Розділ 74: Бій на смерть (2)

Санса важко дихала, намагаючись оговтатися після невпинного бою.

Фейріт, досі звикаючи до своєї монструозної форми, ледве міг зліпити докупи зв’язні речення.

Але потім його обличчя скривилося, щойно він поглянув на мене.

Він схопив мене за волосся, підніс угору, і в його очах палав лютий гнів.

— Ти… Скажи мені, що до біса, тут смішного?

Навіть із закривавленим обличчям моя усмішка не тремтіла.

Санса була не менш збентеженою.

Наша поразка була очевидною.

Але Фейріт не міг її прийняти.

Він продовжував кричати, випльовуючи своє роздратування мені в лице.

— Відповідай мені, чорт забирай! Подивись!

Він указав на себе, продовжуючи волати.

— Усі ці твої блискучі атаки? Уже загоєні. Твоя сила? Вона спадала від самого початку, і все ж ти не зміг мене вбити. На відміну від тебе, я стаю сильнішим з кожною секундою!

— Той меч, яким ти так пишаєшся? Він нічого не зробив! Перед благословенням, дарованим мені Великим Демоном Астаротом… ти — НІХТО!

Він не помилявся.

Пробуджений Ранг A був поза моїми силами — навіть із Балеріоном.

Я міг протистояти йому в коротких сутичках…

Але бій не на життя, а на смерть?

Неможливо.

— Ти ж усе це знав… Тож скажи — чому, до біса, ти досі смієшся?

— Хех… Чувак, я ж уже сказав тобі…

Я глибоко вдихнув, збираючи останні рештки своєї сили.

— Ти надто багато говориш.

У ту ж мить я вирвався з його хватки й перейшов у стійку.

Балеріон відвівся назад, готовий випустити останній, ва-банк удар.

— Десять тисяч кроків Тіні: Нескінченна Темрява.

Світ Фейріта поглинула тінь, коли мій нищівний розріз пронизав його — разом із колізеєм позаду.

Мої руки шалено тремтіли. Якби Балеріон не злився зі мною, я б упустив його.

Це був мій останній удар.

У мені ще лишалося нескінченне джерело аури… але тіло досягло межі.

Переді мною Фейріт лежав серед руїн, із величезною раною, що тягнулася від шиї до живота.

Якби я був трохи сильнішим… зміг би розсікти його навпіл.

Але доля була жорстокою.

Я дивився, як його плоть знову з’єднується, як органи повільно стають на місця, а чорні руни пульсують по тілу.

Його регенерація сповільнилася до черепашачої… але я вже не міг скористатися цим.

— Ха-ха… Поглянь на себе, Фейріте. Навіть із усією цією силою ти досі валяєшся біля моїх ніг… Жалюгідно.

Повільно він знову підвівся, його рана все ще з трудом закривалася.

— Подивимось, надовго тебе вистачить сміятися…

У його руці сформувався величезний, багряно-червоний клинок.

Він був настільки масивним, що він тягнув його за собою, наближаючись до мене.

З напіввідсіченою шиєю й тілом, вимазаним у крові, він виглядав монструозніше, ніж будь-коли.

— Ну що, Фрей Старлайт? Ще одна прихована техніка? Козир? Який твій наступний хід?

Я просто підняв обидві руки.

— Зараз? Я здаюся.

Тиша.

Фейріт і Санса витріщилися на мене, приголомшені.

— Чому такі здивовані? Хіба це не ідеальний момент?

— Що за—

Фейріт почав говорити, але я перебив його.

— Не ти. Я звертався не до тебе.

У той момент тінь Фейріта поглибилася.

І з неї вийшла постать.

Темні змії тіні звивалися довкола нього, а в руках — два моторошні кинджали, повністю поглинуті силою темряви.

Одним-єдиним розрізом своїх кинджалів Гоуст відправив голову Фейріта в повітря — його тіло нарешті піддалося всім пораненням, що я завдав.

— Га?

Поки його відсічена голова оберталася в повітрі, свідомість Фейріта намагалася збагнути, що сталося.

Спогади хлинуло всередину — його життя, вибори, які привели його сюди, момент, коли все зійшло з рейок.

Він навіть не зрозумів, звідки взявся Гоуст.

Не бачив його руху.

Не збагнув, як його голова відокремилася від тіла.

Лежачи на холодній землі, його згасаючий погляд зупинився на знайомій фігурі.

— Сан… са…

І разом із цим життя згасло в його очах.

Я звалився на землю, намагаючись перевести подих.

— Чорт… якби це не спрацювало, я й гадки не маю, що б робив далі.

Це був мій останній козир.

Від самого початку я знав, що не зможу перемогти Фейріта — не в такому стані. Він був просто сильнішим.

Але я був не сам.

Ми були не просто Мечником і Контролером Хвиль… У нас був Асасин.

Гоуст увесь цей час ховався в тіні Фейріта, чекаючи на ідеальний момент — момент, який я і створив.

За правильних умов Гоуст був невпинним.

Моя роль була проста: достатньо послабити Фейріта, щоб він зміг завдати смертельного удару.

І тепер… все було скінчено.

Усі лежали на землі, виснажені, окрім Гоуста.

Він стояв нерухомо, погляд прикований до понівеченого тіла Фейріта. Потім обернувся — його очі змістилися до моєї лівої руки.

А точніше… до Балеріона.

У цю мить мій меч розчинився, повернувшись у вигляд тату.

Я приклав палець до губ.

— Залишимо це між нами, гаразд?

Гоуст кивнув і ступив уперед, щоб допомогти мені підвестися.

— Не очікував, що ти підхопиш мій сигнал.

— А як би я не підхопив? З тією кількістю вбивчого наміру, яку ти мені кидав?

— Ти кмітливіший, ніж здаєшся, Фрей Старлайт.

Я опустився поруч із принцесою, яка ледве трималася при тямі.

Гоуст, помітивши її стан, дістав кілька цілющих еліксирів.

І Санса, і я жадібно їх ковтнули, наші тіла почали відновлюватися на очах.

Нарешті, вона змогла заговорити.

Вона повернулася до мене, втома чітко читалася на її обличчі.

— Дякую, Фрею… за те, що врятував мене… за все.

Я ненавидів чути такі слова.

Я швидко відмахнувся.

— Не треба мене дякувати. Я був не єдиний, хто тебе врятував — ми впоралися разом.

— Але—

— Ніяких «але»… О, і якщо ти справді вдячна, забудь те, що тут бачила. Я серйозно.

Я постукав по тату на руці.

Санса відразу кивнула.

— Добре. Тоді ми квити.

Далекі гуркоти вибухів продовжували лунати, здригаючи землю над нами — битва зовні все ще вирувала.

— Там, нагорі, все виглядає не дуже.

Почувши його слова, я закинув голову назад, а тоді знову поглянув на нього.

— Який план?

— Я підіймаюся вверх. Моєму братові потрібна допомога. А ти як?

Я кивнув у бік Санси.

— У мене є незавершені справи. Можу розраховувати на те, що ти приглянеш за принцесою?

— Мені не потрібен захист.

Санса насупилася, та я лише засміявся й легенько натиснув пальцем їй у бік.

— Перестань удавати. Твої рани загоєні, та сила ще не повернулась. Це ціна за те, що ти спалила свої запаси аури.

Санса і Гоуст зиркнули на мене дивно.

Бо, звісно, те саме стосувалося й мене.

— Не дивіться на мене так. Я ще можу битися деякий час перед тим, як звалюся.

— Фрей… Ти впевнений, що сам не якийсь прихований Контрактник?

Проігнорувавши питання, я підняв кулак до Гоуста.

— Проїхали. Гоуст, як щодо раунду «камінь-ножиці-папір»?

У відповідь — вираз облич Гоуста і Санси, скривилися в суцільне нерозуміння.