ПРОПАЛЕНИЙ наскрізь золотим списом, Провідник ледь не розривався від бажання помститися.
«Я не можу дозволити йому вийти сухим з води. Ліам - перша з моїх жертв, яка зробила з мене такого дурня».
Провідник ніколи раніше не відчував такого приниження. Після того, як його загнали в кут, його рішучість показати Ліаму пекло була тепер більшою, ніж будь-коли.
Однак у цьому плані була одна проблема. Якщо бути до кінця чесним, занурити Ліама в пекло зараз було за межами його можливостей. Шанований як мудрий правитель, він притягував до себе багато позитивних почуттів, які були нестерпні для Провідника. Його обожнювали і шанували піддані. У нинішньому становищі Провідникові було нелегко помститися Ліаму.
Але він не міг просто здатися. Що він міг зробити?
«Ну, я не єдиний, хто хоче помститися Ліаму. Піду знайду тих, хто поділяє мій інтерес, і посаджу кілька зерняток помсти. Одне з них з часом має прорости».
Тримаючись однією рукою за груди, вбитий горем Провідник шукав тих, хто мав достатньо сильну волю, щоб помститися Ліаму. Врешті-решт він націлився на сильні еманації, що виходили від двох конкретних осіб.
«Це вони!»
Провідник створив двері і пройшов крізь них, миттєво опинившись в місці, де знаходився один з тих, кого він виявив.
Ним виявився Ясуші, який стояв у провулку, не тямлячи себе від страху.
«Знову ти?!» - вигукнув провідник, коли побачив чоловіка.
Ясуші був інструктором Ліама у стилі фехтування на мечах, відомому як Шлях Одного Спалаху, і, таким чином, мимоволі став причиною того, що Ліам став таким могутнім. Ясуші вигадав фальшивий стиль меча, щоб обдурити Ліама і отримати посаду в роді Бенфілд, але якимось чином Ліам самостійно перетворив те, чого він навчився, на справжній стиль меча.
"Я просто вб'ю тебе прямо зараз, - продовжував лютувати Провідник. «Єдина причина, чому я опинився в цій халепі, - це те, що ти пішов і зробив!»
Провідник відчував певну неприязнь до Ясуші, чиї дії зробили Ліама таким сильним. Він мало не вбив шахрая на місці, поки не почув, що говорить Ясуші, і не зупинився.
"Що, в біса, таке Шлях Одного Спалаху? Цей покидьок Ліам розніс моє ім'я по всіх усюдах! Я не дозволю йому вийти сухим з води!»
Після лицарського турніру в початковій школі, стиль володіння мечем Ліама став гарячою темою. Ліам оголосив себе учнем Шляху Одного Спалаху, тож допитливі люди почали цікавитися, що це таке. У кого в світі Ліам міг навчитися своїм дивовижним навичкам бойових мистецтв? Як наслідок, тепер Ясуші шукали всілякі люди. Одні хотіли навчитися у нього Шляху Одного Спалаху, інші - перемогти його в поєдинку, щоб зміцнити власну репутацію. Найгірше було піратам, які затаїли злобу на Ясуші за те, що він зробив Ліама таким сильним. Оскільки вони не могли перемогти самого Ліама, вони полювали на Ясуші. Життя чоловіка тепер було в постійній небезпеці, і все через Ліама.
Провідник все це зрозумів. Було зрозуміло, що Ясуші глибоко образився на Ліама.
«Чорт забирай! Якщо я скажу правду і визнаю, що Шлях одного Спалаху - це повна нісенітниця, Ліам буде розлючений і захоче мене вбити! Але якщо я не розберуся з цим непорозумінням, пірати продовжуватимуть переслідувати мене. Що ж мені, в біса, робити?!»
Спостерігаючи за тим, як він бореться зі своєю дилемою, Ясуші прийняв рішення.
«Якщо я не розберуся з Ліамом до того, як він дізнається правду, рано чи пізно він прийде за мною сам. Мені доведеться тренувати нових учнів... Одного буде замало. А якщо їх буде двоє? Якщо я тренуватиму їх так само, як тренував Ліама, вони повинні вийти такими ж і зможуть перемогти його».
Провідник аплодував Ясуші за його план, хоча, звісно, Ясуші не міг цього бачити чи чути його оплесків.
«Я завжди знав, що в тобі щось є, Ясуші».
Ясуші вирішив тренувати двох нових учнів, і коли вони будуть готові, він відправить їх за Ліамом. Якщо це не вдасться, принаймні його нові учні зможуть захистити його від інших, які загрожують його життю.
«Це повинно спрацювати, якщо я знайду дітей з більшим талантом, ніж у Ліама... У мене все ще є гроші, які я отримав від нього. Чого б це не коштувало, я зроблю їх достатньо сильними, щоб вони змогли перевершити Ліама».
Провідник був повністю згоден з планом Ясуші.
«Фантастика. Мені подобається, як ти мислиш, Ясуші. Ось, візьми від мене подарунок».
Гід клацнув пальцями, і чорний дим розвіявся над територією.
"Ось талановиті діти, які тобі потрібні. Виховуй їх гарними та сильними, Ясуші.»
Неподалік Ясуші почув голоси, що сварилися, і він нервово подивився в тому напрямку.
Там були двоє дітей, які били чоловіка, що напав на них. Незграбні діти тримали в руках товсті закривавлені палиці, а великий чоловік впав на землю. Відчувши Ясуші, діти звернули на нього свої дикі очі.
«Іп!»
Діти наблизилися до нього, очевидно, з наміром напасти на нього далі.
Хоча він знав, що Ясуші його не чує, провідник все одно вмовляв його. "Я знайшов для тебе, Ясуші, найсильніших дітей у цих краях. Використай їхній потенціал і зроби Шлях Одного Спалаху знову реальним!"
Ясуші був готовий тікати, але йому спала на думку ідея, і він поспіхом дістав з кишені якусь їжу, кинувши її двом дітям. Це була дешева випічка, яку він зберігав, щоб з'їсти пізніше.
Насторожено дивлячись на нього, діти розірвали упаковку з печивом і накинулися на неї, як голодні звірі. Спостерігаючи за ними, Ясуші подумав, що вони можуть бути саме тими дітьми, яких він шукає.
"Якщо цих двох навчити агресивно поводитися, вони можуть перевершити Ліама, чи не так? Вони ще діти, але подивіться, як вони побили того здорованя! Очевидно, що вони досить сильні».
Коли діти закінчили їсти, Ясуші покликав їх до себе.
«Хочете навчитися стилю бою на мечах, який називається «Шлях Одного Спалаху»?»
Задоволений тим, як розігралася сцена, Провідник попрямував до місця розташування іншого шукача помсти.
«Ну що, хто наступний?»
***
В армійському закладі перепідготовки Юлісія проходила перепідготовку.
«О, - сказав собі Провідник, - я бачив цю жінку з Ліамом...»
Незважаючи на те, що він впізнав її, Юлісія виглядала зовсім не так, як раніше. Її погляд був суворим, а красиве довге волосся було коротко підстрижене. З якоїсь причини здавалося, що вона проходить сувору перепідготовку для вступу до спеціального підрозділу. На очах у провідника заляпану брудом Юлісію кидав на землю її інструктор з рукопашного бою, але щоразу вона знову піднімалася на ноги.
Що ж довело її до такого? Провівши невелике розслідування, провідник з'ясував, що Юлісія затаїла сильну образу на Ліама в глибині свого серця. Провідник був вражений її одержимістю.
«Невже у неї справді є така сильна причина ненавидіти Ліама так сильно?»
Провідник прислухався до голосу її думок, і ненависть Юлісії була приємною для його слуху. Гарна ненависть, подумав він. Це було схоже на прослуховування улюбленої музики.
Я ніколи йому не пробачу. Ніколи йому не пробачу. Я ніколи не пробачу йому - я ніколи не пробачу Ліама.
Негативна енергія жінки вже надавала провідникові сили. У своєму серці Юлісія знову і знову повторювала думки про ненависть до Ліама.
«Чудово! Я й гадки не мав, що тут є такі перспективні союзники. Тоді прийми від мене подарунок. Я підтримаю тебе у твоєму прагненні до помсти».
Для того, щоб вона могла встромити лезо помсти в Ліама, Провідникові потрібно було, щоб Юлісія витримала це випробування і стала сильнішою. Досі вона програвала всі поєдинки проти свого бойового інструктора, не роблячи нічого, окрім як качатися по землі. Але тепер, з невеликим поштовхом від Провідника, вона почала досягати успіху частіше.
Інструктор похвалив Юлісію у своїй жорсткій манері, але це прозвучало більше як догана. «Ну, а я думав, що ти тільки й вмієш, що підлизуватись до людей, але, схоже, ти трохи виросла, личинко!»
«Дякую, пане!»
У глибині душі Юлісія поклялася: "Я помщуся Ліаму".
Провідник прислухався до її внутрішнього голосу і з задоволенням кивнув.
«Твоє чисте бажання помститися є досконалим. Я буду підбадьорювати тебе збоку. Я з нетерпінням чекаю того дня, коли ти здійсниш свою помсту Ліаму».
Провідник провів невелике розслідування про Юлісію і виявив, що вона проходила важку перепідготовку в різних сферах, і не тільки фізичну. Вона вивчала низку спеціалізованих дисциплін, щоб просунутися у військовій справі, а також широко використовувала освітні капсули. Однак більше навчання означало більше часу, протягом якого вона буде пов'язана з армією. Такими темпами вона могла б служити там ще сотні років.
Проте Юлісія ігнорувала все це і продовжувала рішуче тренуватися. Її колишньої себе, Юлісії, яка планувала використати свою посаду продавчині на Третій збройовій фабриці, щоб зустріти шляхетного чоловіка і вийти заміж, вже ніде не було. Тепер вона була нічим іншим, як посудиною, наповненою помстою.
Задоволений, Провідник залишив її.
«Продовжуй гострити це лезо помсти, поки одного дня воно не досягне Ліама».
***
Прихистивши двох сиріт, Ясуші дивився, як вони сплять у дешевому готельному ліжку, а сам думав про те, як захистити себе. Його ситуація стала відчайдушною.
«Що мені робити, якщо вони не зможуть його вбити?»
Ці двоє дітей, безумовно, мали певний талант, але Ліам був дуже сильним. Фактично, він зробив неможливе, перетворивши простий трюк Ясуші на справжню школу меча, і таким чином створив Шлях Одного Спалаху.
«Навіть якщо я відправлю їх обох за ним, якщо він перевершить їх, то наступним прийде за мною».
У такому випадку йому пощастить, якщо Ліам просто вб'є його. Він мав справу з вельможею, тож хто знав, які жахливі тортури можуть на нього чекати. Коли Ясуші уявив, як Ліам не поспішатиме з його смертю, він затремтів від страху.
«Я знаю! Я придумаю якусь іншу причину, щоб вони билися з ним, і навіть не скажу їм про свій план вбивства. Подивимося... Коли вони будуть готові, я можу сказати їм, щоб вони пішли до мого найкращого учня на Шляху Одного Спалаху і кинули йому виклик з усім, що у них є».
Чомусь Ліам наївно все ще поважав Ясуші. Знаючи це, Ясуші використав би цю довіру проти нього.
"Якби я відправив йому листа разом з дітьми, в якому представив би їхній напад як перевірку майстра, цікаво, чи виглядало б це правдиво? Чи цього буде недостатньо? Що ж, хм... Гадаю, мені треба ще дещо обміркувати, перш ніж відправляти своїх убивць».
Першим кроком було навчити здичавілих дітей Шляху одного Спалаху. На жаль, він точно знав, як їх навчати, і саме так він і опинився в цій халепі. Зрештою, з Ліамом йому одного разу це вдалося.
«Питання в тому, чи досягнуть вони таких же результатів, якщо я тренуватиму їх так само, як тренував Ліама. У будь-якому випадку, я не повинен лаяти його перед ними, інакше це може вилізти назовні. Так, натомість я буду заохочувати їх хвалячи його перед ними, щоб вони старались перевершити його».
Він бачив абсурдність у тому, щоб послати двох дітей вбити того, про кого він дуже добре відгукувався, але у своєму відчаї захистити себе він був готовий прийняти навіть найдивніший підхід.
І все це через вигадану школу меча «Шлях Одного Спалаху», про яку розповідав Ліаму. Тепер дехто хотів набратися сили, як і Ліам, а дехто хотів показати себе, перемігши свого «вчителя».
Ні, Ясуші, можливо, і зробив Ліама сильним, але сам він був слабким, і принаймні міг собі в цьому зізнатися. З іншими сильними людьми, які переслідували його, життя Ясуші перетворилося на суцільний кошмар. У нього не було часу перебирати методи. Він мусив тренувати цих дітей так швидко, як тільки міг.
«У будь-якому випадку, так, я попрошу їх взяти з собою листа, щоб Ліам побачив, на випадок, якщо вони зазнають невдачі. Просто невинна перевірка обох моїх нових учнів і мого найкращого учня. Він же повірить, правда? Він довіряє мені. Хоча я дуже сподіваюся, що вони його вб’ють..."
Ясуші кивнув, знову глянувши на своїх несвідомих убивць, які виглядали майже невинними уві сні.
«Я виховаю в них почуття обов'язку переді мною, наскільки зможу, і змушу їх звернути увагу на Ліама».
Ясуші був настільки розгублений, що навіть сам не знав, що він зараз робить.
***
У військовому центрі перепідготовки солдати вибували один за одним, не витримавши суворого вишколу спецпризначенців. Проте Юлісія залишилася, і все заради того, щоб помститися Ліаму.
Вона оглянула себе у дзеркалі у ванній кімнаті. Вона підстригла гарне волосся, яким так пишалася, і її м'язи значно виросли після всіх тренувань. Але вона не повністю відкинула свою жіночу привабливість. Причина цього була проста.
«Під час наступної сесії зміцнення в навчальній капсулі я повинна стати ще красивішою. Зрештою, моє тіло - ще один інструмент у моїй помсті Ліаму».
Ліам був такий холодний до неї і повністю ігнорував її чари. Як же їй тоді помститися йому? Юлісія прийшла до одного багатообіцяючого висновку...
Коли Ліам закінчить початкову школу, він вступить до військової академії, а після її закінчення почне військову службу. Там, як дворянину, армія призначила йому ад'ютанта. На цю посаду обирали лише жінок-офіцерів, які були елітою серед еліти. Для того, щоб бути обраним, потрібні були як здібності, так і зовнішність, а для такої видатної людини, як Ліам, вони не могли взяти в ад'ютанти кого попало. Саме тому Юлісія вступила до спецпідрозділу.
Після того, як вона пройшла сувору підготовку і вступила на дійсну службу, на неї чекали лише суворі місії. Якщо вона впорається з ними і досягне видатних успіхів, її обов'язково оберуть ад'ютантом Ліама.
Зрештою, вона спокусить Ліама, а потім настане її черга відмовити йому. Не те, щоб Ліам саме «кинув» її, адже вони ніколи не були разом, але це було питанням гордості, адже він ніколи не давав їй такого шансу.
Невідомо для нього самого, плани Провідника та Юлісії суттєво відрізнялися. Зрештою, Юлісія не мала наміру вбивати Ліама. Вона просто хотіла зробити йому боляче і принизити його, кинувши його.
«Я змушу його звернути на мене увагу. Але спершу я повинна ретельно вивчити Ліама».
Під час навчання Юлісія постійно думала про Ліама. У будь-який момент вона могла б припинити ці тортури і піти щасливішим шляхом, але її одержимість вчепилася в неї глибоко.
«Цікаво, як мені його спокусити? Треба з'ясувати, що саме йому подобається».
Коли Юлісія посміхалася до себе в дзеркало, до ванної кімнати увійшла її колега і здивовано скрикнула, побачивши її.
***
Провідник стояв на даху високого будинку на Планеті Столиці.
«Я збираюся сіяти все більше і більше насіння! Я просто повинен вірити, що одного дня одне з них досягне моєї мети».
Я поки що залишу тебе, Ліаме.
«Поки що я просто продовжу відновлювати свою силу».
Навіть зараз почуття вдячності Ліама все ще обпікало тіло Провідника, але він поглинав усі негативні емоції, які тільки можна було знайти на Столичній планеті, аж до того моменту, коли одна з його насінин розквітне, і хтось помститься Ліаму за нього...
***
Провідник не звернув на них уваги, але була ще одна група людей, які бажали помститися Ліаму: Рід Берклі.
У тьмяно освітленій кімнаті для нарад голови роду були присутні на зборах за допомогою голографічних проекцій. Кожен з представлених членів був дитиною великого боса роду Берклі.
«Ну що, наш Деррік вибився в люди, так?»
Після цих слів боса всі голови висловили свої побоювання щодо покійного.
«Цей малий виродок загубив пристрій планетарного освоєння!»
«Нікчемний виродок.»
«Він також коштував нам шматка нашої бойової сили. Некомпетентний до кінця.»
Однією рукою бос погладив котячу істоту, що лежала у нього на колінах. «Ну, я не збираюся влаштовувати істерику через те, що мого дорогоцінного сина вбили. Однак...» На його лобі набрякла жилка, а тон став ще злішим. «Десь там знайшовся ідіот, який вирішив піти проти нашого Роду».
Обличчя Ліама було спроектовано в центр їхнього кола. Коли голови гілок Роду побачили його, на їхніх обличчях теж з'явилися злісні вирази.
«Отже, великий мисливець на піратів Ліам...»
«Малий вундеркінд, який підняв рід Бенфілд з руїн, так?»
«Давайте просто вб'ємо його.»
Бос грюкнув кулаком по столу. Котоподібна істота злякалася, але він знову погладив її, щоб заспокоїти.
«Цей хлопець вже давно став проблемою, полює на піратів і всяко заважає нам. Я давно хотів подбати про нього, але тепер, коли він так відверто вступив з нами в бій, ми не можемо просто сидіти склавши руки»
У піратському світі за Ліама призначили величезну винагороду, тож багато голодних банд вирушили на його пошуки. Всі вони були налаштовані проти нього. Був час, коли пірати нападали і на володіння Ліама, але всі вони зазнали поразки. Тепер же його так боялися, що хоч би як високо не піднімалася нагорода, жодна піратська банда не намагалася кинути йому виклик, за винятком кількох безрозсудних вільнонайманих піратів. Однак навіть ці пірати були знищені, не встигнувши навіть наблизитися до нього.
"Це війна між нами і Бенфілдом. Якщо ви знаєте якихось вельмож, які чекають, куди подує вітер, знайдіть спосіб переконати їх стати на наш бік».
Бос знав, що збільшення кількості союзників дасть їм більше шансів розгромити Ліама. Це було доказом того, наскільки великою загрозою був для нього хлопчик.
"Батьку! Ти не повинен цього робити! Я...»
заговорив один з його синів, стверджуючи, що він особисто розбереться з Ліамом. «Батьку, ти не повинен цього робити! Я...» Однак бос обірвав його.
«Ти хочеш такої ж долі, як і твій брат, дурню? Ми більше не будемо ділити наші сили, як це робив Деррік!»
Бос повернувся до голограми Ліама, що висіла в центрі голографічного зібрання, і посміхнувся. «Не думай, що ти вийдеш неушкодженим з бійки з родом Берклі, ти, малий шмаркачу».
Невідомо для Ліама, назрівав великий конфлікт.
***
У перерві між уроками в Першому кампусі початкової школи крізь вікно проникало сонячне світло, і я поклав лікті на парту, а підборіддя вперся в долоні.
«Чому все ніколи не йде так, як я планую?»
Як би я не думав про це, все було просто дивним.
«Ліаме, більше грошей! Чого б це не коштувало, будь ласка, дай мені більше!» Мій лакей, Воллес, притиснувся до мене в сльозах.
Курт дивився на нього, розлючений. «Бачу, ти не дуже змінився, Воллесе».
Ейла склала руки, дивлячись на Воллеса з відкритим презирством. «Ти все використав на свої дурощі, чи не так? Чому б тобі просто не припинити марнувати гроші?»
«Помовч!» Здавалося, Воллес не мав жодного наміру прислухатися до їхньої критики. "Я думав, що зможу трохи розкошувати в маєтку Ліама під час відпустки, але там була Серена, тож це було пекло! Хіба я не можу насолодитися розкішшю тут?»
Воллес, здавалося, потрапляв у халепу, що б він не робив, але це була його провина, тож Серену навряд чи можна було звинувачувати. Я розумів її застереження щодо нього. Воллес не завдавав мені особливих неприємностей, але й не приносив нічого доброго.
Брати на себе тягар Воллеса було прорахунком, але найбільшою моєю проблемою зараз була Розетта. Поки наша група з чотирьох людей сиділа і розмовляла, до нас підійшла Розетта.
«Любий, де ти будеш обідати? У кафетерії?»
Я думав, що вона жінка зі сталевим духом, але виявилося, що вона просто легковажна. Я був розчарований до глибини душі, що Розетта так легко в мене закохалася. Я не міг просто так позбутися її. Звідси і моя нинішня дилема. Я все ще хотів стати герцогом, і я перестрибнув через стільки обручів, щоб досягти цього. До того ж, якщо я відкину Розетту, то втрачу всю довіру, яку мені надало шляхетне суспільство. Якби Розетта зрадила мене, це була б інша історія, і я зміг би звільнитися від неї в одну мить, але поки цього не сталося, я застряг.
«Я куплю булочки в шкільній крамниці». Я пояснив Розетті свої плани, і вона кивнула.
«Булочки? Залиш це мені. Піду куплю щось смачненьке».
Справді? Хто тобі дозволив так вчинити? Така шляхетна леді, як ти, ведеш себе, як жебрачка? У тебе повинно бути більше гідності, ніж це!
«Тобі не треба йти... Я попрошу Воллеса це зробити. Воллесе, сходи купи нам булочки.»
Воллес зачесав синє волосся, яке він завжди поправляв, подалі від очей. «Не можу. Хіба ти не знаєш, як там людно під час обіду? Все найкраще розкуповують, перш ніж я встигаю до нього дістатися».
Мені був абсолютно огидний цей колишній імператорський принц, який не годився навіть для того, щоб купити якийсь паршивий обід.
Курт холодно подивився на нього. «Ти зовсім нікчемний, Воллесе».
Ейла знизала плечима. «Абсолютно нікчемний».
Воллес був незворушний від їхніх слів. «Хех, кажіть, що хочете, але хіба нікому не здається трохи дивним, що Ліам просить колишнього імператорського принца піти купити щось для нього?»
«Воллесе, піди купи нам щось», - сказав я йому ще раз.
«Серйозно, Ліаме, дай мені перепочити. Обідня боротьба - це занадто великий стрес для мене».
Він бреше.
«Брехун. Щоразу, коли я заходив до шкільної крамниці, всі ввічливо вишиковувалися в чергу. У мене не було жодних проблем з чергою, з людьми, які штовхаються, чи ще з чимось».
Зрештою, це була школа аристократів. Кожен з них купував їжу з найкращими манерами.
Курт та Ейла перезирнулися, а потім в унісон похитали головами.
«Це тому, що це був ти, Ліаме, - сказав Курт.
«Це тому, що ти страшний, коли злишся, Ліаме», - відповіла Ейла.
Тож інші учні були ввічливими зі мною лише зі страху? Що ж, це було насправді кумедно... але зараз проблемою була Розетта, яка виглядала досить стурбованою.
«То мені не треба йти?»
Я вирішив махнути на це рукою, оскільки це викликало у неї такий переляк.
«Тоді ми змінимо плани і підемо в кафетерій».
«Кафетерій? Залиш це мені. Я піду займу нам гарні місця».
Серйозно, чому ти так хочеш бути дівчинкою на побігеньках? Це ж весело лише тоді, коли я тебе змушую... а не коли ти сама хочеш!
«Тобі не потрібно нічого робити. Просто заспокойся.»
«Гаразд.»
Коли я побачив, як Розетта здувається, я відчув, що зробив щось не так. Я маю на увазі, що мучити її було моїм великим планом відтоді, як я прийшов до ідеї одружитися з нею, але одна справа - навмисно зробити щось погане, а інша - ненавмисно. Це просто не одне й те саме.
Незважаючи на те, що хвилину тому він відмовив мені в моєму простому проханні, Воллес сказав: «Ліаме, я хочу дійсно особливий десерт на обід... найдорожче, що у них є».
«Думаю, тобі стане випити води».
Чому я маю лакея, який від мене відсахується? Я б не проти його пригостити, але не тоді, коли відчуваю, що він просто користується мною.
Ейла прицмокнула язиком від егоїзму Воллеса.
Вона справді ненавидить його, га? Цікаво, чи його особистість просто викликає у неї неприязнь?
Ейла сказала: «Чому б тобі просто не поїсти повітря, Воллесе? А я буду їсти той дорогий десерт у кафетерії».
«Чи не занадто ти жорстока? Може, скажеш їй щось про її поведінку, Курте?»
Несподівано втягнутий у розмову, Курт, мабуть, вирішив, що йому теж є що сказати Воллесу.
«Я вважаю, що Ейла була трохи різкою, але тобі варто навчитися краще поводитися зі своїми грошима, Воллесе».
«Ти теж проти мене! Ліаме! Мій покровителю, Ліаме! Ці двоє говорять мені недобрі речі! Ти що, збираєшся про це мовчати?»
Ось мій лакей, який знову вимагає від мене чогось, замість того, щоб зробити щось, щоб заслужити мою допомогу. Це неправильно. Я не так уявляв собі лакеїв!
«Просто замовкни і задовольняйся щоденним меню».
«То ти і мене покидаєш?»
«Було б добре, якби я міг.»
«Га? Чому ти такий розчарований у мені? Ти покидаєш мене? Кидаєш?!»
Воллес відчайдушно схопився за мене, але я відштовхнув його голову. «Замовкни. Відчепися від мене.»
Хоча я вдавав, що він мене хвилює, Ейла була відверто налякана.
«Воллесе, забери свої брудні руки від Ліама негайно!»
«Іп!»
Ейла почала ганятися за Воллесом по класу.
Я мріяв про те, яким буде життя в початковій школі... і мої мрії були зовсім не такими.
***
На Столичній планеті прем'єр-міністр зібрав перед собою групу чиновників. Це були Спостерігачі, які всі ці роки наглядали за родом Клаудіїв. Значна частина з них виконувала свою роботу протягом багатьох поколінь, і нинішні члени були дуже незадоволені.
Перед багатьма з них прем'єр-міністр посміхнувся.
«Дякую вам за вашу вірну службу до цього часу. Щоб ви і надалі могли бути корисними Імперії, я маю намір знайти для вас нову роль».
Звичайно, Спостерігачі не були раді це почути.
«Прем'єр-міністре!» - запротестував один з них. «Ми не можемо нічого змінити через стільки часу. Принаймні, накажіть нам спостерігати за родом Бенфілд!"
«Правильно!» - вигукнув інший. «Накази покійного імператора все ще в силі!»
«Будь ласка, дозвольте нам спостерігати за графом Бенфілдом!»
Виконуючи одну й ту саму роботу протягом двох тисяч років, їхня група не могла погодитися з тим, щоб їм наказували робити щось інше. Прем'єр-міністр, звичайно, розумів їхні почуття. Однак зараз ці люди були для нього лише проблемою.
«Зрозуміло. Що ж, якщо ви так вважаєте, то, мабуть, вам доведеться померти».
«Прем'єр-міністре?»
Він кинув на стіл перед собою роздруківки документів, які Спостерігачі збирали роками, що містили весь компромат на різних вельмож. Очі Спостерігачів широко розплющилися, коли вони побачили ці документи.
Прем'єр-міністр сказав: «Я й гадки не мав, що ви розслідуєте навіть мене».
Група спеціалізувалася не лише на катуванні людей, але й на шпигунстві за ними. Безумовно, такі люди могли бути корисними, але прем'єр-міністр не міг їм довіряти тепер, коли знав, що вони втручалися в його власні справи.
«Це не те, що ви думаєте!»
«Прибережіть свої виправдання. Якщо ви всі зникнете, я зможу спати спокійно вночі. Це достатня причина, щоб я хотів, щоб ви зникли."
Спостерігачі виглядали готовими чинити опір за допомогою насильства, але Тіа стояла збоку. Вона витягла свою рапіру, меч, призначений для уколів. Блискавичними рухами вона безпомилково простромила серце кожного з присутніх Спостерігачів, перш ніж хтось із них встиг відбитися або втекти.
Дивлячись, як Спостерігачі падають один за одним, прем'єр-міністр аплодував Тії. Після того, як останній зім'явся на підлозі, він сказав: «Неймовірна робота. Я впевнений, що можу багато чого очікувати від вас у військовій академії».
Тіа витерла кров з клинка і повернула його в піхви, дивлячись вниз на розкиданих Спостерігачів. «Це не було проблемою. Я вдячна за можливість прибрати цих щурів, які посміли протистояти лорду Ліаму».
Виступаючи проти Ліама, Спостерігачі були в очах Тіа не імперськими чиновниками, а просто ворогами.
«Отже, ти одразу вступатимеш до військової академії?» - запитав прем'єр-міністр.
«Так, я планую розпочати навчання наступного року.
«А як щодо планів графа?» - продовжив прем'єр-міністр, дивлячись, як кілька його підлеглих увійшли до кімнати, щоб прибрати тіла Спостерігачів. Це видовище не викликало у нього жодного занепокоєння, враховуючи те, що він дізнався про них.
Наближався випускний Ліама, учня четвертого класу початкової школи. Менш ніж за три роки він закінчить цю школу і повинен буде вступити до університету або військової академії. Прем'єр-міністру було цікаво, що він обере першим.
«Лорд Ліам планує віддати перевагу військовій академії».
«Це означає, що після військової підготовки він піде до університету. Цікаво, чи конфлікт з родом Берклі закінчиться до того часу».
По суті, прем'єр-міністр хотів сказати: «Чи буде все гаразд у вашій сварці з родом Берклі?».
Тіа не мала жодних сумнівів щодо результату в цьому відношенні. «Лорд Ліам переможе. Насправді, все може закінчитися досить швидко. Ніколи не знаєш напевно».
Прем'єр-міністр посміхнувся її впевненості. «Сподіваюся, що це правда».
***
У Першому кампусі початкової школи...
«Хіба не круті історії про лицарів Круглого столу, дванадцятьох лицарів і тому подібне?»
Ці дитячі слова належали Воллесу.
Курт подивився на нього звуженими очима. «Ну ось, ти знову мрієш. Що за велика ідея цього разу, Воллесе?»
«Я просто маю на увазі, знаєш, присвоєння номерів команді обраних, талановитих лицарів. Я читав про це в книжках у палаці. Тобі не здається, що це круто?»
«Ти говориш про комікси.»
Воллес збентежено відвів очі, коли Курт вказав на це. Очевидно, були якісь комікси з такими лицарями. У моєму попередньому житті Нітта читав би такі речі. Насправді, я читав манґу такого типу, яку він мені тоді рекомендував. Я здогадався, що в коміксах цього світу була історія про дванадцять елітних лицарів, яким були присвоєні номери, дуже схожа на легенду з мого світу. Король нагородив цих лицарів особливими привілеями, щоб піднести їх ще вище.
У той момент ми стояли за головним шкільним корпусом, лише ми, хлопці, обговорювали дурниці на кшталт цієї.
«Хіба не буде важко знайти дванадцять суперсильних лицарів?» пробурмотів я.
Курт роздратовано відповів: «Ти не повинен сприймати все, що говорить Воллес, так серйозно. Зрештою, більшість його знань походить з коміксів. Так чи інакше, людина може знайти дванадцять хороших людей в найкоротші терміни».
«Справді?» запитав я, здивований такою заявою.
«Ну, так. Ти сам подумай. Наприклад, там, звідки я родом, є багато лицарів. Було б легко вибрати лише дванадцять з них, чи не так?»
«Але ж вони повинні бути надзвичайно сильними, чи не так? Хіба є так багато справді сильних лицарів?»
«Ну, це залежить від того, як ти їх оцінюєш, і з якого боку дивишся, але я думаю, що є багато тих, хто міг би пройти відбір».
Тепер, коли я подумав про це, я зрозумів, що є багато лицарів, з яких можна вибирати, чи не так? Я був упевнений, що якщо я дійсно подивлюся, то знайду серед них особливо сильних особистостей. Прямо зараз у роді Бенфілдів такими могли б бути Тіа і Марі.
«Гадаю, я знайду собі кількох і дам їм номери».
Курт поспішив відрадити мене. «Не роби цього... Ми говорили лише гіпотетично. Особливе ставлення до невеликої групи лицарів може призвести лише до ускладнень, наприклад, до обурення з боку інших лицарів. Так чи інакше, Дванадцять Лицарів з коміксу, про який говорить Воллес, - це погані хлопці».
«О? Погані хлопці?»
Я подивився на Воллеса, а він відвернувся від мене. Це змусило мене дещо змінити свою думку про нього, якщо він виступав за шлях зла. Я міг би це поважати.
Курт, можливо, вважав це поганою ідеєю, але мені це подобалося. Ці лицарі були як армія зла в історії про героїв, так? Як велика четвірка. Злий лорд повинен мати свій власний маленький злий лицарський загін, так? Останнім часом мені здавалося, що я недостатньо граю в злого лорда, але, з іншого боку, важко бути злим лордом, коли ти ходиш до початкової школи.
«Круглий стіл і дванадцять лицарів», так? Питання в тому, яку модель мені обрати», - пробурмотів я, і, почувши це, Воллес підняв руку.
«Ліаме, колись я хочу мати власних лицарів Круглого столу, тож не обирай цю модель! Якщо ми зробимо те саме, це буде виглядати так, ніби ти копіюєш мене, а це буде незручно, чи не так?»
Воллес знову був егоїстичним, не кажучи вже про те, що це було трохи нереально, якщо він думав, що колись командуватиме власною командою суперлицарів. Хоча зачекайте, йому було б соромно, якби ми обидва мали Лицарів Круглого Столу, але його не бентежило, що він копіював речі з коміксів?
Я вирішив придумати план щодо моєї команди елітних лицарів пізніше.
Курт опустив плечі. «Ти дозволив йому отруїти себе, Ліаме».
Воллесу не сподобався коментар Курта. «Це жахливо грубо, тобі не здається?»
Поки ми втрьох продовжували розмовляти, Розетта та Ейла помітили нас і помахали рукою.
Знову вони заважають нашому дорогоцінному чоловічому спілкуванню.
«Любий! Ось ти де!»
«Що ви двоє тут робите?»
До нас підбігли Розетта з широкою посмішкою на обличчі та Ейла, яка взяла собі за правило ігнорувати Воллеса.
Прихід Розетти був особливо проблематичним. Її усмішка осявала все обличчя, її каблучки підстрибували, коли вона бігла, а груди підстрибували під час руху. Все це було так мило, і в цьому видінні не було жодних ознак колишньої зухвалої Розетти. Ні, колись горда Розетта бігла до мене, як собака, що виляє хвостом, коли бачить свого господаря. Оскільки я дуже люблю собак, це порівняння зробило її ще милішою для мене. Так, це була справжня проблема.
«Чому це сталося?» стогнав я сам до себе.
"Що з тобою, любий? Ти ж не почуваєшся погано? Ходімо негайно до медпункту!"
«Ні, це не те...»
Розетта не на жарт занепокоїлася за мене. Звісно, якби я знав, що таке її ставлення - лише прийом, щоб я втратив пильність, то, можливо, зміг би насолодитися ситуацією. На жаль, не було жодних ознак того, що вона не була щирою.
Куди, ой куди зникла сталево вольова Розетта?
Бонусна Історія: Покоївки Маєтку
ДО ТОГО, як Ліам пішов до початкової школи...
Одна з роботів-покоївок Ліама, Шіране, як завжди, старанно виконувала свої обов'язки в маєтку. Люди в маєтку боялися таких роботів-покоївок, як Шіране, які виконували свою роботу так невиразно, тому що вони ніколи не могли сказати, про що думають роботи. Штучний інтелект здавна викликав страх в Альґрандській імперії, тому багато людей відчували сильну неприязнь до роботів і ШІ. Як наслідок, кількість людей, які бажали взаємодіяти з роботами-покоївками роду Бенфілд, була обмеженою.
Коли Шіране виконувала свою роботу, вона підслухала розмову в сусідній кімнаті. Голоси, які, ймовірно, були занадто тихими, щоб їх могла почути людина, належали деяким покоївкам маєтку.
"Через три місяці господар піде до початкової школи. Що нам робити?»
Вступ Ліама до початкової школи швидко наближався, тому останнім часом він став центром їхніх пустих балачок.
Шіране продовжувала прислухатися до розмов покоївок, поки працювала. Вона могла розрізнити три різні голоси.
«Я чула від батька, що після того, як він піде до початкової школи, він не повернеться щонайменше три роки. Якщо він не візьме канікули, то, можливо, взагалі не повернеться до закінчення школи».
Шляхетна підготовка Ліама починалася всерйоз, і, очевидно, ці жінки вважали це предметом занепокоєння.
«Лорд, здається, хоче закінчити навчання якомога швидше. Після закінчення школи він, напевно, попрямує до університету або військової академії. Якщо він це зробить, то не повернеться ще десятки років».
У цьому світі люди жили довго. Це означало, що час, який вони витрачали на здобуття освіти, також був тривалим. Ліам, ймовірно, періодично повертався, але коли він повертався, то був неймовірно зайнятий. А цим служницям-людям це не подобалося.
Шіране вирішила, що в їхній розмові не було нічого такого, що могло б бути наклепом чи загрозою для Ліама.
Це не проблема. Нічого такого, про що потрібно повідомляти.
Покоївки були явно засмучені тим, що Ліам покинув їхню територію, і Шіране розуміла справжню причину цього.
Частина провини тут лежить на господарі Ліамі...
Служниці-люди, які працювали на Ліама, були талановитими жінками, спеціально відібраними з його володінь. Кожна з них була відібрана за своїм походженням, здібностями та зовнішністю. Кожна з них погоджувалася на роботу в надії, що Ліам обере її своєю наложницею. Насправді, багато молодих жінок щороку подавали заявки на роботу в маєтку з мрією отримати цю посаду. Ліам був фігурою великої сили і поваги, верховною владою на цій території. Тому посада наложниці лорда, хоч і не була такою важливою, як посада його дружини, але, безперечно, посідала високе місце на цій території. Таким чином, дочки корпоративних лідерів і чиновників у володіннях Ліама - а також жінки, які просунулися в суспільстві завдяки власним заслугам - стікалися до маєтку Ліама в надії привернути його увагу.
Досягнувши певного успіху в своїй роботі, система Шіране запустила пошук профілів жінок в іншій кімнаті на основі їхньої голосової ідентифікації. Крім того, оскільки вона була пов'язана зі своїми «сестрами», іншими роботами-покоївками тієї ж моделі, що й вона сама, інформація обмінювалася між ними. Незабаром перед очима Шіране прокрутився довгий список коментарів. Вона чула, як ці коментарі озвучували голоси, яким вдавалося виражати багато емоцій.
«З'явилася ще одна претендентка на серце господаря!"
«Особисто я вважаю, що ця поступила б розумніше, якби просто здалася».
«О? Ти не думаєш, що у цієї дівчини є шанс?»
Один з профілів належав молодій жінці з родини, яка заснувала велику корпорацію. Її дідусь був головою компанії, а мама - чинним президентом. Усе, починаючи від її сім'ї, особистих здібностей і закінчуючи зовнішністю, було на найвищому рівні. Вона була світловолосою, блакитноокою красунею, яку, напевно, щодня переслідували чоловіки за межами маєтку.
Останній коментар надійшов від Шіомі.
"Думаю, цього разу у нас є переможець, друзі. Я б дала їй стовідсоткові шанси на те, що вона приверне увагу господаря. Якщо я помиляюся, я віддам свою улюблену стрічку».
Гроші для роботів-покоївок майже нічого не означали, і вони не прагнули розкоші, як люди. Натомість роботи-покоївки цінували дрібні аксесуари, які відрізняли кожну з них від усіх інших ідентичних моделей. Принаймні візуально, це була міра їхньої індивідуальності, якщо не брати до уваги різні зачіски.
Амаґі, яка керувала роботами-покоївками, мала зовнішність, відмінну від решти, тож їй не було потреби виражати свою індивідуальність у такий спосіб. Однак для роботів масового виробництва їхні аксесуари могли буквально довести, ким вони є в очах інших. З цієї причини вони, як правило, не носили подібні типи або кольори аксесуарів. Тому, якщо Шіомі була готова посперечатися за своє право носити певний тип стрічки, її сестра, яка завжди заздрила цьому стилю, можливо, була б готова прийняти її ставку. Однак...
«Шіомі, ти серйозно?»
"Мені подобається, що ти поставила на цю дівчину, але ти все одно програєш, розумієш? Саме так ти програла свій плетений шнур Арашімі того разу!"
«Я не розумію... Навіщо ти ставиш на неї, якщо все одно програєш?»
Інші покоївки були ще більше здивовані, коли Шіомі відповіла з непохитною впевненістю.
"Шанси не нульові. Якщо є можливість, я зроблю ставку. Ви, дівчата, повинні думати про те, що робитимете, коли програєте. Коли я виграю, я одягну всі ваші аксесуари одночасно і підкреслю свою індивідуальність більше, ніж будь-хто інша!"
Інші роботи-покоївки розлютилися.
Шіране відволіклася від розмови подруг, почувши ще одну жваву розмову між покоївками-людьми в сусідній кімнаті. Тепер вони обговорювали, що можна зробити, щоб ефективніше продати себе Ліаму.
«Може, нам варто бути більш агресивними і спробувати поговорити з ним напряму?»
«У тебе будуть неприємності з головною покоївкою!»
«То ти хочеш просто нічого не робити? Якщо хтось із нас не підчепить його протягом наступних трьох місяців, все, що ми зробили, щоб отримати цю роботу, буде абсолютно безглуздим. Я цього не хочу! Єдина причина, чому я працюю в цьому маєтку, - стати наложницею, і я не здамся».
Покоївка, на яку поставила Шіомі, виявилася дуже амбітною. Якби вона стала наложницею Ліама, то мала б значну владу в його володіннях, і тому вона відчайдушно прагнула отримати цю посаду.
Сестри Шіране почули цю сміливу заяву людської служниці через їхню спільну мережу, і це викликало шквал захоплених коментарів, які з'явилися перед очима Шіране. Найбільш схвильованим з цих коментарів був коментар Шіомі.
"Ось це дух, дівчинко! Переходь у наступ! Серйозно, зроби це! З такою швидкістю вся кровна лінія господаря ризикує вимерти в будь-якому випадку!"
Протягом багатьох років Ліам говорив, що хоче створити гарем, але не виявляв жодної ініціативи, щоб створити його. До цього моменту Брайан та інші близькі помічники Ліама сумнівалися, що він взагалі серйозно ставиться до цього. Здавалося, що Ліама взагалі не цікавлять жінки з плоті та крові. Всі навколо нього, включно з роботами-покоївками, були схвильовані і занепокоєні. Всі вони хотіли, щоб Ліам знайшов собі партнерку-людину. Тож парі Шіомі було значною мірою мотивоване щирими почуттями.
Саме тоді сталося так, що Ліам з'явився в тому районі маєтку з Амаґі на буксирі. На планшетах людських покоївок пролунав сигнал тривоги, і трійця, що розмовляла, вибігла в коридор.
Шіране теж вийшла зі своєї кімнати, схиливши голову перед Ліамом, коли той проходив повз неї.
Ліам мав би пройти повз слуг, нічого їм не кажучи, але він проігнорував трьох людських жінок і зупинився перед Шіране.
"О, хто ж це як не Шіране. Я здивований бачити тебе тут. Зазвичай ти перебуваєш десь в іншому районі маєтку»
Як одиниця масового виробництва, зовнішність Шіране була майже повністю ідентична всім її сестрам. Але чомусь Ліам міг сказати, що це була саме вона, з першого погляду. Крім того, він був знайомий з розкладом роботи всіх роботів-покоївок.
Звідки господар так багато знає про нашу роботу?
Шіране чесно думала, що це було настільки дивовижно, що аж моторошно.
«Г-господарю!»
Амбітна покоївка-людина, яку Шіране підслухала кілька хвилин тому, вирішила діяти, і саме вона щойно гукнула Ліама.
Зазвичай це вважалося б неповагою, але Ліам лише злегка примружив очі, щоб висловити своє роздратування.
«Тобі щось потрібно?» Той, хто насправді відповів їй, була Амаґі.
Покоївка-людина проігнорувала Амаґі і продовжила звертатися до Ліама. «Приємно бачити вас знову, мілорде. Востаннє ми зустрічалися на вечірці з нагоди вашого повноліття. Я була там з батьком».
Покоївка, яка вже зустрічалася з Ліамом одного разу, відчайдушно намагалася створити між ними якийсь зв'язок. Однак погляд Ліама відводився від неї, і Амаґі, і Шіране помітили його незацікавленість.
Коли вона спостерігала за візуальною інформацією Шіране через їхній зв'язок, Шіомі закричала, її голос пролунав у свідомості Шіране.
"Ні! Моя стрічка!"
Ліам навіть не пам'ятав, що зустрічав цю покоївку. Вона була вродливою дівчиною, такою, яка, як ви очікували, залишиться у вашій пам'яті, якщо ви хоча б раз з нею поспілкувалися.
Коли Ліам відвернувся, щоб продовжити прогулянку з Амаґі, він просто пробурмотів виправдання, натякаючи на те, що був дуже зайнятий. «Давно не бачилися. Вибач, немає часу на розмови... Мені треба йти».
Він вийшов від покоївок з поважною суворістю, але озирнувся на Шіране і помахав їй рукою.
Коли Ліам завернув за ріг коридору, покоївка, яка так і не скористалася своєю можливістю, впала на підлогу з порожнім поглядом на обличчі.
Поки вона дивилася на це видовище, очі Шіране наповнилися криками Шіомі та коментарями інших сестер.
«Ось і вся моя індивідуальність!»
«Ну, подивись на це так: штучний інтелект, який любить грати в азартні ігри з однопроцентним шансом, є досить унікальним!»
«А ти впевнена, що вона не дефектна?»
«Ніби не було очевидно, що вона програє цю ставку.»
Шіомі програла свою ставку, а також свою спеціальну стрічку.
У соціальній мережі з'явився коментар від Амаґі, їхнього керівника.
«Що ви робите, роблячи ставки на господаря?"
Голос, яким був озвучений коментар, був дуже низьким і погрозливим.
Потік коментарів раптово припинився, а покоївки розбіглися в різні боки.
***
Місяць потому Шіране прогулювалася коридорами маєтку, коли почула голос за вікном.
Вона визирнула у вікно другого поверху на подвір'я і знову побачила ту саму амбітну служницю, яка весело розмовляла з лицарем-чоловіком. Здавалося, у них були приязні стосунки.
У маєтку Ліама збиралося багато перспективних молодих людей, і сповнені надії служниці теж мали можливість познайомитися з ними. Не зумівши стати наложницею Ліама, служниця, здавалося, зупинилася на простому, але доброму лицарю.
Що ж, господар не обирав її, але, здається, вона все одно знайшла своє щастя.
Коли Шіране відвернулася від вікна і продовжила свій шлях, вона зустріла Ліама в кінці коридору. Здавалося, він відвів Шіомі вбік і про щось з нею розмовляв.
«Шіомі, що сталося з тією стрічкою для волосся, з якою я тебе бачив?»
«Я віддала її одній з моїх сестер, господарю".
Шіомі, звичайно, програла її в парі, але вона говорила так, ніби добровільно віддала її.
Ліам виглядав стурбованим. «Справді? Над тобою не знущаються?»
«Ні, господарю. Немає ніяких проблем».
Здавалося, Ліам прийняв її відповідь, але, можливо, він помітив у Шіомі натяк на жаль. Він зняв зі свого зап'ястя золотий браслет і одягнув його на ліву руку Шіомі.
«Ти почуватимешся покинутою, якщо не матимеш на собі нічого особливого, чи не так? Ось, це тобі подарунок від мене.»
«Дуже дякую, господарю."
Шіомі глибоко вклонилася. На її обличчі була лише ледь помітна посмішка, але її внутрішня реакція була дуже зрозумілою для Шіране, яка в даний момент була пов'язана з нею.
"Браслет господаря - мій! Бачите, сестри? Це найвища техніка геніального тактика Шіомі - здобуття перемоги через поразку!"
Інші сестри були розлючені на Шіомі. Вона втратила свою фірмову стрічку, але натомість отримала золотий браслет.
«Це несправедливо!»
«Я не можу повірити, що ти скористалася добротою господаря!"
«Шіомі, мабуть, та сама лисиця, яку люди називають лисицею».
Вони не були роздратовані тим, що вона отримала золотий браслет, а радше заздрили, що вона отримала його від їхнього господаря, Ліама. Побачивши це на власні очі, Шіране відчула те саме, що й її сестри. Насправді, вона була настільки роздратована, що вирішила повідомити про це їхній керівниці Амаґі.
«Шіомі, ти маєш покаятися.»
Ліам помахав Шіомі рукою і пішов геть. Амаґі негайно з'явилася на місці, щоб зайняти його місце.
Вона підійшла до Шіомі і без жодного виразу обличчя сказала: «Шіомі, ходімо зі мною».
«Так, пані...»
Коли Амаґі беземоційно повела Шіомі геть, інші роботи-покоївки аплодували і раділи у своїй соціальній мережі.
"Ти продала мене керівниці, Шіране! » - розпачливо прокоментувала Шіомі.
Шіране радісно прокоментувала: "Розважайся, поки тебе не зжерли. Будь обережна... Ти ж знаєш, яка вона страшна, коли сердиться. Вона дуже захищає господаря, тож, сподіваюся, ти готова до того, що вона тебе пилятиме!"
Коли Шіране почала голосно сміятися в їхній мережі, Амагі зупинилася і озирнулася назад зі звуженими очима. «Схоже, тобі тут дуже весело, Шіране. Як щодо того, щоб піти з нами?»
Погляд Шіране на секунду завагався, але вона відмовилася від ідеї протестувати і пішла за Амаґі та Шіомі.
Шіомі засміялася з Шіране, йдучи поруч з нею. «Ось що ти отримала».
«Я лише сказала, що вона трохи страшна...»
Роботи-покоївки провели ще один день на роботі, так і не висловивши своїх почуттів жодній людині.
Післямова
АВТОР Мішіма Йошіму тут!.
Отже, «Я - Злий Лорд Міжгалактичної Імперії» Том 3 нарешті вийшов, і все це завдяки вашій підтримці, читачі!
Зазвичай мої післямови короткі, але цього разу вони дали мені більшу кількість сторінок, ніж зазвичай. Я не дуже добре це вмію і ніколи не знаю, про що писати. Не думаю, що хтось хоче слухати про моє особисте життя, тому цього разу я вирішив трохи розповісти про те, як з'явився цей твір.
Я вже писав про це в Інтернеті та Твіттері, але напишу ще раз для читачів, які бачать лише мої опубліковані роботи. Коли я вперше почав писати цю серію, вона мала іншу назву. Спочатку вона називалася «Я перевтілився у світ з міжгалактичною імперією, тож спробував стати злим лордом!». Гадаю, ця назва відображала тодішні тенденції.
Для початку я вирішив написати один розділ і подивитися, що з цього вийде. Спочатку я не мав наміру продовжувати цю книгу і вважав її завершеною на одному розділі. Однак я почав отримувати відгуки від людей, які читали її онлайн і хотіли більше. У той час я закінчував іншу серію, тож вирішив продовжити цю. У мене були й інші опубліковані твори, тож я подумав, що продовження буде гарною рекламою для них. Зазвичай, коли ви оновлюєте веб-романи, у вас з'являється більше читачів, тож я вирішив сказати: «Будь ласка, прочитайте і мої опубліковані твори!». Так і є. Ця серія спочатку була просто рекламою для інших моїх серій. Насправді вона стала серіальною, щоб рекламувати іншу мою книгу, яка публікувалася, а не тому, що я намагався опублікувати цю серію.
Я змінив назву в середині оповідання і написав її досить недбало. Я хотів, щоб це була просто освіжаюча історія про те, як Ліам випадково вирішував все більше і більше проблем, поки він намагався стати страшним лиходієм. Я хотів, щоб це було щось, що люди могли швидко прочитати, просто історія про хлопця, який був хорошою людиною в минулому житті, який проклинає своє нещастя і намагається бути поганим хлопцем в іншому світі. На жаль для нього, в силу різних обставин, всі погані вчинки, які він намагається зробити, викликають у людей лише непорозуміння, і вони думали, що він хороший хлопець.
Це твір, сповнений непорозумінь, і він став досить популярним на сайті Let's Be Novelists, кілька разів потрапляючи в топ щоденних рейтингів. Але в той час я навіть не думав про те, що його опублікують, оскільки публікував кілька інших творів з іншою компанією. Мій попередній досвід навчив мене, що історії з роботами, як правило, важко продаються.
Я впевнений, що деякі читачі думають: «Але ж є відомі твори з роботами, чи не так?» Повірте мені, їх дійсно важко опублікувати. Щоб пояснити чому, знадобиться багато часу, тому я не буду вдаватися в подробиці. Просто знайте, що це факт.
Ось чому на початку я ніколи не думав, що це насправді буде опубліковано, тому я писав це дуже невимушено, і це була хороша зміна темпу для мене. Я просто почав писати, думаючи про такі речі, як «Що я повинен попросити Ліама зробити далі?» або «Як би Ліам вирішив цю ситуацію?». Або «Як би Ліам вирішив цю проблему?» І «Я хочу створити ще злішого персонажа!». Я вирішив зробити місце дії справді екстремальним, з лінкорами довжиною в тисячі метрів і флотами, що налічують десятки тисяч людей. Як я вже казав, я писав те, що хотів, не турбуючись про те, що книга буде опублікована.
Потім OVERLAP звернулися до мене з пропозицією перетворити оповідання на роман. Я знав, що вона не зовсім підходить для цього, що в ній багато персонажів і гуманоїдної зброї. Я думав, що буде багато роботи, щоб переробити його в роман. Спочатку я думав: «Га? Серйозно?», але врешті-решт мені довелося змиритися з тим, що це стане опублікованим романом.
OVERLAP дивовижні, правда? Вони справді зробили з нього справжній роман. А тепер по ньому навіть роблять манґу! Це практично диво.
У процесі романізації відбувалося багато цікавих речей, але мені починає бракувати місця, тож я зупинюся на цьому. У будь-якому випадку, я хотів сказати, що спочатку цей твір мав на меті лише рекламувати інші мої роботи. Це все, що вам дійсно потрібно пам'ятати.
Врешті-решт це зайняло більше місця, ніж я думав, але саме так ця серія була опублікована. Ця серія колись була закінчена онлайн і, можливо, ніколи не була б опублікована в такому вигляді. Вона з'явилася лише завдяки коментарям, які я отримав від людей, що прагнули прочитати більше, тож я вирішив продовжити її. Таке справді трапляється, так?
Мені було дуже весело писати цю серію, тому я хочу продовжувати працювати над нею. Я планую написати ще більше історій, щоб мої читачі могли насолоджуватися ними, тому, будь ласка, продовжуйте підтримувати мене!
Післямова Легата
Всім привіт це Легат! Хоча це мабуть і з заголовку зрозуміло, загалом скажу, що цей том був дуже цікавим, і дуже мені сподобався, особливо те що автор не тягнув бика за яй** і знайшов нашому Герою наречену уже в 3 тому зазвичай таке відтягують чуть не до фіналу всього ранобе, тому великий респект йому за це, також Ейла вийшла кумедною, особливо її реакції на Ліама і Курта, радий що автор добавив такого кумедного і милого персонажа в лайт новелу, бо в веб версії її не було, та й загалом тут автор добавив більше деталей історії ніж в веб версії, за що йому велике дякую, ще дуже подобаються історії покоївок в кінці, дуже цікаво читати було, що у 2 томі що в 3 томі, надіюсь і в 4 теж щось буде, о і цих історій теж не було у вебці, ну і післямова Автора теж цікава була, було мега цікаво дізнатися як зʼявився цей твір на світ, а вам як ранобе, що думаєте про цей том, напишіть в коментарях! На цьому все, всім пака до зустрічі в 4 томі!