ПРОВІДНИК щойно розповів мені шокуючу правду. І за це... я міг бути тільки вдячний.
«То ти справді мав це на увазі, коли сказав, що продовжиш надавати послуги навіть після того, як я відроджуся в цьому світі».
«Що...?» Провідник здивовано вигукнув.
Він скромний, тому прикидається поганим хлопцем, хоча весь цей час наглядав за мною. Не дивно, що у мене все йшло добре.
«Тобі не потрібно соромитися. Ти ж багато чого робив для мене за лаштунками, чи не так?»
«Е, ну, я припускаю, що в деякому роді це правда, але...»
Якби мені дали таке ж ставлення, як Пітеру, я був би прикутий до Кетрін і, можливо, інфікований венеричним захворюванням. А цей хлопець захистив не тільки мене, але й мого маленького "я"! Можливо, він організував все так, щоб я познайомився з Куртом та Ейлою. Можливо, це була просто доля, але я можу уявити, як цей хлопець все це влаштував. Насправді, вся моя удача в «Роді Рейзел», можливо, була завдяки йому.
«Ти справді хороший хлопець.»
«Га? Ні...» Провідник схопився за груди і почав щось говорити, але цього разу я його перебив.
«Не будь таким скромним. Ти ж хотів, щоб я розірвав зв'язки з Родом Рейзел, так? Цей рід зараз має великі проблеми. Якби я зав'язав з ними стосунки, я б мав справу з усіма видами проблем. Тож справді, дякую тобі».
Я не знав, що саме він зробив, але віконт Рейзел припустився якоїсь великої помилки, і його понизили в посаді. Якби я прижився в його роді, то зараз страждав би разом з ними.
«Припини...» Провідник був так збентежений, що здавалося, йому майже боляче.
Цей хлопець неймовірно добрий. Цікаво, чи не в біді зараз рід Рейзел і рід Петак через те, що він намагається мене захистити? Цілком можливо!
«Той порядний рід Петак мене так розлютив... Це ти їх підставив, чи не так? Такі добрі дворяни, як вони, мені дуже заважають.»
Я був надзвичайно вдячний йому за те, що він зруйнував такий пихатий дім.
«Н-ні...» Мій рятівник, соромлячись, сховав обличчя в долонях.
Я почав задихатися. «Ти чудовий. Дякую».
Коли я висловив свою вдячність від щирого серця, провідник закричав.
«Граааааааааа!»
Потім він зник, майже як дим, що розвіявся в повітрі. Поки я стояв, переляканий, Брайан знову почав рухатися.
«Щось не так, господарю Ліаме?»
Я трохи похитав головою, думаючи про скромного провідника, який збентежено втік.
«Нічого. Хм, у мене раптом покращився настрій. Гаразд, Брайане, я дозволяю зачіску».
Брайан розгублено нахилив голову, а потім зв'язався з урядовим офісом, щоб передати моє повідомлення.
«Слухай, я зробив занадто велику справу з тією зачіскою. Я пробачаю протестувальників з безмежної щедрості мого серця.
Єдине, що мене дійсно дратувало, це те, що зачіска вийшла з моди менш ніж через кілька місяців після того, як я здався. Невже вони просто дражнили мене весь цей час?
***
Перед тим, як я поїхав зі своїх володінь до навчального закладу, Ніас прийшла зустрітися зі мною.
«Лорде Ліаме, чи не могли б ви купити у мене кілька лінкорів?»
Побачивши Ніас, одягнену на всі сто, я пирхнув. «Забирайся геть, маленька міс Жалюгідність.»
«Чому ви такий холодний до мене, лорде Ліаме?»
У Ніас останнім часом справи йшли досить добре, відколи я купив у неї клас фортеці, тож вона не могла грати на моїй жалості. Я клацнув пальцями, і мої слуги увійшли і забрали її.
«Лише двісті кораблів, лорде Ліаме, будь ласка!»
Коли її голос відлунював вдалині, чудово ілюструючи ефект Доплера, я подумав, що з цією дівчиною ще треба багато працювати. Я міг би посадити її і пояснити, але частина нашої маленької гри полягає в тому, що вона повинна розібратися у всьому сама.
«Амаґі, приведи наступного відвідувача.»
«Так, господарю.»
Амаґі впустила до мого кабінету Юлісію з Третьої збройової фабрики. Як і Ніас, вона причепурилася для мене, виглядала гарно і сексуально.
«Я скучила за вами, мілорде», - спокусливо сказала вона.
Після хрипкого привітання Юлісія сіла, і мій погляд припав до її грудей, які підкреслювало її вбрання.
«Я подумала, що зможу познайомити вас з деякими новинками, які ми продаємо на Третій».
Вона дістала планшет, щоб показати мені свої товари, але мене це зовсім не зацікавило. Я не думав, що Юлісія серйозно ставилася до цих продажів; скоріше, здавалося, що вона намагалася продати мені саму себе.
Я спостерігав за її відчайдушною спробою звернутися до мене і думав «Ще одна жалюгідна».
«Я просто не зацікавлений в тому, щоб робити якісь покупки зараз».
Коли я це сказав, Юлісія підвелася і підійшла, щоб сісти поруч зі мною, обійнявши мене за плечі. На відміну від симпатичної, але незграбної Ніас, ця знала, як використовувати свою сексуальну привабливість.
«Якщо ви купите нашу нову продукцію, ви зможете робити зі мною все, що захочете, мій володарю».
Я струснув її, підвівся і заплескав у долоні. Мої слуги негайно увійшли, щоб вивести Юлісію на вулицю.
«Мілорде?!»
Я подивився на неї так, як дивився б на будь-яке серйозне розчарування. «Я очікував від тебе кращого, Юлісіє. Яка ганьба. Заберіть її!»
«Але... Але...!»
Юлісія зникла, так само, як і Ніас. Ці продавчині зі збройових фабрик були суцільним кошмаром. Що ж, вони все ще були досить кумедними, тож я дозволяв фабрикам посилати їх, коли вони хотіли мати зі мною справу.
«На цьому ваші ранкові зустрічі закінчуються», - сказала мені Амаґі.
«Отже, у мене є зустрічі в другій половині дня?»
«Так. Пан Генфрі попросив про зустріч».
«Ехіґоя тут?»
***
У гостьовій кімнаті в маєтку Ліама Юлісія стояла у розкішній ванній кімнаті у спідній білизні, з перекошеним від розчарування обличчям.
«Я не можу дозволити йому продовжувати робити з мене дурепу!»
У минулому Юлісія була вродливою і талановитою жінкою, до якої залицялися численні чоловіки. Деякі з них були навіть знатними особами, але вона відхиляла всі їхні залицяння. Її обличчя могло б належати актрисі, а фігура була такою, що звабила б будь-якого чоловіка. Вона витратила чимало часу і зусиль на вдосконалення себе, щоб одного дня підкорити серце спадкоємця великого дворянського дому.
Насправді, Юлісія влаштувалася на роботу на збройову фабрику лише тому, що вони мали багато справ з цими знатними родинами. Вона відполірувала себе і тримала в чистоті, щоб привернути увагу заможного, впливового чоловіка. Юлісія вважала, що у неї є всі якості для успіху, і вона не помилялася.
Однак на Ліама це ніяк не впливало. Спочатку вона думала, що це лише питання часу, коли вона підчепить його на гачок і таким чином захопить ідеального партнера для себе. Її план полягав у тому, щоб Ліам танцював у неї на долоні, тому вона не могла змиритися з тим, що він відштовхнув її.
«Я зроблю так, щоб він захотів мене. І як тільки я його отримаю, я відкину його вбік. Я буду сміятися, коли він буде плакати і благати мене про прощення».
Так у Юлісії з'явилося спотворене бажання звабити і викинути такого великого вельможу, як Ліам. Для того, щоб здійснити свій план, їй потрібно було підшукати іншого вельможу, рівного або й вищого за неї, щоб перейти до нього. Але до того часу вона змусить Ліама жадати її. Вона поклялася в цьому в своєму серці.
«Хм, граф скоро поїде на навчання , чи не так?»
Коли Юлісія подивилася в дзеркало, її відображення дивилося на неї з холодною, злою посмішкою.
***
Після обідньої перерви я зустрівся з Томасом. Ми поговорили про те, про се.
«Останнім часом було важко домовитися про зустріч з вами, лорде Ліаме».
Останнім часом я був завалений проханнями про зустрічі. Що ще більше дратувало, всі вони надходили від людей, які просто хотіли використати мене для власної вигоди, не думаючи про те, що я від цього виграю. Якби вони були схожі на мого особистого торговця, Томаса, або взагалі приносили мені якусь користь, все було б інакше. Більшість з них - нікчемні негідники. У мене від цього боліла голова.
«Більшість з них навіть не варті мого часу».
Томас відповів: «Що ж, це показує, наскільки важливим ви стаєте і як багато від вас очікують, лорде Ліаме. Крім того, люди хочуть застати вас до того, як ви підете до школи».
Незабаром я вирушу до школи для молодих дворян, де розпочнеться моя справжня освіта. Я чув, що дворян там виховують у дуже суворій манері.
«Не нагадуй мені. Цього разу це триватиме шість років".
«Які ваші плани після закінчення навчання, лорде Ліаме?»
Після закінчення школи я мав би вступити до будь-якої військової академії чи університету, яку Імперія визначить для наступного етапу моєї освіти, і я не мав права відмовлятися.
«Нічого такого, чого б вже не було в планах».
«Ви залишитеся в столиці Імперії на деякий час після закінчення навчання?»
«Ні, я повернуся додому».
У великій схемі Імперії я був просто якимось менш знатним вельможею, але вдома я був імператором. Я хотів проводити час у місці, де міг би використовувати свою владу, тож мені не терпілося покінчити з усіма цими навчаннями.
«Так чи інакше, зараз у вас все йде добре, чи не так?» Я звузив очі на Томаса, і він схилив голову. Він знав, про що я думаю.
«Завдяки зниженню податків, яке ви надали нашій компанії, у нас все буде добре. Я дуже вдячний вам, лорде Ліаме».
«Нема за що.»
Компанія «Генфрі» позичала гроші дому Петак. Я не знав, які темні справи замишляв Томас, але відколи дім Петак упав, його плани, швидше за все, були зірвані. Щоб компенсувати збитки, яких він, без сумніву, зазнав, я надав йому податкові пільги на всі угоди, які він проводив на моїй території протягом наступних кількох років. Я залежав від його компанії, тож мені потрібно було, щоб вона процвітала.
«Відтепер будьте обережнішими у своїх зв'язках».
«Т-так, мілорде. А, тож... повернімося до Імперської Столиці. Чи будете ви будувати резиденцію на столичній планеті, лорде Ліам?»
«Що ти маєш на увазі?»
Як пояснив Томас, коли молоді дворяни вирушали на Столичну планету, було прийнято будувати там власні маєтки. Я не думав, що мені потрібен маєток, але, з іншого боку, відсутність такого може зашкодити моєму іміджу. Рід Бенфілдів не мав маєтку на Столичній планеті для мого особистого користування.
«Мої батьки, бабуся і дідусь досі живуть в Столиці, але переїжджати до них - це останнє, що я хотів би зробити, тому, мабуть, доведеться побудувати маєток».
«Ціна на землю в Столиці досить висока, і знайти гарне місце може бути складно, тому якщо ви хочете побудувати маєток, ви повинні почати будувати зараз, інакше він не буде готовий вчасно».
Чи не безглуздо будувати цілий маєток лише для того, щоб я міг навчатися за кордоном півтора десятка років?Ак... Я продовжую мислити як простак, тож не дивно, що Амаґі та Брайан стають нетерплячими до мене. Треба прагнути до чогось більшого! Що ж мені робити? Може, порадитися з моїм злим торговцем?
«А як це роблять справді привілейовані люди?»
«Більшість з них ставлять свої маєтки так близько до палацу, як тільки можуть, і намагаються створити якомога унікальнішу будівлю, щоб виділитися з-поміж інших».
Унікальні маєтки? З мене досить... Я не хочу жити в такому місці.
«Це я пропущу. Що ще?»
«Я чув, що деякі вельможі замість того, щоб будувати маєток, орендують на час свого перебування цілі готелі».
«Готелі?»
«Так. Навіть якщо ви побудуєте маєток на Столичній планеті, більшість з них опиняться досить далеко від справжніх шкіл. Бронювання готелю ближче до школи може бути більш практичним, але водночас досить показним».
Люди бронюють цілий готель на час перебування за кордоном?
«Але хіба не достатньо однієї кімнати?» запитав я.
«Тоді у вас не буде житла для ваших охоронців чи іншого персоналу, який ви можете привезти. Звичайно, орендувати цілий готель - це набагато ефектніший хід».
Гадаю, Томас провів невелике дослідження, перш ніж підняти цю тему. Орендувати цілий готель... Багаті люди, звичайно, придумують божевільні речі. Що ж, я просто мушу зробити щось краще. Це ж так просто.
«Гадаю, я краще так і зроблю. Томасе, якщо вже ти такий добрий... дай мені список готелів «Столичної планети». Не зупиняйся на тих, що не є першокласними. Мені байдуже, скільки він коштує. Ще краще, якщо це буде готель з довгою історією. Я поповню його історію, благословивши його своєю присутністю!»
Коли я сказав моєму мирському особистому торговцю, що хочу найкраще з найкращого, і гроші не мають значення, він просто сприйняв це як належне і не намагався мене відмовити.
«Дуже добре. Я знайду готель, який вам підійде, лорде Ліаме».
Здається, його це цілком влаштовує... Як нудно.
***
Серед багатьох кімнат в маєтку роду Бенфілдів одна належала Брайану. Одразу за кімнатою дворецького була простора веранда, на якій стояли дорогоцінні дерева бонсай, про яких дбав Брайан. Насправді веранда більше нагадувала маленький сад.
Брайан наспівував, доглядаючи за бонсаєм, який йому повернув Ліам. Задоволений, він подивився на небо.
«Ще один чудовий день».
До народження Ліама Брайан ніколи не думав, що такий день може настати. Тоді він завжди був пригнічений станом володінь, але в ці дні його настрій був таким же сонячним, як і погода. Тепер Ліам, який відродив володіння, був достатньо дорослим, щоб відвідувати школу для дворян. Брайан був дуже радий, що Ліам виріс без жодних проблем.
«Мені доведеться багато працювати, поки господар Ліам не стане самостійним».
Закінчивши доглядати бонсай, він виглянув з веранди і помітив Серену, яка прямувала до нього через доглянутий газон маєтку.
«О? Що привело тебе сюди?» - запитав він.
Серена підняла очі з-під парасольки. Брайан схопився за поруччя, знаючи, що їй може бути холодно в неробочий час.
«Я просто прогулювалася маєтком, роздивлялася, що до чого».
"Ти завжди так захоплена своєю роботою. Не хочеш випити зі мною чаю?»
Серена на мить замислилася, а потім кивнула. Вона увійшла в будинок і попрямувала до кімнати Брайана, де він був зайнятий приготуванням чаю.
Вони сіли за столик і почали розмовляти.
«Як поживає твоя сім'я, Брайане?»
«Мої онуки планують скоро повернутися».
«О, справді? То ти їх покликав?»
Онуки Брайана вже давно покинули володіння дому Бенфілдів. Він був радий, що тепер може запросити їх назад.
"Так. Це все завдяки господарю Ліаму. Я впевнений, що в такому вигляді, як зараз, вони зможуть жити тут з комфортом».
Врешті-решт їхня розмова перейшла на їхнє робоче життя. Серена почала бурчати - не про роботу, а про своє життя.
«Довге життя має свої проблеми. Твоя рутина стає такою частиною тебе, що здається неприродною, коли ти береш відпустку».
«Ти трудоголік». Брайан засміявся, і Серена погодилася з ним.
«Ти потрапив до хорошого роботодавця, Брайане. Гадаю, терпіти тих, що були до нього варте було цього».
«Я не мирився з ними, я віддавав свій борг прадідові Ліама, господарю Алістеру».
«Я й досі кажу, що тобі слід було приїхати до палацу, коли ти мав нагоду. Я впевнена, що ти отримав би дуже хорошу посаду».
Серена колись запрошувала Брайана працювати з нею в палаці, але Брайан був радий, що тоді відмовився.
«Зараз я щасливий тут, і я не шкодую про це».
«Тоді я заздрю твоєму простому щастю».
***
Провідник лежав на землі обличчям донизу на деякій відстані від маєтку. Коли він відкрив правду Ліаму, хлопчик так подякував йому, що це мало не вбило його. Він ледве міг ворушитися, і фактично починав зникати.
Він ні на секунду не міг собі уявити, що хлопчик буде так щиро вдячний йому навіть після його зізнання. Що це з цим хлопцем? Провідник почав серйозно боятися Ліама. Його виводило з себе те, що хлопець не вловлював нічого, що б він не робив.
Його дихання було важким, провідник намагався висловити своє обурення.
«Будь ти проклятий, Ліаме. Я помщуся тобі... Ти дізнаєшся... про мою злобу..."
Якщо він збирався помститися, то спершу мав би одужати. Для цього йому потрібно було б поглинути якомога більше негативних емоцій.
«Я знаю - планета Імперської Столиці. Там постійний потік негативу. Якщо я зможу туди потрапити, я одужаю».
Наступного разу він обов'язково помститься. З цією думкою, що палала в ньому, Провідник насилу звівся на ноги і, похитуючись, пішов геть.
Позаду нього йшов собака. Його примарна постать поступово ставала чіткішою, але ослаблений Провідник все ще не помічав його присутності. Накульгуючи, він вкотре вимовив свою відчайдушну клятву.
«Наступного разу, коли ми зустрінемося, Ліаме, це буде для тебе кінець!»
Бонусна історія: Покоївки масового виробництва
В МАЄТКУ Ліама працювало багато покоївок-роботів, але, окрім Амаґі, всі вони були серійного виробництва. Оскільки вони мали однакові обличчя та каркас, єдиною відмінністю між покоївками були індивідуальні зачіски та дрібні аксесуари, які вони носили, щоб їх було легше відрізнити одну від одної.
Одна з таких покоївок, Шіране, прогулювалася коридорами маєтку. Резиденція Ліама була досить великою, щоб вмістити ціле місто, тому в кожній секції була команда покоївок. Довгі коридори також були надзвичайно широкими, настільки, що більшість людей використовували транспортні засоби, щоб пересуватися ними.
Шіране просканувала свою ділянку, щоб переконатися, що там не було жодної волосинки, яка б не була на своєму місці. Вона йшла і звуки її кроків відлунювали у просторому коридорі. Повз неї проїхало кілька робітників на машині, які їхали кудись робити ремонт. Побачивши Шіране, чоловіки остовпіли.
«Моторошно бачити ляльку в такому безлюдному місці».
«Тихо, ідіоте! Якщо граф почує, що ти таке кажеш, він тобі голову відрубає!»
«Але ж вони страшні, правда? У них немає виразу обличчя, тому ти не можеш сказати, про що вони думають. Вони схожі на штучні інтелекти, запхані в манекени. Вони ніколи не зрадять нас, правда ж?»
Багато людей в Імперії вважали андроїдів моторошними, і ці робітники не були винятком. Робітники ніколи не могли здогадатися, що в цей момент відбувалося в голові Шіране. Навіть коли вона йшла, Шіране була підключена до мережі, яку роботи-покоївки нещодавно створили для себе, щось на кшталт власної соціальної мережі, де вони могли розміщувати фотографії, відео та коментарі. Тут Шіране щойно написала про надмірно великі розміри маєтку.
"Весь цей простір такий безглуздий. Справді безглуздий. Доглядати за ним - марна трата зусиль».
Вона скаржилася саме на ту частину маєтку, яка наразі не використовується, і інші роботи-покоївки прокоментували цей допис.
«Так, яка марна трата ресурсів!»
«Ти повинна просто зосередитися і виконувати свою роботу».
"Мені так нудно. Достатньо нудно, щоб коментувати тут».
З їхніми технічними характеристиками вони були готові практично до всього. Ліам був трохи хвальком, тому навіть ці серійні андроїди мали найкращі з можливих технічних характеристик. Іншими словами, всі його роботи-покоївки були надто кваліфіковані для своєї роботи.
«А де наш керівник, Амаґі?»
Деякі з них були здивовані, коли побачили, що Амаґі не в мережі, попри те що вона часто була онлайн. Деякі роботи-покоївки, які були поблизу Амаґі, надали зображення, щоб показати її поточну ситуацію.
«Розважає, господаря!»
На зображеннях було видно, як Амаґі готує чай для Ліама. Вона від’єднала себе від мережі, щоб зосередитися виключно на обслуговуванні його.
«О, як завжди».
Інші роботи-покоївки змінили тему. Їхньою наступною темою розмови став Ліам, який посміхався до Амаґі, приймаючи чай.
«Господар уже дав нам імена?»
«Так.»
"Звичайно. Дав і мені моє."
Ліам тримався на відстані від жінок з плоті та крові, але не мав таких застережень щодо роботів-покоївок. Він дав їм усім імена, бо йому було дивно звертатися до них за номерами.
«Після останнього обслуговування я зробила зачіску, як у Шіомі».
«Ага, то це ти мене плагіатиш!»
«От чорт.»
Одна з підрозділу, яка змінила зачіску заради розваги, знову перейшла до обговорення Ліама.
"Дозвольте мені закінчити. Мене викликав господар Ліам, і мені стало цікаво: якщо я коли-небудь зміню зачіску та аксесуари, чи не переплутає він моє ім'я, адже ми всі однакові моделі? Тож я пішла до нього, і як ви думаєте, як він мене назвав?"
"Шіомі. Якщо ти зміниш зачіску, нас неможливо буде розрізнити».
"Точно Шіомі. Все інше однакове, зрештою».
Як одиниці масового виробництва, їхні обличчя та тіла були ідентичними. Якби вони змінили зачіски, їх було б важко точно ідентифікувати. Очевидно, це не стосувалося Ліама.
"Ні. Він тільки глянув на мене і здогадався, хто я така. Він сказав: «Імітуєш Шіомі, Шіране?»
Якби одиниці мали якусь візуальну ідентифікацію, наприклад, витатуйовані номери, це було б зрозуміло, але покоївки були шоковані тим, що Ліам впізнав одиницю навіть після того, як вона змінила свій зовнішній вигляд.
«Га?»
"Ого, господар дивовижний! Ти ж не брешеш, правда?"
"Хочеш подивитися відео, яке я зняла? Хочеш?!"
Шіране зробила все можливе, щоб зберегти цей момент на відео. Вона увімкнула його для інших, і всі покоївки, які мали доступ до мережі, почали галасувати.
На відео Шіране підійшла до Ліама, прикидаючись Шіомі. Як вона і стверджувала, Ліам миттєво впізнав її.
«Імітуєш Шіомі для різноманітності, Шіране?»
Ліам відреагував спокійно, не виказуючи жодного здивування. Це Шіране застигла в подиві на кілька секунд.
На цьому відео закінчилося, і роботи-покоївки дуже розхвилювалися.
«Як він міг їх відрізнити?»
"Господар трохи страшний! Серйозно, як він нас розрізняє? Ми завжди чуємо скарги від людей на те, що у нас немає індивідуальності».
"Ну, божевільні, які весь час розмахують мечами, - це... божевільні. Він абсолютно незбагненний."
Їхній господар-людина використовував незрозумілий стиль володіння мечем під назвою «Шлях одного Спалаху», і він міг відрізнити абсолютно ідентичних роботів-покоївок один від одного. Це зачаровувало їх. Поки покоївки насолоджувалися дискусією про Ліама, Амаґі підключився до мережі.
«Я не дозволю жодних образ на адресу нашого господаря, дівчата».
«Амаґі тут!»
«Тікайте!»
«Я щойно згадала про одну термінову справу, яку маю виконати, тож я піду».
Покоївки одна за одною вийшли з чат-кімнати, залишивши Шіране наодинці зі своїм керівником. Шіране теж хотіла піти, але Амаґі використала свої права адміністратора, щоб утримати її.
«Я шкодую про те, що сказала».
Амаґі засудила Шіране за її витівку.
"Я впевнена, що ти шкодуєш, але я конфіскую ці фотографії та відео. Чесно кажучи, навіщо тобі взагалі було жартувати над ним?"
Амаґі зажадала файли, що містили відео Шіране з зображеннями Ліама, але Шіране опиралася.
«Ні, присягаюся, це не був жарт...»
«Я конфіскую їх.»
«Але я...»
"Я повторюю ще раз: Я конфіскую їх. Ніяких даних не залишиться."
Скільки б Шіране не пручалася, наполегливість Амаґі врешті-решт перемогла, і вона зібрала дорогоцінні дані Шіране. Вона не дозволила Шіране залишити собі жодної копії, тож Шіране прикріпила до файлів свою маленьку фотографію, де вона плаче.
Нарешті Амаґі відключилася від мережі.
«Боже, з нею не можна ні на секунду втрачати пильність».
Коли Амаґі пішла, роботи-покоївки, що втекли, повернулися.
«Можливо, керівниця хоче залишити зображення та відео для себе».
"Це зловживання владою! Ми повинні поскаржитися!"
«Вона повинна віддати фотографії і відео господаря!»
Коли її колеги почали галасувати, Шіране поскаржилася: «Ви втекли і залишили мене!»
Але покоївки лише поверхово вибачилися перед Шіране.
«Вибачте, гаразд?»
Коли вони не виявили жодного каяття за свої дії, Шіране вирішила їм помститися. Вона створила інше відео з Ліамом. Вона відтворила його лише кілька секунд, а потім зупинилася на цікавому моменті і вирізала його.
"Давай! Ти маєш завантажити решту!"
Оскільки її колеги вимагали продовження, Шіране довелося діяти рішуче.
"Хм, що мені робити? Звісно, я можу просто залишити це собі..."
Поки її колеги ледь не скреготіли зубами від розчарування, Шіране продовжувала невиразно ходити коридорами. Неподалік був один з нещодавно найнятих слуг маєтку, і вони в страху побігли до інших слуг, коли Шіране наблизилася до них. Шіране чула їхні тихі голоси.
«Це ще один з тих роботів-покоївок, так?»
«Шшш! Вона донесе на тебе, якщо почує!»
«Я справді не можу їх розрізнити. Вони відрізняються лише зачісками.»
Шіране явно чула, як троє слуг обговорювали її, але ніяк не відреагувала. Зрештою, ніщо з того, що вони говорили, не було незвичайним. Тим часом слуги продовжували відкрито висловлювати своє занепокоєння.
«Вони такі моторошні».
«Про що вони думають?»
«Припиніть! Присягаюся, вас стратять, якщо він вас почує!»
Тепле ставлення Ліама до роботів-покоївки було добре відомо. Ходили чутки, що він довіряв андроїдам більше, ніж живим людям - і це була правда.
«Наш господар був би ідеальним, якби не мав такої одержимості цими ляльками».
«Просто не зв'язуйся з ними.»
«Ходімо звідси».
Троє поспішно пішли далі. Якби слуги знали, про що насправді думають роботи-покоївки, яких вони так боялися... можливо, між ними все було б інакше.
Що б вони подумали, якби побачили наш чат?
Шіране задалася питанням, чи не відчули б ці слуги огиду, якби дізналися, про що вони базікають у своїй приватній мережі. Чи, побачивши, наскільки вони схожі на людей, їм стало б соромно за те, що вони бояться роботів?
У вже зовсім безлюдному коридорі Шіране посміхнулася сама до себе.
«Люди справді цікаві».
Проте невдовзі посмішка Шіране згасла - вона отримала повідомлення від Амаґі.
"Шіране, ти передаси всі відеофайли, які у тебе є на нашого майстра. Не думай, що зможеш щось сховати від мене.
Мабуть, незадоволені колеги донесли на неї, і Амаґі зажадала секретне відео, яке зберігалося у Шіране.
«Керівникууу!»
Після мова Автора
ПРИВІТ, це Йому Мішіма, автор.
Щиро дякую, що придбали другий том «Я - злий лорд міжгалактичної імперії»! Другий том мого фантастичного роману в стилі фентезі нарешті надійшов у продаж. Існує навіть манга-версія в роботі, тож як автор, я не можу бути щасливішим.
Оскільки ми зайшли так далеко, я сказав своєму редактору, що ми повинні зробити нашу мету красивою і піднесеною. Зазвичай це означає аніме, але для цієї серії я просто хотів би спочатку побачити фігурки, зроблені з Авіда та Немайна. Але якщо вони зроблять спочатку аніме, а потім фігурки, буде ще краще! Мріяти не шкідливо! Я був би радий, якби ви, читачі, разом зі мною сподівалися побачити круті дизайни Надаре-сенсея з Авідом та Немайном, увічнені в тривимірному просторі.
Отже, наша мета... фігурки Авіда!
Що ж, я знову збільшив обсяг тексту порівняно з веб-версією, тож ми наближаємося до ліміту сторінок, а це означає, що це все, що можна сказати про післямову сказано. Сподіваюся, ви продовжите підтримувати мене в майбутньому!
