"Той барон був повним нікчемою. Як правитель він був гірший за третьосортного, а як лиходій - повне сміття, у якого не було жодного потенціалу."
Я переглядав дані про політику барона як правителя. Навіть тиранія мала свої правила. Правителі, які лише обкладали високими податками, не роблячи нічого іншого, були просто вульгарними, а справжній лиходій - наприклад я - навіть не давав своїм підданим зрозуміти, що їх пригнічують.
Нещодавно я підвищив податки у своїх володіннях, щоб покарати своїх дурних підданих за протести, в яких вони вимагали, щоб я зачав дитину, але вони з радістю прийняли підвищення податків, серйозно вважаючи, що це покращить їхнє життя. Чому ви, люди, не злитеся?! Чому б вам трохи не чинити опір?! Я хочу, щоб ви страждали, то чому ви раді підвищенню податків?!
Цей випадок ще більше усвідомив мені важливість освіти. Може бути проблемою, якщо ваші громадяни занадто розумні, але вони й не повинні бути занадто неосвіченими. Не було ніякого задоволення чинити зло, якщо ваші піддані навіть не усвідомлювали, що їх пригнічують.
У будь-якому разі, навіть мої власні піддані були лише на такому рівні, тоді як мешканці Аугура жили ніби в Середньовіччі. Було прикро, що використання освітніх капсул для них було заборонено законом. Переглядаючи дані поруч зі мною, Воллес виглядав зневіреним. Навіть він міг з першого погляду зрозуміти, як жахливо тут все було.
"Ліаме, ми ніяк не зможемо підняти рівень цих людей. Не вистачить часу, щоб навчити все населення."
Я планував використовувати місцевих жителів як робітників для будівництва військової бази, але у нас просто не було на це часу. Не кажучи вже про те, що на цьому етапі війни Автократія, здавалося, завдавала Імперії чимало клопоту. Ми не могли собі дозволити діяти повільно.
Якби я був Келвіном, я легко уявив би себе, як веду війська Автократії на цю планету. Я дозволив би своїм ворогам розправитися з моїм політичним опонентом і вдав би, ніби це все - нещасний наслідок війни. Воллес міг уявити те саме і виглядав з цього приводу нервовим.
"Що ти будеш робити, якщо з’явиться Автократія?"
"Розтрощу їх."
"Дякую за заспокійливі слова. Ти завжди сповнений впевненості, чи не так, Ліаме?"
Він, здавалося, не вірив мені. Було очікувано, що люди вважатимуть, ніби мені дісталася найгірша доля. Ніхто інший не хотів би виконувати таку роботу, але я бачив шлях до перемоги.
Моєю ціллю був не Келвін, який воював на передовій, це були всі ті люди, які задирали носа на Столиці. Я приїхав до Аугура, щоб насолодитися роллю злого магістрата, але також щоб підготувати грунт для дуже важливої роботи, яка мала відбутися пізніше. Я готувався до свого майбутнього. Якщо з цього нічого не вийде, то нічого страшного, але мати досвід - це завжди добре.
"Я найняв кількох іммігрантів із роду Бенфілд, - сказав я Воллесу. - Як тільки вони влаштуються, вони візьмуть на себе цю роботу."
Воллес був здивований, почувши це, і це не дивно. Аугур не був моєю територією, оскільки тепер належав безпосередньо Імперії. Зрештою, когось призначать керувати ним, а я поки що виконував обов’язки тимчасового правителя.
"Але ця планета перебуває під прямим імперським правлінням, Ліаме. Ти нічого не виграєш, відправляючи сюди своїх громадян. Як би ти її не розбудовував, їй просто призначать іншого магістрата чи аристократа."
Після успішного відбиття атаки Автократії Аугур стане для Імперії занадто великим тягарем, щоб вона хотіла керувати ним самостійно. Його передадуть якомусь перспективному аристократу або ж продадуть. Усі мої час і зусилля, вкладені в це, просто пропадуть даремно - принаймні, так здаватиметься на перший погляд. Переконатися, що ці зусилля не були марними, ось що робить лиходія лиходієм.
"Не переймайся цим",- сказав я Воллесу. -"Поки що нам потрібно лише збудувати чудову військову базу на благо Імперії. У нас уже є всі необхідні матеріали, тож почнемо з будівництва космодрому. А тепер, Воллесе… "- Я поклав руку йому на плече й посміхнувся. "Гадаю, тобі час спуститися на поверхню."
"Що? Т-ти жартуєш, правда, Ліаме?! Я можу керувати справами з космосу!"
Поки Воллес влаштовував істерику через те, що йому доведеться спуститися на поверхню, я клацнув пальцями, і королівська гвардія виступила вперед, щоб витягнути його з мосту - по одному гвардійцю з кожного боку.
Дивлячись, як він йде, я наказав йому: "Ти будеш будувати якісь громадські споруди на поверхні. Ти вже це робив раніше, тож тобі це має бути легко. Не хвилюйся, коли все буде готово, тебе підвищать до статусу чиновника."
Звісно, для Воллеса не було сенсу в такому порожньому підвищенні, оскільки в майбутньому він матиме власну територію. Він знав це так само добре, як і я.
Воллес був на межі сліз.
"Зачекай! Я не хочу жити, як доісторичні люди! Якщо ти хоча б не гарантуєш мені нормального харчування та житла, я не зможу спати вночі…"
Я вважав, що він перебільшує, говорячи про суспільство Аугура так, ніби воно справді доісторичне, але саме таким воно здавалося в цьому всесвіті. Воллеса відвели, і на містку знову запанувала тиша. Я повернувся до лицаря поруч зі мною і сказав йому: "Ти теж будеш виконувати для мене деякі завдання, Клаусе."
"Так, мій лорде",- відповів він, не виявляючи жодної іншої реакції.
Ця проста відповідь була чудовою. Клаус точно знав, яка його роль, і мені не довелося йому це пояснювати. Призначити його головним лицарем було правильним рішенням. Він був набагато кращим варіантом, ніж ті дві талановиті дурепи. Клаус сам був дуже талановитим, але у нього не було тих проблем з характером, що були у тих двох. Він ідеально підходив на роль головного лицаря роду Бенфілд.
А тепер давайте розставимо нашу пастку на планеті Аугур.
***
Кораблі, завантажені емігрантами з роду Бенфілд, а також обладнанням і будівельними матеріалами, спускалися на планету з космосу. За їхнім прибуттям спостерігала група членів королівських родин, які виступали представниками народу Аугура.
Члени королівських родин, що представляли різні народи планети, дивилися на кораблі зі змішаними почуттями, оскільки їм казали, що лише їхній бог володіє кораблями, здатними подорожувати небесами. Багато хто з них задавався питанням, чи не слуги їхнього бога спускаються на цих кораблях.
Стоячи поруч із королем із пишними білими вусами, прекрасна принцеса тремтіла від хвилювання.
"Ваша Величносте, що відбувається? Ми ще ніколи не бачили, щоб так багато божественних слуг прибувало на кораблях."
Тисячі, а потім десятки тисяч людей висипалися з кораблів, і здавалося, що їх ще більше наближається. Це було неймовірне видовище.
Так само збентежений, король сказав своїй дочці: "Я теж не знаю, але ти - нинішня жертва. Ти мусиш виконати свою роль, хай там що."
Прекрасна принцеса тривожно стиснула сукню, почувши слово "жертва." Її вчили, що як член королівської родини, це її обов’язок.
"Я знаю",- твердо відповіла вона.
Барон регулярно вимагав жертв від королівських родин планети. Він не тільки забирав їхніх прекрасних принців і принцес, а й змушував їх віддавати цінні скарби. Барон отримував велике задоволення, знищуючи ці предмети прямо на їхніх очах.
Королівська родина планети Аугур не мала іншого вибору, як погодитися на таке поводження, хоча і король, і принцеса знали, яка доля чекає на тих, кого приносять у жертву. Вони розуміли, що, ймовірно, більше ніколи не побачать одне одного. Те саме стосувалося й інших присутніх членів королівських родин, і над усіма ними витало відчуття похмурої рішучості.
Саме тоді до планети спустився особливо вражаючий корабель. З нього вилетів менший корабель, який підлетів до місця, де зібралися королівські особи, і, приземлившись, відкрив люк. З корабля вийшли високі лицарі в обладунках. Це були саме ті люди, яких королівські особи очікували побачити на сторожі свого бога.
Всі члени королівської родини впали ниць на землю. Побачивши це, лицарі на мить завагалися, а потім запитали свого ватажка: "Сер Клаусе, що це таке?"
"Це ж представники планети, чи не так?"
"Але чому вони кланяються нам?"
На відміну від своїх підлеглих, які були збентежені поведінкою королівської родини, лицар на ім’я Клаус зберіг спокій, пояснюючи ситуацію своїм людям.
"Колишній барон змушував цих людей поклонятися йому як богу. Він обмежував доступ до інформації та технологій, щоб контролювати свій народ."
Лицарі скривилися від огиди, бурмочучи: "Як огидно."
Члени королівської родини були вкрай збентежені цією розмовою, яка аж ніяк не нагадувала ті, що відбувалися між їхніми гостями в минулому.
"Прошу вибачити за мою грубість, шановні вісники Бога, але чи можу я попросити у вас дозволу мовити?"- заговорив вусатий король від імені своєї групи.
"Можете",- дозволив Клаус. "Однак перед тим я прошу вас усіх встати. Вам не потрібно так поводитися з нами."
Ці слова викликали хвилювання серед королівської родини. Такого їм ще ніколи не говорили. Вони залишилися на колінах, не в змозі підвестися, тож Клаус знову заговорив.
"Тоді дозвольте мені спочатку зробити найважливіше оголошення. Барон, якого ви шанували як бога, був усунутий зі своєї посади. Відсьогодні цією планетою керуватиме граф Ліам Сера Бенфілд, який виконуватиме обов’язки магістрата."
Члени королівської родини ще більше занепокоїлися, почувши, що їхній бог був усунутий зі своєї посади. Що з ними станеться? Барон завжди говорив королівській родині, що вони можуть продовжувати жити лише завдяки його милості. Чи буде їхній світ тепер знищений? Хвиля тривоги прокотилася серед них.
Король з вусами підвів голову і запитав Клауса: "Що… що ви маєте на увазі, о шановний віснику Бога? Ви кажете, що нас покинув Бог?!"
Клаус спокійно відповів: "Простіше кажучи, тепер вами керуватиме хтось вищого рангу, ніж ваш бог, доки не буде призначено більш постійного правителя."
Знову серед королівської родини прокотилася хвиля шепоту. Існує хтось вищого рангу, ніж їхній бог?! Клаус прочистив горло, і королівська родина поспішно замовкла. Коли вони знову затихли, він передав їм те, що Ліам доручив йому сказати. "Лорд Ліам має пропозицію. Він бажає поговорити з представниками планети, тож, будь ласка, пройдіть зі мною до його материнського корабля."
Отже, їх мали підняти в небеса. Деякі члени королівської родини супроводжували Клауса з великим інтересом, а інші зблідли, побоюючись найгіршого.
***
"Тобі не здається, що називати себе богом - це трохи занадто?" Хоча я й знав, що такі ситуації трапляються, коли я зіткнувся з цим у реальному житті, це здалося мені абсурдним. Слухаючи звіт Клауса після його повернення з планети, я відклав документи, над якими працював, і замислився, як діяти далі.
"Вони вірять, що я стою вище за їхнього попереднього бога, а іммігранти - мої божественні слуги? Мені подобається, коли мене поважають, але я не хочу, щоб мені молилися."
Клаус виглядав дещо полегшеним.
"Я раніше чув чутки про таких аристократів, але ніколи не думав, що побачу таке на власні очі",- сказав він з недовірою.
Люди не повинні грати в богів - навіть такі лиходії, як я.
"Колишній барон дійсно був покидьком."
Називати себе богом було б образою для Провідника. Клаус описав мені стан, у якому перебувала королівська родина на поверхні.
"Королівській родині Аугура важко змиритися з цією ситуацією. Гадаю, деяким із них буде важко це зрозуміти."
Ну, звичайно, що так. Що ти мав робити, коли тобі сказали, що людина, яку ти шанував як божество, насправді ним не була? Напевно, знайдуться люди, які нам не повірять. Правда була жорстокою, але мої плани не допускали існування фальшивих богів.
"Заборони нашим іммігрантам спілкуватися з місцевими жителями поки що. Я не хочу, щоб хтось із них відчув смак того, як це - коли до тебе ставляться як до божества."
Я теж не хотів, щоб між цими двома групами почалися якісь неприємності, і Клаус, здавалося, погоджувався.
"Зрозуміло. А наша допомога місцевим?"
Я планував надати жителям Аугура значну допомогу. Можна подумати, що це дещо суперечливо, якщо я планував грати роль злого магістрата, але на це була причина. Щоб досягти моєї поточної мети, я мав спочатку завоювати їхню прихильність допомогою. Пізніше я міг грати роль злого магістрата скільки завгодно, але спершу мав позбутися цих прикрих речей.
"Ми діятимемо за планом і зберемо королівську родину Аугура. Я хотів скасувати тут королівську владу, але наразі, здається, краще не змінювати ситуацію надто різко."
Люди не зможуть пристосуватися, якщо їхній спосіб життя зміниться надто різко. Мені доведеться не поспішати і змінювати все повільно. Колишній барон справді все мені зіпсував. Обмежувати розвиток на Аугурі було безглуздо. Якщо я збирався гнобити людей, то хотів, щоб їхнє суспільство було хоча б до певної міри цивілізованим.
Я мав переконатися, що насолоджуватимуся своїм перебуванням тут як злий магістрат Аугура.
***
У банкетному залі, який для них підготували на борту "Аргоса", члени королівської родини з "Аугура" були в повній розгубленості. Вони були вражені, побачивши, що світ, у якому вони жили - планета - мав форму кулі, а за межами цієї планети завжди панувала темрява. Найбільше їх вразив космічний корабель, у якому вони зараз перебували. Спочатку ніхто з них не вірив, що цей корабель може мати три тисячі метрів у довжину. Вони не могли уявити, як щось настільки величезне може "плавати." Король із білою бородою був приголомшений усім, що побачив, і коли Ліам звернувся до нього дружнім тоном, він почав пітніти від хвилювання.
"Мабуть, немає сенсу казати вам не хвилюватися",- сказав Ліам,-" але я відразу ж хочу пояснити, що не маю наміру заподіяти вам шкоди. Я також обов’язково відвезу вас назад на поверхню, тож не хвилюйтеся з цього приводу."
"М-ми глибоко вдячні за вашу милість, о володарю."
Король не міг перестати тремтіти. Частково це було від страху, звичайно, але також і тому, що чоловік перед ним - Ліам - здавався набагато божественнішим за колишнього правителя, який називав себе богом.
Король згадав про попередні стосунки, які він мав із бароном. Той чоловік здавався настільки… меншим за лорда Ліама. А слуги, що стоять поруч із цим лордом, такі добросерді.
Васали барона зневажали королівську родину планети, іноді навіть одягаючи їх у смішний одяг, щоб зробити їх посміховиськом. Однак зараз ніхто тут їх не зневажав. Навпаки, люди, перед якими королівська родина була змушена схиляти голови в минулому, тепер, здавалося, ставилися до них з повагою.
Ліам зробив ковток із келиха, що тримав у руці. Члени королівської родини всі наслідували його приклад. Алкоголь, який їм подали, смакував краще, ніж будь-що, що вони коли-небудь пили раніше. Поки вони насолоджувалися, Ліам знову заговорив.
"Отже, щоб пояснити все так, щоб вам було легко зрозуміти: моя посада на два ранги вища за посаду того, хто був тут раніше. Наразі я керуватиму вашою планетою замість нього."
Члени королівської родини могли прийняти, що цей чоловік мав вищий ранг, ніж їхній попередній бог.
"Я-як ви плануєте нами керувати?"- запитав король із білою бородою від імені групи.
Ліам усміхнувся. -"Я буду тут лише недовго, але нічого у вас не забиратиму. Я лише даватиму."
"Даватимете? Е-е, а як щодо податків? І жертвоприношень?"
Ліам незручно посміхнувся королівській родині, у якої раніше завжди щось забирали.
"Мені нічого з того не потрібно. Просто трохи розслабтеся. Але давайте подивимося… Наразі приведіть мені когось молодого зі своїх лав, і я дам йому освіту."
Король був трохи розчарований цими словами. Тож він такий самий. Але я схильний довіряти йому більше, ніж попередньому Богу. У такому разі…
Король поглянув на принцесу. Вона підійшла до нього, і він представив її Ліаму.
"Це моя дочка. Хоча ви можете сумніватися в моїх словах, бо я її батько, вона - найкрасивіша жінка в моїй країні. Робіть з нею, що забажаєте, володарю Ліаме."
Принцеса зробила реверанс. "Я ваша, володарю Ліаме. Робіть зі мною, що забажаєте."
Ліам скривився, почувши ці слова, а король занепокоївся, що зробив якусь помилку. Тоді Ліам допив свій напій і сказав: "Не зрозумійте мене неправильно. Я мав на увазі лише те, що сказав. Я візьму її, щоб дати їй освіту, а потім через рік відправлю додому. Я не маю нестачі у жінках."
Коли вони почули "Я не маю нестачі в жінках", здивувалися не члени королівської родини, а власні васали Ліама. Їхні очі розширилися, і вони вигукнули від подиву і невіри, але коли Ліам поглянув на них, вони всі поспішно відвернули погляд.
Члени королівської родини схилили голови в здивуванні, але Ліам вів себе так, ніби нічого не сталося, і продовжив: "Я просто хочу навчити одну з ваших молодих, наскільки величезний Всесвіт. Я не підніму на неї руку, тож не хвилюйтеся. Якщо у вас є якісь запитання, я з радістю на них відповім."
"К-красно вам дякую, о володарю."
Я не знаю, чи варто радіти, що він не підніме руку на мою дочку…
Для короля з білою бородою його дочка була найдорожчою у світі. Він мав суперечливі почуття щодо того, що Ліам навіть не поглянув на неї вдруге.
"Вам не потрібно поклонятися мені як богу",- заявив Ліам королівській родині. "Я лише губернатор цієї планети - магістрат. Просто називайте мене "лорд-магістрат"."
Зібрані королівські особи, яких мучив барон, що називав себе богом, всі плакали від щастя, дивлячись на те, як поводився Ліам.
***
Після зустрічі з місцевою королівською родиною Ліам попрямував до кімнати відпочинку. Його охороняла Етель, начальниця королівської гвардії, а всередині кімнати чекала одна з його роботів-покоївки, готова його обслужити. Тим часом у тіні Ліама ховався один із підлеглих Кукурі, а поруч причаїлися ще декілька. Сам по собі Ліам був достатньо сильним, щоб перемогти майстра меча, але, здавалося, зустріч виснажила його.
Він сів на диван, щоб відпочити, і зауважив: "Ця планета справді приносить клопоти."
Здавалося, він щиро зневажав ідею, що місцеві жителі шанують його як бога.
"Що нам робити з колишнім бароном, лорде Ліамі?"- запитала його Етель.
Він планував якось принизити того чоловіка, щоб довести мешканцям планети, що той не бог, але Ліам змінив думку після сьогоднішньої зустрічі з королівською родиною.
"Дехто з них, здається, справді вірить, що той шматок лайна - бог. Замість того, щоб, можливо, налаштувати їх проти себе, принижуючи його, краще, щоб він просто тихо зник."
Етель була глибоко зворушена турботою Ліама про місцевих жителів.
"Ви дуже добрі до них, враховуючи, що вони будуть вашими підданими лише короткий час. Вони щасливці."
Ці слова йшли від серця, вони були результатом її глибокої поваги до Ліама, але він не сприйняв її похвалу саме так.
"Намагаєшся мені підлещуватися?"
"Ні… Я справді так вважаю."
"Звісно, звісно. О, я майже забув…" Не давши розмові стихнути, Ліам наказав Етель: "Оскільки він мені більше не потрібен, позбудься колишнього барона."
Етель здригнулася від повної відсутності емоцій у його голосі. "Добре."
Тільки-но він ставився до своїх підданих з повагою, як одразу ж не виявляв жодного милосердя до ворога. Ах, лорд Ліам справді є втіленням ідеального аристократа!
Окрім майстерності, для служби в Королівській гвардії була потрібна лояльність. Вони були найкращими з лицарського корпусу, до якого належали такі люди, як Тія та Марі, і надмірна лояльність була для них нормою.