Розділ 76: Неочікуваний поворот (2)

Атака була лише за мить від того, щоб вибухнути.

Дехто з глядачів уже бачив це наперед — видіння того, як груди Чопо розлітаються на шмаття.

Серед них сиділа дівчина, тремтячи, стискаючи в обіймах бездиханне тіло старої жінки.

Вона вже втратила свою наставницю.

І тепер мала втратити вчителя, який навчив її битися.

Софія Тан була скута нерухомістю від тієї миті, як стара померла в неї на руках.

Але побачивши, як чоловік, що був їй наче батько, стоїть на межі смерті —

Це розбило те заціпеніння.

У грудях спалахнув пожежний вир вихору — шал скорботи й люті, що наростав, наростав — допоки не вирвався назовні.

Кай Люк був за мить від того, щоб покласти край Чопо Мотінгу, коли раптом над полем бою вибухнула потужна хвиля аури.

Він легко ухилився, перевівши погляд на фіолетоволосу жінку, що тепер стояла перед ним.

— Забери свої брудні руки від нього!

Її лютий крик прокотився ареною, та Кай Люк лише знехотя кліпнув.

— Ти ще тут?

Софія не відповіла. Вона рвонула вперед, вивільнивши білі хвилі аури.

Чаклун відбивав її атаки, одну за одною, але швидко помітив дещо важливе.

— Чиста аура?

Вона не використовувала своє звичне вітрове мистецтво.

Вона била сирою, незіпсутою аурою — незрівнянно важчою в управлінні.

— …Софіє.

Чупо, лежачи безпомічно, міг лише дивитися.

Дивитися, як вона б’ється.

Спалахнув шалений двобій — хвилі аури зіштовхувалися, коли Софія та Кай Люк зійшлися у ближньому бою.

Якимось чином вона трималась на рівні з ним — попри те, що він усе ще мав додатковий резерв аури завдяки своєму контракту.

— Звідки вона бере таку силу?

Навіть відбиваючись, Кай Люк знаходив час аналізувати.

— Її емоції? Гнів?

Вона билася, мов навіжена.

Била все, що потрапляло в зону досяжності.

Кай Люк лише посміхнувся.

— Що ж… тоді зробімо це як слід.

Ступивши уперед, зустрічаючи її віч-на-віч.

Вони обмінювалися ударами без найменших стримувань.

Збоку Чопо та інші дивилися, приголомшені.

Вони бачили, як вона підводиться знову — чомусь сильніша, ніж раніше.

Поступово, крок за кроком, вона почала переважувати.

І нарешті, після сотень зіткнень—

Кров розлетілася по землі, а відсічена рука злетіла в повітря.

Софія відрубала Кай Люку праву руку.

Чаклун упав на одне коліно, стискаючи місце, де ще мить тому була кінцівка.

— Тц, тц… Пече.

Вона стояла над ним, її погляд палав гнівом.

— Справді?

Ще один спалах аури.

Злетіла друга рука.

— А тепер?

Вона продовжувала шматувати його тіло, навмисно оминаючи смертельні точки.

— Ти зрадив свій народ… Зрадив самого себе… Холоднокровно вирізав тих, з ким жив пліч-о-пліч… Навіщо?

Вона тримала його живим навмисно.

Катувала.

— Софіє… Зроби це. Убий його.

Чопо Мотінг, лежачи позаду, благав ледве чутно.

Та вона не слухала.

Її лють поглинала все.

Відтявши йому всі кінцівки, вона сформувала у руці клинок чистої аури.

— Просто зникни.

Вона була за мить, щоб відтяти голову, коли раптом застигла —

Він сміявся.

— Так… Ось так.

Софія зсунула брови.

— Про що ти, чорт забирай, говориш?

Кай Люк лише засміявся сильніше.

— Це справді боляче.

І тоді—

У грудях Софії спалахнуло пекельне тепло, за яким прийшов біль, що неможливо описати словами.

Вона опустила погляд —

З її тіла стирчала закривавлена рука.

Кай Люк зник.

А на землі лежала його відрубана кінцівка.

Позаду неї… стояв чаклун — цілком неушкоджений, попри те, що щойно втратив праву руку.

Кров стікала з губ Софії, її свідомість марно намагалася збагнути те, що відбулося.

Кай Люк підійшов ближче й обійняв її ззаду — його ліва рука все ще пронизувала її спину наскрізь.

— А ти що думала? — його голос звучав м’яко, майже насмішкувато. — Що переможеш завдяки люті? Самими емоціями?

З його губ зірвалося холодне, ледь чутне хихотіння.

— Від самого початку… ти була лише маріонеткою. Такою легкою в управлінні, що ти навіть не помітила ілюзії, яку я наклав.

Повільно, майже ніжно, він витягнув руку з її тіла, дозволивши їй упасти в калюжу власної крові.

Недбало він підійшов до місця, де лежала його відрубана права рука. Червоний блиск у його очах згасав, повертаючи йому звичний стриманий вираз.

— Чорт… Це вміння висмоктує надто багато енергії. Але свою справу виконало.

Чопо Мотінг мав рацію.

Кай Люк застосував Навичку — ту саму, що з самого початку прирекла їх на повне й остаточне знищення.

Навичку, яку ніхто з них до кінця так і не зрозумів.

Бурмочучи щось невдоволено, чаклун притиснув відрубану кінцівку до плеча, намагаючись приєднати її назад.

— Треба було укласти контракт на регенерацію…

На відміну від Фейріта, чий договір базувався на відновленні тіла, контракт Кай Люка був спрямований на ауру.

І тепер він платив ціну.

Софія лежала, хриплячи, з величезною дірою в грудях.

Чопо нерухомо лежав у власній крові.

Інші були надто виснажені, щоби рухатися.

За кілька секунд Кай Люк вже рухав пальцями — його права рука знову приросла без шва.

Він притиснув долоню до землі, і його вираз потемнів.

— Час закінчити цей абсурд.

Під його ногами почала розповзатися гігантська формація — мов тінь, що крадеться все ширше й ширше.

— Втрачай надію, — прошепотів він. — Задихайся у відчаї.

Його сміх наростав, переростаючи у безумну істерику.

— Врата Спотворення… відкриті.

Армія Ультрасів мала ось-ось з’явитися.

Але раптом—

Мов крихкий кришталь—

Формація вкрилася тріщинами.

І за лічені секунди—

Грандіозне коло розсипалося в порох.

Очі Кай Люка розширилися.

— Колo… зламалося?

Його свідомість закрутилася в хаосі. Що сталося? Чому? Помилка? Непередбачений чинник?

Але перш ніж він устиг осмислити—

Кроки.

Повільні. Впевнені.

Хтось наближався ззаду.

Інстинктивно він обернувся.

— А чому ти такий здивований?

Перед ним стояв юнак із золотим волоссям, що виблискувало в тьмяному світлі. Його обличчя було нерозгадним.

— Ти… — голос Кай Люка затремтів від невіри. — Принц?

Еґон Валеріон ступив уперед, виходячи з-поміж студентів, які ховалися за викладачами весь цей час.

Зітхнувши, він почав стягувати сорочку, буркочучи:

— Уфф… ця броня душить.

Під одягом блиснув чорна кіраса з витонченими золотими візерунками.

Погляд Кай Люка загострився.

— Що ти тут робиш?

У його голосі з’явилася — настороженість.

Цього юнака він не враховував.

А поява… занадто дивно збіглася з падінням Врат Спотворення.

Випадковостей у цьому світі не існувало.

І це не було винятком.

Повільна, моторошна усмішка викривила губи Еґона, коли він розвів руки в сторони.

— Мені здається… це саме те, що ти намагався зробити раніше, чи не так?

Під його ногами—

Почало розширюватися нове заклинальне коло.

Формація набагато величніша, ніж попередня —

Та, що охопила весь храм.

— Неможливо…

Шок спотворив обличчя Кай Люка — як і кожного, хто спостерігав.

— Це… не може бути…

Усмішка Еґона стала абсолютно божевільною.

— О, ще як може.

Коло спалахнуло неймовірним сяйвом—

І тоді—

Пролунав оглушливий вибух, коли Врата Спотворення розірвалося навстіж.

З порожнечі—

На кожен дюйм храму—

Матеріалізувалися тисячі імперських солдатів. Їхні стяги майоріли, коли елітні війська королівського палацу з’являлися один за одним.

Війська імперії обрушилися на загарбників, їхня зброя блищала, коли вони кинулись у бій.

І так—

Різанина почалася знову.

Але цього разу—

Все змінилося.

Еґон Валеріон, насолоджуючись хаосом, розкинув руки й вигукнув:

— Я скористаюся твоїми ж словами, Кай Люк—

Його золоті очі блиснули жорстокою насолодою.

— Шоу починається.