Розділ 90: Покидаючи храм (1)

— Очима Фрея Старлайта —

Тієї ночі, після несподіваної зустрічі з Уріель, я повернувся до Елітного гуртожитку, намагаючись усвідомити почуте.

«Родина Мунлайт хоче мене…»

Їхня спеціалізація — Контроль Хвиль та списомистецтво. Їхній головний елемент — вода, а вища спорідненість — лід.

Звісно, серед них було чимало тих, хто міг би допомогти мені як мечнику. Та що стосується володіння мечем — тут ніхто не міг зрівнятися з родиною Старлайт.

Тож, як і натякала Уріель, хтось втрутився у процес відбору.

Я зайшов усередину гуртожитку. Тьмяні коридори тягнулися попереду, тихі й порожні… поки я не побачив щось у кінці.

Точніше — когось.

Єдине світло лилося з місячних променів, що падали крізь вікна, тому впізнати її одразу було складно.

Дівчина із золотим волоссям, боса, в білій нічній сорочці.

Вона йшла вперед важкими кроками, ніби не усвідомлюючи, де перебуває.

«Санса… Вона повернулася?»

Після інциденту я чув, що вона пішла. І все ж — ось вона, стоїть прямо переді мною.

Коли ми увійшли у поле зору одне одного, наші погляди перетнулися… але вона не відреагувала.

— Гей, Сансо.

Я заговорив першим.

Нуль реакції.

Вона й далі рухалася вперед, повністю ігноруючи мене, нічна сорочка вільно спадала з її тендітної фігури.

— Сансо… що ти—?

І тоді я помітив, що щось не так.

Її золоті очі були широко розплющені, але всередині мерехтів темний пульсуючий відблиск — неприродний, моторошний.

Вона… лунатик?

— Гей! Ти—

Я схопив її за руку й зупинив.

У ту ж мить, як мої пальці торкнулися її шкіри, золоті зіниці сіпнулися, і зловісне світіння зникло, наче його ніколи й не було.

— Е? Фрей?

— Нарешті прокинулася.

— Чому я тут… одягнена так? Що відбувається?

Їй знадобилося кілька секунд, щоб усвідомити ситуацію — стоїть посеред коридору гуртожитка, у нічній сорочці, перед тим, кого не чекала побачити.

На її щоки повільно проступив рум’янець.

Я делікатно відійшов, даючи їй трохи простору.

— Ти… зазвичай ходиш уві сні?

Вона затримала подих, перш ніж нерішуче відповісти:

— Я… я не знаю. Такого ніколи не було.

— Ясно… Що ж, у будь-якому разі — з поверненням.

Санса кивнула. Я жестом показав у бік її кімнати — з огляду на її вигляд вона не стала заперечувати.

— Не дивись так довго.

— Та-так… добре.

Ми йшли мовчки, поки не дійшли до її кімнати — однієї з найкращих у гуртожитку.

— Ем… дякую, Фрей.

— Нема за що. Надобраніч.

Я розвернувся і попрямував у свій бік.

Та з якоїсь причини я відчував її погляд у себе на спині.

Чому — не знав. Але довго над цим не думав.

Так і завершилася моя дивна ніч.

---

Невдовзі храм зробив офіційне оголошення — і воно сколихнуло всіх.

Як і натякала Уріель, нас відправляли геть.

Того дня всі Елітні Учні зібралися в Елітному залі, очікуючи на результати розподілу.

Як завжди, керувала всім Еллен.

Попри свій дитячий вигляд та маленький зріст, її владний голос не залишав місця для найменшої неуважності.

— Через нинішній стан храму, всі Елітні Учні будуть направлені до Великих Родин на місячний період тренувань. Розподіл проведено за безпосереднім запитом самих родин, тому не оскаржуйте результатів.

— Щодо Елітного Рейтингу: порожні місця будуть заміщені, імена тих хто…будуть зняті. Оновлений список оголосять пізніше.

Вона зробила коротку паузу, звіряючись зі списком у руках.

— Тож, нас роз’єднають.

Це мовив Рагна Клауд, що стояв поруч із мною та Данзо.

В атмосфері відчувався напружений передчуття — усі чекали, куди саме їх відправлять.

Данзо сьогодні був особливо тихим.

Знаючи його характер, я одразу відчув — щось не так.

Я перевів погляд на його руки, обмотані кривавими бинтами.

І не стримався від запитання:

— Данзо… що сталося з твоїми руками?

— Хм?

Він поглянув на них, перш ніж відповісти хриплим голосом:

— Це? …Та нічого.

Але Рагна знав краще.

— Ти знову перетренувався, так? З того дня ти тільки це й робиш.

— Замовкни… Неправда.

Данзо голосно пирхнув, але Рагна лише розкрутив списа й розсміявся:

— Тренуйся скільки хочеш! Але я не дам тобі мене обігнати! Ха-ха-ха!

— …

Я мовчки слухав.

Данзо… він що, пробуджується раніше, ніж мало статися?

У першій версії історії він був пізнім проривом — попри талант, йому знадобилося надто багато часу, аби розбудити свій потенціал.

Але зараз… Я бачив той погляд. Ту рішучість.

Схоже, цього разу звіра розбудять значно раніше.

Саме тоді я відчув на собі чийсь погляд.

Повільно обернувся — і побачив дівчину з білим волоссям.

— Клана…

Щойно наші очі зустрілися, вона різко відвернулася.

І я згадав — як поцілував її тоді. Раптово. Без жодного попередження.

Скільки б я не думав про це — це було... дивно.

Уявіть: ви боретеся з десятками ворогів, і раптом з’являється хтось, хто… цілує вас.

Я важко зітхнув, згадуючи той абсурдний момент.

Та, як я казав раніше…

Очки досягнень — це все, що має значення.

Навіть якби місія вимагала від мене більшого, ніж поцілунок, я б зробив це.

У тілі Фрея були певні переваги — гріх було б ними не скористатися.

На щастя, Еллен своїм голосом обірвала мої недоречні думки.

— Вибачте за затримку. Розподіл такий… Для першокурсників:

На величезних екранах спалахнули списки.

— Родина Старлайт: Сноу Леонхарт.

На згадку його імені всі погляди звернулися до юнака серед натовпу.

Під час недавніх подій він проявив себе блискуче — його навички, його сила, кількість убитих ворогів.

Без сумніву, він найсильніший серед першокурсників.

Не кажучи вже про дивний феномен під час бою… Хоча більшість не помітила, Рагна відразу прокоментував:

— Той хлопець… він же використав лід, так?

Величезна кількість подій, що накладалися одна на одну, змусила людей забути той момент.

Сноу Леонхарт, уже володіючи трьома елементами, продемонстрував четвертий — і вищий, майже без зусиль, наче мав його від народження.

Тепер плітки про нього ширилися, мов лісова пожежа. Так званий вундеркінд. Шепіт заповнив кожен куточок зали.

Але сам Сноу лишався незворушним, легко кивнувши після оголошення.

Еллен продовжила:

— Разом із Сноу, Клана Старлайт, Лара Крофт та Адріана Хайджефорн. Вони вирушать завтра на схід, у гори Оклаc.

Одразу в залі здійнявся шепіт.

— Що коїться з родиною Старлайт?

— Їхні вибори якісь слабкі… але вони забрали Сноу Леонхарта.

— А як же Фрей Старлайт? Він же спадкоємець. Чому вони не запросили його?

Зітх.

Я знав, що це буде.

Родина Старлайт зараз — найслабша.

Вони не могли дозволити собі привласнити всіх найсильніших учнів, тож мали діяти обережно у своїх виборах.

— Га? Вони вибрали мене?

У голосі Адріани була щира здивованість.

Зазвичай списниця, як вона, ніколи б не приєдналася до родини мечників — родини Старлайт.

Але решта талантів уже були закріплені іншими родинами. Повертаючись до питання про Сноу…

У його випадку всі три родини, безумовно, звернулися до нього першими. У таких випадках учневі дозволяли обирати.

І Сноу обрав Старлайт.

Причина очевидна: його спеціалізація це мечництво, світло і зоряний елемент.

Ідеальна відповідність його здібностям.

Родині Старлайт пощастило цього разу.

А ось зі мною…

Я відчув десятки поглядів.

«Того, кого відкинула власна родина.»

«Навіть його родина не запросила.»

І такого я ще почую багато.

Я мав отримати запит від своєї родини. Але вони його не надіслали.

Моя сестра напевно, намагалася… але щось — або хтось — завадив.

Я криво посміхнувся.

«Цікаві вороги.»