На кордоні між Автократією та Імперією розгорнулася запекла битва.
На борту супердредноута Келвіна наслідний принц проводив нараду з дворянами та радниками. Великий стіл, за яким вони сиділи, насправді був пристроєм для військових нарад, що відображав для всіх спрощене зображення поля бою.
Келвін нахмурився, побачивши хід бою. "Я не думав, що ставився до них легковажно, але ніколи не очікував, що матиму стільки клопоту."
Він готувався до цієї війни, щойно дізнався, що йому доведеться зіткнутися з Автократією. Йому подобалося думати, що він знає, на що йде, але Автократія перевершувала його очікування.
"Ми все ще йдемо ніс у ніс, але наші втрати величезні",- повідомив один із дворян із гірким виразом обличчя. "Щойно надійшла звістка, що головний флот Ізеля знищив флот графа Гарпера."
Келвін стиснув перенісся. Дім графа Гарпера давно його підтримував. "Я так розумію, цим флотом командував син графа?"- запитав він.
Інший дворянин кивнув. "Граф Гарпер завжди дуже високо оцінював свого сина. Він закінчив офіцерську академію з найвищими оцінками, а його військова служба була зразковою. Я не думав, що його так легко переможуть."
Келвін не міг повірити, що вони втратили в боях такого багатообіцяючого молодого члена своєї фракції. Ні, він не хотів у це вірити. Він повернувся до зображення флоту Автократії на екрані перед собою.
"Тож сам наслідний принц Автократії воює на передовій… Я чув чутки. Здоровий глузд справді не діє в Автократії, чи не так?" Те, що верховний головнокомандувач особисто воює на передовій, звучало вражаюче, але це не був практичний підхід.
Один із дворян видав криву посмішку, можливо, вдаючи з себе крутого, щоб підняти бойовий дух. "В Імперії Ліам, мабуть, єдиний, хто так воює."
Коли він назвав Ліама, інші дворяни погодилися, посміхаючись іронічно.
"Це правда."
"Як ви думаєте, хто сильніший - Автократія чи той хлопець?"
"Хотілося б зіштовхнути їх один з одним, щоб дізнатися."
І дворяни, і радники недоречно хихикнули на цю пропозицію. На жаль, таке було неможливо, хоча сам Келвін хотів би погодитися.
"Це досить приваблива пропозиція, але ми не можемо додати Ліама до цього. Мені страшно подумати, що він би зробив, якби був тут."
Ліам, безперечно, був благом на полі бою, але він був їхнім супротивником у змаганні між фракціями Келвіна та Клео. Ніхто з них не хотів турбуватися про Автократію та Ліама на полі бою. У них уже були гіркі спогади про війну Імперії з Обʼєднананим Королівством, під час того конфлікту Рід Бенфілд завдав їхній фракції серйозного удару. Ніхто не хотів повторення того, тому їм не подобалася ідея, що Ліам приєднається до бою.
"У будь-якому разі, цього разу ми маємо вирішити все самостійно",- сказав Келвін. "Клео вже випередив нас, тож нам треба скористатися цією нагодою, щоб відвоювати втрачені позиції."
Келвін хотів здобути перемогу над Автократією, щоб зміцнити своє становище як наслідного принца. Якщо Ліам з’явиться і переламає хід подій на їхню користь, це лише додасть Клео більше очок.
Всі дворяни та радники погодилися.
"Тоді нам доведеться просто відбивати атаки Автократії",- сказав один із них. "Хоча це буде нелегко."
Перемога над грізним супротивником була вражаючим подвигом, а Автократія була справді жахливим ворогом.
"Я це розумію",- сказав Келвін. "А тепер давайте обміркуємо наш наступний крок, добре?"
Після цього їхня зустріч тривала ще довго.
***
"Це страшенно нудно",- пробурмотів кронпринц Ізель, верховний головнокомандувач військ Автократії, з мостика свого тритисячного супердредноута. Він стояв, схрестивши руки, не сідаючи на крісло.
Солдати навколо нього поділяли його думку.
"Саме так."
"У ворога, який тримається в обороні, немає нічого цікавого."
"Жалюгідно, що їхній верховний головнокомандувач теж так ховається в тилу. Йому не обов’язково битися на передовій чи щось таке, але він міг би вийти трохи далі вперед, чи не так?" Те, як бився Келвін, не подобалося Автократії.
Ізель зітхнув. "Я сподівався, що хоча б знайдеться воїн, з яким я зможу битися."
Один солдат виправив розчаровану Ізель. "В Імперії воїнів називають "лицарями", Ваша Високість."
"Правильно."
І ті, кого в Імперії називали "лицарями", і ті, кого в Автократії називали "воїнами", змалку проводили час у навчальних капсулах, підвищуючи свої здібності понад природні людські межі. Але між традиціями Імперії та Автократії була одна істотна відмінність. У Автократії будь-яка дитина могла стати воїном, оскільки освітні капсули були доступні за низькою ціною. Однак лише небагато з цих дітей доживали до повноліття через незліченні випробування, які чекали на них на шляху до того, щоб стати воїнами. Відмова від навчання означала смерть, і менше половини дітей, які розпочали цей процес, змогли стати хоч якимось "воїном".
Ізель подивився на стелю. "Хіба ніде там немає воїна, з яким я міг би битися на рівних?"
Він став настільки сильним, що не залишилося нікого, хто міг би кинути йому виклик. Це було найбільшою проблемою Ізеля на той момент.
***
Поки Ізель нарікав на брак гідних супротивників, Г’доір та Провідник стояли за його спиною. Ніхто не міг побачити цю пару, тож ніхто не боявся монструозної зовнішності Г’доіра.
Г’доір сумував, дивлячись на скрутне становище Ізеля.
"Ех… Мій Ізель не може знайти жодних сильних ворогів, з якими можна було б битися. Хіба можна допустити таку трагедію?!"
Г’доір влаштовував для Ізеля незліченні випробування, пильнучи за ним з самого дитинства. Наслідний принц був найкращим воїном, якого він коли-небудь виховав. Його вісім щупалець звивалися, коли він слухав скарги свого дорогого Ізеля. Провідник не мав уявлення, як на це реагувати.
"Хіба не ти зробив його таким бездоганним?"
"Так. Ізель подолав усі мої випробування, щоб стати тим воїном, яким він є сьогодні. Він найкращий воїн, якого коли-небудь бачила Автократія."
Г’доір бавився з реальністю, ніби намагаючись створити найсильнішого персонажа у відеогрі. Провідник не міг стримати посмішки, дивлячись на невинну забаву цієї істоти. Я не маю до нього неприязні, але його розваги просто не в моєму смаку. Та все ж цікаво, скільки життів він змарнував, щоб виховати цього свого єдиного воїна…? Мені приємно це уявляти.
Отримати прихильність Г’доіра насправді означало смертний вирок. Випробування, які він влаштовував для тих, хто йому сподобався, були практично неможливими для подолання. Будь-яка нормальна людина загинула б ще під час першого.
Г’доір також швидко нудьгував. Навіть якщо хтось виживав у його випробуваннях, якщо їм набридав, він просто так їх викидав. Відкинутому пішаку пощастило б, якби його просто відпустили, але він неминуче використовував таку особу для навчання свого наступного протеже. Воїни, які раніше здобули прихильність Г’доіра, зрештою всі загинули в бою. Єдиним винятком був Ізель, який подолав кожне випробування Г’доіра і, у свою чергу, був неперевершеним.
"Тож, чи підготувати мені сильного ворога для мого дорогого Ізеля?"- Г’доір був готовий до дії.
Провідник не міг приховати свого хвилювання. "Бачу, ти нарешті взявся за справу серйозно."
"Ну, Імперія не віддає Ліама так легко. Що вони собі думають, не відправляючи своїх найсильніших лицарів битися з моїм Ізелем?"- запитав Г’доір, ніби справді не міг зрозуміти логіку Імперії.
Провідник підняв криси капелюха, хоча його очі залишалися прихованими в тіні.
"Людське суспільство має свої складнощі. Але якщо ти привернеш Ліама до себе, він з’явиться на цьому полі бою, подобається тобі це, чи ні."
"Нам досить легко контролювати долю кількох людей."
Навіть якщо Провідник не міг цього зробити у своєму нинішньому ослабленому стані, Г’доір зміг би притягнути Ліама до цього місця. Це було досить просто для істоти, чиї здібності перевершували людські, як у нього. Г’доір використав свою силу, щоб привести Ліама на поле бою, як жертву для Ізеля і заради гарного видовища.
"Не можу дочекатися, щоб побачити тебе, Ліаме",- сказав він. "Тобі краще розважити нас."