ТЕПЕР, КОЛИ він став наступним претендентом на імператорський трон, життя Клео кардинально змінилося.
Вранці, вийшовши з внутрішнього палацу, він попрямував до зали, де мав зустрітися з тими, хто бажав отримати аудієнцію. Зустрічі відбувалися у будівлі, призначеній саме для цього. Вона мала великий двір, а кожна кімната всередині була розкішно облаштована для проведення будь-яких зустрічей. Донедавна це приміщення не використовувалося, але тепер воно працювало з ранку до вечора через величезну кількість людей, які бажали поговорити з Клео.
Клео сів на чолі столу. Перед ним стояв дворянин, який приніс йому подарунок.
— Я дуже радий зустрічі з вами, принц Клео, — сказав дворянин. — Я зможу хвалитися цим ще багато поколінь!
Клео намагався контролювати свою міміку перед гостем. Кожен рух аристократа був перебільшеним, що давало Клео відчуття, ніби той грає роль — і робить це не надто вдало. Вони вже кілька разів спілкувалися через монітор, і чоловік виявився настільки ж надмірно захопленим у реальності, як і очікував Клео. Йому вже набридло з ним розмовляти, але він не міг дозволити собі показати це на обличчі.
«Я теж радий вас бачити», — відповів принц.
Тим часом охоронець Клео — його старша сестра Лісітея Ноа Альбарето — без емоцій нагадала аристократу про час, відведений на зустріч. «Наш час тут обмежений. Будь ласка, перейдіть до справи, а не до дрібних розмов».
Це було більш ніж грубо, але Лісітея зробила зауваження заради брата. Після цього вони зустрінуться з безліччю людей, тож не можуть витрачати весь час на розмову з чоловіком, що стоїть перед ними.
Шляхтич на мить обурився, але швидко став вибачатися. — Вибачте. Справа, що нас стосується, так… Я хотів би попросити вашої допомоги у суперечці щодо території в моїй родині.
«Суперечка щодо території», — повторив Клео.
«Мій дядько незаконно займає частину моїх володінь. Він стверджує — неправдиво — що мій батько віддав йому цю територію, і відмовляється повернути її мені».
«І ви хочете, щоб я допоміг вам у цьому», — повторив Клео. Ця справа нічого не означала для принца, але чоловік явно дуже переймався нею. Я впевнений, він хоче, щоб я виступив посередником чи щось таке.
Поки Клео розмірковувала, наскільки це прохання буде дратівливим, чоловік продовжив: «Так. Я хотів би, щоб граф Бенфілд або його представник виступив посередником».
«Розумію». Чоловік назвав не Клео, а Ліама. Це неабияк роздратувало принца, але він нічого не міг з цим вдіяти.
«Вплив графа Бенфілда в Імперії досить значний», — зауважила Клео.
Шляхтич перед ним широко посміхнувся. «Дійсно! Чутки про його подвиги поширилися аж до самих країв території Імперії. Якщо хтось на кшталт нього виступить посередником від мого імені, мені не буде про що турбуватися».
Клео проковтнув свої нарікання. «Гаразд. Я передам йому ваше прохання».
«Дуже дякую!»
***
«Усі, хто зустрічається зі мною, тільки й говорять про Ліама», — буркнув Клео собі під ніс, відпочиваючи після того, як дворянин пішов.
Лісітея залишилася поруч із ним. Як його старша сестра, вона теж належала до королівської родини, але добровільно стала лицарем, щоб захищати свого молодшого брата, у якого в палаці було напрочуд мало союзників. Оскільки вона охороняла принца, її уніформа була більш прикрашена, ніж у звичайного лицаря — ближча до парадної. Раніше вона носила волосся, заплетене у тугий пучок, але тепер воно хвилясто спадало довгим і прямим за її спиною.
«Ти не витримаєш, якщо будеш засмучуватися через це щоразу», — сказала вона. «Ці зустрічі заплановані з точністю до секунди на роки вперед, ти ж знаєш».
У міру того, як становище Клео в королівській родині покращувалося, все більше людей бажали зустрітися з ним. Не лише дворяни, а й купці та всілякі інші відвідувачі.
Клео не особливо насолоджувався жодним із їхніх візитів. «Як тільки я отримав перевагу над своїми братами, люди повністю змінили свою думку».
Лісітея добре пам’ятала, коли у Клео не було жодних союзників, про яких можна було б говорити. «Та все ж це доводить, як високо всі тебе зараз цінують», — сказала вона, намагаючись заспокоїти брата. «Звісно, є чимало підозрілих типів, але багато з цих людей заслуговують на довіру. Не сприймай це як належне».
Клео дивився на стелю. «Я не сприймаю. Я справді це розумію. Я тут зараз лише завдяки графу Бенфілду». Влада роду Бенфілдів — а конкретно Ліама — була єдиною причиною, чому він не загинув у боротьбі за трон.
Лісітея відчула полегшення, що Клео це зрозумів. «Багато дворян хочуть зустрітися з тобою, а Келвіна зараз немає. Все більше людей бажають покинути його фракцію й приєднатися до твоєї».
З кожним днем дедалі більше людей підозрювали, що принц Клео може стати наступним імператором. Проте це не означало, що Келвін більше не мав жодного впливу. Навіть якщо позиція Клео в боротьбі за трон зараз була кращою, розрив між двома кандидатами аж ніяк не був великим. Його нинішня вигідна позиція не змінювала того факту, що він був за крок від того, щоб втратити все.
«Я впевнена, що насправді всі хочуть бачити саме графа Бенфілда».
Ймовірно, це й було так. Проте, якби відвідувачі не хотіли мати нічого спільного з самим Клео, вони б не зустрілися з ним. Він міг припустити, що кожен, хто потрудився домовитися про зустріч, принаймні хотів, щоб він про нього дізнався.
Лісітея зітхнула. «З цим нічого не поробиш. Граф Бенфілд — твій найбільший прихильник. Якби не гроші графа та його військова підтримка, хто знає, де б ми зараз були? Я знаю, що тобі це не подобається, Клео, але не забувай бути йому вдячним».
Клео так багато скаржився, що Лісітея почала нервувати. Вона хвилювалася, що він якимось чином незадоволений родом Бенфілдів — Ліамом.
Клео іронічно посміхнувся їй. «Я просто втомився від усіх цих зустрічей, тому трохи бурчу».
«Ну, якщо це все…»
«На цьому наш перерва закінчується. Давай завершимо нашу наступну зустріч, сестро».
«Зрозуміла».
Закінчивши розмову, Лісітея відвернулася від Клео і надіслала повідомлення на планшет одному зі своїх підлеглих, щоб той впустив наступного відвідувача.
Спостерігаючи за нею, Клео прошепотів собі під ніс: «Зрештою, я — лише маріонетка графа».
Він не міг стриматися від скарг. Свою нинішню посаду він мав лише завдяки Ліаму. Щодня він був змушений стикатися з тим, що він анітрохи не змінився порівняно з тим, яким був раніше; його становище само по собі було таким же хитким, як і раніше.
Я такий самий, як і завжди. Я все ще слабкий.
Наступний відвідувач мав прибути будь-якої миті, але з якоїсь причини Лісітея виглядала збентеженою. Вона кинула погляд на Клео, явно не в дусі. «Відправ її геть за будь-яку ціну», — говорила вона у свій планшет. «Ми не зустрічатимемося з ніким, хто не входить у розклад».
Хтось, мабуть, силою прорвався всередину, щоб побачити Клео. Він почав нервувати, коли Лісітея важко зітхнула й повернулася до нього з невимовним виразом обличчя.
— Мати хоче тебе бачити.
Коли Клео почув, хто їхній таємничий гість, його очі розширилися. — Мати?!
Це була Аннабель Сере Ленгранд — рідна мати пари, яка досі ніколи не хотіла мати з ними нічого спільного. Ні Клео, ні Лісітея не могли приховати свого збентеження від її раптової появи. Клео приклав руку до обличчя, намагаючись вирішити, що робити. Зрештою, він не зміг знайти відповіді. «Сестро, як нам діяти?»
— Спочатку я запитаю, чого вона хоче. Потім вирішимо.
Поки Клео спостерігав, явно збентежений появою своєї давно відсутньої матері, збентежена Лісітея вийшла назовні.
— Чого ж вона хоче після стількох років?
Звісно, він мав певне уявлення. Але це лише ще більше його дратувало.
***
Важко було описати, що відчував Клео після зустрічі з леді Анабель.
Завдяки технологіям омолодження леді виглядала як молода жінка. Якби їй не сказали, ніхто б не здогадався, що вона вже в тому віці, коли можна мати онуків. Вона легко могла б видати себе за старшу сестру Клео, а не за його матір.
Вона була одягнена в яскраву сукню з великим декоративним коміром, що робило її схожою на ящірку з рюшами. Її зачіска також була незвичайною — волосся було скручене на маківці, наче цибулина. Вона здавалася такою самою, як і раніше, за винятком однієї істотної відмінності. Раніше вона взагалі не цікавилася своїми дітьми. Тепер же вона сиділа перед Клео і розмовляла з ним із привітною посмішкою.
— О, Клео. Ти так виріс, що я ледь тебе впізнала. Я чула, знаєш, що ти тепер маєш більше влади в палаці, ніж принц Келвін. Хіба не так?
Клео та Лісітея були здивовані веселим настроєм своєї матері. Леді Аннабель, як вважалося, зачинилася в палаці, подалі від зовнішнього світу. Її унікальний стиль, ймовірно, був наслідком її ізоляції від широкого світу. Проте вона не була настільки ізольована, щоб не чути про успіхи свого сина, і тепер вона спеціально вийшла, щоб зустрітися з ним.
Стоячи позаду й збоку від Клео, Лісітея кинула на матір кислий погляд. Хоча леді Аннабель посміхалася Клео, вона навіть поглядом не обдарувала Лісітею.
«Чому ж, такими темпами ти можеш стати наступним імператором, Клео», — продовжила вона.
«Хто знає? Наразі це ще далеко не вирішене питання».
Аннабель широко розплющила очі, почувши його нерішучу відповідь. — Що ти кажеш?! Келвін може й є наслідним принцом, але зараз він далеко від палацу. Він залишив себе беззахисним, поки воює з Автократією. Ти мусиш скористатися цією нагодою, щоб зміцнити своє становище!
Вона не помилялася. Поки Келвіна немає, Клео мав би розширювати вплив своєї фракції в палаці, але він майже не брав участі в цій справі. «Це в руках графа Бенфілда».
Зі згадкою імені «Бенфілд» погляд леді Аннабель загострився. Схоже, вона відчувала певну ворожість до роду Бенфілдів, якщо не до самого Ліама. «Клео, я розумію, чому ти так прихильний до графа Бенфілда. Це тому, що він підтримав тебе, коли тобі було важко, чи не так?»
Клео ледь стримався, щоб не вибухнути сміхом у відповідь. Він думав відповісти саркастично, але також переборов це бажання. «Мабуть, так, так».
На відміну від того, хто нас покинув, — процідив він про себе. Проте вголос він більше нічого не сказав, щоб не розпочати сварку зі своєю рідною матір’ю.
Леді Аннабель, здавалося, все одно вловила його почуття. «Я щиро шкодую про те, що зробила. Тобі, мабуть, було дуже важко. Я знаю, що мала б залишити тебе під опікою моєї родини ще багато років тому». Виглядаючи справді розкаяною, вона стиснула руку Клео у своїй.
За спиною Клео Лісітея нахмурилася, дивлячись на її зухвалість, і пробурмотіла: «Ти думаєш, що можеш просто…»
Аннабель, здавалося, не чула її. «Та все ж недобре так цілком покладатися на когось. Якщо ти й надалі будеш залежати від роду Бенфілд, це спричинить проблеми для твого правління».
«Я впевнений, що так, але…»
Якщо Клео успадкує трон за таких обставин, рід Бенфілд стане проблемою. Для них не може бути більшого досягнення, ніж вивести Клео на трон. Він буде перед ними в величезному боргу, що змусить його надавати їм преференції, надаючи їм абсурдний вплив в Імперії. Рід Бенфілд буде правити в палаці, і Клео не зможе керувати без їхнього схвалення.
Але якщо Клео поводитиметься з ними холодно після того, як вони допоможуть йому стати імператором, його власна репутація постраждає. Його правління виявиться нестабільним, якщо ніхто не віритиме, що отримає від нього нагороду за вірну службу.
У будь-якому разі, зрада роду Бенфілд на цьому етапі лише послабила б позиції фракції Клео, зменшивши його вплив у палаці. Тоді у нього залишилося б дуже мало ходів. Клео повністю покладався лише на одну силу — рід Бенфілд. Але це було те, з чим він мусив змиритися з самого початку.
— Якби не рід Бенфілд, мамо, я, найімовірніше, не зустрічався б із тобою так.
Зрештою, у нього не було іншого вибору, як покладатися на них.
Так було, доки леді Аннабель не запропонувала йому новий варіант. «Ти просто відчайдушно прагнув вижити, чи не так?» — відповіла вона. «Але тепер твоє становище не таке слабке, як було раніше».
«Що ти маєш на увазі? Що, на твою думку, я можу…»
Не встиг він запитати, що саме вона має на увазі, як голос леді Аннабель заглушив його. «Скористайтеся домом Ленграндів. Тобі не потрібно повністю відмовлятися від графа Бенфілда; просто потроху, крок за кроком, покладайся на дім Ленграндів дещо більше. Так ти зможеш не дати графу Бенфілду тримати всі карти в руках».
«Що—?!» — це здивоване вигукнуло хтось з-за спини Клео. «Не слухай її, брате! Аристократія не сприйме раптового переходу влади до дому Ленграндів!»
Клео серйозно поставився до поради Лісітеї, але не міг позбутися думки: чи справді розумно й надалі повністю покладатися на графа Бенфілда? Чи було б так уже й погано досягти трохи більшої рівноваги за допомогою роду Ленграндів?
Рід Ленгранд звернувся до Клео лише тоді, коли з’явилася ймовірність, що він може стати наступним імператором, тож вони навряд чи заслуговували на довіру. Проте ідея використати їх, щоб дещо врівноважити владу Ліама, здавалася достатньо вагомою, щоб проігнорувати це. Вплив Ліама був настільки великим, що Клео розглядав можливість прийняти пропозицію, незважаючи на ненадійність роду Ленгранд.
Якщо я нічого не зроблю, я ніколи не буду нічим більше, ніж маріонеткою. Я не маю наміру чинити опір цьому. Не маю, але… Звісно, я можу принаймні зробити попередній крок заради власного майбутнього, чи не так?
Зрештою, він вирішив прийняти допомогу дому Ленгранд, щоб послабити позиції Ліама та дещо пом’якшити власне почуття неповноцінності.
«А що в цьому поганого? У моїх жилах теж тече кров роду Ленграндів. Іншим аристократам теж не сподобалося б, якби я покинув своїх кровних родичів, чи не так?»
Лісітея не знала, що на це відповісти. Дійсно, аристократичне суспільство дуже цінувало кровні зв’язки, тож Клео виглядав би ненадійним, якби покинув стосунки з родиною своєї рідної матері.
«Можливо, це й так, — сказала вона, — але як ти збираєшся пояснити це графу Бенфілду?»
«Я впевнений, що якщо я відверто з ним про це поговорю, він зрозуміє». Моє становище все ще нижче за його, але я не можу залишатися його маріонеткою назавжди.
Таким чином, рід Ленгранд закріпив своє становище у фракції Клео.
***
«Мабуть, тобі теж нелегко», — сказав мені одного дня Маріон, коли я був зайнятий роботою.
Я не знав, що відповісти на це розпливчасте зауваження. Я міг би просто проігнорувати його, але тоді Маріон, мабуть, почав би говорити без кінця, тож я вирішив погодитися з ним.
«У якому сенсі?» — запитав я.
Маріон захоплено нахилився вперед. Мабуть, його дуже цікавило те, про що він збирався розповісти. «Я маю на увазі дім Ленгранд. На цей момент усі вже чули про зустріч Ренді з принцом Клео».
Він відкрив голографічний дисплей на своєму планшеті. Він нагадував щось на зразок інтернет-форумів з мого минулого життя. На екрані різноманітні люди анонімно обговорювали чутки, що ходили палацом. Більшість із них були безпідставними нісенітницями, але час від часу хтось публікував щось правдиве. Тож не можна було все це просто відкинути.
Маріон показувала мені обговорення чуток про зустріч Клео та Ренді.
«Принц Клео, як відомо, планує зустрічі за кілька років наперед, але він зробив виняток, щоб побачитися зі спадкоємцем роду Ленгранд».
«Тож родина його біологічної матері нарешті втручається?»
«На цей момент це, безумовно, трохи запізно. Але здається, є якась причина, чому він зустрічається з ними саме зараз».
«Ймовірно, йому набридло те, як поводиться граф Бенфілд».
«Усі знають, що провінційні аристократи з глухоманії не мають манер».
«Будемо сподіватися, що граф поїде додому й зачиниться у своїх володіннях, щойно закінчиться його навчання».
«Цьому божевільному ідіоту, який обожнює війну, слід займатися лише боями й не втручатися в інші справи».
Було також багато дописів, що критикували мене. Оскільки Маріон спеціально показав мені це, він, мабуть, чекав від мене якоїсь реакції. Чи хотів він, щоб я розлютилася?
Я проігнорувала дописи й повернулася до своєї «роботи». «Це все, що ти хотів мені показати? Я зараз зайнята, тож чи не міг би ти залишити мене в спокої?»
Маріон опустив плечі. Мабуть, він був розчарований, що не зміг мене роздратувати. «Якщо хочеш знайти людей, які написали ці коментарі, я тобі допоможу», — сказав він. «Хоча, впевнений, тобі моя допомога не потрібна, з розвідниками, що у тебе на службі».
Якби я захотів, то міг би відстежити й усунути кожного з тих ідіотів, які мене зневажали в тому треді. Кукурі та його люди, без сумніву, впоралися б із цим без зайвих ускладнень. Але в мене не було часу на щось подібне.
«Нехай пишуть, що хочуть. Мені байдуже до пліток». Я закрив рота й повернувся до роботи.
Маріон кинув на мене роздратований погляд. «Як завжди старанний, чи не так? Неважливо, що ти кажеш — ти не можеш приховати цю природну старанність».
Цей хлопець теж мене не розуміє. Я, старанний? Він, мабуть, сліпий. «Ти хотів мене розлютити, показавши мені ці каракулі?»
«Саме так. Я думав, ти підеш шукати винуватців і розірвеш їх на шматки».
За кого ти мене взагалі маєш? У цьому всесвіті так багато людей мене оббріхують. Якби це було все, що потрібно, щоб мене розлютити, я б не протримався й секунди. Я міг лише уявляти, що мешканці моєї рідної планети говорили про мене за моєю спиною. Для громадян було природно оббріхувати політиків.
«Вибач, але в мене немає часу на твої витівки». Якби я був вільний, я б не проти полювати на тих, хто написав ці дописи, але зараз я справді був зайнятий.
«Шкода. Я з нетерпінням чекав, щоб побачити, як ти розлютишся».
Поки ми розмовляли, підійшов Ренді, як завжди в яскравому костюмі. З якоїсь причини він виглядав тріумфально, коли говорив зі мною. «Зроби й це, добре, Ліаме?»
Перед мною з’явився значний обсяг голографічних даних, коли він перекинув мені роботу, призначену йому та його посіпакам.
«Що це має бути?» — запитав я, грізно поглядаючи на нього.
Ренді посміхнувся мені зловтішно, очевидно, влаштовуючи мені дитячий жарт, незважаючи на свій вік — майже двісті років. «Оскільки ми в одній фракції, то маємо допомагати одне одному, чи не так? А ми тут досить зайняті, тож чи не міг би ти взяти на себе нашу частину цієї роботи? Ти ж спеціалізуєшся на таких рутинних справах, чи не так?»
Він вважає мене просто офісним планктоном, га?
Сказавши це, Ренді взяв своїх підлеглих і пішов. Навіть його посіпаки презирливо посміхалися мені, відходячи.
«Удачі, пане Старанний».
«Дійсно, добре мати талановитих друзів, чи не так?»
«Тобі краще все це зробити».
Я широко розплющив очі, дивлячись на ставлення, яке виявляли до мене підлабузники Ренді. Я не міг повірити, що ще є люди, які поводяться зі мною так. Я замислився, чи не варто мені переоцінити їх. Зрештою, їм знадобилася неабияка сміливість, щоб чіплятися до мене, коли всі вони знали, що їхнє становище значно гірше за моє. Звісно, я не міг відкинути ймовірність, що вони просто настільки дурні. Дивлячись на них, я остаточно переконався, що люди принципово не змінюються, хай якою вражаючою була освіта, яку їм надала аристократія.
Тепер, коли вони звалили всю цю роботу на мене, Маріон, здавалося, зглянулася на мене. «Потрібна допомога?»
Я зітхнув і переглянув дані, які дав мені Ренді. «Немає проблем. Просто роби свою роботу».
Я вирішив поки що поводитися чемно.
…Поки що.
***
Леді Анабель викликала свого племінника Ренді. Вони зустрілися в приміщенні неподалік від палацу, де наложниці імператора могли бачитися зі своїми родинами.
Ренді нервово розповів Анабель про дії Ліама. «Він не клюнув на приманку, незважаючи на те, як я зверхньо з ним поводився. Важко повірити, що він справді робив усе те, про що розповідають, під час навчального відрядження».
Ренді не можна було назвати талановитим, навіть у лестощах. Те, що він не закінчив навчання у майже двісті років, свідчило про його відсутність далекоглядності; крім того, не було нічого особливого, у чому він би виділявся. Його здібності в будь-якій сфері поступалися здібностям бюрократів на його робочому місці, яких наймали за їхній талант.
І це після того, як він скористався навчальними капсулами. Після цього процесу він розслабився з реабілітацією та тренуваннями, тож не покращився настільки, наскільки мав би. Загалом, він отримав найкращу освіту, яку міг надати йому його шляхетський титул, проте не мав чим цим похвалитися. Звісно, навіть Ренді був надлюдиною порівняно з простолюдином, але між тим, на що здатні він і Ліам, була величезна прірва.
Леді Аннабель зітхнула, дивлячись на свого нікчемного племінника. — Будь обережним, продовжуючи спостерігати за ним.
— Звісно. То коли рід Ленгранд очолить фракцію Клео?
Ренді турбувало лише те, як піднятися на вершину групи Клео. Леді Аннабель похитала головою, обурена тим, що племінник не розуміє суті справи.
— Що не так, тітко Аннабель?
— Трохи подумай головою, добре, Ренді? Коли саме я сказала, що ми підтримаємо Клео? Ми розвалимо його фракцію зсередини. Адже саме цього він і хотів би від нас. Леді Аннабель з самого початку не мала наміру допомагати Клео.
Ренді обурився цією новиною. «Але якщо ми це зробимо, рід Ленгранд нічого на цьому не виграє!»
«Заспокойся. Я подбаю, щоб ми щось з цього отримали».
Ренді намагався збагнути, що це означає. «Ти хочеш сказати, що маєш зв’язки з принцом Келвіном? Він найбільше виграє від поразки Клео». Келвін, очевидно, виграв би, якби Клео вийшов з конфлікту за право на престол, тож Ренді припустив, що його тітка Аннабель має якийсь зв’язок із наслідним принцом.
Однак леді Аннабель не відповіла на його запитання. Зрештою, вона не могла довіряти Ренді настільки, щоб поділитися з ним цією інформацією. Якщо він думав, що за цим стоїть Келвін, то їй було байдуже, що він помиляється. «Просто продовжуй спостерігати за Ліамом. Якщо він дасть тобі нагоду, усунь його. Але я хочу, щоб ти був дуже обережним. Я припускаю, що ти знаєш, скількох інших аристократів він знищив до цього часу? Ти не можеш дозволити йому взяти над тобою гору».
Ренді кивнув, злегка спітнівши від попередження леді Аннабель. «З-звичайно».
«Добре. Я знаю, що повторююся, але не зводи очей з Ліама. Цей шмаркач справді небезпечний».
Оскільки Ліам легко розправився з безліччю аристократів, леді Аннабель ставилася до нього з великою обережністю і дуже хвилювалася, доручаючи цю справу своєму племіннику.
Ренді тримав голову високо, не звертаючи уваги на її занепокоєння. «Не бійся. Я знайшов ідеальну людину для цієї роботи. З нею на нашому боці нам не доведеться хвилюватися».
«“Ідеальну людину”? Ця людина працює на тебе, правильно?» — суворо запитала Аннабель.
Ренді навіть не помітив, як змінився її вираз обличчя. «Ні, але немає причин для занепокоєння. Зрештою, це я її знайшов».
Леді Анабель притиснула руку до обличчя. Чи могла вона справді довірити це своєму некомпетентному племіннику? Її тривога лише зростала. Зітхнувши, вона вирішила, що доведеться розібратися в усьому самостійно. «Скажи мені, хто ця людина. Я сама трохи розшукаю інформацію".