Розділ 77: Різанина (1)

— Шоу починається.

Лише два слова — і навколо храму спалахнули вибухи сліпучого світла: Імперські Лицарі матеріалізувалися просто з повітря.

Навіть внутрішній двір не став винятком. Чотири постаті з’явилися довкола Еґона, кожна в важких чорних обладунках і зі своєю унікальною зброєю.

Їхня поява, те, як вони оточили принца, була видовищем, від якого перехоплювало подих — водночас прекрасно і жахливо.

Кай Люк спітнів миттєво, щойно впізнав їх.

— Лицарі Круглого Столу…

Лежачи розбитий на землі, Чопо дивився на все це широко розплющеними очима. Його голос був слабким, тремтячим:

— Принц… він справді зробив Лицарів Круглого Столу своєю свитою?

Вперше з початку битви холодне усвідомлення пройняло Кая Люка — він опинився в небезпеці, більшій, ніж будь-коли.

— Спис і меч — вперед. Щит і посох — позаду.

— Є!

Еґон Валеріон віддавав накази без жодного поспіху, а лицарі відповідали в унісон.

Ці четверо були одними з найсильніших воїнів імперії, кожен із рангом S+, силою, з якою не жартують.

Ще гірше — кожен спеціалізувався на своєму напрямку, утворюючи разом бездоганний, невпинний бойовий загін.

За мить мечник ринувся на Кая Люка з безжальною агресією.

Кай Люк на інстинктах спробував відступити, але щось блокувало його магію, тож він ледь міг ухилятися.

Тоді ударив списоносець — ззаду, без паузи, без милосердя.

Позаду маг безперервно збивав закляття Кая Люка, тоді як меч і спис стискали кільце атаки. Щитоносець стояв попереду принца, прикриваючи його, а сам Еґон керував боєм, мов диригент ідеального оркестру.

Формація була бездоганною. Майже нерозривною.

Кай Люк опинився в пастці.

Його думки хаотично металися, намагаючись осмислити, що сталося.

Коли принц перевернув ситуацію? Як він зруйнував Телепортаційне Коло?

Еґон прочитав його по обличчу.

— Невже правда настільки важка для сприйняття?

Кай Люк бився відчайдушно, покладаючись лише на магію, але сили стрімко танули.

Щоразу, коли він намагався вдарити Еґона, щитоносець легко перехоплював атаку.

І, як і слід було очікувати — довго це не тривало.

За кілька хвилин закривавлена, побита постать звалилося до ніг Еґона Валеріона.

Демонічні сили Кая Люка намагалися лікувати його, але кількість ран робила відновлення майже неможливим.

— Молодці.

Четвірка лицарів кивнула, замикаючи кільце навколо принца й Кая Люка.

Було очевидно — вони навмисно залишили йому життя.

Німий знак: так наказав Еґон.

Стоячи на колінах у калюжі крові й поту, Кай Люк виглядав жалюгідно порівняно з тим, ким був ще недавно — людиною, що панувала над ворогами.

Неподалік Чопо Мотінґ, тяжко поранений, повз до Софії, чий подих швидко слабшав.

Та Еґон не глянув навіть на вмираючого професора.

Вся його увага була прикута до чоловіка перед ним.

Кай Люк повільно підняв голову, зустрівши золотий погляд принца.

— Як?

Одне слово. Просте запитання.

Еґон чекав на нього.

Насправді, він сподівався, що Кай Люк спитає його.

Він нахилив голову, на губах з’явилася ледь помітна посмішка.

— Це повністю твоя провина, Кай Люк.

— Моя?..

— З самого початку ти робив ставку не на те. Ти сам переконав себе, що жоден першокурсник не здатен загрожувати тобі.

— Ти думав, що досить позбутися професорів… І ось результат — ти стоїш на колінах переді мною. Мушу визнати, твоя дурість просто вражає.

— Ти… мерзотник…

Кай Люк рвонув підвестися, але не встиг — жорстокий удар списа пробив ногу й прихуярив його до землі.

— Заспокойся. Ми лише почали… Немає сенсу поспішати до смерті, чи не так?

Бути висміяним підлітком, якому навіть нема вісімнадцяти, довело його до люті, але вибору не залишалося. Він опустив голову, гарячково шукаючи вихід.

Шепнув:

— Вознесіння…

Та нічого не сталося.

Навичка все ще була на перезарядці.

Він був повністю сам.

Перший інстинкт? Тягнути час.

Тож він знову заговорив:

— Ти досі не відповів.

— Хмм?

Еґон відразу зрозумів хитрощі, але все ж пішов назустріч.

— Якщо ти питаєш, як я обернув твою магію проти тебе — відповідь проста… Я від початку знав, що ти задумав.

Він торкнувся пальцем ока, потім вуха, і нарешті постукав по центру чола — усмішка не зникала.

— Я бачу все. Я чую все. Я знаю все, що відбувається в імперії.

— Як принц, я зобов’язаний стежити за кожною фігурою на моїй дошці, готуватися до кожного можливого сценарію… Ось що означає справжній контроль.

Обличчя Кая Люка перекосилося.

— Ти хочеш сказати, що…

— Так.

Еґон рішуче кивнув.

— Я ж казав — я знаю все, що робиться в імперії. Звісно, твої жалюгідні «плани» за останні роки теж не стали винятком. Мені залишалося лише… трохи підкоригувати твоє «ідеальне» магічне коло.

— І все. Твій план розсипався. Хоча мушу визнати… схема в тебе була цікава.

Еґон відверто насолоджувався.

А Кай Люк лише хмурився, гублячись у нерозумінні.

— Але… якщо ти все знав — чому не зупинив? Чому не втрутився раніше?

Посмішка Еґона стала ширшою, немов він почув найбезглуздіше запитання в житті.

— Ти ідіот?

— Га?

— Пфф—

Еґон розсміявся, ледь стримуючись.

— Зупинити? Втрутитися? Та навпаки… я мав би подякувати тобі.

— Я вдячний, Кай Люк. Така можливість не трапляється щодня.

До Кая Люка нарешті дійшло — співрозмовник перед ним був божевільний.

— Ти прибрав купу непотрібних фігур, що заважали мені. Ти зробив за мене брудну роботу. І головне — ти подарував мені ідеальну нагоду створити власну історію.

— Історію?..

— Саме так. У підсумку люди запам’ятають лише ім’я того, хто врятував храм — Еґон Валеріон. А сам храм візьме на себе всю провину. Це дасть мені ще більше влади для майбутніх дій.

Усмішка принца стала майже хижою.

— Ти був чудовою фігурою… просто неймовірною, що зіграла свою роль бездоганно.

Він поплескав Кая Люка по голові, наче вірного пса, й нахилився ближче:

— Але твоя роль ще не завершена. Такі як ти, трапляються рідко.

Кай Люк мовчав.

Він нарешті зрозумів — він увесь цей час танцював у принца на долоні.

І найгірше…

Він не помічав цього до самої останньої миті.

Зціпивши зуби, він запалав темно-червоним сяйвом.

— Я цього не забуду… Еґон Валеріон.

Лицарі відреагували миттєво — але вже запізно.

Миттєвий спалах — і Кай Люк зник без сліду.

Лицарі завмерли на мить.

Але вираз Еґона не змінився.

— Переслідувати?

— Так, мій принце?

Еґон лише похитав головою.

— Не потрібно. Я вже знаю, куди він подався.

Це не здивувало лицарів.

Після всього побаченого вони дійшли одного висновку —

цей принц був жахом. Його здібності — за межею розуміння.