Великий чорний автомобіль відрізнявся високою якістю. Задні сидіння були просторими, а салон - розкішним. Водія відокремлювала перегородка, тож пасажири спереду й ззаду не мусили спілкуватися між собою. Автомобіль рухався не по землі, а в повітрі, летячи небом із засунутими колесами. Звісно, шини були лише допоміжним елементом, оскільки транспортний засіб у першу чергу призначався для польотів. Вони просто давали змогу рухатися по землі, якщо хтось того бажав.
Маріон сидів на задньому сидінні цього розкішного автомобіля.
"Я ніколи не думав, що леді Анабель захоче зустрітися зі мною."
Навпроти Маріона сидів Ренді. Вони обоє виглядали цілком розслабленими в компанії одне одного.
"Вона дуже хотіла б поговорити з тобою."
"Я просто не очікував цього. Я не думав, що я для неї щось більше, ніж пішак для шпигування за Ліамом."
"Будь ласка, ти аж ніяк не такий. Як тільки наш план вдасться, Дім Алгрена отримає не менше, ніж нашу повну підтримку. Це стосується, звісно, і тебе особисто."
Ренді посміхнувся з розумінням. Маріон також посміхнувся.
"Ну, я молюся за успіх цього плану, яким би він не був."
Маріон працював на Ренді. Він зблизився з Ліамом лише для того, щоб шпигувати за ним. Він доповідав Ренді про все, що дізнавався про Ліама, і цього було достатньо, щоб Ренді пообіцяв підтримку дому Алгрен. Нібито все це було заради його родини, яка "страждала" у війні з Автократією.
Ренді подивився Маріону в очі й запитав, чого б той хотів у якості "індивідуальної підтримки".
"Тож чи влаштує тебе титул віконта як винагорода? Або я міг би влаштувати тебе на досить приємну посаду на Столичному Планеті."
Отримавши вибір між приємною роботою на Столичному Планеті та правлінням сільською планетою як віконт, Маріон, здавалося, трохи напружувався, щоб зберегти посмішку на обличчі.
"Я завжди був у слабкому становищі в моїй родині, і через це до всіх моїх братів ставилися краще, ніж до мене. Але я відберу у них усіх керівництво родиною. Це буде ідеальна помста, чи не так?"
Хоча він народився сином віконта, Маріон ніколи не мав можливості сам претендувати на головування. До нього завжди ставилися гірше, ніж до його старших братів.
Ренді нахмурився. "Ти збираєшся змарнувати своє життя на помсту?"
Для Ренді близькість до столиці безпосередньо корелювала з щастям людини. Маріон ледь не вибухнув сміхом від цієї думки. Намагаючись стриматися, він пояснив, що відчуває.
"Чесно кажучи, до мене ставилися не так уже й погано. Я заздрив своїм братам за те особливе ставлення, яке вони отримували, але я не маю до них особистої образи. Просто якщо переді мною стоїть гора, я хочу на неї піднятися, розумієш? Але титул віконта для мене - лише сходинка. Те, чого я насправді прагну, це…"
"Місце маркграфа",- закінчив Ренді.
Віконт Алгрен служив головній родині під керівництвом маркграфа Алгрена, а кінцевою метою Маріона було очолити головну родину.
"Правильно. І ти допоможеш мені цього досягти."
"Не варто бути занадто жадібним, знаєш."
"Я шпигую за Ліамом. Я заслуговую на таку винагороду. Я буду задоволений, якщо ти пообіцяєш, що доручиш мені керувати моїм власним родом."
"Це я можу зробити. Ну… схоже, ми приїхали."
Розкішний автомобіль зупинився, двері відчинилися, і вони обоє вийшли.
*
У конференц-залі Маріон побачив леді Аннабель.
Ренді представив його: "Я привів його, тітко Аннабель".
Леді Аннабель поглянула на Маріона, не встаючи зі свого місця. Це, мабуть, було натяком: "Ти для мене недостатньо важливий, щоб я встала, щоб привітати тебе". Вона була наложницею імператора, однією з його дружин, тож Маріон це зрозумів і анітрохи не образився. Навпаки, він був у захваті від того, що його взагалі запросили сюди.
"Я - Маріон Сера Алгрен. Приємно познайомитися."
Леді Аннабель зацікавилася Маріоном ще більше, коли він глибоко й витончено вклонився.
"Ти здаєшся розумнішим, ніж я очікувала. Чи можемо ми поговорити наодинці?"
Ренді не знав, що на це відповісти. Він не вважав за доречне залишати її наодинці з чоловіком, який не був родичем. У цій кімнаті не було нічого, що фіксувало б те, що тут відбувалося, тож тут можна було вести таємні розмови. Сюди не допускали навіть охоронців чи слуг, тож він не відчував себе комфортно, залишаючи їх двох наодинці.
"Тітко Аннабель, я не думаю, що можу залишити вас наодинці з…"
"Ренді?"- Аннабель грізно поглянула на нього, і Ренді неохоче відступив.
Однак перед тим, як вийти з кімнати, він попередив Маріон: -"Не робіть нічого дурного. Моя тітка - одна з дружин імператора, ти ж знаєш."
"Я знаю."
Ренді пішов, а Маріон сів у крісло, яке йому запропонувала леді Аннабель.
Вони сиділи один навпроти одного, і, поглядаючи на двері, крізь які вийшов Ренді, Аннабель сказала: -"Мило, що він такий слухняний, але хотілося б, щоб він був трохи здібнішим. Він навіть не перевіряє людей, з якими спілкується."
Леді Аннабель кинула на Маріона знаючий погляд, але той залишався спокійним під її поглядом.
"Ви здивуєтеся, як мало людей це розуміють."
"Ну, ти, мабуть, достатньо здібний, щоб шпигувати за Ліамом. Я вже дещо почула від Ренді. Захопити владу над твоєю родиною - це досить мізерне бажання, чи не так?"
Очевидно, леді Аннабель не бачила сенсу ставати лише віконтом. Зрозумівши, що вона поділяє початкове здивування Ренді, Маріон розповів їй, чого він насправді прагне.
"Якщо бути точним, я прагну контролю над головною гілкою роду: титулом маркграфа. Посада віконта - лише сходинка на шляху до цього."
Леді Аннабель поглянула на Маріона з цікавістю. "Мені подобаються жадібні люди. Мені особливо легко ладнати з тими, хто чітко знає, чого хоче."
Схоже, вона визнала його гідним того, щоб об’єднати з ним сили. Маріон очікував, що вона вважатиме його одноразовим, тож те, що він їй сподобався, було несподіваним везінням.
"Я вивчила твоє минуле",- сказала вона йому. -"Досить вражаюче. Ренді міг би дечому навчитися у тебе. Йому не завадило б ставитися до справ трохи серйозніше. Не можу повірити, що він справді чекав, аж поки йому виповнилося майже двісті, щоб завершити навчання. Хотіла б я, щоб він подбав про це раніше."
"Якби він це зробив, то не зустрів би мене. Усе врешті-решт склалося як слід, чи не так?"
"Ну, мені не довелося б так важко працювати, якби він був трохи здібнішим… У будь-якому разі, гадаю, цього достатньо для світської балаканини". Вираз очей Анабель змінився. "Я хочу обмежити повноваження Ліама. У тебе є якісь ідеї, як це зробити?"- запитала вона Маріон.
Маріон посміхнувся і розкрив свій план.
"Давай втягнемо його у війну з Автократією."
Ця пропозиція розчарувала Аннабель.
"Розумію, то ти просто хочеш використати Рід Бенфілд, щоб врятувати свою територію. Ну, буде важко втягнути його у війну. Фракція Келвіна пильно стежить за ним."
Рід Бенфілд завдав фракції Келвіна нищівного удару під час нещодавньої війни зі Обʼєднаним Королівством, одночасно здобувши перемогу для своєї фракції. Фракція Келвіна досі пам’ятала той страх, який він тоді вселив у них, і саме тому рід Бенфілд, попри свою надійність у бою, ще не вступив у війну.
Однак Маріон добре знав про все це.
"Я трохи в курсі того, що відбувається на кордоні з Автократією, оскільки саме там розташовані володіння моєї родини."
Аннабель замовкла і жестом попросила його продовжувати, хоча її вираз обличчя свідчив, що вона не очікувала нічого особливого.
Маріон пояснив, що відбувається в тому регіоні.
"Неподалік від кордону є планета барона, яка розташована в ідеальному місці для надання логістичної підтримки армії, але, бачите, у цієї планети є невеличка проблема." Маріон показав їй документ на своєму планшеті, і Аннабель нахмурилася.
"Я розумію, чому вони не можуть розраховувати на допомогу цієї планети",- сказала вона кислим тоном.
Згадана планета мала ідеальне розташування для надання підтримки Імперській армії, і вони насправді звернулися до них по допомогу, але барон відхилив їхнє прохання. Маріон уявив собі обличчя того чоловіка і відчув, як у ньому піднімається огида.
"Барон має погану репутацію в тій місцевості через свої досить вульгарні смаки. Що скажете на те, щоб позбутися його за те, що він не виконує своїх обов’язків перед Імперією?"
"А що буде, коли ми його позбудемося?" Аннабель нарешті зацікавилася.
"Імперія захопить його планету, тож їм доведеться надіслати магістрата, щоб той керував нею, поки вона не має уряду",- продовжив Маріон. -"У будь-який інший час її можна було б залишити в спокої на деякий час, але зараз ми воюємо з Автократією. Це ідеальний час, щоб перетворити планету на базу для підтримки армії."
Хоча планета мала б лише надавати підтримку, вона все одно була близько до кордону з Автократією, тож не було гарантії, що війна її омине. Залежно від того, як розвиватимуться події, її могли б захопити так само легко, як і будь-яку іншу територію поблизу. Ніхто не зголосився б добровільно стати магістратом такого місця. Якщо Імперія просто призначить когось, навряд чи той зможе виконати це завдання.
Леді Аннабель вловила суть ідеї Маріон. "Ось тут і з’являється Ліам."
"Так. Це проблема, яку може вирішити для нас лише Ліам Сера Бенфілд. Єдине питання - чи зможемо ми відправити його туди, поки він ще закінчує навчання."
Їхня ідея провалилася б, якби Ліам відмовився від призначення, оскільки ще навчався.
Аннабель посміхнулася: "Маріон, так? Я хочу, щоб ти зустрівся з Клео."
"Є вільне місце? Я думав, у нього усе розплановане на найближчі кілька років."
"Гадаю, ви двоє порозумієтеся. Переконай Клео відправити Ліама як магістрата. Якщо це вдасться, я можу пообіцяти тобі титул віконта, який стане твоїм трампліном."
Маріон зробив суворий вираз обличчя. "Довірте це мені. Я переконаю принца Клео."
Тієї самої ночі Маріон отримав нагоду зустрітися з Клео.
Це сталося в будівлі, яка слугувала Клео резиденцією в палаці. Оскільки було пізно, Клео був одягнений у нічну сорочку, виглядаючи набагато вразливішим, ніж, мабуть, слід було б у присутності гостя.
Перше, що він зробив, - це вибачився за свій вигляд. "Вибачте, але це був єдиний час, який я зміг викроїти у своєму графіку. Не розчаровуйтеся, що вам довелося зустрітися зі мною в такому вигляді."
Маріон, який був одягнений у костюм, насправді відчув дивне хвилювання, побачивши, як виглядав Клео.
"Це я маю вибачитися за те, що наполягав на такій раптовій зустрічі."
"Я радий, що ви так вважаєте. А тепер, що це за ідея відправити графа Бенфілда на посаду магістрату? Ви ж розумієте, що він зараз мій найбільший прихильник."
Клео вважав, що відправити Ліама з Столичної Планети неможливо, але Маріон пояснив йому очевидну причину такого кроку.
"Надаючи підтримку з тилу, Ліам допоможе принцу Келвіну здобути перемогу над Автократією. Це не дозволить принцу Келвіну приписати собі всю заслугу за перемогу."
"Розумію. Але чи справді це варте ризику?"
Клео не був переконаний, тож Маріон перейшов до апеляції заради Дому Алгрена.
"Чесно кажучи, все це заради порятунку віконта Алгрена та території моєї родини. Я знаю, що моя родина вийде з цього цілою, якщо Ліам візьме участь у війні. Оскільки саме ваше призначення його захистить нас, усі дворяни на кордоні присягнуть на вірність вам, принце Клео."
Окрім апеляції до емоцій принца, Маріон, безсумнівно, міг запропонувати йому потенційну вигоду, але Клео все одно не виявляв зацікавленості.
"Ти справді думаєш, що я довірюся комусь, кого сюди послала моя мати?"
"Я-я… Е-е?"
Маріон, звісно, знав про ворожнечу між Клео та леді Аннабель. Поки він вагався, чи використовувати виправдання, що він звернувся до Аннабель лише для того, щоб зустрітися з Клео, принц поклав обидві руки на щоки Маріона.
Клео притягнув Маріона ближче - настільки, щоб поцілувати.
"Маріоне… чому б тобі не сказати мені, чого ти насправді хочеш? Мені здається, що з тобою я зможу порозумітися краще, ніж з ним."
"Але, Ваша Високість…"- Маріон збентежено поглянув вбік.
"Ми з тобою дуже схожі",- сказав Клео. -"Чому б нам не відкритися одне одному? Розкажи мені про себе. Чого ти насправді хочеш? Що ти отримаєш, відправивши Ліама на посаду магістрата?"
Маріон не міг відірвати погляду від Клео, який, здавалося, мав якусь дивну чарівність. Коли їхні губи вже майже торкнулися, Клео хитро посміхнувся.
"Схоже, я поставив тебе в незручне становище, але це правда, що я хотів б наблизитися до тебе."
Маріон почервонів і опустив погляд - його справжні почуття вирвалися назовні, перш ніж він встиг це зупинити.
"Насправді я хочу…"
***
Клео, як завжди, був зайнятий своїми зустрічами, але цього дня він, здавалося, був у гарному настрої. Лісітея, спостерігаючи за ним, нахмурилася.
"Схоже, тобі вчора ввечері знову сподобалася таємна зустріч",- сказала вона дещо роздратовано, але Клео її реакція не збентежила.
"З Маріон? Так, мені сподобалося",- зізнався він, і Лісітея нахмурилася ще більше.
"Люди починають поширювати чутки про те, що ти приводиш чоловіків до своєї кімнати. А ті, хто любить поговорити, ще й прикрашають все."
"Ну, це не те, щоб це було зовсім неправдою. Нехай кажуть, що хочуть."
Лісітея не знала, як реагувати на повну байдужість Клео. Вона сама почала хвилюватися, що Маріон якось обкрутив Клео навколо пальця.
"Я не забороняю тобі розважатися, але ти мав би бути трохи обережнішим щодо того, з ким ти розважаєшся. Це ж наша мати познайомила тебе з ним, чи не так? Вони, очевидно, щось замишляють." Лісітея, яка не довіряла їхній матері, ставилася до Маріона з підозрою.
Клео посміхнувся -"У нас із Маріоном багато спільного. Не дивно, що ми добре ладнаємо."
Лісітея не могла з цим посперечатися. "Я розумію",- сказала вона після короткої паузи. "Я просто раджу тобі бути трохи обережнішим. Через ці чутки люди, які зустрічаються з тобою, тепер безпричинно приводять із собою привабливих чоловіків, ти ж знаєш."
Люди почали приходити у супроводі привабливих чоловіків, щоб заробити якомога більше очок у Клео. Клео посміхнувся, лише зараз усвідомивши значення цього дивного явища, що з’явилося останнім часом.
"Страшно, як легко люди можуть неправильно зрозуміти ситуацію, чи не так?"
"І не кажи."