КОШМАР насувався на Рід Берклі.
«Ніби ви можете перемогти мого Авіда, просто зробивши кілька великих моделей!» - пролунав голос з їхніх динаміків.
Величезний чорний лицар з рельєфними щитами на обох плечах знищував усіх мобільних лицарів, які наближалися до нього. Цей великогабаритний лицар, рідкісний у наші дні, схопив одного з мобільних лицарів Берклі, витягнув його перед собою і влетів прямо в лінкор Роду Берклі, пробивши його наскрізь.
Пробитий корабель вибухнув, і хоча «Авід» був зачеплений вибухом, він вийшов абсолютно неушкодженим. Коли вогняна куля вже вщухла, «Авід» відкинув уламки мобільного лицаря, якого він тримав у своїх руках.
Дольф скривився, спостерігаючи за сценою на одному зі своїх моніторів. «То це і є «Авід» Ліама, Лицар, про якого ходять стільки чуток».
Нові машини, розроблені Першою збройовою фабрикою, не могли навіть подряпати його, і це не враховуючи той факт, що Ліам був абсолютно першокласним пілотом. Говорили, що він був одним з небагатьох пілотів, які могли використовувати весь потенціал «Авіда». Ця машина стала джерелом жаху для піратів, адже вона вбила незліченну кількість їхніх побратимів.
Дольф вигукував накази. «Не бійтеся! Ми просто повинні переважати його числом! Оточити його і знищити!"
Ще до того, як Дольф віддав наказ, його союзники рушили в атаку, щоб спробувати це зробити, але їх зустріла переважаюча сила «Авіда». Монітори показували, як союзників Роду Берклі легко вбивають.
«Це погано. Всі інші наші союзники зайняті іншими ворожими машинами і не можуть прийти на допомогу».
Перед Дольфом з'явився ще один образ: мобільний лицар зі зброєю, схожою на величезні сокири в обох руках, який також знищував машини своїх союзників. Через динамік він почув дикий крик, що супроводжував бурхливі рухи цієї машини.
«Геть з моєї дороги!!!»
***
«Теумесса» Марі наближався до великих мобільних лицарів, що наступали на Ліама. Пілоти цих великих мобільних лицарів були асами, однак, і поки що не відставали від рухів Марі. Їхні ненависні голоси долинали з динаміка її кабіни.
"Ти монстр! Ми нарешті вб'ємо цього виродка Ліама!"
Незважаючи на свою браваду, вороги, здавалося, страшенно нервували. Але для Марі та її товаришів різниця в кількості не була проблемою.
«Хто кого вб'є? Не треба говорити, якщо не можеш зробити цього!" Вона потягнула за штурвал, готова показати справжню форму «Теумесса». «Тобі кінець!»
Розлючена тим, що ворог поклявся вбити її лорда, Марі змусила Теумесса трансформуватися. Хвостоподібна насадка витягнулася, а частинки, які вона викидала, нагадували полум'я, що палало в космосі. Одночасно з хвостової частини вилетіла група маленьких металевих кульок, які помчали перед нею. На довершення всього, з обох плечей машини з'явилися і розгорнулися тонкі руки, оснащені енергетичними сокирами, які були прикріплені до її композитної зброї. Тепер чотирирукий Теумесса розсік ворога, що наближався, однією з цих сяючих енергетичних сокир.
Потім її композитна зброя також показала свою справжню форму, відкрившись, щоб показати леза, що зберігалися всередині. У розгорнутому стані ці леза були завдовжки, як увесь її лицар, а по їхніх краях крутилися пилки з енергією, що світилася. З цими енергетичними бензопилами Марі кинулася на великогабаритні ворожі одиниці.
Один з ворогів вирішив, що вона летить прямо на нього, тому підняв свою мобільну лицарську рушницю, щоб збити її. Пілот закричав: «Ти що, ідіотка? Ти думаєш, що якщо твій лицар може виконати кілька ефектних трюків, то ти безсмертна?»
Насправді, ворожий лицар не спрямував свою гвинтівку на «Теумесса» Марі, а в зовсім іншому напрямку. Промені і снаряди, які він випускав, здавалося, проходили прямо крізь «Теумесса», не завдаючи йому шкоди, наче це була примара.
А тепер Марі змінила напрямок, і слабке місце її ворога було оголене.
Марі відповіла: «Це ти тут ідіот! Ти думав, що хвіст цієї штуки був просто прикрасою? Чому б тобі не сказати мені, як саме я зараз виглядаю?!»
"Їх так багато! Тримайтеся подалі!"
Відволікаючи увагу ворога, Марі легко скоротила відстань між ними. Зграя маленьких сфер, які вона запустила раніше, випромінювала частинки світла, які разом створювали ілюзію Теумесса, що обманювала навіть сенсори ворожого пілота.
«У тебе відкрита спина», - насміхалася Марі.
«Що?»
Невидимий «Теумесс» Марі підлетів до ворожого корабля ззаду, і він встромив своє лезо в його спину. Енергетична ланцюгова пила загуркотіла, шматуючи все всередині ворожої машини. Зображення корабля Марі, по якому стріляв пілот, зникло, і сфери повернулися до справжнього Теумесса, кружляючи навколо нього, як збуджені комахи, коли корабель Марі знову з'явився.
«Це справді чудовий апарат, - вдячно сказала Марі. «Просто ідеальний для мене».
Теумесса мав дивовижні характеристики, але його особливістю було те, що він міг проектувати ілюзії, щоб обдурити ворогів, використовуючи частинки хвоста для створення ефекту маскування і начебто зникати з поля зору. Інші одиниці Теумесси у веселці інших кольорів, пілотовані її фракцією, знищували все більше ворогів, використовуючи ту ж техніку, і незабаром поле бою заповнилося дрейфуючими уламками знищених машин.
Зруйнований, бездиханний ворожий корабель дрейфував повз підрозділ Марі. Здавалося, що кабіна вціліла, а пілот, який перебував всередині, був явно наляканий тим, як боролися Марі та її союзники.
Марі захопила ворожий літак і почула голос пілота у своїй рації. "З якого ви лицарського ордену? Звідки ви в біса взялися? З такими здібностями твоє ім'я має бути добре відомим».
Навіть орден васальних лицарів на службі в одного вельможі міг зробити собі ім'я на всю Імперію, якби був достатньо потужним. Цей пілот не міг повірити, що не був знайомий з Марі та її фракцією, якими б страшними вони не були.
«Звідки ми? Ми ті хто воскрес після того, як були захоплені піратськими покидьками дві тисячі років тому".
"Д-дві тисячі? Що ви..."
Не кажучи більше ні слова, Марі наказала соєму «Теумессу» розчавити ворожу кабіну в своїх руках.
***
Дольф виглядав так, ніби проковтнув жука, дивлячись на те, як елітні війська ворога знищують його союзників одного за одним.
«Тц!» Розум Дольфа намагався знайти спосіб змінити ситуацію, але нічого не виходило.
«Мілорде, ворожий корабель наближається!»
Навіть коли Дольф почув напружений крик одного з членів екіпажу на містку, «Авід» навмисно врізався у флагманський корабель. Частина броні корабля Дольфа була відірвана, що дозволило виплеснути повітря і рідини в космос.
Коли «Авід» продовжив рух у напрямку містка, Ліам зазирнув у середину корабля крізь пробоїну, яку він розірвав. «Це їхній флагманський корабель?»
Дольф не забув голос Ліама з того дня, коли він програв йому змагання, і коли він почув його зараз по зв'язку, це привело його в лють. «ЛІАААМ!!!»
Тієї ж миті рештки розбитих кораблів і мобільні лицарі, що плавали навколо флагмана, зібралися до нього, наче під дією магнітної сили. Ці уламки з'єдналися у щось схоже на верхню частину титанічного мобільного лицаря.
«Що відбувається?»
Дольф був спантеличений цим видовищем, але поруч з ним стояв Провідник з гірким виразом обличчя. Він схопився за груди і зціпив зуби, з одного куточка його рота потекла кров.
«Чому б тобі просто не померти, Ліаме? Чому ти мусиш мене так мучити?»
Почуття вдячності Ліама тільки посилилося. І це був не тільки він, але й усі люди, які були вдячні Ліаму, і таким чином опосередковано дякували Провідникові. Вся ця позитивна енергія зібралася воєдино і діяла як страшна отрута, яка боляче роз'їдала тіло Провідника. У відчаї, оскільки рід Берклі зазнав поразки, він вирішив зібрати всю свою силу, що залишилася, і спробувати розчавити самого Ліама, незважаючи на те, наскільки неприродним це буде виглядати.
Помітивши зміни, що відбувалися навколо флагмана, Ліам відступив назад у «Авіді», широко розставивши руки. «У вас все ще був туз у рукаві, так? Чудово! У мене теж!»
Ліам, здавалося, був у щирому захваті, і Дольф з Провідником не витримали. Вони як один підвищили голоси.
«Ліаме, я присягаюся, що відправлю тебе на той світ!!!»
Пристрій, схожий на людське серце, матеріалізувався в руці розлюченого Провідника. Він штовхнув пульсуючий пристрій на панель управління, і від нього відійшов шнур, який встромився в панель. Воно пульсувало, як кровоносна судина. Серцевий пристрій був стародавнім, дивним артефактом, який Провідник знайшов під час своїх подорожей.
«З цим я нарешті позбудуся тебе!!!»
Роботизована потвора, сформована з уламків флоту роду Берклі, була людиноподібною зброєю, в кілька десятків разів більшою за «Авіда». Воно відкрило пащу і заревло, змусивши флагманський корабель здригнутися.
Туз у рукаві Провідника був виставлений на стіл.
«Навіть ти не зможеш перемогти це!»
***
З кабіни свого «Теумесса» Марі бачила, як знищені кораблі Дому Берклі та мобільні лицарі засмоктувало до однієї центральної точки, яка ставала все більшою і більшою, чим більше уламків вона вбирала в себе.
«Що відбувається?»
Марі була спантеличена виглядом уламків, що збиралися разом, утворюючи жахливу механічну фігуру. Ця річ була більшою за лінкор, настільки величезною, що вона не могла уявити, що будь-який мобільний лицар або корабель може протистояти їй.
Марі почала передавати накази їхньому флагману, але Тіа випередила її, вже вигукуючи команди всім кораблям їхнього флоту.
«Вогонь, як один, по величезній ворожій зброї!»
Кораблі роду Бенфілд спрямували свої головні гармати на монстра, влучаючи в нього з усього, що мали, але промені та снаряди лише розпекли поверхню ворога до червоного кольору, не залишивши жодної подряпини. Вони також стріляли в нього ракетами, але їхні жалюгідні вибухи лише збривали невеликі шматки зовнішньої поверхні монстра. Щоб компенсувати ці втрати, титан поглинав ще більше плавучого сміття і ставав ще більшим у розмірах.
«Це справжнісінький монстр!!!» закричала Марі, прицмокуючи язиком.
Один з її соратників показав на нього і крикнув по рації. «Леді Марі! Це лорд Ліам!»
Почувши ім'я Ліама, Марі одразу ж кинулася на пошуки Авіда, помітивши його перед монстром. Ліам стояв перед ним так, ніби справді збирався битися з ним, але різниця в їхніх розмірах була надто великою.
«Лорде Ліаме!» Марі рушила в бік Ліама, щоб допомогти йому, але тут же була оточена мобільними лицарями Берклі.
"Ви не пройдете, леді! Якщо ми зможемо звалити його зараз, ми переможемо!"
«Геть з дороги, дрібнота!»
Рід Берклі був так само збентежений ситуацією, що склалася, але його бійці визнали, що це їхня велика можливість. Марі знищувала ворога за ворогом за допомогою «Теумесса», але вона все ще не могла піти на допомогу Ліаму. Вона почала панікувати.
Саме тоді голос Ліама пролунав по рації кожного корабля, що знаходився поблизу.
"Не думайте, що ви єдині, у кого є козирі в рукаві. Я теж маю що показати вам, хлопці. Погляньте на мою головну зброю."
***
Що ж, рід Берклі мав досить секретну зброю. Якимось чином вони зібрали всі зруйновані кораблі та мобільних лицарів у цьому районі, щоб створити масивного, несправжнього мобільного лицаря. Це було схоже на масивний торс мобільного лицаря, але для мене це була просто масивна мішень.
«Минулого разу мені не вдалося викластися на повну, тому я був трохи розчарований. Але це ідеальна можливість для нас показати всім, що відбувається, коли ми дійсно стаємо серйозними, Авіде. Час показати нашу нову зброю».
Я маніпулював панеллю керування і почув голос, який сказав: «Активація».
Після цього за спиною Авіда з'явилося величезне магічне коло, з якого визирнув ніс корабля. З кола повільно з'явився величезний корабель, навіть більший за супердредноут. Найбільша відмінність між ним і звичайним кораблем полягала в його незвичайному дизайні. Цей корабель, що зберігався в кишені підпростору, доступного для Авіда, був моєю маленькою таємницею.
Його було дуже важко зробити. Одного разу Сьома збройова фабрика майже відмовилась від нього. Я поставив перед ними завдання: як надати мобільному лицарю міць лінкора. Відповідь виявилася простою - перетворити лінкор на мобільного лицаря. Має сенс, чи не так? На заводі розробили проект, який був чимось середнім між безпілотним лінкором і мобільним лицарем. Дехто на заводі зі зрозумілих причин наклав вето на цей план, оскільки це виглядало б як марна трата ресурсів. Але з іншого боку, злий лорд повинен бути марнотратним.
У підпросторі можна було зберігати не лише зброю. Весь цей корабель, з його довгою офіційною назвою «Гігантський Грифон-страж воріт»... чи якось так, зберігався в підпросторі «Авіда».
Коли велетенський Грифон повністю вийшов на поверхню, від нього простяглися шнури і з'єдналися з «Авідом». Коли вони притягли «Авід» ближче до корабля, шнури наповнили мій корабель енергією.
Тепер, коли він опинився у відкритому космосі, «Грифон» почав трансформуватися. Цей процес був справжнім подвигом для проектування та інженерії, але мізки на Сьомій збройовій фабриці все добре продумали. Корабель швидко і плавно набув гуманоїдної форми. На той час, коли «Авід» опинився всередині його голови, процес був завершений.
Яка марна трата ресурсів! Це все було так смішно, і мені це подобалося.
«Ну?» запитав я в рацію. "Що ви думаєте про зброю, яку я зробив на гроші, які я вичавив з моїх підданих? Це не буде весело, якщо я не перестараюся, ви згодні?»
Що може бути більш марнотратним, ніж створення одного корабля «Грифон» за ті ж самі кошти, на які можна було б побудувати тисячі звичайних кораблів? Справжній флот? Це можна було б використати. Але це чудо інженерії просто сиділо в підпросторі весь час.
Зазвичай, ніхто б ніколи не викинув стільки грошей і ресурсів на щось подібне, але я хотів влади, навіть якщо це прагнення виявилося екстравагантним. А хлопці з Сьомої збройової фабрики, мабуть, були ідіотами, якщо побудували щось подібне для мене. В результаті я побудував цей пам'ятник марнотратства: мобільного лицаря з силою лінкора, досягнутою шляхом трансформації лінкора в гуманоїдну форму.
Так чи інакше, мій супротивник був трохи більшим за «Грифона», але це мене не збентежило. Моє серце просто злетіло при думці про битву між двома колосальними мобільними лицарями. Яке б це було видовище!!!
«Авід, покажи їм, на що ти здатен!»
Я дивився на поле бою з кабіни Авіда, надійно вмостившись у голові Грифона. Прямо переді мною вимальовувався огидний гігантський робот - ідеальний суперник для моєї нової іграшки. Я взявся за ручки керування і натиснув на педалі, а Авід у відповідь заревів. Це був просто звук запуску систем, чи, можливо, ядерного реактора, чи ще чогось, але я вирішив інтерпретувати його саме так.
Енергія «Авіда» і мої команди були передані «Грифону», де вони були посилені. Величезні руки і ноги Грифона почали рухатися. Коли два монстри зійшлися разом, його гігантська права рука зіткнулася з однією з рук ворога - розтрощивши її при контакті.
«Як вам це? Я зробив Грифона з рідкісних металів під замовлення. Не думайте, що великий шматок брухту може встояти проти нього!".
Я відірвав ворогу понівечену руку і відкинув її вбік, але мій супротивник миттєво почав притягувати більше уламків, відтворюючи те, що він втратив.
«Ти вмієш регенерувати, еге ж? Ну, так буде ще веселіше!»
Це була рідкісна можливість розважитися, і я був сповнений рішучості насолодитися нею.
***
На містку флагмана патрульного флоту Юлісія втратила дар мови від видовища, що постало перед її очима.
«Це божевілля».
Працюючи так близько до Ліама, вона, звісно, чула про «Грифон», але побачити, як він лютує на полі бою, було досить дивним враженням. Вона спостерігала, як загорілися пальці Грифона, і з кожного з десяти його пальців вистрілили промені. Кожен промінь був надзвичайно товстим і міг легко пробити корпус лінкора. Грифон маніпулював своїми пальцями і легко пересував ці промені світла, і монстр, створений із зібраних уламків, був спалений і розрізаний на частини.
Справа була не лише в пальцях. Грифон мав зброю, заховану по всьому тілу, і тому використовував промені та потоки твердих куль, щоб розрубувати все більше і більше броні монстра.
Юлісія не могла втриматися, щоб не вигукнути на це видовище. «Ви що, серйозно? Ти що, здурів?! Ніас ти зовсім Ідіотка? Невже немає важливіших справ, ніж виготовлення такої безглуздої іграшки?»
Грифон був типом зброї, який теоретично була можлива, але незліченна кількість людей вважали її занадто марнотратною, навіть від самого задуму, тому вона ніколи не була розроблена раніше. Для Юлісії, яка зналася на розробці зброї ще з часів роботи на Третій збройовій фабриці, це було нічим іншим, як кричущим прикладом марнотратства.
Ніас вийшла на місток разом зі спантеличеним екіпажем, її очі блищали за окулярами. Це була її довгоочікувана поява - принаймні в її власній уяві.
"Отже, ти його бачила? Це досконалий мобільний лицар, створений найкращими розумами Сьомої Збройової Фабрики!"
Почувши, що Ніас називає Грифона мобільним лицарем, Юлісія не витримала і підійшла до неї. «Що ти наробила? Навіщо витрачати стільки часу, зусиль і ресурсів на такий непрактичний проект? Це ж нерозумно - робити щось настільки безглузде!»
Сьома збройова фабрика мав репутацію компанії, яка ставила простоту експлуатації і обслуговування понад усе, і саме тому Юлісія не могла повірити, що вони погодилися на розробку чогось настільки несерйозного, як "Грифон".
Однак Ніас продовжувала посміхатися. «Ти що, зовсім не любиш авантюр?»
«Га?»
"Авантюри! Навіть ми, інженери, іноді хочемо робити речі, які не пов'язані з практичними міркуваннями. Хіба ти не вважаєш, що це захоплююче - створювати щось таке, чого ніхто інший не зміг би?»
«Справа не в тому, що ніхто інший не зміг би це зробити, а в тому, що ніхто інший не захоче! Ця штука буде абсолютно марною на будь-якому іншому полі бою!»
В даному випадку протистояла гігантська потвора, тому «Грифон» дійсно слугував певній меті... але, швидше за все, він був би абсолютно непотрібним на будь-якому іншому полі бою.
Раптом Воллес, який спостерігав за битвою з мосту, вигукнув: «Ліам добиває його!»
***
Стрільба з усіх видів зброї з різних частин тіла Грифона була ідеальним випробуванням його можливостей, але мені це вже набридло.
«Як щодо цього?»
Монстр дико замахувався на мене руками, і тоді я змусив Грифона проявити променеві мечі, які витягнулися з обох рук, коли він випрямив їх у рубаючу позицію. Цими новими мечами Грифон відрубав велетню обидві руки. Розлітаючись у просторі, ці жахливі кінцівки врізалися в деякі кораблі та мобільних лицарів роду Берклі, що стояли неподалік. Який приємний бонус! Грифон завдав значної шкоди ворожому флоту, просто рухаючись.
Променеві мечі завдають неймовірної шкоди, але через те, як ця штука рухається, я не зможу повторити Шлях Спалаху з ними.
Я використав обидва променеві мечі, щоб ще більше порізати ворога. Намагаючись чинити опір, монстр трохи відступив і зайняв оборонну позицію. Він знову реформував свою втрачену зброю, збираючи уламки кораблів та мобільних лицарів, яких знищили відрубані руки.
«Запустити ракети».
Я випустив ракети з кількох місць на тілі Грифона, які влучили у ворога і вибухнули від удару. Вибухи виглядали лише як крихітні спалахи на його гігантській фігурі, але це було лише тому, що монстр і Грифон були занадто величезними. У будь-якому іншому контексті ця серія вибухів була б жахливою.
Проте сотні, якщо не тисячі, цих маленьких мерехтінь у поєднанні змогли рознести більше половини поверхні монстра - тобто, поки він не всмоктав розкидані уламки назад до себе і не відновився знову. Внутрішньо я зітхнув. Це не матиме кінця.
«Я хотів би скопіювати функцію поглинання сміття», - сказав я. «У всякому разі, мені, мабуть, треба закруглятися».
З моєї панелі піднявся спеціальний пульт управління, я схопив його і потягнув. Енергія наповнила Грифона, збираючись у його грудях. Броня розкрилася, і зсередини полилося сліпуче світло.
«Головна гармата неймовірної потужності. Захоплююче, чи не так?» запитав я механічного монстра, коли він попрямував до мене. Він не відповів.
Замість цього монстр атакував Грифона руками, які він не зміг повністю відновити. Грифон здригався від кожного удару, але його тіло було міцнішим, ніж у мого супротивника, тому удари не завдавали йому значної шкоди.
"Гадаю, все це було трохи весело. Думаю, ти заслуговуєш на подяку за те, що склав мені компанію під час пробного запуску Грифона».
Я натиснув на спусковий гачок на пульті управління, і вся накопичена енергія вивільнилася. Масивний промінь світла був настільки потужним, що я подумав, що він зітре з лиця землі всіх ворогів, які стояли переді мною. Промінь поглинув ворожого монстра, спалюючи його, навіть коли він відчайдушно намагався регенерувати. Він простягнув руки, щоб спробувати заблокувати атаку, але руки миттєво перетворилися на розплавлену шрапнель.
«Вибач, це не спрацює!»
Монстр поступово втрачав здатність підтримувати цілісність свого тіла, розсипаючись на очах. Коли я був задоволений і зупинив промінь, незліченні шматки монстра плавали переді мною, не в змозі знову зібратися разом.
«Гадаю, я міг би з таким же успіхом встановити цю гармату на лінкор замість гуманоїдної зброї».
Це спостереження здавалося досить очевидним, але мені сподобалося те, що я придумав, тому що воно було марнотратним.
Прибравши монстра з моїх очей, «Грифон» відкрив мені поле бою для огляду. Перед собою я побачив ворожий флагманський корабель. Він був цілковито розбитий і нікуди не збирався йти.
«Ви, люди, насправді завдали мені трохи клопоту! Або, можливо, я повинен сказати, що ви трималися досить добре. Я не можу повірити, що ваш флагманський корабель не розлетівся на друзки, опинившись на шляху моєї супергармати. Вам, хлопці, справді пощастило.»
Величезна рука Грифона простяглася і схопила флагманський корабель за місток.
«Лорде Ліаме, ворог відступає.»
Я був за мить від того, щоб розтрощити секцію мосту, коли почув повідомлення Тії. Хоча вона сказала, що вони «відступають», більшість ворожих кораблів було знищено в бою з моїми силами або під перехресним вогнем жорстокої битви «Грифона» зі сміттєвим монстром. Лише невелика частина їхніх кораблів залишилася, щоб утекти... можливо, десять або двадцять тисяч з їхніх початкових трьохсот тисяч.
«Тепер, коли все закінчилося, це була битва для підручників історії, чи не так?»
«Гідна перемога для битви правителя.»
«Гаразд, досить лестощів. Оскільки ми вже тут, чому б нам не закінчити все за правилами? Усім кораблям, переслідувати ворога. Не дайте жодному з них втекти.»
Я не хотів мати справу з головним болем через те, що дозволив деяким з них втекти, щоб вони могли перегрупуватися і завдати мені удару у відповідь пізніше. Настав час розгромити рід Берклі раз і назавжди. Але їх було так багато в цій родині, що було нереально сподіватися, що я впораюся з ними всіма за одну сутичку. Я дратувався, думаючи про те, що мені доведеться вистежувати кожного з них, але якщо я збирався це зробити, я повинен був бути ретельним. Зрештою, я повинен був показати їм, з ким саме вони затіяли бійку.
***
Дольф лежав горілиць на палубі мосту, затиснувши рукою кровоточиву рану на животі. Хоча з його рота текла кров, він якось дивно посміхався, хоча й знав, що програв.
«Я знав, що був правий».
Дольф слухав розмову Ліама і Тіа по відкритому каналу зв'язку. У лещатах «Грифона» його флагманський корабель втратив усі шляхи до втечі, але він все одно проголошував свою особисту перемогу.
«Наступати в бою нерозумно. У битві, де оборона є ключовим фактором, атака ефективна лише тоді, коли ворог вже на шляху до поразки. Ліаме, ти, можливо, і виграв битву, але це виглядає так, ніби ти визнав свою власну помилку!»
Однак Дольф зробив свою власну помилку, дозволивши повернути ситуацію проти себе. За іронією долі, сьогодні він підтвердив, що в симуляторі бою, коли вони були студентами, його власний підхід був правильним.
Рука Грифона стиснулася на містку, і Дольф розсміявся, коли стеля обрушилася на нього. «Я не помилився!»
***
Зависнувши в просторі, Провідник спостерігав, як Дольф був розчавлений в руках Грифона. Тремтячи, він насунув криси капелюха на очі.
«Як я можу перемогти? Що мені потрібно зробити, щоб здолати Ліама?!»
Він зробив усе, що міг придумати, навіть використав свій козир, але нічого не спрацювало. До того ж, він побачив, як з «Грифона» з'явився Авід і забрав серцеподібний пристрій, що летів у космосі.
«Гей, це виглядає цікаво», - сказав Ліам. «Думаю, я покажу його Брайану пізніше».
Ліам був у чудовому настрої. Решта трьохсоттисячного флоту Роду Берклі зазнала великих втрат під час переслідування Роду Бенфілд, а коли до них приєдналася регулярна армія, все це виявилося надто сильним ударом для ворога. Вони спробували здатися, але армія не виявила милосердя і розстріляла їх усіх.
Провідник простягнув руку до веселого Ліама. «Ліааааме!!!»
Чорний дим, що виходив від Провідника, мав би засмутити Ліама, але він навіть не долетів до нього. Здавалося, що його захищало щось, чого Провідник не міг бачити.
«Будь ти проклятий! Будь ти проклятий!!!»
Провідник озирнувся навколо, відчайдушно шукаючи щось, що могло б йому допомогти. Старшого сина роду Берклі, Джина, після втечі вже захопив в полон рід Бенфілд. Більше ніхто не міг нічого зробити проти Ліама. Зціпивши зуби від розпачу, Провідник раптом дещо згадав.
«Є ще дехто, хто може все це змінити!»
Хтось близький до Ліама. Юлісія.
«Юлісіє, ти присягнулася помститися Ліаму! Я ділюся з тобою своєю силою!»
Провідник потягнувся до неї своїм впливом.
«Встроми в нього свого меча!!!»
***
Коли Казіміло почув результати битви, здавалося, що все життя витекло з його обличчя.
«Ми програли?»
Не тільки він зазнав поразки, але й армія роду Берклі була повністю знищена. Його найстарший син, що залишився в живих, був блідий як полотно, коли він повідомив цю новину.
«Тату, нам треба тікати, негайно! Регулярна армія відступила, але флот Роду Бенфілдів прямує в наш бік. Якщо ми не підемо, вони нас усіх переб'ють!»
Старший син Казіміло, Джин, постав перед Ліамом і благав зберегти йому життя, але Ліам все одно вбив його. Молодий лорд був налаштований серйозно. Шансів домовитися з ним майже не було.
«Зв'яжіться зі столичною планетою. Нам доведеться попросити Імперію виступити посередником для нас».
Вони, швидше за все, втратять майже все через те, що почали, але це було краще, ніж альтернатива. Казіміло був готовий слідувати цьому плану дій, але не встиг він почати, як на моніторі з'явилося сповіщення про вхідний дзвінок. Потім ще одне. Ці та ще кілька моніторів одночасно відкрили свої дзвінки.
«Що?»
Схвильованого Казіміло зустріли обличчя кількох інших імперських вельмож... але не тих вельмож, з якими він співпрацював.
Чоловік з білим, зачесаним назад волоссям весело привітав його. «Ю-ху, голова піратської знаті. Як справи?»
Інший чоловік, м'язистий і в пов'язці на оці, погрозливо зиркнув на Казіміло. "Ти нацькував на нас своїх піратів, чи не так? Гадаю, це означає, що ти готовий до бою, так, Казіміло?"
Це були дворяни, які виступали проти Казіміло та його володінь і планували натомість підтримати Ліама. Вони були різношерстою компанією, але всі вони були доброчесними дворянами Імперії.
Серед них був батько Курта, барон Екснер, який сказав: «Бароне Берклі, ваші друзі зізналися, що напали на нас за вашим наказом».
Корумповані дворяни та пірати, що були в союзі з Казіміло, нападали на цих дворян, але як тільки вони почули про перемогу Ліама над родом Берклі, вони зрадили Казіміло і в усьому зізналися.
Чоловік з пов'язкою на оці схрестив руки. «Приємно було вибивати з них правду!»
Сивочолий чоловік у сонячному настрої сказав: "Ми чули, що рід Бенфілд досить легко переміг. Така приємна несподіванка! До речі, як ви пропонуєте залагодити цю справу?"
Казіміло намагався вичавити з горла якийсь звук, коли по всьому маєтку пролунав сигнал тривоги. Через секунду один з його людей доповів про стан справ.
"Лорде Казіміло! Тридцять тисяч кораблів Роду Бенфілд...!"
Казіміло кинувся до вікна і подивився вгору. Він побачив вгорі достатньо космічних лінкорів, щоб майже повністю закрити небо. Системи перехоплення навколо його планети, мабуть, були виведені з ладу першими, щоб уможливити цю несподівану атаку. Кораблі спускалися один за одним, і з них одразу ж висипалися наземні війська. Він помітив спеціальну команду в силових костюмах, що прямувала прямо до його маєтку, і знав, що вони прорвуться крізь охорону і миттєво прибудуть до його офісу.
Його старший син плакав. «Тату! Вони йдуть!»
Казіміло впав на коліна на підлогу. «Візьми мою голову, синку. Принеси її в рід Бенфілдів і використовуй для переговорів про пощаду».
«Я-я зрозумів, тату.»
Тремтячими руками син Казіміло витягнув пістолет і приготувався вистрілити в батька.
У цей момент до кімнати увірвалися елітні солдати Роду Бенфілд.
«Не рухайтеся! Якщо чинитимете опір, пощади не буде!»
Командувач солдатів був лицарем і вибив пістолет прямо з руки сина. Вона підняла Казіміло на ноги і взяла його під варту, просто так.
«Ходімо!»
Коли його грубо відводили, Казіміло благав лицаря. «Дозвольте мені домовитися з хлопцем - з графом Бенфілдом».
***
Спустившись з космосу на землі роду Берклі, я зітхнув, побачивши убогість, що впала мені в око.
«Не дуже-то й багато тут є на що подивитися, га?»
Це були справжнісінькі нетрі. Оскільки Деррік був таким впливовим, я очікував, що його володіння будуть більш розвиненими, але я припускав, що ці два поняття не обов'язково відповідають одне одному. Частина планети була містом, але решта складалася з маленьких містечок... або, точніше, сільської місцевості. Люди тут, без сумніву, жили нелегким життям, особливо пересічні громадяни. У деяких районах була електрика, але більшість, схоже, перебувала на середньовічному рівні цивілізації.
Увійшовши до маєтку, я відкинувся на спинку стільця, наче це місце було моїм, зарозуміло дивлячись на Казіміло. Той сидів, зв'язаний, на підлозі.
«Ну, і що нам з тобою робити?»
Я вторгся зі своїми військами в маєток іншого феодала і поводився так, наче це місце було моїм. Коли я зарозуміло схрестив руки, Казіміло сміливо звернувся до мене з благанням. «Я пропоную вам свою голову. Будь ласка, будьте задоволені цим».
Стоячи біля мого стільця, Тіа холодно подивилася на Казіміло. Враховуючи її власну історію з піратами, не було жодних сумнівів, що вона зневажала цього так званого піратського аристократа.
«Це так просто не вирішиться, - сказала вона.
Марі, яка стояла по інший бік від мене, також відкинула пропозицію Казіміло.
«Твоя голова нічого не варта. Як ти взагалі смієш говорити до лорда Ліама? Це кричуща неповага!»
Голова Казіміло мені все одно не була потрібна. Звичайно, я виграв цю битву. Виною всьому був Казіміло, який думав, що він і його збіговисько баронів можуть виступити проти графа! Звичайно, у нього було набагато більше землі, ніж у мене, але різниця в розвитку наших територій була шокуючою. Що в світі змусило його вступити зі мною в суперечку?
Дивлячись на володіння роду Берклі, я абсолютно впевнився в одній речі, а саме - у важливості розвитку твоєї території. Мені було цікаво, чому війська роду Берклі, незважаючи на їхню чисельність і нове обладнання, здавалися мені досить слабкими, і я підозрював, що це було пов'язано з підготовкою їхніх солдатів. Зібрати людей, які жили в середньовічних умовах, і кинути їх в освітні капсули - це, звичайно, швидкий спосіб створити солдатів, але такі недбалі методи не йдуть ні в яке порівняння з належною освітою і тренуванням.
Крім того, суспільство середньовічного типу не приваблювало мене. Частково через те, що мені просто не подобалася естетика, але, що важливіше, мені було мало чого взяти від них. Гадаю, варто було приїхати сюди, щоб підтвердити собі, що навіть якщо ти злий лорд, важливо давати своїм володінням розвиватися до певної міри.
Казіміло спробував підійти до мене, але лицарі, що стояли по боках, накинулися на нього, притиснувши голову до підлоги. Я подивився на нього з посмішкою на обличчі.
«Будь ласка!» - застогнав він. «Я віддам вам наші скарби і все майно, яке ми можемо віддати! Тож, будь ласка, принаймні дозвольте роду Берклі жити. Я чув, що ви милосердний лорд, графе. Хоч раз довіртеся роду Берклі, благаю вас. Ми більше ніколи не кинемо вам виклик! Насправді, ми можемо бути корисними для вас!»
Щоб врятувати свій рід, він запропонував своє майно і власну голову - яка чудова історія. Однак його пропозиція роздратувала Тію.
Вона буркнула: «Як безсоромно. Ми повинні вірити твоїм обіцянкам після всього, що ти зробив?»
Казіміло підняв на мене очі і благав: «Будь ласка! Принаймні, пощадіть мій рід! Все, чого я бажаю - це продовження існування роду Берклі!»
Що ж, він пропонує власне життя і все своє майно. Гадаю, я міг би цим задовольнитися.
Я вирішив пробачити Казіміло. «Гадаю, в цьому є сенс. Гаразд, ти знятий з гачка. Я не триматиму зла на рід Берклі...»
«Лорде Ліаме?» Марі затамувала подих.
Я підняв руку, щоб змусити її замовкнути, в той час як Казіміло плакав від радості, вважаючи, що його звільнено від усіх його злочинів. Тоді я закінчив свою заяву правдою.
«Я відпускаю тебе з гачка, бо який сенс тримати образу на рід, якого більше не існує?»
«Що?»
Ця сім'я накинулася на мене з кровожерливою люттю тільки тому, що я вбив одного з них, Дерріка, який, чесно кажучи, сам на це напросився. Якби я вбив ще й Казіміло, вони б ще більше розлютилися.
«Я хочу, щоб ти пошкодував, що виступив проти мене. Це тяжкий злочин для простого барона - кидати виклик графу.»
«Зачекай, будь ласка!»
«Казіміло... Я не маю особливого інтересу до твоїх володінь, але відтепер буду користуватися ними».
З самого маєтку барона Берклі мені не було чого брати, але мене цікавили його скарби, тож я неодмінно б їх забрав. Зрештою, мародерство - це друга натура злого лорда.
Я віддав своїм людям наказ: «Публічно стратити всіх, хто має відношення до дому Берклі, на очах у їхніх підданих. Треба дати їм зрозуміти, хто саме їхній новий лорд».
Юлісія завагалася, почувши моє рішення. «Усіх? За звичаєм, тих, хто ще не досяг повноліття, позбавляють статусу і засилають на прикордонну планету.
«О? Це звичай?»
«Так. Все ускладнюється ще й зв'язками родини з іншими родами. Є жінки, які вийшли заміж за рід Берклі. Ми повинні провести ретельне розслідування...»
Марі втрутилася: «У цьому немає потреби. Я вже провела таке розслідування».
Я був вражений, що вона взяла на себе таку ініціативу. Зазвичай Марі здавалася марною, але коли вона дивувала мене в такі моменти, я не знав, що з нею робити.
«Тоді негайно стратити всіх, хто може стати для нас проблемою. Звісно, нам доведеться повідомити Імперію».
«Я цим займуся», - з посмішкою зголосилася Тіа, перш ніж я встиг закінчити свої інструкції. Вона теж могла виявитися дуже здібною, коли не вередувала.
«Гаразд... Ви двоє подбайте про це. А я повернуся на свій флагманський корабель і розслаблюся. Це був важкий день, я втомився.»
***
Після того, як Ліам пішов з Юлісією, Казіміло повісив голову. По його обличчю текли сльози.
«Він... втомився від цього?»
Здавалося, що глава роду Берклі весь цей час перебував під пильною увагою графа. Графа не цікавило все, що накопичилося у Казіміло, і він без найменших вагань засудив його сім'ю до смерті. Казіміло чув, що Ліам був мудрим і милосердним лордом, але реальність була зовсім іншою.
«У самому кінці я неправильно його зрозумів».
Він підніс рід Берклі до такої величі, і тепер все це мало бути зруйноване простою дитиною. Казіміло посміхнувся, все ще плачучи. «Іди до пекла, нещасна дитино! Я буду там на тебе чекати...»
Це все, що він встиг вимовити, перш ніж Тіа зацідила йому в обличчя черевиком.
«Досить з тебе. Я почуваюся брудною, дозволяючи такому, як ти, розмовляти з лордом Ліамом».
Тіа, яка зневажала піратів, не мала наміру стримуватися, коли йшлося про покарання Казіміло. У своєму серці вона поклялася показати йому справжнє пекло в цьому світі.
«Я приготувала для тебе особливий спосіб страти, тож сподіваюся, що ти мене розважиш. І не хвилюйся... Дуже скоро я пошлю за тобою решту твоєї сім'ї».
Коли Тіа садистично посміхнулася, до неї підійшов один з інших лицарів. «Головний лицарю, це зашкодить репутації лорда Ліама, якщо ми стратимо і дітей».
Вираз обличчя Тіа застиг. «Лорд Ліам звільнив мене з посади головного лицаря. Зараз я не більше, ніж будь-який інший його лицар».
«Га?»
«І не хвилюйся - дітей відправлять на прикордонні планети».
Однак умови на цих прикордонних планетах будуть суворими, і діти Берклі вестимуть пекельне, злиденне життя, з якого вони не матимуть жодної надії коли-небудь вирватися.
Марі зробила крок уперед, схопила Казіміло і смикнула його на ноги. «Я б хотіла запитати тебе про багато речей, Казіміло. Чому б нам не поговорити перед стратою?»
Інші лицарі відчули невпевненість, коли побачили, що Марі почала тягнути Казіміло геть, і всі вони подивилися на Тію.
«Чи все гаразд, леді Тіє?»
Вони гадали, чи буде вона оскаржувати свавільне рішення Марі, але Тіа здивувала їх, відреагувавши не так, як вони очікували.
«Поки вона не вбиває його, все гаразд. Я впевнена, що вона це розуміє».
Зазвичай ці двоє вчепилися б одне одному в горлянку за набагато менший привід, але зараз вони чомусь зовсім не сварилися. Решта лицарів були абсолютно ошелешені таким розвитком подій.
***
Трупи Казіміло і дорослих членів його сім'ї були виставлені на загальний огляд у володіннях роду Берклі. Прості люди, яких давно мучили піратські вельможі, відчули велике полегшення від їхньої смерті.
Невидимий серед натовпу, Провідник спостерігав за всім, його обличчя перекосилося від болю.
«Принаймні ти образився на Ліама. Дозволь мені отримати ці твої негативні емоції».
Провідник всмоктав у себе хмари ненависті та образи, що висіли на тілах Казіміло та його сім'ї. Він також увібрав у себе образу на Ліама. Він також увібрав у себе обурення тих громадян, чиї родичі служили солдатами, а тепер загинули через Ліама. Цілком логічно, що вони ненавиділи Ліама, коли їхні близькі пішли на війну, щоб воювати з ним, і не повернулися додому.
Ввібравши в себе всі негативні емоції, які він міг отримати від цієї місцевості, провідник зміг знайти деяке полегшення. Він все ще мав надію на жінку, якій раніше віддав силу.
«Тепер я можу трохи терпіти біль. Вся моя надія на Юлісію. Ця жінка точила свої ікла, чекаючи слушного моменту для удару. Я впевнений, що вона зараз поруч з Ліамом, спостерігає і чекає вразливого моменту».
Юлісія зайшла так далеко, що пішла добровольцем до спецпідрозділу, щоб спланувати свою помсту. Таке бажання помсти аж ніяк не було звичайною справою, тож Провідник покладав на неї великі сподівання. А головне, як ад'ютантка Ліама, вона була в ідеальному становищі для його вбивства.
"Не будь занадто самовпевненим після своєї перемоги над Родом Берклі, Ліаме. Небезпека для тебе ще не минула!»
Провідник проявив двері з нізвідки, щоб телепортуватися на сторону Юлісії. Він хотів бути свідком моменту, коли вона виконає свою мету. Різко повернувши дверну ручку, він відчинив двері і увійшов всередину.
***
Через три місяці після війни з Родом Берклі ад'ютант Ліама Юлісія сиділа з ним у його новому кабінеті, допомагаючи йому з роботою. Його патрульний флот завершив виконання своїх обов'язків і повернувся на Столичну планету, а сам Ліам спустився на планету, щоб влаштуватися на офісну роботу на військовому об'єкті. Його поточна військова служба добігала кінця, і він готувався вступити до армійського резерву.
Наразі Ліам та Юлісія були самі в його кабінеті. Юлія примружила очі, спостерігаючи за тим, як він старанно виконує свою роботу.
Зараз міг бути слушний момент.
Оскільки вона знала весь розклад Ліама, Юлісія була впевнена, що зараз для неї настала ідеальна можливість. Ліам був чоловіком, тож мав сексуальні бажання. Насправді, в ньому, мабуть, було більше бажання, ніж у середньостатистичному чоловікові. Він ніколи не піднімав руку на жінок, які його оточували, тож, очевидно, не вмів вивільняти цю енергію. Юлісія вважала, що це, напевно, є джерелом його прихованого розчарування.
Відчуваючи, що Юлія ось-ось зробить крок, Провідник нетерпляче спостерігав за ними, переконуючись, що ніхто з них не може відчути його присутності. Так само, пересвідчившись, що Провідник не відчуває його присутності, дивився на них і дух собаки. Він примружив очі, а потім вийшов з кімнати, попрямувавши кудись в інше місце.
Провідник повністю зосередився на ад'ютанті Ліама. Добре, Юлісіє! Ти повинна вбити Ліама!
Юлісія, з її безперервною одержимістю Ліамом і глибоко затаєною образою на нього, раптом впустила ручку. Вона повернулася спиною до Ліама і нахилилася... її коротка спідниця піднялася і оголила трусики.
Ліам відреагував на прорахований рух, його плечі смикнулися вгору. Всередині Юлісія прийняла переможну позу. Він заковтнув наживку!
Поки що все йшло за планом. Того ранку вона свідомо обрала білизну, яка була суто практичною і не мала на меті бути сексуальною, але з того часу, що вона провела з Ліамом, вона знала, що саме цьому він надавав перевагу. Проте вона знала, що вона не може бути зовсім несексуальною. Смаки Ліама було важко визначити, вони могли бути дуже специфічними, але з цією білизною вона влучила в ціль.
Ти любиш таку білизну, чи не так?!
Відчувши на собі його погляд, Юлісія не поспішала випростатися, а потім з посмішкою повернулася до нього обличчям. Вона зробила вигляд, що поправляє спідницю рукою, напустивши на себе збентежений вираз обличчя. Звісно, все це була гра.
«Мені дуже шкода, генерал-лейтенанте».
«Е-е, все гаразд. Мммм.»
Побачивши, як розхвилювався Ліам, Юлісія була впевнена у своєму успіху. У тебе обличчя почервоніло, малий!
Поки Юлісія дивилася на Ліама, як хижак на свою здобич, провідник підбадьорював її з тіні. Щось у цій ситуації здавалося йому трохи дивним, але її бажання помститися було цілком зрозумілим. Він вирішив не розмінюватися на дрібниці.
«Молодець, Юлісіє! Спокуси його так, щоб він втратив пильність, а потім забери його життя! Ти можеш це зробити!»
Юлісія посміхнулася, але не встигла вона зробити наступний крок...
«Господарю Ліаме!»
Ніас увірвалася в кімнату, плачучи - і виявилося, що вона була одягнена в купальник. Суцільний темно-синій одяг мав прямокутник білої тканини на грудях, на якому дитячим почерком було надряпане її ім'я.
Побачивши її, Юлісія розлютилася. Тільки не ти знову!!!
Справа була не лише в тому, що Ніас перебила і відволікла Ліама якоюсь дрібницею. Якби це було так, Юлісія могла б просто вигнати її геть. Проблема була в тому, у що вона була вдягнена. Це був новий стиль спідньої білизни для роботи, який мав бути практичним, але міг вважатися витончено сексуальним... І це було щось ідеально пристосоване до смаків Ліама.
Тепер він назавжди забуде про мою білизну!
Юлісія розвернулася, щоб подивитися на Ліама, але він відреагував несподівано. Його очі стали холодними, він пробурмотів собі під ніс: «Схоже на шкільний купальник». Це мала б бути саме та річ, яка його цікавила, але чомусь він виглядав позбавленим інтересу. Насправді, він дивився на Ніас так, ніби вона була чимось, що заслуговує на жалість.
Зовсім не помічаючи його реакції, Ніас притиснулася до нього і продовжувала плакати. «Послухайте, лорде Ліаме! Моє начальство забрало бюджет і всі матеріали, які повинні були бути для мене!!! Вони сказали, що візьмуть на себе відповідальність за розробку, тому я повинна просто сидіти і бути хорошою! Хіба це не жахливо?!»
Що саме вона зробила? Мабуть, це було щось божевільне, якщо керівництво Сьомої збройової фабрики забрало її речі. Юлісія з огидою похитала головою.
«Інженерний капітан Карлін, генерал-лейтенант працює. Вийдіть з його кабінету».
На превеликий жаль для Юлісії, Ліам, здавалося, пожалів заплакану Ніас і мав намір її вислухати. «Все гаразд... Ніхто не буде скаржитися, якщо я трохи затримаюся на роботі. Все одно я тут просто марную час. А ти справді жалюгідна, Ніас. Що це на тобі надіто?»
Ніас опустилася на підлогу і зняла окуляри, її обличчя було брудним від сліз. «Мій бос наказав мені носити це, коли я працюю тут! О, Лорде Ліаме, було так багато нових технологій, з якими я хотіла поекспериментувати! Невже вони не розуміють, що кожен етап нового розвитку має ризик вибуху?»
Ні, не розуміють, - мовчки відповіла Юлісія. Вона подивилася на Ліама і відчула, що їй бракує слів від його відповіді.
«Ти справді безнадійна, чи не так? Не хвилюйся, я поговорю з Сьомою Збройовою фабрикою».
«Дуже вам дякую!»
Ліам виглядав роздратованим через те, що Ніас чіпляється до нього, але в той же час він чомусь здавався щасливим. Юлісія вирішила, що те, що він відчував, не було хтивістю... Він просто якось насолоджувався ситуацією, що склалася. Як би там не було, побачивши задоволену посмішку на його обличчі, Юлісія змушена була визнати свою поразку. Як би вона не старалася, їй ніколи не виграти у такої безхитрісної людини, як Ніас. Вона відчула, що цей факт був кинутий їй в обличчя.
Юлісія впала на коліна. Не помітивши здивованого «Га?» Провідника, вона почала ридати, і Ліам занепокоєно обернувся до неї.
«Гей, що сталося?»
Згадавши всі труднощі, через які їй довелося пройти, Юлісія розплакалася, як дитина. «Я так тяжко працювала! Десятки років каторжно працювала, щоб спокусити тебе, а потім взяла і викинула геть!"
«Про що ти взагалі говориш? Спокусити мене?»
"Ну, в “Роді Рейзел” ви навіть не звертали на мене уваги! Я так намагалася спокусити вас і в інші рази, але ви повністю ігнорували мене, генерал-лейтенанте-графе!"
«Га?»
Коли спантеличені Ліам і Ніас дивилися на неї, Юлісія обняла свої коліна.
Ліам сказав: «Тільки тому, що ти не могла мене привабити раніше, ти захотіла спокусити мене і викинути?»
Ніас пирхнула, почувши цей план помсти. «Удачі тобі, ти не зможеш його спокусити, куди там викинути».
Юлісія відчула себе вкрай приниженою, почувши ці слова від дорослої жінки в шкільному купальнику. Вона знову сховала обличчя в коліна. «Я доклала стільки зусиль! Я повернулася до армії, вступила до спецназу, здобула всілякі кваліфікації, щоб нарешті опинитися на вашому боці! Все це було для того, щоб ви думали, що можете робити зі мною все, що завгодно, навіть забрати у мене все, якщо захочете! Я десятиліттями працювала, щоб це сталося!»
Ліам виглядав так, ніби не знав, що сказати. «Це все через мене?»
Юлісія ледь помітно кивнула. Вся її важка праця була спрямована на те, щоб врешті-решт спокусити Ліама.
Коли Провідник дізнався правду, він теж впав на коліна в кутку кімнати. «Ти, мабуть, знущаєшся з мене».
Це була правда, що вона плекала бажання помститися, але Провідник не очікував, що її бажання буде нічим іншим, як заманити Ліама своїми жіночими хитрощами і кинути його... просто, щоб зробити йому боляче і принизити його гідність.
Ліам почухав щоку. "Ти теж досить жалюгідний випадок».
Ніас тріумфально вигукнула. "О? Навколо вас є інші жалюгідні дівчата, лорде Ліаме? Це, мабуть, нелегко».
«Так, я ж про тебе.»
«Га?!»
Ігноруючи щиро шоковану реакцію Ніас, Ліам присів навпочіпки, щоб опинитися на рівні очей Юлісії. «Я зрозумів. Гаразд, можеш мене викинути, якщо хочеш».
Юлісія підняла очі і пирхнула, буркнувши: "Ти ще навіть не попросив мене бути з тобою".
Для неї було важливо, щоб він захотів її першою.
«Це так важливо, так? Ну, добре».
Щоб виконати її бажання, Ліам зімітував зізнання, щоб виконати бажання Юлісії. Якщо вона все одно збиралася йому відмовити, він, очевидно, вирішив, що йому не потрібно бути щирим у цьому питанні.
«Юлісія, коли звільнишся з армії, можеш бути зі мною».
«Ух!»
Почувши м'яко сформульовану обіцянку Ліама, Юлісія почервоніла від несподіванки, її обличчя осяяла посмішка. Потім вона нахмурилася і зрозуміла: «Чекайте... Якщо я відхилю цю пропозицію, то застрягну в армії на віки вічні, чи не так?».
Вона тренувалася, щоб служити у військовому спецназі, і ця підготовка не була безкоштовною. Підготовка висококваліфікованого солдата коштувала чималих грошей. Якщо ти тренувалася далі, щоб отримати різні додаткові кваліфікації, це коштувало ще більше. Військові багато вклали в Юлісію, тому вони не хотіли її просто так відпускати. До того ж, була ще одна проблема, яку треба було враховувати.
Навіть якби я змогла спокусити іншого шляхтича, чи був би він кращим за нього?
Початковою метою Юлісії завжди було забезпечити собі місце коханки чи наложниці вельможі з багатообіцяючим майбутнім. Коли вона взяла це до уваги, відмова від пропозиції Ліама була немислимою. Навряд чи вона коли-небудь зустріне більш багатообіцяючого дворянина, ніж він.
Юлісія переоцінила Ліама зі своєї теперішньої перспективи. Зовні він не підходив. Його особистість ледве дотягувала. Однак його активи були гідні золотої зірки, а перспективи - безпрецедентні.
Юлісія пильно вдивлялася в його обличчя. Збентежений цим і її ваганнями, Ліам все ж таки дочекався її відмови. «Гей, що сталося? Хіба ти не збиралася помститися мені, відмовивши і викинувши?»
Юлісія кинулася на Ліама. «Я залишуся з вами назавжди, мілорде!»
Як подруга, Ніас одразу зрозуміла хід думок Юлісії. «Гей! Ти щойно все обдумала і вирішила, що було б марно його відпускати, чи не так?! До твого відома, лорд Ліам - мій покровитель!»
Ліам вибухнув від такого твердження Ніаса. «Я тобі ніхто! І відпусти мене, Юлісіє! Я думав, що ти хочеш мені помститися, кинувши мене!»
Все ще відчайдушно тримаючись за нього, Юлісія пояснила, чому вона змінила свою думку. «Ну, у вас таке багатообіцяюче майбутнє, графе! До того ж, у вас лише одна дружина і жодних коханок чи наложниць!»
Якби Юлісія змогла зайняти таку позицію, як коханка чи наложниця Ліама, це був би крок далеко вгору у цьому світі порівняно з її теперішнім становищем. І коли вона подумала про це, якщо вона змогла спокусити його, то вже довела свою перевагу. Не було потреби йти далі. Відмовитися від його запрошення зараз було б цілковитим марнотратством.
«Чому ти так поводишся, Юлісіє?»
«Ти ж казав, що я повинна бути з тобою!»
Спостерігаючи за метушнею між трьома людьми, у Провідника нарешті увірвався терпець. Він зробив крок вперед у тінь.
«Дайте мені перерву! Це зовсім не помста!!!»
Він люто клацнув пальцями, зупиняючи час. Роблячи це, він показав Ліаму свою справжню форму.
Очі Ліама широко розплющилися від несподіваної появи Провідника.
«Давно не бачились, Ліаме!»
Провідник вирішив, що настав час розповісти йому все.