— Очима Сноу Леонхарта —
Удар праворуч. Розріз зверху. Руйнівний удар ногою.
Я змусив себе рухатися швидше, вичавлюючи з тіла все можливе, аби встигати за маскованим силуетом переді мною.
Активувавши Режим Короля Війни, я відчув, як сила в мені вибухає, даруючи майстерність у незліченних бойових техніках.
Вогонь, блискавка, вітер, звук, світло, сила зірок — я кидав у нього все.
Та що б я не робив, кожна атака безжально зникала, поглинута моторошною аурою, що огортала його клинок.
Кожен його удар відчувався так, ніби він розбивав мене на частини.
— Що сталося?
Руйнівний розріз відкинув мене назад, і мій меч тріснув ще сильніше.
— І це все, на що ти здатен?
Я стиснув щелепи, відчуваючи, як у грудях кипить лють.
Те, що цей чоловік був з Ультрас, робило все лише гіршим.
Я до межі форсував свою Зоряну Ауру.
— Крок Порожнечі.
Відстань між нами зникла за мить, коли я рвонув уперед, вкладаючи в атаку кожну краплю сили.
Але він це передбачив.
Він підняв свій меч для захисту, але цього разу — це була не просто срібляста аура, що огортала клинок.
Там було щось інше.
— Це… вогонь?
Наші мечі зіткнулися, вибухнувши потужною хвилею енергії.
Спершу мій удар, посилений зірками, переважав —
Поки я не побачив, як моя енергія пожирається прямо в мене на очах.
— Чорне полум’я…?
Вогонь був нестримний — його інтенсивність загрожувала спалити мене живцем.
Я відскочив назад, усвідомивши небезпеку.
Але він не дав мені і вдихнути.
Тепер — він атакував.
— Здається, ти занепокоївся.
Дуги чорного вогню розривали мою оборону.
Які б потужні бар’єри я не створював — вони згорали, наче папір.
— Раніше, ти не вагався… Ти вирізав усіх, хто ставав у тебе на шляху.
— Замовкни!
Я з ревом замахнувся мечем.
Та якою б технікою я не бив — він усе знищував, ламаючи кожен мій рух з моторошною точністю.
— Чому ти не вб’єш мене, як робив це з іншими? Чому ні? Це ж було так легко раніше.
Я намагався не слухати.
Я змушував себе концентруватися.
Але —
Раптовий, пекучий біль пронизав моє праве плече.
Його клинок пробив мене.
Це був не просто поріз.
Здавалося, в моє тіло влили розпечену лаву.
Стиснувши зуби, я активував Крок Порожнечі, уникаючи смертельного удару.
Я з’явився за кілька метрів, задихаючись, з рани стікала кров.
Але це було не найстрашніше.
Чорне полум’я продовжувало палити, поїдаючи мою плоть, ніби хотіло поглинути мене цілком.
Я ледве стримав його, перш ніж знову глянути на ворога.
Я змусив себе піднятися —
Та, щойно я ступив —
Мій меч розлетівся на друзки.
— Що…?
— Схоже, ти досяг свого ліміту.
Він ішов до мене повільно, розважливо.
Його чорне полум’я палало ще лютіше.
— Твої друзі так наполегливо б’ються з Кошмарними Звірами…
Його голос був спокійний. Майже насмішкуватий.
— Як думаєш? Мені варто навідатися до них, перш ніж закінчити з тобою?
Я не бачив його обличчя під маскою.
Лише його червоні очі світилися в темряві.
І з кожним його словом —
Мій гнів підіймався все вище.
— Це ще не кінець…
— О?
З уламків мого меча з’явився новий клинок —
Сліпучо-білий меч, викуваний з чистої Аури.
Зоряна Аура вибухнула довкола мене.
Я кинувся вперед, вкладаючи все, що в мене залишилося.
— Друга Техніка Меча: Розсічення Небес!
Сила мого удару відбилася в його багряних очах.
Та —
Він не здригнувся.
Він просто підняв свій меч.
І в ту ж мить —
Гігантський вибух чорного полум’я поглинув поле бою.
— Ти досі не розумієш.
Полум’я поглинуло все на своєму шляху.
Мій удар був повністю знищений.
— Ти не можеш мене перемогти.
Маскований стояв серед палаючого пекла.
Невразливий.
— Ніхто не може.
Чорне полум’я рвонуло до мене, швидке та безжальне.
Але щойно воно мало мене досягти —
Із землі вибухнула стіна льоду, зупинивши атаку.
— Хм?
Ні він, ні я не очікували стороннього втручання.
Перш ніж він устиг зреагувати, троє фігур рвонули вперед, оточуючи його з різних боків.
— Хотів навідатися до нас раніше, так?
— Ти ж не проти, якщо ми відплатимо тим самим?
Данзо — його кулак, огорнутий аурою, що сяяла, наче сталь.
Рагна — його спис потріскував від вітру.
Дан Поляріс — його клинок палав полум’ям.
Три воїни. Три удари. Три різні напрямки.
Замаскований чоловік різко повернувся, виплеснувши хвилю чорного полум’я, яка відкинула їх усіх назад.
Але щойно він це зробив —
Злива стріл упала на нього з мертвої зони.
— Марно.
Щойно вони наблизилися, стріли перетворилися на попіл.
— Сноу! Ти в порядку?!
Озирнувшись, я побачив Лару Крофт і Серіс Мунлайт позаду себе.
Я не очікував, що вони будуть тут — що вони захищатимуть мене.
— Ви…
Замаскований чоловік на мить поглянув на них і нахилив голову.
— Кошмарні-звіри?
Ніхто не відповів.
Але кривава картина навколо нас — безліч мертвих тіл — говорила сама за себе.
Вони всіх вирізали.
— Зрозумів.
Він підняв свій меч.
Усі навколо мене напружилися.
— Ой, принцесо, — пробурмотів Данзо, з якого стікав піт. — Ненавиджу це визнавати, але якщо хочемо прибити цього виродка, доведеться працювати разом.
Щось у замаскованому чоловікові змушувало його тремтіти.
Те саме задушливе відчуття, яке він відчував лише раз у житті — коли стояв перед монстрами, що були на кілька рівнів вище за нього.
І він уже знав.
Вони не переможуть.
Я вже хотів відповісти —
Та першим заговорив замаскований чоловік.
— Не потрібно.
— Стиль Марваса: Труна Мертвих.
Хвиля чорного полум’я вибухнула навколо, змітаючи всіх, окрім мене.
Перш ніж я збагнув, я опинився замкненим у вогняній клітці — наодинці з ним.
— Від самого початку… моєю ціллю був тільки ти.
Інші намагалися прорватися всередину, але чорні язики полум’я не пропускали нікого.
— Тепер зрозуміло.
Він полював лише на мене.
Коли він підійшов ближче, його меч пульсував срібним світлом і чорним димом. Я ж відчув, як на моєму обличчі розпливається викривлена усмішка.
— Ти сильний. Напевно, займаєш високу позицію серед них.
Замаскований зупинився, вдивляючись у мене.
— До чого ти ведеш?
— Ні до чого.
Я посміхнувся —
І зняв перстень з правої руки.
Щойно він торкнувся землі —
Очі чоловіка розширилися.
На нього навалилася нищівна сила.
— Ти…!
Я підняв свій меч зі чистої аури.
— Абсолютний Нуль.
Шторм криги рвонув уперед, загрожуючи поглинути його повністю.
Уперше — його полум’я не змогло поглинути мою атаку.
Моя сила зросла далеко за межі попередніх меж.
Він похитнувся назад, поглянувши на свою напівзамерзлу руку.
Та коли він знову підняв погляд —
Я вже був над ним.
— Дозволь показати тобі справжню силу зірок!
— Третя Техніка Меча: Розсічення Вимірів!
Навколо мого клинка матеріалізувався величезний білий дракон, оскалений, його аура прагнула розірвати його на шматки.
Уперше — він відчув це.
Справжню загрозу.
Він виплеснув повну міць свого чорного полум’я, тепер пронизаного срібним сяйвом, формуючи відчайдушний захист.
І коли наші мечі зіткнулися —
Палаюча в’язниця розлетілася на друзки.
Я вклав у цей удар усе, що мав.
Якщо він виживе —
Я не знав, що робитиму далі.
Тому, будь ласка —
— Згори.
Зоряна аура вибухнула.
Я дивився, як його відкинуло назад, накривши катастрофічним вибухом, що пожер усе довкола.
Моє тіло впало на землю, палаючи болем.
Обривки його чорного полум’я досі впивалися в мою шкіру, змішуючись із моєю власною зоряною аурою, обидві сили розривали мене зсередини.
Я підвів погляд.
І всі навколо зробили те саме.
Вдивляючись у хаос —
Шукаючи бодай натяк на нього.
І тоді —
З диму вийшла тінь.
Неушкоджена.
У мене перехопило подих — не від того, що він вижив.
А від його обличчя.
Маска була розбита.
І під нею —
Хлопець.
Вугільно-чорне волосся. Криваво-червоні очі.
Юне обличчя, ледве сформоване.
Монстр, який довів мене до межі…
Виявився сімнадцятирічним підлітком.
Хлопець нашого віку.
Він усміхнувся, і його багряні очі блиснули.
— Непогано.
Розділ 80: Нове покоління (2)
Том 1
