Розділ 81: Останнє Протистояння (1)

— Очима Фрея Старлайта —

— Бля, бля, бля!

Я біг коридорами храму, міцно стискаючи ноутбук, не зводячи очей із цифри, що миготіла на екрані.

Очки Досягнень: 9 650.

Катастрофа.

Це була повна катастрофа.

Навіть після того, як я переміг Гоуста і забрав 750 очок, цього все одно було недостатньо.

Мені потрібно було 10 000 очок — будь-якою ціною.

І місце, куди я прямував, було тим самим, на яке націлився той виродок Кай Люк.

Без антимагії він просто зітре мене з існування.

Що мені тепер робити?

Солдати імператорського двору заполонили храм — доказ того, що Еґон уже зробив свій хід і прибрав Кая Люка.

Час вислизав крізь пальці.

Я шаленими рухами прогорнув список доступних місій, але єдина, що залишилася… була місією з поцілунком.

Я облажався.

Мені слід було просто поцілувати Сансу й покінчити з цим.

Я врятував їй життя. З огляду на її стосунки з Фреєм, вона б мене пробачила.

Не треба було відправляти її з Гоустом…

Я мчав коридорами храму до призначеного місця, зустрічаючи ворогів на кожному кроці.

Але їхня перевага щезла в ту ж мить, коли з’явилися імператорські солдати.

Заблукалий вогняний шар мало не зніс мені голову — я встиг ухилитися, перш ніж прорватися далі, уникаючи боїв, як тільки міг.

Нещодавно я усвідомив дещо важливе — я досі вагався, коли доходило до вбивства.

Можливо, це робило мене лицеміром, але я не ненавидів це в собі.

Можливо, це був єдиний спосіб зберегти свою людяність, доки я не повернуся у свій світ.

Мабуть, саме тому я покладався на Гоуста, коли той завдав смертельного удару Фейріту.

Називайте це боягузтвом, називайте слабкістю — але я був таким, яким був.

Пробігаючи крізь поле бою за полем бою, я відчайдушно шукав спосіб змінити хід подій.

Мені було потрібно одне.

Дівчина з Елітного Класу.

Після всіх цих битв за силу, після всіх божевільних випробувань, які я пережив… тепер єдиним моїм спасінням були губи однієї дівчини.

Я вилаяв систему за те, що поставила мене в таку безглузду ситуацію.

Я налітав на безліч студентів, але жоден із них не відповідав вимогам.

Я думав, що мені кінець —

Та виявилося, що ні.

Завдяки «Оку Яструба», яке в панічному режимі сканувало територію на 360 градусів, я нарешті побачив її.

Карту, що може перевернути мою долю.

На моєму обличчі розтяглася усмішка, і я кинувся до неї.

— Знайшов тебе.

---

Десь в іншому місці, на ширшому полі бою, брат і сестра билися з безжальними хвилями ворогів.

Вони билися у просторому залі, трохи більшому за решту.

Попри всю їхню силу, вороги поступово брали кількістю.

— Емонд! Праворуч!

— Знаю!

Емонд розмахнувся мечем, спрямувавши силу світла, щоб відбити атаку, спрямовану в його сліпу зону.

Тим часом його сестра, Клана Старлайт, билася одразу з трьома супротивниками.

Їхні вороги не були сильнішими —

Але їхня кількість душила.

Клана прикусила губу, розсікаючи ворога перед собою.

— Вони просто не закінчуються…

Після годин бою вона була на межі.

І так само був Емонд.

Їхня витривалість падала, а запаси аури вичерпувалися — довше вони не витримають.

Вона приготувалася битися до останнього подиху — аж раптом помітила щось дивне.

Тиск на них раптово послабився.

У рядах ворога прокотилося сум’яття.

— Що відбувається?

Клана й Емонд застигли, коли замасковані вороги перед ними почали падати один за одним.

— Що там позаду твориться?!

Один із маскованих закричав, не розуміючи ситуації, але тіла все падали.

І найдужче лідера непокоїло те, що жоден із них не був мертвий.

Хтось вибивав їх, але не вбивав.

— Нікчемні виродки…

Лідер зиркнув назад, і навколо нього засичали дуги блискавок.

— Там!

Завдяки атаці лідера, Клана й Емонд на мить угледіли постать чорноволосого хлопця.

На мить він рухався достатньо повільно, щоб вони його помітили —

Але все одно був занадто швидкий, щоб як слід його розгледіти.

У наступну мить тіньова постать вибила лідера одним ударом.

І немов доміно, решта повалилася за ним.

Клана примружилася, тихо пробурмотівши:

— …Це Фрей?

— Га?

Емонд різко видихнув, наче почув найбезглуздішу річ у світі.

Але перш ніж він устиг щось зробити, постать з’явилася за його спиною.

Одним точним ударом Емонд Старлайт знепритомнів.

— Чорт. Переплутав його з одним із маскованих.

Як тільки я перестав використовувати «Фантомні Кроки», правда відкрилася.

Колись переповнений зал тепер був цілком порожній.

Лише двоє залишалися на ногах.

— Фрей… Що ти тут робиш? Звідки ти взагалі взявся?

Я знову зосередився на дівчині переді мною й ступив уперед.

— Я прийшов по тебе.

— По мене?

Клана на мить замислилася, обробляючи мої слова, а тоді кивнула.

— …Дякую, що врятував нас. Але навіщо ти вдарив Емонда? Стривай, чому ти досі—

Вона урвала фразу, бо я за одну мить скоротив відстань між нами й міцно схопив її.

— Стій спокійно.

— Фрей, що т—

Далі й так було ясно, що станеться.

Усе рухалося автоматично — мої думки були повністю прикуто до очок досягнень. Я нахилився і притиснув свої губи до її.

Я навіть не встиг відчути м’якість губ Клани — мене пожирала лише тривога: чи вистачить очок?

Легке тремтіння її тіла, слабкий опір — обидва знаки підтвердили, що місія виконана. Я без вагань відсторонився.

Не зважаючи на Клану, яка застигла на місці, палаючи щоками, нездатна вимовити й слова…

Я підняв невидимий ноутбук однією рукою, з нетерпінням поглянувши на оновлені цифри.

Очки Досягнень: 10 050.

На моєму обличчі розквітла тріумфальна усмішка. Я активував «Фантомні Кроки».

— Дякую, Клано. Я тобі винен.

Щоб уникнути неминучої незручності, я просто зник, залишивши свою кузину в шокованому мовчанні — її перший поцілунок був украдений у найдурніший спосіб, та ще й серед непритомних тіл ворогів.

Тепер… настав час закінчити це.

Кай Люк.

---

— Очима Сноу Леонхарта —

— Непогано.

Хлопець мого віку… з такою силою?

Я стиснув руків’я меча так сильно, що жили на руці випнулися, мов живі змії.

Я зняв перстень. Я випустив найсильніший удар, який тільки міг…

І все, чого я досяг, — це розбив йому маску та порвав частину одягу.

Замаскований чоловік не зважав на хаос у моїх думках. Він просто продовжив, незворушно.

— Моя черга.

Полум’я навколо нього ревом спалахнуло, готуючись до удару.

Я зціпив зуби, готуючись до найгіршого—

Та перш ніж він устиг поворухнутися, звідкись долинув голос.

— Зупинись. V, негайно відступай.

Наказ надійшов від невідомої третьої особи, й роздратування промайнуло на обличчі V.

— Я от-от уб’ю його. Чому зараз відступати?

— Кай Люк переможений. До того ж… ти більше не зможеш контролювати Місячний Меч.

Щойно ті слова впали, краплі крові скотилися з руки V — тієї самої руки, що стискала прокляте лезо.

Похмуре сріблясте світло повільно прошивалося його плоттю, пожираючи навіть його чорне полум’я.

Тепер, повністю відкритий, V насупився ще дужче.

— Кай Люк… нікчемне сміття.

Почувши це… я просто не міг промовчати.

Мої інстинкти не дозволили.

Окрім того факту, що наша сторона виграла — цей покидьок теж був на межі.

Бій був не даремний.

У такому разі—

Крок Порожнечі.

Навколо пролунали здивовані вигуки, коли я з’явився перед ним і змахнув мечем просто до його горла.

— Сноу!

Я проігнорував голоси.

Зараз, нічого не мало значення.

Я просто хотів відчути—

Який між нами розрив.

І він бачив мій рух. Це було очевидно по тому, як реагувало його тіло.

— Тц… навіть без Місячного Меча я можу тебе прикінчити, виродок.

Цього разу він заблокував удар голою рукою — чорні язики полум’я вилизували його долоню.

Прокляте лезо зникло з його руки, замінене звичайним мечем.

Ми зійшлися у шаленому обміні ударів, наносячи десятки атак із нелюдською швидкістю.

Рани накопичувалися на моєму тілі, але—

На відміну від попереднього разу—

Я тримався.

Без того Місячного меча… у мене був шанс!

І він це знав.

Особливо коли побачив, як учні Елітного Класу кидаються в атаку, набравшись сміливості від того, що я стримував його.

— Прокляття.

Десятки ударів накрили його—

Але тоді знову озвався той самий хрипкий голос.

— Схоже, мені доведеться рятувати твою жалюгідну дупу.

Я не зрозумів коли…

Не зрозумів як…

Але тінь за спиною V раптом розширилася, проковтнувши поле бою пітьмою.

І з її глибин вийшов не чоловік—

А чудовисько.

Величезна постать, обмотана суцільними чорними бинтами, що повністю приховували масивне тіло — за винятком одного, моторошного рога, який стирчав з черепа.

Холодні сірі очі прокотилися полем бою, перш ніж істота змахнула кінцівкою, завбільшки як карета, просто в мене.

Я підняв меч, щоб заблокувати—

Та огидний тріск кісток одразу дав зрозуміти все.

Наче на мене обвалили гору.

Зір розпливався, світ ламався на уламки.

— Борешся з такими слабачками? І ти ще називаєш себе кандидатом на територію?

— Заткнись, Гвардіоле! Я сам упораюся!

— Ха! Я б і дав тобі здохнути… але не ризикну втратити Місячний Меч. Тож терпи.

Я, хитаючись, змусив себе підвестися серед уламків.

Переді мною велетень схопив V, а тінь під ними почала крутитися, ростягуючись.

— На жаль, вечірка закінчена.

На викривленому обличчі чудовиська з’явилася дика усмішка.

Ніхто не наважувався рушити проти нього—

Ми всі розуміли, яку небезпеку уособлює ця істота.

Якби він захотів, ми б усі вже були мертві.

Він збирався щезнути в темряві.

Але раптом…

Ударна хвиля прокотилася полем бою.

— СТІЙ!

Дивна сила скувала гіганта на місці.

Усі погляди миттєво звернулися туди—

До коротко підстриженої, біловолосої дівчини, яка зробила крок уперед.

Еллен Вайт.

Президентка Студентської Ради.