Розділ 91: Покидаючи храм (2)

Еллен перейшла до наступної групи.

"Тепер — родина Санлайт…"

— Дан Поляріс, Скаріт Санлайт, Еван Санлайт, Рагна Клауд.

Я глянув на дітей Іріс.

Вони вижили.

Як не дивно, загинули лише двоє елітних першокурсників… Один з них — Фейріт, зрадник.

Другий — той книжковий черв’як із Класу А… Томас Нют, який займав дев’яте місце.

З його смертю, Адріана втратила друга.

Так і мало бути за сюжетом роману.

У списку родини Санлайт було напрочуд багато імен.

До Дана, Скара, Еван і Рагни, Еллен додала ще кількох:

"Кайл Волкер, Джин Довер, Аарон Сміт. Це остаточний список. Усі призначені до родини Санлайт вирушать на південь, у Неоклас."

Прибічники Фейріта… теж вижили.

Отже, родина Санлайт отримала аж сімох. Значно більше, ніж Старлайт.

— То я їду в Неоклас, га? — пробурмотів Рагна, невдоволений.

Хоча для нього вибір родини був несуттєвим — Санлайт спеціалізувалися на вибухових стилях бою, їхні основні елементи — Вогонь і Блискавка. Це було непогане місце для нього.

Неоклас був південною столицею, домом родини Санлайт — одним із найкрасивіших місць для життя. Хто потрапляв туди, по суті, вигравав у лотерею.

Залишалася лише одна родина.

"Тепер — родина Мунлайт. Імена такі…"

— Серіс Мунлайт, Гоуст Умбра, Данзо Смешер, Фрей Старлайт.

У залі знову запала тиша.

Перший, хто озвався, висловив думку всіх:

"Та що це за команда така?"

І справді.

Серіс — логічний вибір. Але Гоуст Умбра? І ще гірше… Фрей Старлайт?

"Хіба вони не ворогують з ним?"

"Чули ж… той відомий інцидент, коли він намагався—"

Шепіт переріс у гул.

Я лише холодно оглядав зал.

— Отже, цього разу ми разом, — спокійно зазначив Данзо, не звертаючи уваги на дурні балачки навколо. Одна з причин, чому я полюбляв його компанію.

— Виходить так.

Але думки мої були не про це.

Гоуст Умбра… Він теж не мав бути у Мунлайтів.

Хтось із його рівнем мав би отримати запрошення від усіх трьох великих родин, як і Сноу.

Чому саме Мунлайт?

Я не розумів його мотивів.

І мені не подобалися відхилення від сюжету.

Еллен, не гаючи часу, продовжила. Їй іще потрібно було оголосити команди старших курсів — і вона вже ледве стримувала втому.

"Ті, хто призначені до родини Мунлайт, вирушать на захід… Ваш пункт призначення — Вінтерфелл."

"І тепер — ваші нові одногрупники…"

Почалося. Заміни для тих, хто загинули.

"Це талановиті маги з класу зрадника, Кая Люка. Після нещодавніх подій було вирішено інтегрувати найкращих із них у елітний клас. Отже… Прошу вийти вперед."

З-за спини Еллен вийшли двоє.

Перший — юнак у довгому синьому вбранні, з м’якими рисами, блакитними очима й золотавим волоссям.

Але я дивився не на нього.

Всю мою увагу поглинула друга постать.

Дівчина.

Чорний капелюх мага. Волосся — чорне, мов ніч, спадає водоспадом.

Криваво-червоні очі. Відповідні сережки. Родимка під нижньою губою.

Погляд — холодний, незворушний.

А я лише посміхнувся.

Створена мною героїня — тепер стояла в реальності.

Еллен оголосила:

— Маг, Ксав’єр Адамс — офіційно приєднується до Класу А. А чаклунка, Селіна Хемсворт — буде зарахована до Класу B.

Одна мить — і сюжет знову змінився.

Героїня, яка мала опинитися в Класі А, тепер була в Класі B.

Разом зі мною.

Ще більше мене здивувало наступне:

— Ксав’єр приєднається до команди, що вирушає на південь до родини Санлайт. А Селіна — до команди, призначеної до Мунлайт. На цьому все.

Я не стримав тихого сміху.

Ця подорож буде ще дивнішою, ніж я думав.

…

…

…

Оголошення команд старших курсів тривало ще годину.

У мене не було вибору, окрім як терпіти.

У ті хвилини я заздрив Сансі.

Принц і принцеса були звільнені від присутності — вони прямували просто до імператорської родини. Кандидатка у святі — Емілія Атаракс — вирушила до церкви.

Їх оминула ця нудна церемонія.

Нарешті, після вічності чекання…

Еллен завершила промову, виділивши головне:

— Починаючи новий етап, ваші ранги оновлено. Перевірте свої карти.

Я глянув на свою золоту карту.

"Фрей Старлайт — В-6"

Мій ранг піднявся з дев’ятого до шостого.

— Га?! Чому мій ранг бляха упав?! — рознісся з боку обурений крик Рагни.

Еллен не дала емоціям розгорітися й продовжила спокійним голосом:

— Ваше перебування у великих родинах значно вплине на ранги. Тож, викладайтеся до кінця. Храм вже не той, що був колись — ми маємо ставати сильнішими. Набагато, багато сильнішими. Успіхів.

Після цього, Еллен відступила назад, і позаду неї спалахнули нові списки рангів.

---

Оновлені ранги

Перший курс, Клас B:

Серіс Мунлайт — B1Селіна Хемсворт — B2Санса Валеріон — B3Рагна Клауд — B4Данзо Смешер — B5Фрей Старлайт — B6Клана Старлайт — B7Адріана Хайджефорн — B8Кайл Волкер — B9Ян Довер — B10"Багато що тепер змінилося."

…

…

…

— Перепрошую… Я нічого не змогла зробити.

— Все гаразд. Навіть із твоєю посадою, Адо, зупинити дві великі родини було неможливо.

"…"

— Адо?

— Так… Можливо, я й не змогла запобігти цьому, але допоможу тобі всім, чим зможу.

— Я ціную це… Але як саме ти плануєш це зробити?

Моя сестра усміхнулася з-за екрана, у її голосі прозвучала легка пустотливість.

— Дізнаєшся, коли дістанешся до Вінтерфелла.

— Тобто це сюрприз?

— Можеш чекати з нетерпінням~

Її голос почав тонути в шумі довкола. Не бажаючи напружувати розмову, я швидко натиснув кнопку завершення виклику.

— Добре.

Вимкнувши наручний годинник, я знову зосередився на оточенні.

Ми тепер перебували в зовсім іншому районі Белграду, імперської столиці — в районі, наповненому оглушливим, хаотичним гомоном.

— Як же дратує.

Коли вплив храму валився, а імперія хиталася на межі війни, телепортаційні брами стали настільки переповненими, що використовувати їх було просто нереально.

Та й узагалі… Брам було обмежена кількість, а людство так і не змогло відтворити їх. Вони просто з’явилися разом із Катастрофою чотириста років тому.

Тож залишався другий за швидкістю спосіб пересування імперією — той самий, через який у мене вже гупало у скронях від шаленої какофонії.

Ельпафіонські поїзди.

Високошвидкісні металеві гіганти, створені для того, щоб прорізати землю з жахливою швидкістю, ігноруючи можливість сходу з рейок. Технологічне диво, розроблене великими родинами.

Усього було тридцять п’ять таких поїздів, кожен з яких з’єднував різні регіони імперії. І зараз я стояв перед одним із них.

Цей залізний левіафан був одним із небагатьох, здатних прориватись крізь крижані пустки Західного Вінтерфелла.

Але коли я придивився… він виявився ще більшим, ніж я уявляв.

На мить я навіть завмер, охоплений враженням від його масштабів.

— Вперше бачиш? — спитав Данзо, який стояв поруч і одразу вловив мою реакцію.

— Щось на кшталт цього.

Моя розмита відповідь змусила його підняти брову. Урешті-решт, я спадкоємець великої родини — дивно було б ніколи не їздити поїздом.

На щастя, я вже підготував пояснення.

— Я з дитинства користувався телепортаційними брамами. Мені просто не випадало нагоди поїхати поїздом.

Данзо прийняв пояснення — що тільки зробило його відповідь більш передбачуваною.

— Іноді я забуваю, що ти просто розбещена шмаркля.

Я криво всміхнувся після його шпильки.

Фрей міг і бути розпещеним аристократом… але він взагалі не мав би зараз бути живим.

А я… Я провів більше часу в Землях Кошмарів і Секті Тіні, ніж у самій імперії.

Називати себе «розбещеним» звучало абсурдно.

— Схоже, ми скоро вирушаємо.

Раптовий голос урізався в розмову, змусивши і мене, і Данзо здригнутися.

Повернувшись, ми побачили Гоуста, який з’явився буквально нізвідки.

— Чорт! Я ледь язика не прикусив! Звідки ти, чорт забирай, узявся?! — вигукнув Данзо, щиро переляканий.

Обличчя Гоуста залишалося незворушним.

— Я тут давно. Ви просто не помітили.

Я зітхнув, визнаючи очевидне.

Вбивці на кшталт нього вміли зникати на фоні.

Але Гоуст був не єдиний, хто вже тут.

Усі зібралися — отже, час вирушати майже настав.

Я помітив Серіс Мунлайт неподалік, поруч із Селіною Хемсворт — магинею, яка нещодавно приєдналася до нас.

— То це та відьма, через яку ми всі втратили ранг… — буркнув Данзо.

— Ти хотів сказати: через яку ти втратив ранг.

Обличчя Данзо потемніло від такої швидкої поправки.

Зрештою, Гоуст досі був другим у Класі А.

— Ах ти гнидо— хочеш бійки?!

— Аж ніяк. Просто констатую факт.

Ще трохи — і вони б уже билися. Я швидко став між ними.

— Гей, гей. Хоча б дочекайтеся, поки приїдемо. Я навіть не хочу уявляти, що буде, якщо ви влаштуєте бійку зараз.

Данзо пирхнув і відійшов, тоді як Гоуст лише злегка нахилив голову.

— Але ж я не намагався почати—

— Стоп. Я знаю. Тому не кажи більше нічого.

Його прямолінійність дратувала майже всіх.

Але важливіше інше…

Те, що Гоуст сам підійшов до нас, — рідкісний випадок… і можливість.

— Гоуст, можна дещо спитати? Особисте.

Наші погляди перетнулися на мить, перш ніж він відповів своїм звичним монотонним голосом:

— Залежить від питання.

Те, що він не відкинув пропозицію одразу, уже було добрим знаком.

— Чому родина Мунлайт?

Данзо, який щойно відвернувся, миттєво знову повернув голову — зацікавлений.

Гоуст не вагався ні секунди.

— Все просто… Бо ти тут, Фрей Старлайт.

— Га? Що це—

— Усі зібралися.

Незнайомий жіночий голос обірвав моє питання.

Ми повернулися одночасно.

Перед нами стояла жінка — на високих підборах, у довгій хутряній шубі, темних окулярах.

Її коротке чорне волосся обрамляло обличчя з виразом абсолютної зверхності.

Вона виглядала як пихата жінка років двадцяти восьми.

Але тиск, який вона випромінювала… і те, як її голос лунав у наших головах… доводили, що вона зовсім не проста.

Вона недбало махнула рукою.

— Не марнуймо часу. Оскільки ваші інструктори… відсутні, я особисто наглядатиму за вами під час цієї поїздки.

Потім вона самовдоволено всміхнулася.

— Моє ім’я — Джейн Мунлайт.

У той самий момент очі всіх старшокурсників родини Мунлайт спалахнули захопленням.

І я одразу зрозумів чому.

Джейн Мунлайт — одна з Топ-15 найсильніших у всій родині.

Я не знав, до якої категорії вона належить, але це й не мало значення.

Бо її погляд був спрямований лише на двох.

На Серіс Мунлайт.

І на мене.

Тиск був неприємний, але вона хоча б не перестаралася.

Та головне — її поява нагадала мені про професорку Софію, яка мала бути нашою кураторкою.

За чутками, вона отримала смертельну рану й десь відновлюється…

Але це були лише чутки.

Хто б це не був — вона чи Бонатіро, вони двоє зникли досить давно.

— Ми вирушаємо негайно, дітки. Вас розподілять по різних вагонах за курсами — кожен курс матиме власний.

Джейн дістала чорну карту й підняла її, щоб усі бачили.

— Ви всі отримали такі на вході на станцію. На них зазначено ваш вагон і номер місця, тож я не хочу бачити жодного хаосу.

В її голосі читалося справжнє роздратування тим, що їй довелося взяти на себе цю роль.

Вона вже збиралася піти, дозволивши нам самим розбиратися, коли раптом згадала:

— Ах так. Ледь не забула — з нами їхатимуть звичайні цивільні. Це не приватна поїздка, тож поводьтеся пристойно~

І щойно вона вимовила це, гучний гудок поїзда прорізав повітря, викликаючи хвилю здивованих вигуків навколо.