Планета Аугур розташовувалася неподалік від кордону Імперії з Автократією. Звісно, це було "неподалік" у масштабах міжгалактичних держав, тож щоб дістатися туди, все одно потрібно було скористатися пристроєм для міжгалактичних перельотів. Однак завдяки такому пристрою Аугур знаходився недалеко від лінії фронту.
Зазвичай ніхто не звертав на цю планету уваги, але її цінність різко зросла тепер, коли Імперія вела війну з Автократією. З самого початку це було б ідеальне місце для створення бази, яка б забезпечувала підтримку передової лінії у військових діях. Єдина причина, чому там ще не побудували таку базу- це барон, який правив планетою.
На містку "Аргоса", супердредноута, який я привіз із володінь роду Бенфілд, я дивився вниз на "Аугур", зображення якого проектувалося на екран, що заміняв підлогу. Дивитися з космосу на цю прекрасну, злегка фіолетову планету було зовсім не неприємно.
"Імперія, мабуть, серйозно відчуває нестачу кадрів, якщо відправляє мене як магістрата",- сказав я.
Це була робота для серйозного, суворого типа, але замість нього вони вибрали такого злого лорда, як я.
Поки я посміхався, дивлячись на "Аугур", поруч зі мною стояв Воллес, схрестивши руки, ніби він незадоволений ситуацією. Я змусив його поїхати зі мною, оскільки він, здавалося, вважав, що зможе завершити своє навчання на шляхтича, не виконуючи жодної значущої роботи. З його точки зору, звичайно, я витягнув його з безпечної роботи на Столиці на передову війни. Для порівняння, це було так, ніби я перевів його з головного офісу до віддаленого відділення в місце, де було багато проблем.
"Ти просто мав відмовитися від цієї роботи!"- випалив він. -"Мені байдуже, що це просили Клео та прем’єр-міністр; ти все одно мав би достатньо авторитету, щоб сказати "ні"."
"Все так, як ти кажеш. У мене справді був вибір відмовити їм."
"Тоді…"
"Але навіщо мені це? Мені було нудно у Столиці. Давай подивимося, як Келвін справляється з усім зблизька."
"Тож ти заради цього приїхав?!"
Я похитав головою.
"Ти, як завжди, тупий, чи не так? Мені доручили побудувати базу в тилу, а не воювати на війні."
"Гм? Тоді…"
"Якщо щось трапиться, ми просто зможемо втекти."
Я приїхав сюди не воювати, а лише побудувати базу.
"Пане магістрате, у нас зв’язок із відправленим флотом",- повідомив мені один із операторів мосту.
"З’єднайте."
Коли Імперія відправляла аристократа на посаду магістрата, вона також відправляла флот Імперської армії для супроводу цього аристократа. Командиром цього флоту був генерал-майор, якому, судячи з усього, було близько двадцяти п’яти років, хоча в цьому всесвіті важко було вгадати вік людей.
Перед нами з’явилося голограма молодого генерал-майора. Вона була настільки реалістичною, що здавалося, ніби сам чоловік справді стояв перед нами. Навіть його голос, здавалося, лунав з його рота.
"Лорде магістрате, усі три тисячі кораблів відправленого флоту прибули в околиці планети Аугур."
Генерал-майор виглядав нервово, коли звітував, але я відповів йому абсолютно спокійним тоном.
"Будьте насторожі, доки не прибуде транспортний флот",- наказав я йому, навіть не дивлячись генерал-майору в очі.
Він різко відсалютував:-"Зрозуміло, мілорде.
Дзвінок закінчився, і генерал-майор зник з містка. Побачивши цю розмову, Воллес промовив так, ніби йому було шкода того чоловіка.
"Бідолаха. Якби ти не був магістратом, йому не довелося б хвилюватися."
Зазвичай у такій ситуації командир відправленого флоту мав би вищий чин, ніж магістрат, оскільки більшість магістратів - це прості бюрократи без військового досвіду. Навіть якщо вони були дворянами, то, якщо магістрат не походив із впливової родини, командир відправленого флоту просто сказав би їм: "Не заважайте нам", - і на тому б усе. Однак у моєму випадку все було інакше.
"Може, я й пішов з армії, але я пішов у відставку генералом Імперської армії. До того ж я майбутній герцог. Цей хлопець не може зі мною так розмовляти."
Воллес похитав головою. Мабуть, він мав на увазі не це. Він дивився з містка на величезний флот, що оточував флагманський корабель Роду Бенфілд, "Аргос".
"Генерал-майор просто вражений тими тридцятьма тисячами кораблів, які ти привів із собою. Тобі навіть не знадобилося, щоб його флот приєднався."
Тільки тому, що ми були так близько до поля бою, я привів із собою власний флот із тридцяти тисяч кораблів. Я вважав, що краще мати їх під рукою на випадок надзвичайної ситуації. Я привів і "Авіда". Проте була причина, через яку я хотів, щоб відправлений флот приєднався, незважаючи на всі мої приготування.
"Тепер у мене є велика кількість кораблів, яким можна доручити випадкові завдання, оскільки мій флот має власну роботу."
"Знищення всіх космічних піратів поблизу, так…? Чи справді тобі треба це робити на території, яка зараз безпосередньо контролюється Імперією?"
"Звісно, треба."
Як представник Імперії, магістрат керував територією, що перебувала під безпосереднім імперським контролем. Після закінчення терміну повноважень його місце неминуче займав хтось інший, тож більшість магістратів обмежувалися лише тим, що "зігрівали крісло". Якщо за час їхнього перебування на посаді не траплялося нічого катастрофічного, вважалося, що вони добре виконали свою роботу, тому вони не переймалися вирішенням місцевих піратських проблем. Я також чув, що відряджені флоти зазвичай чинили опір таким наказам, протестуючи: "Не давайте нам такої зайвої роботи!" Іншими словами, ані магістрати, ані відряджені флоти зазвичай нічого особливого не досягали на своїх посадах.
Цей флот, який відправили разом зі мною, був непоганої якості, але не міг зрівнятися з флотом роду Бенфілд ані за майстерністю, ані за оснащенням. Я не міг дозволити їм займатися піратами.
"Космічні пірати - це мій гаманець",- сказав я. "Кожного разу, коли я викриваю одну з їхніх прихованих фортець, мені здається, ніби я знайшов скарбничку."
Вони також слугували для мене джерелом ресурсів. Транспортний флот був завантажений ресурсами для будівництва нової бази, але якщо я міг добути більше на місці, не було причин цього не робити.
Воллес подивився на мене й зітхнув. "Бачу, ти працьовитий, як і завжди. Ти, мабуть, єдина людина в Імперії, яка серйозно виконує свої обов’язки магістрата."
Ось наскільки незначною була ця роль. Проте це була робота, яку я із задоволенням виконував, тож цілком природно, що я ставився до неї серйозно. Я був на шляху до того, щоб зіграти роль злого магістрата! Мені просто треба було спершу розібратися з усім, що стоїть на моєму шляху.
"У будь-якому разі, це можна відкласти на потім. Спочатку нам треба розібратися з Аугуром". Я передав свої накази флоту, що стояв переді мною. "Почніть операцію згідно з планом. Захопіть правителя планети Аугур і приведіть його до мене. Якщо буде опір, можете знищити всіх, крім самого барона.."
Як тільки я віддав накази, на містку все заворушилося, і кораблі Роду Бенфілда, що чекали, почали спускатися в атмосферу планети.
***
Через два дні після початку операції барона, який правив планетою Аугур, доставили на борт корабля "Аргос", що чекав у космосі. Цей огрядний чоловік був настільки старий, що, здавалося, йому було за шістдесят, і він тремтів переді мною зі зв’язаними руками. Сидячи у своєму кріслі, я зітхнув, гортаючи детальні документи про планету Аугур, які мені надала ударна група.
"У вас досить огидні захоплення."
За даними моїх слідчих, громадяни барона були змушені жити як доісторичні люди. Для мене їхня цивілізація нагадувала щось із Середньовіччя, але для мешканців цього всесвіту такий рівень вважався доісторичним.
"А-але я не порушував жодних законів!"- відчайдушно вигукнув барон. "Я лише заборонив новим іммігрантам користуватися освітніми капсулами!"
Я підвівся зі свого крісла, відчуваючи до нього огиду.
"Ваша... Ваша світлосте, будь ласка... бффх!"
Я вдарив барона ногою в підборіддя, відкинувши його назад.
"Ти виправдовуєшся переді мною, коли це я мушу прибирати твій безлад?"
Барон змушував людей у своїх володіннях жити в доісторичному суспільстві. У такому стані минуло стільки поколінь, що мешканці Аугура навіть не знали, що в космосі живуть інші люди. І це було не найогидніше.
"Тобі було весело грати в бога?"
Барон змушував своїх людей поклонятися йому як богу. Як людина, яка насправді отримала допомогу від таких, як Провідник, для мене це було огидно.
Я топтав барона знову і знову. "Ну? Було? Відповідай!"
"Будь ласка, пробачте мене! Будь ласка, пробачте мене! Я просто трохи розважався!"
Було смішно, що він взагалі це сказав, але саме такими були імперські аристократи. Вони всі були повним сміттям - я включно.
Барон втратив свідомість, тож я звернувся до лицарів поруч зі мною.
"Заберіть його."
"Так, мілорде."
Однією з лицарів була жінка в окулярах із довгим, блискучим чорним волоссям. Її світло-блакитні очі були трохи гострими, і вона справляла холодне враження жінки, яка чітко й ефективно виконувала доручені завдання. Вона була одягнена в чорну лицарську уніформу з фіолетовим плащем, накинутим на одне плече, - це була уніформа Королівської гвардії дому Бенфілд, підрозділу, що щойно був створений і спеціалізувався на охороні та супроводі. Ця жінка в окулярах була командиром Королівської гвардії, Етель Сера Грейнджер.
Вона наказала одному зі своїх підлеглих відвести барона, а потім запитала мене: "Дозвольте сказати, мій лорде?"
"Прошу."
"Дякую. Я не бачу жодної причини залишати такого підступного чоловіка живим, мілорде."
Вона питала, чому я просто не вбив його, тож я пояснив їй, що залишаю його живим лише для того, щоб скористатися ним.
"Він стане для мене інструментом, який допоможе пояснити мою позицію народу Аугура."
На це Етель посміхнулася, ніби була в захваті. Нібито вона була мені дуже віддана, тож я сподівався, що це лише моя уява, що я відчував від неї вібрації на кшталт "Тіа та Марі".
"Прошу вибачення за зухвалу ремарку."
"У будь-якому разі, ситуація на Аугурі важливіша. Він не просто стримував рівень їхньої цивілізації, а й експлуатував їх. За таких умов ми не зможемо залучити їх до роботи."
Не задовольнившись лише обмеженням рівня розвитку їхньої цивілізації, барон також тиранічно правив ними, завдаючи їм нескінченних страждань. Я був цілком за те, щоб мучити громадян, але як людина, яка тепер мусила прибирати за ним, він дав мені чимало приводів для скарг. Я хотів насолодитися своїм перебуванням тут, граючи роль злого магістрата, але в мене навіть на це не було часу. Етель відобразила дані про планету Аугур на голограмах навколо нас.
"Ситуація досить жахлива. Довести їх до імперських стандартів буде чималою роботою."
Я переглянув дані й сказав: "Не хвилюйся. Це не перший і навіть не другий раз, коли я піднімаю з низів володіння такого рівня. Поклич Воллеса",- наказав я їй.
"Т-так, мілорде."
Етель здавалася дещо збентеженою моїм наказом викликати такого нікчему, як Воллес, але оскільки він був тут, я збирався ним скористатися. Єдине, у чому Воллес був хороший, - це планування вечірок, але я все одно хотів, щоб він час від часу справді відробляв свою платню.
***
Воллес здригнувся, переглядаючи дані про планету Аугур.
"Ми справді збираємося будувати тут військову базу? Населення становить менше ста мільйонів, і всі люди живуть у злиднях."
Аугур перебував у жахливому стані через далеко не ідеальне управління барона, але стратегічна цінність планети різко зросла завдяки війні з Автократією. Навіть з тими умовами, що нам випали, ми мусили виконати місію, з якою нас сюди відправили. Це була велика відповідальність, але мені не було потреби спускатися на поверхню й особисто гарувати. Для цього я й привіз Воллеса!
"Не хвилюйся, ти отримаєш усю необхідну допомогу."
"Це означає, що ти доручиш мені нездійсненне завдання, так?! Мені байдуже, скільки допомоги я отримаю, я цього не зроблю!"
Воллес влаштував галас, тож я дав йому трохи надії, щоб він замовк.
"Тобі просто треба протриматися, доки не прибуде додатковий персонал. Ти ж зможеш це зробити, правда?"
Воллес нахилив голову: "Сюди ще когось відправляють?"
"Так, і вони скоро будуть тут."
***
Ліама раптово відправили на планету на кордоні Імперії, і оскільки він поїхав поспіхом, навіть не завершивши навчання на аристократа, Розета - яка залишилася на Столиці - з великою підозрою ставилася до обставин його призначення. Однак, оскільки Ліам погодився на цю посаду й поїхав у чудовому настрої, вона не робила з цього великої справи.
Тепер же Клео залишився без лідера своєї фракції. Тепер, коли Ліама не стало, люди, які поводилися пристойно під час відсутності Келвіна, почали робити свої кроки. Старша колега Розети була однією із них.
Ця колега сіла на край столу Розети, поки вона працювала, і сказала: "Я чула про твого нареченого. Його відправили в глушину, чи не так? Цікаво, наскільки ж він, мабуть, облажався."
Відправлення у віддалені куточки Імперії було для чиновників, які працювали на Столичній Планеті, немов жорстоке покарання. Жоден аристократ не погодився б на таку роботу, не отримавши гарантії певного рівня повноважень у місці призначення та обіцянки, що згодом він зможе повернутися на Столичну Планету. Відправлення на кордон вважалося рівнозначним пониженню в посаді.
"Йому доручили важливе завдання - підтримувати принца Келвіна",- відповіла Розета. "Ти натякаєш, що таке завдання - це пониження в посаді? Його відправляють прибирати за твоїм керівником",- не сказала вона вголос.
Обличчя її колеги почервоніло на очах у Розети.
"Це все, що ти можеш сказати? Ти дуже зухвала, враховуючи, що зараз поруч немає твого нареченого, який би тебе захистив. Ти не зрозумієш свого місця, доки не постраждаєш?"
Розета нахмурилася. Вона не могла повірити, що її колега може бути такою зухвалою лише тому, що Ліам більше не перебуває на Столиці.
"Ти мені погрожуєш? Ти готова виконати цю погрозу?"
"Ти, шмаркачка…"
Саме коли її колега втратила терпіння до Розети й підняла руку, щоб вдарити її, одна із лицарів, які виконували обов’язки охорони будівлі, покликала Розету.
"Леді Розето, до вас відвідувач."
"Справді?" Їй здалося дивним, що хтось прийшов до неї на роботу, але вона все одно підвелася з місця, щоб зустріти відвідувача. Ігноруючи колегу, вона вийшла зі свого робочого місця.
Зовні на неї чекав Маріон, який підняв руку й привітно посміхнувся. "Привіт."
"Ти… Маріон? Ти працював з любим, так?"
"Саме так. Я завітав, бо хотів поговорити з вами про лорда Ліама."
"Справді? Тоді скористаймося приймальнею."
Розета провела Маріона до приймальні, якою зазвичай не користувалися. Вони сіли один навпроти одного, між ними стояв низький столик.
"Про що саме ти хотів поговорити?"- запитала Розета.
Маріон посміхнувся їй зухвало, підвівся з дивана й нахилився над нею. Поки вона була збентежена цим раптовим рухом, Маріон доторкнувся до її підборіддя, піднявши його кінчиками пальців.
"У нього така прекрасна наречена, але Ліам все одно бавився з іншою жінкою. Я просто не можу цього зрозуміти."
"Він… він так робив?"
Маріон не міг не помітити сумного виразу, що промайнув на обличчі Розети.
"Я не змушу тебе сумувати, як це робить він. Що скажеш? Ліам зараз не на Столиці, тож чому б не розважитися зі мною?"
Розета була збита з пантелику тим, що Маріон почав до неї залицятися, але швидко змінила свою поведінку. Грізно поглянувши на нього, вона сказала: "У мене немає жодних причин щось з тобою робити. "
"Навіть якщо Ліам розважається з іншими жінками?"
"Це не привід для мене зрадити його. Я б ніколи не зв’язалася з кимось таким, як ти, хто намагається скористатися іншими людьми. Якщо це все, що ти хотів сказати, будь ласка, йди."
Маріон зітхнув і відступив, розуміючи, що йому не вдасться спокусити Росетту.
"Для такої жінки, як ти, трагічно марнувати себе на Ліама. Щодо того, що я хотів сказати, то я незабаром повернуся до володінь дому Алгрен. По дорозі я планую заїхати до Аугура. Хочеш, щоб я передав твоєму нареченому повідомлення, коли буду там?"
Якби вона хотіла поговорити з Ліамом, то могла б просто зателефонувати йому сама, а все, що вона хотіла, могла б передати йому за допомогою васалів роду Бенфілд. Маріон не мін проїхати весь цей шлях, щоб побачитися з нею лише для того, щоб сказати щось подібне.
"Чому б тобі не сказати мені, навіщо ти насправді прийшов? Ти б не завітав до мене на роботу лише для того, щоб сказати мені це."
"Ти трохи повільна, чи не так? Я прийшов сюди, щоб загравати з тобою."
Першою реакцією Розети на провокаційну посмішку Маріон було здивоване кліпання очима. Потім вона відвернула голову: "Припини жартувати."
"Гаразд, скажемо, що я жартую. Але це не жарт: якщо так піде далі, Ліам втратить життя."
Якщо він мав щось сказати про Ліама, то Розета не могла не вислухати.
"Що ти маєш на увазі?"
Маріон покрутив чубчиком, вдаючи, що нічого не розуміє.
"Це лише одна з можливостей. Я розповім тобі решту, якщо ти погодишся піти зі мною на побачення."
Оскільки Маріон знову спробував її спокусити, терпець Розети вичерпався.
"Ні, дякую. До побачення."
Вона встала і вийшла з кімнати. Маріон знизав плечима, але на його обличчі була тріумфальна посмішка, ніби він вірив, що Розета рано чи пізно піддасться. У коридорі Розета сховалася в тіні, притулившись спиною до стіни. Вона кілька разів постукала по стіні, і з тіні з’явилася жінка в масці, одна з Кукурі.
"Чим можу допомогти?"- ввічливо запитала жінка.
"Чи можете ви перевірити цю людину?"- попросила Розета.
Але через Ліама жінка не могла виконати цей наказ. "Ні, на жаль. Прошу вибачення, але лорд Ліам наказав нам ігнорувати лорда Маріона."
"Справді?"- Чому Ліам наказав їм не розслідувати справу його колеги? Розетті це здалося дуже дивним.
"Так. Якби не наказ господаря Ліама, я б уже відрізала йому голову за те, що він підійшов до вас так близько."
Зрештою, ця жінка служила Розетті охороною з тіні, і її завданням було захищати наречену Ліама від будь-яких негідників, які могли б їй нашкодити.
"Якщо він вас турбує, я могла б хоча б попередити його",- запропонувала підлегла Кукурі.
Він дійсно її турбував, але Розета замислилася на мить і похитала головою.
"Ні. Я не хочу заважати Любому."
"Гаразд."
Жінка зникла у тіні.
***
Залишившись наодинці у вітальні після того, як Розета пішла, Маріон розстебнув сорочку на шиї.
"Мені не прикро, що я не зміг її спокусити, але вже давно мені так категорично не відмовляли."
Відмова Розети трохи зачепила його гордість. Навіть якби йому не вдалося, він хотів би хоча б побачити, як вона трохи замислиться над пропозицією. Але Розета навіть не подумала про це.
"Миліше, коли вони вагаються."
Зі своєю андрогінною зовнішністю Маріон міг би видавати себе за популярного айдола. Він був упевнений у своїй зовнішності, а крім того, мав роботу, яка надавала йому високого соціального статусу. Відмова Розети боліла тим більше, що до цього він мав успіх у всіх дівчат, за якими домагався.
"Як прикро. Мабуть, доведеться зганяти злість на Ліамі."
Маріон посміхнувся сам до себе, а потім стримав вираз обличчя, виходячи з кімнати.