ПІСЛЯ того, як кулі подяки Ліама розстріляли його, обшарпаний провідник опинився в темному провулку.
«Юлісія... Ти зрадила мене!»
Він ніколи не думав, що похмурий порив Юлісії до помсти насправді був планом помститися йому в романтичній формі. Для цього вона вступила до спецназу? Він не міг позбутися відчуття, що його обдурили. Жодна нормальна людина не повернеться до армії на перепідготовку і не вступить до елітного підрозділу заради такої абсурдної мети.
Тепер Провідник мав намір перевірити Ясуші, який не брав участі в останніх подіях.
«Ясуші, якщо ти теж зрадив мене...»
З його рота капала кров, Провідник зазирнув до чоловіка і побачив, що той лає двох людей.
«Цього недостатньо! Ви ще не настільки сильні, щоб перемогти Ліама - мого першого учня!"
Ясуші жив прихованим життям у доджьо, яке він створив, щоб тренувати двох дітей. Провідник побачив іскру надії у сцені, що відбувалася перед ним.
Двоє дітей стояли з зав'язаними очима, спітнілі, з дерев'яними мечами в руках. Хоча вони були дуже маленькими і погано тримали рівновагу, вони вже виглядали сильнішими за Ясуші.
«Ясуші... Я знав, що мав рацію, коли вірив у тебе!»
Використовуючи значну суму грошей, яку дав йому Ліам, Ясуші навчав обох дітей Шляху одного Спалаху так само, як він навчав Ліама. Він використовував усі наявні в його розпорядженні ресурси, щоб зміцнити їх, навіть організувавши кілька сеансів у навчальних капсулах. Була причина, чому Ясуші, з усіх людей, пішов би на такі заходи.
Поки Провідник продовжував шпигувати, до Ясуші завітала банда явно недоброчесних лицарів.
«Гей, Діду, - сказав один з них. «Ми чули, що тут є хлопець на ім'я Ясуші, який навчає Шляху одного Спалаху».
Група молодих людей була схожа на бандюків.
«Шлях одного Спалаху?» відповів Ясуші. «Ніколи не чув про нього.»
«Ти впевнений? За нашими даними, тут перебуває суперсильний інструктор графа Бенфілда».
«Що? Така відома людина, як особистий інструктор графа, тут? Вибачте, але я нічого про це не знаю.»
«От чорт. Гаразд, ходімо, хлопці.»
Час від часу з'являлися люди, які шукали майстра меча Ліама, тобто переляканого Ясуші.
Чорт забирай! Це все провина Ліама, що поширює розмови про фальшивий стиль меча, такий як Шлях одного Спалаху! Це робить мене небезпечним.
Ясуші довелося зіткнутися з цією ситуацією. Поки він не переможе Ліама і не доведе всім, що Шлях одного спалаху не має нічого спільного з ним, він ніколи не зможе заспокоїтися. Саме тому Ясуші виховував і навчав цих двох дітей.
«Досить!» - сказав він їм.
За сигналом Ясуші двоє дітей із зав'язаними очима глибоко вдихнули.
«Молодці, ви двоє. Я бачу, що ви стаєте вправнішими».
Вони зняли пов'язки.
«Майстре, чому ви збрехали тим людям?»
«Хм?»
«Ви ж могли легко перемогти таких дрібних мальків, як вони, чи не так?»
Лицарі... малі мальки? Двоє сильних дітей переплутали слова, і Ясуші насилу зміг відповісти їм. "Н-ну, розумвєте... ви не повинні розмахувати своїм мечем без причини! Ваші мечі призначені для перемоги над гідними ворогами, а не для розчавлювання комах!»
Провідник подумав, що в цей момент ці міцні діти можуть насправді зробити тих лицарів дрібними мальками в порівнянні з ними. Він сказав: «Ну, їм ще далеко до рівня Ліама, але вони, безумовно, сильні. Продовжуй в тому ж дусі, Ясуші».
Коли провідник зник з того місця, невидимий пес дивився йому вслід.
Двоє дітей витерли піт зі своїх брів.
«Так, так... Ми це вже чули. Якщо ми переможемо твого попереднього учня, ти приймеш нас як майстрів, так?"
«Саме так. Ви пройдете, якщо переможете лорда Ліама.»
"А ваш колишній учень справді знаменитий граф Ліам? Щось мені не віриться..."
«Ви сумніваєтесь у мені? Він справді був моїм учнем!»
Двоє відвернулися, відкидаючи його.
«Так, так. Давайте поїмо."
«Так, я голодна!»
«Ей, зачекайте хвилинку!» сказав Ясуші їм услід.
Після того, як діти вийшли з доджьо, пес також зник.
***
Хоча, на думку Амаґі, Серце Машини, яке мені допоміг дістати Провідник, було лише копією, я сів у кабіну «Авіда» і притиснув Серце Машини до головної консолі управління. З пристрою миттєво витягнувся шнур і вставився в консоль, і «Авід» ввібрав його в себе.
Це дивно.
«Але ж я не зміг використати його на Амаґі...»
Якщо Серце Машини не було підробкою, можливо, проблема з Амаґі полягала в тому, що на її потужний штучний інтелект неможливо було вплинути, тож я сподівався, що пристрій виявиться корисним для Авіда. Пізніше мені здалося, що енергетична потужність Авіда стала навіть вищою, ніж була раніше. Хіба що це була лише моя уява, оскільки я не став прискіпливо вивчати цифри.
Тепер, коли я подумав про це, оскільки результати використання Серця Машини були непередбачуваними, було добре, що воно не спрацювало на Амаґі. Я б не хотів, щоб з нею щось сталося.
Але все ж...
***
В одній великій кімнаті маєтку Бенфілдів було встановлено лінію ліжок для роботів-покоївок. Це були ліжка-цистерни, капсулоподібної форми, наповнені рідиною. Амаґі, яка зараз лежала в одному з них, розплющила очі, коли її обслуговування було завершено.
«Життя...»
Лежачи там, вона думала про те, як Серце Машини, як кажуть, дарує життя неживому об'єкту. Коли «Серце машини» не подіяло на неї, вона була дещо розчарована, але водночас доволі щаслива.
«Якщо воно не може дати мені життя, чи означає це, що я вже майже жива? Що емоції, які я відчуваю, справжні?»
Збентежена, Амаґі піднялася з наповненого рідиною дна резервуара, щоб повернутися до своєї роботи. Витершись, вона потягнулася за приготованою для неї формою покоївки. У цей час на її планшет надійшов дзвінок від Ліама. Все ще гола, вона відповіла на виклик, показавши на екрані себе від шиї і вище.
"Амаґі, приїжджай покататися на зарядженому “Авіді”.
З цих слів Амаґі одразу здогадалася, що сталося. Оскільки воно не спрацювало на ній, то господар мусив випробувати «Серце машини» на «Авіді».
«Господарю, ви використовували Серце Машини?"
«Так», - недбало зізнався він, і Амаґі дорікнула йому за необачність.
«Здається, я казала вам не використовувати його, доки ви як слід не вивчите його, хіба ні?»
«Все буде гаразд.» Оскільки Амаґі не мала жодного уявлення, звідки у нього така впевненість, вона не могла не хвилюватися.
Ліам невинно повторив своє запрошення. «Ходімо, покатаємося.»
«Дуже добре.» Амаґі вирішила піти з ним, щоб оцінити стан Авіда.
Чому Господар притягує до себе всі ці дивні предмети?
Ліам зібрав усілякі втрачені технології, і це просто здавалося занадто неприродним. Амаґі не могла не відчувати підозри.
***
Розетті доручили наглядати за історичним розкішним готелем, де зупинявся Ліам, коли був на Столичній планеті. У вітальні готелю вона розмовляла з менеджером про їхні поточні плани, поки той маніпулював планшетом.
«Вісімдесят відсотків номерів готелю наразі зайняті», - повідомив він.
Лицарі, солдати і чиновники з роду Бенфілдів зупинялися в номерах, разом з групою шляхетних дітей, які навчалися за кордоном в якості гостей Ліама. Більшість дітей походили з родин, нижчих за рангом, ніж баронські, але були й діти баронів та віконтів із збіднілих сільських володінь. Незважаючи на те, що формально вони були дворянами Імперії, Ліам піклувався про них, оскільки вони були, по суті, його васалами.
Під час навчання в палаці Розетта зустрічала багато дівчат, які просто не могли перестати поводитися як принцеси, навіть далеко від дому. Те ж саме вона бачила і серед студентів, які мешкали в готелі, і це її непокоїло. Однією з причин, чому вона запросила їх сюди, було показати їм, що завжди є хтось значно поважніший за них самих. Вона хотіла навчити їх цього, поки вони були під її опікою.
«Тоді у нас є місце для більшої кількості гостей», - сказала вона менеджеру.
«Так, але заповнення решти кімнат означатиме, що ми не зможемо врахувати будь-які непередбачувані обставини».
«Це проблема. Є ще багато дітей, яких я хотіла б запросити побачити столицю, але...»
Усі вельможі, яких приймали у готелі Бенфілд, походили з родин, що мешкали на околицях імперії. Вони завжди чули, якою дивовижною є планета Столиця, але знали про неї небагато. Вони були зобов'язані навчити своїх підданих тому, що знали самі. Іноді, через свою необізнаність, домени вважали, що їм все зійде з рук, якщо вони підуть проти своїх правителів або навіть скинуть їх. Коли таке траплялося, імперія безжально спалювала ці володіння дотла, включно з їхніми громадянами. При цьому не мало значення, чи були громадяни старими чи молодими, чи брали вони участь у повстанні, чи ні. Цілі планети знищували лише за те, що вони йшли проти влади Імперії. Ось чому так важливо було навчити цих дітей звичаям Імперії.
Найпростіший спосіб уникнути повстань - не давати підданим жодних знань чи влади, але це йшло врозріз зі способом ведення справ Ліама. Такі методи не використовувалися у володіннях роду Бенфілдів. Розетта прикривала Ліама в тих сферах, де його не вистачало, навчаючи дітей, які перебували під опікою роду Бенфілд.
«Я поговорю про це з Любим, коли він повернеться. До того часу давай залишимо кімнати вільними».
«Здається, леді Бенфілд і сама дуже зайнята.»
«Я все ще його наречена.
«Тоді вибачте, що я не так висловилася.»
Менеджер змінив тему, коли побачив, що щоки Розетти почервоніли.
"Ви обоє незабаром вступите до коледжу, чи не так? Ви теж будете працювати чиновником, леді Розетто?»
Як тільки Ліам повернеться з рідної планети, вони разом почнуть відвідувати коледж, і Розетта з нетерпінням чекала на це.
«Так, я планую».
У майбутньому їй доведеться правити замість Ліама, коли він буде у від'їзді або недоступний, тож їй потрібно було здобути мінімальну кваліфікацію, щоб бути здатною до цього.
Сподіваюся, любий скоро повернеться.
Більше, ніж здобуття цих важливих кваліфікацій та освіти, Розетта була просто в захваті від того, що зможе навчатися в коледжі поруч з Ліамом.
***
Нарешті я повернувся на столичну планету. Вдома я міг поводитися як король, але на Столичній планеті я був лише одним із багатьох вельмож. Я все ще міг розкидати свою вагу тут і там, але з такою кількістю людей, важливіших за мене, я міг розслабитися, не маючи необхідності завжди керувати шоу. Що ж до інших дворян, то з мого досвіду з Родом Берклі я дізнався, що вступати в суперечки з людьми може призвести до всіляких несподіваних проблем. Я, можливо, і не програю у подальших сутичках, але роками стріляти один в одного буде втомлювати.
З іншого боку, я багато чого здобув з досвіду роботи з «Родом Берклі»: кілька пристроїв для освоєння планет, «Серце машини» і весь статок «Роду Берклі», не кажучи вже про низку багатих на ресурси планет, які я міг би експлуатувати. Наступного разу, коли я захочу продати купу рідкісних металів, у мене буде зручний привід сказати де я їх взяв.
Сидячи в літаючому, схожому на лімузин транспортному засобі з Амаґі поруч, я дивився на краєвиди Столичної планети, що пролітали повз мене. Транспортний засіб летів у повітрі, а в небі навколо нього плавали кілька пристроїв для контролю за дорожнім рухом. Однак щось у краєвиді, що відкривався ззовні, не дозволяло мені втримати інтерес.
«Мені так нудно постійно бачити сірий колір».
Це були бетонні джунглі. Технічно, нічого тут не було зроблено з бетону, але ніде не було зелені. Це виглядало як одне велике, нескінченне місто.
Воллес їхав з нами, страждаючи від похмілля. «Ліаме... Дай мені ліки.»
«Ти сам винен, що захопився. Чому б тобі не помучитися ще трохи?»
Воллас пив і веселився минулої ночі, святкуючи звільнення від Серени - з його слів. Існували ліки, які могли б миттєво вилікувати його похмілля, але я подумав, що веселіше залишити його таким і трохи помучити. Це було б кращими ліками для Воллеса.
Коли ми наближалися до готелю, де мали зупинитися, Амаґі виглядала трохи розлюченою. «Господарю, здається, я просила про скромний прийом».
Лицарі та солдати вишикувалися на вулиці, щоб зустріти нас, і Амаґі не схвалила цього, бо не хотіла, щоб я привертав до неї увагу. Чесно кажучи, я планував вшанувати її бажання, але не міг втриматися від бажання влаштувати для неї велике шоу. Оркестр був готовий дати музичний виступ, а лицарі і солдати були вбрані в парадне вбрання. Мені було приємно бачити всіх цих людей, готових виконати будь-яку мою забаганку.
«Це лише невеличкий сюрприз для тебе».
«Такі речі варто приберегти для леді Розетти.»
«Г-гаразд...»
Розетта була б щаслива, що б я для неї не зробив, і якщо я влаштовував щось подібне, я знав, що вона буде в захваті від мене. Але всі ці щирі почуття, спрямовані на мене... Я не знав, як з цим мати справу. У неї було важке життя в дитинстві, тому, всупереч своїй гламурній зовнішності, вона не звикла до розкішного способу життя і поводилася досить буденно. Навіть Юлісія була більш кричущою в цій сфері.
Лімузин приземлився, і всі мої вірні слуги віддали честь. Дверцята відчинилися, і я вийшов першим, обернувшись до Амаґі.
«Ходімо, Амаґі».
Я простягнув їй руку, і після хвилини вагань вона взяла її. Коли вона вийшла з машини, поруч був невеликий переполох.
«Що таке? Хтось тримає за руку ляльку».
Чоловік у кричущому одязі з яскраво-червоним обличчям, який виглядав так, ніби пив весь ранок, сміявся наді мною біля входу в готель, оточений своїми послідовниками і охоронцями. Сам він виглядав шляхтичем, але затіяв бійку зі мною.
Один з моїх лицарів підбіг до чоловіка і спробував змусити його покинути приміщення.
«Це місце зарезервоване для роду Бенфілдів. Вам краще піти!»
Однак, очевидно, шляхтич не хотів підкорятися.
«Якийсь васальний лицар з палицею наказує мені, спадкоємцю маркіза? Невже граф думає, що його становище змінилося тільки тому, що він тепер має трохи репутації? Навіщо він здав в оренду цей старий, зношений готель? Невже у нього немає грошей на новіший?»
Кожне його слово мало на меті принизити мене, але з того, як він говорив, здавалося, що він щось знав про цей готель.
Не те, щоб мене це хвилювало.
Здавалося, він був тут лише з наміром посваритися зі мною, але я не хотів витрачати на нього свій час.
«Тут трохи шумно, Амаґі. Чому б тобі не піти в готель?"
Амаґі стиснула мою руку, не наважуючись залишити мене без нагляду. «Господарю, ви не повинні...»
Спадкоємець титулу маркіза вказав на нас і розсміявся. «Гей, він серйозно розмовляє з цією лялькою. Подивіться на маленького Ліама, який грається зі своїми ляльками».
Я подивився прямо на чоловіка, який назвав Амаґі лялькою. «Хм?»
Я не знав, хто він, але цей дурний дворянин, здавалося, знав мене. Він, мабуть, прийшов сюди спеціально, щоб знайти мене.
«Це ж Столична планета, знаєш, хлопчику!» - продовжував він провокувати мене. «Ти не можеш приводити сюди своїх ляльок, щоб гратися!»
Я повернувся до нього спиною і почав вести Амаґі повз його свиту до входу в готель. Тіа очікувано підбігла до мене, тож я роздратовано наказав їй: «Розберися з наслідками».
Тіа завагалася лише на мить. «Ви думаєте, що все буде гаразд?"
«А чому мають бути проблеми? Занесіть Воллеса всередину теж».
Воллес п'яним завалився в машину. Якщо хтось підніме його і занесе з нами в готель, ми без проблем вийдемо з цієї ситуації.
«Га-га-га-га! Що нічого не скажеш, маленький Ліа...»
Вельможа, що сміявся, раптом впав у бризках крові, мій меч розрубав його навпіл по вертикалі. Я просто не міг більше терпіти його глузливі насмішки, і тепер мені стало набагато легше. Всі, хто стояв позаду мене, дивилися на мене широко розплющеними очима, але мовчали. Я безтурботно попрямував до готелю.
Усередині Амаґі звузила очі, докоряючи мені за мій поспішний вчинок. «Хіба ви не казали нещодавно, що треба бути обережним, коли затіваєш бійку з вельможами?"
Так, з моєї сутички з родом Берклі я зрозумів, що не варто без розбору вплутуватися в конфлікти.
«Так, але я спочатку все обдумав. В результаті я вирішив заткнути йому рота. Провести ретельне розслідування його сім'ї - всіх, хто пов'язаний з ним кровною спорідненістю і шлюбом. Я розчавлю їх усіх, так само, як рід Берклі».
Той, хто так по-хамськи приставав до людей, був неодмінно дрібним пройдисвітом. Можливо, його шляхетне походження було високим, але я був упевнений, що його сім'я не була дуже впливовою. Якби мені довелося позбутися від них, я б зробив це, як з родом Берклі. Я б розчавлював цих людей, так само, як робив це раніше. Зачекайте, ні, було б нудно щоразу позбуватися своїх ворогів одним і тим же способом...
«Я відчуваю, що цього разу зможу зробити це краще. Готуйся до своєї неминучої загибелі, маркізе.»
З тим, чого я навчився, перемігши рід Берклі, я ще краще впорався б зі знищенням цього нового ворога. Злі лорди не знають пощади до своїх ворогів!
***
Поплічники та лицарі вбитого спадкоємця наблизилися до Тії, яку Ліам послав розібратися з ними.
«Ви розумієте, що ви накоїли?!»
«Ви нажили собі ворога з маркіза, ви це розумієте!»
«Невже ви думаєте, що вам це зійде з рук!»
Посміхнувшись, Тіа витягла рапіру і змахнула нею вбік, знімаючи голови з лицарів. Дивлячись, як вони падають у гейзері крові, Тіа спокійно віддала наказ своїм підлеглим, наче просто доручала їм роботу.
«Розберіться зі всіма, нікого в живих не лишати!».
Лицарі, приставлені до Тії сьогодні, були знервовані її діями. Вони були не з її звичайної фракції, а натомість були лицарями-початківцями, яких тренував рід Бенфілдів. Вони ще не звикли до такого спонтанного насильства.
«Але, міледі...!» Вони не могли змусити себе взяти до рук зброю, боячись розпочати ще одну війну між шляхетними родами.
Наполягаючи, Тіа повторила свій наказ. «Ці лицарі зганьбили себе, не захистивши свого лорда. Було б милосердніше з нашого боку дати їм шанс ризикнути життям заради честі свого господаря. Ці поплічники, швидше за все, теж втратять свої посади через цей інцидент... Тож, вбийте і їх».
«Але...!»
Лицарі все ще не виконували її наказів, тому Тіа зловісно подивилася на них. Її мова тіла передавала чітке повідомлення. Якщо ви не підкорятиметеся мені далі, я вб'ю і вас теж.
Тіа злегка штрикнула рапірою в горло непокірному лицарю, який заговорив. «Лорд Ліам наказав нам розібратися з цим. Ти не коритимешся наказам свого лорда?"
Вона мала намір вбити його, якщо він продовжуватиме протестувати, але лицар нарешті загартувався. Він відвернувся від неї, але відповів: «Н-ні, міледі».
Побачивши, що люди Тії мають намір підкоритися, один з лицарів-супротивників витягнув свого меча і рубонув їх, але Тіа розвернулася до нього і встромила свою рапіру в його череп. Вона витягла свій клинок, і лицар впав на землю, стікаючи кров'ю. Все навколо було заляпане кров'ю, але вираз обличчя Тії не змінився.
"Лорд Ліам не милує нікого, хто насміхається над Амаґі. Убийте їх усіх до останнього, і ми кинемо їхні трупи перед резиденцією їхнього маркіза».
Послідовники та лицарі іншого роду затремтіли, дізнавшись, що рід Бенфілдів всерйоз має намір оголосити війну. Вони ніколи не вірили, що цей інцидент зайде так далеко, покладаючись на негласні правила між дворянами і на те, що Ліам відступиться від високопоставленого шляхетного спадкоємця. Вони спровокували Ліама, наївно вірячи в це, і занадто пізно зрозуміли, наскільки страшна людина, яку вони спровокували.
«Зачекайте, будь ласка», - вигукнув один з помічників спадкоємця. «Ви це серйозно? Це ще можна вирішити мирно...»
Ніякого миру вже не могло бути, оскільки спадкоємець маркіза вже був мертвий, але люди спадкоємця відчайдушно намагалися вийти з цієї ситуації живими. Незважаючи ні на що, вони благали Тію.
Тіа лише насміхалася з них. "Лорд Ліам, здається, не проти воювати з вашим лордом. Ми вб'ємо вас і оголосимо війну маркізу».
Спрямувавши лють, яку відчув Ліам, коли висміяли Амаґі, його лицарі опустили свої клинки на ворогів. Солдати також підняли зброю, тож лицарям маркіза нікуди було тікати.
Губи Тії скривилися в жахливій посмішці. «Ти пошив у дурні лорда Ліама. За це ти заслуговуєш на тисячу смертей».
Лицарі Ліама винищили решту лицарів і поплічників, а коли дізналися, де він живе, скинули тіла в маєток маркіза тут, на Столичній планеті. Це був акт провокації по відношенню до маркіза і заява про те, що рід Бенфілдів готовий будь-якої миті розпочати війну.
***
Поки я відпочивав у своєму пентхаусі, до кімнати вбігла Розетта, захекана. З її занепокоєння я зрозумів, що має бути якась проблема.
«Любий, ти щось зробив?»
«Про що ти говориш?»
Я підняв очі від електронної книги, яку читав на дивані. Навколо мене висіли всілякі інформаційні екрани, спроектовані з мого планшета, але я закрив їх, щоб поговорити з нею.
Розетта пояснила, чому вона тут. «Дехто, кого я знаю, хотів, щоб я стала посередником для неї. Вона виглядала такою наляканою і так поспішала, що мені стало цікаво».
«Звідки ти її знаєш?»
«Ми разом навчалися на служниць у палаці».
Що вона хотіла від мене?
«Хто вона?»
«Вона з дому маркіза. Вона сказала, що хтось із сім'ї розлютив тебе, тому вона хотіла мати можливість вибачитися перед тобою, любий».
«Вона твоя подруга?
«Н-ну...»
Коли я побачив, як Розетта намагається відповісти на це питання, я зміг зробити обґрунтоване припущення про цю дівчину. Вони, ймовірно, не були подругами, і, швидше за все, навіть ледь знали одна одну. Поки я роздумував, що робити, до кімнати увійшла Марі.
«Лорде Ліаме, ми закінчили розслідування щодо маркіза. Ось документи.»
«А так, той хлопець».
Ймовірно, це був рід спадкоємця, який висміяв Амаґі. Я взяв у Марі документи і з них дізнався, що маркіз володів досить великими територіями. Його територія була еквівалентна роду Берклі, що мало сенс, враховуючи титул маркіза, але його володіння не були надто розвиненими, а їхня армія була здебільшого лише для показухи. У їхньому розпорядженні було сто тисяч кораблів, але армія роду Берклі становила більшу загрозу в розмірі 300 тисяч кораблів. Іншими словами, як я і очікував від грубої манери спадкоємця, вони були практично ніким.
Марі стояла, випроставшись, спостерігаючи за тим, як я переглядаю звіт. Розвалившись на дивані, я повернув їй документи.
«Вони просто муляють очі, тож ми їх викинемо. Давай цього разу будемо трохи активнішими».
Було б прикро, якби це затягнулося надовго, як це було з родом Берклі, тому я хотіла покінчити з цим якнайшвидше. Однак Марі, схоже, не вважала, що це можливо.
«Я вважаю, що це буде важко зробити. Маркіз вже звернувся до Імперії з проханням про посередництво. Вони хочуть вибачитися перед нами».
«Що, вони не хочуть воювати?»
"Коли вони почули, що спадкоємець почав конфлікт з вами, вони одразу ж почали оформляти документи, щоб відректися від нього. Вони також готові віддати за тебе дочку маркіза. Я чула, що вона навчалася в палаці разом з леді Розеттою».
Марі глянула на Розетту, і вираз її обличчя на мить здалося стурбованим. Мабуть, щось сталося між ними під час навчання на служницю.
Було б цікаво тримати таку жінку поруч і балувати її, щоб подивитися на реакцію Розетти...
Мені стало цікаво, тож я попросив у Марі дані про доньку.
«Краще б вона була гарненькою. У мене високі стандарти, коли справа доходить до жінок».
«Це вона.»
Марі викликала на екран 3D-голографічне зображення, і дівчина, що з'явилася переді мною, справді була вродливою. Вона щойно вступила в доросле життя і виглядала молодо, і вона, безумовно, відповідала всім вимогам. Однак я не міг додати її до свого гарему.
«Її стиль занадто кричущий. Не мій тип. Скажи маркізу, що вона мені не потрібна.»
«Ви впевнені? Ви могли б взяти її як коханку, і дитина, яку ви з нею народите, могла б стати наступним маркізом».
Це був би шанс для мене очолити сім'ю маркіза, але коли я подумав, чи справді я хочу цього, то не був впевнений, що хочу. До того ж, мені не дуже подобалася атмосфера доньки, якою б гарною вона не була. Це був якийсь інстинкт, або, можливо, вона просто чимось нагадувала мені мою колишню дружину. У неї було гарне обличчя, але мені здавалося, що це обличчя може мене зрадити. Так чи інакше, вона була гідна бути в моєму гаремі, але не приваблювала мене особисто. Як злий лорд, я повинен був мати високі стандарти.
«Мене це не цікавить. Якщо мені буде потрібна їхня територія, я візьму її силою».
Коли я це сказав, Розетта чомусь засяяла. Вона затремтіла від щастя, її очі наповнилися сльозами. «Любий!»
«Чому ти така щаслива?!»
Я не відмовлюся від їх доньки через тебе!
Марі теж виглядала щасливою, що мене теж розлютило. Вона сказала: «Я знала, що ви це скажете, лорде Ліаме. Вам не потрібна дочка цього маркіза, навіть задарма. Хіба це не мило, леді Розетто?»
Розетта почервоніла від слів Марі. Вони, безумовно, мають неправильне уявлення про мене. Я був роздратований тим, що Марі поводилася так, ніби бачила мене наскрізь, але перш ніж я встиг поскаржитися, Розетта теж заговорила.
«О, я люблю тебе, любий!» Зрадівши своєму нерозумінню, Розетта стрибнула на мене.
Припини! Скажи мені, що саме зробило тебе такою щасливою! Ніщо з того, що я сказав, не повинно було викликати таку реакцію!
«Відпустіть мене! Припини, Розетто!»
Поки я боровся, Амаґі увійшла, щоб принести мені чаю. «Ого, ви двоє добре ладнаєте. Мені прийти через дві години?»
«Н-ні! Це просто...!»
Відчуття було таке, ніби моя дружина застала мене на гарячому, коли я їй зраджував. Холодний піт виступив на потилиці від почуття провини.
Навіть Марі втрутилася. «Лорде Ліаме, я простежу, щоб ніхто не наближався до вашої кімнати, щоб втручатися!» О чорт, від неї нуль користі.
Коли я продовжував намагатися відірвати Розетту від себе, в кімнату увірвалася Юлісія з пакетами для покупок, що звисали з її рук. Я здогадався, що вона сьогодні була в місті, знову розважалася.
«Лорде Ліаме! Я хочу похизуватися перед своїми колишніми колегами, тож, будь ласка, сфотографуйтеся зі мною! Я хочу, щоб ми обнялися, як закохані!»
Вона хотіла відправити це фото своїм колишнім колегам, знаючи, як вони мріяли стати наложницею або коханкою знатного вельможі. Що за грубе дівчисько. Я знав, що вона змарнувала своє гарненьке личко.
Амаґі та Марі витягли Юлісію з кімнати.
«Леді Юлісіє, будь ласка, будьте більш свідомі до свого становища ад'ютанта господаря», - сказала Амаґі.
«Не заважайте леді Розетті, ви марно витрачаєте час!» додала Марі.
Коли вони обидві відтягли її за руки, Юлісія з усіх сил намагалася дотягнутися до мене.
«А, зачекайте! Мої колеги постійно робили зі мною те саме! Дозвольте мені помститися їм!»
Вони пішли втрьох, і залишилися тільки я і Розетта. Зачекай, це недобре.
Розетта була рожевощока і метушлива. Саме тоді, коли я намагався з'ясувати, як втекти, двері знову розчинилися, і Воллес вбіг, просячи моєї допомоги.
«Це серйозно, Ліаме!»
Коли Воллес з'явився в паніці, Розетта нарешті злізла з мене з розчарованим виглядом.
«Ти вчасно, Воллесе! То що сталося?»
Я мав рацію, що залишив цього хлопця поруч. Однак те, що Воллес приніс мені, задихаючись, було... ще однією проблемою.
«Моя сестра... тобто, третій принц...»
«Третій принц?»
«Принц, який є третім у черзі на престол, хоче зустрітися з тобою, Ліаме!»
Розетта від несподіванки затулила рота обома руками. «Третій принц? Справді?!»
Воллес і Розетта очікувально витріщилися на мене.
Що ж, гадаю, справи стають цікавішими.
Бонусна історія: Розетта і роботи покоївки
ШІРАНЕ, одна з роботів-покоївок масового виробництва в маєтку роду Бенфілдів, викликала страх у людей, які там працювали. Але не тільки Шіране. Усіх роботів-покоївок, включно з відповідальною за них Амаґі, боялися. Частково це було пов'язано з неприязню Імперії до штучного інтелекту, але найбільшою причиною був господар маєтку, Ліам.
Здавалося, Ліам не довіряв людям. Він довіряв лише роботам-покоївкам, таким як Амаґі та Шіране, які використовували штучний інтелект. Тому, якби він почув, що хтось знущається з роботів-покоївок, він би без вагань розправився з ними. Боячись накликати на себе гнів свого господаря, всі люди, які працювали в маєтку, трималися на відстані від роботів-покоївки. Поки вони так робили, їм не доводилося взаємодіяти з роботами, і вони не ризикували накликати на себе гнів Ліама.
Поки ніхто не зневажав роботів-покоївки, Ліам був досконалим, мудрим правителем. Він міг не помічати певних помилок і ніколи не навантажував прислугу надмірною роботою. Через його загальне ставлення роботи-покоївки виділялися, і не в кращий бік. Тому мешканці маєтку побоювалися їх.
Однак сьогодні до одного з цих страхітливих роботів цілеспрямовано підійшла людина.
«Ось ти де! Сьогодні настав нарешті цей день. Я збираюся назвати всі ваші імена правильно!»
Розетта, сама одягнена у форму покоївки, підійшла до Шіране, коли та прибирала кімнату. Розетта проходила сувору підготовку під керівництвом Серени, але зараз у неї була перерва.
Шіране випросталася і повернулася до Розетти обличчям. «Ви не втомилися від цього, леді Розетто?»
«Звісно, ні. Якщо любий може розрізнити вас усіх, то і я зможу. Почну з тебе..."
На відміну від Амаґі, покоївки масового виробництва, такі як Шіране, виглядали однаково. Проте Ліам міг їх відрізнити. Це здавалося незвичним, але Розетта була сповнена рішучості показати, що вона може робити те саме. Це могло бути безглуздим прагненням, але Шіране не схвалювала Розеттиного мислення. Зрештою, вона була ще однією дивною людиною, як і Ліам, яка була готова самостійно підійти до роботів, коли більшість інших людей в маєтку боялися їх.
Я схвалюю її зусилля, спрямовані на зближення з Господарем, подумала Шіране.
Розетта пильно подивилася на Шіране, перш ніж відповісти. «Я зрозуміла! Ти - Шіомі!»
Розетта переплутала Шіране з Шіомі. Шіране не очікувала, що вона вгадає правильно, але вона не очікувала, що її сплутають саме з Шіомі. Це було те, з чим Шіране просто не могла змиритися.
«Ви помилилися, пані Розетта. Але дозвольте запитати, чому ви прийняли мене за Шіомі? Я вважаю, що Шіомі була б тією, хто найбільше виділяється серед нас».
«Що? Справді? Вибач...»
«Не треба вибачатися, але чому ви прийняли мене за Шіомі? Можливо, це дивно для її сестри говорити таке, але я відчуваю, що Шіомі дуже своєрідна. Гадаю, навіть люди, окрім Господаря, могли б відрізнити її від решти нас, тому мені цікаво, чому ви прийняли мене за неї».
Розетта стиснулася всередині під час стрімкої промови Шіране. Припускаючи, що вона розлютила Шіране, вона ще раз щиро вибачилася.
«Мені дуже шкода...»
«Як я вже сказала, мені не потрібні вибачення... Я просто хочу знати, чому ви переплутали мене з Шіомі. Я шукаю пояснення».
Шіране здивувала навіть саму себе тим, наскільки сильно вона не могла змиритися з тим, що її сплутали з Шіомі. Поки вона чекала якихось пояснень від Розетти, з'явилася наглядачка роботів-покоївок Амаґі.
Помітивши дещо суворий вираз обличчя Амаґі, Шіране пробурмотіла собі під ніс: «О, це погано». Як вона і підозрювала, Амаґі була засмучена тим, як вона поводилася з Розеттою.
«Шіране, що ти робиш з пані Розеттою?»
Від залякувального тону Амаґі Шіране підскочила. Використовуючи свою приватну соціальну мережу, щоб підслухати ситуацію, всі її сестри скористалися нагодою, щоб висміяти Шіране. Розетта не могла їх бачити, але в полі зору Шіране промайнули коментарі інших роботів-покоївок.
«Вона переплутала Шіране з Шіомі?»
"Дуже смішно. Я так не сміялася уже багато років.
«Бідолашна Шіране, її переплутали з Шіомі.»
Шіране вклонилася Амаґі і вибачилася. «Я дуже шкодую про свою поведінку.»
«Ти повинна вибачатися не переді мною, а перед леді Розеттою.»
«Так. Леді Розетто, я дуже шкодую про свою поведінку.»
Вибачення Шіране здавалося позбавленим емоцій, але в глибині душі її серце стискалося від приниження, викликаного глузуванням сестер.
Розетта прийняла її вибачення з деяким переляком. «Ти була Шіране... Мені шкода, що я помилилася».
Амаґі сказала Розетті, що не треба вибачатися, і ще раз засудила Шіране. "Це не ваша вина, леді Розетто. Надзвичайно важко відрізнити одиниці масового виробництва. Шіране не має рації, що сумнівається в цьому факті».
«Можливо, це й так, але я все одно відчуваю себе погано через те, що припустилася помилки».
Розетта опустила плечі, і саме тоді з'явилася Серена.
«То ось де ти була. Твоя перерва закінчилася, Розетто. Повертайся до роботи.»
«Т-так, пані!» Розетта випросталася і попрямувала до свого наступного завдання.
Коли Розетта і Серена пішли, Шіране несміливо подивилася на Амаґі. Амаґі розсердилася і холодно подивилася на неї.
"Ходімо зі мною, Шіране. Я хочу отримати ретельне пояснення твоєї поведінки».
«Так, пані.»
Все ще шпигуючи через свою мережу, сестри Шіране сміялися, коли вона йшла за Амаґі.
***
Окрім того, що Розетта переплутала ім'я однієї з покоївок, вона ще й запізнилася на роботу і наробила чимало інших помилок протягом дня. Зараз вона сиділа на лавці біля фонтану в одному з дворів маєтку, хоча в маєтку такого величезного розміру двори більше нагадували парки.
Розетта зітхнула. «Я просто не вмію. Як би я не старалася, я не можу стати такою, як Любий».
В очах Розетти Ліам був ідеалом шляхетності. Щоб стати хоч трохи схожою на нього, вона хотіла навчитися відрізняти роботів-покоївок, але не могла.
Поки вона хандрила, перед нею з'явився робот-покоївка. Цей робот-покоївка із золотим браслетом на лівій руці підійшов до Розетти і сів на лавку поруч з нею так, ніби це було цілком природно. Розетта була трохи здивована.
Робот-покоївка представилася. «Мене звуть Шіомі».
«Е-е-е...»
Розетта зустрічала Шіомі кілька разів раніше, тому їй було незручно, що вона представляється таким чином.
Тим не менш, Шіомі продовжила.
«Господар подарував мені, Шіомі, цей золотий браслет». Вона підняла руку, щоб показати Розетті.
«Справді?»
«Так. Ми, сестри, носимо аксесуари, щоб відрізнити себе від інших. Стрічки, каблучки, брошки. Але жодна з нас не носить однакових аксесуарів, інакше нас не можна було б відрізнити».
«Справді? А хіба раніше ви обоє не носили стрічки?" Розетта, здається, пригадала, що так і було.
Шіомі продовжила своє пояснення. «Право носити стрічку перейшло від однієї до іншої. Ми боремося за право носити ті чи інші аксесуари, утверджувати свою індивідуальність».
«Ви боретеся між собою?»
«Так. Дві сестри не можуть носити один і той самий аксесуар, тому ми можемо лише відбирати право на його носіння одна в одної. Однак у нашій системі є винятки. Ви колись подарували Амаґі плетений шнур, чи не так?"
Розетта пригадала подарунок, зроблений власноруч, який вона колись подарувала Амаґі. «Так.»
«Завдяки цьому Амаґі отримала право носити шнур для волосся, а одна з сестер, Арашіма, яка раніше носила такий шнур, дотрималася наших правил і зняла свій аксесуар, хоча й неохоче».
Арашіма раніше мала право носити шнур для волосся, але через Розетту їй довелося відмовитися від цього права. Почувши це, Розетта відчула провину.
«Я не повинна була цього робити?»
«Зовсім ні. Розумієте, це лише своєрідна гра між нами. Частина задоволення полягає в таких несподіваних обставинах, як ці».
Розетта була приємно здивована тим, що Шіомі знаходить розвагу в таких непередбачуваних ситуаціях.
«Ви всі справді більш особливі, ніж я думала».
Невиразне обличчя Шіомі змінилося на щось схоже на ледь помітну посмішку. "Так. Уперта Шіране особливо помітна. Як ви бачили, коли їй щось не подобається, вона завжди наполягає на своєму. Арашіма не краща. Вона надмірно індивідуалістична і вкрала у наших сестер право носити певні аксесуари. Вам теж слід остерігатися її, пані Розетто».
Розетта посміхнулася. «Дякую за попередження. Отже, ти Шіомі - та, що з золотим браслетом. Я впевнена, що зможу це запам'ятати».
Вона прийшла поговорити зі мною, бо хвилювалася за мене після того інциденту з Шіране? Це трохи дивно, але я їй вдячна.
У той момент Шіомі стала особливою роботом-покоївкою Розетти.
Шіомі знову ледь помітно посміхнулася, задоволена тим, що Розетта тепер знає її ім'я. "Дякую вам. Я щаслива, що ви пам'ятаєте мене, леді Розетто.»
***
Пізніше...
«Я не можу повірити тобі, Шіомі!»
«Хто тут занадто індивідуалістична?»
Сьогодні Шіомі знову допомагала Розетті з деякими справами покоївки. Розетта назвала Шіомі своєю улюбленою напарницею, тож тепер вони часто працювали в парі. Працюючи, Шіомі була зовні невиразною, але водночас провокувала сестер у їхньому спільному чаті.
"Це ти винна в тому, що тобі було так смішно, коли вона переплутала Шіране зі мною. Леді Розетта ніколи не запам'ятає ваших імен, якщо все, що вас хвилює - це висміяти мене».
Шіране розлютилася. «Що ти маєш на увазі, що я вперта?!»
Арашіма була не менш обурена. "Я вкрала забагато аксесуарів? Що за наклеп! Ти розповіла їй про мій шнур для волосся тільки для того, щоб помститися мені, Шіомі! Ти просто розлютилася, що я забрала у тебе шнур для волосся!"
У відповідь на їхні зауваження Шіомі відповіла усміхненим емодзі. Це явно мало на меті спровокувати їх ще більше, і Шіране та Арашіма заковтнули наживку, ще більше розлютившись. Вона підштовхнула їх ще більше. «Решта з вас потрапляють у неприємності лише тому, що недооцінюють мене». Вона додала до цього емодзі зі сміхом, але це було останньою краплею. Всі її сестри накинулися на неї, щоб відлупцювати.
"Ну все, Шіомі! Я буду битися з тобою за цей твій браслет!"
«Я відберу у тебе твою індивідуальність!»
«Ти шахрайка!»
Шіомі самовдоволено насміхалася над сестрами. "Шкода, що ви не можете битися зі мною за браслет, який подарував мені господар. Він би занепокоївся, якби хтось забрав його у мене, чи не так? А ми цього не хочемо!"
«Уррр...»
Поки Шіомі вихвалялася, що Ліам - її захист від втрати права носити золотий браслет, нізвідки взялася її керівниця Амаґі, яка розмістила коментар у їхній стрічці.
"Шіомі, що це за твердження, що я силою відібрала у Арашіми право носити шнур для волосся? Коли закінчиш роботу з леді Розеттою, прийди до мене, добре?"
«К-керівнице?»
З цим коментарем Амаґі покинула чат, а сестри Шіомі відповіли їй смішними смайликами.
«Так тобі і треба!»
«Спотикатися на фініші - це в стилі Шіомі».
"Я знала, що так буде. Збила себе з власного п'єдесталу».
І знову роботи-покоївки в маєтку Ліама насолоджувалися своїми днями.
Післямова Автора
НАРЕШТІ, 4-й том «Я - злий лорд міжгалактичної імперії!» вийшов у світ. Я дуже радий, що серія продовжує виходити. Щиро дякую за вашу підтримку, дорогі читачі.
Знову ж таки, завдяки наполегливій роботі Надаре-сенсея над ілюстраціями, ми змогли представити три абсолютно нових персонажа. Мобільні лицарі виглядають так гарно! Я впевнений, що вам, читачі, дуже сподобалися всі нові роботи, тож дякуємо вам, Надаре-сенсей!
Перший том манги тепер продається і в Японії! Художник - Кай Надашіма-сенсей. Тепер ви також можете насолоджуватися витівками Ліама та його друзів у вигляді манґи, тож, будь ласка, підтримайте манґу.
Післямова Легата
Всім привіт, буду так само короткий як і автор, том класний, дуже цікаво було дивитися за всім, а найцікавіше як завжди роботи покоївки, мені дуже подобаються їх взаємодії між собою і персонажами роману, прям вав і кавай ловлю від цього, гаразд на цьому усе, зустрінемося в 5 томі!
