ЦЕ ТРАПИЛОСЯ в той час, коли до мене приставали ці дві пустопорожні гарненькі мордочки. Час навколо мене зупинився, і з'явився Провідник, тримаючись за груди так, ніби йому було боляче. Це була наша перша зустріч за довгий час, але я був шокований його виглядом. Чому він виглядав набагато гірше, ніж востаннє, коли я його бачив? Здавалося, він теж був злий на мене.
«Ліаме... Хіба ти не зрозумів, що я зібрав усіх твоїх ворогів разом?»
«Га?»
«Тобі не здалося дивним, що так багато дворян і солдатів раптом перейшли на бік роду Берклі?»
Мені було цікаво, як флот дому Берклі став таким великим, і чому деякі військові перейшли на їхній бік. Тепер здавалося, що це було справою рук Провідника.
«Ти зібрав моїх ворогів?»
«Я ж щойно сказав це. Але ти навіть не помітив, і на додачу до цього - Тц!»
Побачивши, як боляче виглядав Провідник, я нарешті зрозумів. «Мені шкода. Я повинен був здогадатися.»
«Нічого страшного. Але тепер ти зрозумів, так?»
«Зрозумів що?»
«Не зрозумів?! Ти що, не знаєш, хто твій справжній ворог?»
Мій справжній ворог? Хіба це не рід Берклі? Провідник був ситий по горло тим, що я не розумію, хто був моїм справжнім ворогом. Чи означало це, що хтось маніпулював родом Берклі? Чи був Провідник так побитий тому, що... можливо, він захищав мене від цього ворога?
«Ти... Цього не може бути!»
«Тепер ти нарешті зрозумів?»
«Так, розумію. І я не знаю, як тобі віддячити.»
«Що... Га?»
Це мало сенс. Звичайно, Провідник був би роздратований мною. Він захищав мене від мого справжнього ворога, а я навіть не знав, хто цей ворог! Я не сумнівався, що він багато чим пожертвував, щоб захистити мене. Його одяг був де-не-де порваний, а сам він виглядав досить змарнілим порівняно з тим, коли я бачив його востаннє. М'яко кажучи, він виглядав так, наче бігав, збираючи для мене моїх ворогів. Завдяки тому, що він зібрав увесь цей набрід разом, я зміг одним махом покласти край конфлікту з Родом Берклі, який так сильно мене дратував. Отже, все пішло за сценарієм Провідника.
«Я думав, що це дивно, - сказав я. - Я думав, що це дивно. «Армія роду Берклі була занадто великою, і частина військових теж була проти мене. Звичайно, багато солдатів стали на мій бік. І це була твоя заслуга, чи не так?»
Чесно кажучи, у мене було відчуття, що все йде занадто добре для мене, але якщо Провідник працював за лаштунками, щоб допомогти мені, то все це мало сенс. Єдиним фактором, який він не врахував, була секретна зброя Роду Берклі наприкінці, як я здогадувався.
«Ні, я намагаюся сказати тобі...!»
Провідник відчайдушно намагався мені щось сказати, але я хотів спочатку висловити йому всю повноту своєї вдячності. Було багато речей, які я хотів обговорити, але подяка була на першому місці.
«Ти справді дуже піклувався про мене. Не хвилюйтеся, я обов'язково розберуся з цим моїм «справжнім ворогом». У будь-якому випадку, дякую! Ти знову мене врятував!"
Я відчував себе досить незручно. У моєму перевтіленому житті було небагато людей, яким я міг би так щиро подякувати. Коли я це робив, я помітив, що Провідник здригається.
«Припини...»
«Ей, не соромся... ти змушуєш мене теж соромитися. Мені трохи незручно висловлювати свої справжні почуття, але я хочу, щоб ти знав, як я ціную все, що ти для мене зробив».
Я відчув, як мої щоки почервоніли.
«Припини!»
***
Внутрішнє око Провідника побачило, що позаду Ліама вишикувалася ціла шеренга старомодних гвинтівок, зроблених із чистого золота і націлених на нього. Ліам був центром величезної хвилі вдячності від багатьох людей, і це злилося з його власною вдячністю до Провідника. Об'єднана сила наповнила ці золоті рушниці кулями сконденсованої вдячності.
Ліам, очевидно, не знав про ці рушниці, але для Провідника вони були надто реальними, і він злякався, дивлячись у їхні стволи.
Ліам зробив крок до провідника. «Гей, що сталося?»
«Іп!»
Провідник ніяк не міг прикінчити Ліама самостійно. Він знав, що в його ослабленому стані і з урахуванням того, наскільки сильним став Ліам, все обернеться проти нього.
Та що з тобою таке? Як ти не бачиш, скільки я доклав зусиль, щоб зробити тебе нещасним? А ти щоразу мені дякуєш! Я міг би вдарити тебе по обличчю, а ти все одно дякував би мені за це!
Що б не робив з ним Провідник, Ліам був вдячний. Це викликало у Провідника огиду і навіть налякало його. Цього було майже достатньо, щоб він запідозрив, що Ліам робить це навмисно.
Він знає, що я ненавиджу почуття вдячності? Н-ні, цього не може бути...
Ліам зробив ще один крок до Провідника, і, наче по команді, всі гвинтівки почали стріляти. Кулі пронизали Провідника наскрізь, чорний дим валив з дірок, які вони в ньому пробили.
«Ніііііііііііііііііііі!»
Золоті кулі, наповнені вдячністю, стріляли в Провідника знову і знову. Не витримавши агонії, його постать перетворилася на чорний дим і зникла.
«Агов, ти куди?» покликав Ліам. «Я тобі ще не подякував!»
Коли Провідник втік, час знову потік, і Ніас та Юлісія відновили розмову.
«Лорде Ліаме, будь ласка, дайте мені новий бюджет!»
«Я ніколи не відпущу тебе, до кінця свого життя!»
Знову опинившись в обіймах двох досить жалюгідних дівчат, Ліам замислився, чи може він зробити щось, щоб він міг належним чином висловити свою подяку Провіднику. Весь цей час з кутка кімнати на Ліама з розчарованим виглядом дивився невидимий собака.
***
Мої чотири роки військової служби добігли кінця. З урахуванням мого майбутнього герцогства, я отримав звання генерала резервних військ. Моє просування службовими щаблями було надзвичайно швидким, до того ж мене нагороджували всілякими відзнаками. Тут не можна недооцінювати силу хабарів - генерал всього за чотири роки - це надзвичайно швидко! Чесно кажучи, звання було лише для галочки і не принесло б мені великої користі. Військове звання, присвоєне дворянину, було чимось на кшталт подяки за всі фінансові внески, які він зробив для армії. Не схоже було на те, що я міг би реально впливати на імператорську армію, тож я був генералом лише за назвою.
Тим часом Тіа і Марі отримали звання бригадних генералів, а Юлісія, як ад'ютантка генерала, дослужилася до звання полковника. Крім того, завдяки моїй підтримці, Ніас отримала звання майора інженерних військ. Чомусь у людей склалося враження, що я був покровителем Ніас... мені це не подобалося. Втім, я змирився з цим, оскільки вона була цінна для мене своєю здатністю обслуговувати «Авіда». І було б занадто багато клопоту, щоб намагатися заперечувати це.
Так чи інакше, справжнім розчаруванням був Воллес. Коли ми всі сиділи разом, я сказав: «Поглянь на себе, Воллесе, просто капітан у запасі. Що ти взагалі робив?»
Лише те, що він залишився зі мною, мало б гарантувати йому звання майора, але він навіть цього не зміг зробити.
Воллес виглядав збентеженим. «Ну... Знаєш...»
«Як ти міг все зіпсувати? Навіть Ніас отримала підвищення завдяки своїм зв'язкам зі мною! Як ти думаєш, скільки хабарів я заплатив військовим?»
Я мав на увазі подарунки на свята та пожертви, щоб трохи допомогти. Але я просив їх просунути Воллеса теж!
«Мені соромно навіть вважатися твоїм покровителем!»
«Ну, а чого ти хочеш, Ліаме? Мені навіть не було де працювати! Я лише наглядав за будівництвом на тій прикордонній планеті!»
«Цього все одно мало б бути достатньо, щоб шляхетний отримав підвищення!»
«Знаєш, я все ще член імперської сім'ї.»
І тут його брата Седріка підвищили до генерал-майора.
Воллес стиснув руки за головою, даючи мені зрозуміти. «Дворянське звання в резерві не має сенсу, так чи інакше. До того ж, я не дуже переймаюся тим, що виділяюся таким чином».
«Ти впевнений, що це не просто виправдання, чому тебе не підвищили?»
Воллес відвів від мене погляд, тож я запідозрив, що маю рацію. Звісно, я був тим, хто змусив його пройти через весь цей військовий досвід. Цього разу я вирішив відпустити його з гачка.
«Я пропущу це повз вуха. Ми їдемо до коледжу, тож твоє військове звання все одно нічого не означатиме».
«Точно! Я з нетерпінням чекав студентського життя! Я зможу щовечора ходити на вечірки і веселитися досхочу!»
Не найдостойніший принц, чи не так? У мене вже є наречена, тож, гадаю, вечірки мені не світять... Треба серйозніше поглянути на своє особисте життя. З цими думками я глянув на Юлісію. Помітивши мій погляд, вона заговорила.
«Лорде Ліаме!» - сказала вона, і в її очах заблищали зірочки. «Ви орендуєте шикарний готель на Столичній планеті, чи не так? Будь ласка, дозвольте і мені зняти там кімнату!»
Я похитав головою, але покірно зітхнув. «Роби, що хочеш».
«Ура! Життя моєї мрії стає реальністю, крок за кроком!»
Навіть Воллес розлютився на Юлісію. Він прошепотів мені: «Чувак, я думав, що вона суперсерйозна військова, але подивись на неї зараз. Вона справді гаряча штучка».
Ну, вона все ще талановитий солдат, тому я не маю проблем з тим, щоб тримати її поруч. Просто слухати її зараз...
«Вранці я можу поплавати в басейні готелю, а після обіду піти на шопінг і пообідати в кафе...»
Спостерігаючи за її фантазіями, я мусив визнати, що її недоліки справді кидаються в очі.
Воллес знову тихо заговорив зі мною. «Ти не думаєш, що тобі варто поговорити з Розеттою про твого маленького ад'ютанта?»
«Ааа...»
Мені справді потрібно було повідомити нареченій про коханку, яку я завів. Я не знав, чому я повинен відчувати себе так, але я дійсно не чекав цього з нетерпінням.
«Ти впевнений, що це нормально, Ліаме?»
«Що, завести коханку? Звичайно, це нормально. Зрештою, я завжди планував побудувати собі гарем».
«О, справді? Та ні... Я мав на увазі володіння роду Берклі».
«А, це.»
Оскільки я знищив правління роду Берклі, я міг вільно претендувати на всі їхні статки як на свої власні. З цим аспектом ситуації все було гаразд, але проблема полягала в кількості планет, що входили до їхніх володінь. Можна було б подумати, що здобуття такої великої кількості нових територій було чистим позитивом, але цих планет було так багато, що я не зміг би керувати ними всіма самотужки. Коли я розповів про цю дилему Амаґі, вона просто погодилася, сказавши: «Занадто багато планет і занадто велика відстань від вашого рідного світу». Я думав, що зможу переміщатися між ними, але, схоже, навіть у цьому світі відстань була проблемою, коли планети були розкидані надто далеко.
До того ж, багато планет, що потрапляли на їхню територію, були зруйновані, знищені і перетворені на мертві світи, щоб ці ідіоти могли видобувати еліксири. Я не бачив для них жодної реальної користі, тому залишив для себе лише кілька з цих мертвих планет. Решту я вже продав Імперії.
Крім планет, я забрав усі трофеї, які тільки міг, з Роду Берклі. У них було кілька пристроїв для освоєння планет, тож я подумав, що зможу знайти їм хороше застосування. Я завантажив їх на кораблі класу фортеці, щоб вони могли тераформувати прикордонні планети. Я думав про те, щоб зруйнувати кілька планет Роду Берклі, щоб отримати власні еліксири, але в мене вже було достатньо мертвих планет, і було б головним болем створювати ще більше. Нарешті, я захопив усі еліксири, що мав Рід Берклі, для себе, тож деякий час мені більше не знадобиться.
Поки я обмірковував ці різні питання, зловісні слова Провідника про мого «справжнього ворога» продовжували мене турбувати. Десь там вимальовувалася якась велика загроза, з якою рід Берклі навіть не міг зрівнятися. Якщо я збирався боротися з нею, мені знадобилося б ще більше сили, ніж я мав зараз.
«Яке марнотратство, - продовжував Воллес. «Ти міг би дати трохи мені».
«Я можу дати тобі скільки завгодно зруйнованих планет.»
«Я не маю на увазі ці! Давай, Ліаме, просто дай мені одну планету, яка хоча б трохи розвинена! Я не буду скаржитися, навіть якщо це буде прикордонна планета, яку ми облаштовували у вільний час».
Планета, яку я облаштовував так, ніби грав у симулятор, насправді була в гарному місці, тож тепер вона була набагато більш розвинутою. Купа купців сподівалася відкрити там крамниці, тож я залишив усе це на Томаса. Населення також постійно зростало. Так, справи йшли вгору. Оскільки ця планета була під прямим контролем Імперії, вона й надалі продовжувала розвиватися сама по собі.
«Не будьте смішним. Він мені не належить. Слухай, я дам тобі той, який щонайменше почав розроблятися."
«Я буду чекати на це.»
Він був таким самовпевненим, але Воллес все ще був моїм лакеєм. У майбутньому мені знадобиться більше союзників, тож я не міг ставитися до нього надто погано. Моєю справжньою проблемою зараз був цей мій справжній ворог. Провідник не сказав мені, хто або що хоче мене вбити, але я не міг покладатися на нього в усьому. Я повинен був розібратися в цьому сам.
Тому зараз я мав намір зосередитися на нарощуванні своєї сили. Я хотів мати достатньо сили, щоб бути здатним повністю розчавити будь-кого, хто стояв на моєму шляху.
Поки я розмірковував над цим, Воллес недбало запитав: «О, так, і що ти збираєшся робити далі? Повернешся на Столичну планету?»
«Спершу я повернуся додому. У мене там є робота, яку я маю виконати».
«Невже? Тоді я полечу на Столичн...»
«Ти теж йдеш зі мною!»
Воллес поїде зі мною, коли я повернуся додому на деякий час.
***
«О, мій дім, як я за тобою скучив!»
Коли я розкинув руки, Брайан подивився на мене і шморгнув носом.
«Ви виросли в чудового юнака, господарю Ліаме. Я ледве бачу вас крізь сльози на очах».
«То як ти можеш знати, наскільки я чудовий?»
Він завжди плаче з того чи іншого приводу.
Я кивнув на Амаґі, яка, незважаючи на те, що була такою ж невиразною, як завжди, чомусь також виглядала щасливою.
«Ніяких проблем, Амаґі?»
«Ніяких, окрім виплати репарацій сім'ям наших загиблих солдатів».
Ми теж втратили людей, зрештою.
«Розумію. Я хочу, щоб до наших солдатів ставилися добре. Зрештою, вони - моя цінна бойова рука.»
«Так, господарю."
Витерши сльози, Браян сказав: «Отже, господарю Ліаме, я бачу, ви нарешті вибрали собі наложницю. Де вона і леді Розетта зараз?»
Я просто намагався насолоджуватися приємним і спокійним поверненням додому, а цей хлопець підняв настирливу тему.
Я похмуро відповів: «Я залишив їх на столичній планеті».
«Але чому?! Я так зрадів, що ви нарешті почали цікавитися жінками, пане Ліаме!»
Мене розлютило, що він думав, ніби я взагалі не цікавлюся жінками. Брайан, очевидно, хотів, щоб я повернувся додому з Розеттою та Юлісією на буксирі, але вони все ще насолоджувалися готельним життям на Столичній планеті. Я не хотів мати справу з Розеттою, тож краще було залишити її там, а Юлісію я взяв лише як ад'ютанта, а не як наложницю. З нею було те ж саме, що і з Ніас; вона просто не могла мене привабити. Хоча в цьому плані вона була кращою за Тію і Марі. У будь-якому випадку, я не хотів говорити про це з Брайаном в даний момент, тому я змінив тему.
«Скажи, Брайане, на що це схоже?»
Я показав йому пристрій, схожий на серце, який я знайшов після бою. Коли він його побачив, то дуже зацікавився.
«Ого, це рідкісна річ. Це називається «Серце машини» - артефакт, який, як кажуть, може вдихнути життя в, машину».
«Що?»
Я обернувся до Амаґі, напівграйливо притискаючи Серце Машини до її широких грудей. Воно гарно вклинилося між її грудьми, які, як завжди, були приємними і пружними. Нічого не сталося, окрім того, що Амаґі кинула на мене прохолодний погляд.
«Господарю?»
«Ну, він сказав, що це може дати тобі життя...»
«Звичайно, це лише копія. Не могли ж ви так просто натрапити на рідкісний, незвичайний артефакт.
«О, ти так думаєш? Мені б сподобалося, якби ти справді ожила». Мене справді охопило розчарування.
«...Таке неможливо». Амаґі вимовила ці слова без емоцій, але мені здалося, що її обличчя було трохи сумним.
Брайан сказав: «До речі, господарю Ліаме, я чув, що ви придбали кілька нових кораблів класу "фортеця". Ви не повинні купувати військові кораблі, як іграшки.»
«Нічого страшного. Я збираюся зробити їх тимчасовими базами для прикордонних планет.»
«Що?! Ви справді плануєте розвивати планети, які ви отримали від Роду Берклі?"
«Звісно, планую.»
Я буду використовувати отримані мною пристрої для розвитку планет належним чином, щоб розбудовувати свої володіння. Зараз же мені потрібно було накопичити силу для того дня, коли з'явиться мій справжній ворог.
«Я повинен стати сильнішим. Амаґі, допоможи мені розробити новий план подальшого розвитку моїх володінь, добре?"
Для нас двох було звичайною справою обговорювати управління моїми володіннями, але Амаґі відреагувала так, як ніколи не реагувала раніше.
«Щодо цього питання, я вважаю, що мені час піти з моєї нинішньої посади керівника».
«Га?»
«У вас зараз достатньо персоналу. Навіть без моєї допомоги, якщо ви будете використовувати штучний інтелект для підтримки, розробка буде йти без проблем».
«Справді?»
«Відтепер я вважаю за краще зосередитися на підтримці вас особисто, господарю».
Я почав нервувати, тож глянув на Браяна, який розповів мені про майбутні плани Амаґі.
«Як тільки буде сформована ваша нова управлінська команда, Амаґі супроводжуватиме вас на Столичну планету, щоб особисто піклуватися про вас, господарю Ліаме».
Я відчув полегшення, коли почув це. «О, це правда? Якщо ти йдеш зі мною, Амаґі, я влаштую тобі велику вечірку!»
«У цьому немає потреби».
Я був розчарований, що Амаґі так мені відмовила. «О-о-о? Тоді я просто привітаю тебе як зазвичай. Ти впевнена, що не хочеш вечірку?»
«Так. У будь-якому разі, вам не варто надто афішувати моє існування. Ви ж знаєте, як тут ставляться до таких, як я. Ваша репутація в Імперії постраждає».
Я не міг не засмутитися, коли Амаґі нагадала мені, що моє ставлення до неї може зашкодити моїй репутації.