"Ці дурні ідіоти!" - закричав я у своєму кабінеті на "Аргосі", коли отримав звіт з поверхні.
Звіт надійшов від Воллеса, який - попри свої попередні скарги на те, що йому довелося туди їхати - щиро насолоджувався життям на планеті Аугур. Мабуть, він виявився більш пристосовним, ніж думав, бо життя тут подобалося йому набагато більше, ніж він очікував.
Його звіт був сповнений речей, які я не хотів чути.
"Хіба тобі не подобається, що всі тебе шанують?"
"Хто їм сказав шанувати мене, наче бога? І я не хочу жертв! Хто сказав їм приносити їх?!"
З того часу, як мене призначили магістратом Аугура, я правив ним саме так, як обіцяв королівській родині. Я давав їм усе, чого їм бракувало, і захищав планету від зовнішніх загроз.
Я приїхав сюди, готовий насолоджуватися роллю злого магістрата, але, побачивши, як вони поклоняються мені, наче богу, вся приємність зникла. Я поводився добре і залишався на "Аргосі", щоб виконувати свою роботу, але мені навіть не треба було спускатися на поверхню, щоб дізнатися про всі проблеми, що там відбувалися.
Однією з проблем були жертви.
"Вони хочуть приносити жертви своєму новому богу. Твоя харизма - це щось неймовірне, Ліаме."
Воллес елегантно виклав звіт, потягуючи чай, вирощений на "Аугурі".
Я хотів вдарити його в обличчя щосили.
Ну, гадаю, я зможу вдарити його, коли він повернеться на корабель. А поки що на першому місці - вирішення цієї проблеми.
"Змусь їх зупинитися! Звідки це взагалі взялося?"
"Ну, вони називають це дарами, а не жертвами. Мабуть, тому що останній володар змушував їх приносити йому тонни дарів, так?"
Попередній володар змушував народ Аугура віддавати молодих, красивих чоловіків і жінок як дари. Це було несмачно, але мені не було чого сказати, оскільки я робив щось подібне. Однак я ніколи не назвав би себе богом і не вимагав би жертв. Навіть для лиходія були межі, які не можна було перетинати. Це було б грубістю щодо Провідника! Їхній колишній володар, барон, завадив моїй розвазі… Сволота!
На жаль, я вже розправився з тим типом, але в Імперії справді було занадто багато нікчемних аристократів, чи не так? Включно зі мною, звісно.
Уся інша моя робота йшла стабільно, але жахливий спадок барона все ще мучив мене. Принаймні, я думав, що це була єдина моя проблема…
"До речі, Ліаме."
"Що?"
"Твої колишні піддані, іммігранти, мабуть, зазнали впливу місцевих. Вони всі розлютилися, кажучи, що місцеві не можуть затьмарити їх, і хочуть влаштувати фестиваль, щоб поклонятися тобі. Мені це здалося веселим, тож я нібито схвалив це",- сказав Воллес, не виявляючи ані краплі провини.
Я був упевнений, що це була його помста за те, що я привіз його сюди. Моє обличчя застигло, коли я уявив собі фестиваль, присвячений поклонінню мені. Неповага, яку це виявляло б до Провідника, була принизливою.
Найбільше мене дратувало те, що мої колишні піддані - іммігранти - змагалися з місцевими. Я трохи чув про це, але не міг змиритися з тим, наскільки відверто вони це робили. Чому ви такі дурні? Навіщо вам змагатися за право вшановувати мене, коли я відправив вас у таку глушину? Тобто, що це взагалі за змагання?
"Відхилено! Відхилено! Я відхиляю все це! Я повністю забороняю релігію! Вони вважають аристократів богами?! Мені зле!"
"Особисто я вважаю, що тобі слід дати на це згоду. Інакше…"
"Мені байдуже, що ти думаєш! Я - закон! Я - влада!"
Я завершив розмову з Воллесом і важко зітхнув.
Боги мали б бути більше схожими на… ну, на Провідника. Він перевтілив мене в цей всесвіт і подарував мені це веселе життя. Звісно, він мав дещо підозрілий вигляд, але був приємним хлопцем, який і досі піклувався про мене. Ставити мене на один рівень з ним було цілковитим блюзнірством.
"Фу, не можу в це повірити. Все інше йде так добре, що це мене ще більше дратує."
Після завершення дзвінка Амаґі, який до цього мовчки стояла поруч, тепер могла заговорити.
"Господарю, розвиток планети Аугур просувається за графіком, але для подальшого навчання мешканців знадобиться час."
Це була правда: якщо зміни будуть занадто швидкими, місцеві жителі не зможуть за ними встигнути. Якщо поспіх у їхньому розвитку призведе лише до провалу, краще буде, якщо я не поспішатиму і зроблю все як слід.
"Так. Їхній погляд на речі, мабуть, не зміниться за той короткий час, що я буду виконувати обов’язки магістрату. Гадаю, для мене не має значення, скільки часу це займе, оскільки я все одно незабаром повернуся на Столичну Планету."
Що ж, мій план насолодитися роллю злого магістрата не спрацював, але я маю переконатися, що досягну своєї іншої мети тут. Для цього я перевів частину своїх підданих до Аугура. Їм доведеться важко працювати, щоб компенсувати мої втрати, але я надам їм усі необхідні ресурси. Хоча я б точно не дозволив їм влаштовувати на мою честь якийсь фестиваль.
Коли ми закінчили обговорювати питання освіти мешканців Аугура, Амаґі змінила тему.
"Будівництво космодрому також йде за графіком, як і військової бази на поверхні."
"Ті уламки піратського корабля стали в нагоді, еге ж?"
У руці я тримав золотий куб - алхімічну скриньку, дивовижний інструмент, здатний перетворювати матерію. За допомогою нього я міг збирати всі уламки, знайдені під час полювання на піратів, і перетворювати їх на ресурси для будівництва своїх баз. Цей інструмент був ще одним подарунком від Провідника.
Однак не все йшло за планом.
"Наш розвиток планети Аугур привертає увагу",- попередила мене Амаґі. "Деякі аристократи стурбовані швидкістю нашого прогресу."
На моєму столі з’явилася карта космічного регіону навколо Аугура, на якій лініями було позначено маршрути, якими можна було дістатися до інших планет і баз за допомогою міжзоряного стрибка. Хоча мені це здавалося лише неякісною 3D-моделлю.
"Тож у нас є сусіди, які не в захваті від цього розвитку, еге ж?"
"Так. Ніхто, мабуть, не наважиться на щось, поки триває війна з Автократією, але я отримала кілька повідомлень про кораблі, що входять на нашу територію без дозволу."
Іншими словами, війна була єдиним, що стримувало їх від розбурхування ситуації. Як тільки я поїду, вони можуть прикинутися піратами й пограбувати цю територію. Мені було нереально приїжджати рятувати їх щоразу, коли на них нападуть, та й я не хотів брати на себе ці клопоти.
У такому разі, що мені робити? Ну, все було просто.
"Мабуть, мені слід піти і представитися."
Амаґі безвиразно нахилила голову. Декому ця її манера здавалася тривожною, але вона, очевидно, їй просто було цікаво, тож я вважав це милим.
"Представитися? Кому?"
"Сім’ї мого колишнього колеги."
***
Я зателефонував Ніас із Сьомого збройового заводу, і на моєму моніторі з’явилося її сонне обличчя. Окуляри у неї сиділи криво, а волосся, здавалося, вона й не торкалася з самого пробудження. Мабуть, вона відповіла на дзвінок поспіхом, не задумуючись, але мені справді здалося, що їй варто було б трохи більше дбати про свій зовнішній вигляд.
"Ти виглядаєш жахливо."
Вона здавалася трохи збентеженою, що її застали сплячою, але зрештою її роздратування від того, що її розбудили, взяло гору.
"Я міцно спала! Якщо вже на те пішло, то ви мали би бути вражені, що я так швидко відповіла!"
Мені було трохи шкода, що я її розбудив, але коли я перевірив час на Сьомій збройовій фабриці, то побачив, що там було близько полудня. Я припускав, що вона вже прокинеться, тому був так само здивований, як і вона, що я її розбудив.
"Ти була на нічній зміні, чи не спала всю ніч, чи що?"
Було неприємно, коли тобі дзвонили, коли ти зайнята. Я вирішив, що дозволю їй певну грубість, залежно від її відповіді, але тепер, коли вона повністю прокинулася, вона чітко сказала: "Ні, я просто малювала креслення для розваги до недавнього часу".
"Для розваги, еге ж?"
"Я була так зосереджена на них, що не помітила, як минуло три дні, і вирішила, що, мабуть, мені слід трохи поспати, розумієш…"
Вона підморгнула й показала язика, нібито не усвідомлюючи, що робить. Так, саме такою була Ніас. Її навички та здібності були справжніми, але в іншому вона була дещо дивною.
"Іди спати вночі."
"Я спала, але я не можу просто проігнорувати дзвінок від вас, лорде Ліаме!"
Незважаючи на її бурчання, я був цінним клієнтом Сьомої збройової фабрики, а Ніас була, так би мовити, моїм посередником. З огляду на суму грошей, яку я вклав у її діяльність, вона була зобов’язана відповідати, коли я дзвонив, навіть якщо це було у її вихідний. Їй за це платили більш ніж достатньо і, насправді, мене трохи дратувало, що я платив їй за роботу у день, який мав би бути для неї вихідним.
У будь-якому разі, оскільки вона щойно спала, Ніас була одягнена в страшенно розслабленому стилі. Мене трохи збуджувала спортивна білизна, яку я міг побачити крізь щілини в її піжамі.
Амаґі стояла прямо поруч зі мною, пильно дивлячись на мене, тож я поспішно прочистив горло.
"Гм! У будь-якому разі, давайте поговоримо про справи."
"Про справи?! Ви маєте на увазі, що збираєтеся купити ще нашу продукцію? Ви ж збираєтеся, правда?!"
Згадка про гроші, здавалося, повністю пробудила Ніас. Вона поправила окуляри й набрала серйозного виразу обличчя. Отож це і означає, коли в когось "засяють очі". З самого початку нашої зустрічі вона була типовою продавщицею.
"Новий корабель, кілька мобільних лицарів та інше. Мені це потрібно негайно. У вас же є чимало не проданих на складі, так?"
"Не треба так говорити. Вони просто чекають своєї черги на складі."
"Для вас це звичайна справа."
Якщо у них лежали зайві запаси, я міг знайти їм застосування. Все зводилося до цього. Однак Ніас виглядала здивованою, ніби їй здавалося дивним, що я купую у них кораблі та мобільних лицарів.
"Я, звісно, рада, що ви купуєте у нас товари, але я не чула, щоб рід Бенфілд останнім часом втратив частину свого арсеналу. Чи це якось пов’язано з Автократією?"
Ніас, звісно, знала про моє призначення магістратом планети Аугур. Їй, мабуть, було цікаво, чому я запасаюся військовим спорядженням, коли вона не чула, щоб я програв якісь битви.
"Так, пов’язано, але це не я їх використовуватиму."
Я посміхнувся, і на мить Ніас, здавалося, замислилася над моїми словами, перш ніж здатися.
Вона зітхнула. "Що ви плануєте цього разу?"
"Це просто подарунки. Хіба так дивно дарувати аристократам, які страждають у війні з Автократією, найсучасніше спорядження?"
"Ну, якщо це просто допомога для ведення війни, то це не дуже дивно. Тож про які цифри ми говоримо?"
Я зовсім не думав про цифри, тож підвів погляд, провівши кілька розрахунків. Однак мені швидко набридло, і я перестав намагатися точно обчислити.
"О, для початку - десять тисяч кораблів?"
Почувши цю цифру, Ніас ошелешилася. Вона деякий час стояла нерухомо, з відкритим ротом.
***
На передовій війни з Автократією Келвін, який командував військами Імперії, широко розплющив очі, почувши звіт, щойно переданий йому підлеглим. Він саме перебував посеред військової наради у великій залі засідань, заповненій солдатами. Звіт, який передав дворянин, що вбіг до кімнати, був більш ніж достатнім, щоб шокувати його.
"Ліам - за нашою армією?!"
Він ніколи не очікував, що Ліам з’явиться десь поблизу поля бою, і інші дворяни його фракції та солдати, які воювали разом з ним, відчували те саме. Зараз у них не було часу займатися Ліамом.
Втративши самовладання, Келвін мимоволі підвищив голос.
"Хто за це відповідальний?!"
Він, звичайно, не викликав Ліама на зону бойових дій. Адже це поле бою грало на користь Ліама. Келвін і так мав достатньо проблем з Автократією, тож поява Ліама в тилу його військ була справжнім кошмаром. Він відчував себе так, ніби потрапив у кліщі між ними двома.
Побачивши паніку Келвіна, молодий аристократ підняв руку і впевнено встав. Його послали замінити іншого лорда, який загинув у бою.
"Ваша Високосте, давайте скористаємося цією нагодою, щоб розгромити Ліама. Нам просто треба пропустити Автократію в тил і дозволити їм знищити одне одного",- запропонував він.
Ця пропозиція зустріла несхвалення - як з боку солдатів, так і з боку інших дворян.
"Абсурд! Це означало б дозволити Автократії увійти на територію Імперії!"
"Клянуся, ці сучасні молоді люди…"
"Навіть якщо ми зможемо усунути Ліама таким чином, якщо ми втратимо позиції на користь Автократії, це лише завдасть ще більшої шкоди репутації Його Високості!"
Молодий дворянин нахмурився, почувши розмову про репутацію. Він, здавалося, не міг прийняти цей аргумент, але Келвін відчув полегшення від реакції інших дворян. Здебільшого вони були згодні. Деяким молодшим членам їхньої групи бракувало досвіду, але більшість його фракції вважала, що не варто робити необдуманих кроків.
Келвін зібрався з думками.
"Наразі зосередимо всі наші сили на Автократії. Будемо стежити за тилом, але я не хочу, щоб хтось починав щось з Ліамом. Зараз ми не можемо воювати на два фронти."
На даний момент Келвін понад усе хотів уникнути конфлікту з Ліамом.
***
Після наради кілька молодих аристократів сиділи у салоні корабля, бурчачи між собою.
"Його Високість надто боїться Ліама."
"Так він втратить шанс на перемогу."
"Невже наслідний принц Альґрандської імперії справді такий боязкий?"
Наразі у салоні були лише люди, пов’язані з цими молодими аристократами, тож вони могли скаржитися скільки душа забажає. Спадкоємці їхніх родин уже загинули на війні, і тепер вони прагнули зайняти їхнє місце. Багато спадкоємців родин та перспективних молодих людей загинули у війні з Автократією. Ці молоді аристократи хотіли прославитися на війні, але насправді вони вели суто оборонну битву. Не було тих великих можливостей для героїзму, на які сподівалися молоді люди.
На барній стійці сидів і спостерігав за ними Провідник.
"Я просто обожнюю дурних молодих людей. Особливо коли вони навіть не усвідомлюють, наскільки вони дурні."
Він зійшов з барної стійки й широко розкинув руки. Чорний туман заповнив кімнату, і молоді аристократи вдихнули його. Їхні очі почервоніли, а слова ставали дедалі радикальнішими.
"Можливо, настав час взяти справу у свої руки."
"Гарна ідея. Навіть якщо ми порушимо накази, якщо при цьому зможемо усунути Ліама, нам ніяк не загрожують неприємності."
"Не можу дочекатися, щоб убити того виродка."
Молодь випила за свої необачні ідеї. Провідник лише трохи підбадьорив їх, але результати говорили самі за себе.
"Хе-хе! Цього має вистачити, щоб на даний момент зрушити справу з мертвої точки. Шкода, що я не маю сили зробити набагато більше на цьому етапі, але, мабуть, доведеться задовольнитися цим."
Він поглинув достатньо негативних емоцій на полі бою, щоб дещо відновити свої сили, але до стовідсоткової форми йому ще було далеко. Принаймні останнім часом він добре потренувався у більш ефективному використанні невеликих обсягів сили, хоча, якби він був у повній силі, ця навичка йому взагалі не знадобилася б.
"Будь проклятий ти, Ліаме. Скоро я нарешті позбудуся цих нудотних почуттів вдячності з твого боку!"