Розділ 95: Темрява всередині (1)

— Хммм…

Залізний Колос стояв нерухомий, спостерігаючи, як юнак знову й знову обрушує на нього град ударів.

Десятки срібних кулаків врізалися в невидимий бар’єр, що оточував велетня, здіймаючи хвилі ударної сили, важкої, мов тонна сталі.

— Ця мала-гидота… просто не зупиниться.

Ледь поворухнувши зап’ястком, він відкинув Дандзо вдруге, з новими кривавими плямами на тілі. Та за кілька секунд той знову піднявся, і знову кинувся в атаку.

— Скільки ж у нього витривалості?

Погляд Залізного Колоса змінився, ковзаючи тінями, що звивалися навколо нього, мов гадюки.

— Син Місти… Він ще не показав справжніх можливостей. Він вичікує. Чекає ідеального моменту, щоб убити мене… Мислення досконалого вбивці. Я не бачу його, але відчуваю, як його погляд відтинає мене шар за шаром — як хижак, що оцінює слабкі місця здобичі.

Раптом гострий біль пройняв йому скроні. Щось спотворювало його відчуття, намагаючись вплинути на сприйняття. Думка одразу ж упала на найнебезпечнішу з їхньої групи.

Селіна, Відьма.

Її магія порушувала будь-яку логіку настільки, що навіть абсолютний захист Залізного Колоса інколи не витримував перед хитромудрими закляттями.

— Це покоління… інше.

Раз на кілька років народжувалися нові таланти — ті, кому судилося вести майбутнє за собою.

Кожне покоління мало свої сильні й слабкі сторони, але ці діти…

Це були маленькі чудовиська, які колись оголять ікла і виріжуть свої імена в історії.

Він був уже задоволений побаченим. Тепер залишалося лише підтвердити те, заради чого він прийшов.

Усі вони, серед нескінченного шквалу атак, повільно доходили до того самого висновку — цей бій нікуди не веде.

Супротивник грався з ними. І при цьому з невідомої причини… не вбивав.

Селіна першою сказала це вголос, надіславши свою думку магічним шепотом:

— Мені не подобається це говорити, але це не той ворог, якого ми можемо перемогти.

Дандзо фиркнув миттєво.

— Мені все одно. Поки я можу стояти, бій триває.

Його слова не мали логіки.

Його тіло рухалося не через силу волі — а через емоції.

Після їхнього останнього бою в храмі він зненавидів думку стояти збоку.

— Ти що, навіжений?! Подивись на себе! Ти весь у крові, і навіть жодного удару не завдав!

— Закрийся нахуй!

Дандзо зціпив зуби і знову рвонув уперед.

— Я краще помру, ніж відступлю зараз!

Це були просто слова — але він вірив у кожне з них.

Селіна різко видихнула:

— Я не кажу відступати. Кажу, що цей бій безглуздий. Найкраще — обійти його і з'єднатися зі старшими… або знайти Ранкера, Джейн.

Наступним заговорив Гоуст:

— І ти думаєш, що таке чудовисько просто стоятиме і дозволить нам піти?

Гоуст був кращим серед них у визначенні сили противника. А його наступні слова скували всіх крижаним холодом:

— Я можу з упевненістю сказати, що цей тип… не використовує навіть 10% — ні, 5% своєї повної сили.

Запала тиша.

— Тікати не варіант…

Селіна потерла лоба, обдумуючи ситуацію.

— То що нам робити?

І саме тоді вона побачила це.

Червоне око за маскою Залізного різко повернулося в її бік. Холод пробіг по її хребту.

Але вже наступної миті вона зрозуміла — дивився він не на неї.

А на когось позаду.

Вона повільно повернула голову.

Фрей Старлайт стояв там.

— Ти…

Чомусь він виглядав інакше.

Його присутність змінилася. Вираз обличчя був порожнім, аура — стримано холодною. А в очах тлів слабкий фіолетовий відблиск.

Він заговорив тихим, майже механічним голосом:

— Відповідай на моє запитання. Які умови телепортаційного закляття, яке ти використала раніше?

Без привітання. Без пояснень.

Фрей перейшов одразу до суті — до техніки, яку Селіна застосувала, щоб помінятися місцями зі своєю валізою, коли Залізний намагався затягнути її.

Вона насупилась:

— Навіщо тобі це? Яке до—

— Якщо хочеш, щоб це закінчилося, відповідай. Не змушуй мене повторювати.

Він урвав її холодно, його порожній погляд пронизував наскрізь.

Селіна скривилась, але відповіла.

Якщо у нього є план — варто спробувати.

— Моя техніка працює тільки на об’єктах з моєю міткою, як та валіза. Поки магія активна, я можу помінятися з нею місцями в будь-який момент. Або перенести будь-кого, до кого торкнуся.

Вона пояснила терпляче.

Фрей кивнув, ніби він і так усе знав, але потребував підтвердження.

— Ось і все, що мені треба було почути.

У цей момент Залізний відкинув Дандзо і зробив крок уперед.

Фрей не звернув на нього уваги.

І тоді він зробив те, що ніхто не очікував.

Він підійшов і міцно обійняв Селіну.

Її мозок на секунду просто зупинився — а потім вибухнув.

— Що ти робиш ідіот?!

Вона забилася, намагаючись його відштовхнути, але Фрей був набагато сильнішим фізично.

Та паніку спричинило не його раптове обіймання.

А те… що він збирався зробити наступним.

— Ні… тільки не це…

Обличчя Селіни зблідло, коли Фрей різко вдарив ногою по підлозі — і обидва зірвалися з поїзда вниз, у бездонну темряву.

Очі всіх розширилися, коли вони побачили, як Фрей і Селіна падають у прірву.

Навіть Залізний, попри свою холодну стриманість, закричав:

— Ні!

І, не вагаючись ні секунди, кинувся слідом.

Данзо й Гоуст дивилися, їхні обличчя перекошені від нерозуміння.

Вітер свистів повз вуха Селіни, поки вона кричала.

Її розум захлиснула паніка, коли земля стрімко наближалася з моторошною швидкістю.

Інстинктивно вона спробувала активувати магію — телепортувати їх назад у безпечне місце.

Але щойно вона це зробила, її пронизало жахливе усвідомлення.

«Моя магія… не працює?!»

Наче у відповідь на її думки, Фрей легенько приклав палець до її вуст і прошепотів на вухо:

— Не зараз.

Селіні здалося, ніби все, що сталося досі, — лише жахливий кошмар…

Адже юнак, що тримався за неї, залишався застигло спокійним, його вираз обличчя не змінився, хоч вони падали з убивчою швидкістю.

Ще дивніше… якось він стримував її магію.

Вона зціпила зуби, вдивляючись у його обличчя за кілька сантиметрів від свого… усвідомлюючи, що тепер її доля повністю в його руках.

Усе це відбулося менш ніж за п’ять секунд. І ще через кілька, Залізний уже летів їм назустріч зверху, стрімко падаючи.

У ту мить щось усередині Селіни прокинулося знову, коли Фрей прошепотів ще раз:

— Тепер.

Одне слово — і магія Селіни спалахнула.

І миттєво обидва зникли, залишивши по собі лише валізу.

Час Фрея був бездоганним — рука Залізного була всього за мить від того, щоб їх схопити.

Він із невірою дивився на валізу, яка впала на землю і розлетілася на шматки.

Зрозумівши, що сталося, Залізний розвернувся і стрімко полетів назад до поїзда — повністю введений в оману.

Над поїздом, із повітря, знову з’явилися Селіна й Фрей.

Щойно її ноги торкнулися твердої поверхні, Селіна впала навколішки, хапаючи повітря після цього божевілля.

Її широко розплющені очі метнулися до Фрея Старлайта, який стояв так, наче нічого й не сталося.

Більше того — він витягнув меч і спрямував його в конкретну точку.

— Для того, хто так відчайдушно намагається нас убити, ти дуже поспішно кинувся за нами… Невже ти настільки хочеш зробити це власноруч?

Його слова й лезо були спрямовані на Залізного, який уже повернувся.

— Малий суч… —

Гуркотливий голос Залізного прогримів з-під маски — Фрей успішно його спровокував.

— Міраж.

Без жодного попередження Фрей рвонувся вперед.

У мить ока навколо з’явилося тридцять однакових копій Фрея, що атакували Залізного з усіх боків.

Десятки чорних розрізів градом падали на енергетичний бар’єр, який його оточував. Але, як і раніше — жоден не зміг пробити непробивну броню.

Його аура… його контроль над нею різко зріс. Що, чорт забирай, відбувається з цим хлопцем?

Думки Залізного закрутилися в хаосі — все змінилося.

Але результат лишився тим самим — його супротивник усе ще був значно слабший.

Невдовзі всі клони Фрея зникли, лише післяобрази, що розчинилися в повітрі, залишивши тільки справжнього.

Фрей тепер висів над Залізним, його меч пульсував темною аурою, що розросталася, немов жива.

— Десять тисяч кроків Тіні: Безмежна темрява.

Відчувши ту саму атаку, що й раніше, Залізний пирхнув під маскою.

— Знову це?

Гравітація довкола нього посилилась, коли він підняв руку у бік Фрея.

— Так, сильніша, ніж минулого разу… визнаю. Але все ще недостатньо, щоб хоч якось на мене вплинути.

І він мав рацію — Фрей знав це краще за всіх.

— Авжеж.

Та щойно темрява на його мечі досягла піку, Фрей рвонув уперед — пролітаючи повз Залізного повністю.

— Але я цілився не в тебе.

У ту мить… істинні наміри Фрея стали очевидними.

Ціллю його меча був не Залізний.

А спляча дівчина за його спиною.

Якби Залізний не носив маску, його обличчя було б бурею — шоком, жахом… і страхом.

— Ні!!

Руйнівний удар Фрея прорізав повітря — спрямований прямо у Серіс Мунлайт.

І в ту ж мить Залізний перестав гратися.

Розірвавши сам простір, він рвонувся вперед.

У спалаху чистої сили він пробився крізь удар Фрея, розтрощив його меч і відкинув його геть.

Але роблячи це — ставши перед Серіс і прикривши її собою —

Він повністю розкрив свої справжні наміри.

Лють Залізного спрямувалася на Фрея, який лежав розбитий на даху поїзда.

А за його спиною дівчина лишилася неушкодженою.

Це було незаперечно.

Атака Фрея Старлайта мала б убити Серіс.

На це він був готовий піти.

— Що до біса, відбувається? Він… захищає її?

Голос Данзо був порожнім від шоку, коли поруч з’явився Гоуст.

— Схоже, тут щось значно глибше… те, чого ми поки не розуміємо.

Селіна застигла на місці, її погляд метався між Залізним і Фреєм Старлайтом.

Останній уже силкувався підвестися — його тіло просочене свіжою кров’ю.

Він міцно тримався за голову. Холодний, порожній погляд, що був раніше, зник — замінений глузливою посмішкою.

— Ця жалюгідна вистава… тут і закінчується, Хайзенберґ.

Ледь стоячи на ногах, слова юнака мали вагу.

— Хайзенберґ… Один із трьох найсильніших воїнів Родини Мунлайт?!

Голос Селіни тремтів від недовіри.

Неможливо.