запрошення кронпринца».
У повідомленні, яке отримав Келвін, йшлося про те, що Ліам попросив про зустріч з Клео Ноа Альбарето. Ніхто б і оком не моргнув, якби це була звичайна зустріч, але за словами шпигуна, який пильно стежив за Клео, Ліам мав намір повністю підтримати третього принца.
Оскільки останнім часом рід Бенфілдів набув більшої влади, ці вельможі не могли не звертати на нього уваги. Вони не могли не задаватися питанням - на чиєму боці буде дім Бенфілд? Чи буде це Келвін? Чи Лайнус? Шокувавши їх усіх, граф Бенфілд оголосив про свою підтримку Клео. Вельможі, які були на боці Келвіна, були абсолютно спантеличені його несподіваним вибором.
«Мені цікаво подивитися, як на це відреагують дворяни, близькі до роду Бенфілдів».
«Багато хто з вельмож на околицях не надто переймається справами палацу, але дехто, ймовірно, приєднається до Бенфілдів».
«Отже, навколо принца Клео сформується третя фракція? Це недобре.»
Принц Келвін був молодим чоловіком з акуратними вусиками і довгим прямим волоссям, що розвівалося на кінцях. Його обличчя мало дещо скорботний вираз, коли він слухав, як дворяни його фракції обговорювали ці питання.
«Отже, я гадаю, що не можу розраховувати на підтримку графа Банфілда», - сказав він. «Але чому він став на бік Клео? Мій брат Воллес дружить з ним, тож він міг почути про Клео від нього».
Сам Воллес не мав ніякого значення для цих вельмож, але вони знали, що Воллес був близький до свого брата Седріка, генерал-майора армії.
Один з вельмож нагадав їм: «Граф Бенфілд також надавав підтримку принцу Седріку».
«Тоді ці двоє повинні бути у фракції принца Клео», - сказав інший дворянин. «Якщо його підтримають інші члени королівської сім'ї, все стане дуже складно».
Келвін зітхнув. «Я б не хотів втратити занадто багато молодших братів і сестер».
Слова Келвіна можна було б витлумачити як м'якосердість, але вельможі відреагували на це тоном, який був більше стурбованим, ніж лайливим.
«Занадто багато співчуття тільки зашкодить вам у довгостроковій перспективі, Ваша Високість».
«Недоречна жалість лише поставить під загрозу ваше власне життя».
«Ми повинні ретельно перевірити позицію інших членів королівської родини з цього питання».
Якщо щось ставало на заваді їхнім планам, вельможі були готові розібратися з цим, навіть якщо це означало взятися за інших членів королівської родини. Всі присутні були зацікавлені в тому, щоб Келвін став наступним імператором. Адже від цього залежало їхнє майбутнє становище. Якби вони могли гарантувати Келвіну посаду імператора, то й самі отримали б владні повноваження, разом з усіма привілеями, які з цього випливають. Однак, якщо Келвін зазнає невдачі у своїй спробі посісти трон, вони неодмінно зіткнуться з помстою від наступного імператора за свою підтримку.
Один з вельмож згадав про найнеприємнішого ворога Келвіна: другого в черзі на престол, Лайнуса Ноя Альбарето.
«Принц Лайнус обов'язково скористається цією можливістю. Ми самі повинні діяти швидко, Ваша Високість».
В Імперії були свої обставини, але на тлі того, що відбувалося в сусідніх державах, це була чудова нагода залагодити суперечку про успадкування трону.
Поміркувавши трохи, Келвін кивнув. «Якби Лайнус був трохи менш амбітним, мені не довелося б цього робити».
***
Тим часом в іншій частині палацу також збиралася фракція другого принца.
Лайнус був високим, привабливим чоловіком з гострими, вульгарними рисами обличчя. Однак, на відміну від його прекрасної зовнішності, існував незаперечний тиск, який він чинив на тих, хто його оточував. Лайнус виношував амбіції стати наступним імператором, але оскільки фракція Келвіна була більшою за його власну, він почувався досить відчайдушно.
«Я отримав донесення від шпигуна, якого я впровадив до лав Клео. Виявляється, граф Бенфілд відмовився приєднатися до моєї фракції».
Почувши це, його шляхетні прихильники занепокоїлися.
«Що?»
«Він відхилив запрошення принца Лайнуса?»
«Що ж нам робити, Ваша Високосте?»
Лайнус був безмежно роздратований тим, що якийсь сільський дворянин-бурлака з околиці насмілився так зневажити його.
«Здається, він підтримує не мене чи мого старшого брата, а Клео. Як ви гадаєте, що це означає? Що Клео краща кандидатура, ніж будь-хто з нас?»
Вельможі замовкли, по їхніх обличчях було видно, що вони не хочуть сказати щось не так і накликати на себе гнів Лайнуса. Сторонньому спостерігачеві було б очевидно, що ці вельможі були слабкими у порівнянні з тими, хто був у фракції Келвіна. Окрім меншої фінансової та військової сили, вони також, здавалося, гірше розуміли традиції та соціальні звичаї. На індивідуальному рівні вони були менш здібними і займали менш важливі посади в імперії, ніж члени фракції Келвіна. Насправді, багато з них приєдналися до фракції Лайнуса лише тому, що не змогли приєднатися до фракції Келвіна. Була жменька впливових вельмож, які бажали піднести Лайнуса до влади заради власної вигоди, але навіть тоді жоден з них не був настільки впливовим, як вельможі, які підтримували Келвіна. Оскільки членам цієї фракції чогось не вистачало, вони сподівалися залучити на свій бік нещодавній піднявшиймя рід Бенфілдів. Але граф відхилив запрошення Лайнуса.
"Якийсь провінційний граф думає, що може відкинути моє запрошення і стати на бік цього жарту у вигляді мого брата в третій лінії? Ми не можемо цього терпіти»
Один із вельмож, здогадавшись, на що натякає Лайнус, швидко застеріг його. «Ваша Високість, я вважаю, що будь-яка ворожнеча з родом Бенфілдів буде працювати тільки проти нас і піде на користь кронпринцу. Крім того, я стурбований рухами наших сусідніх народів. Можливо, було б нерозумно втрачати увагу в цей час».
Ці вельможі не хотіли вступати в нові воєнні дії, коли вони вже ворогували з Келвіном, який, очевидно, був для них найбільшою загрозою.
Лайнус міг би погодитися з ними, але на заваді стала його гордість. Він просто не міг дозволити Ліаму зневажати його.
«Ви хочете, щоб я піджав хвоста перед простим графом? Це зруйнувало б мою репутацію!»
Вельможі наполегливо намагалися відрадити Лайнуса.
«Це вирішальний період, тому ми повинні діяти обережно. Не кажучи вже про те, що рід Бенфілд знищив рід Берклі. Вони не просто графська родина».
«Ваша Високість, ми дійсно не повинні відкидати активність наших сусідів. З'ясування стосунків з родом Бенфілдів зараз відволіче нашу увагу».
Лайнус лише впевнено посміхнувся. «Я розумію це, і я не маю наміру вступати тут у тотальну війну, але якось це треба виправити. Ви так не вважаєте? Мало того, що Бенфілд відхилив мою пропозицію, так він ще й піском мені в обличчя кинув, коли йшов. Я не дозволю йому це так просто залишити».
Вельможі обмінялися поглядами. Вони відчули полегшення від того, що Лайнус не планує воювати з родом Бенфілдів, але їм було цікаво, яку відплату він має на увазі натомість.
«Що ви маєте намір робити?»
Лайнус спроектував у повітрі перед собою голограму, яка відображала інформацію про рід Бенфілд. Переглядаючи ці дані, він міг побачити, як «Рід Бенфілд» зумів заробити свої статки.
«Ті рідкісні метали, які він використовував для побудови своїх статків... він нещодавно продав купу з них Імперії, так? Зараз запаси рідкісних металів Імперії в набагато кращому стані, ніж були раніше.»
Ідея Лайнуса полягала в тому, щоб обмежити кількість рідкісних металів, які Ліам міг продавати.
«Я впевнений, що він продавав рідкісні метали й іншим країнам, - продовжив він. «Такий лиходій не може залишитися безкарним, чи не так?»
«Ви маєте на увазі підставити рід Бенфілда?»
«Підставити? Як ви це доведете? Я впевнений, що він уже робить щось брудне. І якщо ми його трохи потрясемо, то побачимо, що випаде».
Навіть якщо звинувачення було неправдивим, Лайнус був упевнений, що в ході подальшого розслідування щось з'ясується. Якщо ні, то він просто щось сфабрикує.
Один вельможа висловив занепокоєння планом Лайнуса. «Ваша Високосте, рід Бенфілд має впливових торговельних союзників у фірмі «Конклав» та компанії «Ньюлендс». Через них він має безліч шляхів для збуту своїх рідкісних металів. Якщо Імперія придушить його торгівлю, то він дійсно може почати продавати їх іншим країнам».
Лайнус знав про торговельних союзників Ліама. «Так... На його боці Еліот з «Конклаву» та Патріс з «Ньюлендс», так? Але самі компанії його не підтримують, і це головне. Я впевнений, що в цих компаніях є й інші люди, які хотіли б прибрати цих двох».
Якби він домігся вигнання цих двох союзників-торговців, це, безумовно, стало б для роду Бенфілдів. Всі дворяни погодилися, що це був би розумний компроміс, а не заведення конфлікту з родом Бенфілдів надто далеко, що поставило б під загрозу їхню ворожнечу з фракцією Келвіна.
Лайнус висунув теорію про майбутню зраду Ліама Імперії. «Якщо рід Бенфілд продає рідкісні метали іншим країнам, то це зручно для нас. Ми можемо використати це для посилення санкцій проти нього. Коли він прийде до мене, смиренний і благаючий прощення, я дозволю йому приєднатися до моєї фракції і відтоді буду добре ним користуватися».
Простого графа з околиці можна було б справді поставити на місце, якби виявилося, що він зрадив Імперію. Лайнус відчував упевненість у своєму швидко розробленому плані дій, але один з його вельмож висловив певне занепокоєння.
«Дійсно, коли прийде час, ти зможеш укласти угоду з графом, і ми зможемо використати його в нашій боротьбі з кронпринцем. Я не можу собі уявити, що принц Келвін знову намагатиметься схилити його на свій бік після того, як граф вже одного разу відмовив йому. Втім, граф може сам розшукати принца Келвіна, якщо затаїть на нас образу..."
Лайнус розумів побоювання вельможі. «Звичайно, що так. Я не хочу, щоб він затаїв на нас образу... тільки щоб він пошкодував, що відмовив мені. Я вже з нетерпінням чекаю, коли він буде благати пробачення.»
***
«Будьмо!» пролунало в переповненому громадському барі.
Оскільки цей заклад знаходився недалеко від університету, студенти збиралися там майже щовечора, щоб поїсти і випити, і в результаті бар отримував чималий прибуток. Багато груп студентів збиралися разом, утворюючи веселі маленькі компанії.
Тож... чому ж я пропускав усі ці веселощі?
«Що це означає, Воллесе?»
Я не міг не зігнати свою злість на ньому, коли ми сиділи в барі і випивали наодинці. Я грюкнула своєю склянкою об барну стійку, але вона була досить міцною, щоб не розбитися.
Воллес проігнорував мене, відкинувши назад останню з довгої низки міцних напоїв. Це мене роздратувало, тож я простягнула руку і наблизила його обличчя до свого.
«Я ж просив тебе влаштувати для мене групове побачення, хіба ні? Що сталося з твоєю обіцянкою зібрати кілька симпатичних дівчат?»
Я потряс його за лацкани, і Воллес якось дивно розсміявся. Це було трохи моторошно.
«Все скінчено. Для мене все скінчено. Мабуть, мої брати говорили про мене, і мене ось-ось втягнуть прямо в конфлікт за трон».
Воллес був зломлений. Незважаючи на його обіцянку, ми вдвох пили на самоті посеред переповненого бару.
«Слухай, ти... Я з нетерпінням чекав на групове побачення.
Я справді думав, що цього разу зможу нарешті виконати свою обітницю дуріти, тож був не в собі від розчарування. Я потиснув Воллеса ще кілька разів, але він знову розсміявся і взагалі не впізнав мене. Зрештою, я просто відпустив його і продовжив пити сам.
«Ліаме, ти ідіот!» - раптом вигукнув він. «З обома моїми братами, які мають на тебе зуб, незалежно від того, хто з них стане імператором, нам кінець!»
Конфлікт за престол дійсно був питанням життя і смерті. Якщо ви ставали не на того коня і програвали, на вас чекала лише руїна. Те, як ви зустрінете свою долю, залежало від того, хто стане наступним імператором. Проста страта була б милосердям. Багато людей загинуло в такому конфлікті, але ще більш жахливою була перспектива тортур. Воллес завжди намагався не втручатися в конфлікт, побоюючись цих наслідків.
Мені стало його шкода, і я зробив вигляд, що наливаю йому ще один напій, а натомість наповнив його склянку водою. Воллес сьорбнув її, не в змозі навіть сказати, що він п'є. «Заспокойся, - сказав я. - Ти вже заспокоївся?
«Може, ти вже заспокоїшся? Я б не ставав на бік третього принца, якщо б у мене не було шансів на перемогу" сказав я.
«Яких шансів? Клео програвав від самого початку! Він не має жодного шансу на перемогу!»
Воллес був такий впевнений, і це мене зацікавило. Це не повинно бути такою вже рідкістю, коли хтось несподіваний перемагає в конфлікті за престол, чи не так?
«Про що ти говориш?» запитав я.
Воллес повісив голову, на його обличчі з'явився дивний вираз. У цьому виразі був жаль до Клео. «Клео - дівчина. Тобто, він був, був дівчиною».
«Що?»
«Він народився дівчиною, але його біологічна мати наполягала на тому, що він хлопчик!»
Мені здалося дивним його формулювання. У цьому світі була не лише магія, але й передові технології. У такому світі, ймовірно, можна було навіть вибрати стать своєї дитини. Зміна статі була досить поширеною процедурою і тут.
«Чому б не народити хлопчика? Або змінити стать дитини?»
Воллес розповів мені, що він почув у палаці. «Це був вибір мого батька. Сім'я матері Клео спочатку належала до фракції, яка виступала проти нього, але коли він став імператором, вони віддали йому матір Клео. Мій батько зробив жест, що прийняв її, але її сім'я завдала йому шкоди ще до того, як він став імператором».
Сім'я матері Клео була великою і впливовою. Імператор неохоче пішов на угоду з ними, але й не міг забути свою образу на них. Він помстився їм у підступний спосіб.
«Він заборонив їй змінювати стать дітей. Він втягнув у це і лікарів, щоб вони не розголошували стать дітей до їхнього народження. У матері Клео було троє дітей, і всі вони були дівчатами. Третя дитина була її останнім шансом, і якби вона не народила хлопчика, для неї все було б скінчено».
«Скінчено?»
"Вона втратила б посаду в дворі. Інші дружини народжували хлопчиків. Але оскільки вона народжувала тільки дівчаток, її становище постраждало б».
Я не міг звинувачувати її в тому, що вона турбувалася про це. Для жінок, палац був увесь їхній світ. Їхнє становище при дворі було їхнім становищем у суспільстві в цілому. Для гордої аристократки зниження статусу було б нестерпним.
«То вона збрехала про Клео?»
"Ні, я чув, що вона насправді зробила з Клео чоловіка, а коли мій батько дізнався про це, то тільки розсміявся і сказав: “Тоді я зроблю його третім у черзі на престол”.
«Ну, немає ніяких проблем, якщо він чоловік, так?»
У цьому суспільстві люди були абсолютно вільні змінювати свою стать. Я озирнувся на галасливий натовп у барі й подумав, чи не зробив цього хтось із присутніх. Це була трохи дивна думка, але... що таке стать, так чи інакше?
Воллес грюкнув келихом об стійку. «Це проблема! Якби він дозволив зміну статі, то всі мої молодші сестри стали б молодшими братами! Тож мій батько виставив Клео на посміховисько - дурень, який брехнею вибився в принци».
Дітям у черзі на престол не дозволялося змінювати стать, бо це ще більше ускладнило б конфлікт за престол. Деякі принцеси стали б чоловіками, щоб отримати шанс стати імператором, а деякі чоловіки, як Воллес, можливо, захотіли б стати жінками, щоб уникнути конфлікту за престол. Це був би хаос.
У будь-якому випадку, статус Клео як третього в черзі був лише символічним. Його фактичне становище було набагато гіршим. Тим не менш, коли Воллес відкрив мені це, я побачив у цьому можливість більше, ніж будь-що інше.
«Це добре». Я посміхнувся і вихилив лікер зі своєї склянки, поки Воллес моргав на мене.
«Добре? Ти взагалі слухав, що я казав? У Клео немає майбутнього!»
«У нього є! Якщо його сприймають як чоловіка, то немає жодних проблем. Насправді, він ідеальний».
Клео був принцом в опозиції до свого батька, який цілком міг бути моїм ворогом. Навіть якщо він не виступав проти імператора безпосередньо, вони явно не ладнали. Іншими словами, Клео майже напевно не був у союзі з моїм «справжнім ворогом». Він щонайменше обурювався на імператора - а це означало, що у нас був спільний ворог. Тобто, якщо імператор справді був моїм ворогом.
Мені справді пощастило, що я знайшов таку людину, як Клео.
«Сьогодні ввечері ми влаштовуємо передсвяткування, Воллесе. Пий, скільки хочеш», - сказав я, замовляючи у бармена найдорожчий алкоголь.
Воллес знову почав пити. «Можеш мені не казати. Краще я помру від випивки ніж від своїх братів, чорт забирай!»