НА СТОЛИЧНІЙ ПЛАНЕТІ - ув'язненій у металеву сферу в центрі Великої Імперії, Ліам Сера Бенфілд сидів зі своїми друзями в барі відомого висококласного готелю.
З тьмяно освітленого бару я бачив нічне небо. Точніше, нічне небо, спроектоване на скло, що складало цілу стіну приміщення, яке затуляло собою реальний вид навколо будівлі. Вночі на «Столичній планеті» було надто багато світла.
Ми сиділи в ряд за розкішною стійкою. Я подивився вниз на свою руку, в якій тримав склянку з алкоголем, але коли я перехилив склянку, він не розлився. Я закрутив свій напій, змішуючи його вміст, і рідина миттєво змінила колір. Як дивно.
Спостерігаючи за цим, я тихо сказав своїм друзям, що зібралися: «Давненько ми так не збиралися всі разом».
Бар був порожній, окрім нас, на задньому плані грала класична музика. Зі мною були друзі, яких я знав ще з початкової школи.
Ліворуч від мене сиділа моя наречена, Розетта Серех Клаудія. Зі світлим волоссям і блакитними очима вона мала вигляд гордовитої шляхетної дівчини, але насправді була досить щирою і стриманою. Це була пекельна невідповідність. Спочатку вона була впертою дівчиною зі сталевою волею, яка не бажала підкорятися владі чи багатству. Вона мені сподобалася, і я змусив її заручитися зі мною. Я планував використати всі доступні мені засоби, щоб підкорити її своїй волі, з нетерпінням чекаючи насолоди від приниження, яке, як я очікував, вона повинна була відчути. Але тепер Розетта чомусь була закохана в мене і повністю віддана. Всі сліди тієї сильної жінки зі сталевою волею зникли. Це був справжній облом.
«Мабуть, так», - сказала вона.
«Однак у нас трьох буде безліч можливостей зустрітися».
Розетта з жалем подивилася на білявого аристократа праворуч від мене, Курта Сера Екснера. Високий, красивий молодий чоловік був одягнений у сірий костюм і виглядав трохи дорослішим у ці дні. На відміну від нас, які донедавна разом навчалися у військовій академії, Курт навчався в імперському університеті. Після того, як він відпрацював необхідний термін на посаді урядовця, він сам мав вирушити до військової академії.
Він виглядав трохи сумним, але все ще посміхався. "Ми нічого не можемо з цим зробити. Моя сім'я має багато зв'язків з військовими. Мені було зручніше спочатку закінчити університет".
Були дворяни, які мали міцні зв'язки з військовими, а були й такі, що мали зв'язки з урядом.
Мій рід Бенфілд не мав ні того, ні іншого. Ми були звичайним родом, який не мав жодних зв'язків, але для роду військових, як родина Курта, їхні нащадки закінчували навчання у військовій академії, тому що після цього вони одразу ж йшли служити в армію. Такі дворяни, як я, які не були прив'язані до певного шляху, були вільні в цьому відношенні.
Праворуч від Курта сиділа недбало одягнена Ейла Сера Берман з рудувато-каштановим волоссям.
Я знав її ще з тих часів, коли ми навчалися у віконта Рейзеля.
Всі дворяни повинні були проводити час, вивчаючи світські звичаї в іншому дворянському роді, і саме там я познайомився з Куртом. Я знав їх обох довше, ніж знав Розетту.
"Дуже шкода, - сказала Ейла. "Тобі не варто було йти одразу до військової академії, Ліаме. Якби ти пішов до університету з Куртом, я б пішла з тобою".
Я вихилив алкоголь зі своєї склянки. «Я люблю залишати найкраще наостанок».
"Звісно, що так. Ти ж добре повеселився в армії, чи не так? Наодинці з Воллесом, залишивши мене у відділі логістики на столичній планеті".
Очевидно, Ейла обурювалася, що я залишив її займатися канцелярською роботою, бо не хотів наражати її на небезпеку. Вона подивилася на Воллеса, який сидів праворуч від неї.
Блакитноволосий, неглибокий на вигляд Воллес Ной Альбарето був монаршою особою, але ви б не зрозуміли цього, дивлячись на нього. Раніше він мав невеликі претензії на престол, але відмовився від них, щоб стати незалежним (за моєї підтримки). Загалом, він був легковажним, ненадійним хлопцем.
Воллес сказав: "Тобі пощастило, що ти не потрапив у той патрульний флот. Ліам виснажував мене там практично щодня до напівсмерті!"
"Воллесе, благаю тебе, будь ласка, не розповідай мені про те, що ти робив з Ліамом. Це заплямує мої фантазії, тобто мої спогади."
«Це ти їх псуєш».
Я поняття не мав, про що вони говорили, але знав, що вони ніколи не ладнали між собою.
Можливо, вони насправді були ближчими, ніж я думав? Так чи інакше, розмова Ейли та Воллеса розпалювалася, а решта з нас не могли до неї приєднатися, тож я звернувся до Курта.
«Я замовлю за тебе слівце в академії». Я підкупив їх - тобто, зробив багато пожертвувань, тож був упевнений, що моєму другові там буде комфортно. Але Курт, який завжди був дивно скутий, просто подякував мені і відмовився від моєї пропозиції.
"Дякую, але мені й так добре. Рід Екснер має багато зв'язків. Я впевнений, що все пройде добре".
«О так, з твоїм батьком, який був відмінним бійцем і все таке».
Ріл Екснер був новачком у дворянському середовищі. Глава роду, барон Екснер, пілотував мобільного лицаря в армії і був удостоєний дворянства за всі свої великі досягнення. Його побратими-лицарі та солдати дивилися на нього як на маяк надії. Як його син, Курт навряд чи зіткнеться з великими труднощами.
"Ти такий же напружений, як завжди, - сказав я йому.
«А ти, Ліаме, такий же грубий балакун, як завжди».
Як правило, злі лорди не повинні терпіти лайно від будь-кого, але Курт був хорошим другом, не кажучи вже про те, що він був спадкоємцем іншого роду злих лордів. Бароном Екснером захоплювалися на війні, але як дворянин він був тією людиною, яка забирала у своїх підданих все, що могла. Він поводився як герой, але це все було лише фасадом. Всередині він був таким же лиходієм, як і я, і саме це мені в ньому подобалося. Я відчував почуття спорідненості з ним і хотів бути поруч з його спадкоємцем, тому дозволив Курту кілька ударів тут і там.
«Як би там не було, як тобі було весело в коледжі?» запитав я його.
«Га? Ну, досить, я думаю».
Я зітхнув, дивлячись, як Курт прикидається дурником. Я хотів дізнатися про жінок. "Я говорю про дівчат, дурню. Я впевнений, що було багато таких, які були зацікавлені в тобі. Що я хочу знати, так це те, чи зробив ти крок до когось із них".
Курт виглядав трохи незручно від мого допиту. З іншого боку від Курта вуха Ейли, здавалося, з цікавістю нашорошилися, а ліворуч від мене Розетта глибоко почервоніла від моєї згадки про «залицяння». Чи не занадто ти невинна для того, щоб виглядати так яскраво, Розетто?
Навіть Воллес приєднався до розмови про особисте життя Курта. "Мені теж цікаво.
Я чув, що у вас на роботі була невеличка війна між жінками за те, хто буде твоєю секретаркою. У тебе ж, напевно, було принаймні кілька, так? Познайом мене з кимось із них! О, але я б хотів лише тих, яких ти ще не куштував, будь ласка".
Воллес просто хотів скористатися популярністю Курта, але Курт похитав головою.
«Я не маю наміру клеїти дурня, коли я не в змозі відповідально поставитися до справи». Здавалося, він не брехав і про це.
Воллес був шокований. "Ти здурів? Твої студентські роки мали б бути найкращими у твоєму житті, а ти змарнував їх, хвилюючись про відповідальність?"
Я запитав Воллеса, чи справді він думав, що його життя досягне свого піку в коледжі. Цього разу до розмови долучилася Ейла, яка була вражена словами Курта.
"Курт має рацію. Ти невдаха порівняно з ним, Воллесе. Навіщо ти взагалі пішов до коледжу? Думаю, тобі варто повернутися до військової академії".
«Ти завжди так вороже ставишся до мене».
Ейла проігнорувала протести Воллеса, цього разу кинувши на мене огидний погляд. Гадаю, їй не сподобалося те, що я запитав у Курта. «Ти теж не повинен занадто розслаблятися в коледжі, Ліаме».
Я подарував Ейлі дражливу посмішку. «Жінки для мене просто одноразова річ.»
"Мене справді бісить чути це від тебе, але це звучить зовсім не переконливо, Ліаме. Я думаю, що ти просто блефуєш", - сказала вона, лаючи мене з прямим обличчям.
Моє обличчя сіпнулося. "Блефую? Як ти смієш?"
Воллес кілька разів кивнув, очевидно, погоджуючись з Ейлою. "А чого ти очікував? Ти ж сам ніколи не залицявся до дівчини, чи не так, Ліаме? А навколо тебе весь час стільки красивих жінок".
Красивих? Він мав на увазі Тіб і Марі? Якщо так, то Воллес зовсім не розбирався в жінках. «Я навіть не вважаю їх представницями протилежної статі», - заявив я, і Курт чомусь розсміявся.
«Це так схоже на тебе, Ліаме».
"Тепер ти ще й з мене смієшся? Просто щоб ти знав, у мене є Амаґі, ясно?" Після того, як я це сказав, усі четверо якось дивно на мене подивилися.
Воллас, здавалося, ретельно підбирав слова, щоб не засмутити мене. "Ліаме, ми всі знаємо, що Амаґі важлива для тебе, але ти ж розумієш, як це звучить для інших людей? Думаю, безпечніше не згадувати про неї так часто на людях".
Імперія мала щось проти андроїдів, таких як моя особиста покоївка Амаґі. Для мене це не мало жодного сенсу, але якби я ходив з нею, люди сміялися б з мене. Надувшись, я ковтнув ще трохи алкоголю.
Тоді Розетта заговорила, звучачи стурбовано. «Вона просто дуже дорога тобі, любий.»
«Саме так».
Спостерігаючи за нами обома, Курт засміявся. "Але Амаґі та Розетта все одно лише двоє. Я навіть не можу уявити, що ти дурітимеш з дівчатами, Ліаме."
Чорт забирай! Тепер він звучав справді весело. Я починав злитися, бо здавалося, що вони всі називають мене невдахою.
"О, замовкніть! Я можу дуріти з ким завгодно! Я вам покажу!"
Я сміливо заявив про свій намір погратися, але стояв спиною до Розетти, тому не бачив, як вона реагує.
Ейла і Воллес витріщилися на мене, а потім обмінялися роздратованими поглядами.
«Що ти думаєш, Воллесе?»
"Ліам каже, що він буде дуріти, але він не буде. Ставлю на це місячне утримання".
"Тобі не соромно ставити його гроші на це? Але я теж не думаю, що він це зробить".
Вони обоє були переконані, що я не здатен бути дамським угодником, і це ще більше мотивувало мене.
"Ви, занадто багато з мене насміхаєтеся. Якби я був серйозним, то міг би мати стільки дівчат, скільки хотів. Наступного разу, коли ми зустрінемося, у мене будуть докази!"
Я взяв у бармена ще одну склянку і випив ще трохи. Мені було байдуже, як Ейла та Воллес посміхалися до мене. Лише Курт залишився з урочистим виглядом.
«Що сталося?» запитала я з цікавістю. «Вже п'яний?»
Його обличчя почервоніло. "Н-ні, я в порядку. Давай ще по одній. Після цього ми не побачимося деякий час", - сказав він, допиваючи свій напій.
Час від часу у Курта з'являвся такий вираз обличчя, ніби він про щось замислювався. Мені стало цікаво, чи не сталося чогось такого, про що він нам не розповідає. Я вже почав трохи хвилюватися за нього, як раптом він перевірив свій планшет.
«Вибач, мені треба вийти на хвилинку», - сказав він, підводячись.
Ейла встала слідом за ним. "Я трохи випила. Піду зроблю перерву".
«Туалет?» дражнився Воллес, потягуючи свій напій.
У відповідь Ейла подивилася на нього холодним байдужим поглядом, анітрохи не розсердившись і не збентежившись. Це було більше схоже на те, як ви дивитеся на шматок сміття на землі.
Воллес відвів очі. «Вибач.»
Після того, як Курт та Ейла вийшли з-за стійки, ми залишилися втрьох, тож я змінив тему розмови.
«Курт, схоже, не в захваті».
Воллес лише похитав головою. Очевидно, він не помітив.
«Як на мене, йому було весело, але...»
На відміну від Уоллеса, Розетта дійсно помічала, що обличчя Курта час від часу хмарилося. "Кілька разів він справді здавався чимось засмученим. Цікаво, чи щось трапилося".
Поки ми з Розеттою хвилювалися, Воллес просто потягував свій напій. "Що ж, сім'я Курта - новачок в аристократії. Яким би талановитим і улюбленим він не був, це не змінює того факту, що вони низького рангу. Я впевнений, що і в школі, і на роботі були заздрощі".
«Заздрість» змусила мене миттєво подумати про «знущання». Багато аристократів не приймали роди з короткою історією. Навіть якщо Курт був талановитим - ні, тому що він був талановитим - він, ймовірно, дратував багатьох з тих, хто його оточував. Можливо, він не дуже добре вчився в школі наодинці, без присутності друзів.
Розетта теж явно хвилювалася за нього. «Сподіваюся, з ним усе гаразд».
Навіть Воллес, на якого зазвичай ні в чому не можна було покластися, подумав про Курта. "Так, він з тих, хто тримає все в собі, якщо йому важко.
Якщо він знаходить способи випустити свій стрес, він буде в порядку, але якщо він дозволяє йому накопичуватися, поки він не вибухне, це не дуже добре закінчиться".
Щоправда, Курт, як правило, мовчав, коли йому було погано, не бажаючи, щоб хтось з оточуючих звернув на це увагу. Сьогодні він точно не довірився нам. Це навіть почало мене трохи дратувати.
«Якби він просто сказав мені, що б це не було, я б заткнув рота будь-кому, хто б його чіпав». Я почав подумувати про те, щоб розібратися з цим пізніше і відновити справедливість, але Розетта подивилася на мене. «Що?»
«Ти такий милий, любий.»
«Га? Ти що, дурна, чи що?»
Справді, вона нічого не розуміє. Як, на її думку, я можу заткнути рота ідіотам, які знущаються над Куртом? Я б використовував свій авторитет, своє багатство і насильство, звичайно. Ніхто, хто допомагає своєму другові будь-яким способом, не буде «милим».
«Ну, ти просто дуже турбуєшся про свого друга». Розетта тепло посміхнулася мені. Так, це тільки підтвердило для мене, що вона, насправді, дурна.
«Ти справді жахливо розбираєшся в людях, ти знаєш про це?» запитав я.
Воллес повернувся до мене. «То що ти плануєш робити?»
"Зроблю ще одну невелику пожертву військовій академії. Якщо я попрошу їх приглянути за Куртом, я впевнений, що з ним не станеться нічого поганого".
"Це гарна ідея. Не думаю, що з Куртом нам варто про це турбуватися, але знаєш, багато дворян руйнують себе, вживаючи наркотики".
«Наркотики?»
"Так. На чорному ринку є дуже потужні нелегальні препарати, які можуть зіпсувати тобі життя, навіть якщо ти пройшов фізичне зміцнення".
Світ, у якому я переродився, мав свої нелегальні речовини, що викликали сильне звикання, деякі з них могли навіть зруйнувати тіло суперсильного лицаря.
«Курт не зробив би нічого подібного.»
"Я маю на увазі, вони кажуть, що серйозні типи більш сприйнятливі. Я думаю, що такі хлопці, як Курт, які тримають все в собі, напевно, більше ризикують".
Слухаючи Воллеса, я трохи нервував, але я дійсно думав, що з Куртом все буде гаразд. Так чи інакше, я вирішив наглядати за ним по-своєму.
***
На столичній планеті Імперії Альґранд, оточеній захисною металевою оболонкою, всім керували людські руки. Клімат і погоду можна було контролювати за власним бажанням, тож це було ідеальне місце для життя, де не було таких речей, як природні катаклізми.
Проте, якою б комфортною вона не була, столиця мала і свої проблеми. По-перше, це населення, яке щодня прибувало сюди, щоб відчути смак комфортного існування. Багато з цих іммігрантів проникали на планету нелегально, і це було джерелом великого стресу для адміністраторів планети.
Планета також мала значне підземне населення, яке складалося з тих, хто був надто бідний і нужденний, щоб комфортно жити на поверхні. Цей таємний бік Столичної планети був відомий під кількома назвами: нетрі, смітник, підземелля.
Підлога, стіни та стеля підземелля були вкриті іржавим металом, а широкий центральний прохід був обсаджений вуличними кіосками по обидва боки. Тут пересувалося так багато людей, що відчувалася неймовірна тіснота, а повітря було застояним і смердючим.
Зазвичай люди, які жили на поверхні, ніколи не наважувалися спускатися туди, але в цей день там був відвідувач, який не належав до цього місця. Щось явно відрізняло цього чоловіка від тих, хто тут мешкав, і мешканці крадькома поглядали на нього. Однак чоловік не звертав на них уваги і прямував прямо до місця призначення.
Чоловік дійшов до вузького провулка, який відгалужувався від головної вулиці. Він швидко привів у глухий кут, але там вже ворожила ворожка. Жінка була одягнена в темно-синю мантію з капюшоном, а її шию та руки прикрашали золоті та срібні прикраси.
Чоловік зупинився перед нею.
«Ласкаво просимо», - сказала вона. «Здається, ти вже прийняв рішення». Очі ворожки були сховані, але її шкіра була блідою, і на ній виділялася яскраво-червона помада. Вона посміхнулася і поставила на стіл перед собою маленьку скляну пляшечку з рожевою рідиною. Коли чоловік не наважувався доторкнутися до неї, вона кілька разів постукала по пляшечці пальцем, щоб підбадьорити його. «Ти виглядаєш жахливо невпевненим, враховуючи, що ти пройшли весь цей шлях, щоб потрапити сюди... Лорд Курт».
Чоловіка справді звали Курт, Курт Сера Екснер. Вродливий юнак зі світлим волоссям і фіолетовими очима втупився в пляшку на столі.
«Ти боїшся?» - дражнилася жінка. "Нічого страшного. Він не санкціонований урядом, але не має негативних наслідків. Ніхто не дізнається, що ти його вживав".
«Н-ні, я...»
"Просто спробуйте один раз, і всі твої тривоги зникнуть. Хоча ти можеш пролетіти повз точку неповернення ще до того, як спробуєш. Хі-хі-хі."
Курт поміркував перед жінкою, яка продавала підозрілий наркотик. Вона, мабуть, вирішила, що він все ще сумнівається, тому взяла пляшечку і прибрала її з очей.
«Тоді ми можемо просто прикинутися, що нічого не сталося».
Коли вона це зробила, на обличчі Курта з'явився відчайдушний вираз. Він грюкнув рукою по столу. Він прийняв своє рішення.
Його голос звучав замучено. «Я.»
«Пробачте, що?»
«Продайте його мені».
Жінка зловісно посміхнулася. «Щоб ви знали, ви, можливо, ніколи не зможете повернутися до свого колишнього життя».
«Я готовий до цього». Електронні гроші залишають історію покупок, тому Курт витягнув з кишені кілька злитків дорогоцінного металу.
Жінка взяла матеріал і оцінила його за допомогою пристрою, захованого в одній з прикрас на її руці. "Досить цінні. Тоді тримайте".
Курт взяв пляшечку з рожевою рідиною, виглядаючи трохи розгубленим.
Жінка вирішила його ще трохи підбадьорити. "Не варто хвилюватися. Кожен робить щось подібне. У цьому немає нічого незвичайного".
«Але ж я...»
"Просто будь чесним з собою. Тобі ж цікаво, чи не так?"
Курт повернувся до жінки спиною і пішов геть.
Жінка дивилася йому вслід і хіхікала про себе. «Так, дійсно... це може бути прощанням назавжди з твоїм старим життям».
***
Через кілька тижнів після того, як я вперше за довгий час випив з друзями...
«Я так пишаюся тим, що ви вступили до Імперського університету, господарю Ліаме, що не знаю, коли зможу припинити плакати!»
На моніторі, спроектованому переді мною, був мій ридаючий дворецький Брайан. Коли я жив на Столичній планеті, ми спілкувалися через систему далекого зв'язку.
Я сидів на своєму дивані в повсякденному одязі і дивився, як він плаче. "Ще тільки ранок, а ти вже такий галасливий. Скільки разів ми про це говорили? Я пройшла церемонію вступу, і ось я вже в університеті. Як довго ти будеш плакати через це?"
Чому мій дворецький завжди плакав? З ним все гаразд? Я дуже хвилювався за нього, але в той же час він був дуже талановитим. Він добре справлявся з управлінням моїм маєтком, тож я не міг його звільнити.
"Але ж це так чудово! Ви успішно закінчили військову академію, і тепер все, що вам залишилося, - це вчитися в університеті і відпрацювати свій термін на посаді чиновника! Після цього ви повернетеся на свою вотчину і керуватимете її розвитком".
До лекції було ще багато часу, тож я насолоджувався лінивим ранком, пив чай, який приготувала для мене Амаґі, і розважав неспокійного Браяна. Однак він починав мені набридати, тож я змінив тему розмови.
«У тебе вдома все гаразд, так?»
Брайан схвильовано кивнув. "Все добре! Прогрес іде навіть тоді, коли ви перебуваєте на навчанні, господарюЛіаме. Подробиці в цих документах".
Переді мною в повітрі з'явилися цифрові дані. Я переглянув їх і посміхнувся. «Ці цифри непогані, і я впевнений, що вони будуть кращими, коли я повернуся».
Як для злого лорда, для мене було дуже важливо нарощувати свою силу. Чим більш розвиненими ставали мої володіння, тим більшою силою я володів. Навіть мої піддані були ресурсами - просто ще однією частиною моєї фінансової могутності. Я, безумовно, був лиходієм, коли дивився на речі таким чином.
«Ваші піддані з нетерпінням чекають на ваше повернення, господарю Ліаме!»
«Нікчеми, більшість з них.»
Хоч і невігласи, але мої піддані любили мене. Як нерозумно з нетерпінням чекати на повернення свого злого лорда!
Я, Ліам Сера Бенфілд, перевтілився в цьому фантастичному світі, і я добре просувався до своєї мети - стати злим лордом. У своєму минулому житті я на власному досвіді переконався, наскільки безглуздо робити добро, тому вирішив прожити це нове життя, дбаючи лише про власне щастя. Для цього я розбудовував свої володіння, навіть коли був далеко від них, щоб, повернувшись, мати змогу пожинати плоди праці моїх підданих. Я вже з нетерпінням чекав на це.
Поки я сидів і пив чай із задоволеною посмішкою на обличчі, Брайан знову втрутився, остаточно зіпсувавши мені настрій. «До речі... Господарю Ліаме, коли ви офіційно визнаєте міс Юлісію наложницею?»
"Пффф! Щ-що?"
Юлісія Морісіль була колишня продавщиця з Третьої Збройової Фабрики. А ще вона була дивакуватою, яка дивним чином повернулася до військової академії, перевчилася і вступила до спецназу.
Після цього багато чого сталося, і тепер вона виконувала обов'язки мого ад'ютанта - мого зв'язкового з Імперською армією.
Однак причина, через яку вона стала моїм ад'ютантом, була досить ганебною. Очевидно, вона приєдналася до спецназу, щоб помститися мені за те, що я в минулому відшив її. Її план помсти полягав у тому, щоб змусити мене закохатися в неї і зізнатися в коханні, а потім віі її дшити мене. Звісно, цей план провалився, і натомість вона зламалася переді мною, зізнавшись у всьому. Мені стало шкода її, тож я подарував їй фальшиве освідчення в коханні, думаючи, що вона зможе принаймні переконати себе, що помстилася. Однак саме тоді пташеня зрозуміло, що їй краще прийняти мою нещиру пропозицію і стати моєю коханкою, ніж відшити мене.
Я піклувався про неї, але це була жахлива жінка. Юлісія була надзвичайно здібною завдяки своїй військовій підготовці, але в усьому іншому вона була повною нікчемою. Я не мав наміру ставитися до неї як до коханки, але в неї склалося враження, що я «освідчився їй у коханні» і витягнув її з армії для особистого використання.
Таким чином, я опинився в жахливо незручній ситуації.
"Чи я помиляюся, господарю Ліаме? Хіба ви не вкрали її у військових, щоб зробити своєю наложницею?"
Я обернувся і подивився на Амаґі, яка почала витирати чай, що я виплюнув з рота хвилину тому. "Амаґі! Поясніть ситуацію, будь ласка. Це все непорозуміння!"
Амаґі подивилася прямо на мене і посміхнулася. Її посмішка трохи налякала мене, і я подумав, що це не просто моя уява. Було таке відчуття, ніби я звертаюся до своєї дружини і кажу їй: «Ти помиляєшся щодо моїх стосунків з цією жінкою!»
«Я не бачу проблеми», - відповіла моя покоївка-андроїд. "По-перше, хіба ви не казали, що плануєте завести гарем? Але ж досі не вклали у ліжко жодної жінки".
«А якже ти?»
«Як я вже казала, я не рахуюсь».
«Ще й як рахуєш!»
"Не рахуюсь. Отже, ви все ще невинні, господарю."
«Я все ще... невинний?»
Амаґі просто продовжував посміхатися до мене, поки я прокидався від шокуючої правди. Це означає... в цьому житті я все ще незайманий? Не дивно, що четверо моїх друзів сміялися з мене за те, що я так сміливо заявив про свій намір дуріти з жінками.
Поки я сидів, приголомшений, Брайан поставив питання руба. "Я розумію, що ви заручений з леді Розеттою, але наразі рід Бенфілд все ще не має спадкоємця. Це може здатися дещо непристойним, але ваш шляхетний обов'язок вимагає, щоб ви зробили спадкоємця якнайшвидше".
Мене розлютило, що у мене має бути спадкоємець з коханкою, коли я вже мав наречену.
"Замовкни! Ти думаєш, я б завів дитину з коханкою з такої причини?"
Я думав, що говорю розсудливо, але Брайан заперечив, сам неабияк розпалившись. "З такої причини? Якщо з вами щось трапиться, господарю Ліаме, рід Бенфілд приречений! Для вас це недостатньо вагома причина? Моє занепокоєння цілком законне! Чому ви відмовляєтеся від близькості з жінкою з плоті та крові?"
Брайан серйозно розсердився на мене, і я не міг повернутись до нього. Я хотів жити своїм життям вільно і не приймати нічиїх наказів, але перед обличчям щирого занепокоєння Брайана я не міг чесно сказати, що не відчуваю ніякої провини.
«Я подумаю про це, а поки що просто забудь про це».
"Ви завжди так ухиляєтеся від відповіді! Господарю Ліам, я не можу спати ночами, хвилюючись! Не кажучи вже про те, що в Імперському університеті ви можеш зв'язатися з кимось, хто має недобрі наміри..."
Мені набридло ниття Браяна, і я завершив розмову. Я витер піт з чола. "Я повинен ретельно вибирати собі гарем. Я не пущу туди Юлісію тільки тому, що мені потрібен спадкоємець".
Саме так. Мій гарем складатиметься лише з найкращих кандидаток. Я не пущу туди таку, як Юлісія, тільки тому, що вона трохи симпатична.
Амаґі зробила мені ще одну чашку чаю. «Можливо, ви могли б обговорити ці деталі, поки дзвінок ще був з'єднаний».
«Мабуть, так». Я не міг більше витримувати погляд Амаґі, тому одним ковтком осушив свою чашку і підвівся. «Я йду до університету.»
Амаґі схилила голову. "Дуже добре. Я попрошу підігнати машину".
Чому з самого ранку я мушу мати справу з дворецьким, який мене пиляє? І він злиться навіть не через те, що я хочу мати гарем - він злиться через те, що я його ще не маю!
Я не міг цього зрозуміти. Пристойний дворецький повинен застерігати свого господаря від дурниць з кількома жінками і заохочувати тільки хорошу поведінку! Якого біса мене сварили за те, що я не клеїв дівчат?
«Якщо вже на те пішло, може, мені просто підчепити кілька дівчат у університеті?»
Коли я почав планувати, як заткнути Брайана, Амаґі та моїх друзів, я дещо зрозумів. Чому мене треба втягувати в це? Я поклявся не стримуватися у своєму другому житті. Я повинен робити те, що хочу і коли хочу. Я починав відчувати огиду до самого себе за те, що весь цей час був безхарактерним.
«Амаґі, подзвони Воллесу.»
"Лорду Воллесу? Він ще не прокинувся."
«Що?» перепитав я.
«Він повернувся лише сьогодні вранці, тож він ще спить».
Тож він не лише десь гуляє, не даючи мені знати, але й гуляє цілу ніч без мене?!
«То розбуди його!»
Я попрошу Воллеса влаштувати групове побачення, а потім буду щодня дуріти з дівчатами і діставати Розетту. Я змушу її пошкодувати, що вона заручилася з таким чоловіком, як я! Я ж злий лорд, врешті-решт! Яке мені діло до її почуттів?
***
Наречена Ліама, Розетта Серех Клаудія, прогулювалася територією академії з кількома подругами. Вона була одягнена в повсякденний одяг - мішкувату туніку і вузькі штани, але це вбрання нітрохи не приховувало випираючих грудей і її привабливої фігури. Вона носила своє об'ємне світле волосся у фірмових кільцях, а її гострі блакитні очі могли б створити враження, що вона холодна людина.
У супроводі своїх прихильниць Розетта, ймовірно, виглядала як кричуща багата дівчина в компанії фанатів.
Це не обов'язково було неправдою - як наречена графа Бенфілда, вона була на іншому рівні, зовсім не схожа на звичайну багату дівчину.
Коли група гордовитих шляхетних дівчат помітила, що Розетта наближається, вони розступилися перед нею. Розетта випромінювала повітря королеви, але всередині їй все це набридло. Вона подивилася на тих, хто її оточував. Поруч були молоді люди з найрізноманітніших планет, кожен з яких був унікальний. Деякі студенти виглядали настільки ефектно, що Розетта та її послідовники здавалися блідими у порівнянні з ними. Виглядало так, ніби тут весь час проходив конкурс костюмів або фестиваль культури, але таке вбрання було нормальним для Імперського університету.
Прихильниками Розетти були дівчата з території роду Банфілдів, здебільшого з васальних родин.
Здебільшого це були доньки лакеїв Ліама, яких прийняли до школи одночасно з Розеттою, щоб вони служили її компаньйонками. Це не було чимось незвичайним для знатного вельможі, ходити до школи з групою послідовників, і тут було багато подібних груп.
Послідовники Розетти були в захваті від середовища, в якому вони опинилися.
«Давайте час від часу користуватися спільною їдальнею, леді Розетто», - запропонувала одна з дівчат, яка, зокрема, з початком навчання в університеті набула певної витонченості.
Інша дівчина, старанна на вигляд і в окулярах, зиркнула на першу. «Ти хочеш змусити леді Розетту користуватися загальною їдальнею?»
У загальній їдальні подавали ситні обіди за низькими цінами, тому вона користувалася великою популярністю серед студентів зі звичайних сімей. В обідню пору кафетерій був переповнений, тому студенти з більш заможних родин, як правило, обідали в дорожчих ресторанах, розташованих на території кампусу.
Новоспечена дівчина обурено надула щоки. "Ну, стає нудно їсти в одному і тому ж місці весь час. Якщо ми приїхали здалеку, то повинні спілкуватися з різними людьми так?"
«Ти сама себе чуєш?» - пробурчала дівчина в окулярах, але інші члени групи погодилися з пропозицією першої дівчини.
Розетта знала, що дівчатам тут подобається, тож вирішила теж погодитися з цією ідеєю. "Загальна їдальня - це не так вже й погано. Ми можемо пообідати там сьогодні".
Дівчата були в захваті від того, що Розетта погодилася. Ну, окрім тієї, в окулярах, яка просто роззявила рота в шоці. Пошепки вона повідомила Розетті про наміри інших дівчат. "Ви впевнені? Ви ж знаєте, що вони прийшли не на обід".
У дівчат була ще одна причина, чому вони хотіли пообідати в іншому місці. Оскільки багато студентів користувалися спільною їдальнею, це було гарним місцем для знайомства з новими людьми.
Розетту не обдурили. «Я знаю про це».
Чесно кажучи, люди часто ходили в загальну їдальню, щоб завести знайомства.
Якщо ви помічали там когось, хто вам подобався, очікувалося, що ви будете добиватися його.
Аристократи іноді приховували свою особистість і йшли до кафетерію в пошуках розваг. Оскільки це вважалося нормальним способом насолодитися студентським життям, шанувальниці Розетти, ймовірно, теж хотіли знайти собі хлопців, з якими можна було б розважитися.
Дівчина в окулярах кинула на інших огидний погляд. «І вас це влаштовує?»
На думку Розетти, ця дівчина була надто серйозною. "Поки вони не перестараються, це нормально. Не те, щоб за них пліткували. Головне щоб вони не створювали проблем".
Якби тільки ця дівчина могла трохи розслабитися, подумала вона.
Можливо, ті дівчата ставилися до цього занадто невимушено, але дівчина в окулярах була недостатньо невимушеною.
Вона продовжувала сперечатися, все ще не виглядаючи переконаною. «Н-но дошлюбний секс все одно принесе їм неприємності!»
Багато людей в ті часи все ще були стурбовані дошлюбним сексом, а на деяких планетах він залишався серйозним злочином. Однак Розетту це не турбувало.
"Зараз це не така вже й рідкість, чи не так? Я чула, що багато хто знаходить свого майбутнього партнера в університеті. Я не буду заважати нікому, хто шукає серйозних стосунків".
Її послідовниці приїхали до великого міста, так би мовити, з села і були в захваті від зміни обстановки. Розетта мала свою частку турбот, але вона знала, що якщо вона занадто обмежуватиме цих дівчат, вони образяться на неї. Крім того, вона бачила в цьому гарну можливість.
Мені потрібно побачити, які ці дівчата насправді.
Вона не стане їм на заваді, але змусить їх взяти на себе відповідальність, якщо справа зайде надто далеко. У всякому разі, було дещо, що турбувало Розетту більше, ніж те, як її послідовники проводили час, і це був Ліам.
Любий, ти справді маєш намір дуріти?
Ліам відкрито заявив про свій намір у барі готелю. Згадавши це, Розетта притиснула стиснутий кулак до грудей. Серце стискалося від думки, що Ліам може бути з іншою жінкою, але вона навіть не могла протестувати.
Зважаючи на його становище, він мав би мати набагато більше жінок навколо себе. Ти маєш змиритися з цим, Розетто. Для Ліама було цілком природно так чинити, переконувала вона себе.
Розетта пішла за своїми прихильницями до загального кафетерію. На відміну від ресторанів, де вони зазвичай обідали, тут були лише прості столи та стільці. Розетта почувалася не в своїй тарілці, особливо серед інших студентів.
Тут так багато людей, не кажучи вже про шум.
Вона їла в кафетерії в початковій школі, але там усі були дуже стурбовані етикетом. Там не було так шумно. Учні, що юрмилися в загальній їдальні, могли з таким же успіхом кричати.
Коли Розетта намагалася знайти місце в цьому хаосі, вона помітила когось знайомого. «О, любий!»
Це був Ліам. Вона була щаслива знайти його в несподіваному місці, але через секунду після того, як рушила в його напрямку, різко зупинилася.
Він розмовляє з Воллесом, і він здається страшенно серйозним.
Саме тут, у загальній їдальні, Ліам обговорював щось із Воллесом, якого він знав ще з початкової школи. Оскільки вони здавалися глибоко зануреними у свою розмову, Розетта вирішила, що було б неввічливо переривати їх. Натомість вона пішла геть.
Цікаво, вони говорять про третього принца? Схоже, що любий буде зайнятий навіть тут, в університеті... Сподіваюся, я зможу йому чимось допомогти.
***
У галасі загальної їдальні...
"Не треба на мене так сердитися, Ліаме. Я навіть не залишився на всю ніч ". Воллес сипав виправданнями, сидячи переді мною з шишкою на голові. Точніше, з моїм кулаком, який ввічливо притиснув його до себе.
"Я чув, що ти щовечора випиваєш зі своїми недобрими друзями, а це означає, що ти щовечора граєшся з моїми грошима. Ти міг би хоча б час від часу запрошувати мене".
Мене дратувало, що він ніколи не запрошував мене на вечірку, але оскільки саме я давав йому кишенькові гроші, це було б абсолютно безглуздо.
"Та ну, який у цьому сенс? І я справді не не дурів, присягаюся!" сказав Воллес, відчайдушно проголошуючи свою невинність.
«Тоді що ти робив?»
Уоллес був вічно безвідповідальним, і я не міг придумати нічого такого, що він робив би цілу ніч, що не було б пустощами. До того ж, у нього був задумливий вигляд весь ранок, тож я вирішив, що він зробив якусь велику помилку і переживає через це. Але, мабуть, я помилився.
«Насправді, зі мною вчора ввечері зв'язалися мої старші брати».
"Твої брати? Це був Седрік?"
Седрік був одним з принців, до яких його сім'я ставилася як до зайвих, так само як і до Воллеса. Зараз він служив в армії в чині генерал-майора, командуючи флотом.
"Ні. Насправді це були мої брати, перший і другий в черзі на престол. Розумієш, що це означає?"
Мені не сподобалося те, на що він натякав. Мені дуже подобалося досліджувати інших людей, але мені зовсім не подобалося, коли мене копають під мене.
«Не грайся в ігри - просто скажи мені, що ти маєш на увазі».
Трохи агресивно підштовхнувши його, Воллес пояснив.
"Не дивись на мене так! Мої брати хочуть, щоб ти був на їхньому боці, тому вони намагаються змусити мене бути їхнім посередником. Мені це набридло, чесно кажучи. Я намагаюся вийти з політики, а натомість втягуюся в неї".
Воллес ніколи не хотів мати нічого спільного з престолонаслідуванням, знаючи, що якщо він зробить один невірний крок, то може померти. У черзі за спадкоємством могли стояти тисячі людей, а це означало, що всі вони вчепляться один одному в горлянку.
"Вони хочуть, щоб ти був посередником? Хіба третій принц не звертався до мене?"
Це був принц Клео, якщо я правильно пам'ятаю.
"Клео хотів поговорити з тобою безпосередньо. Інші просто хочуть, щоб я завербував тебе для них."
«Га?» Я не зрозумів, що він мав на увазі.
«Вони хочуть, щоб ти сам прийшов до них з покірною головою і попросив приєднатися до їхніх фракцій», - пояснив Воллес. «Ймовірно, тобі також знадобиться гарний подарунок і велике пожертвування, коли ти підеш».
Вони наказують мені вклонитися їм через Воллеса? За кого вони мене мають? О, я буду підкуповувати людей і підлизуватися до тих, хто вище мене, але наказувати мені схиляти перед ними голову? Я сам виберу, перед ким мені підлизуватися, дякую! Ніхто інший за мене цього не зробить.
«Це досить самовпевнено.»
«Ну звісно, вони ж два головні кандидати на посаду наступного імператора.»
Гадаю, це дає їм певне право розмахувати своєю владою.
«Хм? Секундочку», - сказав я. «Це означає, що ці двоє вже мають велику владу, так?»
Один страх промайнув у моїй голові. Провідник попереджав мене про мого «справжнього ворога». Наприкінці мого тривалого конфлікту з Домом Берклі він з'явився переді мною і попередив, що є ще дехто, кого мені слід остерігатися. Першим, кого я запідозрив, був імператор, який, як наймогутніша людина в імперії, міг легко змусити рід Берклі робити все, що йому заманеться.
Проте, з того, що розповідав мені Воллес, ці принци самі мали неабияку владу. Безумовно, достатньо, щоб маніпулювати Берклі, уявив я собі.
"Звичайно, мають, - відповів Воллес. Зараз на моїх братів працює безліч дворян, тож я вважаю, що це можна назвати «достатньою владою». Решта моїх братів і сестер не такі вже й слабкі, але ці двоє - в іншій лізі".
Отже, кронпринц і другий принц, так?
«Ясно...»
Я не повинен був підлизуватися до цих двох, якщо був шанс, що хтось із них маніпулював родом Берклі за лаштунками. Якби я підійшов до них наосліп, вони могли б вчепитися в мене кігтями і вичавити з мене все, чого я вартий. Ні, як я міг би з ними порозумітися, якщо вони можуть виявитися «справжніми ворогами», про яких мене особисто попереджав Провідник? Було б смішно схилити голову перед такими людьми.
"Передай їм це повідомлення, Воллесе. Я шанобливо відмовляюся."
Рот Воллеса так широко відкрився, що я злякався, чи не вивихнув він щелепу. "Що? Що ти кажеш, Ліаме?! Вони перший і другий у черзі на престол! Якщо ти це зробиш, то потрапиш до них у немилість!"
Комусь іншому це могло б здатися немислимим, абсолютно неправильним вибором для шляхетного. Але що з того? Мені було байдуже.
«Я вже вважаю їх своїми ворогами».
З кожною миттю я все більше переконувався, що вони вдвох маніпулювали родом Берклі за лаштунками. Імператору я теж не довіряв. Що ж мені робити? Відповідь була проста.
«Воллесе, якщо те, що ти мені кажеш, правда, то принц, який є третім у черзі, майже не має жодної підтримки у своїх претензіях на престол, чи не так?»
Воллес вже піднімав це питання раніше. Брат, про якого йшлося, був принцом лише за ім'ям, не маючи власної влади. Але це було ще однією причиною...
"Саме так. У Клео немає підтримки. Навіть рідна мати відмовилася від нього."
«Який він?»
"Який він? Ну, він мій милий молодший брат... Взагалі-то, мені його трохи шкода, але він завжди робить хоробре обличчя".
«То він здається тобі нормальним?»
"З цієї трійки, я б сказав, що Клео перевершує двох інших за характером. Він щойно досяг повноліття, тому трохи наївний. Я думаю, що він старанний і добрий, але, звичайно, не можу гарантувати, що він завжди буде таким".
Це лише показує, наскільки темною була королівська сім'я, що Воллес припускав, що дитина згодом змінить свої погляди. Тим не менш, я був задоволений тим, що почув.
«Досить добре.»
Я вирішив, що Клео не становить для мене загрози. Зважаючи на те, що він не мав реальної влади, важко було уявити, що він міг смикати за ниточки в інтересах Роду Берклі. Тільки це робило його безпечною ставкою в моїй книзі. Все ще залишався шанс, що імператор, кронпринц або другий принц були моїм «справжнім ворогом», але навіть якщо це не так, я не хотів приєднуватися до фракції на нижній сходинці, тому що, ну, це було б зовсім не весело. До того ж, Клео вже зв'язувався зі мною, щоб попросити моєї підтримки, але на той час я відмовився від зустрічі під тим чи іншим приводом.
«Я зустрінуся з принцом Клео», - сказав я, потягуючи дешеву, але смачну каву зі спільного кафетерію.
Воллес здригнувся. "Га? Справді? Ти маєш на увазі..."
«Принц Клео отримає мою повну підтримку в його претензіях на престол».
У мене були повноваження вжити таких заходів, а у підлеглих - фактично реалізувати цю підтримку. Було б забавно надати Клео мою підтримку і, сподіваюся, отримати імператора, який би робив все, що я захочу. Це була справжня поведінка злого лорда.
«Це стає цікавим», - сказав я, але Воллес лише безпорадно похитав головою.
«Цікаво - це не те слово, яке тут підходить».
Я кидав свій капелюх на ринг кривавої ворожнечі за престол імператорської родини, і я був тим, хто врешті-решт виграв би! Тепер, коли я був вільний від своїх економічних проблем, я мав велику владу. Два імператорських принца не могли мені протистояти.
До того ж, за мною стояв могутній союзник. З Провідником на моєму боці я був непереможний!
***
Далеко від Імперської Столиці знаходилася планета, що перебувала під владою іншої міжгалактичної нації. Ця планета була переповнена будівлями, збудованими в особливому стилі, відмінному від стилю Альграндської імперії. З даху найвищої з цих будівель Провідник дивився вниз на розлогий мегаполіс, що розкинувся навколо нього. Він широко розкинув руки, абсолютно не зважаючи на пориви вітру.
«Я весь цей час помилявся».
Провідник замислився над своїми минулими помилками. Він був змушений потрапити на цю віддалену планету в пошуках негативних емоцій, як тварина, що шукає недоїдки, і все це тому, що він боявся Ліама. Що б не робив Провідник, щоб знищити його, невіглас лише дякував йому, чим завдавав Провідникові великих мук. Втеча до цієї далекої країни допомогла йому нарешті прояснити свої думки і зробити висновки.
"Було помилкою зв'язуватися з Ліамом. Зараз я не зможу перемогти його дешевими трюками".
Оцінивши нинішню силу Ліама, Провідник вирішив, що не зможе позбутися його зсередини Імперії. Тож чи варто йому просто здатися? Його відповіддю на це міркування було «ні».
Провідник простягнув руки до неба. "Все, що мені потрібно зробити, це розтрощити Імперію! Ясуші тренує тих двох вбити Ліама, але я не можу на це покладатися. Я зроблю так, що вся Імперія розвалиться враз".
Він вирішив, що втягне інші міжгалактичні держави у велику війну, в якій Ліама буде вбито. Що ж йому потрібно було для цього зробити?
"По-перше, я посію розбрат у цій нації. Потім я розпалю пожежі в країнах на кордонах Імперії, які з часом переростуть у полум'я війни!"
І це полум'я, за задумом Провідника, спалить Імперію дотла.
"Я втягну всі народи на кордонах Імперії в цю війну! Це буде величезний конфлікт з Імперією в самому її центрі!"
Тепер ідея Провідника полягала в тому, щоб створити ситуацію, в якій кілька міжгалактичних націй подбали б про Ліама для нього, і йому не довелося б діяти проти Ліама безпосередньо. У той же час, він використовував іншу стратегію для себе - сидіти склавши руки і нічого не робити.
"Я сам тебе не чіпатиму, Ліаме. Я знаю, що якщо я щось тобі зроблю, то ти від цього тільки виграєш. Але не помиляйся... Я завжди працюю на твоє нещастя!"
Досі Провідник невтомно працював над тим, щоб зробити Ліама нещасним. Нарешті він зрозумів, що його підхід був помилковим. Тепер він мусив повірити, що бездіяльність наражає Ліама на найбільшу небезпеку.
«Ліаме, я знищу тебе звідси, де твоя отруйна вдячність не досягне мене!»
З цієї величезної відстані Провідник спрямував свою жагу крові на Ліама.