Поки тривало вторгнення до храму і Кай Люк робив свій хід, в іншій частині Храму відбувалася доленосна зустріч…
---
У віддаленій кімнаті, далеко від сторонніх очей, дівчина із золотим волоссям лежала нерухомо на ліжку, схожому на лікарняне.
Тонкі, ниткоподібні дроти обвивали її тіло, ледь пульсуючи, всотуючи темний туман, який час від часу здіймався з її шкіри. Єдиним покриттям була легка біла сорочка, що ледве захищала її від холоду.
Минуло кілька хвилин — і процес нарешті завершився. Очі Санси Валеріон здригнулися й повільно розплющилися.
Вона вже звикла до стерильного запаху медичних інструментів і задушливої атмосфери, яка завжди огортала її.
— Ви добре впоралися, леді Сансо.
Тиша була порушена голосом. Біля ліжка стояла дивна жінка — сива, виснажена, з темними колами під очима, що надавало їй привидоподібного вигляду.
— Дякую, Естрельдо… Постійно завдаю тобі клопоту.
Естрельда, як її називала Санса, ліниво похитала головою й почала від’єднувати дроти та дивні прилади від тіла дівчини.
— Сьогоднішнє вилучення було більшим, ніж зазвичай… Можливо, твої спогади нарешті повертаються?
Санса підняла руку до голови, ковзаючи пальцями по черепу, ніби шукала відповідь.
— Я не знаю…
Естрельда коротко зупинилася, потім знову продовжила роботу.
— Я очікувала почути або «так», або «ні».
— Хмм…
Санса трохи стиснула кулаки, перш ніж промовити:
— Останнім часом… мені сняться жахіття.
— Жахіття?
Вона кивнула.
— Жахіття про те, як мене викрали. Ті холодні, вогкі підвали… як я спостерігала, як люди втрачали свою людяність — один за одним.
— Я пам’ятаю все це надто чітко. Але іноді проскакують уривки чогось іншого… мов примарні образи.
Естрельда слухала уважно, не перебиваючи, вбираючи кожне слово.
З якоїсь причини Санса важко добирала наступні фрази.
— Щоразу, коли я розплющувала очі — бачу сліпуче світло. Тіні маскованих фігур у чорному, що оточують мене… поки я лежу на столі.
Вона намагалася згадати більше, але різкий біль пронизав голову, змусивши її схопитися за неї обома руками.
Естрельда поклала заспокійливу руку їй на плече.
— Досить на сьогодні. Не змушуй себе… Спогади повернуться, коли настане час.
Санса видихнула, повільно киваючи.
Естрельда подарувала рідкісну усмішку — хоча на її мертвотно-худому обличчі вона виглядала радше тривожно, ніж лагідно.
— На сьогодні все. Ти вільна.
Нарешті Санса підвелася з ліжка. Після швидкої ванни й переодягання вона попрямувала до виходу.
— Побачимось наступного тижня~
Естрельда майже не звернула уваги на прощання, лише недбало махнула рукою — вже занурена в роздуми, аналізуючи результати сьогоднішньої сесії.
Розуміючи це, Санса тихо вийшла.
Щойно вона зробила крок за поріг, із тіні вийшли дві постаті — юнак із світлим волоссям і темноволоса дівчина з ледь помітним шрамом під лівим оком.
Обидва були в уніформі храму.
— Дето… Елі.
Обидва одразу стали навколішки, але Санса жестом наказала їм підвестися.
— Я ж казала, не потрібно всюди за мною ходити. Можете повертатись.
Вони були очевидно старші — останній рік навчання, якщо точніше.
Та попри п’ятирічну різницю у віці, ставилися до неї з незмінною повагою.
— Вибачте, леді Сансо, але ми не можемо.
— Наш обов’язок — охороняти вас постійно, поки ви перебуваєте в храмі.
Вони говорили в унісон, і сперечатись із ними було марно.
Санса зітхнула, змирившись із їхньою впертістю.
— Гаразд… Робіть, як хочете. Я йду до себе.
— Як накажете.
Мить — і вони зникли. Але будь-хто зрозумів би, що вони все ще поруч, спостерігаючи за кожним її кроком.
Санса йшла задумливо, заглиблена у своїх думках.
Її щотижневі сеанси залишалися таємницею, відомою лише її батькові, Естрельді та директору храму.
Такою була її реальність відтоді, як її врятували — майже рік тому.
Увесь цей час вона шукала відповіді.
Що насправді з нею сталося?
Чому вона втратила пам’ять?
І що за природу мала сила, що прокинулася в ній після того?
Жодна з цих загадок досі не мала відповіді.
Занурена у роздуми, вона навіть не помітила, що вже стоїть перед дверима кімнати.
— О…
Вона тихо видихнула й потягнулася до ручки —
Та саме в ту мить помітила щось незвичне.
Конверт.
Білий конверт лежав просто перед її дверима.
Вона вагалася мить, а потім підняла його.
— Лист?
Під ним лежала дивна чорна троянда, чий запах був густий і незнайомий, з ледь п’янким ароматом.
Цікавість узяла гору. Вона вже хотіла розкрити конверт —
Але голос за спиною зупинив її.
— Не треба, принцесо.
— Це може бути небезпечно.
Як і очікувалось, її охоронці все ще були поруч.
Ігноруючи їх, Санса розгорнула лист без вагань.
— Я ж Контролер Хвиль, пам’ятаєте? Принаймні відрізнити небезпеку я вмію.
Щойно вона розкрила конверт, у повітрі розлився дивний аромат.
Усередині був один-єдиний чорний аркуш, слова на якому були написані багряним чорнилом.
---
Дорога Сансо,
Ти навіть не уявляєш, як довго я чекав на цей день. Можу сказати з абсолютною впевненістю — я жив лише заради цього моменту.
Я завжди вірив, що наші шляхи колись перетнуться, і ось — нарешті цей час настав.
---
Санса читала з непроникним виразом обличчя.
Поки що це здавалося просто анонімним любовним листом.
Та наступні рядки змусили її кров застигнути.
---
Я — єдиний, хто призначений для тебе. Ти доповнюєш мене, а я — тебе. У моїх руках відповіді, яких ти шукаєш, тож прийми це як доказ моєї щирості.
Спогади, за якими ти женешся… Відповіді, яких прагнеш… І сила, що живе в тобі…
Я хотів би розповісти все зараз, але такі речі не пишуть на папері.
Прийди одна на західну сторону храму. Під річкою є старий навчальний комплекс, давно покинутий.
Зустрінь мене там — і отримаєш свої відповіді.
Я кохаю тебе.
---
Лист закінчився.
Санса застигла мовчки.
Вона прочитала його один раз.
Потім — удруге.
Ще тричі.
Її пальці повільно згорнулися в кулак.
— Леді Сансо… Тільки не кажіть, що ви…
Один із охоронців заговорив, але погляд дівчини вже видав її наміри.
— Ви не можете туди йти, принцесо! Це небезпечно!
Санса повільно похитала головою.
— Звісно, це пастка. Я розумію.
— Можливо, автор нічого не знає, просто хоче мене виманити…
— Але це може бути єдиний шанс дізнатися правду.
Охоронці обмінялися тривожними поглядами, потім знову повернулися до неї.
— Не хвилюйтеся. Я не ігноруватиму листа, але хто сказав, що піду туди сама?
План Санси був простий: чоловік-охоронець супроводжуватиме її, а дівчина повідомить про лист керівництво храму.
Логіка була проста — вони все ще перебували на території храму.
Вона вірила, що зможе впоратися з будь-чим, що на неї чекає.
Та вона й гадки не мала, що саме незабаром відбудеться у храмовому дворі…
Розділ 71: Розкриття істини (1)
Том 1
