ТУТ, У КОСМОСІ, близько чотирьохсот тисяч кораблів зіткнулися один з одним.
Рід Бенфілд вислав флот із сімдесяти тисяч кораблів назустріч трьохсоттисячному роду Берклі. Флагманом слугував сферичний корабель класу «фортеця», на містку якого у вигляді голографічних зображень були присутні всі командири флоту, які проводили військову раду. Командири скликали нараду, щоб обговорити, як протистояти ворогу, який в чотири рази переважає їх за розмірами, але вони сперечалися щодо підходу, який слід застосувати.
«Чому б нам не атакувати?» - запитав один з них. «Там триста тисяч кораблів! Ми повинні зустрітися з ними віч-на-віч, перш ніж вони розпорошаться і нападуть на наші володіння, інакше ми програємо війну ще до початку битви!»
«Командире, наш єдиний вихід - атакувати!»
Інший заперечив: «Вони настільки переважають нас чисельно, що якщо ми просто зійдемося з ними віч-на-віч, у нас не буде жодного шансу. Набагато розумніше прорватися в одній конкретній точці і відтяти ворогові голову. Це те, що ми завжди робили!»
Генерали радили різні способи наступу, але верховний головнокомандувач лише хмурився, схрестивши руки. До цього часу минув майже тиждень, коли дві армії просто стояли обличчям до обличчя, дивно тихе затишшя перед бурею. Армії спостерігали за переміщенням угруповань одна одної, передислоковуючи у відповідь свої власні формування, поперемінно то скорочуючи, то збільшуючи відстань між ними. Іноді в таких ситуаціях до початку бою проходило більше місяця, але Рід Бенфілд, який завжди громив піратів, нападаючи на них, був надто нетерплячим для такого періоду очікування. Вони використовували наступальну стратегію вже десятиліттями і довели свої методи до наукового рівня.
У відповідь на сварку генералів верховний головнокомандувач нарешті відкрив рота. «Це наказ лорда Ліама».
Генерали обмінялися поглядами, коли він це сказав.
«Наказ лорда Ліама?»
«Хіба він зараз не служить в Імперській армії?»
«Як ви з ним зв'язалися?»
Верховний головнокомандувач пояснив поточний статус Ліама. «Він прямує сюди з патрульним флотом, з яким був розгорнутий. Він наказав нам продовжувати спостерігати за ворогом ось і все».
«Але командире, якщо ми просто чекатимемо на підкріплення, нічого не зміниться».
Флот, яким командував Ліам, налічував щонайбільше тридцять тисяч кораблів. Це не додало б їм бойової сили, враховуючи чисельність супротивника. Рід Берклі все одно мав би переважну перевагу.
«Я розумію, але ми маємо наказ».
У них не було іншого вибору, окрім як підкоритися наказам Ліама. Генерали прикусили язика.
***
Тим часом, у роді Берклі...
Джин підійшов до Дольфа на містку розкішного лінкора, що слугував флагманом роду Берклі. «Чому вони не рухаються?»
Минув тиждень, а «Рід Бенфілд» все ще не рухався. Джин був збентежений і знервований цим, але Дольф залишався спокійним навіть перед обличчям іншої людини.
«Не треба хвилюватися... Вони просто не впевнені, бо Ліама тут немає».
«Але це не те, до чого ми готувалися!»
«Я ніколи не обіцяв, що все піде точно за планом, але вони майже нічого не можуть зробити, щоб подолати цю різницю в кількості».
У них були нові, найсучасніші кораблі і мобільні лицарі від їхніх партнерів з збройових заводів, а їхні екіпажі були щойно навчені. Величезна кількість грошей пішла на утримання величезного флоту. Однак заради цього було знищено незліченну кількість планет для видобутку еліксирів, а громадяни, що перебували під владою роду Берклі, страждали від підвищених податків. Звісно, Дольф і Джин не переймалися такими речами, дбаючи лише про знищення Ліама та роду Бенфілд.
Дольф і Джин були знайомі з розмовами про те, що Ліам зібрав власний флот з тридцяти тисяч кораблів, називаючи його патрульним флотом. З цього приводу Дольф сказав: «Навіть якщо ці тридцять тисяч кораблів приєднаються до битви, наша перемога все одно буде викарбувана в камені. Якщо вони підуть на нас у кліщовій атаці, нам просто доведеться розділити флот і розібратися з ними окремо. Єдине, що вони можуть використати, щоб переломити хід подій у цьому сценарії -»
«Фірмове блюдо Бенфілда, напад?»
«Саме так. Але навіть якщо вони цього не зроблять, це не буде проблемою. Що б вони не намагалися, ми вже перемогли».
Вони добре підготувалися до зустрічі з Ліамом, якого Дольф вважав своїм смертельним ворогом.
Я збираюся помститися за те, як ти принизив мене у військовій академії, Ліаме. Тоді ти був такий впевнений у своєму бойовому досвіді, але тут на тебе чекає лише поразка!
Впевненість Дольфа заспокоїла Джина, і він зміг відновити самовладання. «Г-гаразд. Тоді нема про що хвилюватися.»
Флот роду Берклі був уже не просто збіговиськом піратів, а добре вимуштруваними солдатами, які бездоганно виконували накази Дольфа. З такими силами, які він міг рухати, як власні руки, Дольф був упевнений у своїй перемозі. Але це не означало, що він втрачав пильність. Дольф багато чому навчився після поразки від Ліама у військовій академії.
Ця поразка просто навчила мене, як підготуватися до цього дня, до цієї самої миті. Я визнаю свою поразку на симуляторі, але врешті-решт я буду тим, хто переможе!
***
Провідник виплив у просторі, сидячи на своїй дорожній сумці. З чашкою чаю в руці він дивився на два флоти, що стояли навпроти. Звичайні обмеження простору анітрохи не впливали на Провідника.
«Жодна з армій не робить жодного кроку, але результат битви вже практично вирішений. Залишилося тільки подивитися, як саме Ліам зустрінеться зі своїм відчаєм».
Навіть якщо Ліам зустрінеться з флотом ролу Бенфілдів, їхні об'єднані сили налічуватимуть лише сто тисяч кораблів. Рід Берклі, з іншого боку, командував понад трьомастами тисячами, і не було суттєвої різниці в якості обладнання та особового складу між двома сторонами. Можна сказати, що Рід Бенфілд мав перевагу в загальній якості, але не до такої міри, щоб перемогти з такою перевагою.
«Якщо можливості двох сторін є співставними, - зауважував Провідник, - то, природно, переможе та сторона, яка має більшу чисельність». Незалежно від будь-яких схем, недбалості або чудес, які можуть статися, ця різниця в кількості все одно буде вирішальним фактором. Звичайно, цього разу Дольф знатиме, що не можна бути необережним, і не піддасться на жодні хитрощі».
Наразі жодна зі сторін не рухалася, але як тільки одна з них почне, все швидко закінчиться. Провідник насолоджувався очікуванням.
«Ліам змусив мене пройти через стільки всього, але я гадаю, що наші маленькі стосунки нарешті скоро закінчаться».
Від цієї думки провідник відчув глибоке полегшення. Ліам був єдиною людиною, яка коли-небудь завдавала йому стільки страждань.
«Коли все закінчиться, мені доведеться приготувати для Ліама особливе пекло. О ні, я не відпущу його тільки тому, що він мертвий. Я буду перевтілювати його знову і знову...»
Уявляючи собі Ліама, який плаче і благає про прощення, Провідник відчув раптове передчуття, ніби його шкіра зайнялася вогнем. З цього він зрозумів, що Ліам був поруч.
«Ти тут, Ліаме!»
З'явилася червоточина, і з неї з'явився корабель за кораблем.
«Мва-ха-ха-ха! Я чекав на тебе, Ліаме!»
Провідник широко розвів руками від радості, відкинувши вбік свою чашку, але потім зрозумів, що кораблів, які виходили з червоточини, здається, було занадто багато. Тридцять тисяч кораблів з'явилося... і ще більше продовжувало прибувати.
«Гей, зачекайте секунду! Що тут відбувається? Звідки у вас стільки кораблів?!»
Йому було ясно, що Ліам був поруч, але цього не могло бути. Флот, яким командував Ліам, мав налічувати щонайменше сто тисяч кораблів разом!
Провідник схопився за голову. Його шкіра горіла від близькості до потужних почуттів вдячності Ліама до нього.
«Чому?! Як? Як ти завжди це робиш?!»
***
Це сталося одразу після того, як мій флагманський корабель вийшов з червоточини.
«Хм?»
Я різко підняв голову, і Марі, яка принесла мені чай, здавалося, здивувалася моїй раптовій настороженості.
«Щось сталося, лорде Ліаме?»
«Ні... Просто моя уява».
Я прикинувся перед Марі, але щойно ми пройшли крізь варп-браму, мені здалося, що я почув ностальгічний голос Провідника. Я був упевнений, що він спостерігає за мною в той самий момент, і тоді я відчув, що моя перемога була забезпечена. Я прийняв чай від Марі і зробив ковток, поки мій екіпаж на містку доповідав про стан справ.
«Двадцять четверта флотилія, успішно пройшла варп.»
«Тридцять шостий флот чекає наказів».
«Ворожий флот у полі зору. Жодна зі сторін ще не розпочала бойові дії!»
Почувши, що якісь ідіоти намагаються вторгнутися в мої володіння, я вирушив додому, а по дорозі зі мною зв'язалися командири регулярної армії, які запропонували мені свою підтримку. Звісно, деякі флоти мали пильнувати кордони, тож я зміг взяти з собою лише сто двадцять тисяч кораблів. Не можна недооцінювати силу хабарів! Я навіть не давав їм хабарів, а просто подбав про те, щоб їхні вантажі дійшли до них як слід, і вони були мені за це вдячні.
Також на мою користь зіграли тонни матеріалів, які привезли нам фірма «Конклав» і компанія «Ньюлендс», що дозволило укомплектувати і найняти такий величезний флот. Це був правильний вибір - почати працювати з більшою кількістю торговців.
Тіа запропонувала мені стратегію. «Лорде Ліаме, з цієї позиції ми можемо атакувати ворога з обох боків. Вони все ще переважають нас чисельно, але якщо ви накажете флоту роду Бенфілдів атакувати, ми зможемо завдати їм відчутного удару».
«Ти так думаєш?»
Я вже збирався пристати на пропозицію Тії, коли командир, який досі мовчав, голосно заговорив.
«Зачекайте!»
Навіть Тіа була помітно здивована вигуком командира, адже зазвичай він був таким тихим.
«Якісь проблеми, командире?» - запитала вона, дивлячись на командира. Марі навіть почала діставати зброю. Я підвівся зі стільця і зупинив їх.
«Відставити. Командире, у вас є інші пропозиції?»
Командир прочистив горло і пояснив: «Атака з частиною ваших сил була б дійсно ефективною, але це призвело б до занадто великих втрат, які не варті того. У битві такого масштабу, я вважаю, є кращий спосіб впоратися з ситуацією».
Юлісія недовірливо подивилася на командира. «І під «кращим способом» ви маєте на увазі...?»
Командир на мить замислився, але потім пояснив свій план. «По-перше, відійдіть на деяку відстань, перш ніж починати атаку».
Марі схрестила руки, явно не в захваті від запропонованої командиром стратегії. «Це занадто покірно. Лорд Ліам не повинен так битися.»
Га? Справді? Він збирався навчати, як повинен битися лорд Ліам?
Ніхто з моїх підлеглих, здавалося, не погоджувався з командиром, але вираз його обличчя був набагато серйознішим, ніж зазвичай. «Правителі повинні битися як правителі. Офіцере штабу... Це правда, що ви здобули багато перемог над піратами, але ці стратегії не спрацюють з арміями такого розміру».
Коли командир наказав мені битися як правитель, розлючена Тіа поклала руку на пістолет. «Яке нахабство! Лорд Ліам вже володіє всіма якостями правителя! Тобі не потрібно вказувати йому, як діяти!»
Марі теж втрутилася. «Лорд Ліам - абсолютний дар цьому світові. Йому не потрібне твоє обмежене мислення».
Вони справді нічого в мені не розуміють. В їхній уяві я, безсумнівно, якась досконала істота, але це лише вигадка, яку вони створили.
«Я ж наказав вам відставити».
Я проштовхнулася повз Тію, щоб стати між нею і командиром. Я вирішив довіритися цьому поважному чоловікові з навичками азартного гравця. Сьогодні я перевірю його підхід «читати потік» у справжньому бою.
«Дуже добре, командире. Тіа, накажи флоту збільшити дистанцію між нами і ворогом, а потім почати вогонь».
Очі Тії і Марі широко розкрилися від мого несподіваного наказу. Стріляти здалеку було боягузливою тактикою, але злі лорди мали бути боягузливими у своїх діях, чи не так? Адже вони дбали лише про перемогу. Метод, за допомогою якого вони здобували цю перемогу, навряд чи мав значення.
Марі запитала: «Лорде Ліаме? Ви впевнені?»
«Перестань задавати питання і виконуй мої накази».
***
Командир полегшено зітхнув. Ви що, здуріли? Ти хочеш отак напасти на величезний флот? Може, ти хочеш, щоб тебе вбили, але не я. Безпечніше робити постріли здалеку і чекати, поки хтось втомиться і відступить!
Запевнившись, що вони більше не планують наступати, командир пообіцяв більше ніколи не мати нічого спільного з Ліамом та його союзниками. Якщо ми будемо дотримуватися дистанції, я не думаю, що цей корабель підірвуть.
Флагманський корабель, яким командував Ліам, був надміцно укріплений, і його було особливо важко знищити.
Однак зараз Ліам сказав щось, що приголомшило командира. «Гаразд, коли ми будемо готові почати вогонь, я хочу, щоб флагманський корабель був попереду!» У піднесеному настрої він проголосив, що флагманський корабель буде на чолі їхнього далекобійного строю.
І що? Командир був здивований, як і всі інші, включно з ад'ютантом Ліама Юлісією.
«Я думала, що ми тримаємо дистанцію, генерал-лейтенанте».
«Поки ми досить далеко, ми будемо в безпеці, так? Ми просто перестріляємо їх усіх з передньої частини групи. Гей, дай мені спусковий гачок для головної гармати.»
Командир зовсім не розумів Ліама. Не може бути! Що він, в біса, каже? Флагмани повинні залишатися в тилу, де безпечно!
А Ліам сів за консоль головної гармати і натиснув на спусковий гачок. «Треба було взяти «Авіда» разом з моїм патрульним флотом. Я міг би вийти назовні і битися з ними таким чином», - пробурмотів він.
Здавалося, Ліам був щиро розчарований тим, що не може вийти в мобільному лицарі, щоб битися з переважаючим ворогом.
Командир був абсолютно спантеличений. Не думаю, що я коли-небудь зрозумію цього хлопця до кінця свого життя.
***
Флот роду Берклі впав у цілковиту паніку, коли сили Ліама застали їх у кліщовій атаці. Патрульний флот Ліама, який прибув на підмогу, обстрілював їх здалеку. Сили роду Берклі могли б відкрити вогонь у відповідь, але більша частина їхнього флоту була оптимізована для ведення бою на коротких дистанціях. У них залишилося не так багато кораблів, які могли б відповісти на атаку з великої відстані, тож вони опинилися під вогняним дощем.
Корабель постачання, завантажений ракетами, вибухнув прямо біля флагмана «Берклі».
«Прокляття!» Дольф вдарив кулаками по панелі управління перед собою. Ворог цілився в їхні менш захищені кораблі.
Джин схопив його за лацкани. «Гей, це зовсім не те, що ти казав, що станеться! Хіба вони не повинні були атакувати нас?!»
«Будь ласка, зберігайте спокій. Все, що ми можемо зробити на даний момент, це знайти флагманський корабель противника і збити його. Ми повинні винести голову ворога, і це відштовхне решту».
«Нам би не було так важко, якби ми знали, де голова ворога!»
Флот Берклі вже шукав корабель, на якому перебував ворожий командувач, але на боці роду Бенфілда був корабель класу фортеці, який було б надзвичайно важко знищити. Щодо флоту, який прибув як підкріплення, ще не було відомо, на якому з його кораблів перебував командир.
Саме тоді в їхній корабель влучила ракета, і він нахилився, скинувши Джина на підлогу. Він хитко підвівся і почав тікати з містка.
«Я тут не залишуся! Я спадкоємець роду Берклі! Я не можу померти в такому місці!»
Побачивши, що Джин тікає, Дольф відчув себе оновленим, наче нарешті позбувся неприємності, яка йому заважала. «Хм, я на тебе взагалі не розраховував. Ситуація погана, але...»
Вони все ще переважали за чисельністю, але якщо вони продовжуватимуть отримувати такі удари на відстані, то врешті-решт все обернеться не на їхню користь. Дольф намагався придумати, як змінити хід бою, коли почув таємничий голос.
«Дольфе, як щодо того, щоб я простягнув тобі руку?»
«Хто там?» Дольф обернувся, але не побачив нікого, хто б стояв за його спиною.
Він подумав, що йому, мабуть, привиділося, і відкинув цю думку, коли оператор оголосив: «Мілорде, ми ідентифікували супердредноут серед ворожих підкріплень. Швидше за все, це їхній флагманський корабель!»
«Що?»
Вони нарешті змогли визначити, на якому з сотень тисяч кораблів, ймовірно, був Ліам. Це могло все змінити.
«Ну, це не те, що ми планували, але ми вирушимо до цього корабля і самі схопимо Ліама!»
Флот роду Берклі почав атакувати флот Ліама.
***
Особистий мобільний лицар Ліама, «Авід», зберігався в ангарі корабля класу «фортеця» роду Бенфілдів. Зараз його величезна чорна постать не працювала, а господар був деінде.
Перед місцем, де стояв «Авід», раптом з'явився собака. Собака був майже прозорий і випромінював ледь помітне сяйво. Він сів і подивився на Авіда, а потім видав виття.
Немов у відповідь на поклик собаки, очі Авіда загорілися. Запрацював двигун, у повітрі навколо нього з'явилося кілька магічних кіл, з яких з'явилися три ракетниці. Вони з'єдналися з кораблем без будь-якої допомоги людини. Приєднавши пускові установки, «Авід» зробив крок уперед, відірвавшись від док-рамки, яка утримувала його на місці. Розпочавши рух, «Авід» попрямував до люка шлюзової камери, викрутивши колесо і відчинивши його.
Собака вже зник, але механік, який помітив, що Авід рухається самостійно, поспішно схопив комунікатор і запитав: «Гей, хтось дав дозвіл на запуск Авіда?!»
"Про що ви говорите? «Авід» - це особистий лицар лорда Ліама. Хто, в біса, ще міг запустити цю штуку?"
«Ну, він рухається зараз!»
«Кажу тобі, це не...»
І ось так просто «Авід» вийшов з корабля-фортеці, активував свої прискорювачі і вилетів у космос.
***
Мені набридло стріляти по ворогу, тож я передав управління навіднику. Тепер я сидів у своєму командному кріслі і позіхав. Минуло вже кілька днів від початку боїв, але ворог виявився більш боязким, ніж я очікував, і, що цікаво, майже не стріляв у відповідь. Вони були справді... слабкі. Набагато слабкіше, ніж я думав.
Седрік, який, здавалося, сам нервував, заговорив до мене, коли я розслабився. «Ви не виглядаєте дуже схвильованим, офіцере.»
«Ну, в принципі, все вже зроблено, чи не так?»
«Особисто я вважаю, що вам не варто втрачати пильність, доки все не закінчиться».
Старанний Седрік був таким від самого початку бойових дій. Воллес, з іншого боку, був на межі того, щоб заснути. Я знав, що у них були різні матері, але як може бути така різниця між двома братами? Це змусило мене відчути, що я зустрів у Воллесі не ту королівську особу.
Якраз тоді, коли я думав повернутися до своєї кімнати, Юлісія оголосила: "Генерал-лейтенанте, контингент ворожих кораблів прямує прямо на нас!".
«Що?»
Я подивився на монітор, де спрощене зображення поля бою показувало групу ворожих кораблів, які атакували флагманський корабель, на якому я перебував... Сумнівів не було: вони прямували просто на мене.
Тіа негайно віддала наказ нашому флоту: «Нехай флагманський корабель відступає! Висувайтеся вперед, щоб оточити ворожих нападників!»
Флот негайно почав приймати V-подібний стрій, щоб обійти ворога з обох боків, але ворог виявився занадто швидким, щоб ми встигли вчасно розвернутися.
Я схрестив руки. «Це погано... Вони надто швидко наближаються».
Можливо, через те, що я сам виконував багато нападів на полі бою, я мав уявлення про те, як це буде відбуватися. Інтуїція підказувала мені, що ворожий напад справді досягне нас.
Метушня розбудила Воллеса, і коли він зрозумів, що відбувається, то в паніці підхопився. «Що нам робити? Чи витримає наш корабель такий напад?»
Седрік штовхнув Воллеса назад у крісло і зв'язав йому руки за спиною. «Не влаштовуй сцен! Офіцере, вам слід негайно тікати. Вони полюють саме на вас».
Я повернув голову до Седріка і питаю: «Ти теж не хочеш тікати?»
«Вибач, але я дуже люблю цей корабель. Це перша удача в моєму безглуздому житті. Я хочу захистити його до кінця.»
Цей хлопець набагато корисніший за Воллеса. Звичайно, він не такий, як я - він дуже серйозний хлопець. Я радий, що він зі мною.
«Розумію. Що ж, робіть, як вважаєте за потрібне. Але в будь-якому випадку, я не збираюся бути переможеним чимось подібним. Тіа, підготуй Єнота. Я вийду назовні.»
«Лорде Ліаме?»
Коли я сказав це, Тіа висловила рідкісний прояв опозиції. «Я буду змушена наполягати, щоб ви утрималися, лорде Ліаме. Ви не можете виходити в цій ситуації!»
Марі, однак, не погодилася з Тією і стала на мій бік. "Обов'язок лицаря - підкорятися наказам свого господаря. Не поводься так, ніби ти знаєш, що для нього краще!»
Тіа витягла пістолет. «Ти клята скам'янілість! Ти візьмеш на себе відповідальність, якщо щось станеться з лордом Ліамом?! Його життя має набагато більшу цінність, ніж твоє нікчемне існування!»
Всі інші затамували подих, налякані цими двома запальними жінками. Їхній особистий конфлікт змусив їх забути про все, що їх оточувало. Я так втомився від цього.
«Агов.» Я підійшов до них обох, схопив їх за голови і вдарив їх обох об підлогу.
«Л-лорде Ліаме?"
«Що ви...»
Тіа і Марі розгублено боролися, але їхні відчайдушні спроби звільнитися були марні проти моєї сили. З обличчями, притиснутими до підлоги, їхні зади застрягли в повітрі.
Перш ніж вони змогли зорієнтуватися, я почав свою лекцію. «Як довго ви двоє плануєте продовжувати свою дурнувату маленьку суперечку прямо переді мною? Не пригадую, щоб я дозволяв своїм лицарям битися між собою».
Я доклав трохи більше сили до своєї хватки, і Марі почала бурмотіти виправдання одне за одним. «А-Але... Це все тому, що ця м'ясна жінка порушила ваш наказ, лорде Ліаме!!!»
Я сильніше притиснув їхні товсті черепи до землі... і метал під нами вм'явся від сили. «Я дозволив вам зробити собі імена, служачи мені. Якби ви виконували лише свої обов'язки, я б цінував вас, але я не збираюся більше миритися з дитячими бійками між вами двома. Я втомився від цього».
Тіа подивилася на мене зі сльозами на очах. «Будь ласка, пробачте мене, Лорде Ліаме. Благаю вас... Благаю вас!»
Вигляд двох переляканих до смерті жінок-лицарів не був надто жалюгідним, але їхня повсякденна поведінка була настільки жахливою, що не викликала у мене анінайменшого захоплення. Однак ці двоє були безсумнівно талановиті, і їхні навички були мені потрібні саме зараз, тож я вирішив, що мушу відпустити їх з гачка. Але вони не могли залишитися безкарними.
«Я пробачаю вам, зважаючи на всі ваші досягнення, але я знімаю вас з посад двох моїх найкращих лицарів».
Обличчя обох жінок перекосилися від відчаю, але мені було байдуже. Я повинен був покарати їх раніше.
«Що ви на це скажете?»
Тіа і Марі відповіли кволо: «Т-так, мілорде».
Я відпустив їх. «Гаразд, я йду на вилазку», - сказав я їм з посмішкою. «Підготуйте мені цього мобільного лицаря».
Коли вони піднялися з підлоги, Тіа і Марі подивилися на мене з розчервонілими щоками. Їм, напевно, хотілося плакати, і я їх не звинувачував. Зрештою, у них щойно відібрали їхні дорогоцінні позиції.
***
Ліам зійшов з мосту, і Марі пішла за ним. Тіа, що залишилася позаду, мала захоплений вираз обличчя, її щоки почервоніли.
Воллес був збентежений цим видовищем. «Чому ти виглядаєш такою щасливою?»
Тіа насміхалася, ніби дивуючись, чому Воллес запитує про це. Вона пояснила: «Сила, щоб повалити нас обох на підлогу, однією рукою... а потім мужність, щоб кинутися в бій, незважаючи на небезпеку... Це наш лорд Ліам».
Навіть те, що Ліам вдарив її, було нагородою для Тії, яка була щаслива просто бачити, як він демонструє свою силу так, як вона ніколи раніше не бачила.
Седрік сказав: «Це все чудово, але чи не могли б ви віддати нам наказ?»
Їхніх союзників відтісняв ворог, що шалено наступав.
Тіа швидко переключилася на іншу передачу і почала викрикувати накази. «Підготуйте мобільний лицарський загін до перехоплення! Виведіть на авансцену наші кораблі, оптимізовані для ближнього бою! Кораблі з пошкодженою бронею повинні відступити і зосередитися на веденні вогню на відстані! Скажіть їм, щоб вони не зачепили нікого з своїх союзників!»
Як тільки вона знову змогла зосередитися, Тіа почала віддавати накази, і битва почала переходити до мобільного лицарського бою.
Спостерігаючи за нею, Юлісія пробурмотіла: "Вона талановита, незважаючи на свій характер".
Залишившись сам на сам, командир просто сидів на своєму місці, молячись, щоб вижити в цій битві.
***
На борту флагмана Роду Берклі Дольф отримав повідомлення про те, що ворог розгорнув мобільних лицарів, і негайно наказав спустити в космос своїх власних мобільних лицарів, які чекали на нього. Він також розгорнув корабель, який підготував спеціально для протидії «Авіду» Ліама.
«Мобілізуйте спецпідрозділи! Ми не можемо стримуватися!"
Спецпідрозділи були мобільними лицарями того ж класу, що й «Авід» Ліама. Вони виглядали застарілими з точки зору дизайну, але насправді були найсучаснішими моделями, створеними Першою та Другою збройовими фабриками після вивчення особистого мобільного лицаря Ліама. Не буде перебільшенням сказати, що вони були створені спеціально для того, щоб перемогти Авіда... а у Дольфа їх було дванадцять.
Оператор підвищив голос. «Ми не бачили серед них Авіда!»
«Це чудово! Якщо він не виходить, зосередьтеся на флагмані!»
Вони не практикували атакувати таким чином, і флот роду Берклі зараз значно зменшився в кількості, але вони також були прямо біля горла Ліама - і все через одержимість Дольфа і надприродний захист Провідника.
Провідник, що стояв поруч з Дольфом, крикнув: «Це він! Ліам точно там, Дольфе! Знищ мобільного лицаря спереду!"
Він не міг чути голос Провідника, але Дольф затамував подих, коли раптом, здавалося, щось зрозумів. «Лицар спереду! Ось де він!»
Він вважав, що це був його власний інстинкт, який підказував йому це.
Тим часом Провідник розвів руки, і чорний дим повалив на підлогу. Дим досяг корабельного ангару і потрапив до спеціальних підрозділів по боротьбі з авідом.
«Ліамееее!» - закричав він.
Провідник теж розпалився, відправивши спецпідрозділи назустріч новій, серійно виробленій моделі, яку пілотував Ліам.
***
Переконавшись, що Ліам піднявся на борт «Єнота», Марі одягла свій фіолетовий пілотський костюм і звернулася до Ніас, яка стояла поруч.
«Це гарний лицар», - сказала вона, стоячи перед кабіною мобільного лицаря, який Ніас зробила для неї. «То ти можеш, коли хочеш, так?»
Ніас докірливо подивився на неї. «Це ж просто Єнот зі знятою бронею, тож тепер у нього проблеми з захистом! Звісно, його мобільність покращилася, але такий компроміс просто неприйнятний!»
«Що я можу сказати? Мені подобаються легкі моделі».
Мобільні лицарі, яких Ніас модифікувала для Марі та її фракції, мали витончену форму. Якщо Єнот нагадував танукі, то ці були схожі на лисицю. Навіть голова мала лисячий дизайн. На обох його руках було комбіноване озброєння з променевих масивів і багатозарядних пускових установок, а також невеликі щити на руках. Навантажений всілякими додатковими функціями, він був спроектований з набагато іншим підходом, ніж Єнот, але його дещо ненадійна броня, безумовно, була недоліком.
Ніас подивилася на нову модель, яку назвали «Теумесса», і зітхнула. «Знаєш, пілотувати його буде важко. Ви впевнені, що справді зможете його опанувати?"
Ніас довіряла пілотським навичкам Марі, але не мала жодного уявлення, наскільки вправними були її побратими-лицарі. Чи всі вони впораються з таким складним лицарем?
Коли вона почала сідати у свого особистого лицаря, пофарбований у звичний для неї фіолетовий колір, Марі відповіла: «Будь-яка машина керується легко, порівняно з “Авідом”. У будь-якому випадку, ми всі пілотували набагато складніші кораблі, ніж цей дві тисячі років тому. Все буде добре».
Ніас розгублено нахилила голову, але Марі не стала продовжувати.
Вона влаштувалася в кабіні, і штурвали пересунулися в зручне для неї положення. Коли вона взялася за них, люк зачинився, і на внутрішні стіни спроектувалися зображення навколишнього середовища. В ангарі вона побачила, як лицарі з її фракції сідають на свої власні, різнокольорові одиниці «Теумесса». Забрало на голові її юніта активувалося і набуло яскравого світіння, і Марі вдячно посміхнулася.
«У нас тепер є такі чудові лицарі, тож ми повинні дати їм змогу сяяти. Всі... Давайте скупаємо ворогів лорда Ліама в крові!»
На цю команду по рації її побратими-лицарі підняли галас.
«Залиште це нам!»
«Я з нетерпінням чекаю, щоб нарешті почати діяти!»
«Я не можу дочекатися, щоб знищити цих гнилих дворян!»
Марі відповіла своїм гарячим підлеглим. «Настав час показати всім цим дурням, що Марі повернулася на поле бою».
***
Кабіна «Єнота» була просторішою, ніж у звичайного мобільного лицаря. Проте я не міг не порівняти його з «Авідом», і в цьому відношенні він не дотягував.
«Все не так погано, як я думав, але...»
У повітрі з'явилося маленьке віконце, в якому з'явилося обличчя Ніас.
«Єнот, яким ти керуєш, є вдосконаленою одиницею з початкової партії».
«Це прототип? Вселяє впевненість."
Якби це був один з перших апаратів, які вона виготовила, я б не здивувався, якби він мав якісь недоліки, які ще не були виправлені. Вона була впевнена, що він представлятиме «наступне покоління» мобільних лицарів, але це був лише кандидат на серійне виробництво. Я не міг уявити, що Імперія вибере його лише через його зовнішній вигляд. При цьому я сам не ненавидів його... але він явно не відповідав сучасним популярним стилям.
Коли я відчув стики управління в своїх руках, я не міг не сумувати за Авідом. «Я знав, що треба було взяти його з собою».
"Ей, Єнот теж хороша машина! Не порівнюй їх так!"
Поки я думав про те, як я скучив за більш розкішним сидінням Авіду, флот Берклі також почав відправляти своїх мобільних лицарів. Вони, мабуть, справді завантажили їх на борт своїх кораблів, бо з них висипали тисячі юнітів. Я спостерігав, як їхня кількість лише зростала.
Якщо я уявляв собі флот роду Берклі як такий, що знаходиться в центрі поля бою, то моя армія атакувала зверху, а ворог піднімався їм назустріч. Звичайно, у відкритому космосі не було такого поняття, як верх і низ.
Мій Єнот тримав у правій руці велику сокиру, а в лівій - променеву ланцюгову гармату. Його озброєння було набагато обмеженішим, ніж у Авіда, але це робило цю битву більш складною і веселішою.
«Гаразд, покажи мені, на що ти здатен!»
Я натиснув на педаль газу, і кабіну почало трохи трясти. Авід не відреагував би на це просто так. Коли ми скоротили відстань між нами, я побачив, що ворожі мобільні лицарі, які мчали на мене, були цілком сучасними. Серед них не було жодного застарілого.
Я змахнув своєю великою сокирою, пролетівши повз одного з них і розсікши його. Перший впав. Я ухилився від променів, куль і ракет, що летіли мені назустріч, і натиснув на спусковий гачок своєї ланцюгової рушниці. Його безперервні енергетичні промені пробивали броню лицарів моїх ворогів, змушуючи їх вибухати один за одним.
«Ці пілоти мають трохи більше бойового духу, ніж Деррік!»
Один з моїх союзних мобільних лицарів вилетів і з власної ланцюгової гармати знищив ворога, який мчав на мене.
«Я вас прикрию, лорде Ліаме!»
Марі прилетіла на своєму фіолетовому Теумесі, щоб допомогти мені. Завдяки тому, що вона прикривала мої сліпі зони, я зміг повністю зосередити свою увагу на ворогах, що стояли переді мною.
«Це мій перший справжній бій на чомусь іншому, ніж Авід. Подивимось, що з цього вийде!»
Я замахнувся своєю великою сокирою на ворога, який швидко наближався, а потім перехопив кілька ракет, що наближалися, своєю променевою ланцюговою гарматою. Це була правда - Єнот був непоганою машиною. Він був трохи занадто милим на вигляд, але якщо він так добре працював, я міг би просто купити триста одиниць, які Ніас випустив передчасно.
«Це так круто, як вони вибухають у космосі! Цікаво, як це працює!»
Я косив ворогів своєю переважною силою, спостерігаючи, як їхні кораблі вибухають яскравим цвітом. І все ж, звиклий до «Авіда», я відчував, що мені чогось бракує в цьому Лицарі.
Мобільний лицар спробував заскочити за мною, але Марі швидко знищила його. Вона вражає, коли просто тримає язик за зубами.
Щойно розрубавши ворога навпіл своєю великою сокирою, я висловив свою думку про «Єнота» по рації. «Ця штука досить непогана, враховуючи, що вона з початкової партії».
У цей момент я помітив, що серед ворожих мобільних лицарів з'явилися великі лицарі типу «Авід». Марі спробувала збити один з них зі своєї ланцюгової гармати, але його броня була надто товстою і відбивала її енергетичні промені.
«Лорде Ліаме, не підходьте!»
Марі спробувала стати переді мною, щоб захистити мене, але я відштовхнув Теумессу назад однією з рук Єнота.
«Ні, дурненька, це саме те, чого я чекав», - сказав я їй.
Я розігнався і рубонув по ньому своєю великою сокирою, але ворог розгорнув енергетичний бар'єр - світлову сферу, що утворилася навколо лицаря. Її потужність була настільки високою, що велика сокира відскочила прямо від неї.
«Гарна машина, але для перемоги тобі знадобиться щось більше!»
Ворог спробував простягнути руку і схопити мене, але я відрубав йому руки. Рухи машини стали розгубленими, наче вона не розуміла, що я прорубав її щит наскрізь.
«Дуже погано для тебе».
Я штовхнув вперед і знову опустив свою велику сокиру, розтрощивши сяючий щит мого ворога, але моя сокира була зупинена товстою обшивкою грудей машини.
«Тц.» Я клацнув язиком і відпустив сокиру, віддаляючись від ворога і заповнюючи простір між нами променями і кулями. Поглинутий натиском, ворожий корабель був остаточно знищений.
«Вони трохи міцні», - змушений був визнати я.
Я підняв голову і побачив ще одинадцять таких же кораблів. Їхні червоні очі-близнюки блиснули, впіймавши мій «Єнот» на приціл.
Марі знову кинулася вперед, щоб захистити мене. "Ці великі небезпечні, лорде Ліаме. Давайте натомість придушимо їх числом».
«Я б із задоволенням, але не думаю, що у нас буде така можливість».
Вдалині ворожий корабель направив свій ніс у мій бік і збирався розпочати атаку. Мої союзні мобільні лицарі оточили його і атакували, але він проігнорував їх і зосередив свою увагу на мені. Якраз тоді, коли я думав, що, можливо, відступлю на деякий час...
«Авід?»
Я відчув чиюсь присутність і обернувся, щоб побачити лицаря, який прямував у мій бік, петляючи між ворожими кораблями. Він був схожий на смугастий метеор, і коли я збільшив його зображення, то підтвердив, що це дійсно був «Авід», з прикріпленими одноразовими прискорювачами.
Марі отримала звіт і не могла повірити в те, що їй сказали. "Авід рухається сам по собі? Не будьте дурнем! Хто в цій штуці?!"
Очевидно, «Авід» стартував з корабля класу «Фортеця» Роду Бенфілд абсолютно самостійно.
На моєму обличчі з'явилася посмішка. Якщо хтось і міг зробити щось подібне, то це був він. «Дуже дякую, Провіднику!»
Я поспішив до «Авіда», щоб зустрітися з ним, незважаючи на ворогів, що роїлися навколо мене. Авід розкинув руки, і раптом з'явилося магічне коло, з якого вистрілили промені світла, що знищили навколишніх лицарів. Виконавши своє призначення, бустери від'єдналися від лицаря. Тоді Авід схопив Єнота обома руками, відкриваючи його кабіну і готуючись взяти мене на борт.
«Хороший хлопчик».
Я опустив забрало шолома, відкрив люк кабіни і вистрибнув. Авід відпустив Єнота, щоб простягнути руку і схопити мене, вставивши у простору кабіну, про яку я щойно згадував. Коли люк зачинився, я зняв шолом і відкинув його вбік.
«Давненько я тебе не пілотував».
На сидінні нікого не було. Для мене не могло бути жодних сумнівів, що це була особлива послуга від Провідника, який доставив мені Авіда в ідеальний момент. Я знав, що завжди можу розраховувати на нього.
"Я дуже сподіваюся, що зможу якось віддячити тобі за це, Провіднику. Тепер, завдяки тобі, я дійсно можу почати знищувати рід Берклі!»
Я влаштувався на місці, взяв штурвали і вперше за довгі роки пілотував «Авіда».