Розділ 72: Розкриття істини (2)

Санса йшла повільно, крок за кроком, і лише за пів години дісталася місця, вказаного в листі.

Вона навіть не знала, що таке місце взагалі існує.

Підземний комплекс виявився величезним, тьмяно освітленим. Високі трибуни оточували кілька арен, наче це було поле бою з давно забутої епохи.

Окинувши поглядом простір, Санса шукала хоч якийсь рух, хоч натяк на присутність когось іншого.

Порожньо.

Вона була сама.

Повільно пройшлася повз велетенські арени, що ніби чекали, коли на них знову проллється кров.

Повітря було важке, наповнене моторошним тиском.

Та нікого не було.

Санса завмерла, відчуваючи, як у грудях наростає неспокій — у ту ж мить її смартгодинник раптово вимкнувся.

— Без сигналу, ха?

Підійнявшись на порожні трибуни, вона сіла, спостерігаючи за ареною, очікуючи на появу відправника листа.

Попри темряву, її зір залишався гострим.

Спершу арена перед нею була порожня.

Але за мить, в самому центрі з’явилася постать.

Санса різко підхопилася, очі широко розплющилися — перед нею стояв юнак.

Він елегантно вклонився, в очах його блиснув дивний вогник.

— Вибач, що змусив тебе чекати… моя дорога Сансо.

Її брови насупилися.

— Фейріт?!

---

— Що ти тут робиш?

Не вагаючись, Санса стрибнула з трибун просто на арену, її погляд став крижаним.

— Що я тут роблю? — Фейріт тихо засміявся, ніби відповідь була очевидна.

— А чому б мені не бути тут? Саме я тебе запросив.

— То це ти написав листа?

Вона й подумати не могла, що відправником виявиться її однокласник.

— Якщо це жарт, то зовсім не смішно.

Її тіло напружилося.

Юнак перед нею знав те, чого не мав би знати.

Та Фейріт, здавалося, був лише розважений, усміхаючись яскраво, мов актор на сцені.

— Це не жарт, Сансо. Я повністю серйозний.

Наступної миті його постать зникла — і одразу ж з’явилася поруч неї.

Санса інстинктивно відскочила назад, її тіло діяло раніше, ніж мозок встиг зрозуміти, що сталося.

— Напевно, ти питаєш себе: «Як він дізнався про мене?» Хіба не так?

Поки він грався з нею, розум Санси гарячково намагався осмислити ситуацію.

Фейріт завжди був головним підозрюваним.

І все ж — щоразу він уникав викриття.

Навколо її тіла закрутилася аура — Санса приготувалася до бою.

Побачивши це, Фейріт зітхнув.

— Навіщо така ворожість, моя дорога Сансо?

Вона підняла руку — чорний дим заклубочився навколо пальців.

— Ти — Контрактник, чи не так?

Фейріт тихо розсміявся.

— Який гарний титул ти мені дала. Але так… я — він.

Вона не дала йому часу говорити далі.

Чорний розріз, швидший за звук, зірвався в його бік.

Та, неможливо пояснити як, він ухилився — з легкістю, немов це був простий вітер.

— Агресивна й запальна… але саме за це я тебе й кохаю.

— Дето! Беремо його разом і вибиваємо відповіді! — вигукнула Санса, не зупиняючи блискавичних ударів.

Вона кликала свого охоронця —

Та Дето так і не з’явився.

Фейріт, ніби передбачивши це, припинив ухилятися й засміявся.

— Дето, Дето, Дето… Ах, ти маєш на увазі того хлопця, що прийшов із тобою?

Холодний жах пронизав Санси серце, коли вона побачила, що він тримав у руках.

Скалічене тіло.

Фейріт сміявся, його обличчя спотворювала майже щаслива посмішка.

— Це наш особливий момент, моя дорога Сансо… Було б украй неввічливо, якби хтось його перервав.

Тіло в його руках було понівечене до невпізнання.

Але закривавлена уніформа храму не залишала сумнівів.

— Неможливо…

Шок сковав її тіло.

Дето Норман — Пробуджений класу B, старшокурсник 5 року храму…

Невже Фейріт убив його за лічені хвилини — і навіть не отримав жодної рани?

Навколо Санси з’явилися чорні леза — вона вже усвідомила всю небезпеку.

Вона кинула їх у ворога.

Та цього разу Фейріт навіть не ухилявся — зупинивши їх голими руками.

— Не розумію… Як ти зміг оминути перевірку Церкви?

Чорний туман навколо Санси згущувався, її атаки ставали все шаленіші.

— Адже саме Уріель відповідала за виявлення Контрактників! Неможливо було підробити перегляд!

Фейріт зітхнув, наче йому стало нудно.

Він відбив її удар без зусиль і миттю опинився перед нею — схопивши її за зап’ясток.

— О, моя дорога Сансо… Ти нічого не знаєш.

Одним рухом він кинув її на землю, притиснувши до підлоги.

Санса захлинулася подихом, та невидима сила скувала її тіло, не даючи рухатись.

— Церква не могла мене виявити. Уріель не змогла побачити крізь мене… бо демон, з яким я уклав контракт, — це щось, що перевищує їхнє дурне розуміння.

Його хватка посилилась, дотик змусив усе її тіло здригнутись.

— Усі одержимі змовами… Всі вірять у якісь великі плани, неважливо що відбувається.

— Усі підозрювали мене. Було очевидно, що я Контрактник… але вони не змогли мене викрити.

— Фейріт безпечний. Фейріт пройшов перевірку Церкви.

— І це змусило їх думати, що за всім стоїть хтось інший, більш могутній.

Він прошепотів їй на вухо, насолоджуючись кожним моментом.

— Вони переконали себе: «Це не може бути Фейріт. Має бути якийсь таємний ляльковод у тіні… хтось невидимий…»

— Ха-ха, мені слід подякувати їм за їхню дурість.

Санси серце шалено калатало, коли вона відчула, як його рука повільно торкається її одягу, рве тканину…

— Вони гналися за примарами, не бачачи справжньої небезпеки…

Фейріт хижо усміхнувся.

— Кай Люк був серед них увесь цей час.

Він тихо засміявся, ніби це його розважало.

— І звісно… мушу подякувати дорогому Фрею. Він привернув до себе підозри не менше, ніж я.

Фейріт знову м’яко розсміявся й притиснув Сансy ближче.

— Забудь про все інше… Що б там не відбувалося — нехай. Зараз, єдине важливе — це ми.

— Ти так багато страждала, моя дорога Сансо… і все, що я зробив — заради однієї людини. Тебе.

— Ти була моїм єдиним світлом, єдиною причиною, чому я витримав муки цього проклятого контракту!

Повільно він зняв сорочку, пальці ковзнули по її стегну, підіймаючись вище — туди, куди не мав права торкатись.

Та не встиг —

Очі Санси потемніли.

У них розлився дивний, зловісний чорний відтінок — і в ту ж мить…

З її тіла вибухнула хвиля нестримної сили, відкинувши Фейріта назад.

—Га?

Санса підвелася, хитаючись, намагаючись утримати рівновагу.

Енергія, що тепер текла крізь неї, була зовсім іншою — набагато могутнішою, ніж будь-коли раніше.

Вона прикусила губу, стримуючи потік.

Їй казали — ніколи не випускай цю силу. Вона й досі не розуміла її природи.

Але зараз — у неї просто не було вибору.

Арена неначе неприродно потемніла — її тіні розпливлися назовні, огортаючи землю ідеальним п’ятиметровим кругом.

Фейріт спостерігав за тим з цікавістю, коли її голос пролунав холодно й стійко.

— Фейріт Ерлет… Як учениця класу B, я не змогла зупинити тебе раніше.

— Але зараз я візьму на себе відповідальність — і зітру тебе звідси.

Мить тиші.

Потім Фейріт розреготався — знущально, розважено.

— Тоді йди до мене~

З її тіні вирвалися незліченні чорні шипи, матеріалізувавшись і застигнувши в дивній нерухомості, перш ніж рвонуться вперед із сліпучою швидкістю.

Та вона на цьому не зупинилася.

Ще більше темних клинків виросло позаду, зливавшись у безперервний град, що розбивав арену на друзки.

Але —

Жоден удар не доторкнувся до нього.

Кожен нищівний випад відбивався від дивного, невидимого бар'єра, що оточував Фейріта.

— Неймовірно… Отже, це та сила, про яку говорили.

— Про що ти говориш?

Фейріт усміхнувся, його веселість лише посилилася, коли він зробив крок уперед.

— Нічого, нічого… Ти навіть не знаєш, хто ти є, правда? Нормально — я й сам не до кінця розумію.

Піднявши один палець, він створив крихітну чорну сферу.

Сфера скручувалася й тяглася, перетворюючись на тонку, голкоподібну форму.

Потім, без попередження —

Вона рвонула вперед із неможливою швидкістю й пронзила руку Санси.

Раз.

Два.

Десятки разів.

Її рука виявилася всіяна уколами, а вона ледве встигла усвідомити, що сталося.

Крик піднявся в горлі, але вона проковтнула його, стискаючи кровоточиву долоню.

Фейріт підійшов ближче, його погляд залишався непроникним.

— Ти навіть не уявляєш, як мені болить бачити тебе в такому стані, Сансо… — його голос став майже лагідним. — Але я мушу це зробити. Тож вибач мені.

Він простягнув руку —

Але тоді —

Різке дзижчання порушило напругу.

Фейріт насупився й витягнув із кишені фіолетовий кристал.

— Вибач на хвилинку… моя дорога Сансо. Бізнес перш за все.

Він натиснув на кристал, і на мить виникла проєкція — в якій з’явився Кай Люк.

— Що, чорт забирай ти робиш, Фейріт?

— Я вже вирушаю закінчувати справу.

— Затримок не допущу. Мені потрібен ти в Ядрі негайно — ми підпалюємо це місце. Ти знаєш, що буде, якщо програєш.

— Я знаю… Я це владнаю.

— Краще так.

Образ Кая Люка зник.

— Тьху. Надокучливий.

Фейріт різко видихнув, повернувшись до Санси.

— А тепер, на чому ми зупинилися?

Одним рухом руки він розірвав їй верх, і в наступну мить вже був над нею.

Вона обгорнула себе руками, але це було марно — він повністю навис над нею.

— У мене немає часу на марнування, моя дорога Сансо… Тож віддай мені мою винагороду.

Коли його рука простяглася — очі Санси потемніли, її золоті очі поглинула безодня чорного.

Вона була на межі чогось невідомого.

Якщо відпустить зараз, якщо повністю випустить цю силу — хто знає, що станеться?

Але вона знала одне: краще будь-що, ніж дозволити йому її скривдити.

Дихання збилось, вона міцно стиснула очі й віддала себе темряві.

Та до того, як це сталося —

Фейріт зник.

Він з’явився за кілька метрів, ледве уникнувши удару меча в шию.

Очі Санси миттєво розплющилися.

До арени увійшла третя постать.

Знайомий силует — довге чорне волосся, свіжі рани на тілі, сліди недавнього бою.

Він стояв там як ні в чому не був, погляд спрямований на Фейріта.

— Схоже, я прибув якраз вчасно… до початку вистави.

— Фрей…

Голос Санси був ледве чутний.

Він обернувся до неї, обличчя не виражало емоцій, потім закинув на неї пальто.

— Ти виглядаєш жахливо, принцесо.

Фейріт клацнув язиком, в очах промайнуло роздратування.

— Чому ви всі постійно перебиваєте? Мені справді потрібно вбити всіх, щоб отримати трохи часу наодинці з Сансою?

Повітря стало ще важчим — нібито гроза збиралася розірватися.

— Вибач, — сухо сказав Фрей. — Маю звичку руйнувати жалюгідні стосунки, коли бачу їх. Тож пробачте за втручання.

Тиск, що оточував Фейріта, на нього було байдуже.

Натомість він продовжував підбурювати його.

Серце Санси стиснулося від страху.

— Біжи, Фрей! Ти не зможеш перемогти його!

Вона навіть не думала про себе — лише хотіла, щоб він утік.

Але він не глянув у її бік.

— Не можеш перемогти? — нахилив голову Фрей. — Трохи зарано так говорити, чи не так?

На ці слова —

Фейріт вибухнув силою, що викривила повітря, похитнула арену.

— Ти мав би її послухати, — злобно прошипів Фейріт. — Ніхто, як ти… вже не виклик для мене.

Фрей звузив очі.

«Вершина B-класу… і все ще росте.»

Нарешті він зрозумів, що мала на увазі система, коли класифікувала цей світ як «Кошмар».

Фейріт був значно сильніший за старого Фрея — того, кого вважали Контрактником.

Можливо… він уклав угоду з Верхнім Демоном №19 — самим Астаротом.

Фрей задумався —

«Чи зможу я взагалі перемогти його? Це чудовисько попереду…»

Він видихнув — потім відкинув меч убік.

Підійнявши ліву руку, зробив простий жест.

Санса й Фейріт подумали, ніби він здався.

— Запізно, — насміхався Фейріт. — Фрей Старлайт, я вб'ю тебе і—

— Заткнися на секунду, — урвав його Фрей.

На губах з’явилася усмішка, а татуювання на лівій руці почало сяяти.

«Час найцікавішого» — промовив він і прошепотів ім’я.

— Вийди, Балеріон.

Сталося дивне злиття — меч ніби влився в його руку —

Чорний клинок без руків’я затремтів, жадаючи крові.

Фрей стиснув його.

— Ну що ж… почнемо?